Анатомічна будова органів травлення

Размещено на http://www. allbest. ru/

Індивідуальне науково-дослідне завдання на тему:

“Анатомічна будова органів травлення”

План роботи

Вступ

1. Еволюція травлення

2. Види травлення

3. Ембріогенез органів травлення

4. Методи дослідження органів травлення

5. Функції травної системи

6. Анатомія системи органів травлення

Висновок

Використана література

Додатки

Вступ

Життя в своїх різноманітних проявах вимагає поживних речовин для забезпечення пластичних процесів і компенсації енергетичних витрат. Природним джерелом цих речовин є їжа, з якою в організм поступають білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі і вітаміни.

Поживні речовини, крім мінеральних солей і води, не поступають в організм у готовому для засвоєння виді, атому не можуть попасти через клітинні мембрани у внутрішнє середовище, що в процесі еволюції приводить до формування травної системи (sistema digesterum), яка складається з травного тракту та великих травних залоз, і де під час травлення відбувається розщеплення складних компонентів їжі до простих сполук та їх всмоктування. Таким чином,травлення-це сукупність процесів, завдяки яким забезпечується фізична та хімічна переробка харчових продуктів до хімічних сполук, що втратили видову специфічність та придатних для обміну речовин в організмах живих істот.

1. Еволюція травлення

Травна система формується спочатку як трубка . У одноклітинних організмів процеси травлення відбуваються в цитоплазмі клітини або у вакуолі ,а у деяких із них,наприклад,інфузорії туфельки,виникають зачатки травної трубки у вигляді ротової заглибини,глотки тощо. Відособлення кишкової трубки стало досконалішою системою порівняно з клітинним травленням. Кишкова трубка є похідною ентодерми. У кишковопорожнинних на одному кінці тіла є заглибина для приймання їжі і видалення неперетравлених її решток. Від травної порожнини відходять до тканин сліпі вирости,через які поживні речовини досягають клітин . Такою є будова кишки у нижчих червів. У вищих червів є вже відхідник. Крім того,у них з мезодерми утворюються м`язи і кровоносні судини. Значно складнішою є травна система у головоногих молюсків. У багатьох безхребетних є добре розвинені і складно побудовані щелепи,слинні залози,а в просвіт кишки відкриваються протоки печінки і підшлункової залози.

У хордових уся кишкова трубка походить з ентодерми. З ектодерми виникають лише органи початкового і кінцевого відділів. Глотка у всіх тварин розміщена між ротовою порожниною і стравоходом. У наземних тварин із появою легеневого дихання через неї крім їжі проходить і повітря. Стравохід сполучає глотку зі шлунком,у птахів він формує воло для попереднього розмочування їжі. травлення ембріогенез анатомія слиновиділення

Шлунок є розширеною частиною кишки. У багатьох риб його немає. У амфібій і рептилій є чітка диференціація між стравоходом і шлонком. Птахи мають залозистий і м'який шлунок. У ссавців шлунок відрізняється не лише за формою,а й за розподілом епітелію. Шлунок китоподібних і жуйних розділений на камери. У кишках виникають пристосування для збільшуння всмоктувальної поверхнію По всій довжині стінка травної трубки складається з кількох шарів(слизового,м'язового і серозного)і здійснює секреторну,рухову та всмоктувальну функції.

2. Види травлення

Травлення характеризується за походженням травних ферментів аутолітичне забезпечується ферментами харчових продуктів,не бактеріями і найпростішими,які живуть в організмі споживача їжі,а власне ферментами,що синтезують в органах травлення. За місцем де відбувається травлення,виділяють внутрішньоклітинне травлення,воно пов'язане з гідролізом поживних часток лізосомними ферментами всередині клітини,позаклітинне-гідроліз харчових часток відбувається у порожнині травної системи і мембранне,також позаклітинне,яке відбувається на поверхневій мембрані мікро ворсинок ентероцитів кишок і здійснюється ферментами фіксованими у цій мембрані. Крім того існує ще зовнішнє,або екстракорпорпльне травлення,яке відбувається за межами організму споживача їжі. При внутрішньоклітинному травленні навколо харчової часточки,яка потрапила всередину клітини, утворюється невеликий міхурець-травна вакуоля. Травлення відбувається під впливом ферментів лізосом гідролаз,які проникають у вакуолю з цитозоля клітини. Продукти гідролізу переходять до цитоплазми. Вакуоля весь час переміщується ,і коли вона наближається до поверхні клітини,її вміст разом з неперетравленими частками видаляється назовні. Так,зокрема,відбувається травлення у амеби. У інфузорії харчові частки потрапляють всередину через ротову заглибину,де навколо них утворюється травна вакуоля. Внутрішньоклітинне травлення характерне для кишковопорожнинних та нижчих червів. Крім того,встановлено наявність залозистих клітин у стінці травної порожнини кишковопорожнинних,вони продукують слиз і деякі гідролази. Тут частки їжі прилипають до слизу і перетравлюються . Отже у кишковопорожнинних,як і в ішних безхребетних внутрішньоклітинне і позаклітинне травлення взаємодоповнюються. У хребетних травлення повністю відбувається поза клітиною,у порожнині травного каналу. Проте і в їхньому організмі є клітини,що зберегли здатність до внутрішньоклітинного травлення,а саме фагоцити. Ферменти травних соків поділяють на амінолітичні,ліполітичні й протеолітичні,які розщеплюють відповідно вуглеводи,білки і ліпіди. Вони синтезуються секреторними клітинами травних залоз і надходять до травної системи в складі слини,шлункового,підшлункового,кишкового соків і жовчі. Отже,травлення-це гідроліз харчових речовин ферментами травних залоз,характер якого визначається як складом ферментів,так і специфічністю їх дій.

3. Ембріогенез органів травлення

У тритижневого ембріона людини внаслідок розвитку спланхноплеври відокремлена первинна кишка уже вкрита серозною оболонкою, яка переходить у дорзальну та вентральну брижі, що розділяють целомічну порожнину на праву та ліву половини. Незабаром каудальний відрізок вентральної брижі зникає і вона залишається лише в ділянці шлунка.

У чотиритижневого зародка шлунок має вигляд веретеноподібного розширення первинної передньої кишки, розташованого по серединній площині. У подальшому внаслідок швидкого розвитку печінки, яка росте між листками брижі праворуч і краніально, відбувається два повороти шлунка навколо поздовжньої (зліва направо) і стрілової осей, внаслідок чого значно зміщуються відділи травного каналу і виникають нові топографічні співвідношення. При цьому ліва стінка шлунка стає передньою, а права -- задньою; мала кривина, зорієнтована раніше вентрально, повертається догори праворуч і назад, а велика кривина, розташована раніше дорзально, тепер спрямована донизу ліворуч і дещо наперед (мал. 161); права половина целому в ділянці шлунка та його бриж (вентральної і дорзальної) виявляється досить відокремленою від решти очеревинної порожнини, за винятком невеликого чепцевого отвору (for. epiploicum), розташованого позаду печінково-дванадцятипало-кишкової зв'язки; різко збільшується дорзальна брижа шлунка, перетворюючись у дорослих у великий чепець; вентральна брижа, що вкриває розвинуту печінку, перетворюється на зв'язки печінки (вінцеву, серпоподібну, печінково-дванадцятипалокишкову, печінково-шлункову); вентральна брижа кишок каудальніше круглої зв'язки печінки протягом ембріогенезу повністю зникає.

Примітивна дорзальна брижа (mesenterium dorsale primitivum) у більшості хребетних зберігається впродовж усього жнття на всьому протязі травного каналу. У багатьох приматів, у тому числі в людини, під час повертання шлунка дванадцятипала кишка, а разом з нею і закладена в дорзальній брижі підшлункова залоза зміщуються до задньої стінки черевної порожнини, де й фіксуються заочеревинно. У зв'язку з цим їхні дорзальні брижі редукуються. Одночасно переміщується товста кишка з частковою її фіксацією до стінки черевної порожнини. Це відбувається таким чином.

Петля первинної кишки на межі середнього та заднього її відділів у перші ж дні ембріогенезу повертається навколо своєї поздовжньої осі. При цьому її каудальне коліно розташовується над краніальною частиною кишки (див. мал. 161, в). У подальшому утворюється сліпа кишка. При цьому брижа висхідної та низхідної ободової кишки, зростаючись з пристінковою очеревиною, редукується, а брижа поперечної ободової кишки частково фіксується до серозної оболонки дванадцятипалої кишки.

4. Методи дослідження органів травлення

Метод фістул (фістула - штучне сполучення порожнини внутрішнього органа або протоки із зовнішнім середовищем).

Зондування (уведення до шлунка гумової трубки для взяття проб шлункового соку).

Ендоскопія (уведення до травного каналу спеціальних оптичних приладів).

Електрогастрографія (реєстрація електричних струмів шлунка).

Основні властивості ферментів:

1. специфічність дії - кожний фермент розщеплює поживні речовини тільки певної групи (білки, жири чи вуглеводи) і не розщеплює інших;

2. ферменти діють тільки у певному хімічному середовищі - одні в лужному, другі в кислому;

3. найбільш активно ферменти діють за t тіла, а за t - 70-100?С вони руйнуються;

4. невеличка кількість ферменту може розщепити велику масу органічної речовини.

Ферменти (ензими) - це біологічні каталізатори (прискорювачі) хімічних реакцій, вони мають білкову природу.

5. Функції травної системи

Головними функціями травної системи вважаються:

- секреторна - вироблення та виділення залозистими клітинами травних соків (слина, шлунковий, підшлунковий, кишковий сік, жовч), що містять ферменти та складники які забезпечують їх високу активність.

- моторно-евакуаторна або рухова - здійснюється м'язами травного тракту і забезпечує зміну агрегатного стану їжі (подрібнення, перемішування) та пересування її в аборальному напрямку.

-всмоктувальна - забезпечує транспорт кінцевих продуктів травлення, води, солей та вітамінів через слизову оболонку із порожнини травного тракту у внутрішнє середовище організму (міжклітинна рідина, кров, лімфа).

- екскреторна (видільна) - виділення з травними секретами природних метаболітів, солей важких металів, лікарських речовин або їх метаболітів.

- інкреторна - виділення специфічними клітинами слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та підшлункової залози гормонів, які стимулюють або гальмують функції органів травлення.

- захисна - здійснюється завдяки бар'єрній функції шлунково-кишкового тракту (бактеріоцидна, бактеріостатична, дезінтоксикаційна) та рефлекторним механізмам.

- рецепторна (аналізаторна) - хемо- і механорецептивні поля внутрішніх поверхонь органів травного тракту можуть бути загальними для рефлекторних дуг вісцеральних і соматичних рефлексів.

- гемопоетична - здійснюється гемаміном (продукт залозистих клітин слизової оболонки шлунка), що стимулює всмоктування ціанкобаламіну, необхідного для дозрівання еритроцитів. Крім того, слизова оболонка шлунка, тонкої кишки та печінки депонує ферритин, який приймає участь в синтезі гемоглобіну.

6. Анатомія системи органів травлення

Травлення в ротовій порожнині

Ротова порожнина - є початковим відділом травного тракту, де здійснюється: подрібнення та змочування їжі слиною, аналіз смакових властивостей речовин і розподіл їх на харчові та ті, що відкидаються; захист травного тракту від попадання неякісних харчових речовин і екзогенної мікрофлори; початковий гідроліз вуглеводів та формування харчової грудки; подразнення механо-, хемо-, терморецепторів, що викликають збудження діяльності не тільки власних, але й травних залоз шлунка, підшлункової залози, печінки, дванадцятипалої кишки, всмоктування деяких речовин. Крім того, вона виконує роль зовнішнього бар'єру в захисті організму від патогенної мікрофлори, завдяки наявності в слині бактеріоцидної речовини лізоциму (муромідаза), антивірусній дії нуклеази слини, здатності імуноглобуліну A слини зв'язувати екзотоксини, фагоцитозу лейкоцитів (4000 в 1 см3 слини), пригніченню патогенної мікрофлори власною сапрофітною мікрофлорою ротової порожнини.

Слинними залозами виробляються гормоноподібні речовини, які приймають участь в регуляції фосфорно-кальцієвого обміну в кістках і зубах, в регенерації епітелію слизової оболонки порожнини рота, стравоходу, шлунка, регенерації симпатичних волокон при їх пошкодженні.

Їжа знаходиться в ротовій порожнині 16-18 секунд і за цей час слина, що виділяється в ротову порожнину розчиняє розчинні і обволікає тверді, змочує сухі речовини, нейтралізує подразнюючі рідини чи зменшує їх концентрацію, полегшує видалення неїстивних речовин, що відкидаються шляхом змивання їх з слизової оболонки порожнини рота.

Секреторна функція слинних залоз, склад i властивості слини

У порожнину рота відкриваються вивідні протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних та під'язикових, окрім них в слизовій оболонці рота є численні дрібні залози, які за розміщенням називаються: губними, щічними, піднебінними та язиковими. B ділянці язика розташовані: передня слинна залоза на нижній поверхні кінчика язика, на корені язика - залози, протоки яких впадають у проміжки між листовидними та жолобовидними пипками. Вивідні протоки губних, щічних залоз відкриваються у присінок рота, а підщелепних, під'язикових, піднебінних та язикових -у власне ротову порожнину. За характером секрету залози поділяються на білкові, слизові та змішані.

Слина - це суміш секретів трьох великих і множини малих слинних залоз. До секрету, що виділяється в ротовій порожнині, домішуються епітеліальні клітини, частинки їжі, слинні тільця (нейтрофільні лейкоцити, лімфоцити, слиз, мікроорганізми).

До складу секрету слинних залоз входить 98-99% води, а все інше - твердий залишок, в який входять мінеральні аніони хлоридів, фосфатів, бікарбонатів, йодидів, бромідів, фторидів, сульфатів. У слині є катіони натрію, калію, кальцію, магнію і мікроелементи - залізо, мідь, нікель, літій та інші. Концентрація таких речовин, як йод, калій, стронцій набагато більше, ніж у крові. Органічні речовини представлені головним чином білками (альбуміни, глобуліни, ферменти), але крім них в слині ще є азотовмісні компоненти (сечовина, аміак, креатинин, вільні амінокислоти, гамма-аміноглютамінат, таурин, фосфоетаноламін, оксіпролін, вітаміни). Частина цих речовин переходить в слину з плазми крові без змін, а частина (амілаза, глікопротеїни) синтезується в слинних залозах.

Великі та малі слинні залози виділяють у нормі різний за складом і кількістю секрет. Привушні залози секретують рідку слину з вмістом великої кількості хлоридів калію і натрію, ферменти - каталазу(здійснює гідроліз перекису водню до води і кисню) і амілазу. Остання в своєму складі має кальцій, без якого вона не діє. Для виконання своїх функцій амілазі необхідні йони хлору. Лужної фосфотази в цьому секреті немає, але активність кислої фосфотази дуже висока. Підщелепні залози секретують продукт, який містить велику кількість органічних речовин (муцин, амілаза) і невелику кількість роданістого калію. 3 мінеральних речовин переважають солі: хлориди натрію, хлориди кальцію, фосфат кальцію, фосфат магнію. Амілази значно менше, ніж у секреті привушної залози.

Під'язикові залози виділяють слину, багату на муцин і мають сильну лужну реакцію. Активність лужної і кислої фосфотаз в цій слині дуже висока. Консистенція слини в'язка та клейка.

У порожнині рота слина виконує травну функцію, а крім того захисну і трофічну функції для емалі зуба.

Травна функція полягає в підготовці порції їжі до ковтання і травлення. Прижуванні їжа змішується з слиною, яка становить 10-12% від її кількості. Муцин сприяє формуванню харчової грудочки і ковтанню, це найважливіший органічний компонент слини.

У порожнині рота слина виконує функцію травного соку. До її складу входить близько 50 ферментів, які відносяться до гідролаз, оксиредуктаз, трансфераз,

Захисна функція слини полягає в тому, що вона захищає слизову оболонку і зуби від висихання, фізичних та хімічних пошкоджень їжею, вирівнює температуру їжі, зв'язує як амфотерний буфер кислоти та основи, відмиває наліт з зубів, сприяє самоочищенню порожнини рота і зубів; наявність лізоциму - ферментоподібного білку, який має бактеріоцидні властивості, надають їй можливості приймати участь у захисних реакціях організму та в процесах регенерації епітелія при пошкодженнях слизової оболонки рота.

Регуляція слиновиділення

Виділення слини є складним рефлекторним актом, що здійснюється не тільки внаслідок подразнення рецепторів ротової порожнини їжею або іншими речовинами (безумовно-рефлекторні подразники), але при одночасному подразненні зорових, нюхових, слухових рецепторів видом, запахом їжі, подіями і обстановкою, в якій відбувається споживання їжі (умовно-рефлекторні подразнення).

Збудження, що виникає в наслідок подразнення механо-, хемо- і терморецепторів ротової порожнини досягає центру слиновиділення довгастого мозку по аферентним волокнах V, VІІ, IX, X пар черепно-мозкових нервів. Еферентні впливи до слинних залоз поступають по парасимпатичних та симпатичних нервових волокнах. Прегангліонарні парасимпатичні волокна до під'язикових і підщелепних слинних залоз ідуть в складі 6apaбанної струни (гілка VII пари) до гангліїв, які розташовані у тілі одноіменних залоз. Постангліонарні волокна досягають секреторних клітин і судин залоз. До привушних залоз прегангліонарні парасимпатичні волокна ідуть від нижнього слиновидільного ядра довгастого мозку в складі ІХ пари до вушного вузла, від якого постангліонарні волокна прямують до секреторних клітин і судин залоз.

Прегангліонарні симпатичні волокна, що інервують слинні залози є аксонами нейронів бокових рогів ІІ-VI грудних сегментів спинного мозку, які скінчуються у верхньому шийному ганглії, а від його нейронів постгангліонарні волокна досягають слинних залоз.

Подразнення парасимпатичних нервів (холінергічна стимуляція) в експерименті на тваринах супроводжується значною секрецією рідкої слини з невеликою кількістю органічних речовин. Подразнення симпатичних нервів (адренергічна стимуляція) сприяє виділенню невеликої кількості слини, в якій є муцин, що робить її густою і в'язкою. Ефекти, що спостерігаються, дозволяють назвати парасимпатичні нерви секреторними, а симпатичні - трофічними. При "харчовій" секреції парасимпатичні впливи на слинні залози значно сильніші, ніж симпатичні.

Рефлекторний механізм є основним, але не єдиним при збудженні слиновиділення. Секреція слини можлива під впливом гормонів гіпофізу, підшлункової і щитовидної залоз, статевих гормонів. Виділення великої кількості слини (гіперсалівація) спостерігається при асфіксії, внаслідок подразнення слиновидільного центру вуглекислотою, при запаленнях слизової оболонки порожнини рота; при захворюваннях органів травлення, під час блювоти. Виділення слини може бути стимульоване вегетотропними засобами - пілокарпін, який стимулює М-холінорецептори; прозерпін - який підвищує розщеплення холінестерази, внаслідок чого дія ацетилхоліну стає більш тривалою.

Механізм жування

Жування - це складний рефлекторний фізіологічний акт, який супроводжується розриванням, подрібненням і розтиранням харчових речовин, змочуванням їх слиною, первинною хімічною обробкою і формуванням харчової грудки. Жування забезпечує якість механічної та хімічної обробки їжі і визначає час перебування її в ротовій порожнині; здійснює рефлекторні впливи на секреторну і моторну діяльність всього шлунково-кишкового тракту.

У здійсненні жування приймають участь верхня та нижня щелепи з зубними рядами, жувальні та мімічні м'язи, слизова оболонка рота, язик, м'яке піднебіння, слинні залози. У людини під час жування здійснюються різноманітні рухи нижньої щелепи, яка поперемінно зміщується в горизонтальній та вертикальній площинах. Завдяки такому характеру руху нижні зуби стикаються з верхніми. Фронтальні зуби забезпечують відкусування шматка їжі, при цьому нижня щелепа рухається вверх і вниз.

Подрібнення їжі здійснюється премолярами завдяки підніманню нижньої щелепи і змиканню зубних рядів. Розмелюється їжа молярами при горизонтальних зміщеннях нижньої щелепи. Скороченнями м'язів язика та щік забезпечується подача їжі між зубні ряди. М'язи, що замикають порожнину рота, запобігають випадінню їжі з рота.

Чим повноцінніше акт жування, тим більш якісним є процес травлення в нижніх відділах шлунково-кишкового тракту. Це обумовлено тим, що між руховими актами в різних відділах травної системи існує рефлекторний зв'язок. Під час інтенсивного жування виникає рефлекторне тонічне скорочення гладеньких м'язів шлунка, а під час ковтання їх рефлекторне розслаблення. Жування впливає і на секреторну функцію травного тракту: чим повноцінніша функція жування, тим рясніше і більш якісна секреція шлунка, підшлункової залози в період складнорефлекторної фази травлення. Встановлено, якщо функція жування зберігається навіть у незначному ступені, кислотність шлункового соку залишається нормальною. При відсутності жування кислотність значно знижується.

Регуляція жування здійснюється рефлекторно. Збудження від рецепторів слизової оболонки ротової порожнини (механо-, хемо-, терморецепторів) передається по аферентним волокнам трійчастого, язикоглоткового і верхнього гортанного нервів і барабанної струни в центр жування, який знаходиться в довгастому мозку. Збудження від центру до жувальних м'язів поступає по еферентних волокнах трійчастого, лицевого та під'язикового нервів. Te що можливо довільно регулювати функцію жування, дає можливість думати, про існування його коркової регуляції.

Механізм ковтання

Ковтання - складний рефлекторний акт, з допомогою якого їжа переходить з ротової порожнини в стравохід і шлунок. Ковтання - це ланцюг послідовних пов'язаних один з одним етапів, які можна розділити на 3 фази:

l) ротову (довільна);

2) глоткову (недовільна, швидка);

3) стравохідну (недовільна, повільна).

Ротова фаза ковтання розпочинається з моменту, коли харчова грудочка (об'єм 5-15 см3) скоординованими рухами щік і язика просувається до кореня язика, за передні дужки глоткового кільця, і з цього моменту починається друга - глоткова фаза ковтання, яке тепер стає недовільним.

Глотка являє собою конусоподібну порожнину, розміщену позаду носової, ротової порожнини і гортані. Псділяється вона на 3 частини: носову, ротову і гортанну. Носова частина виконує дихальну функцію, стінки її нерухомі і вона не спадається, її слизова вкрита війчастим епітелієм, респіраторного типу. Ротова частина глотки за своєю функцією є змішаною, тому що в ній перехрещуються травні і дихальні шляхи.

Подразнення харчовою грудочкою рецепторів слизової оболонки м'якого піднебіння і глотки, стимулює 2 фазу ковтання. Аферентні імпульси передаються поязикоглотковому нерву до центру ковтання у довгастий мозок. Від нього еферентні імпульси йдуть до м'язів ротової порожнини, глотки, гортані і стравоходу, по волокнам під'язикових, трійчастих, язикоглоткових, блукаючих нервів і забезпечують виникнення координованих скорочень м'язів язика і м'язів, що піднімають піднебінну завіску. Завдяки скороченням цих м'язів вхід в порожнину носа закривається м'ягким піднебінням, розкривається вхід в глотку, куди язик проштовхує харчову грудочку. Одночасно зміщується під'язикова кістка, піднімається гортань і надгортанник nepeкриває вхід в гортань, чим попереджується попадання їжі в дихальні шляхи. Разом з тим відкривається верхній сфінктер стравоходу, куди поступає харчова грудка і починається стравохідна фаза переміщення харчової грудки - це проходження їжі по стравоходу і перехід її у шлунок.

Стравохід (esophagus) це трубка, відносно невеликого діаметру з добре розвинутим м'язовим шаром, що з'єднує глотку та шлунок і забезпечує пересування їжі в шлунок. Довжина стравоходу від передніх зубів через глотку 40 - 42 см. Якщо до цієї величини додати 3,5 см. , то ця відстань буде відповідати довжині зонду, щоб отримати шлунковий сік для дослідження.

Пересування харчової грудочки по стравоходу обумовлено:

а) перепадом тиску між порожниною глотки і початком стравоходу (на початку ковтання в порожнині глотки 45 мм. рт. ст. , в стравоході - до 30 мм. pт. cт. );

б) перистальтичними скороченнями м'язів стравоходу;

в) тонусом м'язів стравоходу, який в торакальному відділі майже в 3 рази нижче ніж в шийному;

г) силою тяжіння харчової грудочки.

Швидкість проходження їжі по стравоходу залежить від консистенції: тверда проходить за 8-9 c. , рідка -1-2 c.

Центр ковтання через ретикулярну формацію пов'язаний з іншими центрами довгастого і спинного мозку. Збудження, яке їх охоплює в момент ковтання викликає гальмування діяльності дихального центру і зниження тонусу блукаючого нерва, що супроводжується зупинкою дихання і збільшенням частоти серцевих скорочень.

Травлення в шлунку

Шлунок є відділом травного тракту, де їжа змішана з слиною, вкрита в'язким слизом залоз стравоходу затримується від 3 до 10 годин для механічної та хімічної обробки до евакуації хімуса в кишку. Цей відділ шлунково-кишкового тракту здійснює функції:

- депонування, зберігання, зігрівання їжі;

- секреторну - відділення шлункового соку, який забезпечує хімічну обробку їжі;

-рухову - перемішування їжі з травними соками, подрібнення її і пересування порціями в дванадцятипалу кишку;

- всмоктування в кров незначних кількостей речовин, що поступили з їжею; речовини розчинені в спирті всмоктуються в значно більших кількостях;

- екскреторну - виділення разом із шлунковим соком у порожнину шлунка метаболітів (сечовина,сечова кислота, креатин, креатинін), концентрація яких у внутрішньому середовищі перевищує порогові значення, а так само речовин, які поступили в шлунково-кишковий тракт ззовні (солі важких металів, йод, фармакологічні препарати);

- інкреторну - синтез та виділення біологічно активних речовин (гормонів), що приймають участь в регуляції шлункових та інших секреторних залоз травного тракту (гастрин, гістамін, соматостатин, мотилін та інші).

- захисну - бактеріоцидна та бактеріостатична дія шлункового соку та повернення назовні недоброякісної їжі, що попереджує попадання її в наступні відділи ШКТ.

- гемопоетичну - синтез речовини (внутрішний фактор Касла), яка сприяє всмоктуванню вітаміна B12.

Шлунок являє собою мішкоподібне розширення травного тракту, який може мати в нормальному стані форму панчохи або рога.

Стінка шлунка складається з трьох оболонок:

- слизової оболонки (tunica mucosa), із сильно розвиненою підслизовою основою (tela submucola), яка має особливий рельєф із складками, полями, ямками;

- м'язової оболонки (tunica muscularis);

- серозної оболонки (tunica serosa).

Травлення у тонкій кишці. Тонка кишка

Являється наступним за шлунком відділом травного тракту. По своєму функціональному значенню вона займає центральне місце в травній системі. Тут проходить остаточне розчеплення всіх поживних речовин під дією кишкового соку, соку підшлункової залози, і жовчі печінки і всмоктування продуктів переварювання в кровоносні і лімфатичні капіляри.

Починається від пілоричного відділу шлунка на рівні першого поперекового хребця і закінчується в правій клубовій ямці, де вона переходить в сліпу кишку товстого кишківника.

Розміщуються петлі тонкої кишки нижче шлунка, печінки, поперечновідної кишки, в мезогастрії (середня область живота) і гіпогастрії, досягаючи і дещо заходячи в порожнину малого тазу. Довжина 3-5-7 метрів.

В тонкій кишці виділяють три відділи: дванадцятипала кишка, порожниста, клубова.

Дванадцятипала кишка

- це відділ тонкої кишки, являється найбільш короткою частиною тонкої кишки, довжина = 25 см. Починається ампулою (цибулиною) від воротаря шлунка і закінчується вигином, що з'єднує їх з порожнистою кишкою. Вона фіксована на задній черевній стінці, лежить з переду і справа від поперекової частини діафрагми, під квадратною долею печінки, підковоподібно охоплює головку підшлункової залози. В кишці розрізняють чотири частини: верхню, нисхідну, горизонтальну (нижню) і висхідну.

Дванадцятипала знаходиться в позаочеревинному просторі. Очеревина прилягає до кишки спереду, покриваючи з усіх сторін тільки початковий відділ дванадцятипалої кишки - 11 ампулу.

На внутрішній поверхні слизової оболонки стінки дванадцятипалої кишки містяться кругові складки, характерні для всієї тонкої кишки. На медіальній стінці нисхідної частини виражена повздовжня складка, на якій є великий сосочок, тут відкриваються протоки : загальна жовчна і протока підшлункової залози. На 2-3 см. вище від нього знаходиться малий сосок дванадцятипалої кишки. Кругові м'язеві волокна стінки кишки навколо отворів протоків формують сфінктери що регулюють поступання сока підшлункової залози, жовчі в кишку.

В підшлунковій основі розміщується багаточисленні дуоденальні залози, що відкриваються в просвіт кишки.

М'язова оболонка складається з кругового і повздовжнього шарів гладких м'язових волокнах . Зверху дванадцятипала кишка покрита адвентицією.

Порожниста кишка починається від дванадцятипало-порожнистого згину, займає більшу частину середнього відділу черевної порожнини, утворює багато петель.

Клубова кишка є продовженням порожнистої кишки, займає праву нижню частину черевної порожнини, і спускається частково в порожнину таза, і закінчується в області правої клубової ямки імоцекальним отвором в сліпій кишці. Порожниста і клубова кишки покриті очеревиною з усіх сторін, (інтраперітонеально).

Стінка тонкої кишки складається з трьох оболонок:

- зовнішня - серозна (очеревина);

- середня - м'язова (непосмугована (гладенька) м'язова тканина

- внутрішня - слизова оболонка.

Особливості будови слизової оболонки стінки тонкої кишки:

1) колові складки, завдяки яким поверхня слизової оболонки значно збільшується, отже збільшують поверхню всмоктування.

2) слизова оболонка має бархатистий (матовий) вигляд.

Її покривають кишкові ворсинки, мікроворсинки - це пальцеподібні вирости слизової оболонки. В кожній ворсинці є канадець, через який проходить судини (лімфатичні, кровоносні). Ворсинки відіграють важливу роль всмоктуванні поживних речовин.

Мікроворсинки - вирости слизової оболонки. Відіграють важливу роль ще і в пристінковому травленні.

3) між клітинами багатошарового стовпчастого епітелію зустрічаються поодинокі бокаловидні клітини, що виділяють слизь (захисна функція).

4) кишкові залози між ворсинками, що виділяють кишковий сік.

5) багаточисельні поодинокі лімфоїдні вузли, а в слизовій клубової кишки є великі скопичення лімфоїдної тканини - групові лімфоїдні вузлики (пейерові бляшки). Знешкоджуюча функція - знешкодження отруйних речовин, шкідливих речовин, патогенних лімфоорганізмів.

6) на всьому протязі в стінці кишки є велика кількість кишкових крипт - це трубчасті заглибини епітелію. В кишковій крипті відкриваються залозисті клітини різних типів.

Травлення в тонкій кишці

Кишкове травлення завершує етап механічної і хімічної обробки їжі. В порожнистій і клубовій кишці проходять:

1) остаточні розщеплення харчової кашки під впливом панкреатичного соку, жовчі, а також під впливом ферментів, які продокуються залозами тонкої кишки.

2) всмоктування поживних речовин, води, солей, вітамінів.

ВСМОКТУВАННЯ - це процес переходу води однорозчинних в ній поживних речовин, солей, вітамінів з травного каналу в кров і лімфу крізь стінки ворсинок.

Інакше всмоктування - де активний транспорт поживних речовин клітинами епітелію слизової оболонки в кров та лімфу.

Всмоктування в основному проходить в тонкій кишці за рахунок ворсинок, мікроворсинок. Велика кількість ворсинок значно збільшує поверхню слизової оболонки тонкої кишки. Стінки ворсинок складаються з одношарового епітелію. До кожної ворсинки входять кровоносна та лімфатична судина.

Травлення в двадцятипалій кишці

Дванадцятипала кишка являється центральним вузлом секреторної, евакуаторної, моторної діяльності системи травлення, бо в її низхідну частину виливаються головні травні соки: підшлунковий, кишковий соки, жовчі, а в слизовій оболонці утворюють гормони (секретин), регулюють секрецію шлунка, підшлункової залози, а також гуморальне, впливаючи на печінкові клітини, стимулюють продукцію жовчі.

Тут починається другий етап травлення. Головні травні соки мають виразно лужну реакцію. В порожнині дванадцятипалої кишки продовжуються основні процеси переварювання білків, жирів, вуглеводів.

Травлення у товстій кишці

Товста кишка - кінцевий відділ травного тракту. Її довжина - 1,5 - 2,0 м.

Розміщується товста кишка в черевній порожнині і в порожнині малого таза. Вона починається в клубовій ямці і закінчується задньопрохідним (анальним) отвором. В товстій кишці виділяють сліпу кишку з черв'якоподібним відростком, висхідну обвідну кишку, поперечно обвідну кишку, сигмовидну обвідну кишку і пряму кишку.

На межі клубової кишки і товстої кишки, а саме сліпої кишки слизова оболонка разом з м'язевою оболонкою утворює і моцекальний клапан. Він виконує роль сфінктера: допускає вільне переміщення вмісту тонкої кишки в товсту кишку і перешкоджає переміщенню хімусу.

Сліпа кишка, , початкова розширена частина товстої кишки нижче місця впадання клубової в товсту кишку. Очеревиною покрита з усіх сторін. Переднею поверхнею припадає до передньої черевної стінки. Черв'якоподібний відросток (апендикс), , - це виріст сліпої кишки. Покритий очеревиною з усіх сторін. Характерною особливістю є те, що складається з лімфоїдної тканини. Частіше розміщується в правій клубовій ямці.

Висхідна обвідна кишка, , являється продовженням сліпої кишки вверх. Розміщується в правому відділенні живота, пролягає спереду до попередньої черевної стінки живота. Підійшовши до вісцебральної поверхні печінки, кишка повертає наліво, утворюючи правий згин обвідної кишки і переходить в поперечно обвідну. Очеревиною покрита з трьох сторін.

Особливості будови товстої кишки

Стінка товстої кишки складається з слизової оболонки з підшлунковою основою, м'язової і селезної оболонки. Слизова оболонка містить значну кількість слизових (бокаловидних клітин), що продовжують невелику кількість слизі.

а) ворсинок слизова оболонка не утворює, бо в товстій кишці всмоктується в основному вода.

б) багаточисленні мішковидні ворсинки стінки - гаустри обвідної кишки, які замітні з середини.

в) є півмісяцеві складки обвідної кишки.

г) багато кишкових залоз.

д) м'язева оболонка слизової пластинки розвинута сильніше, ніж в інших відділах кишівника.

е) круговий шар, повздовжний шар м'язевої оболонки. Повздовжній шар утворює три шарових пучка - стрічки обвідної кишки.

й) на зовнішній поверхні товстої кишки, середня оболонка утворює пальцевидні витягування - сальникові відростки, що містять жирову тканину.

ж) діаметр товстої кишки більший, ніж тонкої.

Пряма кишка, - це кінцева частина товстої кишки. В прямій кишці накопичується, а потім виводиться з організму калові маси. Розміщена в порожнині малого тазу. Позаду розміщується крижова кістка, куприк, спереду - передміхуррова залоза, сечовий міхур, сім'яні міхурці і ампули сім'явиносних протоків у чоловіків, у жінок - матка, піхва. Частина прямої кишки, що знаходиться в порожнині малого тазу, утворюєампулу прямої кишки. Вузька частина, що проходить через промежну ділянку, називається задньопрохідним (анальним каналом), який відкривається отвором - заднім проходом.

В товщині слизової оболонки з підслизовою основою залягають, прямокишкові венозні сплетіння, вени яких можуть служити джерелом утворення гемороїдних вузлів.

М'язова оболонка має шари, що утворюють внутрішній (недовільний) і зовнішній (довільний) сфінктери заднього прохода. Серозна оболонка покриває верхній відділ з усіх сторін, середній відділ з трьох шарів, нижній відділ не покриває очеревиною. Очеревина з прямої кишки проходить на бокові стінки таза і внутрішні органи.

Травлення в товстій кишці

Основною функцією проксимальної частини товстих кишок - це всмоктування води і залишків поживних речовин.

Роль дистального відділу товстої кишки - депонування кишкового вмісту, формування калових мас, і їх евакуація.

Секрет сирозної оболонки має виражену лужну реакцію. В секреті виявляється значна кількість клітин епітелію, лімфоцитів, слизі міститься невелика кількість ферментів (пептидази, ліпази, амілази, лужна фосфатаза).

Виділення соку стимулюється механічним подразником слизової оболонки неперевареними травними речовинами.

Важливу роль в процесі травлення належить - мікрофлорі - кишковій паличці і бактеріям молочнокислого бродіння (утворюють молочну кислоту, яка має антисептичну дію).

Мікрофлора інактивує ферменти, що поступають з тонкої кишки в складі хімусу.

Висновок

Отже,травна система виконує функції механічної та хімічної переробки їжі, переведення продуктів розщеплення у кров і лімфу та видалення неперетравлених решток. Травну систему можна розглядати як своєрідну трубку з її похідними (залозами), що починається краніально ротовою щілиною (rima oris) і закінчується каудально відхідником (anus). У людини розрізняють порожнину рота, глотку, стравохід, шлунок, тонку й товсту кишки. Всі ці відділи належать до травного каналу. Верхню частину травної системи захищає грудна клітка. Травна система займає більшу частину тіла,хоча розміщена вона дуже компактно

Використана література

Л. Ф. Гаврилов “Анатомія”;

Е. О. Воробйова “Анатомія і фізіологія”;

В. Я. Липченко “Атлас анатомії людини”.

Додатки:

Рис. 1. 1. Схема будови органів травлення людини: 1 -- стравохід; 2 -- шлунок; 5 -- печінка; 4 -- жовчний міхур; 5 -- дванадцятипала кишка; 6 -- жовчна протока; 7 -- підшлункова залоза; 8 -- підшлункова протока; 9 -- тонка кишка; 10 -- сліпа кишка; 11 -- червоподібний відросток; 12 -- висхідна ободова кишка; 13 -- поперечна ободова кишка; 14 -- низхідна ободова кишка; 15--сигмовидна ободова кишка; 16-- пряма кишка.



Рис. 1. 2. Слинні залози: 1 -- протоки під'язикової залози і підще- лепна протока; 2 -- розріз нижньої щелепи; З -- під'язикова залоза; 4 -- жувальний м'яз; 5 -- привушна протока; 6 -- привушна залоза; 7 і 8 -- вена і артерія; 9 -- підщелепна залоза.

Рис. 1. 3. Поздовжній розріз шлунка: 1 -- стравохід; 2 -- вхідна частина, З -- дно шлунка; 4 -- велика кривина; 5 -- мала кривина; 6 -- шлункові складки; 7 -- пілорична частина; 5 -- м'яз -- стискач воротаря; 9 -- дванадцятипала кишка.



Рис. 1. 4. Будова стінки тонкої кишки (схема): 1 -- епітеліальна стінка ворсинки; 2 -- вена; 3 -- артерія ворсинки; 4 -- кишкова залоза; 5 -- вена; б -- артерія кишкової стінки; 7 -- м'язова оболонка кишки; 8 -- лімфатичні судини; 9 -- центральна лімфатична судина ворсинки.

Размещено на Allbest.ru

...