Еволюція статевого розмноження

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет біотехнології та біотехніки

РЕФЕРАТ

З курсу «Біологія клітини»

На тему: «Еволюція статевого розмноження»

Виконала: Студентка 1 курсу

Групи БЕ-11 Субботіна Анастасія

Перевірила: Жолнер Л.Г.

Київ 2011



Вступ

Життя - одне з найскладніших явищ природи. З глибокої давнини воно сприймалося як щось таємниче і непізнане. Прихильники ідеалістичних поглядів вважають, що життя виникло в результаті божественного творіння (креаціонізм). Матеріалісти ж, навпаки, вважають, що життя на Землі виникло з неживої матерії шляхом самозародження (абіогенезу) або було занесене з інших світів (панспермія), тобто є породженням інших живих організмів (біогенез).

За сучасними науковими уявленнями, життя - це процес існування складних систем, що складаються з великих органічних молекул і неорганічних речовин і здатних самовідтворюватися, саморозвиватися і підтримувати своє існування в результаті обміну енергією і речовиною з навколишнім середовищем. Таким чином, біологічна наука стоїть на матеріалістичних позиціях. Проте питання про походження життя ще остаточно не вирішене. Все це тільки гіпотези.

З моменту виникнення життя пройшло більше 4-х мільярдів років, і з простих біологічних мономерів, ми зараз маємо величезне різноманіття живих організм - від найпростіших одноклітинних до складних багатоклітинних організмів. І все це завдяки еволюції.

Еволюція -- термін, який позначає сукупність усіх змін у популяції органiзмiв протягом поколінь. Якщо ці зміни виявляться корисними, нащадок матиме більші шанси витривати та продовжити свій рід, роблячи зміни більш поширеними наступної генерації. Таким чином відбувається накопичення змін із плином часу, що призводить до загальних змін у популяції.

Еволюція відбувається завдяки змінам у генах, «програмі», за якою формується організм. Невеликі випадкові зміни в генах роблять живий організм відмінним від своїх батьків. Іноді вони допомагають йому вижити. Тоді корисні гени можуть бути передані нащадкові вже цієї істоти. Це здійснюється за допомогою такого важливого, складного, притаманного усім живим організмам процесу - розмноженню[1].



Еволюція статевого розмноження. Виникнення розмноження

Розмноження - одна з основних характеристик живих систем. Основним аспектом розмноження є передача генетичної інформації, тому під виникненням розмноження ми, насамперед розуміємо виникнення генетичної інформації.

Утворені шляхом самозборки агрегати мають дещо спільне з теперішніми клітинами, але їх все ж таки не можна рахувати «живими», так як вони не мають генетичної інформації, яка позволила би їм точно відтворювати самих себе. Генетична інформація містить інструкції по виготовленню специфічних білкових молекул, що беруть участь в побудові клітинних структур, каталізують різні метаболічні реакції клітини і т. д. Крім того, вона містить інструкції по відтворенню самої себе. Ці властивості генетичної інформації означають, що клітина здатна передавати вказівки, необхідні для збірки її копій.

У сучасних організмів більша частина генетичної інформації закодована в послідовності нуклеотидних мономерів ДНК. ДНК містить інструкції по виготовленню точних своїх копій, тому при поділі клітин дві дочірні клітини отримують зовсім ідентичну генетичну інформацію. Крім того. ДНК направляє утворення молекул РНК, а РНК в свою чергу визначає в якій послідовності об'єднаються різні амінокислоти при утворені тих чи інших білків. В білковому синтезі беруть участь різні молекули, і всі вони, для того щоб реакції проходили, повинні бути «підігнані» один до одного. Всі ці шедеври молекулярної механіки являють собою результат мільйонів і мільйонів років природного відбору.

Але як же еволюція могла утворити таку складну систему? Коли ми задаємо собі це питання, ми стикаємося з одною вельми не простою проблемою. Справа в тому, що майже на всіх біохімічних етапах на шляху від ДНК до білкового синтезу нуклеотиди повинні зв'язуватись один з одним, а це зв'язування здійснюють ферменти. Проте ці ферменти повинні спочатку утворитися у відповідності до інструкції, що міститься у нуклеїнових кислотах. Таким чином, це не що інше, як новий варіант проблеми курки та яйця: що з'явилося раніше - ферменти чи амінокислоти?

Поки що ми не можемо дати відповідь на це запитання, але деякі обнадійливі свідчення вже отримані. Зараз вважається ймовірним, що першим носієм генетичної інформації була РНК, а не ДНК, яка виконує цю роль майже у всіх нині живущих організмів.

Деякі експерименти навели на думку, що генетична інформація виникла в формі РНК- полімерів, здатних подвоюватись. Можна уявити собі, що ці РНК- полімери з часом набули здатності направляти збірку білків, а білки в свою чергу стали каталізувати синтез нових копій РНК з більшою швидкістю. Між цими двома класами речовин поступово виник «розподіл праці». Білки стали безпосередньо здійснювати зборку нових РНК, а РНК - забезпечує цей процес необхідною інформацією. ДНК стабільніше від РНК і може копіюватися з великою точністю. Внаслідок цього ДНК перейшла в роль «посередника», і тепер вона переносить інструкції від ДНК до білку.

В процесі еволюції перевагу повинні були мати агрегати молекул, в яких взаємозв'язок між протеноїдами і нуклеїновими кислотами ставали більш чіткими, тому що вдалі комбінації могли давати вдале потомство і, відповідно, ставали більш чисельними. В кінці кінців сформувалась існуюча зараз система, з специфічною функцією у кожного виду молекул і з точним розпізнаванням молекул, які повинні взаємодіяти, щоб відтворювати ДНК і синтезувати білки у відповідності з генетичними конструкціями [2].

Визначення поняття розмноження. Види розмноження

Тривалість життя особини менше тривалості існування виду, до якого вона належить. Тому історія видів -- це історія поколінь організмів, що змінюються. Чергове (дочірнє) покоління утворюється в результаті розмноження особин попереднього (батьківського, материнського) покоління. Здібність до розмноження є невід'ємною властивістю живих форм. З його допомогою зберігаються в часі біологічні види і життя як таке. Відмінності, закономірно спостережувані у фенотипах особин різних поколінь, роблять можливими природний добір і видоутворення. Розмноження виникло під час історичного розвитку органічного світу разом з клітиною. У процесі біологічного розмноження рішення задачі збільшення числа осіб поєднується із забезпеченням розвитку в кожному поколінні організмів певного виду, тобто відтворенням собі подібних. Останнє залежить від того, що в процесі розмноження відбувається передача у ряді поколінь спадкового матеріалу (ДНК), тобто визначеній за об'ємом і змістом біологічної інформації.

Розмноження -- це невід'ємний життєвий процес усіх живих організмів, що полягає у відтворенні собі подібних, забезпечує безперервність і спадковість життя і передачу генетичної інформації.

Існує два основні типи розмноження: статеве і нестатеве. Нестатеве розмноження відбувається без участі статевих клітин. При нестатевому розмноженні всі нащадки однієї особини генетично ідентичні один одному і батьківському організму. Принципова відмінність статевого розмноження від безстатевого полягає в тому, що в ньому беруть участь зазвичай два батьківські організми, ознаки яких перекомбінуються у потомство. Розглянемо кожен з цих видів детальніше[3].

Безстатеве розмноження. Біологічна роль безстатевого розмноження

Підтримання найбільшою пристосованості в умовах навколишнього середовища. Воно посилює значення стабілізуючого природного відбору; забезпечує швидкі темпи розмноження; використовується в практичній селекції. Безстатеве розмноження зустрічається як у одно-, так і у багатоклітинних організмів. У одноклітинних еукаріот безстатеве розмноження є мітотичний поділ, у прокаріотів - розподіл нуклеоіда, у багатоклітинних форм - вегетативне розмноження.

Форми безстатевого розмноження

В одноклітинних організмів виділяють наступні форми безстатевого розмноження: поділ, ендогонію, шизогонію (множинний розподіл), брунькування і спороутворення.

Поділ характерний для таких одноклітинних, як амеби, інфузорії, джгутикові. Спочатку відбувається мітотичний поділ ядра, потім цитоплазма ділиться навпіл все більше заглиблюється перетяжкою. При цьому дочірні клітини отримують приблизно однакову кількість цитоплазми і органоїдів.

Ендогонія (внутрішнє брунькування) характерно для токсоплазми. При утворенні двох дочірніх особин материнська дає лише двох нащадків. Але може бути внутрішнє множинне брунькування, що призведе до шизогонії.

Шизогонія розвивається на основі попередньої форми. Зустрічається у споровиків (малярійного плазмодія). Відбувається багаторазовий розподіл ядра цитокінезом. Потім вся цитоплазма розділяється на частини, які відокремлюються навколо нових ядер. З однієї клітини утворюється дуже багато дочірніх.



Брунькування (у бактерій, дріжджових грибів та ін.) - процес нестатевого розмноження, при якому на материнській клітині спочатку утворюється невеликий горбок, що містить дочірнє ядро (нуклеоїд). Брунька зростає, досягає розмірів материнської особини, а потім відділяється від неї.

Спороутворення (у вищих спорових рослин: мохів, папоротей, плаунів, хвощів, водоростей). Дочірній організм розвивається із спеціалізованих клітин, що містять гаплоїдний набір хромосом. У царстві бактерій теж зустрічається спороутворення. Спори, вкриті щільною оболонкою, що захищає її від несприятливих впливів навколишнього середовища, тобто це не спосіб розмноження, а спосіб переживання несприятливих умов.

Вегетативна форма розмноження. Така форма розмноження характерна для багатоклітинних організмів. При цьому новий організм утворюється з групи клітин, що відділяються від материнського організму. Рослини розмножуються бульбами, кореневищами, цибулинами, коренеплодами, кореневої, відводками, живцями, листям та іншими частинами рослини. У тварин вегетативне розмноження зустрічається у самих низькоорганізованих форм. У губок і гідр воно йде шляхом брунькування. За рахунок розмноження групи клітин на материнському тілі утворюється випинання (нирка), що складається з клітин екто- і ендодерми. Нирка поступово збільшується, на ній виникають щупальця, і відокремлюється від материнського організму. Війчасті черви діляться на дві частини, і в кожній з них відновлюються відсутні органи за рахунок неупорядкованого ділення клітин. Кільчаті черви можуть відновлювати цілий організм з одного членика. Цей вид поділу лежить в основі регенерації - відновлення втрачених тканин і частин тіла (у кільчастих червів, ящірок, саламандр). Особлива форма безстатевого розмноження - стробіляція (у поліпів). Поліпоїдний організм досить інтенсивно росте, при досягненні певних розмірів починає ділитися на дочірні особини. У цей час він нагадує стопку тарілок. Потім із цих стопок утворюються медузи, відриваються і починають самостійне життя[4].

Статеве розмноження. Визначення поняття статевого розмноження

Статеве розмноження є характерним, як для одноклітинних організмів, так і для багатоклітинних рослин і тварин. В основі статевого розмноження лежить статевий процес -- як правило, це об'єднання материнського і батьківського генетичного матеріалу для розвитку потомства, а для цього необхідна наявність статевих клітин -- гамет. Злиття статевих клітин, сперматозоїда та яйцеклітини, називається сингамією, або заплідненням, наслідком чого є утворення зиготи з диплоїдним набором хромосом. Статеве розмноження переважає у тварин, але зустрічається також і в рослин. Причому для вищих рослин характерне подвійне запліднення: при формуванні насіння запліднюється не тільки яйцеклітина, але й центральна клітина зародкового мішка. Із зиготи розвивається зародок насіння, а з центральної клітини із заплідненим центральним ядром -- живильні тканини насіння. Перевага статевого розмноження полягає у перекомбінації кращих спадкових ознак обох батьків, що служить джерелом мінливості. Потомство, яке утворюється при статевому розмноженні, є більш життєздатним і пристосованим до умов існування, завдяки чому швидше відбувається еволюція. За генетичним значенням до статевого процесу близька кон'югація (у інфузорій, водоростей, деяких бактерій) -- загальна назва для декількох форм статевого процесу, внаслідок якого за умов тимчасового контакту здійснюється обмін фрагментами генетичного матеріалу через цитоплазматичний місток. Особливу форму статевого розмноження являє партеногенез -- незаймане -- одностатеве розмноження, при якому новий організм розвивається з незаплідненої жіночої статевої клітини. Цей спосіб розмноження зустрічається в ящірок, бджіл, мурах, індичок [5].

Гамети (грец. gamete - жінка, gametes - чоловік) -- це спеціалізовані статеві клітини: яйцеклітини (жіночі гамети) і сперматозоїди (чоловічі гамети), з гаплоїдним набором хромосом, які шляхом злиття, при статевому розмноженні і початку розвитку нової особини, забезпечують передачу спадкової інформації від батьків до нащадків.

Загальні властивості гамет

У порівнянні з іншими клітинами гамети виконують унікальні функції. Вони забезпечують передачу спадкової інформації між поколіннями особин, що підтримує життя в часі. Гамети - це один із напрямків диференціювання клітин багатоклітинного організму, спрямоване на процес розмноження. Це клітини, ядра яких містять всю необхідну спадкову інформацію для розвитку нового організму.

У порівнянні з соматичними клітинами (епітеліальними, нервовими, м'язовими) гамети мають ряд характерних особливостей. Перша відмінність - наявність в ядрі гаплоїдного набору хромосом, що забезпечує відтворення в зиготі типового для організмів даного виду диплоїдного набору (гамети людини, наприклад, містять по 23 хромосоми, при злитті гамет після запліднення формується зигота, яка містить 46 хромосом - нормальна кількість для людських клітин).

Друга відмінність - незвичайне ядерно-цитоплазматичне співвідношення (тобто відношення обсягу ядра до об'єму цитоплазми). У яйцеклітин воно знижено за рахунок того, що є багато цитоплазми, де міститься поживний матеріал (жовток) для майбутнього зародка. У сперматозоїдах, навпаки, ядерно-цитоплазматичне співвідношення високе, так як малий об'єм цитоплазми (майже вся клітка зайнята ядром). Цей факт знаходиться у відповідності з основною функцією сперматозоїда - доставкою спадкового матеріалу до яйцеклітини.

Третя відмінність - низький рівень обміну речовин в гаметах. Їх стан схоже на анабіоз. Чоловічі статеві клітини взагалі не вступають у мітоз, а жіночі гамети отримують цю здатність тільки після запліднення (коли вони вже перестають бути гаметами і стають зиготами) або впливу фактора, що індукує партеногенез.

Незважаючи на наявність ряду спільних рис, чоловічі і жіночі статеві клітини значно відрізняються один від одного, що обумовлено розходженням у виконуваних функціях.

статевий розмноження генетичний хромосома

Будова і функції яйцеклітини

Яйцеклітина - велика нерухома клітина, що має запас поживних речовин. Розміри жіночої яйцеклітини становлять 150-170 мкм (набагато більше чоловічих сперматозоїдів, розмір яких 50-70 мкм). Опції поживних речовин різні. Їх виконують:

1) компоненти, потрібні для процесів біосинтезу білка (ферменти, рибосоми, м-РНК, т-РНК та їх попередники);

2) специфічні регуляторні речовини, які контролюють всі процеси, що відбуваються з яйцеклітиною, наприклад, фактор дезінтеграції ядерної оболонки (з цього процесу починається профаза мейотичного поділу), фактор, що перетворює ядро ??сперматозоїда в пронуклеус перед фазою дроблення, фактор та ін;

3) жовток, до складу якого входять білки, фосфоліпіди, різні жири, мінеральні солі. Саме він забезпечує харчування зародка в ембріональному періоді.

За кількістю жовтка в яйцеклітині вона може бути алецітальною, тобто містить мізерно малу кількість жовтка, полі -, мезо- або оліголецітальною. Людська яйцеклітина відноситься до алецітальної. Це обумовлено тим, що людський зародок дуже швидко переходить від гістотрофного типу живлення до гематотрофного. Також людська яйцеклітина з розподілу жовтка є ізолецітальною: при мізерно малій кількості жовтка він рівномірно розташовується в клітці, тому ядро ??виявляється приблизно в центрі.

Яйцеклітина має оболонки, які виконують захисні функції, перешкоджають проникненню в яйцеклітину більше одного сперматозоїда, сприяють імплантації зародка в стінку матки і визначають первинну форму зародка.

Яйцеклітина зазвичай має кулясту або злегка витягнуту форму, містить набір тих типових органел, що і будь-яка клітина. Як і інші клітини, яйцеклітина відмежована плазматичною мембраною, але зовні вона оточена блискучою оболонкою, що з мукополісахаридів (отримала свою назву за оптичні властивості). Блискуча оболонка покрита променистим вінцем, або фолікулярної оболонкою, яка представляє собою мікроворсинки фолікулярних клітин. Вона відіграє захисну роль.

Яйцеклітина позбавлена ??апарату активного руху. За 4-7 доби вона проходить по яйцепроводу до порожнини матки відстань, яка приблизно становить 10 см. Для яйцеклітини характерна плазматична сегрегація. Це означає, що після запліднення, вона ще не дробиться і відбувається рівномірний розподіл цитоплазми, внаслідок чого надалі клітини зачатків майбутніх тканин отримують її в певній рівномірній кількості[6].

Будова і функції сперматозоїдів

Сперматозоїд - це чоловіча статева клітина (гамета). Він має здатність до руху, ніж певною мірою забезпечується можливість зустрічі різностатевих гамет. Розміри сперматозоїда мікроскопічні: довжина цієї клітини у людини становить 50-70 мкм (найбільші вони у тритона - до 500 мкм). Всі сперматозоїди несуть негативний електричний заряд, що перешкоджає їх склеюванню в спермі. Кількість сперматозоїдів, що утворюються у особини чоловічої статі, завжди колосальна. Наприклад, еякулят здорового чоловіка містить близько 200 млн. сперматозоїдів, а жеребець виділяє близько 10 млрд. сперматозоїдів).

Будова сперматозоїда

За морфології сперматозоїди різко відрізняються від усіх інших клітин, але всі основні органели в них є. Кожен сперматозоїд має голівку, шийку, проміжний відділ і хвіст у вигляді джгутика. Майже вся голівка заповнена ядром, яке несе спадковий матеріал у вигляді хроматину. На передньому кінці голівки (на її вершині) розташовується акросома, яка являє собою видозмінений комплекс Гольджі. Тут відбувається утворення гіалуронідази - ферменту, який здатний розщеплювати мукополісахариди оболонок яйцеклітини, що робить можливим проникнення сперматозоїда всередину яйцеклітини. У шийці сперматозоїда розташована мітохондрія, яка має спіральну будову. Вона необхідна для вироблення енергії, яка витрачається на активні рухи сперматозоїда у напрямку до яйцеклітини. Більшу частину енергії сперматозоїд отримує у вигляді фруктози, якій дуже багатий еякулят. На кордоні головки і шийки розташовується центріоліт. На поперечному зрізі джгутика видно 9 пар мікротрубочок, ще 2 пари є в центрі. Джгутик є органоїдом активного руху. У сім'яній рідині чоловіча гамета розвиває швидкість, рівну 5 см / год. (що стосовно її розмірами приблизно в 1,5 рази швидше, ніж швидкість плавця-олімпійця).

При електронній мікроскопії сперматозоїда виявлено, що цитоплазма головки знаходиться не в колоїдному, а в рідкокристалічному стані. Цим досягається стійкість сперматозоїда до несприятливих умов зовнішнього середовища (наприклад, до кислого середовища жіночих статевих шляхів). Встановлено, що сперматозоїди більш стійкі до впливу іонізуючої радіації, ніж незрілі яйцеклітини.

Сперматозоїди деяких видів тварин мають акросний апарат, який викидає довгу і тонку нитку для захоплення яйцеклітини.

Встановлено, що оболонка сперматозоїда має специфічні рецептори, які дізнаються про хімічні речовини, які виділяються яйцеклітиною. Тому сперматозоїди людини здатні до направленого руху у напрямку до яйцеклітини (це називається позитивним хемотаксисом).

При заплідненні в яйцеклітину проникає тільки головка сперматозоїда, що несе спадковий апарат, а решта частини залишається зовні[6].

Запліднення

Запліднення - це процес злиття статевих клітин. У результаті запліднення утворюється клітина з диплоїдним набором хромосом - зигота. Це початковий етап розвитку нового організму. Заплідненню передує виділення статевих продуктів. Існує два типи запліднення:

1) зовнішнє. Статеві продукти виділяються в зовнішнє середовище (у багатьох прісноводних та морських тварин);

2) внутрішнє. Самець виділяє статеві продукти в статеві шляхи самки (у ссавців, людини).

Запліднення складається з чотирьох послідовних стадій: зближення гамет, акросомной реакції, активації яйцеклітини, злиття гамет.

Зближення гамет [6]Провідний чинник, що підвищує вірогідність зустрічі гамет - виділення гаметами гамон (специфічних речовин, що сприяють зближенню і злиття статевих клітин). Яйцеклітина виділяє гіногамони, які обумовлюють спрямований рух до неї сперматозоїдів (хемотаксис), а сперматозоїди виділяють андрогамони.

Акросомна реакція Акросомна реакція - це викид протеолітичних ферментів (головним чином, гіалуронідази), які містяться в акросомі сперматозоїда. Під їх впливом відбувається розчинення оболонок яйцеклітини в місці найбільшого скупчення сперматозоїдів. Зовні виявляється ділянку цитоплазми яйцеклітини (так званий горбок запліднення), до якого прикріплюється тільки один з сперматозоїдів. Після цього плазматичні мембрани яйцеклітини і сперматозоїда зливаються, утворюється цитоплазматичний місток, зливаються цитоплазми обох статевих клітин. Далі в цитоплазму яйцеклітини проникають ядро ??і центріоль сперматозоїда, а його мембрана вбудовується в мембрану яйцеклітини. Хвостова частина сперматозоїда відділяється і розсмоктується, не граючи якоїсь суттєвої ролі в подальшому розвитку зародка.

Активація яйцеклітини Активація яйцеклітини відбувається закономірно в результаті контакту її з сперматозоїдом. Має місце кортикальна реакція, що захищає яйцеклітину від поліспермія, тобто проникнення в неї більше одного сперматозоїда. Вона полягає в тому, що відбуваються відшарування і затвердіння жовткової оболонки під впливом специфічних ферментів, що виділяються з кортикальних гранул. У яйцеклітині змінюється обмін речовин, підвищується потреба в кисні, починається активний синтез поживних речовин. Завершується активація яйцеклітини початком трансляційного етапу біосинтезу білка.

Злиття гамет Обидва пронуклеуса проробляють складні переміщення всередині майбутньої зиготи, зближуються і зливаються, утворюючи синкаріон що містить диплоїдний набір хромосом. Потім формується загальна мембрана, виникає зигота. Мітотичний поділ зиготи призводить до утворення двох перших клітин зародка (бластомерів), кожна з яких несе диплоїдний набір хромосом 2n[6].

Переваги статевого розмноження над безстатевим

Отже ми розглянули нестатеве та статеве розмноження, і вияснили: що безстатеве розмноження характеризується відтворенням абсолютної копії генотипу і фенотипу батьківського організму, а статеве - характеризується мінливістю ознак нового організму, шляхом комбінації материнських та батьківських ознак.

Статеве розмноження - більш пізній вид розмноження, існує близько 3 млрд років. Перехід до статевого типу розмноження має величезне значення для еволюції життя на Землі. Статеве розмноження створює нескінченну різноманітність особин, у тому числі і таких, які успішно адаптуються до мінливих зовнішніх умов, «завойовують світ», поширюючись в нові місця проживання, і залишають потомство, передаючи йому свій спадковий матеріал. Нащадки ж двох успішних батьківських особин можуть виявитися володарями ще більш вдалому поєднанню спадкових ознак, і відповідно вони розвинуть успіх батьків. Особи з невдалою комбінацією ознак будуть еліміновані природним відбором. Таким чином, статеве розмноження створює багатий матеріал для природного добору та еволюції. Цікаво й інше: саме виникнення особини як індивідуальності, неподільного і смертного істоти, є результатом переходу до статевого розмноження. При безстатевому розмноженні клітина нескінченно ділиться, повторюючи саму себе: вона потенційно безсмертна, але особиною може бути названа тільки умовно, тому що не відрізнити від невизначеного безлічі дочірніх клітин. При статевому розмноженні, навпаки, всі нащадки різняться між собою і відрізняються від батьків, а ті з плином часу вмирають, несучи з собою властиві їм неповторні особливості. Підкреслимо однак, що одночасно відкрилися можливості для розвитку і вдосконалення, і вони привели до появи різноманітних живих форм, не порівнянних за рівнем організації з тими організмами, які зупинилися на безстатевому розмноженні.

Зміна числа хромосом. Визначення поняття хромосома

Хромосома (з грец. «хрома» - колір та «сома» - тіло) -- це велика молекулярна структура, де міститься близько 90% ДНК клітини. Всі хромосоми містять дуже довгий безперервний полімеризований ланцюг ДНК (єдину ДНК- молекулу), що містить гени, регуляторні елементи та проміжні нуклеотидні послідовності.

Хромосоми однієї пари називають гомологічними, одна з них належить чоловічій батьківській формі, друга - жіночій материнській. Їх об'єднання в одному каріотипі здійснюється під час запліднення, тобто злиття статевих клітин. Хромосоми різних пар називають гетерологічними.

В статевих клітинах диплоїдних організмів міститься лише половина (гаплоїдне число) тієї кількості хромосом, яка властива соматичним клітинам. Злиття двох гамет під час запліднення забезпечує відновлення диплоїдного набору хромосом у соматичних клітинах нащадків.

Хромосоми являють собою компоненти ядра, яким властива особлива організація, індивідуальність і функція. Вони здатні до самовідтворення та збереження своїх морфологічних та фізіологічних властивостей протягом послідовних клітинних поділів, завдяки чому можуть викопувати роль носіїв генетичної інформації. Хімічну субстанцію хромосоми називають хроматином[7].

Каріотип

Каріотип -- це група ознак (число, форма, розміри) набору хромосом певного виду (тварин чи рослин) чи індивіда. Визначають каріотип шляхом вивчення хромосомного набору представників відповідного виду. В основу класифікації хромосом покладена їх довжина, відношення розмірів довгого і короткого плеча, а також наявність вторинної перетяжки і сателітів. Зазначеними характеристиками користуються для ідентифікації хромосом у хромосомних наборах.

Хромосоми містяться в каріоплазмі і характеризуються постійністю кількісного і якісного в клітинах даного виду. У більшості видів з диплоїдним набором хромосом, каріотип складається з 5-30 пар хромосом, однак відомі види, клітини яких містять лише одну пару (малярійний плазмодій) або сотні пар(радіолярія). Кількість хромосом у гаплоїдному наборі позначають буквою n, у диплоїдному - 2n [7].

Хромосомні набори і зміни числа хромосом

Як сказано було вище, існує диплоїдний набір, характерний для соматичних клітин, коли хромосоми виступають в гомологічних парах (у людини диплоїдний набір дорівнює 46 хромосомам), гаплоїдний набір характерний для зрілих статевих клітин, хромосоми тут виступають поодиноко(для людини -- 23 хромосоми). Трапляються випадки наявності у клітинах іншої кількості хромосом. Кратне збільшення числа хромосом відносно до гаплоїдного носить назву поліплоїдії, зокрема розрізняють тетраплоїдний (4n), пентаплоїдний (5n) та інші набори хромосом.

Поліплоїдія

Поліплоїдія -- геномна мутація, при якій відбувається кратне збільшення кількості хромосом у клітинах тваринних і рослинних організмів. Виникає внаслідок поділу хромосом, що не супроводжується поділом клітини, злиття соматичних клітин або їхніх ядер. Це спричинюється впливом на клітину, що ділиться, високої або низької температури, іонізуючого випромінювання, хімічних речовин, що перешкоджають правильному розходженню хромосом тощо. До таких речовин належать алкалоїд рослинного походження колхіцин, аценафтен, закис азоту та інші. Поліплоїдія в природі виникає спонтанно, а також може бути спричинена штучно. Кратне збільшення в організмі кількості однакових наборів хромосом називається автополіплоїдією. Збільшення в клітині числа хромосомних наборів в три, чотири або більше разів порівняно з гаплоїдними клітинами приводить до появи триплоїдних, тетраплоїдних тощо клітин, з яких розвиваються відповідні організми або в цілому поліплоїди.

Розрізняють поліплоїдію збалансовану, яка характеризується утворенням клітин з парним числом хромосом, та незбалансовану, при якій виникають клітини з непарним числом хромосом. У збалансованих поліплоїдів мейоз відбувається нормально і утворюються розвинені статеві клітини; у незбалансованих -- мейоз завжди порушується, оскільки внаслідок непарності хромосом порушується кон'югація; при цьому порушується закономірність розподілу хромосом між дочірніми клітинами. Це знижує життєздатність статевих клітин і плодючість організмів, що часто приводить до анеуплоїдії. Поліплоїди, що виникають у міжвидових гібридів і мають кілька повторів різних наборів хромосом, називають алополіплоїдами. Поліплоїдія ускладнює успадкування ознак і змінює характер розщеплення, внаслідок чого у нащадків гібридів переважають особини з домінантними ознаками.

Поліплоїдія дуже поширена у рослин (30% всіх квіткових рослин -- поліплоїди); у тварин спостерігається рідко (у деяких комах, земноводних, червів), переважно у видів, яким властивий партеногенетичний спосіб розмноження. Багато родів рослин складаються з видів, що мають поліплоїдні ряди -- наприклад злакові, пасльонові, розоцвіті та інші. Не зустрічається поліплоїдія у хвойних рослин і грибів, зрідка має місце у мохів і папоротеподібних. Поліплоїдія має велике значення в еволюції, наприклад видоутворенні, та селекції рослин, зокрема поліплоїдні організми триваліше зберігають гетерозис[8].

Атипові зміни числа хромосом

Анеуплоїдія (від грец. an -- заперечна частка, eu -- добрий, ploos -- складати), або гетероплоїдія (від грец. heteros -- інший); -- зміни числа хромосом у клітинах, пов'язана з втратою або додаванням до хромосомного набору невеликої кількості хромосом. Порушення збалансованого числа хромосом у наборі відбувається частіше в результаті нерозходження хромосом при мітозі під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів. Залежно від того, яка кількість хромосом відсутня або перевищує число хромосом у диплоїдному наборі, розрізняють декілька форм анеуплоїдії. Моносомиком називають відсутність однієї хромосоми в диплоїдному наборі (умовне позначення 2n-1). Трисомик -- це такий набір, в якому одна хромосома представлена тричі, а не парою гомологічних хромосом, як звичайно (умовне позначення 2n+1). Тетрасомики -- це анеуплоїдні клітини, в наборах яких є ще по парі гомологічних хромосом (склад ядер таких клітин позначають 2n+2). Нулісомик -- анеуплоїдна клітина, в диплоїдному наборі якої відсутня пара гомологічних хромосом (2n-2). Полісомиками називають такі анеуплоїдні клітини, до повного набору яких додано декілька надкомплектних хромосом.

Міксоплоїдією називають зміну кількості хромосом, коли в одного індивіда в різних клітинах може бути різна кількість хромосом (до 1000), наприклад, в клітинах HeLa (ракових клітинах).

Хромосомні аберації (від лат. aberratіo -- ухилення), або перебудови -- зміни структури хромосом, викликані дією на клітини мутагенних факторів (іонізуючого випромінювання, канцерогенів тощо). Розрізняють декілька різновидів хромосомних аберацій.

Делеція (від лат. deletio -- нестача) -- випадання частини хромосоми при її розривах з втратою відірваного сегмента. Розрізняють кінцеву делецію -- відрив кінцевої ділянки з вкороченням хромосоми та інтерстиціальну делецію -- втрату внутрішнього фрагмента хромосоми.

Дуплікація (від лат. duplex -- подвійний) -- подвоєння певного сегмента в хромосомі. Якщо подвоєння ділянки в хромосомі відбулося в результаті переміщення його з іншої хромосоми (частіше гомологічної), то таку дуплікацію називають переміщеною. Коли дуплікований сегмент знаходиться в хромосомі поряд з вихідним, то це дуплікація повторень.

Транслокації (від лат. trans -- через і locus -- місце) -- взаємообмін відділеними уламками (фрагментами) між гомологічними і не гомологічними хромосомами в процесі кросинговеру, як статевого (при мейозі), так і соматичного. Такий взаємообмін можливий при двох одночасних розривах в різних хромосомах. Якщо при транслокації зіллються два сегменти, які містять хромомери, то виникне дицентрична хромосома, а з'єднання двох сегментів без центромер дає ацентричну хромосому.

Інверсія (від лат. inversio -- перевертання, переставлення) відбувається внаслідок перевертання уламка хромосоми на 180 градусів після її розриву в двох місцях з наступним з'єднанням двох кінцевих і переверненого серединного сегментів. В інвертованому сегменті порядок розміщення генів міняється на обернений[8].

Хромосомні захворювання

Хромосомні спадкові захворювання зумовлені зміною кількості хромосом або їхньої структури, що видно в світловому мікроскопі.

При багатьох із зазначених вище хромосомних змін ембріон і плід не життєздатні. Ці зміни хромосом часто виявляються у абортованих викиднів, а також у новонароджених, які незабаром після народження помирають.

Сумісними з життям є трисомія за окремими аутосомами і статевими хромосомами, моносомія за статевою Х- хромосомою, а також відносно невеликі структурні зміни хромосом. Однак і при цих змінах хромосом відзначається ряд дефектів в організмі.

Хромосомні хвороби найчастіше не успадковуються, вони від батьків до дітей не передаються, каріотип батьків цих хворих звичайно нормальний, а аномальні хромосомні зміни відбуваються в гаметах, з яких розвивається хворий організм. Проте тому, що власне в хромосомах міститься спадкова інформація, хромосомні хвороби належать до спадкових захворювань; в основі їх лежить порушення апарату спадковості.

Для зручності вивчення хромосомні хвороби можна розділити на захворювання, викликані змінами статевих хромосом і захворювання, викликані змінами аутосом.

Аутосомні хромосомні захворювання

Синдром Дауна Найбільш поширене хромосомне захворювання -- це хвороба Дауна, яка вперше була описана англійським лікарем Л. Дауном у 1866--р. У 1959 р. французький вчений І. Лежен виявив у каріотипі хворих зайву 21-у аутосому. В наступні роки інші вчені в різних країнах підтвердили цей факт. Пізніше було встановлено, що хвороба Дауна може бути зумовлена не тільки трисоміею 21 ї хромосоми, але й транслокацєію 21-ї хромосоми на інші, частіше на 13-у або 22-у, а також мозаїцизмом, коли одна частина клітин має 46 хромосом (нормальний каріотип), а друга -- 47. Тепер встановлено, що трисомія при хворобі Дауна спостерігається в 94 % випадків, транслокація -- в 4 %, а мозаїцизм -- в 2%.

Клінічна картина хвороби Дауна, яка спричинена трисомією і транслокацією, не розрізняється. При хворобі Дауна, спричиненій мозаїцизмом, симптоми хвороби проявляються менше, ніж при трисомії і транслокації.

Частота народження дітей, хворих на хворобу Дауна, за сумарними даними багатьох авторів становить --5/1000.

Причини народження дітей з хворобою Дауна остаточно не з'ясовані. Припускається, що причиною захворювання можуть бути перенесені матір'ю перед заплідненням інфекційні захворювання (гепатит, токсоплазмоз тощо) Встановлено також, що із збільшенням віку матері ризик народження дитини з хворобою Дауна збільшується. Так, емпіричний ризик народження дитини з хворобою Дауна жінкою в 19 років становить -- 1: 1640, у віці 40--41 -- 1: 84, а після 45 років -- 1: 31.

Частіше причиною хвороби Дауна при трисамії є порушення овогенезу у жінок. В останній час завдяки флуоресцентному аналізу хромосом встановлено, що нерозходження хромосом відбувається і при сперматогенезі, тобто і батько може бути “ винним ” у появі трисомії і народженні дітей з хворобою Дауна (в 20-- 25% випадків). Особливо великий ризик народження дитини з хворобою Дауна в сім'ї, де чоловікові більше 50 років, а жінці більше 40.

У перші дні життя дитини діагностика хвороби Дауна важка. У більш старшому віці вона діагностується легко. Такі діти мають деякі загальні риси. Вони бувають подібні один на одного більше, ніж на своїх батьків. Так, у хворих спостерігаються характерні зміни обличчя і голови. У них кругла голова, зі сплющеною потилицею, покатим вузьким лобом, плоским обличчям, монголоїдним розрізом очних щілин, який іде до середини і вниз, з товстими губами, широким сплющеним язиком з глибокою поздовжньою борозною. Вушні раковини зменшені у вертикальному напрямку, з прирослою мочкою. У маленьких дітей різко виражена м'язова гіпотонія, внаслідок чого в лежачому положенні живіт набуває форми жаб'ячого, відмічається розхитаність суглобів, лійкоподібна грудна клітина.

Характерні зміни кінцівок: укорочення і розширення кисті і ступні (акромікрія). На райдужній оболонці є світлі плями (плями Брушфільда), які з віком стають менш помітними.

У хворих спостерігається глибока розумова відсталість -- від імбецильності до ідіотії. Вони слухняні, добре піддаються навіюванню. Писати і читати вони ще можуть навчитися, але лічити не вміють. При вивченні мозку померлих відзначається його недорозвинення, мала вираженість борозн і звивин, розширення мозкових шлуночків.

При задовільному догляді такі хворі можуть жити довго

Трисомій за іншими аутосомами описано значно менше. Діти з трисоміями мають значні дефекти скелета і внутрішніх органів, вони мало життєздатні і незабаром після народження вмирають.

Частіше зустрічається трисомія за 13-ю хромосомою, описана в 1960 р. К. Патау. При синдромі Па-тау відмічаються значні дефекти будови черепа: мікроцефалія, низький спадистий лоб, вузькі очні щілини, низьке розташування вушних раковин, розщеплені верхня губа і піднебіння, полідактилія, дефекти серцево-судинної системи і внутрішніх органів, недорозвинуті передні відділи мозку. Такі діти вмирають у перші три місяці життя або протягом року.

Трисомія за 18-ю хромосомою називається синдромом Едвардса. Частіше цей синдром спостерігається у хлопчиків. Як і при синдромі Патау у дітей спостерігаються великі дефекти черепа і скелета. Такі діти звичайно народжуються переношеними, в асфіксії, вузьким лобом, виступаючою потилицею, розщепленим піднебінням, недорозвинутою нижньою щелепою, деформованими і низько розміщеними вушними раковинами. Відмічаються великі дефекти пальців рук, сплющення склепіння стопи, через що стопа має форму качалки, пальці ніг укорочені. Шкіра дуже рухлива, через що утворюються зморшки на шиї та інших частинах тіла. Очі маленькі. Значні дефекти внутрішніх органів (серця, шлунково-кишкового каналу), у хлопчиків відмічаються крипторхізм, а у дівчаток -- гіпертрофія клітора. Хлопчики звичайно помирають незабаром після народження, а дівчатка живуть до року.

В останні роки в зв'язку з введенням диференційованого фарбування хромосом стало можливим досліджувати їхні структурні зміни: виявлення делецій і транслокацій тієї чи іншої хромосоми на другу, що можна трактувати як часткову трисомію.

Моносомія за будь-якою аутосомою з життям не сумісна, а тому живонароджені плоди невідомі.Сумісними з життям є зміни кількості статевих хромосом -- моносомія і трисомія. Це можна пояснити тим, що в статевих хромосомах активність генів виявляється переважно в процесі ембріогенезу, а потім вона знижується. В організмі дорослих активних генів, що містяться в статевих хромосомах, мало[9].

Статеві хромосомні захворювання

Синдром Шерешееського -- Тернера

Це захворювання вперше було описано у 1925 р. Шерешевським, а потім у 1938 р. Тернером. У 1959 р. К. Форд встановив, що у цих хворих є тільки одна статева Х-хромосома. Ці жінки низького зросту, з статевим інфантилізмом. У них не буває менструацій або вони одноразові. Грудні залози відсутні. На місці їх інколи є складки жиру. Соски недорозвинуті, ореоли втягнуті, широко розставлені. Вушні раковини деформовані, низько розміщені, шия коротка, з її боків видно широку шкірну зморшку, яка йде від соскоподібних відростків до надпліччя. Волосся на потилиці росте низько. Часто відмічалася вузьке і високе тверде піднебіння.

Спостерігаються зміни кінцівок: вальгусна позиція ліктьових суглобів, широкі долоні, короткий безіменний палець, короткий викривлений мізинець, деформовані глибоко посаджені нігті. На кінчиках пальців переважають кругові візерунки.

Може спостерігатись каорктація аорти, стеноз легеневого стовбура, незрощення між шлункової перегородки серця, підковоподібна нирка.

З боку нервової системи значних змін не відзначається, інтелект у хворих порушений мало або зовсім не порушений.

Характерна затримка окостеній довгих кісток, ріст хворих жінок припиняється у 15--18 років. Визначається збільшення медіальних виростків стегнових кісток і зменшення великогомілкових, потовщення латеральних кінцівок ключиці, остеопороз кісток, особливо трубчастих кісток.

Не всі із зазначених симптомів спостерігаються у одного й того самого хворого.

При народженні дитини не завжди можна встановити правильний діагноз захворювання. Нерідко у таких дітей відзначається лімфатичний набряк кінцівок і «надлишок» шкіри на шиї, яка потім перетворюється в шкірну зморшку. Діти народжуються часто недоношеними, малого зросту. Звичайно діагноз встановлюється пізніше, коли спостерігається відставання дівчини в рості і статевий інфантилізм. Важливим для діагностики синдрому Шерешевського -- Тернера є дослідження статевого хроматину в щічному епітелії. Там його не виявляють, що свідчить про моносомію за Х-хромосомою. Рідше виявляється мозаїцизм, коли в одних клітинах-каріотип нормальний (46, XX), а в інших -- моносомія за Х - хромосомою (45, ХО). Клінічно мозаїчні випадки протікають більш м'яко. У таких жінок можуть бути менструації і вони можуть ставати матерями.

Причина народження дітей з синдромом Шерешевського -- Тернера не з'ясована. Вік батьків при цьому значення не має. Проте такі діти частіше народжуються у батьків низького зросту, в яких каріотип при звичайному дослідженні нормальний. Втрата Х - хромосоми, напевно, відбувається на перших етапах розвитку зиготи.

Шляхом визначення групи крові Xq (ген, який її визначає, міститься у короткому плечі Х - хромосоми) було встановлено, що Х - хромосома у цих хворих може бути як батьківська, так і материнська, тобто «винними» в народженні такої дівчинки можуть бути як батько, так і мати. Опубліковані випадки народженню хворих на синдром Шерешевського -- Тернера жінкою, яка в період вагітності перенесла краснуху.

Синдром полісемії за Х - хромосомою у жінок

При каріотипі 47, ХХХ за фенотипом може й не бути, тому що тут дві Х - хромосоми спіралізованї і представлені статевим хроматином. У таких жінок може відзначатись розумова відсталість. Такі жінки можуть мати здорових нащадків, через те що половина їхніх гамет має нормальний набір хромосом.

Описані випадки з 4 і 5Х-хромосомами. Чим більше Х - хромосом в каріотипі, тим більше виражений дефект розумового розвитку, а також зміни фенотипу і статевий інфантилізм. Такі жінки високого зросту із значними змінами скелета, викривленням хребта, депігментованими плямами та ін. Чим більше Х- хромосом у каріотипі, тим менший гребеневий рахунок, через те що у них переважають дугові візерунки на кінцях пальців. При каріотипі 48, ХХХХ діти мало життєздатні і звичайно вмирають у перші роки життя.

Синдром Клайнфельтєра

Вперше описаний Н. Клайнфельтєром у 1924 р. як синдром первинного чоловічого гіпогонадізму. У 1956 р. Р. Брігс і М. Барр виявили у них зайву X-хромосому. Отже, каріотип цих хворих 47, XXY. У клітинах букального епітелію виявлений статевий хроматин, як і в нормальних жінок. До досягнення статевої зрілості клінічно синдром може бути не виявленим. При статевій зрілості відзначаються ознаки євнухоїдності. У хворих недорозвинуті статеві залози, відсутня волосистість на обличчі, гінекомастія, відкладання жиру на стегнах за жіночим типом. Вони звичайна високого-зросту за рахунок подовження ніг, тулуб відносно короткий. Волосся на лобку росте за жіночим типом, у хворих високий голос.Через відсутність сперматогенезу такі чоловіки неплідні. Хворі на синдром Клайнфельтєра страждають на дебільність різного ступеня.

Описані випадки синдрому Клайнфельтєра з трьома і чотирма Х-хромосомами. Чим більше Х- хромосом у каріотипі, тим більше виражений ступінь дебільності та інші симптоми синдрому.

Причину синдрому Клайнфельтєра не з'ясовано. Такі діти звичайно народжуються у літніх матерів, хоча каріотип у них нормальний. Нерозходження X-хромосом, напевно, відбувалось на ранніх стадіях розвитку зиготи. Спадковість при синдромі Клайнфельтєра не вивчено, тому що ці хворі не залишають потомства.

Синдром дисомії за Y-хромосомою

Каріотип 47, ХYY описано як у здорових за фенотипом чоловіків, так і вч оловіків з гіпогонадизмом, -крипторхізмом, розумовою відсталістю і добре розвинутими м'язами. Незбалансований поліморфізм статевих хромосом призводь до порушення розвитку нервової системи, зниження інтелекту, що може спричинити агресивність і кримінальні вчинки цих осіб. Закордонні вчені виявили каріотип 47, XYY в агресивних чоловіків, злочинців - рецидивістів з високим зростом, правильною будовою тіла, великими вушними раковинами і надбрівними дугами, добре розвинутими м'язами, чоловічим типом оволосіння, нормальним розвитком статевих залоз, перевагою лицьового скелета над мозковим скелетом.

Моносомія за Y-хромосомою (на відміну від моносомії за Х - хромосомою) у літературі не описана. Напевно, розвиток зародка з однією Y-хромосомою без X-хромосоми неможливий, тому що Y- хромосома несе незначну генетичну інформацію і не може компенсувати відсутню Х-хромосому.

Поліфакторні спадкові захворювання

Більшість відомих спадкових захворювань, які спричинені пошкодженням кількох або багатьох генів, відноситься до поліфакторних. До них також належать всі спадкові захворювання з нез'ясованим патогенезом. До поліфакторних захворювань належать гіпертонічна і виразкова хвороба, шизофренія, захворювання нервової системи, внутрішніх органів, опорно-рухового апарату тощо.

Поліфакторно зумовлені і деякі фізіологічні особливості організму: розумові здібності, тривалість життя, схильність і опірність до інфекційних захворювань. Це доведено багатьма авторами на підставі близнюкового методу дослідження[9].



Висновок

Можна припустити, що життя виникло на первісній Землі цілком природним шляхом внаслідок процесу самоорганізації, на основі перетворення неорганічних субстратів в органічні макромолекулярні комплекси й, в подальшому, у протоклітини.

Вивчення сучасних організмів дає змогу припускати, що генетичної інформації, розпочалося з еволюції групи молекул РНК, які змогли каталізувати власну реплікацію. Згодом одна із цих груп РНК здобула здатність до прямого синтезу поліпептидів. Перші клітини, ймовірно, широко використовували каталітичні функції й РНК, і білків, а як якості речовини спадковості містили лише РНК.

Статевому розмноженню характерна така ознака, як статевий процес -- об'єднання материнського і батьківського генетичного матеріалу для розвитку потомства, а для цього необхідна наявність статевих клітин -- гамет. Ця властивість відіграє визначну роль у еволюції живих організмів.

Існує диплоїдний набір(2n), характерний для соматичних клітин, і гаплоїдний(n), характерний для зрілих статевих клітин набір хромосом. Кратне збільшення числа хромосом відносно до гаплоїдного носить назву поліплоїдії, зокрема розрізняють тетраплоїдний (4n), пентаплоїдний (5n) та інші набори хромосом.

Та трапляються зміни числа хромосом у клітинах, пов'язана з втратою або додаванням до хромосомного набору невеликої кількості хромосом, що відбувається в результаті нерозходження хромосом при мітозі під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі зміни називають хромосомними хворобами.



Список використаної літератури

1. Эволюционное учение: Учеб. для биол. спец. вузов / А. В. Яблоков, А.Г. Юсуфов. - 6-е изд., испр. - М.: Высш. шк., 2006. - 310 с.: ил.

2. Кемп П., Армс К., -- Введение в биологию: Пер. з англ. - М.. Мир, 1988. - 671с

3. www.pharmencyclopedia.com.ua/article/1136/rozmnozhennya

4. Грин Н., Стаут У., Тейлор Д. - Биология: В 3-х т. Т. 3.: Пер. з англ./Під ред. Р. Сопера. - М.: Мир, 1990. - 376 с., ил.

5. subject.com.ua/biology/shans/148.html

6. Гилберт С., - Биология развития: В 3-х т. Т. 1: Пер. з англ. - М.: Мир, 1993, - 228 с., ил.

7. Тоцький В. М., - Генетика: Підручник / 2-ге вид., випр. Та доп. - Одеса: Астропринт, 2002. - 712 с. (хромосоми, каріотип)

8. Cингер М., Берг П. - Гены и геномы: В 2-х т. Т. 1. Пер. з англ. - М.: Мир, 1998. - 373 с., ил.

9. http://www.medbook.lviv.ua/article/94/

Размещено на Allbest.ru

...