Морфометричні та фізіолого–біохімічні показники листків дерев та проростків гінкго дволопатевого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Огляд літератури

1.1. Загальний біоморфологічний опис

1.2. Ginkgo biloba у світовій флорі

1.3. Поширення Ginkgo в Україні

1.4. Орфографічні та кліматичні умови міста Львова

1.5. Історія морфологічних і таксономічних досліджень Ginkgo biloba

1.6.Біохімічні особливості Ginkgo biloba

2. Матеріали і методи дослідження

2.1. Схема досліджень

2.2Визначення нативної маси насіння гінкго дволопатевого

2.3.Визначення абсолютної сухої маси в насінні гінкго дволопатевого

2.4.Визначення вмісту “сирого” жиру в насінні гінкго дволопатевого (Єрмаков)

2.5.Визначення вмісту білку в листках гінкго дволопатевого по методиці Бредфорда

2.6.Визначення вмісту вуглеводів у листі гінкго дволопатевого за Дюбойсом

2.7.Визначення вмісту золи в насінні гінкго дволопатевого

2.8.Визначення макроелементів у насінні гінкго дволопатевого методом полум'яної фотометрії

2.9.Аналіз вмісту важких металів методом атомно-адсорбційної спектрофотометрії

2.10. Фотометричне визначення пігментів у листках гінкго дволопатевого

3. Безпека життєдіяльності та охорона праці

3.1. Аналіз стану виробничих умов

3.1.1. Характеристика лабораторії

3.1.2. Аналіз методів дослідження і характеристика обладнання

3.1.3. Характеристика об'єкта дослідження, речовин, їх небезпечні властивості

3.2. Організаційно- технічні заходи

3.2.1. Організація робочого місця і роботи

3.2.2. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці

3.2.3. Заходи безпеки при роботі з обладнанням, об'єктом дослідження, речовинами

3. 2.4. Протипожежні заходи у виробничих приміщеннях

3.3. Аналіз впливу виробничих умов на довкілля

4. Результати дослідження та їх обговорення

4.1. Нативна маса насіння Gingo biloba

4.2.Абсолютно суха маса насіння Gingo biloba

4.3.Вміст “сирого” жиру в насінні Gingo biloba

4.4.Вміст білку у насінні Gingo biloba

4.5.Вміст вуглеводів у насінні Gingo biloba

4.6Вміст золи у насінні Gingo biloba

4.7.Вміст макроелементів ( Na, K, Ca ) у насінні Gingo biloba

4.8.Вміст важких металів у насінні Gingo biloba

4.9.Вміст пігментів у листі саджанців Gingo biloba

Висновки

Список літератури

Перелік умовних позначень

ПОЛ - перекисне окиснення ліпідів;

ТХО - трихлороцтова кислота;

ФАТ - фактори активації тромбоцитів;

ЦЗФ - центральна збагачувальна фабрика.

Вступ

Гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba L.) - один із небагатьох представників листопадних голонасінних деревних рослин, які ростуть у природних лісових насадженнях нашої планети і є реліктом далекого минулого, представником рослинності, яка існувала 125 - 400 мільйонів років тому. Це єдиний сучасний представник класу Гінкгові (Ginkgoopsida). В природніх умовах він зростає лише в Китаї, але на даний час його широко культивують в помірній зоні, де клімат досить м'який [30, 31]. Дводомна деревна рослина здатна розмножуватись в природних умовах насінням і вегетативно - пеньково - кореневою поростю та живцями. Деревам гінкго дволопатевого притаманна довговічність, резистентність до абіотичних, біотичних та чисельних антропогенно - техногенних чинників, враховуючи радіоактивне випромінювання. Тому гінкго дуже цінується як декоративна рослина, яка може рости в умовах забрудненого повітря міст і під впливом антропогенного навантаження, де багато інших дерев гинуть, і є невразливим до комах - паразитів. Для посадки в декоративних цілях на вулицях міст, в парках жіночі особини менш придатні, так як дозріваюча оплодина насіння при загниванні має неприємний запах і тому розмноження в шкілках здійснюють щепленням чоловічої бруньки на молодий сіянець. У нашій країні донедавна гінкго дволопатеве розглядали лише як дендрологічний раритет - об'єкт штучного вирощування в дендраріях і ботанічних адах. Дослідження останніх років [9] підтвердили і засвідчили можливість використання дерев релікта у ширшому аспекті - для отримання деревини, задоволення потреб фармацевтичної промисловості та кулінарії, для озеленення населених пунктів та в ландшафтній архітектурі, під час залісення девастованих ландшафтів та ін. Проте таке істотне розширення використання рослин виду стримується відсутністю достатньої кількості садивного матеріалу різного віку і виду. Тому вивчення особливостей вирощування садивного матеріалу раритету є актуальним і своєчасним завданням лісівників, ботаніків та дендрологів. Проблема розмноження гінкго насінням полягає в тому, що досить часто, незважаючи навіть на сприятливі для запліднення умови - тепла погода і достатня вологість, насіння не утворюється. При проростані насіння утворюється нормальний саджанець, однак не існує поки що методів розпізнавання чоловічих та жіночих екземплярів, визначити їх можна лише через 20 - 25 років, коли дерево дасть плоди. гінкго біохімічний дволопатевий львівський

Вперше в Україні Ginkgo biloba L. був інтродукований у Кременецькому ботанічному саду на Волині у 1811 р., а з 1818 р. завдяки Хрістіану Стевену гінкго почали вирощувати у Нікітському ботанічному саді в Ялті [23]. Звідси гінкго розповсюдилося по всіх ботанічних садах України. На території України гінкго досить рівномірно поширений у культурі. Північна межа заселення досягає Ніжина, на південь гінкго розповсюджене до Одеси, на захід до Ужгорода і на схід до Харкова. [40]. Результати багаторічної інтродукції рослин Ginkgo в різних за кліматичними умовами країнах, а також в Україні свідчать про значну екологічну пластичність цього виду. І хоча кліматичні умови України значно суворіші, порівняно з умовами місцевостей його походження, гінкго успішно росте, нормально розвивається і утворює насіння, хоча і не в усіх місцях зростання дерев. Найкраще особини гінкго розвивається на відкритих сонячних місцях і досить негативно на ріст рослини впливає затінення, ущільнення і сухість грунту. Вперше утворення схожого насіння в кліматичних умовах України константовано в Одесі (сквер по вул. Пастера) у 1939 р., а в 1940 р. в Ботанічному саду ім. О.В.Фоміна [46].

Відомо, що великі міста мають свій мікроклімат і повітря, яке забруднене великою кількість пилу та іншими шкідливими елементами. Населення міст з роками зростає, також збільшується шум, забруднення і, як наслідок, збільшується захворюваність населення. В таких умовах надзвичайно необхідні дерева та трави в містах, які б зменшували процеси випаровування води з вулиць і майданів, були ефективними фільтраторами, які б очищали забруднене повітря, а листя дерев затримувало б велику кількість пилоподібних частинок і шкідливих газів. Тому сьогодні є актуальним питання щодо пошуку видів рослин, які можна використовувати для зменьшення негативного впливу антропогенних чинників. Для цієї мети можна використовувати рослини гінкго дволопатевого.

Актуальність роботи: полягає в з'ясуванні стійкості рослин гінкго до інтенсивного розвитку урбанізації. Оскільки відомо,що гінкго проявляє високу стійкість до атмосферного забруднення міст та може використовуватися, як лікарська сировина, тож доцільно було перевірити вплив викидів автотранспорту та можливість росту і стан морфолого - біохімічних показників у листках та проростках гінкго.на субстратах породного відвалу вугільних шахт

Мета роботи - визначення відмінностей у біохімічних показниках між рослинами Гінкго з Одеси і Львівської області.

Предмет дослідження: морфометричні та фізіолого - біохімічні показники листків дерев та проростків гінкго дволопатевого.

Об'єкт дослідження: зміни морфометричних, та фізіолого - біохімічних показників листків дерев та проростків гінкго дволопатевого.

Методи дослідження: в даній роботі використовували, такі методи, як екстрагування, центрифугування, фільтрування, мікроскопії, вимірювання та статистичну обробку результатів дослідження.

Практична значимість: отримані результати можуть використоваватися для індикації впливу урбанізованого середовища на стійкість гінкго дволопатевого.

Наукова новизна: вперше досліджено вплив урбанізованого середовища, а саме вплив викидів автотранспорту та грунтових умов субстратів породного відвалу вугільних шахт. на морфометричні та біохімічні показники листків гінкго.

1. Огляд літератури

1.1 Загальний біоморфологічний опис

Гінкго - листопадне дерево, заввишки до 30-40 м (у Європі - до 18 м), діаметр стовбура - до 2,5 м. Живе гінкго до 2 тисяч років. Стійке до холоду, комах-паразитів, фітопатогенних грибів, вірусів, забрудненої атмосфери великих міст. Рослина дводомна, на чоловічих рослинах в сережковидних зборах спорангіїв (колосках) розвивається пилок. На жіночих рослинах на довгих ніжках розвиваються по два сім'язачатка. Обидва процеси уперше відбуваються на 25-30 році життя дерева, тільки тоді з'являється можливість сказати яке воно - жіноче або чоловіче. Запилюються рослини вітром пізньої весни. Через декілька місяців після цього, восени відбувається запліднення. Пізніше уторюються жовтуваті плоди і обпадають, зародок в них розвивається вже після опадання. Насіння округле, трохи нагадують абрикос, однак володіє неприємним запахом згірклого масла (його дає масляна кислота). Насіннєва шкірка складається з трьох шарів: зовнішнього - м'ясистого, жовтувато-бурштинового кольору, середнього - твердого, з поздовжніми ребрами і внутрішнього - тонкого паперуподібного. Плоди сливовидні, м'ясисті, спочатку зелені, потім жовті з сизим нальотом. Насіння має жагуче-терпкий смак і неприємний запах. Плоди дозрівають в жовтні. Насіння немає періоду спокою, що і є причиної їх примітивності. При проростанні сім'ядолі залишаються всередині насінини. Перші декілька листків проростка - лусочкоподібні катафілли і лише потім формується характерні для гінкго віялоподібні листки. [43]. Гінкго дуже пізно вступає в стадію плодоношення - навіть за сприятливих умов тільки через 30-35 років при насіневому розмноженні.

Відділ. Pinophyta

Клас. Ginkgoopsida

Порядок. Ginkgoales

Родина. Ginkgoaceae

Рід. Ginkgo

Вид. biloba L. - дволопатеве. [56]

1.2 Ginkgo biloba L. у світовій флорі

Гінкго дволопатеве, попри те, що є єдиним представником класу гінкгових, який дожив до наших днів, було дуже розповсюджене по планеті, в мезозойську еру - 250 млн. років тому в даньому Китаї [42].

Прадавня китайська література не містить ніяких відомостей про гінго, але в кінці XI ст. (династія Сінь) з'явились повідомлення про аборигенну рослину гінкго у Східному Китаї. В поемі Оу - Янь Ксін записано: «Ginkgo» вирощується на півдні річки Янгтре. Насіння вважається у Кайфень коштовним і береться як данина». Також відомо, що XII гінкго культивували будиські монахи від Китаю до Японії і Кореї.

Проте у Південному Китаю гінкго міг бути відомим у дикорослому стані ще раніше. Згідно енциклопедичних даних (Куань Куін, Фань Пу, 1708 р.), [35,36] насіння гінкго вживалося принаймні з часів династії Нан. А у травниках насіння згадується з часів династії Янь (1208 - 1368). Після правління династій Сінь і Янь (XI - XIV ст.) гінкго почали вирощувати вже по всій території Китаю.

У Китаї і у Японії його висаджували біля священних храмів і гробниць. В традиційній китайській і японській кухні гінкго почали використовувати з XVII ст. і використовують до сьогоднішнього дня.

Але у решті країн світу до кінця XVII ст. вважалося, що гінкго є вимерлим близько 2,5 млн. років тому видом. І лише у 1691 р., коли німецький лікар і ботанік Енгельберт Кемпфер (1651 - 1726) виявив цю рослину в Японії і описав у праці «Amoenitatum exticarum» (1712 р.), [42] відбулося друге відкриття гінкго для науки. В 1730 р. гінкго було інтродуковане до ботанічного саду м. Утрехт в Голландії. В 1754 р. дерево потрапило до ботанічного саду Школи Гордона, а в 1762 р. до Королівського ботанічного саду у м. К'ю неподалік від Лондона. Саме з ботанічного саду К'ю і безпосередньо з Південного Сходу (Японія і Китай) ця екзотична рослина поширилась до інших країн Європи.

У 1754 році гінкго потрапило до Великобританії. Там до теперішнього дня збереглося дерево, за допомогою якого було досліджено особливості запліднення гінкго. Англійці називають гінгкго "деревом дівочого волосся" за схожістю листків з ваями папороті венерине волосся. Французи охрестили гінкго "деревом за сорок екю". Таку дивну назву воно отримало в 1780 році від паризького ботаніка - любителя Петіньї. Тому вдалося купити у одного з англійських садівників горщик з п'ятьма маленькими гінкговими деревами за 25 гіней, тобто по 40 екю за кожне. Ці дерева стали пращурами майже всіх гінкго, які ростуть тепер в Франції. До Америки гінкго потрапив дещо пізніше - у 1784 р. і був висаджений у саду Вільяма Гамільтона у Філадельфії [45]. Хоча у міоцені гінкго було широко розповсюджене у субтропічному кліматі місцевості, яку тепр займає штат Вашингтон.

У Токійському ботанічному саду росте чудовий екземпляр гінкго. Перед ним - мармурова дошка, на якій висічено ім'я ботаніка Хиразе, що присвятив вивченню цієї рослини велику частину свого життя. У Нагасакі існує дерево, вік якого налічує більше 1200 років. У Китаї в природних умовах зростання виявлено гінкго висотою 45 м. Припускають, що воно наближається до 2000 - річного рубежу. В наші дні гінкго можна зустріти в парках Західної Європи і на вулицях міст Північної Америки. Але найбільше дерева індуковані в окремих ботанічних садах великих міст в Північній і Південній Америці, Східній Європі, Середній Азії, Австралії та Новій Зеландії.

1.3 Поширення Ginkgo в Україні

В Україні Ginkgo biloba вперше був інтродуковане у 1811 в Кременецькому ботанічному саду на Волині [23] р., а з 1818 р. завдяки Хрістіану Стевену гінкго почало вирощуватися у Нікітському ботанічному саді в Ялті. Звідси гінкго розповсюдилося по всіх ботанічних садах України.

На території України гінкго є досить рівномірно поширений у культурі. Північна межа заселення цією рослиною сягає Ніжина, на південь гінкго розповсюджене до Одеси, на захід - до Ужгорода і на схід до - Харкова [40]. Вперше утворення схожого насіння в кліматичних умовах України було зафіксовано в Одесі (сквер по вул. Пастера) у 1939 р., а в 1940 р. в Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна.

Зазвичай поширене гінкго у ботанічних садах, парках і зелених насадженнях України.

Результати багаторічної інтродукції Ginkgo в різних за кліматичними умовами країнах, а також в Україні свідчать про значну екологічну пластичність цього виду. І хоча кліматичні умови України є значно суворішими порівняно з умовами місцевостей його походження, гінкго тут нормально росте, повноцінно розвивається і утворює насіння [8]. Як було показано в спостереженнях Синіциної Л.В. найкраще ця рослина розвивається на відкритих сонячних місцях, а дуже негативно на її ріст впливає затінення, ущільнення і сухість грунту. Ця рослина витримує сильні морози і після цього утворює схоже насіння, що дає підставу стверджувати про те, що акліматизація цього реліктового виду в умовах України відбулася [30].

1.4 Орфографічні та кліматичні умови міста Львова

Львів який представляє своєрідну урбосистему розміщений на головному європейському вододілі Балтійського і Чорноморського басейнів.

Територія міста Львова та його передмістя знаходиться на північній околиці Подільської височини. Завдяки довготривалим ерозійно - тектонічним процесам на даній території сформувався особливий комплекс рельєфу, який представлений тут вододільними височинами, ерозійно - акумулятивними пасмово - долинними формами, структурними плато, скульптурними рівнинами і височинами. Вони належать до трьох географічних країн: Розточчя, Побужжя і Львівська височина. Розточчя - це високий вал, що з'єднує Поділля з Люблінською височиною. В околиці Львова Розточчя має вигляд узгір'їв, порослих лісом, сильно порізаних глибокими долинами і ярами, що піднімаються до 400м і тягнуться в напрямі з південного заходу на південний схід. Від горбків Брюховичі - Голосько (382 м) через Кортумівку (374 м), Високий Замок, Піскову гору (389 м), Личаківські узгір'я, Міські Пасіки до Чортової скелі (414 м). Побужжя - тягнеться на схід від Розточчя і має в околиці Львова назву Грядового Побужжя. Характеризується воно різнобіжними грядами, що пальцеподібно виступають з Розточчя на схід. Гряди розділені між собою підмоклими долинами. Львівська височина утворює вище розташовану плоску рівнину, що простягається між південною частиною Побужжя (басейн Водники), Опіллям, Львівсько - Люблінською депресією і південним кінцем розточчя. Львівська височина (330 - 350 м) охоплює Снопків, Персенківку, площу Східних Ярмарків, Кадетську гору, Богданівку та Кульпарків. Саме тут проходить європейський вододіл. Місто Львів розташоване на р. Полтва [62].

Окрім, складного релєфу клімат міста Львова перебуває під одночасним впливом повітряних мас Євразії та Атлантичного океану. У зимовий і весняний період спостерігається надходження континентального арктичного повітря, чим і пояснюється холодна, безхмарна погода та низькі температури. У літньо - осінній період, сюди часто потрапляє морське арктичне повітря, що приносить холодну і вологу погоду. Весною і літом деколи пробивається континентальне тропічне повітря, що зумовлює досить високі температури. Морські тропічні маси повітря викликають теплу хмарну погоду з туманами [4]. Впродовж року переважають західні і південно західні вітри. Середньорічна швидкість вітру становить 4 м/с [6]. Вітряні дні у році складають у середньому 78%, безвітряні - 22%. (табл. 2.1.)

Таблиця 2.1. Розподіл середньомісячних швидкостей вітру міста Львова [6]

Місяць	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII
Швидкість вітру, м/с	4,4	4,6	4,5	3,8	3,3	3,1	2,9	2,8	3,0	3,5	4,4	4,2

Територія м. Львова, отримує за рік 163,3 ккал/см² сумарної сонячної радіації [2]. У Львові протягом року нараховують всього близько 50 ясних і близько 150 похмурих днів, всі решта відрізняються мінливою хмарністю. Хмарність у зимовий період досягає 70 - 77% у літній 44 - 46%. Внаслідок високої хмарності спостерігається зниження тривалості сонячного сіяння.

Важливим показником клімату є температурний режим. Зокрема 271 день у році має температуру вище: 0⁰С, 215 - 5⁰С, 164 - 10⁰С, 105 - 15⁰С. Річна амплітуда температур для Львова дорівнює 20,8 ⁰С. Хід середньомісячних і річних температур повітря Львова наведено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Середні місячні та річні температури в місті Львові [6]

Місяць	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII
Темпе - ратура, 0	- 4,1	- 3,1	1,2	7,4	13,7	16,4	18,3	17,4	13,6	8,3	2,2	- 2,1

Середня річна відносна вологість повітря складає 79%; зимою вона досягає 88 - 97%, у літній час понижується до 56%. Середня кількість опадів становить 660 мм: у теплий період року випадає 489мм, у холодний - 171мм [6]

Вологість повітря міських територій є також нижчою ніж приміської зони. Влітку опівдні ця різниця для Львова коливається у межах 15 - 17%. Головною причиною такого різкого зниження вологості повітря у містах, за С.П. Мельничуком є наявність великих площ мертвих підстеляючих поверхонь (бруківки, дахів тощо) [32]. Розподіл середньомісячних значень відносної вологості повітря у році, характерних для міста Львова подано у табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Розподіл значень середньомісячної відносної вологості міста Львова [10]

Місяць	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII
Відносна вологість,%	78	79	61	63	61	64	67	69	70	72	77	80

1.5 Історія морфологічних і таксономічних досліджень Ginkgo biloba

Виникнення наукової назви єдиного сучасного представника гінкгових - Ginkgo biloba має свою історію. Родова назва «Ginkgo» походить від китайського слова «ginkyo», що означає «срібний абрикос» ( «gin» - срібло, «kyo» - абрикос). Існує припущення, що Е. Кемпфер у 1712 р. записав назву рослини Ginkgo помилково замість Ginkyo, замінивши літеру «y» літерою «g». Існує ще одна версія, що заміна літери - лише друкарська помилка. Однак достовірного підтвердження цим припущенням немає. Видовий епітет «biloba» ця рослина отримала від Карла Лінея у 1771 р [53]. Назва кілька разів змінювалась іншими ботаніками. Так, в 1797 р. англійський вчений Сміт запропонував нову назву рослини на честь іншого ботаніка К.А.Салісбурі - Salisburia adiantifolia, а у 1866 р. Нельсон змінив назву на Pteropyllus saliaburiensis, але ця назва також не прижилася [46].

Вперше опис викопних решток зафіксовано у ботанічній літературі у 20 - 40 рр. XIX ст. Певний час мезозойські гінкго відносили до папоротей внаслідок жилкування листків. Але Ліндлі і Гаттсон [52] вперше висловили сумніви з цього приводу і віднесли гінкго в окрему таксономічну групу. Гір [50] в 1876 р на підставі вивчення листків з мезозойських відкладів на Шпіцбергені, виокремив кілька таксонів, віднесених до Ginkgo. На те, що це листки гінкго були виділені Гіромом вказуються такі ознаки: шкірясті листки, поступове звуження пластинки листка в черешок, форма і поперечні зморшки на поверхні листків. В 1897 р. Енгель і Прантль вводять до системи вищих рослин новий порядок Ginkgoales з одною родиною Ginkgoaceae [47]. А японський ботанік Хірасе відкрив рухливі сперматозоїди у гінкго, на підставі чого зблизив його з цикадовими [51].

Наступні дослідження гінкго відзначаються появою робіт, які розширили знання про морфологічне різноманіття і його географічне розповсюдження. У 20 - 30 рр. ХХ ст. всі дослідники вважали, що Ginkgo і Baiera безперечно належить до Ginkgoales. В 1919 р. всі викопні рештки листків гінкго були об'єднані С'юордом під новою родовою назвою Ginkgoites, але ця зміна не отримала одностайної підтримки дослідників. На початку 30 - х рр. ХХ ст. все більше привертає увагу вивчення кутикули листків гінкгових. Слід згадати Принади [31], Осі. Флоріна, Харісса, які вивчали епідерму листків. Особливу увагу заслуговують швецький палеоботанік Флорін, який узагальнив дані мікроскопічних досліджень гінкгових, описав епідерму окремих представників і порівняв з морфологією і анатомією пагонів і листків сучасних Ginkgo [48], а також склав таблицю визначення родів гінкгових і поділив Ginkgoales на 2 групи. В першу групу він об'єднав роди Ginkgo (Ginkgoites), Baiera і Ginkgodium, листки яких мають чітко виражений черешок і листкові пластинки від віялоподібної до широкотрикутної або овальної. До другої групи він він відніс рослини які, характеризується клиновидною основою листкової пластинки або майже лінійними листками без чіткого відокремлення черешка і листкової пластинки. Цю групу він поділив на 3 підгрупи: з лопатевими, поліморфними і цілісними листками.

В 1968 р. Трало запропонував свою систематику Ginkgoales. де він всі роди, віднесені до гінкгових, розділив на три групи: палео, мезо, кайнозойською. Кожна група поділялась на відділи, в яких було об'єднано роди, а відділи найбільшої мезозойської групи - на підвідділи. Також відома ще одна класифікація, яка була розроблена для гінкгових юрського періоду Південного Казахстану і у якій було виділено три групи на підставі епідермальних ознак: 1) Ginkgok, Eretmophyllum; 2) Gzekanowskia, Phoenicopsis, Sphenobaiera; 3) Pseudorellia [56].

Подібною до класифікації Трало є класифікація В.А.Самилінової, яка одна, має деякі відмінності. Так древній рід Spenobaiera виділено в окрему родину, а до родини Gnkgoaceae не увійшов рід Ginkgoites, а також об'єднує в одну родину роди Torellia і Glossophyllum об'єднано у спільну родину, ігноруючи відмінності у формі епідермальних клітин їх представників [56].

Наступним висловив свій погляд на класифікацію гінкгових В.А.Красілов [48]. Він навів більш повний перелік родів, виокремлених за листками, морфологічно подібними до Ginkgo. Всі роди він поділив на дві великі групи: 1) роди, які відомі лише за відбитками листків; 2) роди, для яких відомі анатомічні ознаки листків і також встановлений зв'язок з іншими частинами пагона.

Класифікації В.А. Самиліної і В.А. Красілова багато в чому подібні, наприклад, виокремлення в окрему родину роду Sphenobaiera, але і є певні відмінності. В.А. Красілов вважає систематичне положення Trichopitys невизначеним, відносить Glossophullym і Sphenobaiera до однієї родини, оскільки ці роди мають однакові епідермальні ознаки листків та ідентичні мікростробіли. На відміну від В.А. Самиліної, він визначає рід Ginkgoites, а Ginkgodium вважає синонімом роду Sphenobaiera [18].

Отже головними ознаками, які мають значення для систематики Ginkgoales є такі: форма листка та ступінь розсіченості листкової пластинки, величина кута основи листкової пластинки, характер жилкування, довжина черешка, наявність секреторних органів, будова епідерми і особливо продихового апарату. Будова провідних пучків, будова і походження листкового сліду вкороченого пагона теж мають систематичне значення, але більш рідко спостерігаються.

Внутрішньо видова систематика гінкгових теж недосконала, так як перешкодою є надзвичайна варіабельність листків за ступенем розсіченості, формою та розміром, як у викопних представників, так і у єдиного сучасного виду Ginkgo biloba [40].

У 80 - 90 рр. ХХ ст. продовжувалися дослідженням анатомії вегетативних органів сучасного Ginkgo biloba [14,11]. Зокрема існує низка робіт присвячених детальному дослідженню морфогенезу, росту і розвитку чоловічого гамето фіту [49]. Звичайно багато публікацій того часу було присвячено каріології, встановленню числа хромосом. Серед сучасних голонасінних насінні зачатки гінкгових є найпримітивнішими, оскільки їм притаманна наявність вільних ядерних стадій та про ембріон, а хромосомний набір Ginkgo biloba становить 2n = 24 [17].

Кінець 90 - х рр. ХХ ст.. відзначається поглибленим молекулярним дослідженням взаємозв'язків між морфологією і еволюцією Ginkgo biloba. Була вивчена морфологія ДНК, зроблений аналіз РНК - полімерази II. Також проведені молекулярні дослідження послідовності нуклеотидів 28S рРНК, які призвели до висновку, що філогенетично Ginkgoales найбільш щільно споріднені з Cycadales і правомірно розглядаються як моно філогенетична група рослин [55].

1.6 Біохімічні особливості Ginkgo biloba

Експериментально доведено, що основними складовими, які мають найбільшу фармакологічну дію, є флавоноїди і терпеноїди [42].

Листя гінкго містить наступні флавоноїди: аметофлавон (біфлавоноїд), білобетин, білобол, гінкгетин, ізорамнетин, кверцетин, кемпферол, мірацетин, флавон лутеолін. Терпеноїди - гінкголіди А, В, С, М, J, сесквітерпен білобалід. Крім цього, іншими складовими, які мають певну фармакологічну дію є: кислоти - анакардова, аскорбінова, ванілова, гепадеценілсаліцилова, гідрогінкголова, гідроксикінурева, кінурева, лінолева, парагідробензойна, протокатехова, хінна, цироєва, шикімова. А також олії - жирна і ефірна; Інші складові - антоціанідіни (ціанідін, дельфінідін); біопрей, віск гексокозанол, дубильні речовини, карданол, каротиноїди, катехіни, крохмаль, лактони, манан, нонаказон, пентозан, пініт, ситостерин, b - ситостерин. Усього у листі гінкго міститься більше 40 активних хімічних складових [42].

Свіжі фруктифікації мають такі показники: вологи - 48,0%, білкових речовин - 6,2%, жирів - 3,2%, вуглеводів - 40,2%, золи - 2,4%, кальцію - 6,044%, фосфору - 0,164% [10].

М'ясиста оболонка насіння має анакардову, валеріанову, гінкголову, масляну, пропіонову кислоти, піробол гінок,а також ряд токсичних речовин [39]. У гінкго також було виділено танін і калій. За іншими даними гінкго містить 6,8% крохмалю, 6% цукру, також фітостерини, аспарагін, маргенін [10].

Насіння містить до 13% білка, 68% крохмалю і від 3% жирної олії. Крім цього, є аргінін, аспарагін, білобол, гінктетин, гінол, каротин, крилан, пентозан, рафіноза, ситостерол, фітостероли, цукри.

Деревина містить до 2,5% смоли, 5% ефірної олії і до 0,5% а - сезаміну [42].

Гінкголіди і білобаліди, підвищують еластичність стінок кровоносних судин, володіють судинорозширювальними властивостями, пригнічують запальні реакції шляхом інгібування чинника факторів активації тромбоцитів (ФАТ), тим самим запобігаючи їх агрегації і покращуючи циркуляцію крові в судинному руслі. Підвищений рівень ФАТ наголошується при таких серйозних захворюваннях, як астма, інфаркт міокарду, атеросклероз, аритмія серця і ін.[45]

КЛАС гінкгових АБО ГІНКГОПСІДИ ( GINKGOOPSDA ) Єдиним сучасним представником класу гінкгових є реліктова рослина - гінкго дволопатеве ( Ginkgo biloba ). Воно було відкрите для науки в 1690 р. в Японії лікарем голландського посольства Є. Кемпфером і в 1712 р. описано ним же під назвою Ginkgo, що в перекладі з японської означає «срібний абрикос» або «срібний плід». Так називалися продавалися в японських крамницях їстівні насіння цього дерева. З давніх пір дерева гіпкго, як вельми шановані і священні, ростуть у багатьох парках, що оточують старовинні храми в Японії, Китаї і Кореї. Близько 1730 гінкго був ввезений до Західної Європи, а приблизно років через 50 - у Північну Америку. З цього часу гінкго незмінно користується пильною увагою і ботаніків, і садівників. Автором наукової назви « гінкго » є Карл Лінней. Одіп з англійських садівників послав незвичайне рослина великому натуралісту, і в 1771 р. Лінней ввів його в ботанічну літературу під латинською назвою Ginkgo biloba. Гінкго дволопатеве - високе дерево, що досягає більше 30 м у висоту і більше 3 м в діаметрі. Молоді дерева мають пірамідальну крону, з віком крона стає більш розлогою. Бічні гілки відходять від стовбура майже під прямим кутом, іноді вони зближені, утворюючи подобу мутовок. Кора сіра, шорстка, у старих дерев - з поздовжніми тріщинами (табл. 43). Основну масу стовбура гінкго, як і у хвойних, становить деревина, серцевина розвинена слабо, кора вузька. Річні кільця виражені досить добре, хоча і не так чітко, як у більшості хвойних. Трахеїди вторинної ксилеми мають 1-2 ряди округлих облямованих пір в супротивні, рідше, в черговому розташуванні. Серцевинні промені однорядні, низькі. Істотною відмінністю від переважної більшості хвойних є відсутність у гінкго здатності до утворення смоли.

Листя гінкго розташовуються на пагонах двох типів - на подовжених кінцевих пагонах, зростаючих швидко, і на укорочених пагонах (брахібластах), що відрізняються уповільненим ростом. На довгих пагонах листя поодинокі, сидять по спіралі. Брахібласти, як у деяких хвойних (модрина, кедр), утворюються на довгих пагонах з пазушних бруньок листя. Подовжені і укорочені пагони відрізняються і за анатомічною будовою. Зокрема, у укорочених пагонів серцевина і кора займають відносно велику площу поперечного перерізу. На верхівці укорочених пагонів у гінкго утворюється пучок з 5-7 листків. Жодне з сучасних голонасінних рослин не має листя, схожі на листя гінкго. Вони мають вееровидную або широко клиновидную шкірясту пластинку, пронизану багаторазово діхотомірующімі жилками, чим нагадують листя деяких папоротей. Продихи на нижній стороні листа гаплохейльние. Черешок листа тонкий, пружний, довжиною до 10 см. Пластинка більшості листя більш-менш глибоким серединним V -подібним вирізом розсічена на дві симетричні половинки. Ця їх особливість відображена у видовому епітеті (від лат. Biloba - дволопатеве). Листя молодих екземплярів гінкго, особливо проростків, а також пагонів прикореневої порослі, більш сильно порізані, бувають 4-8 лопатевими і нерідко мають клиновидное підставу. Такі листи дуже схожі на листя древніх, вимерлих представників роду гінкго. Гінкго відноситься до числа небагатьох листопадних голонасінних. Щорічно пізньої осені дерева скидають листя, які незадовго до цього набувають привабливий золотисто -жовтий колір. Гінкго - дводомна рослина. Його чоловічі та жіночі репродуктивні органи утворюються на різних деревах. Втім, садівники мають можливість частково « виправити цю помилку природи » шляхом щеплення пагонів з жіночого екземпляра на чоловічий і навпаки. У стадію зрілості дерева гінкго входять досить пізно. За сприятливих умов вони починають утворювати пилок і насіння на 25 - 30 -й рік життя. До цього часу невідомо, який перед вами примірник - чоловічий чи жіночий. Мікро-та мегастробіли гінкго утворюються на укорочених пагонах. Закладаються вони в кінці літа, але дозрівають на початку наступного вегетаційного сезону. Ранньою весною, коли ще не внолне розпустилися листя, на дорослих примірниках гінкго з'являються стробіли. Мікростробіли гінкго сережковідний і складаються з осі і спірально сидять на ній мікроспорофіллов. Мікроспорофілли являє собою тонку ніжку, на кінці якої розташовано два, рідше 3-4 висячих мікроспорангія. У мікроспорангіях утворюються численні мікроспори, дуже схожі на мікроспори саговникових. Вони однобороздние, еліпсоїдальні або майже округлі. Розвиток чоловічого гаметофіту в мікроспорії починається ще всередині мікроспорангія. До часу розкриття спорангия, а це відбувається зазвичай в кінці квітня - початку травня, пилкові зерна складаються, як правило, вже з чотирьох клітин: перший і другий проталліальной клітин, генеративної клітини і клеткігаусторіі. У такому стані пилкові зерна розсіюються вітром і переносяться на семязачатки. До цього часу семязачаток ви деляет краплю обпилювальної рідини, до якої пилок приклеюється. Зрілі мегастробіли гінкго складаються з довгої ніжки і сидять на ній двох семязачатков, з яких, як правило, розвивається тільки один. На одному скороченому втечу серед листя може утворитися до 7 мегастробіли. В основі кожного семязачатка є валик, який називають комірцем. Зрідка зустрічаються мегастробіли з 3-4 і більше (до 15) семязачатками. Такі випадки зазвичай трактуються як свідчення походження редуцированного мегастробіла гінкго дволопатевого від мегастробіли * предкової форм, що мали велику кількість семязачатков. Звернемося до біологічних процесів, які відбуваються в семязачатков гінкго у міру його розвитку. Глибоко в тканини нуцеллуса, ближче до його основи, закладається материнська клітина мегаспори. Після редукційного ділення з неї утворюється лінійна тетрада клітин. Подальшому розвитку піддається тільки нижня з них. Вона-то і стає функціонуючої мегаспора, з якої розвивається жіночий гаметофіт. Решта клітини тетради дегенерують. Дослідження ультраструктури материнської клітини мегаспори показали, що перед розподілом в ній відбуваються складні перетворення і перерозподіл деяких органел. Зокрема, велика частина пластид і мітохондрії концентрується переважно у нижній ( халазальной ) частини цієї клітини, з якої утворюється функціонуюча мегаспора. Протягом майже місяця в мегаспора відбувається вільне ділення ядер. У результаті в ній утворюється більше 8000 ядер. Приблизно в середині червня навколо ядер починають формуватися клітини. Освіта клітинних стінок здійснюється доцентрово, тобто спочатку формується зовнішній шар тканини гаметофіта і потім поступово клітинами заповнюються внутрішні ділянки. Пухка тканина нуцеллуса поступово абсорбується розростається гаметофитом. Наприкінці червня на верхівці утворився масивного гаметофіта зазвичай формуються два архегония. У просторі між ними в середині серпня з'являється столбікообразних виступ. Над цією ділянкою руйнується оболонка мегаспори, архегонии і столбікообразних виступ виявляються на дні пилкової камери. Архегонии тим часом продовжують розвиватися. Центральна клітина архегония ділиться неравновелікіх на верхню маленьку черевну канальцеву клітину і що розташовується під нею велику клітинку, яка стає яйцеклітиною. Черевна канальцева клітина недовговічна н незабаром руйнується. Задовго до процесу запліднення в гаметофите починають накопичуватися поживні речовини - крохмаль, ліпіди, лппопротеіни. Акумулюються вони і в яйцеклітині. Те ж саме, як було сказано вище, характерно і для саговникових. Інший біологічної особливістю гінкго, що відрізняє його від інших голонасінних, крім саговникових, є рання диференціація интегумента, яка відбувається також задовго до запліднення. Цілком розвинений интегумент семязачатка гінкго складається з трьох шарів. Примикає до нуцеллуса внутрішній, найтонший шар (ендотеста) за зовнішнім виглядом нагадує найтоншу, пергаментний папір. Середній шар (склеротеста) твердий, сильно лігніфіцірованний, товщиною до 0,5 мм, утворює « кісточку » дозрілого семязачатка, а згодом - насіння. Зовнішній шар интегумента (саркотеста) м'ясистий, соковитий, досягає в товщину 5-6 мм і покритий кутіпізірованной епідермою з устьицами. Восени саркотеста забарвлюється в красивий янтарно -жовтий колір, але одночасно набуває неприємного запаху через присутність масляної кислоти (яка, як відомо, міститься і в прогірклому вершковому маслі). За ступенем розвитку интегумента у гінкго, як і у саговникових, неможливо відрізнити стерильний семязачаток від заплідненого, не зробивши поперечного зрізу. У решти сучасних голонасінних повна диференціація интегумента і затвердіння склеротести відбувається тільки після утворення зародка. Повернемося до процесів, що відбуваються усередині семязачатка. Пилкові зерна, які проникли навесні під час запилення в пильцевую камеру, продовжують перебувати в ній, плаваючи в обпилювальної рідини. Після проростання пилкового зерна перша проталліальной клітина руйнується, а генеративная клітина ділиться, утворюючи сперматогенний клітку і клеткуножку. Надалі розвивається тільки сперматогенна клітина. Шляхом ділення з неї утворюються два рухливих сперматозоїда. Один з кінців сперматозоїда укладає блефаропласт - своєрідне опорна освіта, до якого прикріплюються численні джгутики. Сперматозоїди дуже еластичні, рухливі і «випливають » через отвір гаустории. Одночасно верхівка яйцеклітини утворює невелике випинання, проникаюче між клітинами шийки архегония. Як тільки плаваючий в пилкової камері сперматозоїд торкнеться шийки, це випинання втягується всередину, як би прокладаючи дорогу сперматозоїду. Однак в яйцеклітину проникає тільки головка сперматозоїда. В результаті злиття ядер сперматозоїда і яйцеклітини утворюється зигота з диплоїдним набором хромосом : 2п = 24. У хромосомному наборі гінкго є статеві х - і y - хромосоми. У чоловічих дерев гінкго є пара гетероморфних хромосом : одна хромосома зтой пари несе супутник ( x -хромосома ), інша його не має (у- хромосома ). Хромосоми відповідної пари у жіночих дерев однакові, обидві мають по супутнику ( x - хромосоми). Запліднення у гінкго відбувається на початку вересня. Таким чином, між запиленням і заплідненням гінкго проходить кілька місяців. Гінкго - перша голонасінна рослина, у якого були відкриті рухливі сперматозоїди. Честь цього відкриття належить японському досліднику С. Xіразе. Працюючи художником в лабораторії ботаніки Токійського університету, він захопився ботанікою і почав вивчати ембріогенез гінкго. У 1896 р., спочатку на мікроскопічних препаратах, а потім і в прижиттєвому стані він відкрив рухливі сперматозоїди. І до цих пір в ботанічному саду Токійського університету росте величезна дерево гінкго, з якого Хиразе брав матеріал, який призвів його до блискучого відкриття. Близько дерева - пам'ятна дошка. Запліднення за допомогою рухливих сперматозоїдів зближує гінкго з Саговникові, а точніше, показує, що і та і інша група голонасінних в цьому відношенні стоять на однаково низькому ступені еволюції. Розвиток зародка, а нерідко і запліднення відбувається у гінкго вже в опалих з дерева насінних зачатках. Це теж одна з архаїчних особливостей цієї рослини, мабуть зближує його з вимерлими насіннєвими папоротями і кордаітовие. Насіння гінкго не мають періоду спокою (теж архаїчний ознака !) І можуть прорости, як тільки зародок досягне свого максимального розвитку. При найбільш сприятливому поєднанні температурних умов і вологості це трапляється не раніше, ніж через три місяці після запліднення. У природі насіння гінкго зберігають здатність до проростання близько року за умови їх перебування на досить вологому субстраті. При проростанні, як і у саговникових, сім'ядолі не виходять на денну поверхню, а залишаються всередині насіння ( підземне проростання ). Перші два листа зазвичай лусковидне, третій і наступні листя - лопатеві. З наведеного опису видно, що гінкго володіє цілим рядом суттєвих, здебільшого архаїчних, особливостей, що відрізняють його від хвойних. Гінкго - одне з найбільш примітивних голонасінних рослин сучасного рослинного світу. За рівнем еволюційного розвитку, як було показано, він найближче до Саговникові. Рід гінкго з єдиним збереженим представником по праву виділяють в самостійне сімейство гінкгових (Ginkgoaceae), а це сімейство, в свою чергу, в самостійний порядок і клас. Але в мезозойську еру цей рід був представлений принаймні кількома десятками видів і займав величезний, майже космополітичним ареал. За ДАНП геологічному літописі, історія роду гінкго починається в тріасі. Про існування та розповсюдженні гіпкго в минулі геологічні епохи обичпо судять за знахідками копалин листя. Репродуктивні органи, схожі на відповідні структури сучасного гінкго, також зустрічаються у викопному стані, але дуже рідко. Не менш рідкісні достовірні копалини деревини гінкго. Палеоботанічні дані свідчать про те, що морфологічна еволюція листа гінкго йшла в бік зменшення рассеченности листової пластинки. Тріасові і більшість юрських гінкго мали листя, розсічені на 4-12 і більш чітко оформлених лопатей. У середині юрського періоду починають з'являтися гінкго з майже цільної, лише по краю неглибоко надрізаної листової платівкою. У ранньому крейди цельнолістной гінкго зустрічаються вже досить часто, одночасно скорочується кількість видів з кавалками листям. У пізньому крейди і третинному періоді залишаються тільки гінкго з цільної або мало розсіченою платівкою листа. До гінкгових з більшою чи меншою мірою достовірності відносяться ще кілька пологів, також відомих головним чином по листовим залишкам. Це - байера ( Baiera ), еретмофіллум ( Eretmophyllum ), гінкгодіум ( Ginkgodium ), глоссофіллум ( Glossophyilum ), сфенобайера ( Sphenobaiera ), Торелл ( Torellia ). Найдавніший з них - сфенобайера - з'являється в пермських відкладеннях, тобто наприкінці палеозойської ери. Розквіт гінкгових припадає на юрское і раннемеловоє час, причому вони були поширені переважно в північній півкулі на території, що входила в зону помірного і теплоумеренной клімату з досить високим ступенем вологості. У цей час існували і рід гінкго, і всі перераховані вище пологи передбачуваних гінкгових (крім палеогенової Торелл ). Особливо багато гінкгових було на території нинішньої Сибіру. Мабуть, немає жодної юрської або раннемеловой сибірської флори, де б не зустрілися ті чи інші представники давніх гінкгових. Найбільш широко були поширені пологи гінкго, байера і сфенобайера. Нерідко відбитки листя гінкгових переповнюють площині нашарування геологічних порід, на зразок того, як під час осіннього листопаду листя вистилають грунт у лісі. Така велика кількість залишків дозволяє думати, що в юрський період і раннемеловую епоху рослини цієї групи були одними з основних лісоутворюючих листопадних порід помірної і теплоумереіной зон північної півкулі. Листя древніх представників гінкгових класифікуються за формою листової пластинки, її розмірами і рассеченности, густоті жилкования, довжині черешка, наявності або відсутності секреторних каналів. Багато стародавніх види гінкгових, як і сучасний гінкго дволопатеве, характеризуються значною мінливістю листя. Але як би вона не була велика, будова епідерми листя в межах виду залишається однаковим. З іншого боку, подібні листи різних видів виявляють явні відмінності в будові епідерми : в характері клітинних стінок, ступеня заглибленості устьиц, особливості тріхомних утворень. На кордоні ранньо- та позднемеловой епох, під час докорінної перебудови рослинності, разом з іншими групами типово мезозойських рослин вимирає і більшість пологів гінкгових. Починаючи з другої половини крейдового періоду фактично залишається тільки рід гінкго. І хоча в позднемеловое і третинний час гінкго вже не грав скільки-небудь значної ролі в рослинному покриві Землі, все ж ареал роду був ще досить великий. Третинні місцезнаходження гінкго відомі навіть на Алясці, в Гренландії, на Шпіцбергені. Наймолодший з відомих нам копалин гінкго - гінкго Флоріна ( Ginkgo florinii ) - походить з пліоценових відкладень Західної Європи і за будовою епідерми виявляє значну схожість з сучасним виглядом. У четвертинний період в результаті різкого похолодання, викликаного настанням льодовиків, рід гінкго був уже на межі повного зникнення.

У природних умовах гінкго дволопатеве зберігся пине, очевидно, тільки на невеликій території в Східному Китаї, в горах Дянь Му- Шань, уздовж кордону між провінціями Чжецзян і Апьхой, де він утворює ліси разом з хвойними і широколистяними породами (карта 12 ). У Китаї, Японії і Кореї гінкго відомий з незапам'ятних часів. Він згадується в китайських книгах VII і VIII ст., В китайських поемах початку XI в., А в солідній медичної монографії Лі Ши- Чжен, виданої в Китаї в XVI ст., Вже приведені опис та малюнок цієї рослини. Насіння гінкго знаходять прімепеніе в китайській медицині. Крім того, вони здавна вживаються на Сході в їжу ( у відвареному або смаженому вигляді), а м'яку деревину гінкго, легко піддається обробці, використовують в кустарних промислах. В даний час гінкго дволопатеве росте майже у всіх ботанічних садах і багатьох парках субтропічній і теплоумереіной зон Європи та Північної Америки, як би відновлюючи значну частину ареалу своїх предків. У 1818 р. гінкго почали вирощувати в Криму, в Нікітському ботанічному саду. У європейській частині СРСР гінкго добре росте і дає схожих насіння до широти Києва. Гінкго - вельми довговічна рослина. У Китаї, Японії і Кореї відомо багато дерев гінкго, вік яких перевищує 1000 років, так що за сприятливих умовах дерева гінкго можуть служити багатьом поколінням людей. Гінкго легко розмножується як насінням, так і живцями і є надзвичайно перспективним рослиною для озеленення південних міст. Він стійкий до промислового задимлення повітря, а також до грибкових та вірусних захворювань, рідко уражається комахами. Дерева гінкго мальовничі й привабливі з ранньої весни до глибокої осені, однаково хороші і для одиночних посадок і для створення тінистих алей.

Фармакологічні властивості Ginkgo bilob.

Рослина Ginkgo biloba L. ( гінкго дволопатеве ) є єдиним збереженим видом сімейства Ginkgoaceae, порядку Ginkgoales ( відділ голонасінних ), представники якого в юрському періоді, більше 200 мільйонів років тому, були поширені в Азії, Європі, Північній Америці і навіть у Гренландії. Тому його називають « живим викопним ». Це високе (до 40 м) дводомна листопадне дерево з характерними треугольно - віялоподібними листям, що мають виїмку на верхньому краї пластинки. Виростає в Китаї і Японії, культивується в цих країнах, а також у Західній Європі, куди було привезено в XVIII столітті, і в США ; його вирощують на Чорноморському узбережжі Кавказу та на Південному березі Криму. Назва « гінкго » сходить до китайського назвою рослин gin - kyo, що означає «срібний плід» [ 23 ].Перша публікація щодо внутрішнього використання листя дерева Ginkgo для медичних цілей датується 1505 роком н. е.. в тексті Liu Wen - Tai, Ben Cao Pin Hue Jing Yaor (цит. за [ 34 ]). Чай з листя рекомендували при кашлі, задуха, для якнайшвидшого відновлення сил в період одужання. Сучасна Китайська фармакопея пропонує використовувати листя Ginkgo для лікування захворювань серця і легенів; екстракти з них є одними з найбільш часто використовуваних у світі фітопрепаратів [39].

Препарати. До найбільш поширених препаратів, що містить стандартизований екстракт листя Ginkgo, відносяться Танакан ( EGB 761 ) і Гінкор форт ( Beaufour Ipsen International, Франція ), Мемоплант (DHU / Dr. Willmar Schwabe, Німеччина ), Гінка ( Lichtwer Pharma, Німеччина ), Ревайтл гінкго ( Ranbaxy Laboratories Ltd, Індія ) і Білобіл ( KRKA, Словенія ) [ 11, 20]

Хімічний склад. У листі гінкго містяться терпенові трілактони, флавоноїдної глікозиди кемпферол, кверцетину, ізорамнетін ; біфлавоноіди ( аментофлавон, гінкгетін та ін), алкалоїди та ряд інших речовин. Сухе листя містять від 0,2 % до 0,4 % флавонів. Стандартизований екстракт листя Ginkgo містить 24 % флавоноїдних глікозидів, 6 % терпенових лактонов і контрольовану суму інших речовин, включаючи проантоціанідіни і органічні кислоти [ 32, 36 ]. Методом атомної спектрометрії з індукційно пов'язаної аргоновою плазмою встановлено, що у складі білоба присутні такі нейроактівние елементи, як магній, калій, кальцій, фосфор і, крім того, залізо, есенціальні антиоксидантні елементи - селен, марганець, титан, мідь [ 6, 7 ].

Розглянемо значення окремих компонентів екстракту гінкго у механізмах терапевтичного ефекту містять його препаратів.

Флавоноїдні компоненти стандартизованого екстракту Ginkgo biloba включають флавонол -О- глікозиди, в яких вуглеводна частина - зазвичай D- глюкоза, L- рамноза або глюкорамноза - локалізована в позиції 3 або 7 фенольного агликона ( кверцетину, ким - пферола або ізорамнетін ) [ 32, 47 ]. Флавоноїдні аглікони в екстракті містяться в слідових кількостях, але вони продукуються гастроінтестінальнимі мікроорганізмами, які метаболізують флавоноїдної глікозиди після орального прийому екстракту [55]. Поступивши в кров, флавоноїди метаболізуються головним чином у печінці шляхом кон'югації [ 67] і частково виводяться з жовчю в кишечник, де знову модифікуються бактеріальними ферментами і піддаються реабсорбції [45]. Завдяки такій ентерогепатичній рециркуляції вихідні флавоноїдної глікозиди практично повністю метаболізуються [75]. Флавоноїди виводяться в основному з сечею і лише незначна частина - з калом [ 61, 62 ].

Флавоноїдні глікозиди і / або їх метаболіти мають широкий спектр фармакологічних і біохімічних ефектів: антирадикальні та / або антиоксидантною дією, здатністю пригнічувати фосфодіестеразу, Р- вітамінною активністю - пригнічують гиалуронидазу, утворюють комплекси з іонами металів, що володіють змінною валентністю, наприклад : міді, заліза, цинку, марганцю та ін, - оберігають від окислення адреналін і перешкоджають руйнуванню аскорбінової кислоти [ 9, 16, 34 ]. Відомі й сечогінні властивості флавоноїдів. Діуретичний ефект, зокрема, виявлений у кверцетину, кемпферол, Морина, кверцітрін, рутина, робініна, гиперін, гесперидину, лютеоліна і ряду інших флавоноїдів, а у деяких їх похідних виявлена гіпоазотеміческая активність [ 16 ]. Виявлено нефропротективний ефект флавоноїдів [25]. Особливо інтенсивно останнім часом вивчається цей ефект у кверцетину [ 50, 51, 60 ].

...