Стилоподій і зейгоподій свійських тварин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний Університет Біоресурсів і Природокористування

Реферат на тему:

“Стилоподій і зейгоподій свійських тварин”

Зміст

1. Скелет вільних кінцівок

2. Розвиток ногоподібних кінцівок

3. Стилоподій(Stylopodium)

4. Зейгоподій(Zeugopodium)

Список використаної літератури

1. Скелет вільних кінцівок

Складається з трьох ланок: стилоподій, зейгоподій і автоподій.

Рис. 1

-Стилоподій(Stylopodium):

-Зейгоподій(Zeugopodium):

-Автоподій(Avtopodium):

1)Базиподій(Bazipodium)

2)Метаподій(Metapodium)

3)Акроподій(Acropodium)

Cтилоподій -- перша ланка (проксимальна) скелета вільних кінцівок, на грудних кінцівках представлена плечовою кісткою, на тазових -- стегновою кісткою.

Зейгоподій -- друга ланка скелета вільної кінцівки. На грудній кінцівці це кістки передпліччя, на тазовій -- кістки гомілки. Автоподій -- третя ланка(дистальна) скелета вільних кінцівок, поділяється на три частини. Перша частина -- базиподій. На грудній кінцівці це кістки зап'ястка, на тазовій -- кістки заплесна. Друга частина автоподія -- метаподій. На грудній кінцівці це кістки п'ястка, а на тазовій - кістки плесна. Третя частина автоподія -- акроподій представлена кісткою пальців.

2. Розвиток ногоподібних кінцівок

Ногоподібні кінцівки наземних тварин виникли з парних плавниковоподібних кінцівок водяних хребетних.

Подібність скелета ногоподібних кінцівок із плавниковоподібними кінцівками виражається в їх поділі на ланки. У вільному відділі плавниковоподібної кінцівки є ланки, які відповідають стилоподію, зейгоподію і деякою мірою автоподію. Відмінність між ними -- в кількості ланок і довжині їхніх променів. У водяних тварин промені ланок короткі, в наземних -- довші, що пояснюється особливостями їх функцій. Так, парні плавники водяних забезпечують заглиблення, а ногоподібні кінцівки -- основні органи руху, які підтримують тіло та відштовхують його від землі. Чинниками еволюції ногоподібних кінцівок є: зміна середовища існування (з водного на наземне); спосіб життя і пов'язана з ним головна функція кінцівок (поступальний рух, лазіння, хапання, риття); спосіб і характер спирання на землю кінцівками (на стопу, на пальці, на фаланги пальців, на копито, на ратиці); характер і швидкість поступального руху (повзання, ходіння на двох або на чотирьох кінцівках, бігання, скакання, літання, плавання); зміна в онтогенезі та філогенезі маси тіла тварини. Крім того, на кінцівки свійських тварин впливає тривале стійлове утримання і навантаження під час їх експлуатації. Наприклад, розвиток коня за лінією фенакодус - еогіпус - міогіпус - парагіпус - пліогіпус - сучасний кінь

Рис. 2

Головною функцією ногоподібних кінцівок є підняття, утримування тулуба та забезпечення поступального руху. Причому з трьох ланок вільної кінцівки тільки автоподій безпосередньо виконує функцію опори. Стилоподій у деяких наземних тварин (земноводних) спрямований латерально, а зейгоподій -- вертикально. При підніманні тулуба розгинаються суглоби між поясом, стилоподієм і зейгоподієм. Під час поступального руху (повзання) після підняття тулуба кінцівка виноситься вперед, автоподій чіпляється за субстрат і тулуб виноситься вперед, зберігаючи рівновагу, рух виникає в суглобі між поясом і стилоподієм. Довжина кроку під час повзання залежить від довжини стопи. Під час переміщення таким способом відбувається одночасне згинання хребта в протилежний бік від діючої кінцівки, внаслідок чого рух не прямолінійний, а зигзагоподібний, дуже повільний, з великою затратою енергії.

Перехід від повзання до ходіння (бігання) шляхом відштовхування від землі вплинув на будову кінцівок. Підійманню тулуба над землею насамперед допомагає повертання кінцівок із сегментального положення в сагітальне, внаслідок чого ліктьовий суглоб став позаду плечового, колінний -- спереду кульшового. При цьому обидва суглоби і автоподій розмістилися під тулубом, а пальці двох пар кінцівок спрямувалися вперед. Таким чином, довжина кроку стала залежати від довжини стилоподія та зейгоподія. Із повертанням кінцівок відпала необхідність у згинанні тулуба при локомоції, тварина почала рухатись швидше. У зв'язку з цим виникла відмінність у функції грудних і тазових кінцівок. Грудні кінцівки почали підтримувати й підтягувати тулуб, а тазові -- штовхати його вперед.

Тазові кінцівки почали виконувати головну функцію локомоторного апарату, що зумовило збільшення міцності тазового поясу, повертання клубової кістки з каудодорсального в краніодорсальне положення, посилення крижів. Зі зміною положення клубової кістки кінцівки почали випрямлятися легше, збільшилась їх довжина при відштовхуванні і одночасному розгинанні кульшового, колінного та заплеснового суглобів.

Посилення функції тазової кінцівки зумовило збільшення загальної довжини й маси кісток тазової кінцівки і, відповідно, посилення м'язів. При випрямленні тазових кінцівок сила відштовхування через клубову кістку передається на крижі і тулуб, який, штовхається вперед.

Виконання грудними кінцівками функції підтримування вплинуло на будову плечового поясу. З трьох кісток збереглась тільки одна -- лопатка, коракоїдна кістка є тільки у примітивних ссавців, а ключиця -- у тварин, здатних до хапальних рухів і повзання. Лопатка розміщена на тулубі дорсокаудально від плечового суглоба. Таке розміщення лопатки, а також каудальне спрямування ліктьового суглоба забезпечують під час розгинання плечового, ліктьового та зап'ясткового суглобів винесення грудної кінцівки вперед, завдяки чому прискорюється рух. Згинання цих суглобів під час опори кінцівки допомагає підтягненню тулуба вперед.

У різних тварин процес ходіння, бігання на чотирьох кінцівках відбувається неоднаково. Так, амфібії, рептилії, а також ведмеді спираються на весь автоподій -- стопоходіння. Стопоходіння змінюється на пальцеходіння, коли тварина спирається на весь палець кінцівки, а базиподій і метаподій входять в опорну частину кінцівки, збільшуючи її довжину, а також легкість кроку (собаки, кішки). Ці властивості ще більше посилюються при переході від пальцеходіння до фалангоходіння, коли тварина спирається тільки на треті фаланги (свиня, велика рогата худоба, кінь), перші ж дві фаланги входять до складу підпірного стовпа (людина, коли ходить, ступає спочатку на п'ятку, а потім на всю стопу, а коли бігає -- то тільки на пальці). Перехід від стопоходіння через пальцеходіння до фалангоходіння зумовлює не лише відривання від землі базиподія, метаподія і частково акроподія, а й перебудову всіх ланок кінцівки від пальців до поясу. Перебудова відбувається закономірно. Змінюється кількість променів, довжина ланок, їх товщина, суглобові поверхні кісток і характер руху в них, розміщення зв'язок. Змінюються м'язи, що діють на суглоби кінцівок, їхні кровоносні судини. Характер і спосіб руху тварин впливає на будову внутрішніх органів, призводить до зміни певних частин тіла, а також зумовлює структурні зміни всього організму.

З переходом від стопоходіння до фалангоходіння на грудній і тазовій кінцівках автоподій в цілому збільшується в довжину відповідно на 57 і 45 %, довжина пальців зменшується на 12 %. Зейгоподій залишається практично без змін (зменшується до 7 і 14 %). Стилоподій, навпаки, вкорочується (до 34 і 30 %), а лопатки й клубові кістки подовжуються до 30 і 20 %.

Кількість променів у автоподії зменшується. У стопоходячих 4 (5) пальців, зникає І палець, а ІІІ-IV стають більш розвинутими. В парнокопитних у свині 4 пальці, причому середні -- ІІІ і IV --краще розвинуті (ІІ і V висячі); у великої рогатої худоби тільки 2 пальці -- ІІІ і IV, метаподій зростається в одну кістку; в однокопитних (кінь) тільки один, ІІІ палець. Решта пальців (і променів) певною мірою редукуються.

Зейгоподій (обидва промені) добре розвинутий тільки в стопоходячих, а в пальцеходячих, особливо фалангоходячих, бічні промені їх, що не виконують функції опори в кінцівках, повністю або значною мірою редукуються (на тазових кінцівках). В однокопитних зберігаються медіальні промені (променева та велика гомілкова кістки), на які припадає вся маса тіла тварини.

скелет ногоподібний кінцівка тварина

Рис. 3

Зміна суглобових поверхонь кісток у стопоходячих тварин призводить до невеликих бічних рухів у метаподія тільки в розігнутому стані, що зумовлюється розвитком гребенів на задній поверхні голівки. У пальцеходячих гребені краще розвинуті, але тільки на одній пальмарній поверхні, що виявля ється в асиметрії виростків блоків, особливо на крайніх променях. У фалангоходячих гребені дуже чітко випинаються і на метаподії з'являються замість голівок блоки, повністю розділені гребенем. У стопоходячих тварин суглоб зап'ястка багатоосьовий і можливі рухи згинання та розгинання в кожному поверсі суглоба. Вісь руху проходить через центри суглобів. Суглобові поверхні проксимального й дистального рядів кісток зап'ястка, а також кістки п'ястка опуклі проксимально. Бічні рухи можливі більше в передплічно-зап'ястковому суглобі, обертальні -- переважно в міжзап'ястковому суглобі. В пальцеходячих тварин суглоб зап'ястка одноосьовий, згинання та розгинання відбувається навколо осей, що проходять приблизно через центр суглоба. В суглобі немає не тільки бічних та обертальних рухів, а й дуже зменшене згинання та розгинання через наявність плоскої площини і відповідних пальмарних зв'язок зап'ястка.

У копитних суглоб зап'ястка найбільш досконалий, одноосьовий, має заставку, яка зменшує можливість розгинання. Осі згинальних і розгинальних рухів проходять через пальмарний відділ суглоба, а не через центр його, як у стопо- і пальцеходячих, внаслідок чого передплічно-зап'ястковий і міжзап'ястковий суглоби розділені на два відділи -- передній і задній. У задньому відділі проксимального ряду кісток зап'ястка проксимальна й дистальна поверхні опуклі і забезпечують можливість згинання-розгинання, а в передньому відділі вони плоскі й вигнуті, що повністю виключає розгинання в зап'ястковому суглобі при статиці тварини. Отже, проксимальний ряд кісток зап'ястка вгнуто-опуклий і дає можливість робити деякі рухи.

У жуйних тварин ІІІ і IV п'ясткові кістки зрощені, проксимально мають плоскі суглобові поверхні, які забезпечують лише деяке (пальмарне) згинання. В однокопитних (кінь) цей суглоб зовсім плоский і тугий і виконує тільки функцію буфера.

3. Стилоподій (Stylopodium)

1)Плечова кістка - os brachii, s. Humeri-- це довга трубчаста кістка, яка має на проксимальному кінці (епіфізі) голівку й міжгорбковий жолоб, на дистальному -- спереду блок, а ззаду ліктьову ямку.

Рис. 4

2)Стегнова кістка - os femoris - це довга трубчаста кістка, яка на проксимальному кінці її є голівка з чітко вираженою шийкою, відросток -- великий вертлюг, на дистальному -- з дорсальної поверхні -- блок для надколінка, а на каудальній -- два виростки для з'єднання з великогомілковою кіст кою

Рис. 5

4. Зейгоподій (Zeugopodium)

*Кісткі передпліччя - ossa antebrachii

1)Променева кістка(radius) - на проксимальному епіфізі має вгнуту суглобову поверхню; дистальний епіфіз дуже масивний, суглобова поверхня його розділена на 2-3 частини. На кістці є фасетки, або горбистості, для з'єднання з ліктьовою кісткою.

2)Ліктьова кістка(ulna) - довга трубчаста. Проксимально на ній виділяється великий ліктьовий відросток, який закінчується ліктьовим горбом для закріплення розгиначів ліктьового суглоба.

Рис. 6 *Кісткі гомілки - ossa cruris

1) Великогомілкова кістка (tibia) -- довга трубчаста, з тригранним проксимальним епіфізом. На ньому виділяють два виростки: латеральний (менший) і медіальний (більший). Суглобові поверхні виростків розділені міжвиростковим жолобом з ямками для зв'язок.

2) Малогомілкова кістка(fibula, s. Perуne) у свійських тварин дуже редукована.

Рис. 7

Список використаної літератури

1. Анатомія свійських тварин: Підручник / С.К. Рудик, Ю.О. Павловський, Б.В. Криштофорова та ін.; За ред. С.К. Рудика. - К.: Аграрна освіта, 2001. - 575 с.: іл.

2. “Анатомія свійських тварин” том 1 - С.К. Рудик, В.С. Левчук, В.В. Костюк.

Размещено на Allbest.ru