Облігатні порожнинні і тканинні міази овець лівобережжя України (епізоотологія, лікування та заходи профілактики)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Однією з важливих галузей тваринництва України є вівчарство, яке постачає продукти харчування та сировину для харчової і переробної промисловості. За останні 15 років поголів'я овець в Україні скоротилося майже в 10 разів, і на початок 2003 р. загальна кількість вівцематок та ярок старше одного року по країні становила всього 564,7 тис. гол. Поряд з економічними та соціальними причинами, що гальмують розвиток вівчарства, значний вплив на стан галузі мають паразитарні хвороби, у тому числі личинкові ентомози: естроз та вольфартіоз. Ці міази є надзвичайно поширеними інвазійними хворобами овець та кіз і реєструються на всіх континентах земної кулі. Є повідомлення, що естрозом хворіють собаки та люди (Tanwani S.K., Jain P.S., 1986; Risco J. et al., 1995), а личинки вольфартової мухи паразитують на всіх видах свійських і диких тварин та людині (Порчинський І.А., 1884; Hall M., Wall R., 1995; Rosen S. et al., 1998).

Внаслідок механічної та токсичної дії збудників естрозу та вольфартіозу в організмі овець суттєво порушується гомеостаз, у місцях розвитку личинок виникають запальні процеси з подальшою контамінацією патогенною мікрофлорою. Все це істотно порушує імунний статус організму тварин та знижує його резистентність. За цих захворювань порушуються також окисно-відновні процеси в організмі, погіршується стан здоров'я тварин і оплата кормів (Шеховцов В.С. з співавт., 1980; Пушкарьов А.С., 1986; Толоконніков В.П., Мозуляка Н.С., 1995). Зазначені ентомози є вагомою причиною економічних втрат у вівчарстві, і тому в країнах, де ця галузь достатньо розвинена, регулярно проводять профілактичні заходи, яким зокрема надають загальнодержавного значення (Reinecke R.K., Wyk J.A., 1990; Toure S., Uilenberg G., 1994).

За останні 10 років в умовах зміни форм власності рівень захворюваності овець естрозом та вольфартіозом не досліджувався, майже не проводились і профілактичні обробки тварин. До того ж, після заборони використання хлорорганічних (гексалін, гексахлоран, дилор) та фосфорорганічних (хлорофос, рицифон, гіподермін-хлорофос, естрозоль, сульфідофос) речовин, нових ефективних вітчизняних форм інсектицидів не було запропоновано. Більшість імпортних препаратів, що рекомендувались при ентомозах дорогі й не завжди достатньо ефективні. До того ж, деякі з них належать до високотоксичних препаратів, що здатні кумулюватися в організмі тварин і викликати різної сили токсикози (Хмельницький Г.О. з співавт., 1987; Малінін О.О. з співавт., 2002).

Отже, дослідження щодо поширення естрозу і вольфартіозу серед овець у нових умовах ведення тваринництва та розробка відносно дешевих форм вітчизняних інсектицидів є актуальними питаннями, вирішення яких сприятиме відновленню цієї галузі тваринництва.

Мета і задачі дослідження. Метою досліджень було визначення поширення естрозної та вольфартіозної інвазії овець у господарствах степової та лісостепової зон Лівобережжя України, особливості їх епізоотології у сучасних умовах ведення вівчарства, вивчення лікувальної і профілактичної ефективності інсектицидів та розробка нових лікарських форм. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

дослідити рівень захворюваності естрозом та вольфартіозом овець різних статево-вікових груп у господарствах степової та лісостепової зон України;

вивчити особливості біології і екології збудників естрозу (Oestrus ovis) та вольфартіозу (Wohlfahrtia magnifica) і епізоотологію цих міазів у сучасних умовах ведення вівчарства;

встановити розміри економічних збитків, що спричинюють ці ентомози;

випробувати протиестрозну дію інсектицидного препарату ектоцид, дослідити його ефективність при інтраназальному введенні;

визначити терапевтичну ефективність проти естрозу вітчизняних хіміотерапевтичних засобів та їх імпортних аналогів;

розробити препарат для лікування міазних ран, вивчити його інсектицидні та регенеративні властивості;

визначити гематологічні зміни в організмі тварин при інтраназальному введенні терапевтичних доз інсектицидів;

визначити економічну ефективність застосування запропонованих препаратів при естрозі та вольфартіозі овець.

1. Матеріали і методи досліджень

Робота виконана протягом 2000-2004 років у лабораторіях арахноентомології, біохімії та на експериментальній базі ІЕКВМ УААН, у колективних приватних сільськогосподарських підприємствах і племзаводах Херсонської, Сумської, Харківської областей та АР Крим.

Поширення, екстенсивність та інтенсивність естрозної і вольфартіозної інвазій вивчали шляхом дослідження тварин на ураженість личинками овечого овода (Oestrus ovis L.) та вольфартової мухи (Wohlfahrtia magnifica Schin.) безпосередньо у вівчарських господарствах.

Розтин та дослідження голів овець на предмет ураженості личинками оводів проводили з квітня по жовтень за методикою Щербаня Н.Ф. (1976). Підраховували кількість личинок, зібраних від однієї тварини, зазначали місця їх локалізації та вікову стадію личинок, яку визначали за їх розмірами та морфологічними ознаками, користуючись методикою Груніна К.Я. (1957). Всього проведено розтин голів 234 овець різних статево-вікових груп.

Наявність імаго оводів у природі впродовж року визначали шляхом огляду стін приотарних приміщень, перегородок базів, предметів, захищених від вітру. Фіксували дати першої та останньої реєстрацій дорослих комах. Для встановлення строків нападу самок на тварин проводили спостереження за вівцями двох отар. Літ оводів визначали за характерною поведінкою тварин (перебіг з місця на місце, неспокій, ховання носів у руна інших особин), а також фирканням і чмиханням, як реакцією на вприскування личинок у ніздрі.

Для визначення особливостей розвитку овечого овода у стадії лялечки проводили розкопки ділянок ґрунту на пасовищах у господарствах лісостепової та степової зон. Для цього досліду на пасовищах, де випасались вівці, вибірково виділяли дві ділянки, розміром 0,5 на 1 м кожна. Загальна площа обох ділянок була 1м2. Розкопки проводили шляхом видалення шарів ґрунту вглиб на 10 см. Звертали увагу на характер ґрунту та глибину залягання пупаріїв.

Поширення вольфартіозу серед овець визначали шляхом огляду тварин через 1-2 тижні після стрижки. Оглядали тулуб, кінцівки з копитцями, слизові оболонки зовнішніх статевих органів, голову навколо основи рогів або їх зачатків. За наявності вольфартіозних інвазій на шкірі тварин визначали кількість уражених паразитами місць, їх локалізацію, площу інвазованих ділянок тіла. Інтенсивність вольфартіозної інвазії визначали шляхом видалення і підрахунку личинок від 10 тварин з кожної статево-вікової групи. Всього було обстежено 1916 тварин.

Визначення основних місць перебування вольфартових мух (W. magnifica) проводили шляхом огляду територій, де знаходились вівці (місця напування, бази, кошари, навіси), а також вели спостереження на бойнях господарств.

Для встановлення строків розвитку личинок на тілі тварин було проведено дослід на чотирьох вівцематках з ранами після стрижки. Упродовж першої доби дослідні тварини знаходились в загальній отарі. Після появи личинок у ранах, овець було ізольовано. Дослід тривав сім діб, протягом яких відмічали час звільнення ран від паразитів.

З метою встановлення наявності змішаної (естрозно-вольфартіозної) інвазії було відібрано дві групи вівцематок (n=5). До першої групи віднесли тварин, що були уражені збудниками вольфартіозу, до другої - вільних від цих паразитів овець. Для встановлення діагнозу на естроз було проведено спецзабій та розтин голів від тварин обох груп з метою виявлення личинок овечого овода.

Економічні збитки, що спричинилися цими інвазіями у вівчарстві, вивчали на дослідних та контрольних групах овець. Тварин контрольних груп обробляли проти певного міазу, а дослідних залишали необробленими, тобто інвазованими.

Ефективність засобів для лікування та профілактики (рання хіміотерапія) естрозу вивчали на вівцях дослідних та контрольних груп, підібраних за принципом аналогів. Тварин дослідних груп обробляли контактними інсектицидами (ектоцид, цимбуш) інтраназально та препаратами: дектомакс (Пфайзер Енімал Хелз, США), бровермектин-1%, бронтел-10% (НВФ “Бровафарма”, Україна) у вигляді ін'єкцій, а контрольних - залишали без обробки. Всього було п'ять дослідних і три контрольні групи овець.

Через три доби після інтраназального застосування ектоциду (1:20) і цимбуша (0,05%) та через 30 діб, після введення препаратів з широким спектром протипаразитарної дії, проводили забій худоби, не менше п'яти овець з кожної групи, з метою виявлення тварин, уражених личинками овечого овода. Терапевтичну ефективність визначали навесні, а профілактичну - восени.

Розрахунок екстенсефективності (ЕЕ) та інтенсефективності (ІЕ) обробок з використанням зазначених препаратів у кожному досліді проводили за формулами, запропонованими Кунічкіним Г.І. та Досжановим Т.Н. (1985).

Токсичність ектоциду, цимбушу та дектомаксу при різних методах застосування вивчали в лабораторних умовах на чотирьох групах кролів (n=5). Піретроїди вводились інтраназально, а дектомакс - ін'єкційно. У тварин дослідних та контрольної груп тричі відбирали кров (до обробки та через 3 і 14 діб після введення препаратів) для проведення гематологічних та біохімічних досліджень.

Інсектицидні властивості лікарського засобу ігелену вивчали на личинках лабораторних культур Musca domestica за методикою ВОЗ (1974) у модифікації Машкей А.М. (2002), на личинках мух за методикою Валентюк Є.І. (1970) та на личинках м'ясної мухи у ранах овець. Препаратами порівняння були 1% водна емульсія креоліну та аверсектинова мазь.

Регенеративні властивості ігелену вивчали на білих мишах, яким було нанесено рани в ділянці спини, та на вівцях, спонтанно уражених личинками м'ясної мухи. Спостереження за дослідними тваринами вели протягом трьох тижнів.

Економічну оцінку ектоциду, бровермектину, бронтелу та ігелену визначали шляхом підрахунку вартості одноразової дози препарату для обробки однієї тварини, враховували концентрацію робочого розчину протиестрозного препарату, стан інвазування овець личинками м'ясної мухи та вартість однієї серійної одиниці препарату.

Економічну ефективність застосування вищезазначених препаратів визначали за загальноприйнятою методикою (Нікітін Н.І. з співавт., 1987).

Математично-статистичну обробку результатів проводили із застосуванням константних методів математичної обробки кількісних показників за допомогою персонального комп'ютера (програма Microsoft Exel). Оцінку вірогідності визначали за показниками Т-критеріїв Стьюдента.

2. Результати досліджень та їх аналіз

Поширення міазів овець у господарствах лісостепової та степової зон України. Естроз (Oestrosis). (Збудник - овечий овід Oestrus ovis родина Oestridae). Аналіз епізоотичного стану та результати досліджень свідчили про наявність естрозної інвазії у всіх досліджуваних господарствах.

Ураженість овець залежала від погодних умов, що спостерігались на території регіону, де розміщене господарство. Так, за дощової погоди (лісостепова зона) або сильних вітрів (Крим) під час льоту імаго активність оводів різко зменшувалась і, як наслідок, відмічали незначний ступінь захворюваності овець цим ентомозом. У досліджувані роки перші випадки реєстрації імаго порожнинного овода відмічали через 29-32 доби після встановлення середньодобової температури повітря +19єС у степовій зоні та через 30-35 діб у лісостеповій. Появу комах серед овець спостерігали з 1 червня у 2000 р. - у лісостеповій зоні та з 20 травня у 2001 р. - у степовій.

При розтині голів від овець навесні (квітень) з'ясовано, що у лісостеповій зоні екстенсивність естрозної інвазії личинками генерації минулого року становила 40%, у господарствах степової зони - 71,4%, а на території Криму - 60%. Таким чином, захворюваність тварин естрозом у цей період у середньому становила 57,1%. Восени (жовтень) екстенсивність інвазії овець личинками O. ovis генерації поточного року у господарствах лісостепової зони становила 35%, степової - 68,8-88,2%, у середньому 64% .

Інтенсивність інвазії, за результатами розтинів голів, була у межах 1-21 екземпляри личинок на одну тварину (табл. 1).

Таблиця 1. Показники екстенсивності та інтенсивності естрозної інвазії (за результатами розтину голів)

Ураженість личинками овечого овода навесні частіше реєстрували у вівцематок, ЕІ у середньому становила 61%. Восени найвищу екстенсивність естрозної інвазії спостерігали у баранчиків (ЕІ=74,2%).

Результати розтинів голів від забитих овець показали, що влітку у господарствах степової зони ураження тварин личинками O. ovis реєструвалось частіше, ніж лісостепової (ЕІ=32,2% та 7,2%, відповідно). У середньому ЕІ у цей період становив 23,9±5,2%. Показник інтенсивності інвазії становив 1-8 і 1-4 личинки на одну тварину, відповідно. На основі одержаних даних можна стверджувати про наявність двох генерацій овечого овода впродовж року на території України. Проте слід відмітити, що у господарствах лісостепової зони ураження овець паразитами другої генерації виявляли лише у поодиноких випадках.

Під час розвитку лялечок важливе значення мають особливості ґрунтів та погодні умови регіонів. При проведенні розкопок у червні на пасовищах з важким вологим ґрунтом, що характеризується як типовий чорнозем (племзавод “Руно”) пупарії знаходили на глибині 1-3 см. У сухих каштаново-солонцевих ґрунтах (агрофірма “Асканія Нова”, дослідне господарство “Чорноморське”) розвиток лялечки відбувався на глибині 4-7 см. На пасовищах дослідного господарства було знайдено пупарії, що мали мертвих несформованих комах. Загибель їх пояснюється тим, що під час розвитку лялечок була посушлива погода з середньодобовою температурою +24,4єС.

Вольфартіоз (Wolfahrthiosis) (Збудник - вольфартова муха Wohlfahrtia magnifica родина Sarcophagidae). Цей ентомоз було діагностовано у всіх вівчарських господарствах, де проводили обстеження.

Встановлено, що у 2001-2002 рр. у лісостеповій зоні вівці були інвазовані на 60,6%, у господарствах степової зони - на 77%, з інтенсивністю інвазії 5-121 екземпляри на одну тварину. У середньому захворюваність овець вольфартіозом у досліджуваних господарствах становила 67,75% (табл. 2).

Таблиця 2. Поширення та ступінь інвазованості овець личинками вольфартової мухи після стрижки (2001-2002)

Барани-плідники в середньому були уражені на 54,5%, вівцематки - 74,6%, баранчики - 66,5%, ярочки - 61,5%.

Паразитування личинок вольфартової мухи частіше реєстрували у ранах на тулубі (59,1%), рідше - на копитцях (8,4%). У господарстві лісостепової зони виявляли одночасне ураження тварин копитною гниллю та інвазування личинками міазних мух копитець (27,9% обстежених тварин). У баранів-плідників ураження голови в області основи рогів або їх зачатків було відмічено в 58,7% у середньому, а паразитування на зовнішніх статевих органах - у 35,3% тварин.

Досліди на вівцематках з ранами, отриманими під час стрижки, показали, що личинки у травмованих тканинах хазяїна розвивались 5-7 діб, після чого випадали у навколишнє середовище для перетворення у лялечку.

Після вигону овець на пасовища перші випадки вольфартіозної інвазії виявляли 2 травня (2001 р.) у господарствах південного регіону та 4 травня (2000 р.) - у лісостеповій зоні. Пік інвазії реєстрували після стрижки тварин у кінці червня. А останні випадки захворювання вольфартіозом відмічали у всіх досліджуваних господарствах у першу декаду жовтня, при зниженні середньодобової температури до +17?С і нижче. Відкладання личинок самками W. magnifica у рани овець відмічали у світлу частину доби. Спостерігали випадки одночасного перебування 2-5 комах на рані.

Хворі тварини ставали неспокійними, загальний стан їх був пригніченим, вони відставали від отари, особливо при ураженні копитець або статевих органів. Вівці намагались розчухувати уражені паразитами місця зубами, тертися ними об тверді предмети. Відмічали болючість уражених ділянок. Захворювання проявлялося набряклістю у місцях локалізації личинок вольфартової мухи, виникненням зони периферичного запалення. Із ран виділявся ексудат, який висихав і утворював кірочки навколо рани.

При відсутності лікування часто відмічали реінвазію, зумовлену неприємним запахом витоків із ран, що приваблювало вольфартових мух для відкладання личинок. Наслідком цього було збільшення дефекту тканин.

Для виявлення випадків одночасного перебігу обох ентомозів (естрозу та вольфартіозу) було проведено дослід. Під час розтину голів від овець, хворих на вольфартіоз (n=5), було встановлено, що одна тварина мала у собі п'ять личинок І вікової стадії овечого овода (ЕІ=20%). При забої п'яти вівцематок, не уражених личинками W. magnifica (контролю), збудників естрозу (дві личинки І та чотири ІІ стадії) було знайдено також у однієї тварини (ЕІ=20%).

Економічні збитки від міазів. За результатами спостереження, захворювання личинковими ентомозами призводять до зниження м'ясної та вовнової продуктивності овець.

Естроз. Овечий овід спричиняє збитки вівчарству як стадії личинки, так і на стадії імаго. Коли на пасовищі з'являються самки цих комах всі тварини отари стають неспокійні, мало пасуться та не відпочивають, збиваються докупи або перебігають з місця на місце. Після відкладання личинок у ніздрі вівці фиркають, чихають. Пізніше під час розвитку личинок в організмі овець, збитки пов'язані зі зниженням м'ясної та вовнової продуктивності.

З метою визначення розмірів втрат було проведено досліди, у яких визначали різницю між масою тіла овець необроблених (дослідні) і оброблених проти естрозу (контрольні групи). Зважування тварин здійснювали до протиестрозної обробки та через вісім місяців після проведення ранньої хіміотерапії. Після стрижки визначали різницю маси вовни оброблених проти естрозу та необроблених овець.

За 8 місяців досліду тварини, необроблені проти естрозу, втрачали у середньому по 2,97 кг приросту маси тіла. Найбільші втрати виявляли у ярочок - 3,62 кг. У баранчиків втрати маси тіла не перевищували 2,66 кг. Зменшення приросту у вівцематок було на 3,56 кг, а у баранів-плідників на 2,04 кг. У середньому з однієї необробленої вівці було недоотримано 2,97±0,38 кг маси тіла.

Різниця у масі вовни оброблених і необроблених баранів-плідників і вівцематок була майже однаковою: 290 г та 280 г на одну тварину, відповідно. У середньому по двох групах втрати вовни становили 285 г. У грошовому виразі втрати м'яса та вовни на одну тварину становили, відповідно, 14,85 грн. та 1,43 грн. В цілому, кожна необроблена тварина недодавала продукції на 16,28 грн.

Вольфартіоз. З метою визначення економічних збитків, спричинених вольфартіозом, було проведено дослід, у якому визначали вплив інвазії на м'ясну продуктивність вівцематок, баранчиків та ярочок. Для експерименту після стрижки відбирали тварин з наявністю чисельних порізів та інших травм шкіри. Рани тварин контрольних груп обробили препаратом ігеленом, а дослідних залишили необробленими.

Встановлено, що за місяць досліду середньодобовий приріст у вівцематок при вольфартіозі зменшився на 110 г, у молодняку - на 90 г. За 30 діб досліду було недоотримано приросту на: вівцематку - 3,22 кг., баранчика - 2,63 кг, ярочку - 2,81 кг.

У середньому, за місяць одна тварина втратила 2,89±0,17 кг маси тіла, що у грошовому еквіваленті становило 14,45 грн.

Специфічні заходи лікування та профілактики естрозу. Досліджували терапевтичну та профілактичну ефективність 0,5% розчину циперметрину у вигляді препаративної форми (ектоциду), бровермектину та бронтелу-10% за естрозу овець. Одержані дані порівнювали з такими ж показниками 0,05% водного розчину цимбушу та 1% дектомаксу. Піретроїди вводили інтраназально у дозі 10 смі на тварину. Бровермектин і дектомакс ін'єкували підшкірно із розрахунку 0,2 смі/10 кг, а бронтел - 0,25 смі/10 кг маси тіла.

Визначення терапевтичної ефективності ектоциду проводили на трьох групах овець (n=30). Тварин дослідних груп обробляли циперметрином двох різних концентрацій, контрольної - не обробляли. Через три доби проводили вибірковий забій тварин з кожної групи та розтин їх голів. У дослідній групі овець, оброблених ектоцидом (1:20), екстенсефективність становила 58,4% при інтенсефективності 87,1%. Після обробки екстенсивність інвазії була у 2,3 рази меншою, ніж у тварин контрольної групи.

При розтині голів від овець, оброблених 0,05% цимбушем, ЕЕ не перевищувала 29,2%, а ІЕ - 77,3%. Екстенсивність інвазії була в 1,4 рази меншою, ніж у необроблених тварин контрольної групи, у яких ЕІ дорівнювала 70% при ІІ - 6,2±2 личинки на тварину.

Для проведення ранньої хіміотерапії було сформовано три дослідних та одну контрольну групи (n=100). Вівці першої групи оброблялись інтраназально ектоцидом (1:20), другої - 0,05% водним розчином цимбушу, третьої - дектомаксом шляхом ін'єкцій. Тварин четвертої контрольної групи під час досліду не обробляли. Забій тварин, оброблених піретроїдами, проводили через три доби, а дектомаксом - через 30 діб. При розтині голів від овець, оброблених ектоцидом, ЕЕ обробки становила 93,7%, а ІЕ - 98,9%. Показники ЕЕ та ІЕ обробки цимбушем не перевищували, відповідно, 81,1% та 95,7%, а дектомаксом становили 100%. У тварин контрольної групи екстенсивність інвазії була 71,4%.

В інших дослідах у групах овець, оброблених бровермектином (n=50) та бронтелом-10% (n=110) личинок овечого овода при розтині голів не виявили. Таким чином, ефективність цих препаратів становила 100%.

Гематологічні дослідження кролів, оброблених ектоцидом і цимбушем інтраназально та дектомаксом ін'єкційно, показали, що всі ці препарати викликали розвиток лейкоцитозу. У тварин, оброблених ектоцидом, через три доби кількість лейкоцитів збільшувалась у 1,7 рази (P<0,01), а через 14 діб ці показники повернулись до меж фізіологічної норми. У тварин, оброблених 0,05% розчином цимбушу, протягом досліду відбувалось збільшення кількості лейкоцитів в 1,4 рази, що було у межах норми. Після обробки дектомаксом на третю добу у крові відмічали виражений лейкоцитоз (підвищення у 2,1 рази) (P<0,001). На 14 добу кількість лейкоцитів знизилась і була у межах фізіологічної норми. У тварин, оброблених дектомаксом, через два тижні спостерігали зниження рівня гемоглобіну у 1,4 рази, що було менше нижньої межі фізіологічної норми.

Зміни кількості загального білка та його фракцій були статистично не вірогідними.

У тварин, оброблених цимбушем та ектоцидом, протягом трьох діб активність АлАТ збільшувалась у 1,5-1,6 разів, відносно початкових значень, а АсАТ - у 1,4-2 рази (P<0,01). Суттєве підвищення активності цих ферментів виявляли у тварин, оброблених дектомаксом (у 1,8 і 2,6 разів, відповідно), що свідчило про гепатотоксичну дію препарату. Через 14 діб показники активності ферментів зменшувались до початкового рівня.

Випробування препарату “Ігелен” для лікування міазних ран. Засіб для лікування міазних ран “Ігелен” за рахунок компонентів, що входять до його складу, поряд з інсектицидними властивостями, має позитивний вплив на регенерацію ушкоджених тканин, виявляє анальгетичний, протизапальний та антисептичний ефект.

У порівнянні з лікарськими формами інсектицидів, що використовуються у вигляді ванн та обприскувань (бутокс, неоцидол, неостомазан тощо), ігелен є екологічно безпечним та економічним у використанні, оскільки наноситься місцево на ушкоджені паразитами ділянки тіла.

Вивчення інсектицидних властивостей ігелену методом його нанесення на м'ясо-кісткові принади, показало, що час випадіння личинок з тканин становив до 30-60 сек., а загибель личинок за межами принад спостерігали вже через 10 хв. Подібну дію відмічали після нанесення на принади 1% емульсії креоліну. Повне звільнення ран овець від личинок м'ясної мухи (очищення рани) під дією ігелену відбувалось через 1-6 год. При подальших спостереженнях упродовж трьох тижнів реінвазію не відмічали.

Вивчення токсичної дії препаратів на личинок M. domestica у чашках Петрі показало, що ігелен через 24 год. викликав загибель 65% личинок у дозі 1,5 см3, у дозі 2 см3 - 90%. Дози цього препарату, рівні 2,5 та 3 см3, були летальними для 100% личинок через 6 годин.

Проведено перерахування вищезазначених доз препарату на площі уражених ділянок тіла тварин і встановлено, що на середню за розмірами рану (55 см2) для ефективного лікування необхідно 1,5-2 см3 препарату (0,036-0,043 см3 на см2).

Після обробки ігеленом експериментальних ран у дослідах на білих мишах повне загоєння з відновленням шкірного покриву відбувалося через 20-21 добу. Аналогічні дані було отримано після обробки ушкоджених ділянок тіла лабораторних тварин аверсектиновою маззю.

В дослідах на вівцях (n=10) з'ясовано, що загоєння вольфартіозних ран у незапущених випадках після обробки міазних ушкоджень ігеленом відбувалося первинним натягом. Покриття рани регенеративною тканиною спостерігали на 5-6-ту добу. Застарілі рани, з великою зоною ушкодження, наявності гною, шерсті та значного інвазування личинками оточуючих тканин, загоювались повільніше. Необхідно було проводити повторну обробку через 5-7 діб. У таких випадках процес відновлення пошкоджених тканин відбувався вторинним натягом і для повного загоєння був необхідний більш тривалий час (до трьох тижнів). Через 10 діб після першого нанесення ігелену рани значно зменшились у об'ємі, зникала набряклість.

Економічна оцінка препаратів та економічна ефективність протиміазних обробок. Проведено економічну оцінку препаратів з урахуванням вартості терапевтичної дози препарату для обробки однієї тварини.

Згідно з результатами проведених нами дослідів встановлено, що за естрозу овець найбільш ефективними є осінні профілактичні обробки. Вартість дози препарату для однієї вівці з середньою масою тіла 50 кг становила: водної емульсії ектоциду 0,015 грн., бровермектину - 0,68 грн., бронтелу - 0,38 грн. Обробка однієї тварини дектомаксом коштувала 2,35 грн. (Вартість препаратів взято з прайсів ДП “Ветеринарна медицина” (м. Харків) та НВФ “Бровафарма” (м. Бровари) на 01.09.2003 р.).

Вартість ігелену при лікуванні тварини, ураженої личинками вольфартової мухи, у середньому становила 0,26 грн. В неускладнених випадках цей показник становив 0,075 грн., при ускладненнях - 0,5 грн.

Розрахунки економічної доцільності проведення протиміазних обробок овець проведено на прикладі отари вівцематок, у кількості 1000 голів. У результаті проведених обчислень з'ясовано, що попереджені збитки від естрозу на отару становили 304 508 грн. Матеріальні витрати на проведення обробки (вартість препарату та роботи) з використанням ектоциду дорівнювали 95 грн., бровермектину - 760 грн., бронтелу - 455 грн. Показник економічного ефекту становив 304 413 грн., 303 748 грн., 304 053 грн., відповідно, а економічної ефективності (окупність 1 грн. затрат) - 3 204,3; 339,7; 668,2.

Попереджені збитки від вольфартіозу становили 216 279,15 грн., витрати на ветеринарні заходи при лікуванні хворих на цей ентомоз - 278,12 грн. Економічний ефект терапії вольфартіозу дорівнював 216 001,03 грн., а економічна ефективність (окупність 1 грн. затрат) - 776,7.

Отже, економічна ефективність проведених профілактичних обробок проти естрозу значно перевищує сукупну вартість ветеринарних витрат. Інтраназальні обробки овець водною емульсією ектоциду (1:20) з профілактичною метою естрозу є ефективним, недорогим та економічно доцільним заходом за моноінвазії. У господарствах, неблагополучних щодо декількох паразитозів (естроз, інші ектопаразити та нематодози), ефективно та економічно доцільно проводити обробки бровермектином. У разі неблагополуччя господарства на трематодози (фасціольоз, дікроцеліоз), найбільш доцільно лікувально-профілактичні заходи проти естрозу проводити з використанням бронтелу-10%.

Лікування хворих на вольфартіоз тварин запропонованим нами хіміотерапевтичним препаратом „Ігелен” сприяло ефективному звільненню тварин від паразитичних личинок та швидкому загоєнню ран.

Висновки

протиестрозний інсектицидний інтраназальний

Встановлено рівень захворюваності естрозом та вольфартіозом овець різних статево-вікових груп у господарствах Степу і Лісостепу Лівобережжя України, досліджена ефективність вітчизняних інсектицидних препаратів для профілактики естрозу, визначена економічна доцільність їх використання, запропоновано для виробництва новий засіб для лікування міазних ран ігелен. Отримані дані покладено в основу розроблених рекомендацій щодо боротьби з естрозом.

З'ясована залежність рівня інвазованості овець збудниками естрозу від особливостей клімату різних природно-географічних зон України та погодних умов року. В цілому у регіоні досліджень екстенсивність естрозної інвазії становить 57,1% навесні та 64% восени, інтенсивність - 1-21 личинки на одну тварину. Влітку ці показники становлять 23,9% та 1-8 екземпляри, відповідно. У господарствах степової зони екстенсивність інвазії досягає 76,1%, лісостепової - 37,5%. Екстенсивність вольфартіозної інвазії становить 67,75%, інтенсивність - 5-121 личинки на одну тварину.

Личинки вольфартій частіше паразитують у порізах шкіри (59,1%), рідше - на копитцях (8,4%). Паразитування їх у ділянках навколо основи рогів реєстрували у 58,7% баранів-плідників, а на зовнішніх статевих органах тварин - у 35,3%. Встановлено, що естрозна та вольфартіозна інвазії частіше перебігають незалежно одна від одної, проте в певний період року (липень-серпень) їх цикли співпадають і можливе захворювання окремих тварин обома інвазіями.

Експериментально визначено, що з кожної необробленої проти естрозу вівці за 8 місяців досліду в середньому недоотримано: 2,97 кг приросту маси тіла та 0,285 кг вовни, в цілому на суму 16,28 грн. Одна хвора вольфартіозом тварина за 30 діб втрачає в середньому 2,89 кг маси тіла, що становить 14,45 грн.

Експериментально встановлено, що ектоцид (1:20) є високоефективним для хіміопрофілактики (літні, осінні обробки ЕЕ=93,7%, ІЕ=98,9%) та недостатньо ефективним для терапії естрозу (весняні обробки ЕЕ=58,4%; ЕІ=87,1%); 0,05% цимбуш є ефективним при ранній хіміотерапії (ЕЕ=81,1%; ІЕ=95,7%) та неефективним для лікування хворих (ЕЕ=29,2%; ЕІ=77,3%). Бровермектин, бронтел і дектомакс в загальноприйнятих дозах в усіх випадках забезпечують 100% загибель паразитів.

Для лікування міазних ран розроблений препарат ігелен, що проявляє 100% інсектицидну дію на личинок W. magnifica, M. domestica та інших видів мух і має регенеративні властивості. Для ефективного лікування середньої за розмірами (55 см2) міазної рани необхідно 1,5-2 см3 препарату (0,036-0,043 см3/см2). У овець з невеликими за розмірами ушкодженнями шкіри після нанесення ігелену впродовж 5-6 діб спостерігали затягування рани ніжною тканиною рожевого кольору. В разі значних за розмірами уражень необхідна повторна обробка через 5-7 діб. Затягування таких ран відбувається впродовж трьох тижнів. Застосування ігелену попереджувало реінвазію ран.

Встановлено, що інтраназальні введення терапевтичних доз препаратів на основі циперметрину (ектоцид, цимбуш) не викликають суттєвих змін гематологічних і біохімічних показників крові лабораторних тварин.

Підрахована вартість обробки однієї тварини препаратами, що досліджувались. Для ектоциду вона становить 0,015 грн., бровермектину - 0,68 грн., бронтелу - 0,38 грн., ігелену - 0,26 грн. Проведення обробок проти естрозу ектоцидом є ефективним та економічно доцільним за моноінвазії. Використання бровермектину та бронтелу доцільне в разі наявності асоціативних паразитозів.

Література

1. Рекомендації про заходи профілактики і терапії естрозу овець / І.А. Машкей, О.В. Скиба, А.В. Березовський, В.Ф. Галат, Ю.О. Приходько, О.П. Литвиненко. - К.: Ветінформ, 2004. -15с.

2. Стратегия и тактика борьбы с эктопаразитами животных на современном этапе / И.А. Машкей, А.Н. Рула, Е.В. Скиба, А.Н. Машкей, Л.Е. Максименко, К.Б. Митюрич // Вет. медицина: Міжвід. темат. наук. зб. - Х., 2000. - №78, Ч.1. - С. 205-210.

3. Скиба О.В. Естроз овець на Україні // Проблеми зооінженерії та вет. медицини: Зб. наук. праць, присвячений 150-річчю ХЗВІ / Харків. держ. зоовет. акад. - Х., 2001. - Вип. 9, Ч. 1. - С. 191-193.

4. Скиба О.В. Дослідне випробування “Ектоциду” проти естрозу овець у виробничих умовах // Вет. медицина: Міжвід. темат. наук. зб. - Х., 2001. - №79, Ч.2. - С. 121-124.

5. Скиба О.В. Вивчення регенеративної дії нового дослідного препарату для лікування міазних ран “Ігелену” // Вет. медицина: Міжвід. темат. наук. зб. - Х., 2002. - №80. - С. 540-542.

6. Скиба О.В. Інсектицидні властивості “Ігелену” - препарату для лікування міазних ран // Вет. медицина: Міжвід. темат. наук. зб. - Х., 2003. - №81. - С. 279-282.

7. Скиба О.В. Поширення вольфартіозу овець у лісостеповій та степовій зонах України // Проблеми зооінженерії та вет. медицини: Зб. наук. праць / Харків. держ. зоовет. акад. - Х., 2003. - Вип. 11, Ч. 2. - С. 68-71.

8. Скиба О., Березовський А. Розповсюдження естрозу овець на Лівобережній Україні та заходи боротьби з ними // Вет. медицина України. - 2004. - №2. - С. 20-21.

Размещено на Allbest.ru