Сечовидільна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В даний час в сечі виявлено більше 150 різних хімічних речовин. Одні з них (наприклад, сечовина) присутні в нормальній сечі в достатній кількості і визначаються звичайними біохімічними методами. При патології може спостерігатися як збільшення, так і зниження рівня цих речовин в сечі. Інші речовини або відсутні в нормальній сечі (наприклад, холестерин), або містяться в незначній кількості (наприклад, білок, глюкоза) і не визначаються звичайними аналітичними методами. При патології рівень цих речовин в сечі збільшується. Визначенням саме таких речовин займаються при клінічному дослідженні сечі. При цьому спочатку проводять якісні реакції, а потім, при необхідності і наявності умов, кількісне або напівкількісне визначення виявлених речовин.

Розділ 1. Сечовидільна система, її функціональне значення

Для нормальної життєдіяльності організму необхідний постійний склад внутрішнього середовища: кров, міжклітинні рідини. Здатність окремих клітин і всього організму в цілому зберігати постійність своєї рідкої фази з допомогою багаточисленних фізіологічних і біохімічних реакцій - це одна з найважливіших особливостей живої матерії.

Завдяки цій здатності в різних зовнішніх умовах параметри внутрішнього середовища не виходять за визначені межі, а навпаки, всякий раз приводяться до найбільш благоприємного для життєдіяльності рівня. Підтримання постійної (в визначених межах) внутрішнього середовища організму називається гомеостазом. Важливу роль в збереженні гомеостазу відіграють органи виділення - нирки, потові залози, кишечник, а також печінка, легені, які беруть участь в видаленні з організму кінцевих продуктів обміну речовин. Органи виділення працюють не менш напружено, ніж серце, мозок і інші життєво важливі системи організму.

1.1 Нирки та їх функція

Нирки -- парні органи, буро-червоного кольору, бобоподібної форми, що розміщені у поперековій частині по боках хребта. У великої рогатої худоби нирки з поверхні борозенчасті, у інших сільськогосподарських тварин -- гладенькі. На внутрішньому краї нирок, оберненому до хребетного стовпа, є невелика заглибина -- ворота, через які входять ниркова артерія і нервові волокна від сонячного сплетення, а виходять ниркова вена, сечовід і лімфатичні судини.

Нирки мають складну будову. Вони збудовані за типом складних альвеолярно-трубчастих залоз, поділених на часточки.

Зовні нирки вкриті серозною оболонкою, під якою є жирова капсула, а під нею розміщена міцна фіброзна оболонка. Анатомічно-функціональним елементом нирки є нефрон, який вперше був описаний російським вченим А. М. Шумлянським у 1782 р. Нефрон побудований з судинного клубочка і канальців. Судинний клубочок (мальпігіїв) вкритий капсулою Шумлянського-Боумена, яка переходить в порожнину канальця. Від капсули починається звивистий проксимальний каналець першого порядку, який перетворюється в петлю Генле з низхідною і висхідною трубками, звивистий дистальний каналець другого порядку та збірний каналець. Збірні канальці відкриваються в ниркову миску (у дрібних жуйних, коней і м'ясоїдних) або у чашечки (у великої рогатої худоби та свиней). У капсулі Шумлянського-Боумена епітелій плоский, одношаровий, а звивисті канальці вистелені низьким призматичним або кубічним залозистим епітелієм. Епітелій прямих канальців належить до кубічного і призматичного. У діаметрі звивисті канальці досягають 35-60 мкм.

Рис. 1 Мікроскопічна будова нирки: а, б -- зовнішній і внутрішній шари нирок: 1 -- капіляри, що обплітають канальці; 2, 6,10 -- різні ділянки ниркового канальця; 3 -- судина, яка виносить кров з клубочка; 4 -- судина, що приносить кров до клубочка; 5 -- капсула з клубочковою судиною в ній; 7 -- артерія; 8 -- вена; 9 -- збірна трубка, по якій сеча проходить у ниркову миску

У нирці зустрічається декілька типів нефронів: супер-фіціальні поверхневі, інтракортикальні і юкстамедулярні. Відрізняються вони між собою локалізацією, розміром клубочків (юкстамедулярні більші за суперфіціальні), глибиною розташування клубочків у кірковому шарі нирки (клубочки юкстамедулярних нефронів містяться на межі кіркового і мозкового шарів), а також довжиною окремих ділянок у нефроні. Довжина петлі юкстамедулярного нефрона більша, ніж суперфіціального. Більшість капсул Шумлянського-Боумена (2/3) розташована в кірковому шарі, менше (близько 1/3) -- на межі кіркового і мозкового, який називається юкстамедулярним.

Кров надходить до нирки нирковою артерією, яка відходить від аорти. На межі кіркового.і мозкового шарів ниркова артерія, розгалужуючись, утворює дуги, від яких відходять міжчасточкові артерії. Останні в свою чергу дають в усі боки бокові гілки -- приносні судини, які закінчуються судинними клубочками. Приносна (аферентна) артеріола мальпігієвого клубочка ширша за відвідну (еферентну), що має велике значення для утворення сечі (тиск крові в капілярах мальпігієвого клубочка досягає 70-90 мм рт. ст.), а в інших капілярах -- 20-40 мм рт. ст. Із судинного клубочка виходить виносна артерія і знову розпадається на капіляри, які густою сіткою обплітають сечові канальці. Ці капіляри збираються у вени, які при злитті утворюють ниркову вену. Таким чином, більша частина крові в нирці два рази проходить через капіляри. Різниця кровопостачання юкстамедулярного нефрона в тому, що еферентна артеріола не розпадається на капілярну сітку сечових канальців, а утворює прямі судини, які опускаються в мозковий шар. Прямі судини мають важливе значення при прямому проходженні крові з артеріальної системи у венозну через юкстамедулярні клубочки. Цей шлях використовується при ішемії нирок, яка виникає за різних умов. При цьому юкстамедулярні судини різко розширюються і вся кров, що проходить крізь них, залишається артеріальною. У нормальних умовах проникності значної кількості крові в юкстамедулярну зону заважають механізми (шунти) замикання, відкривання і закривання їх здійснюється рефлекторним шляхом. У нормі 80% крові проходить крізь кіркові клубочки і 20% -- крізь юкстамедулярні. У місці входження в клубочок приносна артеріола має потовщення (так званий юкстагломерулярний комплекс).

Клітини комплексу виділяють гормон ренін, який необхідний для підтримання кров'яного тиску на певному рівні (підвищує кров'яний тиск). Ренін утворюється при зниженні ниркового кровотоку.

Нирки добре забезпечуються кров'ю. Кровозабезпечення їх у 20 разів переважає кровозабезпечення інших органів. Через кровоносні судини нирок людини за хвилину переміщується від 1/4 до 1/5 об'єму крові, яка виходить із лівого шлуночка серця. Кровоток у корі нирки досягає 4-5 мл за 1 хв на 1 г тканини. Маса нирок не перевищує 1/200 маси тіла. За добу вся кров проходить через нирки 200-300 раз.

У нирках є велика кількість рецепторів, при подразненні яких імпульси по аферентних волокнах надходять у спинний мозок. Частина їх проходить у нервах вегетативної нервової системи. Еферентні волокна надходять до нирок у складі симпатичних і парасимпатичних (блукаючих) нервів. Особливо велика кількість волокон обплітає клітини юкстагломерулярних апаратів. У нирці є нервові вузли парасимпатичної нервової системи.

Основною функцією нирок є утворення сечі. Виконуючи цю функцію, вони беруть участь у регуляції об'єму крові та кров'яного тиску. Підтримуються сталість осмотичного тиску крові та її іонного складу. За рахунок нирок виводяться надлишки органічних речовин з організму і підтримується кислотно-лужна рівновага. Нирки регулюють метаболізм білків, жирів, вуглеводів, впливають на зсідання крові та еритропоез. У них відбувається синтез ферментів і активних речовин (ренін, брадикінін, урокіназа, еритрогенін, вітамін D3тa ін.).

1.2 Утворення сечі

Утворення сечі відбувається у дві фази за рахунок складної роботи нирок. У нирках відбуваються такі процеси, як фільтрація, реабсорбція і секреція. У першу фазу (фільтраційну) утворюється, первинна сеча. Крізь стінки капілярів судинних клубочків і стінку капсули Шумлянського-Боумена фільтрується з плазми крові вода, органічні та мінеральні речовини. Через пори мальпігієвих клубочків не проходять речовини, молекулярна маса яких більша 70000. У здоровому організмі крізь пори капсули у канальці проникає 1% альбумінів, а при гемолізі -- до 5% гемоглобіну.

Білок, який потрапляє в первинну сечу, швидко всмоктується в проксимальних канальцях і навіть стінкою клубочкової капсули. А тому вважають, що первинна сеча складається майже з тих же компонентів, що і плазма крові, за винятком білків. Наявність першої фази утворення сечі довів своїми дослідами А. Н. Річардсон. За допомогою мікроманіпулятора він одержував рідину із порожнини капсули. Мікрохімічний аналіз цієї рідини показав, що вона подібна плазмі крові. Фільтрація рідини в порожнині капсули відбувається до тих пір, поки існує різниця між кров'яним тиском у капілярах мальпігієвого клубочка (70-90 мм рт. ст.), колоїдно-осмотичним тиском у плазмі (ЗО мм рт. ст.) і гідростатичним тиском ультрафільтрату плазми крові у капсулі клубочка (20 мм рт. ст.). Ця різниця (70 -- 90) -- ЗО -- 20 = 20 -- 40 мм рт. ст. називається фільтраційним тиском. У капсулу Шумлянського-Боумена фільтрується 1/5-1/10 частина рідини, яка надходить у мальпігієві клубочки. У корів кількість первинної сечі досягає 900-1800 л за добу. Такий високий рівень фільтрації здійснюється за рахунок посиленого кровообігу в нирках, тиску крові в мальпігієвих клубочках і великої фільтраційної поверхні судин мальпігієвого клубочка, яка дорівнює поверхні тіла тварини (близько 2 м2). При виділенні коровою 15 л сечі за добу через її нирки за цей час проходить близько 18000 л крові. З кожних 6-10 л крові утворюється близько 1 л фільтрату (первинної сечі).

Для характеристики рівня ниркової фільтрації у клініці використовують коефіцієнт очищення (кліренс). Беруть інулін -- речовину, яка повністю переходить із крові в капсулу і в зворотному напрямку не всмоктується. Виведення інуліну буде пропорційне концентрації його в крові. Коефіцієнт очищення інуліну обчислюється за формулою:

нирка сеча кров інулін

де F -- загальний об'єм фільтрату;

V -- кількість виділеної сечі за період досліду;

І -- концентрація інуліну в сечі;

Р -- концентрація інуліну в плазмі крові.

Фільтрацію інуліну вираховують за 1 хв. В обох нирках у нормі вона дорівнює 120 мл за 1 хв.

Друга фаза зворотного всмоктування, або реабсорбційна. Безбілковий ультрафільтрат плазми крові, проходячи через систему ниркових канальців, змінюється і перетворюється на дефінітивну (кінцеву сечу). У канальцях нирки відбувається зворотне всмоктування (реабсорбція) води, амінокислот, глюкози та мінеральних речовин. У кінцевій сечі немає цукру, амінокислот і білка. Продуктів азотного обміну міститься в десятки разів більше у кінцевій сечі, ніж у первинній . За різницею концентрацій деяких речовин у первинній і кінцевій сечі можна вирахувати, яка кількість води всмокталась назад у кров. Такі розрахунки зручно проводити по сульфатах, оскільки вони не всмоктуються назад у кров. У первинній сечі сульфатів міститься 0,002%, а у вторинній -- 0,18%. Як видно з цього, концентрація їх зростає в 90 раз (0,18 ; 0,002 = 90). Для того щоб утворився 1 л кінцевої сечі з концентрацією сульфатів 0,18% необхідно, щоб через канальці нирок пройшло 90 л первинної сечі.

Зворотне всмоктування в канальцях нирок відбувається вибірково. Залежно від цього всі речовини поділяють на порогові та непорогові.

Порогові -- це речовини, які повністю всмоктуються в кров (глюкоза, амінокислоти, іони натрію, калію, кальцію, хлориди). Ці речовини можуть з'являтися в кінцевій сечі в тому разі, коли концентрація їх у крові перевищує нормальну (цукровий діабет, кормова гіперглікемія, збільшення кількості будь-яких солей у крові).

Непорогові речовини -- це такі, які зовсім не всмоктуються або всмоктуються частково (сульфати, інулін, креатинін, сечовина та ін.).

Утворення сечі слід розглядати як складний рефлекторний процес, де поряд з фільтрацією і реабсорбцією відбуваються секреція і синтез. Наприклад, утворення гіпурової кислоти з глікоколу і бензойної кислоти у жуйних тварин (бензойна кислота міститься в рослинних кормах).

Усі ці процеси не тільки забезпечують виведення кінцевих продуктів обміну речовин, а й спрямовані на збереження гомеостазу (сталість внутрішнього середовища організму).

У кірковій зоні нирок внаслідок дезамінування амінокислот утворюється аміак. У крові ниркової вени собаки вдвічі більше аміаку, ніж у крові ворітної вени. Аміак використовується для нейтралізації аніонів летких кислот.

При кисневому голодуванні у нирках (епітелій звивистих канальців) можуть утворюватися речовини, які підвищують кров'яний тиск (ренін).

Порівняльний склад плазми крові і сечі

При кисневому голодуванні у нирках (епітелій звивистих канальців) можуть утворюватися речовини, які підвищують кров'яний тиск (ренін).

У нирках утворюється креатинін, а також відщеплюються фосфати від органічних сполук, які містять фосфор.

У нирках одночасно функціонують не всі клубочки. Звичайно, буває відкрито 50-80% клубочків.

При інтенсивній роботі нирок відкривається до 90-95% клубочків. Організм завдяки цьому пристосовується до посиленого діурезу, який буває при введенні сечогінних речовин. Нирки потребують великих витрат енергії. Вони використовують кисню у 6-7 раз більше, ніж м'язи (з розрахунку на одиницю маси). При посиленому діурезі використання кисню нирками збільшується в 3-5 раз.

1.3 Регуляція діяльності нирок

Нервова регуляція. Велика заслуга у вивченні роботи нирок належить І. П. Павлову, який у 1883 р. провів операцію на собаці по виведенню назовні сечоводів . Це дозволило з'ясувати інтенсивність утворення сечі у тварин за різних умов годівлі та утримання, плив на нирки здійснюється через вегетативну нервову систему центральної нервової системи (симпатичні та парасимпатичні нерви).

Перші волокна проходять у стовбурі черевних нервів, другі починаються від блукаючого нерва. Нервові волокна знайдено як у судинах нирки, так і в ниркових канальцях. Ці нервові волокна подібні за своєю структурою до секреторних нервових утворень у системі травлення. Вегетативна нервова система змінює роботу нирок, звужуючи або розширюючи судини (зміна кров'яного тиску), або впливає безпосередньо на діяльність ниркового епітелію, змінюючи його проникність, реабсорбцію і секрецію. При збудженні волокон блукаючого нерва відмічається посилення виділення води та затримка виділення азотистих продуктів. Збудження симпатичного нерва зменшує виділення води і підвищує виділення хлористого натрію. Центри, які регулюють діяльність нирок, знаходяться в гіпоталамусі і корі великих півкуль головного мозку. Якщо тварині нанести сильні больові подразнення, то виділення сечі у неї різко зменшиться (больова анурія). Це доказує рефлекторну регуляцію утворення сечі. Больова анурія, пов'язана з тим, що при больовому подразненні відбувається збудження гіпоталамуса, імпульси від якого доходять до задньої долі гіпофіза і стимулюють секрецію вазопресину, який зменшує діурез. При поєднанні кількаразового больового подразника з дією будь-якого стороннього подразника у тварини можна виробити умовно-рефлекторну анурію (сторонній подразник викличе припинення утворення сечі). Умовно-рефлекторна затримка або збільшення виділення сечі можуть здійснюватись і на денервованій нирці (руйнують нерви, що ідуть до нирки). Це вказує на те, що кора великих півкуль здійснює регуляцію ниркової діяльності двома шляхами: нервовим (збудження від кори великих півкуль доходить до нирки) і нейрогуморальним (імпульси від кори великих півкуль спочатку передаються на залози внутрішньої секреції, гормони яких призводять до зміни діяльності нирок). При порушенні нервового зв'язку гіпофіза з головним мозком у денервованої нирки не можна викликати умовно-рефлекторну анурію.

Встановлено взаєморефлекторний зв'язок між сечовидільною і травною системами, а також молочною залозою. Збільшення діурезу можна викликати під впливом гіпнозу.

Гуморальна регуляція. Нирки можуть працювати і без посередньої участі центральної нервової системи. Якщо пересадити нирку на інше місце тіла (під шкіру на шию), то після відновлення кровообігу нирка починає функціонувати. Це доказує, що діяльність епітелію нирок збуджується також речовинами, що містяться у крові (сечовина, пуринові основи, мінеральні речовини). Функція нирок регулюється гормонами гіпофіза, щитовидної залози та надниркових залоз. Основну роль у регуляції діяльності нирок відіграє гормон задньої частини гіпофіза -- антидіуретичний. Він посилює здатність канальців нирки до зворотного всмоктування води із первинної сечі в кров. Гормон щитовидної залози -- тироксин -- посилює діурез. Гормон надниркових залоз адреналін у малих дозах підсилює, а у великих -- знижує діурез. Відбувається це тому, що у малих дозах звужує адреналін тільки судини, які виносять кров з клубочка, і цим сприяє збільшенню фільтраційного тиску в клубочках. У великих дозах він звужує також і судини, які приносять кров до клубочка.

Внаслідок цього приплив крові до клубочка зменшується і діурез знижується.

Величина діурезу. За добу виділяється певна кількість сечі, характерної для кожного виду тварин (л): у коня -- 5-10, вола -- 6-20, вівці і кози -- 0,5-2, свині -- 2-5, собаки (великої) -- 0,5-2, кішки -- 0,05-0,2, кроля - 0,04-0,17.

На кількість виділюваної сечі впливають склад кормового раціону, величина потовиділення, кількість випитої води та вживання солі, температура і вологість повітря, пора року, вік тварини тощо.

Вдень сечі утворюється більше, ніж вночі. Це пов'язано із зниженням обміну речовин і кров'яного тиску вночі.

Утворення сечі досягає максимуму через 30-50 хв. після вживання рідини. Після виділення нирками 60% введеної в організм води діурез знижується.

Розділ 2. Клінічне дослідження сечі

Загально-клінічне дослідження сечі включає в себе визначення фізичних властивостей, хімічного складу і мікроскопічного дослідження осаду. Воно характеризує не тільки функції нирок, але і стан ряду інших органів, таких як серце, печінка, підшлункова залоза, шлунково-кишковий тракт, гіпофіз та інші. При оцінці аналізу сечі необхідно враховувати, яка порція доставлена для дослідження - ранкова, вечірня чи з добової кількості, свіжа чи сеча, яка трохи постояла. Крім того, необхідно пам'ятати про можливість забруднення посуду, в якому сечу доправили в лабораторію. Іноді сечу беруть катетером, наприклад, для визначення характеру та інтенсивності бактеріурії, чи за допомогою цистоцентеза.

Сеча являється екскретам, у якому знаходиться у вигляді водного, а частково і колоїдного розчину різноманітні органічні і неорганічні речовини. Крім розчинених складових частин, у сечі містяться також нерозчинені речовини у кристалічному і аморфному станах, які називаються неорганізованими осадами і форменими елементами, що отримали назву організованих осадів.

2.1 Фізичні властивості сечі

У свіжовиділенній ранковій сечі (без відстоювання) визначають кількість, колір, запах, прозорість, відносну щільність, реакцію. У нормі сеча солом'яно-жовтого кольору. Інтенсивність забарвлення підвищується при збільшенні відносної щільності і зменшується при її зниженні. Винятком є сеча при цукровому діабеті, коли при високій щільності, зумовленій наявністю глюкози, вона має блідий колір, що пов'язано з поліурією. Насичений темно-жовтий колір сечі залежить від присутності в ній жовчних пігментів. Сеча червоного відтінку до кольору м'ясних помиїв спостерігається при гематурії і гемоглобінурії. Темно-бурий колір спостерігається при меланомах, білуватий може бути пов'язаний з виділенням великої кількості фосфатів і при ліпурії. Блідо пофарбована або безбарвна сеча спостерігається у хворих на діабет, пієлонефрит, хронічний гломерулонефрит з розвитком недостатності нирок. Колір сечі не завжди характерний для певного захворювання. У свою чергу, солом'яно-жовтий колір ще не означає, що сеча нормальна.

У нормі сеча прозора. Значний осад , що з'являється після стояння сечі пояснюється зміною реакції, випадінням уратів, зниженням температури і діагностичного значення не має. Прозорість сечі порушується від присутності у ній великої кількості солей, клітинних елементів, бактерій, слизу, крапель жиру.

Щільність сечі у собак коливається від 1010 до 1035, у кішок - 1020-1065, що пов'язано з видовими особливостями цих порід.

Відносна щільність сечі може коливатися протягом доби в широких межах (від min 1.001 до max 1.065), чим більше сечі, тим нижче її щільність. Виняток становить діабетична сеча - в ній при великій добовій кількості визначається висока щільність, в результаті глюкозурії (наявність 1% глюкози підвищує відносну щільність сечі на 0.004). На щільність сечі впливає концентрація сечовини. Наявність у сечі білка відбивається на її щільності незначно. Відносна щільність сечі також залежить від стану гідратації, питних і харчових звичок, температури навколишнього середовища, ліків, що приймаються і вводяться, функціонального стану й кількості ниркових канальців. Звичайний діапазон становить 1.015-1.034. Якщо при утриманні від прийому води питома вага не вище 1.015, або не нижче 1.008 після надходження рідини, можна говорити про зниженою здібності до адаптації або ізостенуріі, що є провідним симптомом хронічної ниркової недостатності.

Причини, що зумовлюють високу щільність сечі: споживання малих кількостей рідини з їжею і питвом; велика втрата рідини з блювотою, проносом; наростання набряків при недостатньому кровообігу; малий діурез внаслідок захворювань нирок, при цукровому діабеті.

Низька щільність сечі може бути обумовлена ??наступними причинами: поліурією внаслідок рясного пиття; поліурією при сходженні набряків, при розсмоктування великих ексудатів і транссудатів; при хворобах нирок (хронічних і гострих нефритах, нефросклерозі, амілоїдно зморщеній нирці, кістозному переродженні нирок, пієліті); при тривалому голодуванні; при нецукровому діабеті, коли щільність сечі буває нижче 1.005. Тривале виділення сечі з однаковою низькою відносною щільністю - ізостенурія - свідчить про важкий ступінь ураження нирок. Але необхідно пам'ятати про вплив на функцію нирок того чи іншого екстраренального чинника. Інакше можна помилково діагностувати порушення діяльності нирок там, де цього порушення немає.

Коливання добової кількості сечі може бути дуже значним в залежності від погодних умов, віку тварини, індивідуальних особливостей і годування і становить приблизно 20-50 мл / кг маси тіла на день, при поліурії - 60-100 мл /кг маси тіла на день. Виділення підвищеної кількості сечі часто стає причиною полідипсії ( патологічно підвищеної спраги ) і пов'язане з низькою питомою вагою сечі. Поліурія може незалежно від рівня сечовини в сироватці крові часто виступати в якості раннього симптому ниркової недостатності. Поліурія, полідипсія можуть бути також обумовлені нейрогенними (ураження гіпоталамуса , психічні порушення), ендокринними причинами, або захворюваннями органів, наприклад, гепатопатією , що робить необхідним ретельне клінічне прояснення причини. Поліурія може спостерігатися також у період одужання при захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою, при зменшенні набряків, цукровому і нецукровому діабеті і т. д.

Олігурія (менше 6 мл/кг маси тіла на день) - зменшення сечовиділення, анурія - відсутність сечовиділення або сечоутворення, наприклад, при великих втратах рідини, гіповолемії, шоку, недостатньому надходженні рідини, гострій нирковій недостатності, деяких отруєннях, перитоніті. Олігурію слід відрізняти від екскреторної анурії - затримці сечі, неможливості сечовиділення (закупорка сечівника, наприклад, через сечовий камінь) і псевдоануріі при розриві сечового міхура або уретри.

2.2 Хімічне дослідження сечі

Зазвичай сеча має слабо-кислу реакцію. Лужна реакція свіжовиділеної сечі буває при бактеріальних запаленнях, при хронічних інфекціях сечовивідних шляхів, а також внаслідок розпаду новоутворень сечових органів. Лужна сеча відзначається також у всіх випадках, пов'язаних з видаленням зі шлунка соляної кислоти (при тривалих блюваннях та промивання шлунка та ін), а також при значній гематурії і при розсмоктування ексудатів і транссудатів, що мають лужну реакцію.

Кисла реакція сечі спостерігається при важкому фізичному навантаженні, гарячкових захворюваннях, голодуванні, цукровому діабеті, нирковій недостатності. Зміна рН сечі відповідає змінам рН крові; при ацидозі сеча має кислу реакцію, при алкалозах - лужну. Тривале зрушення реакції сечі в бік кислої або лужної реакції є несприятливим фактором. При постійно кислій реакції випадають урати, сечова кислота, що може призвести до утворення уратних та сечокислих каменів. При постійно лужній реакції можуть утворитися фосфатні камені.

Вміст білка. Невелика кількість низькомолекулярних плазмових білків, які проникають через неушкоджений нирковий фільтр і повністю не реабсорбуються в канальцях (близько 0,005 -0,008 г/л), не виявляється існуючими якісними пробами. Більшість якісних і кількісних методів визначення білка в сечі засновані на його коагуляції в обсязі сечі або на межі середовищ ( сечі і кислоти ); якщо є спосіб виміряти інтенсивність коагуляції, то проба стає кількісної. Прийнято розрізняти такі форми протеїнурії залежно від місця виникнення: преренальную, пов'язану з посиленим розпадом білка тканин, вираженим гемолізом; ренальну, обумовлену патологією нирок, яка може бути розділена на клубочкову і канальцеву; постренальну, пов'язану з патологією сечовивідних шляхів і, найчастіше, обумовлену запальної ексудацією. Залежно від тривалості існування виділяють постійну протеїнурію, що існує протягом багатьох тижнів і навіть років, і минущу, що з'являється періодично, іноді, навіть за відсутності патології нирок, наприклад, при лихоманці і вираженій інтоксикації. Ренальна протеїнурія (білок надходить з нефрона, внаслідок патологічно підвищеної клубочкової проникності) зустрічається при нефрозах, нефриті, нефросклерозі, амілоїдному ураженні нирок. Крім того, вона спостерігається при захворюваннях, що супроводжуються лихоманкою, недостатності кровообігу ( застійна протеїнурія ), отруєннях. Постренальна протеїнурія (білки надходять внаслідок кровотеч у сечовивідних шляхах або утворення імуноглобуліну) виникає при запаленнях сечових шляхів ( уретрит, цистит, пієліт), передміхурової залози або матки. Існує змішана протеїнурія. Протеїнурія може бути обумовлена домішкою до сечі крові , сперми і т.д.

Легка протеїнурія і великий осад свідчать про протеїнурії як наслідок захворювання сечовивідних шляхів, велика кількість білка і невеликий осад вказують на наявність захворювання нирок. Присутність гіалінових циліндрів підтверджує ренальне походження протеїнурії. Таким чином, на протеїнурію потрібно дивитися тільки як на симптом, що зустрічається при різних захворюваннях і не має самостійного прогностичного значення. Однак наявність протеїнурії завжди вимагає з'ясування її характеру і вивчення в динаміці, що має важливе значення для оцінки перебігу ряду захворювань і ефективності лікування.

Вміст цукру. У нормі в сечі виноградний цукор (глюкоза) міститься у вигляді слідів (близько 0,002%) і загальноприйнятими методами не визначається. Глюкозурія спостерігається: при введенні з їжею великих кількостей (більше 150 г) глюкози, коли надлишок вуглеводів не встигає засвоюватися і виділяється з сечею, в цих випадках рівень цукру в крові перевищує цукровий поріг (8,88-9,99 ммоль/л) і наступає глюкозурія; під впливом прийому деяких лікувальних засобів. У патології глюкозурія поряд з гіперглікемією найчастіше спостерігається при цукровому діабеті. Крім того, глюкозурія може виявлятися при отруєннях, при деяких ураженнях центральної нервової системи. Іноді спостерігається, так звана, ниркова глюкозурія, при якій поява цукру в сечі пов'язана з пониженням ниркового порогу, що пропускає цукор. Вона зазвичай не перевищує 2% і не супроводжується гіперглікемією. Для оцінки ступеня вираженості глюкозурії необхідно розраховувати втрату глюкози з сечею на добу.

Кетонові тіла. Вони є продуктами неповного окислення жирів і білків і об'єднують в собі ацетон, ацетооцтову і бетаоксимасляну кислоти. У клінічній практиці найбільше поширення набуло дослідження сечі на ацетон. Ацетонурія зустрічається: у важких і помірно важких випадках цукрового діабету; при голодуванні і після тривалого харчування з різким обмеженням вуглеводів; повторних рвотах і після загального наркозу; при деяких патологіях (стеноз стравоходу, рак шлунка та ін.) Наявність ацетону в сечі має діагностичне значення у всіх випадках, виняток становить аліментарна ацетонурія, зникаюча при відповідній зміні харчового режиму. Виявлення кетонових тіл в сечі хворих на діабет, необхідно для регулювання дієти.

Вміст уробіліну . Уробілін є похідним білірубіну при його відновленні в жовчних шляхах і в жовчному міхурі. У кишечнику під впливом кишкових бактерій білірубін перетворюється в уробіліноген і виділяється переважно з каловими масами (у вигляді стеркобіліногену). У свіжовиділеній сечі міститься уробіліноген , який при стоянні сечі перетворюється на уробілін. Загальноприйняті в лабораторіях проби на уробілін дають негативний або слабо позитивний результат. При ряді захворювань вміст уробіліну в сечі змінюється. Збільшення уробіліну спостерігається: при недостатності печінкової паренхіми, коли вона не в змозі переробити уробіліноген що надходить (цироз печінки, гепатити, токсичні ураження печінки); при надмірному утворенні уробіліногена в кишечнику, коли в нього надходить велика кількість білірубіну (при гемолітичній анемії). У випадках повної закупорки жовчних проток уробілін в сечі відсутній, так як білірубін не надходить у кишечник і уробіліноген не утворюється. Отже, хоча уробілінурія спостерігається при різних патологічних станах, оцінювати зміну його кількості можна тільки у зв'язку з іншими симптомами хвороби.

Вміст жовчних пігментів. У нормальній сечі жовчні пігменти відсутні. Непрямий білірубін у воді не розчинний, через ниркові клубочки не проходить, тому в сечі він не виявляється. Поява білірубіну в сечі вказує на підвищення рівня в крові прямої його фракції (зв'язаної, тобто кон'югованої з глюкуроновою кислотою) і, як правило, служить ознакою патології - порушення виділення жовчних пігментів з жовчю. При ураженні паренхіми печінки (вірусному, токсичному, травматичному) у крові підвищуються обидві фракції білірубіну, але зазвичай переважає пряма. Поява при цьому жовчних пігментів в сечі - показник глибокого ураження печінки. При механічному утрудненні відтоку жовчі (закупорка жовчних шляхів каменем, пухлиною, атрезія жовчних шляхів) в крові відзначається надлишок обох фракцій білірубіну, з'являються вони і в сечі. За наявності жовтяничного фарбування шкірних покривів і слизових і негативної реакції на жовчні пігменти в сечі потрібно думати про гемолітичну жовтяницю, коли підвищення вмісту в крові вільного, непрямого білірубіну обумовлено гемолізом. При цьому непрямий білірубін не проходить через неушкоджений нирковий фільтр і не виділяється з сечею.

Гемоглобінурія - виділення з сечею гемоглобіну за відсутності еритроцитів. Істинна гемоглобінурія спостерігається при масивному розпаді еритроцитів в кров'яному руслі (внутрішньосудинний гемоліз, бабезіоз, несумісність при переливанні крові), коли звільнившийся гемоглобін не повністю переробляється в білірубін.

Хибна гемоглобінурія обумовлена виходом гемоглобіну з еритроцитів не в самому кров'яному руслі, а в сечі, де відбувається вилуговування його з еритроцитів. Крім того, в сечі можна виявити похідні гемоглобіну - гемосидерин і порфірини.

2.3 Оцінка мікроскопічного дослідження осаду сечі

Мікроскопічне дослідження сечі проводять за допомогою звичайного орієнтовного (мікроскопія осаду) і кількісних методів . Крім того, існують спеціальні методи дослідження (морфологічне вивчення пофарбованих осадів сечі, визначення бактеріурії та ін.) Якщо структури зустрічаються в кожному полі зору, то кількісну оцінку висловлюють їх числом у полі зору, при невеликій кількості структур, коли їх зустрічають далеко не в кожному полі зору, - числом у препараті. Розрізняють організований і неорганізований осад.

Елементи організованого осаду сечі

Еритроцити. У сечі можуть зустрічатися поодинокі у препараті незмінені еритроцити. Поява в сечі змінених (набряклих, вилужених, фрагментованих) еритроцитів має важливе діагностичне значення. При різних патологічних станах наявність у сечі крові може визначатися у вигляді мікро- і макрогематурії. Мікрогематурія характеризується наявністю в сечі невеликої кількості еритроцитів, що виявляються лише мікроскопічно. При макрогематурії домішок крові до сечі значний, що призводить до зміни її кольору (червонуватий, бурий). Для виявлення місця потрапляння крові в сечу існує ряд лабораторних симптомів: знаходження у свіжовиділеній сечі вилужених еритроцитів вказує на ниркове походження гематурії. Слід брати до уваги, що при тривалому стоянні сечі еритроцити поступово вилужуються; наявність циліндрів і білку підтверджує гематурію ниркового походження (25% гематурії). Органічна ниркова гематурія спостерігається при гострому гломерулонефриті, особливо дифузному. Зникнення гематурії при цьому захворюванні є гарною ознакою. При гострому вогнищевому гломерулонефриті гематурія незначна, при хронічному - помірна. Поява гематурії при інфекційних захворюваннях вказує на тяжчий розвиток в нирках. Гематурії виникають також при гострих недостатностях та пухлинах нирок, нирково-кам'яній хворобі, недостатності кровообігу з вираженими застійними явищами, тромбозі ниркових вен, травмах нирок, пієлонефритах. Позаниркова гематурія з'являється при запальних процесах і травмах сечових шляхів часто у складі з дизурією і болями при пальпації. При пієліті гематурія супроводжується піурією і бактерією.

Еритроцити в сечі собаки

Лейкоцити. У нормі поодинокі лейкоцити знаходять в ранковій сечі. При захворюваннях нирок і сечовидільних шляхів кількість лейкоцитів різко збільшується. Значна піурія частіше спостерігається при захворюваннях сечовивідних шляхів - циститі, пієліті, в меншій мірі вона виражена при дифузних гломерулонефритах, нефрозах. При цьому лейкоцити можуть розміщуватися окремо, групами чи скупченнями; найчастіше спостерігаються нейтрофільні гранулоцити. При деяких патологічних станах вони можуть піддаватися жировій дистрофії. У кислій сечі вони зморщуються і стають скляноподібними, у лужній - набухають і збільшуються, втрачаючи контури.

Лейкоцити в сечі собаки

Епітеліальні клітини. В осаді сечі зустрічаються окремі клітини епітелія. При патологічних станах, головним чином запальних процесах, має місце більш значне злущування епітеліальних клітин, причому найбільша кількість їх спостерігається при катаральному, а не при гнійному запаленні. Епітеліальні клітини бувають полігональні (великі, багатокутні, з маленьким ядром), хвостаті (довгастої форми, меншого розміру), круглі (невеликого розміру, круглої форми, з ядром, розташованим в центрі, зернисті, дещо пігментовані). Елементи плоского епітелію в сечі діагностичного значення не мають, в аналізі їх наявність не відзначають. Епітелій сечового міхура (перехідний ) у великій кількості спостерігається при гострому катаральному і десквамативному циститах. При хронічному циститі зі значним вмістом гною, клітин сечового міхура в сечі небагато. Епітелій може піддаватися жировій і вакуольній дистрофії. Епітелій ниркових мисок і сечоводів також перехідний. Через різноманітної форми клітини ниркових мисок буває важко відрізнити від клітин епітелію сечового міхура, у цих випадках в аналізі їх наявність відзначають разом. Раніше вважалося, що малі круглі клітини походять з ниркових канальців, тому їх називали клітинами ниркового епітелію. У подальшому з'ясувалося, що ці малі круглі епітеліальні клітини можуть походити з будь-якого відділу сечових шляхів та їх морфологія є наслідком впливу навколишнього фону: рН середовища, осмотичний тиск, вплив на них продуктів життєдіяльності бактерій і т.д. Однак іноді ці клітини можуть бути віднесені до ниркового одношарового кубічного епітелію, коли вони розташовуються на циліндрах, особливо у вигляді груп і ланцюжків. Клітини ниркового епітелію можна виявити в сечовому осаді при ураженнях паренхіми нирок (нефритах), інтоксикаціях, розладах кровообігу. Виявлення клітин ниркового епітелію поряд з циліндрами і білком говорить про важке ураження нирок.

Циліндри. Циліндри є білковими зліпками канальців. Ниркові циліндри майже завжди виявляються в сечі поряд з білком, клітинами епітелію канальців нефронів і еритроцитами, переважно вилуженими (тріада). Найпростіше вони виявляються в ранковій сечі; в кислій сечі вони досить довго не змінюються, у лужній - швидко руйнуються. Циліндри можуть бути чисто білковими (гіалінові, воскоподібні і фібринові) або мати на білковій основі різні налиплі елементи (зернисті, епітеліальні, лейкоцитарні, еритроцитарні). Крім того, можуть бути циліндричні утворення з солей. Одиничні гіалінові циліндри можуть зустрічатися в нормі. Поява їх у значній кількості може спостерігатися при будь-якій протеїнурії , навіть не пов'язаної з ураженням нирок. Спостерігаються при всіх захворюваннях нирок. Епітеліальні циліндри характерні для дегенеративних змін туберкулярного апарату нирок і зустрічаються при нефрозах і важких отруєннях. Утворюються безпосередньо з епітелію канальців нефронів або в результаті відкладення його на поверхні гіалінових циліндрів, зернисті циліндри утворюються з зернисто-перероджених клітин епітелію. Ці циліндри зазвичай короткі і товсті, з поперечними перехватами. Буропігментовані циліндри є забарвлені гемосидерином зернисті і епітеліальні циліндри. Воскоподібні циліндри бувають при значних протеїнуріях і свідчать про тяжкість ураження ниркової паренхіми. Вони, як правило, однорідні, прямі, широкі, чітко контуровані. Фібринні циліндри характерні для геморагічної лихоманки з нирковим синдромом і з'являються зазвичай на піці захворювання, в міру одужання кількість їх збільшується. Циліндри з лейкоцитів спостерігаються при пієлонефритах і септичних ураженнях нирок. Циліндри з еритроцитів свідчать про нирковий походження гематурії , зустрічаються при гломерулонефритах. Циліндрурія є симптомом ураження паренхіми нирки, хоча і вважають, що вид циліндрів особливого діагностичного значення не має, а їх кількість з тяжкістю процесу не пов'язано. Якщо вони не спостерігаються, це також не означає відсутності захворювання нирок.

Крім циліндрів утворених з білка і клітин, в сечовому осаді іноді зустрічаються утворення циліндричної форми з аморфних солей, що не мають практичного значення. Ці утворення розчиняються при підігріванні препарату або додаванні до препарату краплі лугу або кислоти.

Ціліндроїди - це нитки слизу, округлені з одного кінця і подовжені з іншого. Вони нерідко зустрічаються в сечі в кінці нефротичного процесу. Слизу в нормі в сечі зазвичай мало. Найчастіше вона з'являється при захворюваннях сечовивідних шляхів (цистити). При значному вмісті слиз може приймати вид циліндрів.

Представляє інтерес виявлення в сечі грибків типу кандида. Вони можуть з'явитися в сечі у великій кількості після застосування антибіотиків.

Бактеріурія. Наявність бактерій є нормальним для сечі, взятої при спонтанному сечовипусканні або за допомогою катетера. Вирішальним є кількість бактерій, яке залежить від способу взяття сечі і від статі тварини. Концентрацію бактерій можна встановити тільки за допомогою кількісної оцінки культури бактерій, висіяних з сечі. Відхиленням від норми є 100000 бактерій/мл сечі, взятої при спонтанному сечовипусканні, підозра викликають 1000-10000 бактерій /мл в сечі, взятої з допомогою катетера. У сечі, отриманої в результаті цистоцентеза, бактерії повинні бути відсутніми. Про наявність інфекції сечовивідних шляхів можна судити з бактеріурії, гематурії і піурії.

Піурія - домішка гною в сечі - викликається запаленнями в сечовому міхур, уретрі, нирках, рідше нирковій мисці. Інфіковані виділення з передміхурової залози, піхви, матки також можуть ставати причиною піурії.

Елементи неорганізованого осаду сечі

До неорганізованих осадів відносяться всі солі,органічні сполуки і лікарські речовини, які осіли в сечі у вигляді кристалів або аморфних тіл .

Характер солей, що випали в осад, залежить не настільки від їх концентрації в сечі, скільки від колоїдного стану, рН та інших властивостей сечі. Залежно від реакції сечі в осад випадають ті чи інші солі. Одні зустрічаються переважно в кислій сечі інші - у лужній. Необхідно враховувати, що якщо в кислій сечі розвивається гниття і бродіння, її реакція змінюється і тоді в лужній сечі можуть виявитися солі, характерні для кислої сечі.

Осади кислої сечі. У фізіологічних умовах сечова кислота зустрічається при великій концентрації сечі, після рясної м'ясної їжі. У патологічних умовах осад сечової кислоти спостерігається при посиленому розпаді ядер клітин - при лейкозах, пневмонії. При важкій нирковій недостатності порушується здатність нирок утворювати аміак, що нейтралізує кислу реакцію сечі, внаслідок чого випадають в осад кристали сечової кислоти. Наявність великої кількості сечової кислоти в сечовому осаді не є діагностичним патогномонічним симптомом каменеутворення в нирках.

Зазвичай сечова кислота буває у вигляді жовтих, жовто-зелених і бурих кристалів, частіше ромбічної форми. Наявність великої кількості сечової кислоти визначається макроскопічно у вигляді буро-жовтого або золотисто-жовтого піску. Основна форма кристалів сечової кислоти ромбічна , але іноді кристали сечової кислоти бувають настільки неправильної форми, що їх можна визначити тільки по жовтому забарвленню і одночасної присутності в осаді типових кристалів.

Сечокислі солі - урати. В основному це натрієві і калієві солі сечової кислоти, рідше солі кальцію або магнію. Кислий сечокислий амоній є єдиною сіллю сечової кислоти, що зустрічається в лужній сечі. Осад уратів в сечі забарвлюється уроеритрином і уробіліном у цегляно-червоний, рожевий, м'ясний, рідше глинистий, жовтий, сіро-жовтий колір. Охолодження сечі сприяє випаданню уратів. При підігріванні осад уратів розчиняється. Розчиняються урати і від додавання соляної та оцтової кислот, але з наступним утворенням сечової кислоти у вигляді дрібних ромбічних табличок, неправильної форми точильних каменiв. Від додавання 10% їдкого лугу вони безслідно розчиняються. Відкладаючись на слизових згортках, вони утворюють помилкові циліндри, схожі на зернисті. Для відмінності зернистих циліндрів від циліндрів з нашаруванням уратів слід виробляти мікрохімічну реакцію з додаванням соляної кислоти. Іноді урати бувають в такій кількості, що роблять неможливою мікроскопію осаду, закриваючи собою всі інші формені елементи. Осад уратів особливо часто зустрічається при гарячкових захворюваннях, при великих втратах води (пронос, блювота), при лейкозі, кислому бродінні сечі.

У кислій сечі зустрічаються також фосфорнокислий і сірчанокислий кальцій ( фосфорнокисле і сірчанокисле вапно), але зустрічаються вони рідко і тільки в сильно кислій сечі. У сечовому осаді зрідка зустрічаються кристали гіпурової кислоти, що мають форму ромбічної призми. Вони бувають іноді при діабеті, хворобах печінки, при гнильних процесах в кишечнику. Діагностичне значення цих солей невелике.

Осади лужної сечі. Фосфорнокисла аміак-магнезія, або трипельфосфат - це подвійна фосфатна сіль амонію і магнію , що міститься в лужній сечі. Вони являють собою безбарвні, трьох-, чотирьох- і шестигранні призми з площинами, що косо спускаються на кінцях , схожі на гробові кришки. При жовтяниці, особливо після довгого стояння сечі, кристали тріпельфосфатів забарвлюються пігментом в жовтий колір. В осаді тріпельфосфатів часто буває спільно з аморфними фосфатами. Дрібні кристали тріпельфосфатів можна сплутати з кристалами оксалатів (щавлевокислого кальцію), але перші легко розчиняються від додавання боцтової кислоти. Кристали фосфорнокислої аміак-магнезії випадають в осад при всіх випадках олужування сечі: при прийомі рослинної їжі , при запаленні сечового міхура, в результаті лужного бродіння сечі при довгому її стоянні .

Трипельфосфати у сечі кота

Аморфні фосфати ( фосфорнокислий кальцій ,фосфорнокисла магнезія) під мікроскопом мають вид безбарвних зерняток і кульок різної величини зібраних в неправильні купки. На відміну від уратів, вони розчиняються в соляній кислоті, не утворюючи кристалів сечової кислоти. Велика кількість аморфних фосфатів, що зустрічаються іноді у осаді сечі, зумовлюється зміною рН вправо, що в свою чергу залежить від затримки соляної кислоти в шлунку, чи від втрати її з блювотними масами.

Осади, що зустрічаються у кислій і лужній сечі. Щавлевокислий кальцій - оксалат кальцію та інші оксалати зустрічаються при будь-якій реакції сечі. У нормі щавлевокислий кальцій знаходиться в сечі в розчиненому стані, зменшення ступеня кислотності сечі сприяє випадінню його в осад. Кристали щавлевокислого кальцію належать до квадратної системи кристалів. Вони утворюють сильно заломлюючі світло октаедри - форма поштового конверта. У фізіологічних умовах оксалат кальцію буває в сечі при вживанні в їжу продуктів, багатих щавлевої кислотою. У нормі осад кристалів оксалату кальцію з'являється тільки після тривалого стояння сечі. Якщо ж осад з'являвся в свіжовиділеній сечі, то при відповідних клінічних симптомах можна думати про наявність оксалатних каменів. У патологічних випадках рясна кількість кристалів щавлевокислого кальцію буває при діабеті у реконвалесцентів після важких захворювань. Кристали щавлевокислого кальцію, розчиняються лише в сильних кислотах (соляній) і нерозчинні у слабких (оцтова).

Оксалати в сечі кота

У особливу групу виділені осади, що рідко зустрічаються в сечі. Вони з'являються тільки в патологічних випадках. Це кристали ксантину, лейцину, тирозину, цистину, холестерину та інші. Цистин являє собою найважче розчинну амінокислоту. Відкладання цистину у нирках призводить до утворення цисти нових каменів і порушенню функції нирок. Порушується ре абсорбуюча властивість канальців, у зв'язку з чим цистин по силенно виділяється із сечею.

Холестерин у сечі зустрічається рідко, з'являється при хілурії, жировій дистрофії нирок, при ехінококозі нирок, циститі, холестеринових каменях.

Білірубін являється жовчним пігментом і буває в сечі рідко, але в сечі, багатій на жовчні пігменти, частіше, ніж очікувалося раніше. Він зустрічається у сечовому осаді при гепатитах, при інфекційних захворюваннях, при отруєннях.

Гематоідин - похідне кров'яного пігмента. Зустрічається при хронічних кровотечах на протязі сечовивідного шляху, особливо якщо кров десь застоюється.

Сечокислі камені(із сечової кислоти та уратів). Вони зазвичай жовтого, коричневого, коричнево-червоного кольору. Ці камені дуже тверді, мають шорохувату зернисту поверхню, досягають іноді великих розмірів і в деяких випадках заповнюють усю нирку. В сечовому міхурі вони можуть досягати розмірів гусячого яйця.

Оксалатні камені - найбільш часто зустрічаються (приблизно 65% від загального числа виявлених каменів), найтвердіші. Будова кристалічна, колір сіро-білий або коричневий. Часто вони травмують сечові шляхи і викликають кровотечу, стаючи при цьому ззовні темними, майже чорними.

Фосфатні камені складаються головним чином з фосфату кальцію і магнію. Вони тендітні, м'якою консистенції, за формою найчастіше круглі з зернистою поверхнею, жовтувато-білого або сірого кольору.

Цистинові камені зустрічаються рідко. Вони частіше всього овальної або циліндричної форми, досягають значної величини. Консистенція їх м'яка наче віск, колір блідо-жовтий або білий. Поверхня гладка, іноді шорстка.

Змішані камені утворюються з різних речовин. У них чергуються шари різних неорганічних складових частин сечі.

За походженням сечові камені ділять на первинні, які утворюються при виділенні, накопиченні і нашаруванні складових частин сечі, і вторинні, що утворюються при скупченні цих же солей навколо чужорідного тіла - фібрину, грудочки муцину і т.п.

Висновки

1.Характеризуючи загальні властивості, звертають увагу на добовий діурез. Його збільшення позначається як поліурія, зменшення - олігурія. Відсутність сечовиділення називається анурією. Переважання нічного діурезу над денним - ніктурією.

2. Поява білка в сечі називається протеїнурією. Поряд з патологічною протеїнурією буває і фізіологічна. Остання спостерігається при рясному харчуванні (аліментарна), після фізичних навантажень (маршова), переохолодження або перегрівання, при вагітності або емоційна, після психічних навантажень. У новонароджених білок у сечі присутній в нормі в концентрації 0,1 -, 0,4% (протеїнурія новонароджених). Виявлення в сечі глюкози (глюкозурія) відображає перевищення порогу глюкози, тобто збільшення концентрації глюкози в крові понад 160-180 мг%. За наявності в сечі ацетонових тіл говорять про ацетонурії, жовчних пігментів - білірубінурія.

3. Збільшення еритроцитів - гематурія - свідчить про потрапляння крові в сечу. Збільшення числа лейкоцитів - лейкоцитурія - спостерігається, як правило, при запаленні нирок і сечовивідних шляхів. Поява в сечі бактерій. - Бактеріурія - вказує на запальні процеси в нирках і сечостатевих шляхах. При цьому необхідно виключити потрапляння бактерій з шкіри або з прямої кишки.

4. Видільна функція нирок характеризується клубочкової фільтрацією, канальцевою реабсорбціею і секрецією. Для укладення про її стан оцінюють результати аналізу сечі, що включає хімічне і мікроскопічне дослідження, а також дослідження фізико-хімічних властивостей сечі і функціональні проби.

Размещено на Allbest.ru