Огляд навчальної дисципліни "Анатомія та еволюція нервової системи"

Ш спинного мозку, що міститься в спинномозковому каналі хребта. Порівняно з рибами ускладнюються провідні нервові тракти. Спинномозкових нервів у безхвостих і безногих земноводних 10 пар, у хвостатих - залежно від кількості хребців;

Ш нервів (рис. 11).

Головний мозок земноводних видовжений і не має вигинів: його відділи лежать в одній площині. Проте передній мозок має більші розміри, ніж у риб, і повністю розділяється на ліву і праву півкулі. На відміну від більшості риб стінки мозкових шлуночків земноводних мають мозкову речовину, що є "прообразом" кори великих півкуль вищих безхребетних (рис. 11). Унаслідок цього різко змінюються діяльність органів чуттів і спосіб пересування (вихід на сушу, складніші способи добування їжі).

Рис. 11. Нервова система жаби (за Помогайбо В. П, 2002)

Середній мозок порівняно менший, ніж у риб. У ньому добре розвинені зорові частки - округлі підвищення, що являють собою центр локалізації важливих рефлексів: руху кінцівок, очних м'язів, дотику тощо.

Проміжний мозок злегка прикритий спереду півкулями, ззаду - середнім мозком.

Мозочок невеликий і міститься позаду середнього мозку. Слабкий розвиток його, очевидно, пов'язаний із загальною малою рухливістю земноводних і порівняно простими рухами.

Довгастий мозок переходить у спинний. Зверху на ньому є ромбоподібна ямка - четвертий мозковий шлуночок.

Нервова система земноводних у цілому за своєю будовою близька до нервової системи дводишних риб, але відрізняється від неї значним розвитком і повним розділенням парних видовжених півкуль, а також слабким розвитком мозочку, що зумовлене порівняно малою рухливістю амфібій. Особливу увагу звертає на себе розвиток покришки півкуль переднього мозку, яка утворює первинне мозкове склепіння - архіпаліум. Від головного мозку, як і в риб, відходить 10 пар черепних нервів. Добре розвинена симпатична нервова система, яка іннервує внутрішні органи.

Спинний мозок земноводних за своєю будовою теж нагадує спинний мозок риб. Від нього відходять спинномозкові нерви. Особливо добре розвинені сплетіння, що іннервують передні та задні кінцівки.

Органи чуттів амфібій розвинені краще, ніж у риб, але вони ще недосконалі. З органів чуттів земноводні мають:

Ш очі;

Ш органи слуху;

Ш органи рівноваги;

Ш органи нюху;

Ш органи бічної лінії;

Ш дотикові тільця;

Ш смакові рецептори.

Органи зору земноводних мають будову, характерну для наземних хребетних. Очі захищені верхніми й нижніми повіками. Очі личинок, як і риб, не мають рухливих повік. На відміну від риб, рогівка ока в земноводних опукліша, а кришталик має форму двоопуклої лінзи з більш плоскою передньою поверхнею. Пристосування органа до певних умов - акомодація (від лат. - пристосування) - здійснюється лише переміщенням кришталика за допомогою м'язових волокон війчастого, або циліарного (лат. - війчастий), тіла - потовщення судинної оболонки ока в передній його частині. До війчастого тіла прикріплені закінчення зв'язок, на яких підвішений кришталик. У сітківці наявні палички й колбочки. Більшість земноводних - хромати (властивий кольоровий зір).

Органи слуху земноводних досконаліші, ніж у риб, і складаються зі:

Ш слухового отвору, затягнутого барабанною перетинкою;

Ш середнього вуха - повітряної (барабанної) порожнини, у якій розміщена паличкоподібна слухова кісточка - стремінце. Одним кінцем стремінце з'єднується з барабанною перетинкою. Слухова кісточка забезпечує сприймання звукових коливань у повітряному середовищі;

Ш внутрішнього вуха (перетинчастого лабіринту), захищеного кістками черепа.

Перетинчастий лабіринт заповнений в'язкою рідиною - ендолімфою. Вузький канал -євстахієва труба - з'єднує повітряну порожнину середнього вуха з ротовою порожниною, вирівнює тиск і попереджає руйнування барабанної перетинки під час сильних звуків (рис. 12).

Рис. 12. Будова органа слуху жаби (за Грегором, 1979)

У деяких безхвостих (часникова жаба, джерелянка), у всіх хвостатих і безногих земноводних порожнина середнього вуха й барабанна перетинка редуковані.

У земноводних наявний голосовий апарат, утворений голосовими зв'язками, і звуки окремих видів (наприклад, ставкових жаб) чути за багато кілометрів. Вони мають сигнальне значення, зокрема забезпечують зустріч особин протилежної статі.

Органи рівноваги земноводних представлені трьома напівколовими каналами, що сполучаються з внутрішнім вухом. Коли тіло змінює положення, рідина в каналах рухається. Цей рух реєструється чутливими клітинами.

Органи нюху (парні мішки) земноводних сполучаються із зовнішнім середовищем парними ніздрями. Зовнішні ніздрі відкриваються та закриваються рухами спеціальних м'язів. Внутрішніми ніздрями (хоанами) кожний нюховий мішок з'єднується з ротовою порожниною. Органи нюху функціонують лише в повітряному середовищі, у воді зовнішні ніздрі закриті. Органи нюху служать тваринам для сприйняття запаху їжі, навіть тієї, що знаходиться в роті, розпізнання оточуючого середовища та представників свого виду.

У всіх личинок і дорослих хвостатих амфібій, що провадять водний спосіб життя, є органи бічної лінії (сейсмосенсорна система), які сприймають температуру, больові і тактильні відчуття. Вони розкидані по всьому тілі, але особливо густо розташовані на голові. На відміну від риб, органи бічної лінії земноводних лежать на поверхні шкіри.

Дотикові тільця розкидані в поверхневих шарах шкіри земноводних.

Органи смаку (смакові рецептори) в амфібій розвинені слабо, про що свідчить поїдання ними комах з їдкими та отруйними виділеннями (мурашок, клопів, колорадських жуків тощо).

Поведінка земноводних нескладна, що відповідає організації центральної нервової системи. Основою поведінки є інстинкти (вибір середовища існування, добування їжі, захист, розмноження, турбота про потомство). Індивідуальний досвід у житті цих тварин відіграє неістотну роль, хоч вони і здатні до нескладної умовнорефлекторної діяльності. Проте умовні рефлекси виробляються повільно і швидко згасають.

Нервова система плазунів (змії, ящірки, хамелеони, крокодили, варани), або рептилій, ускладнюється порівняно з нервовою системою земноводних. Головний мозок рептилій (рис. 13), як і в земноводних, має п'ять відділів, але відрізняється прогресивним розвитком усіх відділів, що пов'язано з їх більш активним способом життя. Великі півкулі переднього мозку в рептилій набагато більші порівняно з амфібіями, на їхній поверхні вперше у процесі еволюції формується кора (сіра речовина), яка утворює острівці на латеральній і медіальній поверхнях кожної півкулі. Мозочок добре розвинений, має більший розмір. Із головного мозку виходить 12 пар нервів. У плазунів ускладнюються форми поведінки і пристосування до зовнішнього середовища. Деякі високорозвинуті плазуни (сучасні крокодили, варани) здатні до досить складних проявів вищої нервової діяльності.

Рис. 13. Будова головного мозку ящірки (за Помогайбо В.П., 2002)

З органів чуттів плазуни мають:

Ш органи зору;

Ш органи термічного чуття;

Ш органи слуху;

Ш органи дотику;

Ш органи нюху;

Ш органи смаку.

З усіх органів чуттів у рептилій найбільш розвинені органи зору. Органи зору - очі - побудовані за загальним для хребетних тварин принципом і захищені трьома повіками. У змій і деяких ящірок (геконів, сцинків) повіки зростаються, утворюючи прозору оболонку; у нічних видів очі збільшені та мають вертикальну зіницю. Слізні залози запобігають висиханню очей у повітряному середовищі. Плазунам властива здатність до більш досконалої акомодації. Акомодація ока досягається переміщенням кришталика та зміною його кривизни за допомогою війчастого м'яза. В умовах наземного середовища досконала акомодація має велике значення для пристосування ока до розглядання предметів, що знаходяться на різній відстані. Сітківка нічних тварин містить лише палички (чорно-білий зір), а сітківка денних видів має і палички, і колбочки (кольоровий зір). Чутливість кольорового зору зсунуто в жовтогарячу частину спектру. На відміну від земноводних, аналіз і синтез зорових відчуттів відбувається не в сітківці, а переважно в зоровій корі середнього мозку.

Плазуни мають органи термічного чуття - терморецептори й навіть термолокатори (від грец. thermos - теплий, від therme - жар, тепло та лат. locare - розміщувати, від locus - місце): гримучі змії по боках морди, між ніздрями та очима мають парні заглиблення, здатні сприймати зміни температури на 0,02° С з відстані до 15 см. У темряві ці органи допомагають гримучим зміям знаходити теплокровну здобич.

Органи слуху схожі на органи слуху земноводних, але барабанна перетинка в них розміщена в невеликому заглибленні. Плазуни сприймають звуки в діапазоні 20-6 000 Гц, але добре чують лише в діапазоні 60-200 Гц. У змій слух розвинений слабо: у них немає барабанної перетинки й сприймають переважно звуки, які розповсюджуються по субстрату (землі) або у воді (сейсмічний слух). У черепах також слух розвинений слабо: у них барабанна перетинка товста, а слуховий прохід у деяких видів закритий потовщеною шкірою.

Роль органів дотику виконують чутливі рецептори на ороговілих клітинах шкіри та кінчик язика. У багатьох ящірок на лусці голови і тулуба є так звані дотикові волоски, утворені видозміненими і зроговілими клітинами епідермісу.

Органи нюху значно складніші, ніж у земноводних. Органи нюху відкриваються назовні парними ніздрями, а в порожнину рота - щілиноподібними хоанами; попереду хоан розміщений якобсонів орган, який сприймає запах їжі в ротовій порожнині.

Органи смаку плазунів розвинені дуже слабо і представлені смаковими бруньками, розташованими в різних місцях ротової порожнини. У черепах та крокодилів ці органи розвинені трохи краще, ніж у решти плазунів.

Органів бічної лінії у плазунів немає.

Орієнтувальні рефлекси у рептилій виявляються чіткіше, ніж в амфібій. Орієнтація у просторі поліпшується значною мірою завдяки видовженню шийного відділу та рухливості голови.

Нервова система птахів має головний і спинний мозок та нерви, що відходять від них. Істотно збільшується маса головного мозку птахів: від 0,2 до 5-8% від маси тіла (у плазунів маса головного мозку становить 0,01-0,4% від маси тіла). Маса головного та спинного мозку в плазунів приблизно однакова, у птахів маса головного мозку більша: у куроподібних - 1,5 : 1, у голубів - 2,5 : 1. У головному мозку птахів (рис.14) найрозвиненіші великі півкулі переднього мозку, зорові долі й мозочок, що пов'язане зі складним характером рухів, які потребують досконалої координації. Мозочок зверху з'єднується з півкулями, а ззаду прикриває значну частину довгастого мозку. Він складається в основному із середньої частки - черв'ячка, покритого поперечними борознами. У птахів розвинені умовні рефлекси.

Спинний мозок птахів, як і в рептилій, має потовщення в ділянках нервів плечового і поперекових сплетінь.

У птахів добре розвинені:

Ш органи зору;

Ш орган слуху;

Ш орган рівноваги;

Ш орган нюху;

Ш орган смаку;

Ш орган дотику.

Рис. 14. Головний мозок птаха (за Паркером, 1979)

Серед органів чуттів у птахів найкраще розвинені органи зору. Органи зору - великі очі (у деяких птахів вони більші за головний мозок), захищені трьома повіками. За будовою схожі на очі хребетних тварин, проте мають деякі особливості:

Ш склера міцніша за рахунок появи кісткового склерального кільця;

Ш у місці виходу зорового нерва розміщений гребінь - складчатий утвір, багатий на кровоносні судини, основна функція якого - постачання склистому тілу та сітківці кисню й видалення продуктів метаболізму;

Ш кришталик утримується в певному місці за рахунок війчастого тіла й зв'язок (рис. 15).

Рис. 15. Схематичне зображення пташиного ока (за Уоллсу, 1979)

Очі у більшості птахів розташовані по боках голови. Очі птахів забезпечують широке поле зору: поле зору кожного ока становить 150170°, але в птахів із вузького головою і випуклими очима - качок, куликів - загальне поле зору може бути 360°. У сов та деяких денних хижаків очі розташовані фронтально, і поле бінокулярного зору збільшується. Птахам характерні висока гострота зору (наприклад, сокіл сапсан бачить голуба на відстані до 1 км) та подвійна акомодація (наведення ока на різкість): змінюється не тільки відстань між кришталиком та сітківкою, а й форма кришталика. Здатність ока до акомодації у деяких птахів (у бакланів 40-50 діоптрій) набагато перевищує таку властивість у людини (всього 14-15 діоптрій). На 1 мм сітківки розміщено від 50 тис. до 300 тис. фоторецепторів (паличок і колбочок), у ділянці гострого зору - 500 тис. - 1 млн. (для порівняння: у людини - 200 тис). Птахи розрізняють кольори (хромати). Основний аналіз зорових відчуттів здійснюється в зорових центрах головного мозку.

У птахів добре розвинений слух. Орган слуху складається з внутрішнього вуха (слухова завитка), середнього вуха (одна слухова кісточка - стремінце), барабанної перетинки, розміщеної нижче від рівня шкіри (до неї веде канал - зовнішній слуховий прохід). Деякі птахи (совоподібні) навколо слухового отвору мають ряд пер, які виконують функцію концентрації звукових хвиль. У сови з'являється складка шкіри - зачаток зовнішнього вуха. Слух дуже гострий. Більшість видів чує в діапазоні від 30 до 20 тис. Гц; деякі види (гуахаро, стрижі) здатні сприймати ультразвуки до 35-50 кГц.

Орган рівноваги представлений напівколовими каналами внутрішнього вуха.

Нюх у птахів розвинений гірше, ніж слух, і тому сприймання запахів обмежене. Проте деякі птахи (кулики, качки, дятли, грифи) мають досить тонкий нюх і користуються ним при відшукуванні поживи. Орган нюху - збільшена поверхня носової порожнини, укрита миготливим епітелієм.

Орган смаку - смакові бруньки, розміщені в слизовій оболонці ротової порожнини та на язиці. Птахи розрізняють солодке, солоне, гірке.

Орган дотику - чутливі клітини, розміщені в шкірі, на дзьобі, у ротовій порожнині, на задніх кінцівках.

Нервова система ссавців за своєю будовою схожа на нервову систему всіх хребетних тварин. Центральна нервова система складається з головного й спинного мозку, а периферійна - з нервів, що відходять від них.

Головний мозок ссавців характеризується великими розмірами і складається з п'яти відділів: передній, проміжний, середній та довгастий мозок і мозочок (рис. 16).

Рис. 16. Нервова система собаки (за Помогайбо В.П., 2002)

Головний мозок ссавців істотно більший за об'ємом порівняно з іншими хордовими, що зумовлене збільшенням розмірів переднього мозку та мозочка. У передньому мозку більша частина мозкової речовини зосереджена в корі великих півкуль; вона - центр вищої нервової діяльності, координатор роботи інших відділів мозку. У більшості ссавців кора великих півкуль утворює звивини й борозни, які збільшують їхню поверхню. У приматів і зубатих китів кількість борозен особливо велика. Для цих тварин характерна складна поведінка (складні умовні та безумовні рефлекси). Відносні розміри головного мозку збільшуються при зменшенні розмірів тіла та збільшенні активності тварини. Наприклад, у великих (відносно) комахоїдних (їжак) маса головного мозку становить близько 0,6% від маси тіла, а в дрібних (білозубка, землерийка) - до 1,2%, у великих китоподібних (вусаті кити: синій кит, гренландський кит) - близько 0,3%, а в дрібних (зубаті кити: дельфіни, касатки) - до 1,7%. Маса мозку приматів становить 0,6-1,9% від маси тіла, у людини - близько 3%. У всіх ссавців маса переднього мозку переважає масу інших відділів головного мозку: у різних групах вона становить 52-72% від загальної маси головного мозку; у приматів цей показник зростає до 76-80%, у людини - до 86%. Співвідношення мас головного та спинного мозку максимальне в людини (45 : 1), високе в приматів і китоподібних (10-15 : 1), нижче в хижих, комахоїдних (3-5 : 1) і копитних (2,5 : 1).

Передній мозок ссавців являє собою відносно великі півкулі, збільшення яких відбувається за рахунок розростання їхньої покрівлі. Півкулі нависають далеко назад і на боки, закриваючи інші відділи мозку. Зверху вони вкриті сірою мозковою речовиною - мозковою корою, що складається з нервових клітин та нервових волокон і називається мозковим склепінням. Друга складова частина переднього мозку - біла речовина - скупчення нервових волокон, що зв'язують між собою нервові клітини. У вищих звірів ці волокна утворюють спайку півкуль - мозолисте тіло. За допомогою нервових волокон кора великих півкуль зв'язана з іншими відділами мозку, а через них і з органами та тканинами тіла. Поверхня півкуль переднього мозку в одних тварин гладенька (кролик), в інших покрита борознами. У вищих ссавців кількість борозен велика, внаслідок чого збільшується поверхня кори. У півкулях є дві порожнини - правий і лівий бокові шлуночки, з'єднані один з одним і з далі розташованим третім шлуночком.

За переднім мозковим міститься проміжний мозок, основну частину якого становлять зорові бугри. Тут розташований епіфіз - рудимент тім'яного органа рептилій; лійка, яка є дном третього шлуночка і гіпофіз - важлива залоза внутрішньої секреції.

За проміжним мозком знаходиться середній мозок, поділений двома перпендикулярними борознами на 4 бугри. Передні бугри сприймають світлові, задні - слухові подразнення. Шлуночок цього відділу мозку має вигляд вузького каналу.

Четвертий відділ мозку - мозочок - складається із середньої непарної частки - черв'яка і двох бокових часток - півкуль мозочка. Основна функція мозочка - координація руху і м'язового тонусу.

П'ятий відділ - довгастий мозок - регулює ряд життєво важливих нервових центрів, зокрема дихальний центр. Шлуночок довгастого мозку (четвертий) має вигляд ромбоподібної ямки і переходить далі в канал спинного мозку.

Спинний мозок ссавців є продовженням довгастого. Як і в довгастому мозку, сіра речовина міститься всередині спинного мозку, а біла оточує її.

Органи чуттів у ссавців досягай значного удосконалення, порівняно з іншими класами тварин внаслідок наявності більш складних взаємозв'язків організму з навколишнім середовищем.

Ссавці, як і всі інші хребетні, мають:

Ш органи зору;

Ш органи слуху;

Ш органи рівноваги;

Ш органи нюху;

Ш органи смаку;

Ш органи дотику.

Рівень розвитку органів чуттів у різних видів ссавців неоднаковий і залежить від умов існування.

Органи зору мають менше значення для ссавців, ніж для птахів, і відрізняються порівняно простою будовою, але набули деяких прогресивних особливостей: їм властивий бінокулярний стереоскопічний зір - фокусування обох очей на одному предметі, завдяки чому ссавці добре орієнтуються у просторі. Акомодація досягається зміною форми кришталика. Гострота зору у ссавців тісно пов'язана із способом життя. У одних очі недорозвинені (кроти), у інших - досягай високої досконалості (хижаки і копитні відкритих просторів, мавпи, нічні тварини).

Дуже добре розвинений зір у ссавців, які мешкають на відкритих місцевостях. Око ссавців зовні вкрите зовнішньою білковою оболонкою (склерою), яка в передній частині ока переходить у прозору рогівку. Під склерою розміщена судинна оболонка з кровоносними судинами, які живлять око. Між склерою та судинною оболонкою в деяких ссавців (хижі, копитні) наявний шар клітин з кришталиками, який утворює дзеркальце, що відбиває світлові промені; зумовлює "світіння" ока відбитим світлом. Судинна оболонка попереду переходить у райдужну оболонку із зіницею (відіграє роль діафрагми, регулюючи освітленість сітківки зміною розмірів зіниці) та війчасте тіло (м'язи, які здійснюють акомодацію ока зміною форми кришталика). Кришталик лінзоподібної форми відносно малий у денних ссавців (парнокопиті, непарнокопиті) і значно збільшується в нічних (котячі). За судинною оболонкою розміщена сітківка, яка складається із зовнішнього пігментного та внутрішнього світлочутливого шарів. Рецептори сітківки - палички (чорно-білий зір) і колбочки (кольоровий зір). Більшість ссавців - хромати (здатні розрізняти кольори).

Органи нюху розвинені добре і відіграють у житті велику роль. За їх допомогою ссавці орієнтуються у просторі, впізнають ворогів, добувають поживу, а також відшукують особин протилежної статі. Високий рівень розвитку органів нюху пов'язаний зі збільшенням об'єму нюхової капсули і в її ускладнені шляхом утворення системи нюхових раковин. Власне нюхову функцію виконує частина верхнього відділу носової порожнини з лабіринтом решітчастої кістки; це рецепторні клітини з війками. Звичайно носові порожнини з'єднані з порожнинами (пазухами) кісток, які оточують її.

Добре розвинені нюх і слух у нічних і сутінкових тварин, які живуть у лісах. Нюх ссавців ефективніший, ніж в інших наземних хребетних: хеморецептори дозволяють розрізняти окремі специфічні речовини (запахи), характерні для виду, групи особин і навіть індивідів. Високо розвинений нюх у сумчастих (кенгуру), комахоїдних (кріт, їжак, білозубка, бурозубка), гризунів (білка, бобер, миші, пацюки), хижих (вовчі) і копитних тварин; їх називають макросматиками (від грец. такгоз - довгий, великий і озте - запах, нюх). Більшість приматів (мавпи) та ряд інших ссавців мають менш тонкий нюх, тому їх називають мікросматиками (від грец. тікгоз - малий і озте - запах, нюх). Орган слуху ссавців складається з трьох відділів:

1) зовнішнього - вушна раковина та зовнішній слуховий прохід, який закінчується барабанною перетинкою;

2) середнього з трьома слуховими кісточками: молоточок, коваделко, стремінце; за допомогою євстахієвої труби середнє вухо з'єднується із задньою частиною ротової порожнини, що забезпечує вирівнювання тисків повітря по обидва боки барабанної перетинки;

3) внутрішнього вуха - завитки, яка містить кортїїв орган; функція кортієвого органа полягає в первинному аналізі та кодуванні звукових сигналів, які передаються слуховим нервом у слуховий центр головного мозку (рис. 17).

Звуковий діапазон ссавців ширший порівняно з птахами, вони використовують як ультразвукові (понад 20 кГц), так і низькі частоти. Наприклад, собаки й кажани відчувають ультразвуки. Цю властивість використовують під час дресирування собак, а кажанам вона дає змогу орієнтуватися в просторі. Кажани для ехолокації, крім ультразвуку (4080 кГц), використовують і низькочастотні звуки до 12 Гц (інфразвуки). Широкий звуковий діапазон у зубатих китів (дельфіни, кашалоти, касатки): від декількох герц до 200 кГц. Вусаті кити (синій, гренландський, горбатий) видають звуки частотою 1-2 кГц великої сили й тривалості.

Рис. 17. Будова вуха ссавців (за Шмальгаузеном, 1979)

Орган рівноваги (вестибулярний апарат) охоплює три напівколові канали й овальний мішечок (рис. 17, 6а і 66), поєднані з внутрішнім вухом.

Органи смаку ссавців розміщені в ротовій порожнині на язиці. Істотно розвинені вони в травоїдних тварин (кролі, зайці, корови). Завдяки органам смаку вони розпізнають їстівні рослини, якими живляться.

Шкірна чутливість ссавців забезпечується рецепторами тепла та холоду (термочутливість), тиску та дотику. На ділянках тіла, які найчастіше стикаються з предметами довкілля, ссавці мають особливо довге й тверде волосся - вібриси. їхні корені з'єднані із закінченнями нервів. Особливого розвитку вібриси досягають на морді.

Нижчі ссавці (гризуни і комахоїдні). Добре виражені півкулі головного мозку, але поверхня їх гладенька, без звивин і борозен. Кора мозку складається з кількох клітинних шарів. Розширюється діапазон умовнорефлекторної діяльності. Розвинені всі органи чуттів, але провідними є шкірно-м'язові чуття, дотик, слух, нюх.

Вищі ссавці (хижі). Кора головного мозку зібрана в складки (звивини), її тонка структура ускладнена. Провідними органами чуттів є слух і зір.

У ссавців півкулі головного мозку настільки великі, що вкривають середній мозок і мозочок. Особливого розвитку досягає також кора великого мозку, площа якої збільшується за рахунок утворення звивини і борозен. Дуже прогресує мозочок.

Вищі й нижчі примати. Змінюється сама форма мозку; з'являється, зокрема, скронева частка, пов'язана з контролем над процесами пам'яті. Вища нервова діяльність дуже складна. Провідний орган чуттів - зір; нюх недорозвинений.

У людиноподібної мавпи головний мозок за формою і структурою вже мало чим ускладнюється (оволодіння найпростішими знаряддями праці, зачатки абстрагування).

Людина. Найскладніша будова кори мозку. Змін зазнають також усі інші відділи центральної нервової системи. Якісні зміни поведінки зумовлюються соціальним життям (трудовою діяльністю, мовою, психікою).

6. Розвиток центральної нервової системи

Нервова система розвивається із зовнішнього зародкового листка - ектобласта. Наприкінці третього тижня розвитку ектодерма зародка починає потовщуватись уздовж первісної смужки і закладки хорди. Це потовщення називається нервовою пластинкою. Незабаром вона заглиблюється через нерівномірний ріст клітин у нервовий жолобок. Краї жолобка піднімаються догори, утворюючи нервові валки. У передньому відділі жолобка нервові валки значно більші, ніж посередині і ззаду, і це вже є початковим розвитком головного мозку. У тритижневому зародку це вже добре помітно. Нервові валки, збільшуючись, поступово зближуються між собою і, нарешті, сходяться і замикаються, утворюючи нервову трубку. Оскільки валок складається з медіальної частини - клітин нервового жолобка і латеральної - клітин незміненої ектодерми, то медіальні пластинки зростаються між собою, замикаючи нервову трубку, а латеральні утворюють суцільну ектодермальну пластинку, яка спочатку прилягає до нервової трубки. Пізніше нервова трубка заглиблюється і втрачає зв'язок з ектодермою, а ця остання зростається над нею.

Передній кінець нервової трубки розширюється і утворює три послідовно розташовані первісні мозкові пухирі, розділені невеликими перехватами, а саме: передній мозковий пухир, середній і ромбоподібний. Ці три пухирі являють собою закладку всього головного мозку. Вони не лежать в одній площині, а дуже вигнуті, причому утворюється три вигини. Деякі з них з подальшим розвитком зникають. Більш стійкими виявляється вигин в області середнього пухиря, який називається тім'яним вигином. На кінець четвертого тижня розвитку з'являються ознаки майбутнього поділу переднього і заднього пухирів. На шостому тижні розвитку є вже п'ять мозкових пухирів. Передній пухир поділяється на кінцевий мозок і проміжний мозок; середній мозок не поділяється, а ромбоподібний пухир поділяється на задній мозок і довгастий мозок. У кінцевому мозку утворюються два бокових вирости, з яких походять півкулі великого мозку. З бічних стінок проміжного пухиря утворюються зорові горби, з його дна - сірий горб з лійкою і задня частина гіпофіза, а з задньої стінки - епіфіз. Із середнього мозку утворюються ніжки мозку і чотири-горбикове тіло. У ромбоподібному пухирі розрізняють закладку мозочка і довгастого мозку. Із черевних стінок заднього мозку утворюється закладка варолієвого моста, а з бокових - ніжки мозочка до моста.

Порожнини мозкових пухирів перетворюються на шлуночки сформованого мозку. Порожнини виростів кінцевого мозку утворюють два бічні шлуночки. З порожнини проміжного мозку походить третій шлуночок. Найменше розвивається порожнина середнього мозку, утворюючи сильвіїв водопровід, а з порожнини всього ромбоподібного пухиря утворюється четвертий шлуночок. Спинний мозок залишається трубчастим на все життя. Лише протягом ембріонального розвитку стінки настільки потовщуються в бічних своїх частинах, що сходяться, залишаючи між собою передню серединну щілину і задню серединну борозну. Порожнина трубки залишається дуже маленькою, з неї походить центральний канал спинного і довгастого мозку.

7. Розвиток головного мозку людини

Перший місяці зародкового життя - п'ять маленьких міхурців, які розвиваються на кінці нервової трубки (майбутнього спинного мозку). Мозок на цій стадії дивовижно схожий на мозок риби (рис. 18). Цікаво, що в зародка людини в цей час є зябра і хвіст.

Рис. 18. Розвиток головного мозку людини (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

У три місяці різко змінюється внутрішня і зовнішня будова мозку. Передній з п'яти міхурців обганяє в рості решту, ніби накриває їх плащем, утворюючи півкулі мозку. Одночасно всередині мозку клітини інтенсивно поділяються, починається складний процес їх міграції - переміщення від внутрішніх частин до зовнішніх.

У чотири місяці внутрішньо-зародкового життя утворюються зачатки кори головного мозку. Водночас вона починає ніби зминатися - утворюються борозни і звивини.

У шість місяців мігруючі клітини, які "прибули" на місце, починають посилено рости і розвиватися. Поверхня півкуль, вкрита корою, збільшується. Кора поділяється на шари і ділянки з різною будовою (поля).

На час народження дитини мозок майже сформований. Уже є всі борозни і звивини. Народження - це переломний момент. Потік різних подразнень, які сприймають органи чуття, різка зміна способу живлення - усе це, природно, призводить до великих змін мозку.

На третій місяць після народження мозок дитини вже помітно змінюється. Чимало полів кори ділиться на підполя, клітини стають ще більшими, розгалужуються їх відростки. Саме з цього часу можна без труднощів виробити умовний рефлекс на звук, світло. Дитина починає стежити очима за предметом, усміхатися, впізнавати матір, лепетати.

Один рік. Мозок дитини збільшився, і кора стала ще складнішою за будовою. Дитина починає ходити, вимовляє перші слова.

Три роки. Поведінка дитини особливо ускладнюється - з'являються самосвідомість, чітка мова. Маля починає активно пізнавати світ і ставить тисячі запитань. Саме в цей період маса мозку стає втроє більшою, ніж при народженні.

У сім - дванадцять років закінчується формування не тільки макро-, а й мікроструктури мозку. Швидко змінюється пам'ять дитини, з'являються зачатки самостійної творчості. Але й після семи років деякі ділянки мозку, пов'язані з мовою і складною психічною діяльністю людини, продовжують змінюватися. Тонкі біохімічні й молекулярні перебудови тривають протягом усього життя людини.



8. Еволюція кори великих півкуль головного мозку

Кора головного мозку поділяється на стародавню (палеокортекс), давню (архикортекс) і нову (неокортекс). Вже у хрящових риб (акули) біля основи мозку є зачаток нюхової кори. Це і є стародавня кора, яка у ряду тварин з'являється найперше тому, що вони найбільше користуються в своєму житті саме нюховими почуттями. У рептилій з'являються виразно помітні частини кори вищої будови. Вона називається давньою корою і займає медіальну, дорзальну і латеральну стінки вже добре сформованих півкуль. Давня кора займає у них основу мозку.

У птахів кінцевий мозок значно більший, ніж у рептилій, але за рахунок розвитку базальних гангліїв, що займають майже всю масу півкуль. Кора виявлена мало. Стародавня кора займає невелике поле коло невеличкої нюхової цибулини. Давня кора виявлена чітко. Нової кори ще зовсім немає.

Провідним в еволюції кори ссавців є значний розвиток і ріст нової кори порівняно з корою староюдавньою і давньою.

Так, відомо, наприклад, у їжака нова кора становить 32,4% всієї кори, а в людини - 95,6%. Дуже виразним є розвиток борозен великих півкуль, яких стає все більше в міру просування організмів по філогенетичних сходах. У нижчих ссавців борозни намічені лише в області стародавньої і давньої кори. У вищих ссавців борозен стає все більше й більше в області нової кори. Поява борозен значно збільшує поверхню кори, не збільшуючи розміри півкуль.

Базальні ганглії суттєво відстають у розмірах порівняно з новою корою (плащем). Значення базальних гангліїв як центра вищої безумовної рефлекторної діяльності залишається істотним, але провідного значення набуває кора великих півкуль головного мозку як центр умовнорефлекторної діяльності.



9. Філогенез центральної нервової системи

Функціональне значення нервових клітин полягає в сприйманні і передачі подразнень від зовнішнього оточення. Для цієї функції найбільш придатні клітини ектодерми, що з ним безпосередньо стикаються. У нижчих тварин кожна ектодермальна клітина спроможна сприймати подразнення і відповідати на них. З еволюційним розвитком тварин деякі ектодермальні клітини набували особливої подразливості, перетворюючись на чутливі клітини. Подразнення від них передавались на сусідні клітини через їх протоплазматичні зв'язки. Пізніше, у кишковопорожнинних (гідра), чутливі клітини заглиблюються під ектодерму і з'єднуються нервовими волокнами між собою і з ектодермальними клітинами, утворюючи нервову сітку, рівномірно розподілену по всьому організму. Така нервова система називається дифузною. Далі відбувається поступове скупчення нервових клітин у певних місцях у вигляді вузлів. У червів і членистоногих (раки, павуки, комахи) є вже добре відокремлені вузли, з'єднані поздовжніми перемичками, які утворюють черевний ланцюг. Найбільш розвивається його передній відділ у вигляді підглоткового і особливо надглоткового вузла, що є вже високо-диференційованою структурою, яку можна вважати зачатком головного мозку.

У хордових тварин (ланцетник) уся центральна нервова система являє собою трубку (трубчаста нервова система), яка лежить уздовж хорди. Передній кінець її розширений - зачаток головного мозку. Решта трубки - спинний мозок. У хребетних тварин іде дальший розвиток головного мозку, причому раніше розвиваються відділи мозкового стовбура, смугасті тіла і стародавня кора у вигляді нюхових її відділів.

У круглоротих (міноги) всі відділи головного мозку лежать в одній площині, не утворюючи вигинів. Досить великі нюхові відділи порожнисті. Добре розвинені смугасті тіла, склепіння ж переднього мозку тонке, епітеліальне, нервових клітин у ньому ще немає. Мозочок перебуває в зачатковому стані і має вигляд валка спереду від ромбоподібної ямки.

У селяхій (акули) в склепінні переднього мозку вже є нервові клітини. Мозок ще не поділений на дві півкулі, нюхові частини дуже великі. Середній мозок добре розвинений і поділений на дві півкулі. Мозочок добре розвинений і має часом на своїй поверхні складну систему закруток.

У рептилій (ящірка) на добре розвинених півкулях мозку є шар сірої речовини - справжня кора. Але товщина плаща незначна, і головну масу переднього мозку утворюють смугасті тіла. Мозкові згини виявлені.

У ссавців (кріль) характерним є надзвичайний розвиток півкуль переднього мозку, зумовлений розростанням плаща, а не смугастих тіл. Плащ являє собою нову кору. Поверхня півкуль у нижчих ссавців гладенька, поступово вона ускладнюється через розвиток борозен і закруток. У людини плащ має багато борозен та закруток і покриває згори весь мозковий стовбур.

1. У процесі еволюційного розвитку приматів об'єм мозку збільшувався так:

2. Цефалізацією називають посилення регулюючої ролі головного відділу центральної нервової системи у тварин з двобічно-симетричною будовою тіла. В процесі цефалізації розвивається функціональна ієрархія, тобто підпорядкованість нижче розташованих структур вищерозташованим. Найскладнішою формою цефалізації є кортиколонізація функцій вищих хребетних (всі структури нервової системи знаходяться під контролем діяльності кори великого мозку). Кора великого мозку виконує функцію вищого аналізу всіх подразників, які надходять із внутрішнього і зовнішнього середовищ, організовуючи реакції поведінки як найскладнішу форму адаптації організму до навколишнього середовища, а у людей - функцію мислення.

3. Очі комах мають декілька особливостей, вивчення яких відкрило можливості їхнього технічного застосування. З цього погляду становить інтерес будова фасеток в очах бджіл, які використовують для своєї навігації сонячне світло (пряме й поляризоване). Кожна фасетка в них має 8 чутливих клітин, покритих пластинками, що здатні поляризуватися. За допомогою них бджоли можуть аналізувати поляризацію світла будь-якої ділянки неба й вибирати потрібний напрям польоту навіть у похмуру погоду. Інженери СІНА сконструювали пристрій для сонячної навігації, основою будови якого є модель бджолиного ока. Такий пристрій допомагає морякам проводити судна в тих приполярних областях, де магнітний компас не діє. Крім того, цей "небесний поляризатор" став корисним і для літаків під час визначення їхнього положення в польоті відносно сонця в негоду. Модель будови ока бджоли стала також основою для створення апаратури стеження за рухом ракет та інших об'єктів, що літають у повітрі.

4. Комахи сприймають звукові коливання в дуже широкому діапазоні. Так, наприклад, цвіркуни - у межах від 300 до 8 тис. коливань на секунду, деякі коники - від 800 до 45 тис, сарана - до 90 тис, а метелики вловлюють навіть ультразвуки летючих мишей, які мають коливання від 30 до 80 тис. на секунду. Нагадаємо, що ультразвук (від ультра... (від лат. ultra - за, понад, за межами) і звук) - це пружні звукові коливання з частотою понад 20 кГц, які не сприймаються вухом людини.

5. У сучасних кісткових риб вага головного мозку становить 0,020,94% від маси тіла.

6. У хвостатих і безногих земноводних вага головного мозку становить 0,29-0,36% від маси тіла, у безхвостих - 0,5-0,73%.

7. Нерухливі земноводні сприймають лише рух дрібних об'єктів або наближення ворога; усе інше для них - індиферентний (одноманітний) "сірий фон". Під час свого руху вони починають розрізняти й нерухомі об'єкти. Завдяки положенню очей у багатьох безхвостих земноводних загальне поле зору дорівнює 360°. На основі вивчення механізмів зору жаби створено фототехнічні прилади, які розпізнають дрібні об'єкти.

8. У земноводних зберігаються механізми сприймання звукових коливань у воді. Звукопровідність тіла амфібій, схожа на звукопровідність тіла риб, близька до водного середовища, що дає змогу приймати звуки безпосередньо на мембрану овального вікна внутрішнього вуха. Цьому сприяють поверхневі вени та ендолімфатична протока. Звуки у воді приймаються гомологом звукорецептора риб, а звуки в повітрі, передані стремінцем з барабанної перетинки, сприймаються звуковим рецептором наземних хребетних. Існування двох слухових систем в амфібій - пристосування до життя у двох середовищах - водному та повітряному. Земноводні сприймають звуки частотою від 30 до 15 тис. Гц.

9. У хамелеонів кожне око може рухатися самостійно, що дуже важливо під час чатування на здобич, коли тіло нерухоме. Хамелеони живуть на деревній рослинності, мають цупкі пальці та довгий цупкий хвіст, якими вони охоплюють гілки. Добре відома здатність цих тварин змінювати своє забарвлення залежно від змін довкілля за рахунок перерозподілу пігментів шкіри.

10. Раніше вважали, що нюх у птахів розвинений слабо через невеликі розміри нюхових часток переднього мозку. Однак експерименти науковців свідчать про протилежне.

11. Французькі науковці виявили шкідливий вплив інфразвукових коливань на людський організм. Вони встановили, що інфразвуки достатньої потужності 6-9 Гц можуть бути для людини навіть смертельними, бо внутрішні органи мають власні частоти коливань 6-9 Гц. Унаслідок дії на людину інфразвуку з відповідною частотою виникає резонанс, що може призвести до смерті.

12. Подразливість - одна із функціональних властивостей живої матерії, вона притаманна всім організмам, від найпростіших одноклітинних до високоорганізованих. При цьому організми не тільки сприймають подразнення, а і певним чином реагують на них.

13. Чутливість можна розглядати як більш високий ступінь подразливості, коли з'являються елементи аналізу в певних спеціалізованих клітинах (або центрах), відбувається оцінка стану навколишнього середовища і виникає відповідна реакція організму. Таким чином, чутливість забезпечується наявністю більшою або меншою мірою спеціалізованих клітин, які реагують на певні фактори навколишнього середовища: тепло, холод, тиск, хімічні агенти і ін.

14. У прогресивному розвитку тваринних організмів відбувалися два взаємо протилежних процеси: диференціація, пов'язана з розділенням функцій тканин і органів, та інтеграція, яка забезпечувала цілісність організму, сталість його внутрішнього середовища. Результатом інтеграції виявилася нервова система, яка регулює роботу всіх органів і систем, налагоджує між ними певні функціональні взаємозв'язки.

15. У одноклітинних організмів збудження, що виникає у відповідь на дію подразника, поширюється однаково повільно в усіх напрямках. У багатоклітинних тварин різні частини організму виконують різні функції, відрізняючись за своєю збудливістю. Інформація про їхню діяльність надходить до центрального органа, який керує всіма реакціями тварин, - нервового центру і спеціальної провідної системи, яка поширює збудження окремими шляхами як до центрального органа, так і від нього на периферію.



10. Розвиток спинного мозку

Коли в ембріона головний мозок знаходиться на стадії мозкових пухирів, спинний мозок досягає значних розмірів. На ранніх стадіях розвитку плоду спинний мозок заповнює всю порожнину хребетного каналу. Потім хребетний стовп випереджає в рості спинний мозок і до моменту народження закінчується на рівні III поперекового хребця. У новонароджених довжина спинного мозку - 14-16 см - до 10 років подвоюється. На поперековому зрізі спинного мозку дітей раннього віку відмічається перевага передніх рогів над задніми. Провідні шляхи досить розвинені вже на момент народження. Мієлінізація їх волокон закінчується до 3-х місяців, тоді як у периферичних нервах тягнеться до 3-х років і більше.

Із збільшенням маси спинного мозку змінюється і його довжина, яка у чоловіків досягає 46 см, а у жінок 41 - 42 см. Під час розвитку спинний мозок не встигає за ростом хребта, і тому у дитини спинний мозок виповнює лише дві третини хребтового каналу.

Еволюційний процес

1. 3 нейробластів крильної пластинки розвиваються нервові клітини, які формують задні роги спинного мозку, а з основної - мотонейрони передніх рогів. Між передніми й задніми рогами формуються вставні нейрони автономної (вегетативної) нервової системи, які утворюють бічні роги. Нейрити передніх рогів утворюють передні, або вентральні, спинномозкові корінці. Зі спинальних вузлів утворюються задні чутливі спинномозкові корінці. Особливістю задніх корінців є наявність заднього чутливого вузла - спинномозкового ганглія. Передні й задні корінці об'єднані ганглієм і вкриті мієліновою оболонкою.

2. У ссавців спинний мозок закінчується тонкою кінцевою ниткою, яка відходить від потовщеного мозкового конуса. Особливістю бічних канатиків є наявність великої кількості волокон передніх і бічних пірамідних шляхів. Встановлена пряма залежність кількості волокон пірамідних шляхів від висоти розташування еволюційних сходів. Так, у собак волокна пірамідних шляхів становлять 7% усієї білої речовини спинного мозку, у мавп - 20, а в людини - 30%.

3. Вищі відділи ЦНС здійснюють контроль за діяльністю спинного мозку. Цей процес називають церебральним домінуванням, і в наслідок цього функції спинного мозку обмежуються, як правило простими рефлекторними реакціями. Травма у людини спинного мозку спричинює негативний двобічний параліч (параплегія) усіх довільних м'язових рухів, керованих сегментами спинного мозку. Чутливість частин тіла втрачається. Артеріальний тиск у людини у випадках спінального шоку впродовж перших днів може знижуватися до 40 мм рт. ст., проте через кілька днів зростає до 70-80 мм рт. ст. У людини відновлення вегетативних рефлексів настає через 1-3 міс; а рухових через 6-12 міс.

4. Провідні шляхи спинного мозку поділяються на висхідні, якими імпульси йдуть від чутливих і вставних нейронів знизу вгору у висхідному напрямку, й низхідні, які несуть імпульси від розміщених вище нервових центрів до рухових нейронів, розміщених на різних рівнях спинного мозку.

5. До висхідних шляхів спинного мозку належать: тонкий, клиноподібний пучки, спинноталамічний, передній і задній спинно-мозочкові шляхи. Тонкий і клиноподібний пучки - це шляхи глибокої пропріоцептивної м'язово-суглобової чутливості кінцівок і тулуба.

6. Латеральний спинно-таламічний шлях лежить у бічних канатиках спинного мозку. Проводить цей шлях температурні та больові імпульси від рецепторів шкіри, слизових оболонок.

7. Перший нейрон переднього спинно-мозочкового шляху (Говерса) розміщених теж у спинальному ганглії, його аксони в складі задніх чутливих корінців ідуть до проміжної частини сірої речовини спинного мозку. Далі волонка цього шляху йдуть до довгастого мозку, мосту й пластинки покришки середнього мозку, де відбувається перехрещування тих волокон, які не перехрещувалися в спинному мозку.

8. Задній спинно-мозочковий шлях (Флексіга) починається від першого нейрона, який є у спинальному ганглії. Його аксон у складі заднього корінця надходить в сіру речовину заднього рогу спинного мозку.

9. Низхідні провідні шляхи складаються з переднього та бічного кірково-спинномозкового, або пірамідного шляхів, червоноядерно-спиноозового, покришко-спинномозкового та присінкові-спинномозкового шляхів.

10. Найчастіше травми шийного відділу хребта та спинного мозку трапляються як наслідок пірнання в неглибоку річку з берега вниз головою.

11. Біологічне значення нервової системи (systems nervosum)

Нервова система забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем, а також діяльність людини не тільки як біологічної, але й соціальної істоти. Нервова система забезпечує психічні процеси (сприйняття, мовлення, навчання, пам'ять, мислення, емоції), за допомогою яких людина не тільки впізнає навколишнє середовище, але й змінює його (табл. 1).

Таблиця 1. Функції нервової системи (За В.І. Козловим і Т.А. Цехмістренко)

Аналіз інформації	Регуляція функцій організму (регуляторна функція)	Інтегративна діяльність (функція)	Розумова діяльність (психіка)
із внутрішнього середовища	із довкілля
Ш інтерорецепція Ш пропріорецепція Ш вестибулярний апарат	Ш зір Ш слух Ш смак Ш дотик Ш чутливість	Ш дихання Ш травлення Ш кровообіг Ш водний баланс Ш збереження гомеостазу Ш положення тіла і його частин Ш локомоція Ш репродукція	Ш координація функцій організму Ш чутливість Ш ігнорування Ш увага Ш сон Ш адаптація Ш навчання	Ш малювання Ш уявлення Ш мовлення Ш письмо Ш читання Ш рахування Ш творіння Ш пізнання Ш усвідомлення свого "Я"
пам'ять

Нервова система регулює, поєднує, узгоджує діяльність органів і систем організму, обумовлює оптимум функціонування, об'єднуючи усі частини організму в єдине ціле.

Нервова система як інтегративний апарат, який керує поведінкою організму, з'являється лише на певному етапі еволюційного розвитку. Це свідчить про те, що поведінка найпростіших можлива на основі інших принципів, зокрема таксисів. Таксис - це загальна реакція відносно найпростіших на дію чинників довкілля, під час якої їх просторова орієнтація і рух визначаються силою цих зовнішніх дій: наявністю їжі. світла тощо, які позитивно чи негативно впливають на організм.

З утворенням нервової системи з'являються інші форми поведінки на основі рефлексів - більш точних реакцій організму на локальні дії сигналів, які поширюються із довкілля.

Вищим об'єднуючим і координуючим відділом нервової системи людини є головний мозок, головна роль якого належить корі великих півкуль.

Сукупність клітин - нейронів, функцією яких є сприймання, аналіз і передача інформації, що забезпечує пристосування організму до умов довкілля, називають нервовою системою.



Висновки

Нервовій системі в організмі належить особливо важлива роль. Що б не робила людина, що б не діялось в її організмі, ніщо не відбувається без участі нервової системи. Вона здійснює взаємозв'язок окремих органів між собою і всього організму з навколишнім середовищем.

Для організму людини нервова система має не лише загальнобіологічне значення, як у тварин. Прогресивний розвиток найвищого відділу -- кори великих півкуль головного мозку мав вирішальне значення у перетворенні людини на істоту соціальну. З корою великих півкуль пов'язане все свідоме життя людини -- її мислення, мова, цілеспрямована поведінка та трудова діяльність.

Уперше нервова система з'являється у примітивних багатоклітинних тварин (кишковопорожнинні).

Зірчасті нейрони, зв'язані один з одним відростками, рівномірно розподілені в зовнішньому (ектодермальному) шарі, утворюють так званий дифузний тип нервової системи. З підвищенням рівня організації у філогенезі тварин відбувалася концентрація нейронів у певних частинах тіла, звичайно біля спеціалізованих органів чуття, головним чином у передньому кінці тіла. Першим етапом цього процесу стало формування системи поздовжніх нервових стовбурів або тяжів, в яких розміщуються тіла нейронів та деякі їх відростки. Інші відростки нейронів утворюють кільцеві перемички, що зв'язують нервові стовбури один з одним, і нерви, що відходять до різних органів. У передній частині тіла тварин поздовжні нервові стовбури зв'язані між собою навкологлотковим нервовим кільцем. Тут же відбувається скупчення нервових клітин - утворення головних або мозкових нервових вузлів. Такому рівню організації відповідає нервовій системі плоских і круглих червів. Подальша концентрація елементів нервової системи призвела до розташування нейронів в окремих нервових вузлах (гангліях), зв'язаних між собою поздовжніми і поперечними перемичками, утвореними відростками нервових клітин. Нервові вузли можуть бути розташованими в різних відділах тіла.

Нервова система хордових у багатьох відношеннях відрізняється від будови НС безхребетних тварин. У вищих хордових, в тому числі і в людини, нервова система умовно поділяється на центральну нервову систему, в якій виділяють спинний і головний мозок, і периферичну, до складу якої входять 10-12 пар черепно-мозкових та 31 пара спинномозкових нервів. Функціонально вся нервова система поділяється на соматичну (іннервує скелетні м'язи та органи чуття) і вегетативну (регулює обмінні процеси, роботу внутрішніх органів та центральної нервової системи). Вегетативна нервова система поділяється на симпатичну та парасимпатичну, дія яких на один і той самий орган протилежна. Дві частини вегетативної нервової системи здійснюють тонку регуляцію фізіологічних процесів, забезпечуючи своєчасну реакцію організмів на зміну умов середовища.

...