Отруйні рослини Зміївського району

Размещено на http://www.allbest.ru/

/Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

кафедра ботаніки

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з ботаніки

на тему: Отруйні рослини Зміївського району

Студента ІІІ курсу 32 групи

напряму підготовки біологія

спеціальності біологія, валеологія

Вакуленко Є.В.

Керівник Бенгус Ю.В.

Національна шкала

Кількість балів:

Оцінка: ECTS

м. Харків - 2012 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Загальна характеристика отруйних рослин

1.2 Перша допомога при отруєнні отруйними рослинами

1.3 Історія вивчення алкалоїдів рослинного походження

Розділ 2. Район, об'єкти та методи дослідження

Розділ 3. Результати досліджень та їх обговорення

3.1 Еколого-біологічна характеристика отруйних рослин

3.2 Можливості використання результатів досліджень в роботі вчителя біології

Висновки

Список Використаної літератури

ВСТУП

Отруйними називаються рослини, здатні виробляти і накапливать отруйні речовини, що викликають отруєння людини і тварин. Різні види отруйних рослин можуть виробляти одне чи кілька отруйних сполук: алкалоїди, глюкозиди, сапоніни та інші. При цьому отруйні речовини містяться в усьому рослині цілком або тільки в окремих на них його частинах. Наприклад, хінін міститься в корі хінного дерева, але відсутність проствует в листі, у маку отруйні листя, стебла, насіннєві коробочки, але не отруйні насіння. Токсичні властивості більшості отруйних рослин (аконіт, кліщі-вина, гіркий мигдаль) не губляться при висушуванні або термічній обработке. Інші рослини при висушуванні ці властивості втрачають. Найбільш часті випадки отруєння людей отруйними рослинами, зовнне подібними з їстівними неотруйними видами. Наприклад, листя боліголова, зовні подібні з петрушкою і можуть бути помилково використані в піщу в якості приправи. Отруйно все рослина, що містить алкалоїд кониина, дія якого подібно кураре. При отруєнні спостерігається втрата шкірної чутливості, пригнічення дихання. У важких випадках настає смерть від задухи.

Актуальність теми: Вивчення властивостей отруйних рослин в наш час є дуже актуальним, тому що дає можливість створювати нові види ефективної протиотрути. Також більшість отруйних речовин рослинного походження мають фітонцидні властивості, що дає змогу створювати на їх основі нові лікарські препарати.

Мета роботи: дослідити видовий склад та різноманіття отруйних рослин на території Зміївського району.

Завдання досліджень:

1. Опрацювати літературу, що стосується отруйних рослин та їх токсичної дії;

2. Дослідити видовий склад отруйних рослин на території села Гайдари та його околицях;

3. Проаналізувати еколого-біологічні властивості, господарське значення отруйних рослин;

4. Зробити геоботанічний опис флори дослідженої території.

Об'єкт дослідження - отруйні рослини села Гайдари та його околиць.

Предмет дослідження - еколого-біологічні та фітоценотичні особливості отруйних рослин на дослідженій території.

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Загальна характеристика отруйних рослин

Еволюція - це природно-історичний процес розвитку; ніякого плану, навмисності, свідомості в цьому процесі ніколи не було і немає. Виникнення якихось нових структур і функцій, посилення або послаблення вже наявних - все це відбувається у постійній взаємодії організмів із зовнішнім середовищем і між самими організмами. Вже з цього ясно, що процес еволюції не відбувався ідеально гладко для всіх живих істот. Природа-не царство гармонії. Далеко не все доцільно влаштовано у нині живучих на землі організмів. І людина як біологічна істота - далеко не досконалий організм. Багато до чого наука могла б «причепитися» і дати свій «проект» організму з іншої тривалістю життя, іншими стадіями розвитку, з іншими захисними властивостями проти заразних хвороб. А адже людина - це вершина еволюційного розвитку. Кожна рослина і тварина в будь-яких відносинах є дуже недосконалим організмом. І в той же час біолог не перестає дивуватися різноманітності всіляких пристосувань у тварин і рослин, виробилися в ході еволюції і забезпечують їм існування в обстановці суворої природи. Небезпеки загрожують завжди; йдуть вони як від неорганічної природи, так і від живих істот, від шкідливих хімічних впливів, від посух, буревіїв, хвороботворних мікробів, від відсутності їжі і безлічі інших негараздів. Будь-якій тварині і рослині необхідні пристосування не тільки проти численного світу мікробів, але й проти можливих ворогів зі світу багатоклітинних організмів. Тому великий інтерес представляє отруйність багатьох рослин для людини і травоїдних тварин. Отрути рослин настільки різноманітні і збиток, принесений багатьма отруйними рослинами тваринництву, настільки значний, що давно вже виникла ціла наука про отруйні рослини. До отруйних відносять рослини, що виробляють і накопичують у процесі життєдіяльності отрути. Вони викликають отруєння тварин і людини. Кількість отруйних речовин в рослині неоднаково і залежить від ряду факторів: на накопичення отрути можуть впливати погодно-кліматичні умови, освітлення або грунт. Зміст отруйних речовин в рослинах змінюється в залежності і від фази розвитку: в одних видів найбільшу кількість отруйних речовин накопичується до цвітіння, в інших - під час цвітіння, у третіх - в період дозрівання насіння. Найбільш отруйні рослини у свіжому вигляді. При висушуванні, відварювання, силосуванні токсичність може знижуватися, а іноді втрачається зовсім. Однак у більшості отруйних рослин токсичність зберігається і після переробки, тому домішка їх у загальну масу нерідко буває джерелом сильних отруєнь тварин. Отруйні речовини в різних частинах рослини також розподіляються нерівномірно. Залежно від виду рослини найбільшу кількість отрут можуть містити як підземні органи - корінь і кореневища, так і плоди або насіння, або отруйні всі частини. Рослин, що володіють абсолютною отруйна, в природі, по видимому, не існує. Деякі рослини отруйні для людини, але нешкідливі для гризунів, птахів і навпаки. Більшість отруйних рослин одночасно діють на різні органи, однак якийсь орган або центр зазвичай буває вражений сильніше. Отруєння отруйними рослинами відбувається при попаданні рослин через рот, органи дихання (при вдиханні пилоподібних частинок або виділяються ними летючих речовин), а також через шкіру в результаті зіткнення з рослиною або його соками. Прийняті всередину при поїданні рослин або введені безпосередньо в кров, ці отрути викликають явища загального отруєння, нерідко закінчується смертю. Крім того, деякі отруйні речовини надають місцеве подразнюючу дію на організм, викликаючи в місці зіткнення з ним різні запальні процеси. Так, при поїданні рослин, що містять їдкі пекучі речовини, в результаті місцевої дії відбувається запалення слизової оболонки травного тракту. При зіткненні зі шкірою ці рослини викликають запалення її з утворенням ран, міхурів наривів. Деякі отруйні речовини, всмоктуючись у кров, надають руйнівну дію на такі системи органів, як: центральну нервову систему, серце, печінку, органи дихання і травлення. Інші рослини впливають одночасно на кілька систем. Значення отруйних рослин дуже велике. Багато отрути, що виділяються рослинами, успішно застосовують в медицині для виготовлення лікарських препаратів. Так, наприклад, з конвалії отримують серцеві глікозиди, з блекоти виділяють атропін і т. д. Як говорив знаменитий лікар Парацельс - "тільки доза робить речовину або отрутою, або ліками".ї

1.2 Перша допомога при отруєнні отруйними рослинами

отруйний рослина зміївський алкалоїд

Необхідність у наданні невідкладної допомоги при гострих отруєннях може виникнути у людини будь-якого віку і спеціальності. Сучасну людину оточує величезна кількість різноманітних токсичних речовин, висока можливість токсичного ураження будь-якого органу або системи організму. Непередбачувана «токсична ситуація» часто виникає як нещасний випадок у побуті, на виробництві, на транспорті, в сільському господарстві та ін.. Невідкладну допомогу при гострих отруєннях надають лікарі-токсикологи спеціалізованих центрів лікування отруєнь, лікарі швидкої допомоги і приймальних відділень лікарень. Але ці люди не завжди можуть виявитися поруч під час біди. У таких ситуаціях людина повинна діяти сам, і знання в наданні першої допомоги при отруєнні рослинами відіграють визначальну роль. При отруєнні рослинами необхідно дати випити 1-2 склянки теплої води з кухонною сіллю (0,5 чайної ложки на склянку води) і викликати блювоту. Цю процедуру повторюють 3-4 рази. Крім цього для швидкої нейтралізації отрути необхідно прийняти активоване вугілля з розрахунку - 1 таблетка на 10 кг маси тіла. Замість вугілля для виведення отрути з організму можна дати проносне - 30 г сульфату магнію. Після проведення цих заходів необхідно доставити людину в максимально короткий термін у відділення швидкої допомоги.

1.3 Історія вивчення алкалоїдів рослинного походження

У 1881 р. з болиголова плямистого (Conium maculaturn), дворічна рослини з сем. Селерових з дуже неприємним, сильним запахом мишачою сечі, німецький хімік Август Вільгельм Гофман виділив алкалоїд кониина. Незабаром в лабораторії віденського фармаколога професора Карла Шрофф вирішили випробувати дію цієї отрути. Крім наукового інтересу був ще й інший: згідно з переказом соком болиголова за наказом афінських властей в 399 р. до н. е.. отруївся Сократ.Історики стародавнього Риму Пліній і Тацит свідчили, що саме болиголов в Греції використовували для страти злочинців, і цей вид покарання був дуже поширений. Припускають, що страта отруйними рослинами ввели на початку правління 30 тиранів (404 - 403 рр.. До н. Е..) В період розпаду Афінської держави. Римляни називали отруйний напій із соку болиголова «sorbito cicutae». Деякі дослідники припустили, що крім болиголова до складу Сократова кубка міг бути підмішаний сік іншої рослини цього ж сімейства - віха отруйного, або цикути (Cicuta virosa). Якщо болиголов плямистий зустрічається на городах і пустирях, біля доріг і на звалищах, листя його нагадують листя петрушки і на стеблі добре помітні червоні плями, то цикута росте по берегах річок чи озер, на заболочених лугах, а іноді у воді. Віх отруйний - багаторічна або дворічна рослина висотою 60 - 120 сантиметрів; стебла товсті, всередині порожні, зовні червонуваті. Листя подвійно-троякоперістие, розсічені на узколінейние або ланцетні частки. Цикута підступна, своїм приємним морквяним запахом, кореневище її солодкувато на смак. Воно нагадує брукву або редьку, але в розрізі можна бачити поперечні перегородки, що розділяють внутрішність кореневища на порожнини (назва «цикута» походить від грецького слова «cyein» - «порожній»). Вся рослина сильно отруйна, але особливо його кореневище: 100 - 200 г його достатньо, щоб вбити корову, а 50 - 100 г вбивають вівцю. Отруйність цикути зберігається при варінні і сушці. Діючим початком в рослині є цікутотоксін, маловивчене речовина (в кореневище його до 2%), що вражає центральну нервову систему. В експериментах на тваринах в малих дозах цікутотоксін пригнічував центральну нервову систему, знижуючи рухову активність і кров'яний тиск. Крім цікутотоксін в кореневище цикути відкриті флавоніди кверцетин і ізорамнетін. У російській народній медицині корені і кореневища цикути застосовували зовнішньо при деяких шкірних захворюваннях, ревматизмі, подагрі.Головним отрутою болиголова, як уже говорилося, є кониина. Фармакологи минулого століття зацікавилися кониина, так як думали, що йому, як лікам, належить велике майбутнє. Після дослідів на тваринах прийшли до висновку, що їх загибель настає від паралічу дихальних м'язів. Однак про дію різних доз кониина на людину в той час нічого не було відомо. У лабораторії професора К. Шрофф знайшлися добровольці - студенти-медики, які вирішили перевірити отрута на собі. Кожен з них (їх було троє) по дев'ять разів піддавав себе небезпеці смертельного отруєння. Вони брали настій болиголова, після чого розповідали про свої відчуття. Незалежно від дози кониина через три хвилини після початку досвіду з'являлося відчуття тяжкості в голові, обличчя ставало гарячим і червоним. Свідомість затемнюється, наступало запаморочення, було неможливо думати і зосереджувати увагу на чому-небудь. Погіршувався зір, розширювалися зіниці, знижувався слух, притуплювалося дотик, шкіра ставала неначе пухнастою, здавалося, що по ній бігають мурашки. Скоро випробувані настільки ослабли, що ледве могли тримати голову. Коли експеримент закінчився, вони насилу змогли дійти до дому, хода була автоматичною, вони як би підштовхували тіло вперед, причому м'язи майже не працювали. При підйомі вгору по сходах і вдома, коли знадобилося зняти взуття, у них почалися судоми в литкових і у всіх інших м'язах, які доводилося напружувати. Отруєння супроводжувалося нудотою і розладом шлунка, особи до кінця досвіду зблідли, щоки запали, пульс спочатку частішав, потім ставав рідше і весь час був ослабленим. Так як цей досвід привів лише до слабкого подобою тих відчуттів, які перед смертю випали на долю Сократа, можна уявити, наскільки важче він помирав, ніж це описав його учень Платон у своєму «Федон».Пізніші спостереження над отруєними кониина показали, що ознаки отруєння настають швидко тому, що кониина, потрапивши в шлунок, відразу ж починає всмоктуватися в кров. Він викликає параліч центральної нервової системи, закінчень рухових і чутливих нервів (знерухомлення, втрату чутливості), посилення секреції залоз (слинотеча, нудота, блювання, пронос), порушення дихання. Смерть настає від паралічу дихання. У літературі (Швайкова, 1975) описані три форми отруєння цією отрутою: паралітична («форма Сократа»), маячна і форма запаморочення з розладом зору. Найчастіше всі ці три форми проявляються одночасно. Отруєння болиголова зустрічаються і в наш час. Його листя помилково приймають за листя петрушки, корінь - за корінь хрону, плоди - за плоди анісу. Описані випадки отруєння болиголова дітей. При випасі худоби в тих місцях, де ростуть цикута і болиголов, спостерігалися випадки отруєння домашніх тварин. Чи можна було врятувати Сократа в наші дні, володіючи сучасними знаннями? Цікутотоксін і кониина зв'язуються активованим вугіллям (при промиванні шлунка суспензією активованого вугілля) і таніном. Протиотрутою служить 5-10%-ний розчин соляної кислоти: з кислотами кониина легко утворює солі. Отруївся отрутою Омега призначають серцеві засоби. Танін - це галлодубільная кислота, що отримується з «чорнильних горішків» - наростів на молодих пагонах малоазіатського дуба, або сумаха, скумпії. З алкалоїдами він утворює малорозчинні сполуки, які майже не всмоктуються в кров. Виявляється, 5%-ного розчину таніну було б достатньо для того, щоб врятувати Сократа відразу після прийняття отрути. Але всі заходи надали б допомогу лише в тому випадку, якщо б були зроблені до резорбції, тобто до всмоктування отрут в кров. Справа в тому, що для кониина і цікутотоксін поки не існує протиотрут, здатних нейтралізувати їх дію в крові

Розділ 2. Район, об'єкти та методи дослідження

Матеріали до курсової роботи збирали протягом періоду з 12 червня по 25 червня 2011 та 2012 років на території селища Гайдари Зміївського району та його околиць.

2.1 Фізико-географічна характеристика району дослідження

Наші дослідження проводилися на території заплавів річки Сіверський Донець околиць села Гайдари Зміївського району Харківської області.

Геологія та морфологія. Територія природного парку розташована на плато правого берегу Сіверського Дінця, в його заплаві та боровій терасі, та щільно прилягає до трубезської або однолесової тераси з її цікавими та найбільшими на Лівобережній Україні озерами Лиман, Чайка, Кругле та інші. На території парку знаходиться стратотипічне оголення зміївської світи, її еталон та інші оголення полтавської серії. Рельєф парку цікавий поєднанням давніх та сучасних форм. З півночі до плато приєднується новохарківська тераса Мжі, що тягнеться з нагірної частини Змійову.

Парк розташовується в межах глибокого прогину земної кори - Дніпровсько-Донецької западини. Кристалічні породи фундаменту залягають тут на глибині 4-5 км, крівля крейди занурюється нижче рівня моря, та на поверхні оголюються лише кайнозойські відкладення.

Плато складають відкладення неогену та палеогену. Відкладення четвертинної системи та пліоцену на території парку недостатньо оголені для складання стратиграфічної колонки. В південній частині парку, на висоті 5 - 6 м над граничним рівнем річки, в них залягають ділянки піщаного суглинку, що утворюють слабкий водоупор [14].

Гідрографія. У Зміївському районі протікає найбільша річка Лівобережної України, правий приток Дону - Сіверський Донець з притоками Уди, Гнилиця, Мож, Гомольша. Його довжина 1016 км, площа басейну 98800 км2. Сів. Донець протікає в добре розробленій долині з асиметричними схилами: правим - більш високим, крутим, розчленованим багато чисельними балками, та лівим - низинним, розлогим, терасованим. В період повені річка виходить за межі корінного руслу, широко розливаючись по заплаві, а при високому рівні повені заливає всю заплаву.

На територій знаходяться притоки Сів. Дінця: справа впадає р. Уди, довжиною 164 км; р. Мож довжиною 74 км; на півдні протікає р. Гомольша, довжина її 15 км; зліва розташований приток Гнилиця, довжина 32 км.

По водному режиму Сів. Донець та його притоки належать до річок східноєвропейського типу, який характеризується високими весняними повенями, відносно невисокими паводками, що виникають літом та восени.

Вода помірно-жорстка належить до гідро карбонатного класу. Хімізм води змінюється у зв'язку з тим, що промисловість викидає в Сів. Донець недостатньо очищені, перероблені води.

Температурний режим річки характеризується найбільш високими температурами води у липні 24 - 25° С, найбільш низькими - у лютому +0,5 +0,7° С. Сів. Донець замерзає від одного до 2 - 2,5 місяців, товщина льоду до 14 - 18 см, а в холодні зими - до 70 см (1969 р.).

На території району зосереджені найбільші озера, що зустрічаються в басейні Сів. Донець. За походженням це озера-стариці. Найбільше озеро - Лиман [15].

2.2 Об'єкти та методи дослідження

Об'єктами нашого дослідження були отруйні рослини с. Гайдари та його околиць.

Матеріал для дослідження збирався різними методами. Головні з них: це польові та лабораторні методи.

Польові включають в себе геоботанічні та маршрутно-екскурсивні методи. При маршрутно-екскурсивному були проведені екскурсії на заплавні луки, де були закладені студентами пробні ділянки, на яких було описано видовий склад рослин, відмічено Середнє Проективне Покриття (СПП), Коефіцієнт Зустрічаємості (КЗ) та Фенофазу (ФФ).

Також використовуються лабораторні методи (визначення за допомогою визначників, метод гербаризації, визначення екологічних груп).

Гербаризування рослин. Рослини призначені для засушування клали у прес. Ботанічний прес являє собою дві рами 30Ч40 см. З натягненою на них металевою сіткою. На одну з рам клали кілька сухих листків паперу, а потім рослини в «сорочках». Між чотирма «сорочками» закладали пачки прокладок. При вкладанні рослин їх старанно розправляли пінцетом. Якщо рослини розташовані над листками, під них клали фільтрувальний папір або гігроскопічну вату. В один гербарний прес клали від 10 до 50 листків з рослинами, залежно від характеру рослин. Проте туго стягували і ставили на сонячне місце. Два рази на добу «сорочки» з рослинами перекладали, змінювали вологі прокладки на сухі. Сухі рослини не згиналися, коли їх піднімали, тримаючи за кореневу шийку. Доторкуючись до сухої рослини рукою або губами, ми не відчуваємо холоду [7].

Також, для кожного з визначених видів рослин ми досліджували екологічні особливості. Життєві форми рослин ми визначили за класифікацією К. Раункієра [7], яка побудована на положеннях бруньок відновлення та їх захищенні під час несприятливих умов. За цією ознакою всі рослини поділяються на 5 груп: фанерофіти (бруньки відновлення розташовані високо над землею і захищені бруньковими лусками), хамефіти (бруньки відновлення розташовані невисоко над землею і взимку їх вриває сніг), гемікриптофіти (бруньки відновлення розташовані на поверхні ґрунту і захищені власними відмерлими листками та снігом), криптофіти (надземні пагони на зиму відмирають, а бруньки відновлення закладаються на кореневищах), терофіти (зимуючих бруньок немає, рослина перезимовує у вигляді насіння).

Визначали екологічні групи рослин за відношенням до світла [7], поділяючи на 3 групи: тіневитривалі, сциофіти, геліофіти. За відношенням до вологи ми поділяли рослини на: гідрофіти, гідатофіти, гігрофіти, мезофіти, ксерофіти.

Фітоценотичну приналежність видів рослин та їх господарське значення ми вивчали під час маршрутних екскурсій та з використанням різноманітних літературних джерел. Проводили аналіз матеріалу, складання таблиць, діаграм. Також використовували метод фотографування. На основі цього робили підсумки та висновки [7].

Розділ 3. Результати досліджень та їх обговорення

3.1 Еколого-біологічна отруйних рослин села Гайдари та його околиць

Нами проведені дослідження за 50 видами отруйних рослин, які зростають на дослідженії території Зміївщини. Еколого-біологічна характеристика дослідженої флори наведена у таблиці 3.1.1, яка складена за системою А. Л. Тахнаджанова [7,].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таблиця 3.1.1Видовий склад рослин, що зростають на території села Гайдари та його околицях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дана таблиця висвітлює нам види отруйних рослин, які характерні для дослідженої території. Досліджена флора належить до 4 відділів - Equisetophyna, Polypodiopsida, Pinophyta, Magnoliophyta. Систематична структура дослідженої флори представлена в таблиці 3.1.2.

Систематична структура дослідженої флори свідчать про те, що найбільш поширені родини отруйних рослин на дослідженій території - це

Жовтецеві (Ranunculacea), Зонтичні (Apiaceae), Розові (Rosaceae), Айстрові (Asteraceae) і Пасльонові (Solanaceae) - 16%, 12%, 10%, 8%, 8%, відповідно.Таблиця 3.1.2

Систематична структура дослідженої флори

Аналіз життєвих форм рослин за К. Л. Раункієром доводить, що на дослідженій території зростають представники п'ятьох життєвих форм - фанерофіти, хаметофіти, криптофіти, гемікриптофіти і терофіти. Аналіз отруйних рослин дослідженої флори показує, що найпоширенішими є криптофіти - 42% та гемікриптофіти - 22%(рис. 3.1.1). З цього можна зробити висновки, що серед отруйних рослин, характерних для даного фітоценозу, переважають багаторічники.

Життєві форми дослідженої флори

Рисунок 3..1. Життєві форми дослідженої флори

Аналіз екологічних груп рослин за відношенням до вологи переконливо засвідчує, що серед отруйних рослин, які зростають на дослідженій території переважають мезофіти, що становить 80% дослідженої флори (рис. 3.1.2). Також поширеними серед досліджених видів отруйних рослин є гігрофіти - 10%.

Аналіз екологічних груп рослин за відношенням до світла доводить, що серед отруйних рослин майже в рівних кількостях співвідносяться тіньовитривалі та геліофільні рослини - 48% та 46% відповідно.

Аналіз фітоценотичної приналежності переконливо засвідчує, що переважна більшість видів отруйних рослин для луків, лісів та відкритих місць. Також велика кількість отруйних рослин зростає на лісових галявинах, вздовж доріг, в садах та на городах.

Аналіз господарського значення отруйних рослин, що зростають на дослідженій нами території, показує, що переважають лікарські, декоративні рослини та бур'яни. З цього можна зробити висновок, що алкалоїди більшості отруйних рослин мають фітонцидні та терапевтичні властивості.

3.2 Можливості використання результатів досліджень в роботі вчителя біології

Біологія як навчальний предмет - невід'ємна складова частина природничої освіти на всіх ступенях навчання. Як один із важливих компонентів освітньої галузі «Природознавство» біологія вносить значний внесок у досягнення цілей загальної освіти, забезпечуючи освоєння учнями основ наук про життя, розвиток їх інтелектуальних і творчих здібностей, формування наукового світогляду і ціннісних орієнтації. Біологія завжди була невід'ємною суттєвою складовою частиною людської культури, ключем до пізнання навколишнього світу, базою науково-технічного прогресу, важливою складовою розвитку особистості, в тому числі її світогляду. Починаючи з 2005/06 навчального року, реалізація цілей і завдань біологічної освіти досягається на основі використання основних нормативних документів, що визначають стратегію розвитку шкільної біології на найближчу перспективу - базисного навчального плану для освітніх установ України, реалізують програми загальної освіти, компонента державних стандартів основної загальної та середньої (повної) загальної освіти з біології. У цих документах перед школою поставлено завдання поступового оновлення структури та змісту загальної середньої освіти, створення рівних можливостей для всіх учнів у здобутті якісної освіти. Стандарт шкільної освіти вимагає сформованості у школярів багатьох знань і умінь, пов'язаних з вивченням отруйних рослин.

5 клас. Розділ: Життя на Землі. Тема: Природні зони Землі. У рамках цієї теми школярам пропонується виконати практичну роботу «Знайомство з рослинами різних природних зон на основі гербарних матеріалів». Дана робота спрямована на те, щоб школярі побачили і запам'ятали зовнішній вигляд рослин, які ростуть в тій чи іншій природній зоні. Хлопцям можна продемонструвати гербарії з рослинами і дати коротку характеристику кожному, включаючи отруйність рослини.

6 клас. Розділ: Будова й властивості живих організмів. Тема: Органи та системи органів рослин. У рамках цієї теми необхідно сформувати у школярів такі поняття, як орган, система органів, корінь, пагін, брунька, стебло, лист, квітка, плоди. Для кращого освоєння даної теми пропонується виконати ряд лабораторних робіт: «Будова кореневих систем. Будова бруньок »,« Розташування бруньок на стеблі, прості і складні листки »,« Сухі і соковиті плоди. Будова насіння ». Для їх виконання знадобляться таблиці із зображеннями частин рослин, мікроскоп, приготовлені препарати. В якості зразків можуть використовуватися рослини з пришкільної ділянки, узбіччя дороги або гаї. Це можуть бути різні рослини, в тому числі й отруйні.

7 клас. Розділ: Царство рослини. Тема: Підцарство Вищі рослини. Відділ Покритонасінні - квіткові рослини. Класи: Дводольні і однодольні, їх основні сімейства. При розгляді цієї теми школярі повинні вивчити різноманіття видів рослин, їх поширення, роль у природі та житті людини. При вивченні теми вчитель демонструє живі, гербарні екземпляри рослин різних класів та родин.

На жаль, програма 8 і 9 класів курсу біології не передбачає вивчення отруйних рослин. З моєї точки зору це помітне упущення. Незнання школярів отруйних рослин може призвести до великої біди.

Висновки

1. Нами проведені дослідження за 50 видам отруйних рослин, що зростають на території села Гайдари Зміївського району та його околицях. Аналіз показав, що найпоширеніші родини - це Ranunculacea, Apiaceae, Rosaceae, Asteraceae - 16%, 12%, 10%, 8% відповідно.

2. Аналіз життєвих форм рослин за К. Л. Раункієром доводить, що серед отруйних рослин дослідженої місцевості домінують багаторічники - криптофіти (42%) та гемікриптофіти (22%). Цим можна пояснити загальновідомий факт про те, що найчастіше найвища кількість отруйних речовин знаходиться саме в корені.

3. За відношенням до вологи серед отруйних рослин переважають мезофіти - 80% дослідженої флори. Також часто зустрічаються гідрофіти - 10%. За відношенням до світла переважають тіньвотривалі та геліофільні рослини - 48% та 46% відповідно.

4. Аналіз рослин за фітоценотичною приналежністю висвітлює нам різноманіття фітоценозів, на яких можуть зростати отруйні рослини. Найбільш характерними є луки, ліси та відкриті місця - узлісся, галявини, трав'яні схили.

5.Проаналізувавши вивчені нами рослини за господарським значенням, ми бачимо, що більшість отруйних рослин має лікарські властивості. Також серед отруйних рослин переважають декоративні рослини та бур'яни.

6. Виконана нами курсова робота має велике значення в роботі вчителя біології загальноосвітньої школи, зокрема при викладанні розділів біології «Рослини», «Різноманітність рослин», «Організми і середовище існування» у сьомому класі, розділу «Надорганізменні системи» - в 11 класі. Використання нашого гербарію, як демонстраційний матеріал. Застосування даної теми у гуртках та при проведенні планових екскурсій у сьомому класі. Проведення практичних робіт, спостереження за ростом і розвитком рослин у полі, догляд за рослинами, впливу людини на рослини.

Список ВИКОРИСТАНОЇ літератури

1 Віркун В.О.Навчальна програма: Біологія 7 - 11 класи/ В. О. Віркун, Л. А. Мирна // Біологія «Основа» - 2009. - № 22 - 24. - С. 13.

2 Вовк О. Г. Методичні вказівки до польової практики з ботаніки для студентів I курсу природничого факультету / Вовк О. Г., Буланий Ю. І., Кушнеренко Л. А. - Полтава: ПДПІ, 1980. - 46 с.

3 Генрі Т. А. Хімія рослинних алкалоїдів. Пер. с англ. М.: державне наукове технічне видавництво хімічної літератури, 1956. - 904 с.

4 Гуленкова М.А., Летняя полевая практика по ботанике / М.А. Гуленкова, А.А. Красникова. - М.: Просвещение, 1976.

5 Гусыгин И.А., Токсикология ядовитых растений. - 4-е изд., испр. и доп.- М.: Просвещение, 1962.

6 Довідник з гербології : навч. посібник для підгот. бакалаврів. /[І.Д.Примак, М.П.Косолап, П.У.Ковбасюк та ін.]; за ред. І.Д.Примак. - К: Кондор, 2006. - 368 с.

7 Косолап М.П. Гербологія : [навч. посібник] / Косолап М.П. - К. : Арістей, 2004. - 364 с.

8 Лазурьевский Г. В. Терентьєва И.В. Алкалоїди і рослини. Кишинів: «Штиинца», 1975. - 150 с.

9 Лекарственные вещества природного происхождения - Тексты лекций по фармацевтической химии / Безуглый П. А., Украинец И. В., Таран С. Г. И др. - Харьков: НФАУ, 2001. - 114 с.

10 Лужников Е.А., Костомарова Л.Г., Острые отравления: Руководство для врачей. - М.: Медицина, 1989.

11 Марина А.В., Книга школьного учителя биологии: Учебное пособие к курсу «Теория и методика обучения биологии»/Под ред. проф. В.П. Соломина: АГПИ им. А.П. Гайдара.- Арзамас: АГПИ, 2005.

12 Мироненко М. В. Методы определения алкалоидов. Минск, «Наука и техника», 1966. - 190 с.

13 Орехов А. П. Химия алкалоидов. Изд. 2-е. М.: Издательство академии наук СССР, 1955. - 860 с.

14 Определитель высших растений Украины/ [Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н. и др.] - К.: Наук. думка, 1987. - 548 с.

15 Растительные лекарственные средства / Максютина Н. П., Комисаренко Н. Ф., Прокопенко А. П. и др.; Под ред. Н. П. Максютиной. - К.: Здоров'я, 1985. - 280 с.

16 Смирнова А. Д., Ядовитые растения Горьковской области. - Горький: Волго-Вятское кн. изд-во, 1968

17 Соломин В.П., Марина А.В., Станкевич П.В., Биологическое образование в средней школе: современное состояние и перспективы развития: Учебное пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению Естественнонаучное образование./ Науч. ред. И.Н. Пономорева: АГПИ им. А.П. Гайдара.- Арзамас: АГПИ. 2006.

18 Токин Б.П., Целебные яды растений. - 2-е изд., доп.- Лениздат. 1974

Размещено на Allbest.ru