Ґрунти Шевченківського району Харківської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Ґрунти Шевченківського району Харківської області

ґрунт господарський земний

Ґрунт - придатний для життя рослин верхній шар земної кори. Ґрунт виник у результаті сукупної дії на материнські гірські породи живих організмів, кліматичних умов, рельєфу та господарської діяльності людини. Характерною особливістю ґрунту є його родючість - здатність забезпечувати рослини під час їхнього розвитку вологою, повітрям та поживними речовинами. Головна роль ґрунту в природі - забезпечення життя на Землі. Без ґрунту неможливий розвиток рослин, немислиме життя тварин і людей. Майже всі живі організми суходолу одержують елементи мінерального живлення з ґрунту. Ґрунт є основою для закріплення коріння вищих рослин, середовищем існування та розвитку мікроорганізмів і тварин, акумулює в собі органічну речовину і хімічну енергію. Ґрунт - основний засіб сільськогосподарського виробництва, від якого залежить рівень його продуктивності. Тому знання властивостей ґрунту, його складу, поширення й можливостей підвищення родючості є необхідною умовою розвитку землеробства.

В межах Шевченківського району налічується 40 різновидів ґрунтів, які розрізняються за походженням, зовнішніми ознаками, будовою, властивостями й агрономічними особливостями. Властивості фрунтів і характер їх розповсюдження визначаються тим, що територія краю розташована у двох природних зонах: лісостеповій і степовій. Відмінності у рослинності, складі ґрунтоутворюючих порід і умов рельєфу зумовили різноманіття ґрунтів та їх розміщення.

Механічний склад ґрунтів

За механічним складом розрізняють ґрунти піщані, супіщані, глинисті й суглинкові. Ґрунти на території району сформувалися в основному на четвертинних лесовидних породах. Переважаючою породою є лесокарбонатна крупнопориста порода суглинкового складу, в якій відсутні шкідливі солі. Це - лесовидний суглинок, який залягає під ґрунтом на всій території Шевченківського району, за винятком стрімких схилів річкових долин і балок, де він змитий цілком, річкових заплав та надзаплавної тераси Великого Бурлука. В цих місцях ґрунт утворюється на інших гірських породах: щільних глинах (червоно-бурих та різнобарвних), пісках, супісках, пісковиках, зелених глинах, глауконітових суглинках. На річкових заплавах ґрунти утворилися на сучасних алювіальних та делювіально-алювіальних відкладах, які нанесені повеневими водами. За механічним складом у притерасній частині заплав ґрунти суглинкові, а ближче до річища - супіщані та піщані. Ґрунти, що сформувалися на нелесових породах, характеризуються гіршими водно-фізичними властивостями і низькою агрономічною якістю. Механічний склад ґрунтів нашого краю - переважно легкоглинистий, а також важкосуглинковий.

Характеристика ґрунтів Шевченківщини

Основні ґрунти нашого краю - чорноземи. Чорноземи - тип ґрунтів, що мають акумулятивний профіль і формуються під степовою рослинністю в автоморфних умовах суббореального клімату. Поширені в лісостеповій і степовій агроґрунтових зонах. Потужність горизонтів, вміст гумусу, глибина і форма залягання та інші характеристики визначаються природними умовами розвитку чорноземів. У зв'язку з різницею умов ґрунтоутворення та неоднорідністю материнських порід (лесовидний суглинок, глина, пісок та ін.) формуються різноманітні за властивостями чорноземи. Залежно від потужності гумусового горизонту чорноземи поділяються на:

· дуже глибокі (понад 120 см);

· глибокі (85-120 см);

· середньоглибокі (65-85 см);

· неглибокі (45-65 см).

За вмістом гумусу чорноземи поділяють на:

ь слабогумусні (менше 3%);

ь малогумусні (3-6%, найбільш поширені);

ь середньогумусні (понад 6% гумусу).

Чорноземи мають нейтральну або слаболужну реакцію ґрунтового розчину. Вони характеризуються грудкувато-зернистою структурою, яка визначила сприятливу будову профілю по щільності, пористості для проникнення вологи та її співвідношення з повітрям. Серед чорноземів нашого краю за механічним складом переважають легкоглинисті та важкосуглинкові (75%), середньосуглинкові (15%), легкосуглинкові та супіщані. Чорноземи - найродючіші ґрунти в нашому краю. Бонітет їх становить 57-100 балів. Чорноземи поділяють на 11 підтипів. На Шевченківщині найбільш поширені такі підтипи чорноземів: типові, звичайні, опідзолені.

Чорноземи типові - зональний підтип чорноземів, у яких риси чорноземного ґрунтоутворювального процесу найбільш виявлені; формуються в умовах помірно вологого клімату під лучно-степовою рослинністю на лесовидних суглинках під впливом дернового процесу та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Цей процес характеризується щорічним накопиченням у ґрунті великих мас рослинних рештків. Кліматичні умови перешкоджають швидкій мінералізації цих рештків, а насиченість материнської гірської породи (лесовидного суглинка) кальцієм сприяє закріпленню продуктів розкладу в межах ґрунтового профілю, що сприяє накопиченню гумусу від 4 до 8% у верхньому (гумусовому) горизонті. Поширені чорноземи типові всюди на Шевченківщині, крім південно-східної і південно-західної частин нашого краю. Це найбільш цінні і найродючіші ґрунти краю. Бонітет їх становить 65-100 балів. Ці ґрунти добре забезпечені найважливішими поживними речовинами: азотом, фосфором і калієм. Чорноземи типові не мають шкідливих для рослин легкорозчинних солей, а глибина залягання ґрунтових вод виключає їх перезволоження. У їхньому профілі виділяються такі горизонти: 1) угорі чітко видно гумусовий горизонт майже чорного кольору потужністю 45-150 см; 2) перехідний ілювіально-карбонатний горизонт, який з глибиною поступово набуває світлішого забарвлення; в цьому горизонті багато кротовин. Його потужність 40-80 см, структура грудкувата або горіхо-призматична; 3) карбонатна материнська порода світло-жовтого (палевого) кольору. Велика кількість гумусу сприяє утворенню грудкувато-зернистої структури, яка забезпечує сприятливі водно-фізичні властивості ґрунту. Карбонати представлені у формі міцелію, прожилок, журавчиків і дутиків, трапляються переважно на глибині 40-50 см. У складі обмінних катіонів кальцій становить 78-90%. Реакція ґрунтового розчину чорноземів типових переважно нейтральна, глибоко-карбонатних - слабокисла. Вміст гумусу коливається від 2,5 до 8%, іноді більше. Серед чорноземів типових нашого краю за механічним (гранулометричним) складом переважають важкосуглинкові види. Для підвищення їхньої родючості вносять органічні і мінеральні добрива, здійснюють заходи щодо захисту від ерозії.

Чорноземи звичайні - зональний підтип чорноземів з характерними типовими ознаками чорноземного ґрунтоутворення, що протікає в умовах помірно посушливого клімату під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю на лесоподібних суглинках і червоно-бурих глинах. Поширені вони в південно-західній частині нашого краю в басейнах річок Суха Віднога і Мокра Віднога. Потужність гумусового профілю коливається в глибоких видах від 85 до 120 см, де власне гумусовий горизонт становить 40-50 см, а в середньоглибоких - відповідно 65-85 см і 35-45 см. Чорноземи звичайні характеризуються наявністю карбонатів у формі білоглазки нижче гумусованого шару, а в глибоких видах - псевдоміцелію в перехідному горизонті. Ґрунти добре агреговані, вологоємкі, із сприятливими складом обмінних катіонів. Чорноземи звичайні мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину, вміст гумусу становить 4,3-6%. Серед них за механічним складом переважають важкосуглинкові види. Для підвищення родючості чорноземів звичайних здійснюють вологозбагачувальні та протиерозійні меліорації, вносять органічні та мінеральні добрива. Бонітет чорноземів звичайних становить 57-77 балів.

Чорноземи опідзолені - підтип чорноземів, в якому поєднуються ознаки чорноземних та сірих лісових ґрунтів. Сформувалися в глибоких балках нашого краю, де ростуть або раніше росли байрачні ліси. Чорноземні ознаки проявляються у значній і глибокій гумусованості профілю, складі гумусу, насиченості основами; ознаки сірих лісових ґрунтів - у перерозподілі глинистих речовин по профілю, підвищеній рухомості оксидів заліза та алюмінію. Ґрунти сформувалися під широколистяними байрачними лісами з добре розвинутим трав'яним покривом. У їхньому профілі виділяють такі горизонти: 1) гумусово-елювіальний (потужність 35-40 см), з грудкувато-зернистою і плитчастою структурою; 2) три перехідні горизонти, гумусовані до глибини 80-90 см, збагачені глиною, з горіхувато-призматичною структурою; 3) карбонатний горизонт, починається з глибини 100-125 см, палево-бурий, з призматичною структурою, містить численні прожилки і тверді карбонатні конкреції - журавчики. Механічний (гранулометричний) склад чорноземів опідзолених змінюється від крупнопилувато-легкосуглинкового до пилувато-легкоглинистого. Ці ґрунти мають слабокислу та нейтральну реакцію ґрунтового розчину, багаті на поживні речовини, особливо фосфор та калій. Вміст гумусу коливається від 2,5 до 5,5%. Насиченість основами досягає 85-95%, у складі яких домінує кальцій. Родючість чорноземів опідзолених залежить від їхнього гранулометричного складу та умов зволоження. Бонітет цих ґрунтів становить 59-65 балів.

Темно-сірі опідзолені ґрунти характеризуються чіткою диференціацією профілю за елювіально-ілювіальним типом і сформувалися в умовах помірно-континентального клімату при періодичному промивному водному режимі. У своєму розвитку темно-сірі опідзолені ґрунти пройшли дві стадії - степову (чорноземну) та лісову (опідзолену). Колись вони були типовими чорноземами, які виникли в степових умовах, про що свідчить наявність кротовин - ходів степових землериїв, а також підвищений вміст гумусу. Потім степи відступили перед лісами, і активний процес опідзолювання перетворив чорноземи типові на темно-сірі ґрунти з явно вираженими горизонтами вимивання і вмивання. Зустрічаються вони спорадично поряд з чорноземами опідзоленими в балках в басейнах річок Березівка та Синиха. У їхньому профілі виділяють такі горизонти: 1) темно-сірий гумусовий з присипкою кремнезему, добре елювійований (потужність 32-37 см); 2) темнувато-сірувато-бурий гумусово-елювіальний, горіхуватий, ущільнений (25-35 см); 3) бурий та червонувато-бурий ілювіальний, щільний з великогоріхувато-призматичною структурою (50-70 см). Глибина скипання 120-140 см. Вміст гумусу - від 1,8 до 4,3%. Темно сірі опідзолені ґрунти мають слабокислу реакцію ґрунтового розчину, невисокий ступінь насиченості основами, відносно високий вміст азоту, фосфору та калію. Для підвищення їхньої родючості вносять органічні та мінеральні добрива, здійснюють вапнування ґрунтів. Бонітет темно-сірих опідзолених ґрунтів становить 56-96 балів.

Для лісостепової зони нашого краю характерні також реградовані ґрунти: реградовані темно-сірі ґрунти і реградовані чорноземи. У своєму розвитку вони пройшли три стадії. Першою стадією їх формування була степова: під трав'яною рослинністю утворилися чорноземи типові. Друга стадія їх розвитку пов'язана з наступанням лісу на степ. Під впливом підзолистого процесу чорноземи типові поступово перетворилися на сірі лісові ґрунти. Потім клімат поступово став посушливий, ліс відступив далі на північ і ці причини зумовили настання третьої стадії - припинення процесу опідзолювання і подальший розвиток ґрунтів під впливом остепніння. Трав'янисті рослини степу відновили дерновий процес. Поліпшилася структура ґрунту, знову став накопичуватися гумус. Цей процес перетворення ґрунтового покриву називається реградацією. Серед реградованих ґрунтів у нашому краю переважають реградовані чорноземи. Темно-сірі реградовані ґрунти трапляються рідко. Потужність гумусового профілю у реградованих чорноземах досягає 65-80 см, у темно-сірих реградованих - 45-60 см. Вміст гумусу відповідно 2,1-3,5% і 1,9-3,1%. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної. Характеризуються реградовані ґрунти наявністю карбонатів у ґрунтованому профілю у вигляді плісняви по тріщинах і кореневищах, особливо її багато у ходах червів та землерийок. Залежно від глибини залягання карбонатів реградовані ґрунти поділяють на три види: слабореградовані (скипають від хлоридної кислоти з глибини 70-80 см), середньореградовані (скипають з глибини 60-70 см) і сильнореградовані (40-50 см). Ступінь реградації показує час вторинного повороту дерново-чорноземного процесу. Реградовані ґрунти відзначаються високою родючістю. Їхній бонітет становить 62-80 балів.

У долинах річок, днищах балок, лощинах та степових блюдцях поширені лучно-чорноземні, лучні, лучно-болотні та болотні ґрунти.

Лучно-чорноземні ґрунти формуються під лучно-степовою рослинністю в умовах атмосферного і ґрунтового зволоження в степових блюдцях і лощинах з неглибоким (2-5 м) заляганням ґрунтових вод. Від чорноземів вони відрізняються потужнішим гумусовим горизонтом (від 70 до 150 см і більше), більшим вмістом гумусу і слабкими ознаками процесів оглеєння в нижній частині профілю. Реакція ґрунтового розчину верхніх горизонтів змінюється від слабокислої до слаболужної залежно від виду лучно-чорноземних ґрунтів. Ці ґрунти сформувалися на лесовидних суглинках, алювіальних відкладах та глинах. Профіль ґрунтів має таку будову: 1) гумусовий горизонт великої потужності, чорний, має зернисту структуру; 2) нижній гумусовий горизонт темно-сірого кольору з незначним сизим відтінком, грудкувато-зернистої структури; 3) перехідний горизонт бурого кольору зі слідами оглеєння у вигляді окремих іржаво-вохристих плям; 4) ґрунтоутворююча оглеєна карбонатна порода. Бонітет коливається в межах 27-82 балів.

Лучні ґрунти характеризуються добре розвинутим гумусовим профілем (потужністю 25-150 см і більше) і формуються в зниженнях вододільних рівнин, на заплавах річкових долин та днищах балок в умовах близького (1-3 м) залягання ґрунтових вод під різнотравно-осоково-злаковою лучною рослинністю. В їхньому профілі виділяються такі горизонти: 1) гумусовий потужністю 40-90 см, сірий або темно-сірий з грудкувато-зернистою структурою; 2) верхній перехідний, буро-сірий з горіхувато-грудкуватою структурою; 3) нижній перехідний оглеєний бурого кольору; 4) ґрунтоутворююча оглеєна порода. Вміст гумусу залежно від механічного складу становить 4-9%. Серед ґрунтоутворюючих порід переважають суглинки та алювіальні відклади. В нашому краю переважають глибокі лучні ґрунти, потужність гумусового шару яких становить понад 85 см, та середньоглибокі з потужністю гумусового шару 60-85 см. Лучні ґрунти родючі, їхній бонітет становить 26-73 бали. На цих ґрунтах - високопродуктивні сінокоси. Ґрунти потребують регулювання повеневого режиму і внесення мінеральних добрив.

Лучно-болотні ґрунти сформувалися в умовах надмірного зволоження при постійно близькому (1-1,5 м) заляганні ґрунтових вод під вологолюбною трав'яною рослинністю на заплавах річкових долин і характеризуються значним оглеєнням ґрунтового профілю, вони часто засалені. У їхньому профілі виділяють такі горизонти: 1) гумусовий, часто оторфований, потужністю 45-75 см, темно-сірий з іржавими плямами; 2) перехідний глейовий брудно-сизого кольору, безструктурний, поступово переходить у ґрунтоутворюючу породу; 3) ґрунтоутворююча оглеєна порода (в основному суглинок) з близьким заляганням водоносного горизонту. Їхній бонітет становить 15-43 бали. Використовують головним чином для низькопродуктивних сіножатей і пасовищ.

Болотні ґрунти утворюються в глибоких зниженнях річкових заплав, в озерних улоговинах та в інших надмірно зволожених місцях на алювіальних відкладах важкого механічного складу з великою кількістю мулу під специфічною вологолюбною рослинністю. Формуються вони в умовах надмірного поверхневого та ґрунтового зволоження. Ґрунтові води залягають дуже близько до поверхні (нижче 1 м). Профіль болотних ґрунтів має таку будову: 1) мулисто-торфовий горизонт потужністю до 25-50 см; 2) глейовий горизонт, мокрий, сизий, глинистий, замулений, поступово переходить у водоносний горизонт. Реакція ґрунтового розчину змінюється від слабокислої до нейтральної та лужної. Болотні ґрунти нашого краю поділяються на мінеральні, які містять понад 80% мінеральних речови, н і органогенні. В болотних мінеральних ґрунтах відсутній суцільний торфовий шар. Мулувато-глейові ґрунти під слаботорфованою дерниною (потужність до 10 см) мають гумусово-глейовий горизонт. У торфяно-глейових ґрунтах потужність торфового горизонту становить близько 30 см. Родючість болотних ґрунтів невисока. Їхній бонітет становить від 15 до 40 балів. На цих ґрунтах поширена болотна рослинність.

Невеликими плямами на фоні чорноземних і лучних ґрунтів трапляються солонці та солончаки.

Солонці - група засолених ґрунтів, у профілі яких чітко виділяється солонцевий горизонт. Фізико-хімічні властивості солонців визначаються наявністю у їх складі обмінних катіонів натрію, кількість яких коливається в межах 4-40% від загальної місткості вбирання. Профіль солонців чітко диференційований на такі горизонти: 1) гумусово-елювіальний; 2) елювіальний; 3) ілювіальний або солонцевий, який у вологому стані в'язкий, липкий, а в сухому - щільний, тріщинуватий; 4) перехідний горизонт з виділеннями легкорозчинних солей і карбонатів; 5) засолена ґрунтоутворююча порода. Реакція ґрунтового розчину лужна. Залежно від глибини залягання солонцевого горизонту солонці поділяють на коркові (на глибині 1-2 см), мілкі (до 3-5 см), середні (до 15 см) і глибокі (більше 15 см). Розрізняють солонці степові, лучно-степові, лучні, алювіально-лучні та літогенні. Всі вони трапляються невеликими плямами серед переважаючих ґрунтів. Серед чорноземів виділяються солонці чорноземні, літогенно-чорноземні, лучно-чорноземні та чорноземно-лучні. Солонці алювіальні лучні формуються в заплавах річок у комплексі з алювіальними лучними солонцюватими ґрунтами. Солонці степові, як правило, солончакуваті. У складі солей переважають сульфати та хлориди натрію і сода. Бонітет солонців низький і досягає 20-30 балів. Щоб поліпшити родючість солонців, треба вносити органічні і мінеральні добрива, гіпсувати ґрунти.

Солончаки - ґрунти, що формуються в основному в умовах випотного водного режиму, при постійному вмісті значної кількості солей. Характеризуються слабкою диференціацією профілю на генетичні горизонти. Формуються на днищах степових блюдець із близьким рівнем (1,2-1,0 м) сильно мінералізованих вод, а також на мілководді, де поверхневі води випаровуються в теплий період року. Верхній шар солончаків являє собою сольову кірку або пухкий сольовий шар темно-сірого кольору з оливковим відтінком (потужність 10-15 см), що накопичується на дуже оглеєній породі з сизим відтінком. Концентрація солей у поверхневому горизонті коливається від 3-8% до 15-25%, вниз по профілю зменшується до 1-3%. Склад солей хлоридно-сульфатно-магнієво-натрієвий. Родючість солончаків дуже низька. При їх освоєнні застосовують різні меліоративні заходи (глибоке промивання ґрунтів, дренаж).

Агроґрунтове районування - поділ території за ознаками подібності та відмінності у ґрунтовому покриві з урахуванням усього комплексу природних умов (клімату, рельєфу, рослинного і тваринного світу, ґрунтоутворюючих і підстилаючи порід, природних вод), які мають значення для сільськогосподарського виробництва. Згідно з агроґрунтовим районуванням України, північну, лісостепову частину Шевченківського району, відносять до лісостепової агроґрунтової зони (провінція Східнолісостепова височинна). Південна, степова частина Шевченківщини, належить до степової агроґрунтової зони (провінція Задонецька північностепова).

Антропогенні зміни ґрунтів

У Шевченківському районі значну площу займають деградовані ґрунти - ґрунти, що втратили або істотно зменшили свою родючість чи відчутно погрішили окремі властивості під впливом несприятливих природних чи антропогенних чинників. Деградація ґрунтів відбувалася завжди протягом історичного розвитку ландшафтів під впливом природних чинників. У нашому краю до деградації ґрунтів призводили водна та вітрова ерозія та зсуви. Але цей процес не завдавав ґрунтам істотної шкоди, бо ґрунти були вкриті природною рослинністю і вміст гумусу відновлювався протягом наступних років під впливом природних процесів ґрунтоутворення. Починаючи з ХVIII століття під впливом господарської діяльності людини посилюється деградація ґрунтів. Особливо значні антропогенні зміни ґрунтів сталися в ХХ столітті. Найбільш поширені такі види антропогенного впливу на ґрунти:

1) механічний;

2) хімічний;

3) біологічний;

4) прискорена водна ерозія;

5) прискорена дефляція;

6) засолення ґрунтів;

7) заболочування;

8) безпосереднє знищення ґрунтів.

Механічний вплив людської діяльності на ґрунтовий покрив полягає в тому, що відбувається агрофізична деградація ґрунту при інтенсивній обробці важкими знаряддями. Ґрунтооброблювальна техніка за умов низької культури землеробства порушує зернисту структуру чорнозему, підвищує щільність орного шару і в результаті погіршуються водно-фізичні властивості ґрунту.

Хімічний вплив на ґрунт полягає у зменшенні запасів гумусу в ґрунтах. З часу розорювання степів (за 150-250 років) запаси гумусу чорноземів Шевченківщини зменшилися майже на половину. У типових чорноземах його вміст до розорювання становив 9-10%, тепер 4-5%. За останні 50 років значні площі середньогумусних чорноземів (вміст гумусу понад 6%) змінилися на малогумусні. Джерелом хімічного забруднення ґрунтів є також неправильне використання хімікатів (пестицидів, гербіцидів, мінеральних добрив) у сільському господарстві. Під час внесення в ґрунт азотних, калійних та фосфорних добрив разом з ними потрапляють інші сполуки шкідливих елементів. Джерелом забруднення ґрунтів є також кислотні дощі, які знижують урожай культур і негативно впливають на якість ґрунтів.

Біологічний вплив на ґрунти виявляється у посиленому винесенні поживних речовин разом з урожаєм. Органічні і мінеральні добрива не компенсують ту масу поживних речовин, яка б утворилася з природної рослинності під час дернового процесу ґрунтоутворення.

Внаслідок масового розорювання природної рослинності прискорилася водна ерозія - лінійний розмив та площинний змив ґрунтів. Водна ерозія буває нормальна і прискорена. Нормальна ерозія ґрунту розвивається на територіях, не порушених господарською діяльністю людини. Прискорена (антропогенна) водна ерозія має місце там, де нераціональна господарська діяльність активізує природні ерозійні процеси і пов'язана з інтенсивним використанням земельних угідь. Розорювання схилів, особливо крутих та надмірне випасання худоби на схилах сприяє швидкому утворенню вимоїн, лощин та ярів після зливових дощів та навесні талими водами. Посилює водну ерозію і площинний змив - сукупність процесів руйнування верхнього шару ґрунту дощовими і талими водами, що стікають у вигляді пластових потоків по схилах крутизною понад 10. У результаті площинного змиву утворюються змиті (еродовані) ґрунти. На інтенсивність площинного змиву впливають довжина і крутизна схилу, інтенсивність опадів чи сніготанення, характер покриття рослинністю, особливості агротехніки.

Знищення природної рослинності в цілинному степу зумовило прискорену дефляцію - руйнування поверхневого шару ґрунтів шляхом видування і розвіювання їх часточок і агрегатів. Здебільшого видуваються часточки і агрегати розміром менше 1 міліметра. Критична швидкість вітру, при якій починається дефляція, дорівнює 7 м/с на висоті 10 м. В нашому краю за певних умов виникають пилові бурі, під час яких видувається до 370 т пилу та часток ґрунту з 1 га за годину, руйнується орний шар ґрунту, знижується його родючість.

Засолення ґрунтів - процес накопичення розчинних солей у ґрунті. Спричинює формування солончакуватих (глибинне засолення) і солончакових (поверхневе засолення) ґрунтів. Первинне засолення ґрунтів відбувається природним шляхом у результаті випаровування ґрунтових вод. Вторинне засолення ґрунтів зумовлене в основному надмірним штучним зрошенням і має негативний вплив на чорноземні ґрунти. Основними причинами деградації ґрунтів при зрошенні є надмірні норми поливу, зрошення мінералізованою водою, відсутність дренажної системи, а також гідроізоляції вздовж каналів, контролю за подачею води. Засолення ґрунтів негативно впливає на рослини у зв'язку з підвищенням осмотичного тиску ґрунтових розчинів і токсичної дії окремих іонів (особливо натрію і хлору). Найшкідливішим є содове засолення. Навіть за незначного накопичення в ґрунті соди різко зростає його лужність, руйнуються структурні агрегати, погіршуються водно-фізичні властивості, ґрунтова маса злипається у брили, на поверхні утворюється кірка. В кінці 1980-х років у Шевченківському районі зрошувалося близько 12 тис. га орних земель. У зв'язку з реорганізацією колгоспів зрошення земель у нашому районі припинено.

В останні десятиріччя значні площі сільськогосподарських земель охопило заболочування - процес підвищення вологості ґрунтів, що спричинює перезволоження і призводить до утворення різних видів заболочених ґрунтів. В нашому краю заболочування відбувається внаслідок підняття рівня ґрунтових вод за останні 30 років внаслідок побудови надмірної кількості ставків і водосховищ, штучного зрошування полів, погіршення природного стоку вод внаслідок замулення малих річок та інших причин. В цілому заболочування ґрунтів погіршує умови росту та розвитку культурних рослин, зменшується площа орних земель через заболочування лощин.

У нашому краю трапляється і безпосереднє знищення ґрунтового покриву під час будівництва гребель нових ставків або ремонту гребель внаслідок їх розмиву повеневими водами. В цих випадках ґрунт беруть на схилах балок чи долин. Під час будівництва дороги Гроза-Самарське землю для насипу дороги брали на лівому схилі долини Середньої Балаклійки, на східній околиці с. Олександрівка. Там, де була цілинна степова рослинність, яка використовувалася як пасовище, тепер велика глибока яма, яку перетворили на сміттєзвалище. Сміттям засипають і навколишній степ, а сантифолія утворила великі і високі зарості… Це лише один приклад нашого безгосподарського і байдужого ставлення до природи.

Охорона ґрунтів

Охорона ґрунтів - це система заходів, спрямованих на захист ґрунтів від руйнування (водної ерозії, дефляції, безпосереднього знищення), на запобігання заболоченню, забрудненню в процесі використання. Правову основу охорони ґрунтів закладено Законом України про охорону навколишнього природного середовища (1191), Земельним кодексом України (2001) та іншими законодавчими актами.

Основними завданнями охорони ґрунтів є підвищення їхньої родючості, захист від водної і вітрової ерозії, вторинного засолення, заболочування, підтоплення, надмірного висихання і випасання худобою, забруднення промисловими викидами, стічними водами, пестицидами.

У боротьбі з водною ерозією найефективніші агротехнічні та лісомеліоративні заходи. Агротехнічні прийоми послаблюють поверхневий стік, переводячи його у внутрішньоґрунтовий. Для цього всі види обробітку ґрунту на схилах здійснюють паралельно горизонталям місцевості. На вершинах ярів у нашому краю насипані протиерозійні земляні вали, а на прилеглих до ярів територіях насаджують ґрунтозахисні лісосмуги. Для захисту ґрунтів від вітрової ерозії запроваджені ґрунтозахисні сівозміни, значну площу в яких займають багаторічні трави, а також насаджені полезахисні лісопосадки загальною площею 1286 га.

Охорона ґрунтів від забруднення мінеральними речовинами передбачає внесенення науково обґрунтованих доз добрив в оптимальні строки. Основні заходи захисту ґрунтів від забруднення пестицидами - це синтез і застосування малотоксичних і нестійких сполук, зменшення їхніх доз внесення на поля. Щоб запобігти вторинному засоленню та іншим небажаним явищам, потрібно дотримуватися технічно обґрунтованого режиму зрошення, використовувати воду з концентрацією солей не більше 1 г/л. Для боротьби з підтопленням ґрунтів найрадикальнішим заходом є будівництво штучного дренажу.

Раціональне використання ґрунтів і земельних ресурсів можливе за умов оптимального співвідношення цілинних ділянок, лісу, ріллі, пасовищ і сіножатей; складу і співвідношення площ багаторічних і однорічних культур; проведення меліорації і рекультивації порушених ґрунтів.

Размещено на Allbest.ru