Ультраструктурні та гістологічні особливості реакції надниркових залоз птахів на стрес

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 612.451[57.012.4+591.8]591.445:598.26

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

УЛЬТРАСТРУКТУРНІ ТА ГІСТОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕАКЦІЇ

НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ ПТАХІВ НА СТРЕС

03.00.11 - цитологія, клітинна біологія, гістологія

Вороніна Олена Костянтинівна

Київ - 2004

Дисертація є рукописом

• Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
• Науковий керівник:доктор біологічних наук, професор Дзержинський Микола Едуардович Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри цитології, гістології та біології розвитку
• Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор Богданова Тетяна Іванівна, Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Комісаренка АМН України, завідувач лабораторії морфології ендокринної системи
• доктор біологічних наук Квітницька-Рижова Тетяна Юріївна, Інститут геронтології АМН України, завідувач лабораторії морфології та цитології
• Провідна установа: Національний аграрний університет Кабінету Міністрів України, м.Київ

Захист дисертації відбудеться 26 січня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.38 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, Київ, проспект академіка Глушкова, 2/12, біологічний факультет, ауд.215.

Поштова адреса: 01033, Київ-33, вул.Володимирська, 64, біологічний факультет, Спецрада Д 26.001.38, біологічний факультет

• З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська, 58.
• Автореферат розісланий 24 грудня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наукЦимбалюк О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стрес-реакція являє собою важливе еволюційне надбання та складає необхідну ланку у процесі адаптації до змін довкілля (Селье, 1960). Механізми підтримки гомеостазу та пристосування до оточуючого середовища мають загальнобіологічне значення, а також являють собою важливу проблему клінічної практики, адже надто інтенсивний стрес може приводити до патологічних змін, і розробка методів запобігання стресорним пошкодженням системи і органів організму є обов'язковою задачею фізіології та медицини (Меєрсон, 1988).

Адаптаційні реакції виявляються на всіх рівнях організації, включаючи всі системи та органи, але провідне місце у розвитку стресорної відповіді належить симпато-адреналовій і гіпоталамо-адренокортикальній системам, основним структурним компонентом яких є надниркові залози.

Уявлення про механізми розвитку стресорної реакції складені переважно роботами на ссавцях, однак, відомо, що компоненти гіпоталамо-адреналової системи (ГАС) птахів характеризуються деякими морфологічними та фізіологічними особливостями (Soest et al., 1973; Knight et al., 1981; Sharp et al., 1984; Kiss, Peczely, 1987; Moons et al., 1994; Montagnese, Csillag, 1996), тому вивчення особливостей адаптації у птахів являє очевидний науковий інтерес.

• Класична, описана Гансом Сельє адаптація до стресових ситуацій включає комплекс неспецифічних реакцій (загальний адаптаційний синдром, ЗАС), серед яких обов'язковими є гіперсекреція адреналових глюкокортикоїдних і катехоламінових гормонів, що вважають основним принципом реагування організму на стрес (Селье, 1960; Филаретов, Данилова, 1994; Murakami et al., 1997; Mc Cann et al., 2000; Mцstl, Palme, 2003). Останнім часом з'явились роботи, в яких намагаються охарактеризувати специфічні особливості протікання стрес-реакцій, ініційованих стресорами різної природи (Li et al., 1996; Pacak, Palkovits, 2001; Mбrquez et al., 2002; Dunn, 2004). Але слід зазначити, що систематичні дослідження у цьому напрямку нечисленні, недостатньо розроблена проблема стандартизації оцінки ефектів стресу, оцінки функціональної активності компонентів тканини наднирників птахів, а зпівставлення результатів проблематичне через різноманітність використаних моделей, видових, вікових і статевих особливостей тварин.

Враховуючи недостатність детальних і комплексних порівняльних досліджень фізіологічних особливостей розвитку адаптаційних реакцій, викликаних різними стресорами, актуальність систематичних досліджень у цьому напрямку безсумнівна.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконана на кафедрі цитології, гістології та біології розвитку в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Здоров'я людини”. Назва науково-дослідної теми: “Дослідження первинних процесів цитофізіологічних ефектів пестицидів як шкідливих факторів довкілля”. Назва підрозділу: “Роль моноамінергічних систем головного мозку в гіпоталамічному контролі стресорних реакцій у наднирковій і щитовидній залозах та епіфізарної регуляції гонад в онтогенезі” (№ теми 01БФ033-02, № держреєстрації 0102 U 001161).

Мета та задачі дослідження. З'ясувати хронологію та оцінити особливості фізіологічних подій та участь інтерренального та хромафінного компонентів надниркових залоз птахів у розвитку стрес-реакції.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:

1. Провести моніторинг фізіологічних подій, що мають місце у розвитку стрес-реакції, викликаної разовим охолодженням тіла у птахів.

2. Дослідити динаміку фізіологічних подій, які відбуваються при розвитку стрес-реакції, спричиненої разовою іммобілізацією тіла птахів.

3. Проаналізувати відмінності протікання стресорних відповідей організму птахів на охолодження та іммобілізацію тіла.

4. Шляхом гістологічного та ультраструктурного аналізу ефектів фармаколо-гічної стимуляції або блокади функціональної активності глюкокортикоїд-, мінералокортикоїд-продукуючих клітин інтерренальної тканини та катехоламін-секретуючих клітин хромафінної тканини наднирника птахів оцінити участь їх у розвитку стрес-реакції.

• Об'єкт дослідження: закономірності розвитку стрес-реакції у птахів.
• Предмет дослідження: перебіг фізіологічних подій у ході розвитку стрес-реакції та фармакологічна їх модуляція, аналіз специфічності дії різних стресорів.
• Методи дослідження: гістологічні, морфометричні, електронномікроскопічні, біохімічні, статистичні.
• Наукова новизна одержаних результатів. Використані експериментальні моделі дозволили проаналізувати та порівняти перебіг фізіологічних подій при дії різних стресорних ситуацій. Результати аналізу морфологічних і функціональних характеристик ГАС птахів дозволяють припустити існування особливостей у розвитку стрес-реакцій, викликаних гострими холодовим та іммобілізаційним стресорами, що доповнює попередні роботи (наприклад, Li et al., 1996; Chrousos, 1998; Dubrovsky, 2000; Pacak, Palkovits, 2001; Mбrquez et al., 2002). Відмінності між стрес-реакціями, спричиненими охолодженням та іммобілізацією, полягають у особливостях динаміки та ступеню вираженості адаптивних змін. Крім того, вперше проведено порівняльне гістологічне, ультраструктурне та біохімічне дослідження ефектів фармакологічної стимуляції або пригнічення активності кортикостероїд (КС)- та катехоламін (КА)-продукуючих клітин наднирників птахів. Отримані нові дані про ультраструктурні особливості реакції адреналових клітин птахів на холодовий стрес, а також ефекти фармакологічної модуляції активності КС- і КА-продукуючих клітин наднирників. Вперше показана роль хронічних ін'єкцій спіронолактону, еналаприлу, цититону та метилдопа на функції клітин наднирників птахів у нормі та при холодовому стресі. Зроблено припущення про те, що у тих самих адренокортикоцитах птахів залежно від потреб можуть продукуватись глюкокортикоїди або мінералокортикоїди, на відміну від ссавців.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Представлені результати дисертаційної роботи мають теоретичне значення, оскільки поглиблюють сучасні уявлення про фундаментальне питання про участь гіпоталамо-адреналової ланки нейроендокринної системи птахів у розвитку стрес-реакції, про особливості фізіологічних подій у ході адаптивної відповіді організму птахів, а також практичне застосування - насамперед, як теоретична підстава для розробки схем використання фармакологічних препаратів у медичній або ветеринарній практиці, а також як передумова для розробки схем безстресового утримання сільськогосподарських птахів.

Матеріали дисертації використовуються при читанні спецкурсів “Спецгістологія” та “Гістофізіологія нейроендокринної системи” на кафедрі цитології, гістології та біології розвитку біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проаналізована спеціальна література за темою дисертації, проведено планування експерименту, гістологічний та морфометричний аналіз матеріалу, статистичну обробку та аналіз отриманих даних, а також написана дисертаційна робота. Проведення хронічного експерименту здійснено спільно з науковою групою кафедри цитології, гістології та біології розвитку біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Визначення рівнів адреналових гормонів проведено на базі лабораторії біохімії ендокринної системи Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Комісаренка АМНУ (керівник лабораторії - д.б.н. Т.М.Мішуніна). Електронно-мікроскопічний аналіз матеріалу проведений на базі лабораторії електронної мікроскопії Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця (керівник лабораторії - д.б.н., проф. Л.О.Стеченко).

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертації, доповідались на 21-й конференції Європейського товариства порівняльних ендокринологів (Бонн, Німеччина, 2002); Всеукраїнській науковій конференції “Психофізіологічні та вісцеральні функції в нормі і патології” (Київ, 2002); Х-й студентській науковій конференції Української асоціації народної медицини (Київ, 2003); Міжнародній конференції “Центральні та периферичні механізми вегетативної нервової системи” (Донецьк, 2003); ІІІ-й Всеросійській конференції з міжнародною участю “Механизмы функционирования висцеральных систем” (Санкт-Петербург, Россия, 2003), конференції професорсько-викладацького складу біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 робіт: 3 статті у наукових фахових журналах, рекомендованих ВАК України, та збірниках наукових праць і 5 тез доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, експериментальної частини, підсумкового розділу, висновків та списку використаних джерел. Основний текст дисертації складає 143 сторінки, робота ілюстрована 65 рисунками, серед яких 50 мікрофотографій, і 1 таблицею. Перелік посилань включає 233 першоджерела, серед яких 62 роботи авторів України та країн СНД і 171 роботу іноземних авторів.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

• Об'єкт дослідження. Відповідно до мети та задач дослідження експерименти проводили на самцях курей (Gallus domesticus) породи білий легорн 14-денного віку постнатального розвитку. За даними літератури, птахи такого віку є нестатевозрілими та характеризуються оформленими морфологічно та фізіологічно компонентами гіпоталамо-аденогіпофізарно-адреналової системи. Крім того, відомо, що саме у цей ранній період постнатального розвитку встановлюються регуляторні взаємозв'язки між центральними та периферичними ланками системи (Прошлякова, 1976; Fellmann et al., 1984; Антонова, Козлов, 1985; Cronshaw et al., 1989; Угрюмов, 1989, 1999; Hutchison, 1991; Allaerts et al., 1999).

З першого дня після народження усіх птахів утримували разом в умовах віварію, при мінімальних стресорних умовах, на стандартному раціоні з вільним доступом до комбікорму та води, при постійному освітленні та температурі приміщення +25оС. Птахів випадково відбирали з загальної зграї безпосередньо перед початком експерименту. Експеримент проводили у ранкові години. У дослідах використовували виключно самців, щоб виключити можливий вплив статевих циклів, властивих самицям, на регуляторні взаємодії між досліджуваними ланками системи (Patchev, Almeida, 1996; Almeida et al., 1997). Усього було використано 172 птахи - по 3-5 птахів у кожній експериментальній групі.

Для вирішення поставлених у роботі задач були застосовані такі експериментальні моделі: 1) окремі моделі гострого охолодженням та іммобілізації птахів; 2) модель розвитку стрес-реакції на фоні фармакологічної модуляції секреторної активності клітин інтерренальної та хромафінної (ХА) тканини надниркової залози птахів.

• Моделі гострого охолодженням та іммобілізації птахів. З метою ініціювання у піддослідних птахів стрес-реакції та оцінки особливостей її розвитку застосовували окремо два різних стресора:
• охолодження птахів при -20оС, для чого птахів окремо поміщали у морозильну камеру;
• одноразова іммобілізація (примусове знерухомлення), для чого птахів загортали у трубку з аркуша м'якого білого паперу та залишали у згорнутому стані у горизонтальному положенні (Pacak, Palkovits, 2001).

В обох випадках перед початком експериментального впливу, через 5, 10, 30 та 60 хв. після його початку, а також через 60 хв. після припинення 60-хвилинного експерименту частину птахів декапітували, після чого відбирали їх кров для аналізу рівнів гормонів і органи для гістологічного дослідження. У рамках цього експерименту контрольними вважали птахів, яких не піддавали експерименталь-ному впливу (інтактні, тобто 0 хв. охолодження або іммобілізації).

• Стрес-реакція на фоні фармакологічної модуляції секреторної активності наднирника. У роботі представлено також результати дослідження впливів фармакологічної стимуляції або пригнічення у наднирнику активності глюкокортикоїд- або мінералокортикоїд-секретуючих клітин інтерренальної тканини залози, а також катехоламін-секретуючих клітин хромафінної тканини залози.
• Починаючи з 7-го дня постнатального розвитку, птахи отримували ін'єкції фармакологічних препаратів, здатних модулювати функціональну активність надниркової залози (НЗ). Препарати розчиняли у 0,25 мл ізотонічного (0,9%) розчину NaCl та вводили птахам внутришньом'язево (i.m.) або перорально (p.o.).
• Піддослідні птахи отримували 1-2 ін'єкції на добу (залежно від фармакокінетики препарату) протягом 1 тижня. Через 7 діб досліджували ефекти фармакологічної модуляції функцій НЗ птахів у безстресових умовах, а також в умовах холодового стресу. Для цього птахів охолоджували протягом 10 хв. або 30 хв. як описано вище, після чого декапітували та забирали кров і деякі органи для аналізу.
• Останні ін'єкції фармакологічних препаратів птахи отримували за 1-2 год. до початку охолодження. Для даного експерименту контрольну групу являли птахи, які одержували ін'єкції 0,25 мл ізотонічного розчину NaCl внутришньом'язево (i.m.) або перорально (p.o.) (далі - фізіологічний розчин, ФР). фізіологічний гістологічний голуб наднирник
• Методи дослідження. Флюориметричне визначення гормонів. Після декапітації усіх птахів кров збирали у попередньо гепаранізовані центрифужні пробірки. Частину цільної крові швидко заморожували при -20оС для подальшого визначення рівнів адреналіну (АДР) та норадреналіну (НОР). Іншу частину крові центрифугували 15 хв. при 4-5 тис. об./хв. при кімнатній температурі (центрифуга Janettzki, Угорщина), плазму крові відбирали та швидко заморожували при -20оС для подальшого визначення концентрації сумарних 11-оксикортикостероїдів (11-ОКС).
• Визначення концентрації катехоламінів у крові птахів. Концентрації АДР і НОР у крові птахів визначали за методом Jacobowitz та Richardson (1979). Флюорісценцію АДР і НОР реєстрували, використовуючи флюориметр MPF-2A (Hitachi, Японія). Довжина хвиль флюоресценції: для АДР - 410/500 нм, НОР - 380/480 нм.
• Визначення концентрації 11-оксикортикостероїдів у плазмі крові. Концентра-цію сумарних 11-оксикортикостероїдів (11-ОКС) визначали у плазмі крові птахів флюориметричним методом De Moore у модифікаціїї Балашова (1990). Визначення флюоресценції проводили за допомогою спектрофлюориметра MPF_2A (Hitachi, Японія). Довжина хвиль збудження флюоресценції для 11-ОКС - 470/524 нм.

Гістологічні методики. Для морфологічних досліджень гіпоталамічні ділянки мозку та надниркові залози птахів фіксували у рідині Буена та обробляли далі за традиційними гістологічними методиками. Виготовлені фронтальні серійні парафінові зрізи гіпоталамусу завтовшки 5 мкм забарвлювали метиленовим синім по Ніслю. Парафінові зрізи наднирників завтовшки 5 мкм забарвлювали гематоксиліном Бьомера та дофарбовували еозином. Гістологічні препарати аналізували на світлооптичному рівні якісно та кількісно при збільшенні мікроскопа до х900.

• Електронномікроскопічна техніка. Електронномікроскопічне дослідження надниркових залоз проводили: а) у птахів, яких піддавали охолодженню; б) у птахів, яким вводили фармакологічні препарати (без охолодження).
• Безпосередньо після розтину птахів правий наднирник негайно поміщали у 2,5% розчин глютарового альдегіду на какодилатному буфері (КБ) на 2 год. для попередньої фіксації тканини. Потім залози фіксували в 1% розчині чотириокису осмію на КБ протягом 1 год.

Далі матеріал поступово просочували епоксидною смолою, а після заливки матеріалу у смолу за допомогою ультрамікротома UltraCut_R (Німеччина) виготовляли ультратонкі зрізи завтовшки 70-80 нм, контрастували у водному 2,5% розчинах ураніл-ацетату та цитрату свинцю. Ультратонкі зрізи розглядали в трансмісійному електронному мікроскопі ПЕМ-У (ВАТ “Selmi”, Україна) при робочому збільшенні х4000-х25000.

• Морфометричні методики. Відомо, що зміни каріо-, цито- та гістологічних характеристик можуть бути кваліфіковані як морфологічні еквіваленти функціональних змін клітин, тканин, органів, тощо (Ташкэ, 1980; Исаков и др., 1988; Автандилов, 1990; Виноградов, 1998). У наших дослідженнях про зміни функціонального стану нейросекреторних нейронів гіпоталамусу та клітин паренхіми надниркових залоз судили на підставі комплексного аналізу їх каріо- та цитометричних характеристик на світло-оптичному рівні.

Морфометричний аналіз, який обов'язково базувався на даних якісної оцінки морфологічного стану гіпоталамічної, інтерренальної та хромафінної тканин, проводили за допомогою окуляр-мікрометра МОВ_1-15х.

• Так, з метою оцінки функціонального стану нейроцитів ПВЯ гіпоталамусу вимірювали площі зрізів клітинних ядер дрібноклітинних нейроцитів ПВЯ, які легко відрізняються від великоклітинних нейроцитів ПВЯ за відсутністю у перикаріоні паральдегід-фуксин-позитивної субстанції. Оскільки імуноцитохімічні дослідження вказують на те, що тіла кортиколіберин-вмісних нейронів містяться у латеральній частині ПВЯ гіпоталамусу птахів (Jуzsa et al., 1984; Panzica et al., 1986), то на зрізах поле аналізу обмежували саме цією частиною ПВЯ. Морфометричною ознакою посилення функціональної активності нейросекреторних нейронів вважали збільшення вимірюваного параметра та збільшення відносної кількості світлих нейроцитів у ПВЯ, ознакою пригнічення функцій - зменшення цих величин.

Секреторну активність клітин інтерренальної частини надниркових залоз піддослідних птахів оцінювали на підставі аналізу площі зрізів ядер інтерренальних клітин, а також ширини клітинних тяжів інтерренальної тканини як показника висоти секретуючих гландулоцитів, якими ці тяжі утворені. Вважали, що морфологічно посилення синтетичних та секреторних процесів у інтерренальній тканині наднирників виявляється, зокрема, у збільшенні розмірів ядер інтерренальних клітин (ІК) і ширини інтерренальних тяжів, а ознакою гіпофункції є зниження цих параметрів.

Дані морфометричного аналізу інтерренальних і хромафінних клітин надниркових залоз, а також нейроцитів ПВЯ гіпоталамусу додавали до даних візуальної якісної оцінки функціонального стану клітин, а також даних біохімічного визначення адреналових гормонів у крові та розглядали комплексно.

Статистичні методики. Статистичну обробку результатів вимірювань здійснювали методами варіаційної статистики (W-критерію Шапіро-Уілка, t-тест Ст'юдента, U-критерій Манн-Уітні). Статистично достовірними вважали відмінності між середніми значенями порівнюваних показників при рівні значущості p<0,05 (Айвазян и др., 1983; Лакин, 1990; Носов, 1990; Новицкий, Зограф, 1991).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

• Не дивлячись на широке визнання концепція стресу, запропонованої Г.Сельє у середині ХХ ст., досі не існує його наукового визначення, не стандартизовані критерії оцінки його особливостей і наслідків. Однією з важливих причин цього, імовірно, є суб'єктивність сприйняття будь-якого стресору: те, що є стресорним для певного організму в певний час, не є таким для іншого.
• За Сельє, стрес - неспецифічна фізіологічна реакція організму, яка спрямована на відновлення порушеного гомеостазу на підставі активації симпато-адреналової та гіпоталамо-адренокортикальної систем організму. Зростання в останні роки кількості публікацій, присвячених переоцінці неспецифічності стрес-реакції (Li et al., 1996; Chrousos, 1998; Dubrovsky, 2000; Pacak, Palkovits, 2001; Mбrquez et al., 2002; Dunn, 2004), спонукала нас до проведення порівняльного дослідження ефектів двох різних стресорів: охолодження або іммобілізації тіла птахів.
• Холодовий стрес. Дослідження динаміки розвитку стрес-реакції, спричиненої охолодженням птахів, показало, що вже протягом перших 5 хв. стресу підвищується рівень КА в плазмі крові, нейрони ПВЯ гіпоталамусу збільшують секреторну активність, ІК посилюють секрецію 11-ОКС. Згідно з класичним визначенням етапів стрес-реакції за Г.Сельє, це відповідає стадії тревоги. Вже через 10 хв. починається зменшення цих показників, що вказує на початок пристосування гіпоталамо-адреналової системи до стресорного навантаження.
• Через 30 хв. охолодження спостерігається деяке зменшення секреції кортикостероїдів, зменшення розміру ядер нейроцитів ПВЯ гіпоталамусу, що відповідає подальшій адаптації та можливому переходу до стадії резистентності стрес-реакції. Власне, після 30 хв. охолодження, імовірно, розвивається резистентність гіпоталамо-адреналової системи птахів, на що вказують стабільно високі значення майже всіх вимірюваних параметрів. Виключенням є концентрація АДР у крові, яка віднов-люється вже у перші 10 хв. стресу та далі не змінюється.

Через 60 хв. охолодження вимірювані параметри продовжують перевищувати контрольні рівні, більш чи менш достовірно, що узгоджується з даними про можливість розвитку поліфазної стрес-реакції (Богданова, 1987, 1988, 1991).

• Через 1 год. після припинення 60-хвилинного охолодження більшість вимірюваних параметрів залишаються на порівняно збільшеному рівні, зменшується лише концентрація НОР у крові. Припустимо, така стабільна гіперфункція відповідає встановленій резистентності системи до дії стресору. Показано, що тривалість змін, спричинених гострим стресом, може становити декілька діб (Mбrquez et al., 2002).
• Отже, фізіологічні події, які спостерігались при охолодженні птахів, цілком відповідають етапам розвитку класичної стрес-реакції Сельє. Крім того, описаний перебіг подій припускає, що при холодовому стресі у птахів КА обумовлюють швидку нетривалу, а кортикостероїди - менш виразну на початку, але більш довгу адаптаційну реакцію.
• Цей висновок узгоджується із спостереженнями інших авторів (Кириллов, 1994; Herman, Cullinan, 1997; Garsia et al., 2000; Sapolsky et al., 2000; Dunn, 2004; Jansen, 2004). Між тим, за деякими даними, гормони надниркових залоз майже не потрібні для розвитку адаптивної реакції на холодовий стрес (Pacak, Palkovits, 2001).

Показано, що охолодження тіла індичок до +5оС не викликало збільшення рівня КС у крові протягом наступних 4 год., що припускає нечутливість цих птахів до температурного стресу такої інтенсивності, хоча б протягом певного періоду онтогенезу (Davis, Siopes, 1989).

• Іммобілізаційний стрес. Характер стрес-реакції, викликаної знерухомленням птахів, дещо відрізнявся від адаптаційної відповіді на охолодження. Застосована іммобілізація вже у перші 5-10 хв. спричиняла помітне зменшення всіх вимірюваних параметрів функціональної активності надниркових залоз: зменшення розмірів ІК та їх ядер, зниження концентрації 11-ОКС і КА у крові тощо.
• Причини таких змін неочевидні; скаладається враження, що стрес-реакція у даному випадку почалася із фази протишоку класичної реакції тривоги на стрес. Відомо, що примусова іммобілізація є дуже сильним нейрогенним стресором для птахів (Bayle, 1976). Можна припустити, що вона спричинила настільки швидку реакцію симпатоадреналової системи, що через 5 хв. спостерігались вже тільки її наслідки.

Подальші події розвитку адаптивної реакції відповідають класичним стадіям стресу за Сельє. До 30 хв. знерухомлення триває стадія протишоку, оскільки більшість вимірюваних параметрів залишаються зменшеними відносно вихідного рівня. Після цього починається активація системи, про що говорить поступове збільшення вимірюваних величин протягом останніх 30 хв. іммобілізації. Через 60 хв. дії стресору більшість показників функціональної активності ГАС повертаються до контрольних рівнів, що дозволяє назвати точку 60 хв. стадією адаптації до іммобілізаційного стресу.

• Відомо, що гострий іммобілізаційний стрес викликає зростання рівня кортикостерону у каче-нят (Anas platyrhynchos) (Holmes et al., 1989), у півнів (Gallus domesticus) різного віку (Wodzicka-Tomaszewska et al., 1982) та у дорослих голубів (Stroptopelia risoria) (Rodrнguez et al., 2000). З іншого боку, показано, що у курчат Gallus domesticus 2-хвилинний іммобілізаційний стрес спричиняє зменшення рівнів АДР і НОР через 5 хв., і відновлення вихідних рівнів через 30 хв. (Mahata et al., 1990).
• У нашому експерименті через 60 хв. після припинення стресу спостерігалась прогресивне зменшення вимірюваних параметрів, що вказує на зниження активності ГАС. Малоімовірно, щоб це було результатом її виснаження, адже ми не спостерігали надмірної активації. Оскільки у нашому експерименті явна гіпертрофія НЗ не розвивалась, імовірно, залоза задовільно забезпечувала потреби організму у адреналових гормонах.
• У свою чергу, причиною відсутності гіпертрофії залози, скоріше за все, може бути недостатня сила застосованого стресору - тобто початок іммобілізації був дійсно стресом для птахів, але перебування у знерухомленому стані (без нарощування стресорного впливу) поступово втрачало стресорний ефект, і, ймовірно, спричинило порівняно швидку адаптацію птахів без надмірної активації стресорних систем.
• Так, показано, що швидкість пост-стресорного відновлення ГАС залежить не стільки від тривалості, скільки від інтенсивності стресору (Garsia et al., 2000). Іншим поясненням може бути вікові особливості фізіології стресорних систем піддослідних птахів.

Так, показано, що у однотижневих пересмішників (Sims, Holberton, 2000), а також три-тижневих диких качок (Holmes et al., 1989) стрес-індуковане збільшення рівня кортикостерону значно менш виразне порівняно із дорослими птахами. Подібні ефекти описані також у ссавців (Угрюмов, 1999). Неповне дозрівання стресорної системи молодих птахів пов'язують із розвитком механізмів утилізації великих стресорних рівнів глюкокортикоїдів, які можуть бути потенційно небезпечними для організму (Sims, Holberton, 2000; Love et al., 2003).

У рамках уявлення про існування у птахів раннього постнатального віку періоду низької чутливості ГАС до дії стресору можна зробити припущення, що ефект іммобілізаційного стресу на функції ГАС досліджуваних нами птахів виявився відносно невеликим, а стрес-реакція - невиразною. Можливо, активація ГАС після 60 хв. знерухомлення відображає стадію тривоги стрес-реакції, яка розтягнена у часі та нечітка внаслідок слабкого стресу.

• Порівняння стрес-реакцій. На підставі проведених експериментів можна припустити, що і одноразова іммобілізація, і охолодження тіла викликають в ГАС птахів класичну стрес-реакцію зі стадіями тревоги (шок, проти-шок) та адаптації (резистентності).
• Порівняльний аналіз змін секреторної активності нейроцитів ПВЯ не виявив специфічних особливостей розвитку різних стрес-реакцій. У випадках обох стресорів відмічений поліфазний характер змін рівнів КА у крові, причому при іммобілізації зміни рівнів АДР і НОР у крові у цілому взаємно протилежні, тоді як при охолодженні цей ефект менш виразний.

Відмінними особливостями стрес-реакції, що була викликана охолодженням, є швидке збільшення рівнів АДР (короткотривале) та 11-ОКС (довготривале) при незначних коливаннях рівня НОР на протязі стрес-реакції. При дії іммобілізації, навпаки, зміни рівня АДР мають непостійний характер, а рівень НОР при ініціації стрес-реакції короткочасно збільшується. Подібні дані отримані Korte з колегами (1997): 8-хвилинна примусова іммобілізація курчат спричиняла збільшення рівня кортикостерону і НОР, але не АДР у крові птахів.

• Таким чином, отримані дані не дають підстав заперечувати теорію ЗАС, хоча дозволяють припустити наявність у птахів деякої специфічності стрес-реакції, що викликана іммобілізацією або охолодженням тіла. Імовірно, будь-яка стрес-реакція містить як універсальний неспецифічний, так і специфічний компоненти, але активація симпато-адреналової та гіпоталамо-адренокортикальної систем відбувається принаймні у більшості стресорних ситуацій. За деякими поглядами, компоненти стресорної системи активуються відповідно до специфічних особливостей стресору, а при посиленні стресорного впливу стрес-реакція поступово втрачає специфічність (Chrousos, 1998).

Слід також підкреслити, що для порівняння ефектів різних стресорів важко або навіть неможливо порівнювати величини стрес-індукованих змін, оскільки стресорність різних впливів однієї тривалості може бути неоднакова (Theorell, 2003).

Ультраструктурні особливості стрес-реакції. Гіпертрофія клітин наднирників, ультраструктурні перебудови у них, спрямовані на покращення гормонпоетичних здатностей залози відображають збільшення її функціональних резервів, а також ефективності її функціонування у рамках адаптаційних перебудов гіпоталамо-адреналової системи (Богданова, 1987, 1988, 1991; Меєрсон, 1988; Кириллов, 1994; Виноградов, 1998). Тому особливу увагу ми приділяли ультраструктурному аналізу клітин наднирників птахів.

• Виявлені гістологічні та ультраструктурні особливості клітин НЗ птахів, у цілому, подібні до описаних іншими авторами (Hodges, 1974; Ringer, 1976; Гордиенко, Козырицкий, 1978; Nussdorfer, 1986; Ghosh et al., 2001). За нашими даними, інтерренальні клітини ацидофільні, різного ступеню еозинофілії та вакуолізації, з одним базофільним ядром та декількома ядерцями, з великою кількістю круглястих мітохондрій, що мають тубуло-везикулярні кристи, та ліпідних краплин.
• Форма ІК частіше полігональна, овальна, конічна. ХА клітини крупніші та більш круглясті порівняно з інтерренальними, з інтенсивно базофільною цитоплазмою, щільно заповненою численними секреторними везикулами. За субмікроскопічними ознаками гранул можна диференціювати НОР- та АДР-вмісні клітини: у перших везикули з інтенсивно осміофільною, ексцентрично розміщеною серцевиною (персневидні), тоді як АДР-везикули більш гетероморфні, менш електронно-щільні, часто із зернистим вмістом, оточеним тонким світлим гало та в цілому у 1,5-2 рази дрібніші.

Підсумовуючи отримані результати ультраструктурного аналізу, можна звернути увагу на те, що найбільше функціональне значення мають у адренокортикальних клітинах ультраструктурні зміни таких органоїдів, як мітохондрії і ліпосоми, оскільки зміни саме цих органоїдів ми спостерігали найчастіше при екпериментальних впливах. Менш виразні зміни відмічені в елементах вакуолярної системи, гіалоплазмі та клітинному ядрі.

Короткотривала модуляція функціональної активності адрено-кортикоцитів, як вважають, викликає зовсім незначні субмікроскопічні зміни у мітохондріях - зміни діаметру крист (Nussdorfer, 1986). Із морфологією мітохондріальних крист пов'язують також належність адренокортикоцитів до глюко- чи мінералокортикоїд-продукуючих (Kjaerheim, Kondics, 1966; Гордиенко, Козырицкий, 1978). За нашими спостереженнями, які відповідають даним Nussdorfer (1986) і Віноградова (1998), часто у клітинах із значною кількістю мітохондрій порівняно небагато ліпосом, і навпаки. Імовірно, це відображає функціональні зміни, пов'язані із переважанням синтетичних або секреторних процесів у адренокортикоцитах.

Слід підкреслити, що ми не проводили спеціального дослідження ультраструктури клітин різних ділянок НЗ, але практично усі адренокортикоцити, які ми спостерігали, на підставі морфології мітохондріальних крист можуть бути віднесені до одного клітинного типу. Переважна більшість клітин містили мітохондрії з тубуло-везикулярними кристами. Значні зміни морфології крист відмічені тільки при тривалій фармакологічній модуляції функціональної активності наднирників, наприклад, збільшення кількості мітохондрій із трубчастими або септальними кристами.

• Зміни розмірів клітинного ядра та ядерця адренокортикоцитів можна безпосередньо пов'язувати із змінами інтенсивності транскрипції, оскільки, як було продемонстровано, саме блокада транскрипції, але не трансляції спричиняє пригнічення АКТГ-індукованої гіпертрофії ядер адренокортикоцитів щурів in vitro (Nussdorfer, 1986). За нашими даними, зміни діаметру перерізу клітинних ядер ІК (як показник їх розміру) та ширина перерізу інтерренальних тяжів (як показник розміру ІК) однаково інформативні, часто відповідають одне одному та можуть використовуватись для оцінки функціональної активності ІК.
• Щодо вакуолярної системи адренокортикоцитів, то застосовані нами експериментальні впливи не спричиняли драматичних змін ультраструктури ендоплазматичного ретикулуму (ЕР) і апарату Гольджі (АГ). Структурні перебудови полягали здебільшого у змінах кількості цистерн ЕР і АГ, і їх функціональному набряку, перерозподілу кількостей гранулярного та агранулярного ЕР тощо.

Відомо, що у гладкому ЕР суттєві зміни виявляються за умов хронічної, але не гострої стимуляції або пригнічення активності надниркових залоз (Nussdorfer, 1986). Імовірно, кількісний ультраструктурний аналіз може виявити більш точні характеристики того чи іншого функціонального стану клітин.

За нашими даними, про функціональний стан хромафіноцитів найбільш достовірно говорить ультраструктура секреторних везикул, ступень їх гетероморфності, кількість і особливості розподілу у клітині. Цитоплазма ХА клітин звичайно досить бідна на інші органоїди, оскільки дуже щільно заповнена осміофільними секреторними гранулами.

Фармакологічне дослідження. З метою оцінки участі компонентів надниркових залоз у розвитку стрес-реакції, досліджували особливості адаптації до охолодження тіла птахів після щоденних протягом тижня ін'єкцій фармпрепаратів, що стимулюють або пригнічують функціональну активність глюкокортикоїд-, мінералокортикоїд- і КА-продукуючих клітин НЗ.

• Для стимуляції глюкокортикоїд-продукуючих клітин НЗ використовували аналог АКТГ синактен, а для пригнічення - селективний агоніст глюкокортикоїдних рецепторів дексаметазон, який при хронічному введенні у великих дозах пригнічує секрецію кортикостерону.

Хронічне введення синактену приводило до посилення функцій КС-синтезуючих клітин НЗ. Аналіз динаміки реакції наднирників на охолодження після хронічного введення синактену дозволяє припустити ефективну адаптацію стресорної системи до холодового стресу внаслідок тренування, спричиненого попереднім стресорним навантаженням.

Використання дексаметазону приводило до деякого пригнічення функцій НЗ у нормі, тоді як після подальшого охолодження значна частина вимірюваних параметрів залишалась на рівні стресованого контролю. Імовірно, тривале пригнічення ГАС за принципом глюкокортикоїдних негативних зворотних зв'язків, яке лежить в основі дії дексаметазону, спричиняє зменшення як базальної, так і стрес-індукованої її активності.

• З метою пригнічення мінералокортикоїд-продукуючих клітин наднирників птахів використовували блокатор синтезу ангіотензину ІІ, який контролює секрецію альдостерону, еналаприл. Отримані дані недостатні для достовірного свідчення про негативний ефект еналаприлу на функції ГАС як в нормі, так і при стресі, але припускають пригнічення ним деяких ланок досліджуваної системи.

Наприклад, у ІК відмічені значні деструктивні зміни при введенні еналаприлу, що вказує на пригнічення кортикостероїд-продукуючих клітин.

• Очікувані ефекти спіронолактону пов'язували з пригніченням ефектів альдосте-рону у периферичних тканинах і можливою активацією синтезу останнього за механізмом негативної зворотної регуляції. Цей препарат також не мав позитивного ефекту на функції надниркових залоз птахів як у нормі, так і при стресі.

Імовірно, виявлені неоднозначні ефекти модуляції активності мінералокортикоїд-продукуючих клітин НЗ обумовлені фізіологічними особливостями птахів. Зокрема, припустимо, що у птахів кортикостерон і альдостерон можуть вироблятись тими самими інтерренальними клітинами. Підкреслимо, що жодних відомостей за чи проти цього, не знайдено.

• Для стимуляції секреторної активності ХА клітин НЗ використовували ін'єкції н-холіноміметика цититону, а для пригнічення продукції КА птахам вводили симпатолітик метилдопа (мДОПА).
• Реакція ГАС на хронічні ін'єкції Цититону полягала у посиленні функціональної активності хромафіноцитів НЗ, причому ознаки активації норепінефроцитів були більш виразними, ніж у епінефроцитів.

При холодовому стресі після хронічного введення Цититону відмічено пригнічення секреторної активності клітин наднирників. Імовірно, холінергічні механізми у різному ступені залучені до розвитку адаптивних реакцій на хронічний/повторний або гострий стрес. Припустимо також, що стимуляція н-холінорецепторів цититоном спричиняє переважно посилення базальної, але не стресорної секреції КА.

Ефекти повторних ін'єкцій мДОПА говорять про вплив його на уповільнення процесів секреції КА у НОР-вмісних клітинах і пригнічення синтезу гормонів у АДР-продукуючих клітинах НЗ як у нормі, так і при холодовому стресі, що в цілому узгоджується з результатами хронічного введення цититону.

Важливо відмітити, що динаміка змін, викликаних охолодженням птахів, яки не зазнавали інших експериментальних впливів, у цілому відповідала такій у птахів, яких охолоджували після хронічного введення ФР, але не завжди узгоджувалась із динамікою стрес-реакції у птахів, яких охолоджували на фоні хронічного введення фармакологічних препаратів. Це дозволяє припустити, що стрес-реакція, викликана гострим охолодженням, може протікати залежно від характеру стрес-реакції, викликаної попередньою хронічною фармакологічною модуляцією функціональної активності НЗ, тобто від попереднього стресорного навантаження іншої природи.

Підсумовуючи, слід зазначити, що в умовах гострого чи повторного стресу взаємодії між усіма компонентами стресорної системи організму спрямовані на тісну функціональну інтеграцію їх у ході розвитку адаптивних реакцій. Інтегральним результатом функціонування системи є певний, відповідний кожній конкретній ситуації вплив гормонів на ефекторні клітини, який визначає реактивність і гомеостатичну стійкість організму.

Не дивлячись на численні труднощі, що мають місце при вивченні стрес-реакції, визначенні стресорних умов і ступенів активності стресорної системи, ця область біомедичних досліджень залишається перспективною та важливою. Проведене нами дослідження дозволило зробити такі висновки.

ВИСНОВКИ

У птахів стресорна відповідь являє собою комплекс фізіологічних реакцій, спрямованих на відновлення порушеного гомеостазу та забезпечується складними морфо-функціональними перебудовами ендокринної системи. Провідне місце в розвитку стрес-реакції займають симпато-адреналова та гіпоталамо-адреналова системи (ГАС), загальною ефекторною ланкою яких є надниркові залози.

• Ультраструктурні перебудови у клітинах надниркових залоз птахів є цінним критерієм оцінки адаптаційних реакцій ГАС. Найбільше функціональне значення мають ультраструктурні зміни мітохондрій і ліпосом адренокортикоцитів і катехоламін-вмісних секреторних гранул хромафіноцитів, оскільки зміни саме цих органоїдів ми спостерігали найчастіше при експериментальних впливах.

Фізіологічні події, які спостерігались при охолодженні птахів, відповідають етапам розвитку класичної стрес-реакції, описаної Сельє, із послідовними фазами тривоги та адаптації.

Динаміка фізіологічних подій стрес-реакції, спричиненої примусовим знерухомленням птахів, відрізняється від такої у охолоджуваних птахів. Відсутність чіткої фази тривоги при застосованому режимі іммобілізаційного стресу птахів не дозволяє однозначно оцінити відповідність спричиненої ним стрес-реакції класичній теорії стресу Сельє.

Отримані дані не дають підстав заперечувати класичну теорію загального адаптаційного синдрому, хоча дозволяють припустити наявність у птахів особливостей стрес-реакцій, спричинених охолодженням або іммобілізацією тіла, які полягають у відмінностях динаміки та ступеня виразності адаптивних змін.

Хронічна фармакологічна стимуляція або пригнічення функціональної активності клітин наднирників приводить до змін адаптаційної відповіді їх на холодовий стрес.

Хронічний ефект аналога АКТГ синактену розглядається як згасання стресорної реакції на охолодження в результаті адаптації до багаторазових стресорних фармакологічних навантажень. Тривале пригнічення ГАС ін'єкціями дексаметазону спричиняє пригнічення базальної та стрес-індукованої її активності.

Багаторазове введення блокатора синтезу ангіотензину ІІ еналаприлу викликає значні деструктивні зміни у інтерренальних клітинах, що уповільнює розвиток стрес-реакції, викликаної охолодженням. Хронічні введення антагоніста альдостерону спіронолактону не мали позитивного ефекту на функції наднирників птахів як у нормі, так і при стресі.

Хронічні ін'єкції холіноміметика цититону приводять до посилення базальної, але не стресорної функціональної активності адреналових хромафіноцитів. Багаторазові ін'єкції симпатолітика метилдопи спричиняють уповільнення процесів секреції норадреналіну та пригнічення синтезу адреналіну як у нормі, так і при холодовому стресі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ

1.Дзержинський М.Е., Гарматіна С.М., Вороніна О.К. Реакція надниркових залоз на іммобілізаційний стрес // Вісник Аграрного Університету.- 2003.- №64.- С.20-24. (Дисертанткою проведені планування експерименту, гістологічна обробка матеріалу, статистична обробка даних, підбір літературних джерел та написання статті.)

2.Вороніна О.К. Надниркові залози птахів: цитофізіологія та участь у стрес-реакції // Вісник Київського університету. Біологія.- 2003.- №39-40.- С.97-100. (Ди-сертантка підібрала та обробила літературні дані, описала гістологічні препарати, написала статтю.)

3.Вороніна О.К., Пшенична О., Воронін К.Ю., Мішуніна Т.М., Дзержинський М.Е. Динаміка розвитку стрес-реакції під час гострого охолодження у птахів // Вісник Київського університету. Біологія.- 2002.- №38.- С.71-72. (Дисертантка брала участь в плануванні експерименту, забої тварин та заборі органів, провела гістологічну обробку матеріалу, проаналізувала літературні джерела та написала статтю.)

4.Вороніна О.К. Ультраструктурні особливості клітин інтерренальної та хромафінної тканини надниркових залоз птахів при дії стимуляторів і інгібіторів їх функцій // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Шевченківська весна”.- Київ, 2004.- С.29-30. (Дисертантка брала участь у плануванні експерименту, проводила електронномікроскопічний аналіз, описувала препарати, приймала участь в обговоренні результатів.)

5.Воронина Е.К., Воронин К.Ю., Дзержинський Н.Э. Специфичность реакции надпочечников на действие стрессора // Материалы III Всероссийской конференции с международным участием ”Механизмы функционирования висцеральных систем”.- Санкт-Перебург (Россия), 2003.- С.60-61. (Дисертанткою проведені експе-рименти, забір та гістологічна обробка надниркових залоз та гіпоталамічної ділянки мозку, морфометричний та статистичний аналіз отриманого матеріалу, написання тез.)

6.Вороніна О.К., Воронін К.Ю., Гарматіна С.М. Дзержинський М.Е. Ефекти фармакологічної модуляції функцій надниркових залоз у стресованих птахів // Архів клінічної та експериментальної медицини.- 2003.- Т.12, №1 (Додаток).- С.56. (Дисер-тантка брала участь у плануванні експерименту, проводила статистичну обробку даних, приймала участь в обговоренні результатів та написанні тез.)

7.Пшенична О.М., Вороніна О.К. Реакція надниркових залоз птахів на охолодження // Матеріали Х студентської науково-практичної конференції Київського медичного інституту Української асоціації народної медицини.- 2003.- С.8-9. (Дисертантка брала участь у плануванні експерименту, проводила забір та гістологічний аналіз органів, статистичну обробку даних та написання тез.)

8.Вороніна О.К., Пшенична О.М., Воронін К.Ю., Гарматіна С.М., Мішуніна Т.М., Дзержинський М.Е. Участь надниркових залоз у розвитку стрес-реакції у птахів // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Психофізіологічні та вісцеральні функції в нормі та патології”.- Київ, 2002.- С.29. (Дисертантка брала участь в плануванні та проведенні експерименту, гістологічній обробці матеріалу та обговоренні результатів.)

АНОТАЦІЯ

Вороніна О.К. Ультраструктурні та гістологічні особливості реакції надниркових залоз птахів на стрес. - Рукопис.

• Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук зі спеціальності 03.00.11 - цитологія, клітинна біологія, гістологія. Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.
• На птахах Gallus domesticus неонатального віку досліджені особливості перебігу фізіологічних подій у ході розвитку адаптаційної відповіді організму, викликаної гострим холодовим або іммобілізаційним стресом. На підставі проведених експериментів можна припустити, що і одноразова іммобілізація, і охолодження тіла викликають в гіпоталамо-адреналовій системі птахів класичну стрес-реакцію зі стадіями тревоги (шок, проти-шок) та адаптації (резистентності).

Отримані дані не дають підстав заперечувати теорію загального адаптаційного синдрому, хоча дозволяють припустити наявність у птахів деякої специфічності стрес-реакції, що викликана іммобілізацією або охолодженням тіла. Досліджувались також особливості адаптації до охолодження у птахів, яким протягом тижня застосовували фармакологічну стимуляцію або пригнічення глюкокортикоїд-, мінералокортикоїд- і катехоламін-продукуючих клітин наднирників. Показано, що стрес-реакція, викликана гострим охолодженням, може протікати залежно від характеру попереднього стресорного навантаження у вигляді хронічної фармакологічної модуляції функцій наднирників.

Ключові слова: стрес, нейроендокринна регуляція, надниркові залози, птахи.

АННОТАЦИЯ

Воронина Е.К. Ультраструктурные и гистологические особенности реакции надпочечных желез птиц на стресс. - Рукопись.

• Диссертация на соискание научной степени кандидата биологических наук по специальности 03.00.11 - цитология, клеточная биология, гистология. Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.
• На птицах Gallus domesticus породи белый леггорн неонатального возраста (14 дней) проведено сравнительное исследование особенностей физиологических событий в ходе развития адаптационных ответов организма птиц на острый холодовой или иммобилизационный стресс.
• Исследование включало гистологический, морфометрический и ультраструктурный анализ интерренальной (кортикостероид-продуцирующей) и хромафинной (катехоламин-продуцирующей) ткани надпочечных желез, биохимическое определение адреналовых гормонов в крови, а также гистологический анализ ткани паравентрикулярного ядра гипоталамуса птиц.

Отмечено, что среди морфологических параметров оценки функциональной активности надпочечников наибольшее значение имеют ультраструктурные изменения митохондрий и липидных капель адренокортикоцитов и изменения в осмиофильных секреторных гранулах хромафиноцитов.

• На основании проведенных экспериментов можно предположить, что и одноразовая иммобилизация, и охлаждение тела вызывают в гипоталамо-адреналовой системе (ГАС) птиц похожие стресс-реакции с классическими стадиями тревоги (шок, анти-шок) и адаптации (резистентности), описанными Г.Селье.
• При обоих стрессах отмечены структурные перестройки клеток надпочечников, изменение уровня 11-оксикортикостероидов, а также полифазные изменения уровня катехоламинов в крови птиц. Отличительными особенностями стресс-реакции, вызванной охлаждением, являются быстрое недолгое увеличение уровня адреналина в крови и более длительное увеличение уровня 11-оксикортикостероидов при незначительных колебаниях уровня норадреналина в ходе стресс-реакции.
• При иммобилизационном стрессе изменения уровня адреналина носят непостоянный характер, тогда как уровень норадреналина быстро увеличивается при инициации стресс-реакции.

В целом, полученные данные не дают оснований отвергать теорию общего адаптационного синдрома, хотя позволяют предположить наличие у птиц некоторой специфичности стресс-реакции, вызванной иммобилизацией или охлаждением тела, которая состоит в отличиях динамики и степени выраженности изменений, имеющих место при развитии стресс-реакции.

• Исследовались также особенности адаптации к охлаждению у птиц, у которых на протяжении недели применяли фармакологическую стимуляцию или угнетение глюкокортикоид-, минералокортикоид- или катехоламин-продуцирующих клеток надпочечников.
• Хроническое введение аналога кортикотропина (синактена) тренирует стрессорную систему птиц, что отражается в эффективной адаптации ее к последующему холодовому стрессу. Длительное введение глюкокортикоидов (дексаметазона) вызывает угнетение как базальной, так и стресс-индуцированной активности ГАС.
• Многократное введение блокатора синтеза ангиотензина ІІ (еналаприла) приводит к значительным деструктивным изменениям в интерренальных клетках, что ослабляет стресс-реакцию, вызванную охлаждением. Кроме того, на основании субмикроскопического анализа эффектов еналаприла и антагониста альдостерона (спиронолактона) предполагается, что адренокортикоциты птиц, в отличие от млекопитающих, могут продуцировать как глюкокортикоиды, так и минералокортикоиды.

Инъекции н-холиномиметика цититона вызывают повышение базальной, но не стрессорной секреции адреналовых катехоламинов, тогда как негативные эффекты симпатолитика метилдопа имеют место как в норме, так и при холодовом стрессе. полученные данные указывают, что стресс-реакция, вызванная острым охлаждением, может протекать в зависимости от характера предварительной стрессорной нагрузки в виде хронической фармакологической модуляции функций надпочечников.