Умовні й безумовні рефлекси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Умовні й безумовні рефлекси

Рефлекс - відповідна реакція організму не зовнішнє або внутрішнє роздратування, здійснювана й контрольована центральною нервовою системою. Розвиток подань про поводження людини, що завжди було загадкою, було досягнуто в роботах росіян учених И. П. Павлова й И. М. Сєченова. Рефлекси безумовні й умовні.

Безумовні рефлекси - це вроджені рефлекси, які успадковуються потомством від батьків і зберігаються протягом всього людини життя. Дуги безумовних рефлексів проходять через спинний мозок або стовбур мозку. Кора більших півкуль не бере участь у їхньому утворенні. Безумовні рефлекси забезпечують пристосування організму тільки до тих змінам середовища, з якими часто зустрічалися багато поколінь даного виду

До безумовних рефлексів відносяться:

Харчові (слиновиділення, ссання, ковтання);

Оборонні (кашель, чихання, миготіння, отдергивание руки від гарячого предмета);

Орієнтовні (скошування очей, повороти голови);

Полові (рефлекси, пов'язані з відтворенням і доглядом за потомством)

Значення безумовних рефлексів полягає в тім, що завдяки їм зберігається цілісність організму, підтримка сталості внутрішнього середовища й відбувається розмноження

Умовні рефлекси - це рефлекси, які легко здобуваються організмом протягом життя й утворяться на основі безумовного рефлексу при дії умовного подразника (світло, стукіт, час і т.д.). И. П. Павлов вивчав утворення умовних рефлексів на собаках і розробив методику їхнього одержання. Для вироблення умовного рефлексу необхідний подразник - сигнал, що запускає умовний рефлекс, багаторазове повторення дії подразника дозволяє виробити умовний рефлекс

Якщо не підкріплювати якийсь час умовний подразник безумовним , то наступає гальмування умовного подразника. Але не зникає зовсім. При повторенні досвіду рефлекс дуже швидко відновлюється. Гальмування спостерігається й при впливі іншого подразника більшої сили

2) Властивості нервових процесів

Збудження -- це біологічний процес, який складається з нервових імпульсів і приводить в дію той чи інший орган або елемент. Процес збудження виникає в усіх органах, які складаються з нервової і м'язової тканини, та в залозах. Специфічною ознакою збудження м'яза є його скорочення. У нервових клітинах під час збудження генеруються нервові імпульси, залозові клітини виділяють секрет.

Специфічною властивістю збудження є здатність передаватися по нервових волокнах, що забезпечує фізіологічний зв'язок між усіма системами та елементами організму, їх функціональну єдність.

Процес збудження супроводжується витратами енергетичних ресурсів клітин. Тому неспецифічні ознаки збудження такі:

прискорення обміну речовин у клітині;

посилення теплопродукції;

зміни електричного стану.

Чим більше навантаження у вигляді процесу збудження здатні витримати елементи мозку або нервова тканина, тим вищою є їх працездатність.

Для виникнення збудження мають значення сила подразника, швидкість наростання подразнення і час дії. За силою подразники поділяються на підпорогові, порогові і надпорогові. Підпорогові подразники характеризуються силою, якої недостатньо для збудження. Пороговою називається мінімальна сила подразника, достатня для виникнення збудження. Надпорогові подразники мають велику силу і призводять до значніших функціональних змін.

Між силою подразника і тривалістю його дії існує обернено пропорційна залежність: чим більша сила подразника, тим меншою є тривалість його дії, що необхідна для виникнення збудження, і навпаки.

Діяльність нервової системи, за висловом І. П. Павлова, характеризується процесами збудження і гальмування.

Гальмування -- складний біологічний процес, який послаблює або припиняє діяльність того чи іншого органа, знижує рівень активності фізіологічних систем. На відміну від збудження, гальмування відбувається переважно всередині клітин і не поширюється по нервових провідниках до інших органів.

У фізіологічних системах, які працюють, процеси збудження і гальмування тісно пов'язані з процесами виснаження і відновлення. Під виснаженням розуміють витрати матеріальних ресурсів клітин, насамперед клітин центральної нервової системи, під час їх активного стану, тобто під час збудження. Гальмування забезпечує відновлення нормального стану протоплазми клітини та її функціональних ресурсів. Коли виснаження матеріальних ресурсів клітини досягає певного кількісного значення, включається процес гальмування, який припиняє подальше використання функціональних ресурсів. Отже, виснаження є подразником гальмівного процесу, а гальмування -- подразником відновлювальних процесів у клітинах.

У стані гальмування нервова клітина не відповідає на імпульси, що надходять, і активно відновлює свої ресурси.

У кожній нервовій клітині процеси збудження і гальмування закономірно змінюються, являючи собою різні фази її діяльності. При дії подразника надмірної сили або багаторазового його повторення у нервових клітинах замість збудження виникає процес гальмування. Таке гальмування отримало назву охоронного, біологічного за суттю і безумовного за походженням.

Закономірності взаємодії процесів збудження і гальмування такі:

Іррадіація -- це поширення нервового процесу з місця, де він виник, на навколишні нервові центри.

Індукція -- це наведення протилежного процесу на навколишні нервові центри за умови концентрації збудження чи гальмування на місці свого виникнення.

Концентрація - нервових процесів - явище протилежне іррадіації, при якому процеси збудження (або гальмування) концентруються в окремій ділянці нервової системи.

Концентрація збудження в нервових клітинах, що працюють, та індукція гальмування на навколишні нервові центри у процесі праці виключають непотрібні дії та зайві рухи працівника.

Отже, гальмування у процесі праці:

виключає реакції працівника на побічні подразники;

захищає нервову систему від перенапруження та функціонального виснаження.

Основними властивостями нервових процесів є їх сила, врівноваженість і рухливість.

Силою нервових процесів називають здатність нервових клітин розвивати і тривалий час витримувати значні напруження збудження і гальмування.

Врівноваженість нервових процесів -- це їх співвідношення за силою.

Рухливість нервових процесів -- це швидкість переходу збудження у гальмування, і навпаки.

3) Будова та функції аналізатора

Будова аналізаторів. Зорова сенсорна система, слухова сенсорна система

роздратування нервовий сенсорний аналізатор

Переважна кількість порушень зору пов'язана з недотриманням гігієнічних правил, травмами ока, порушенням обміну речовин. Найчастіше трапляються порушення заломлення світла -- короткозорість, далекозорість, астигматизм, косоокість. Зовнішні частини ока доступні безпосереднім впливам зовнішнього середовища, що може зумовлювати запалення: кон'юнктивіт, кератит. Вікові зміни і загальні запалення можуть призводити до помутніння кришталика --катаракти. При порушенні нормальної циркуляції рідини в оці може підвищуватися внутрішньо-очний тиск і розвиватися глаукома.

Нестача вітаміну А спричиняє значне погіршення сутінкового зору, тобто так звану курячу сліпоту.

Порушення кольорового зору називають дальтонізмом.

Основні правила гігієни зору:

- слід уживати в їжу продукти, які містять вітамін А;

- не слід читати лежачи, у транспорті. Рекомендована відстань від книги до очей 30-35 см;

- при письмі світло повинно падати зліва;

- необхідно користуватися чистими засобами догляду за очима;

- при яскравому світлі слід носити сонцезахисні окуляри;

- при небезпечних роботах потрібно використовувати захисні окуляри;

- при перегляді телепередач відстань до телевізора має бути не менше 2 м, освітлення за рахунок прихованих джерел світла при цьому обов'язкове;

- корисно проводити вправи для м'язів очей;

- відмовитися від тютюнопаління та алкоголю.

Слухова сенсорна система, її будова і функції. Сенсорна система рівноваги

Будова слухової сенсорної системи (слухового аналізатора):

слуховий рецептор (кортіїв орган) -- слуховий нерв -- слухова зона кори великого мозку (скронева частка).

Основні правила гігієни слуху:

- потрібно регулярно мити вуха;

- при потраплянні у вухо сторонніх тіл слід звернутись до лікаря;

- треба оберігати орган слуху від занадто гучних звуків;

- своєчасно необхідно лікувати захворювання глотки (ангіну, скарлатину);

- при болях у вусі необхідно звернутись до лікаря.

ДИНАМІЧНИЙ СТЕРЕОТИП. НАВИЧКИ І ЗВИЧКИ

Більшість основних видів трудової й побутової діяльності людина повторює в певній послідовності впродовж тривалого часу. Це сприяє утворенню єдиного ланцюга рефлексів, у якому рефлекторна реакція на перший подразник є пусковим моментом для всього ланцюга. Таку систему послідовних умовних рефлексів названо динамічним стереотипом. Яскравим прикладом динамічних стереотипів є різноманітні рухові навички. Ходьба, біг, плавання, катання на лижах та велосипеді, гра на музичних інструментах, уміння писати і навіть користуватися ложкою, виделкою та ножем - усе це навички, в основі яких лежить утворення динамічних стереотипів. Проявом внутрішнього динамічного стереотипу є періодична зміна діяльності фізіологічних систем організму протягом доби. Так, у години, коли людина працює, підвищується працездатність нервової та інших фізіологічних систем. У години, коли людина зазвичай вживає їжу, умовно-рефлекторно завчасно виділяються травні соки.

Отже, динамічний стереотип (від грец. стерео -міцний, об'ємний, просторовий і типос - зразок, відбиток) - це система послідовних закріплених тимчасових нервових зв'язків (умовних і рефлексів), що утворилися у відповідь на постійно повторювану систему умовних подразників. Він дає змогу людині виконувати певні дії без значного напруження нервових центрів кори великого мозку.

Динамічний стереотип був відкритий відомим ученим І. П. Павловим. Він застосовував у своїй роботі певну послідовність негативних і позитивних подразників, слідом за цим вироблялися умовні рефлекси. Остаточним результатом виступав динамічний стереотип, який є злагодженою системою певних внутрішніх процесів.

Він є практичним результатом складної синтезуючої діяльності головного мозку. Вважається, що вироблення організмом того чи іншого стереотипу не тільки складна синтезуюча робота великих півкуль головного мозку, але і дуже важкий процес для всієї нервової системи і для організму в цілому. Витрачається багато енергії особливо нервової. Але, коли динамічний стереотип виробився, закріпився, то він легко підтримується організмом. Організм, особливо нервова система, мало витрачає енергії на нього. Ось чому стереотипи такі живучі, і люди з дуже важкою напругою з ними розлучаються, і то, не так зразу, а через тривалий час. Тобто, переробка динамічного стереотипу - дуже важке завдання, важка робота для нервової системи, і переробка стереотипу нерідко навіть призводить до розладнання деяких функцій нервової системи (неврози, психози). Згадаємо адаптивний невроз у «домашніх» дітей, які приходять до дитсадка, особливо до школи. В дитини вдома, в сім'ї, в основі способу життя, режиму дня, поведінки, звичок були одні стереотипи, до яких вона добре пристосувалася. В дитсадку, або в школі, в перші дні, тижні проходить різке ламання цих стереотипів, тобто звичок, оточення, навантаження - все це дуже болісно сприймається дитиною, тим більше, що вона ще не зовсім критично відноситься до себе, до оточуючого середовища. Це викликає значні нервові порушення, нервово-психічні переживання, стреси, що у дітей зі слабкою чи з неврівноваженою системою викликає неврози. Тому педагог повинен розуміти цю ломку стереотипів, стан нервової системи дітей. Тому в перші місяці необхідно оточувати дітей ласкою, м'яким режимом, невеликим навантаженням, про це ж саме треба говорити і батькам.

Так як людина соціальна істота, то умовно у неї стереотипи можна розділити на біологічні і соціальні.

Біологічні стереотипи - спадкові, генетично запрограмовані і є вже після народження дитини або частіше розвиваються з розвитком дитячого організму. Їх розвиток, якість, особливості залежать не тільки від генетичної програми, але і від особливостей навколишнього середовища, в якому розвивається дитина. Прикладом біологічного стереотипу є розвиток у дитини цілеспрямованих рухів, ходіння ногами і т.д.

З перших років життя у дитини (за допомогою рефлексу копіювання, орієнтовно-дослідницького) розвиваються й соціальні стереотипи, а звідси звички, навички, соціальна поведінка. Вироблення цих стереотипів цілком залежить від оточення, в якому росте і розвивається дитина, від методів і особливостей її виховання і навчання. Це такі стереотипи як: побутові, гігієнічні, естетичні і т.д. І від того, як вони у дитинстві закріпилися, утворилися - вони можуть бути позитивними і негативними. А звідси і позитивні і негативні звички, дії тощо. Наприклад, аккуратність, пунктуальність, правильне користування ложкою, миття рук перед прийняттям їжі, правильна поза за партою, правильне триманя ручки під час письма і т.д. Педагог повинен пам'ятати, що якщо учень вимушений виконувати ті чи інші дії, то в нього обов'язково з'явиться стереотип, а який він буде позитивний чи негативний багато в чому залежить і від педагога.

5. Дві сигнальні системи людини

Згідно з уявленнями І.П. Павлова, особливістю мислення людини порівняно з твариною є те, що людина, на відміну від тварини, яка має лише одну, першу сигнальну систему, завдяки чому вона здатна за допомогою своїх органів чуття безпосередньо сприймати подразнення довколишнього середовища, має ще й другу сигнальну систему.

Перша сигнальна система - це система рефлекторних реакцій на конкретні подразнення, чуттєве відображення образів дійсності, властива майже всім тваринам і людині, її утворюють як безумовні, так і умовні подразнення, які є сигналами безумовних подразнень.

Друга сигнальна система - це властива тільки людині система узагальненого відображення дійсності у вигляді понять, що позначаються системою знаків або слів. До цієї системи належить мова і всі створені за допомогою слів позначення: лічба, ноти, математичні символи, мова жестів, звукова і письмова мова. Проте не зовсім ясно, чи всі умовні знаки можна розглядати як другосигнальні. Цілком імовірно, що критерієм для класифікації знаків має бути оцінка їхньої узагальнювальної здатності. Тому можна вважати, то друга сигнальна система - це система абстрактно-символічних подразників.

Найважливішим і основним компонентом другої сигнальної системи є членороздільна мова, за допомогою якої людина може вийти за межі власної особистості: давати назви предметам, розмірковувати про них, сприймати їх у контексті минулого і майбутнього, обмінюватись своїми думками. Мова людини складається зі звуків, організованих у певній послідовності, які створюються завдяки координованій функції спеціального мовного апарату. Мова маніпулює словами. Поєднання слів регламентується правилами граматики, внаслідок чого вислови набувають певної структури, різної у різних мовах.

Слово для людини є замінником не лише простих подразнень, а й дуже складних їх комбінацій і взаємозв'язків. Тому система словесних подразнень є кількісно і якісно кращою за систему безпосередніх умовних сигналів. Крім того, процес розвитку другої сигнальної системи ще не завершений. Із розвитком наших знань будуть створюватись нові символи, за допомогою яких люди зможуть спрощено, лаконічно і дуже компактно передавати думки і знання. Широка комп'ютеризація, розвиток машинної графіки, методи без посереднього діалогу людини з ЕОМ створюють реальні передумови для якісних змін у стратегії використання знакових систем.

Завдяки наявності другої сигнальної системи створюються умови для абстрактного мислення, яке значно розширює при стосовні можливості людини. Людина отримує уявлення про зовнішній сніг, не маючи з ним безпосереднього контакту. Це є основою всієї системи освіти. За допомогою слів людина може отримувати уявлений про минулі події або прогнозу вати майбутнє.

У корі заднього відділу нижньої лобової звивини, поблизу центрів лицевої мускулатури знаходиться центр Брока - руховий центр мови, зруйнування якого супроводжується погіршенням чи втратою здатності до мовлення - так звана моторна афазія. Люди з ушкодженим мовним центром Брока розуміють звернену до них мову, але не можуть відповісти на неї або ж вимовляють лише окремі слова. У них, як правило, втрачена здатність до написання слів - аграфія. Розуміння мови і відповідь на неї формуються у центрі Верніке, розміщеному в корі задньої частини верхньої скроневої звивини. Його ушкодження призводить до втрати людиною здатності розуміти усну чи письмову мову - слухова (зорова) чутлива (сенсорна) афазія.

Центр Верніке вважають первинним центром мови. Видалення його за медичними показаннями призводить до значно більших і триваліших порушень мовної функції, ніж видалення центру Брока.

Размещено на Allbest.ru