У медові виявлені також біогенні стимулятори. Ці речовини позитивно впливають на організм, підвищуючи його життєдіяльність. Наявність біостимуляторів підвищує цінність меду як лікувального 1 засобу.

Властивості меду. Зрілий мед у свіжому стані має густу в'язку і консистенцію. В'язкість або тягучість -- одна з ознак зрілості продукту. Незрілий мед має підвищений вміст води, тому в'язкість його і невисока, він швидко стікає по стінках посуду чи з ложки. За консистенцією розрізняють мед дуже рідкий, рідкий, густий, клейкий ; і драглистий. Клейкість і драглистість зумовлюються своєрідним хімічним складом -- наявністю колоїдів, декстринів та сахарози. Розчин ; сахарози більш тягучий, ніж інвертного цукру. Колоїдні речовини є у вересовому меду, тому він дуже важко звільняє комірки стільників при відкачуванні. В'язкість меду залежить від температури. При охолодженні меду від 30 до 20° тягучість зростає в 4 рази. |Більшим попитом користується мед з дрібнозернистою структурою. Але утворення дрібнокристалічної маси природним шляхом властиве не кожному сорту. Щоб домогтися дрібнозернистої структури, відкачаний мед обробляють «затравкою» -- додають 5--10% дрібнозернистого сорту і витримують при відповідній температурі, Кристалізація ж кормового меду недопустима. Для корму бажано залишати цьогорічні стільники, в яких вивелось кілька поколінь бджіл і відсутні зародкові кристали.

Нагрівання меду небажане, бо значно погіршує його харчові та лікувальні властивості. Під тривалою дією температури понад 50° мед втрачає бактерицидні властивості та аромат, при температурі вище 60° знижується ферментативна активність -- різко падає діастазне число, активність інвертази. У гарячому стані (80° і більше) змінюється склад цукрів, починає руйнуватись фруктоза (глюкоза, сахароза і мальтоза стійкіші при нагріванні). Змінюються також білкові компоненти, їх розпад може призвести до утворення речовин з неприємним запахом. При нагріванні колір меду темніє, стає іноді коричневим.

Незважаючи на чутливість до підвищених температур, мед іноді доводиться обробляти теплом, щоб припинити або попередити бродіння; для утримання в некристалізованому вигляді; щоб швидше відстояти і процідити. Залежно від технологічного процесу створюють відповідний температурний режим, за якого дія тепла в найменшій мірі позначалася б па якості продукції. Так, з метою пастеризації проводять короткочасне (1--2 хв.) нагрівання до 70--73° і зразу ж різко охолоджують до 25°. Такий режим можна забезпечити з допомогою спеціального устаткування. Для розчинення кристалів досить мед нагріти до 48--50°.

Гігроскопічні властивості меду проявляються неоднаково. У вогкому приміщенні його верхні шари добре вбирають й утримують воду, внаслідок чого створюється сприятливе середовище для дріжджових грибків та іншої мікрофлори (мед закисає), а в сухому приміщенні, навпаки, мед втрачає вологу і густішає, що сприяє кращому зберіганню. Цю властивість меду використовують у тих випадках, коли його відкачують із вмістом води 22% і більше.

Аромат меду властивий для кожного сорту. Він зумовлюється занесеними з нектаром різними речовинами (120 назв), серед яких зустрічаються складні ефіри, альдегіди, кетони, спирти, карбоксильні, сполуки. Співвідношення їх дуже своєрідне, тому гречаний мед легко відрізнити, наприклад, від липового, коріандрового чи іншого сорту. Мед, вироблений бджолами з цукрового сиропу без домішок нектару, не має характерного запаху. Ароматичні речовини леткі. Частина їх втрачається в процесі переробки нектару ще в гнізді бджіл, частина -- при відкачуванні та в процесі обробки. Найкраще утримуються ароматичні речовини в запечатаних стільниках. Розігрівати відкачаний мед в разі необхідності слід у закритому посуді, а зберігати за зниженої температури (близько 5°). При температурі 10°, не втрачаючи значної частини активних речовин, він може зберігатись до 3 років, при 20° -- не більше року. Основні складники меду залишаються без особливих змін дуже довго. Як харчовий продукт він може зберігатись у належних умовах десятки років.

На пасіках все ширше застосовується технологія вбирання і переробки квіткового пилку у вигляді обніжок. Це проміжний продукт незакінченого приготування бджолами запасів білкового корму, так званої перги.

Квітковий пилок має великий вплив на життєдіяльність та продуктивність бджолиної сім'ї. Протягом року вона збирає і споживав близько 25--30 кг цього незамінного корму. Найбільша кількість його витрачається у весняно-літній період, що зв'язане з вигодуванням розплоду. При недостатньому живленні сім'ї не будують стільників, зменшують або повністю припиняють вигодовування розплоду, не збирають нектару, а трутні не можуть виконувати функцію самців. Доведено, що на вирощування 1 кг бджіл потрібно від 0,9 до 1,5 кг пилку, залежно від його якості.

Для характеристики поживних якостей пилку важливе значення мають амінокислоти (32 назви), які входять до складу білків і е у вільному стані. Зібраний з різних рослин пилок повністю забезпечує бджіл незамінними амінокислотами (аргінін, валін, гістидін, ізолейцін, лейцін, лізин, метіонін, треонін, трептофан, фенілаланін). Вони не можуть синтезуватись в організмі і повинні надходити готовими. Кожний сорт пилку відрізняється своїми особливостями складу. Багато білків і амінокислот одержують бджоли з квіток плодових культур, конюшини, звіробою, верби, фацелії, яснотки, рослин родини хрестоцвітих.

Вміст цукрів також різний, причому в обніжках їх більше, ніж у пилку. Це пояснюється тим, що для формування обніжок бджоли використовують нектар або мед із зобиків. Така обробка може підвищувати цукристість -- з 7,5 до 41,2%. У процесі обробки і дозрівання продукції складні цукри гідролізуються, внаслідок чого поліі олігосахариди перетворюються в прості, які легко засвоюються організмом. Перга, заготовлена з ентомофільних рослин, поживніша і залишає нсперстравлених решток меншу кількість, ніж з анемофільних (сосни, берези, осики).

Зола квіткового пилку багата на мінеральні елементи. В процентах до зольної частини окремі елементи становлять: калій -- 20--45, магній -- 1--12, кальцій -- 1--15, кремній -- 2--10, фосфор -- 1--20, залізо -- 0,1--10, сірка -- 1, марганець -- 1,4, хлор -- 0,8--1. Виявлено також барій, ванадій, вольфрам, іридій, кобальт, цинк, титан, молібден, хром, кадмій, стронцій, срібло, золото та інші. Всі вони відіграють важливу роль у життєдіяльності організмів. Наприклад, заліза і калію багато в пилку конюшини, фосфору -- в пилку верби і персика.

Особливого значення надають пилкові вітаміни. Тільки з нього бджоли задовольняють в них свою потребу, бо в медові їх дуже мало. Пилок дуже багатий на вітаміни групи В, е також вітаміни С, Д, Е та інші. За вмістом вітамінів В₁, В₂ і Е пилок багатший зелених овочів, ягід і плодів, які служать основним джерелом більшості цих речовин для людини. Відомо, що окремі сорти його відзначаються великою кількістю тих чи інших вітамінів. У гречаному пилку, наприклад, вміст рутину, який сприяє зміцненню капілярів, досягає 17 мг %. З осоту жовтого й акації жовтої пилок багатий на вітамін Е -- відповідно 170 і 118 мг %. Висока вітамінозність привертає увагу вчених до пилку не тільки з погляду годівлі бджіл, але й використання в медицині як лікувального і дієтичного засобу.

Важливу роль відіграють ферменти. Як біологічні каталізатори вони сприяють перетворенню одних речовин в інші в процесі підготовки та зберігання корму (перги) і після надходження в організм. Кожний сорт пилку за походженням має свої особливості кормової цінності. Бджоли мають можливість збирати його з різних рослин, чим забезпечується повноцінність корму. На одному гектарі запаси пилку можуть коливатися від кількох кілограмів до однієї тонни і більше залежно від видового складу рослин та їх пилконосності. З наявних запасів бджоли вибірково заготовляють білковий корм -- від 100 до 400 г за день на сім'ю.

Ранньою весною, коли у бджіл проявляється підвищена активність до поповнення запасів перги, важливими пилконосами є ліщина, вільха, верба козяча, клен гостролистий та ясенелистий, а також різні трав'янисті рослини: мати-й-мачуха, фіалки, ряст та інші. Трохи пізніше зацвітають верби -- біла, ламка та попеляста, суцвіття яких виділяють багато яскраво-жовтого пилку. Він дуже поживний, і бджоли посилено Його заготовляють, від чого сім'ї набирають швидкого темпу розвитку. Багато пилку бджоли збирають з кизилу, терну, дикої черешні, груші лісової, які цвітуть перед садовими культурами.

Плодові насадження для бджільництва взагалі і для збирання пилку зокрема мають особливе значення. Якщо різні лісові рослини, що цвітуть перед ними, тільки ліквідують загрозу білкового, голоду, то вишня, яблуня, груша та інші садові культури створюють запаси перги на триваліший період, що дозволяє навіть застосовувати пил-ковловлювачі для заготівлі товарної продукції. Поживність грушевого, сливового і яблуневого пилку дуже висока. Майже одночасно з плодовими культурами цвітуть кульбаба лікарська, клен-явір і дуб. їх квітки інтенсивно відвідуються бджолами в період підвищеної потреби в пилку.

З усієї різноманітності пилконосів переважна більшість обніжок формується на квітках обмеженої кількості видів. У зразках, відібраних пилковловлювачами, переважають обніжки з рослин родини розоцвітих (плодові, малина, шипшина); хрестоцвітих (ріпак, гірчиця, редька дика, свиріпа); бобових (конюшина, жовта акація, лядвенець рогатий, буркун); складноцвітих (кульбаба, соняшник, цикорій та ін.).

У пасічних умовах визначити походження обніжок можна за їх кольором, враховуючи при цьому наявність та строки цвітіння рослин (табл. в). Як показали спостереження і спеціальні дослідження, проведені в різних країнах, до складу обніжок входить, як правило, пилок одного виду рослин. Обніжки з мішаного пилку становлять, як правило, від 0,1 до 3%. Змішування пилку в обніжках відбувається з різних причин, але воно стосується тільки окремих особин. Основна ж маса бджіл працює на одних і тих же рослинах, їх перелік буває настільки вузьким, що у вулик поступає обніжка майже однорідна. В таких випадках можна зібрати пилковловлювачами пилок спеціального призначення, наприклад, з гречки. Підвищений вміст у ньому вітаміну Р (рутину) особливо корисний для людей похилого віку, оскільки зміцнює стінки капілярів.

Не рекомендується заготовляти пилок наприкінці літа, коли його мало і він потрібний для нарощування бджіл в зиму.

Обробка і зберігання обніжок. Складаючи квітковий пилок в комірки стільників, бджоли консервують його для тривалого зберігання -- виготовляють пергу. Обніжки ж обробляють лише частково під час збирання. Свіжі обніжки містять 20--30% вологи, тому зберігати їх в такому стані не можна, їх попередньо обробляють. Для цього їх треба розстелити тонким шаром (близько 1 см) на чистому папері або тканині, очистити від механічних домішок, висушити або змішати з цукром чи медом.

Сушити зібрану продукцію можна різними способами. При масовій заготівлі обніжок для товарних цілей обладнують спеціальні сушарки. Для тимчасового зберігання на пасіках пилок підсушують за теплої сонячної погоди у чистій провітрюваній кімнаті в затіненому місці (прямі сонячні промені знижують якість).

Висушені обніжки засипають у металевий чи інший посуд (тара для меду) і щільно закривають. Для цього можна використовувати також поліетиленові мішки. При зберіганні пилку потрібно стежити не тільки за вологістю, а й за тим, щоб його не псували шкідники: пергова міль, різні жуки, кліщі.

Сирі або частково підсушені обніжки добре зберігаються після змішування з цукром або медом (1:1). Якщо їх провітрювати протягом 1--2 днів, то кількість цукру зменшують (1:2). Добре перемішаний пилок з цукром-піском або цукровою пудрою всипають невеликими порціями у скляний або інший посуд і добре утрамбовують.

Зверху присипають шаром цукру (завтовшки 1 см), щільно закривають і ставлять в прохолодне приміщення.

Добування і зберігання перги. Перга утворюється в комірках стільників як кінцевий продукт переробки зібраного бджолами пилку. За поживними якостями вона набагато цінніша порівняно із свіжим пилком та обніжками. Перга краще зберігається, бо вона утрамбована і містить молочну кислоту. Поліпшення технології добування цього продукту дасть можливість, крім доцільного застосування його в медицині, повніше використати збиральну енергію бджолосімей під час доброго пилкового взятку та своєчасно вивільняти стільники під засів для маток та для складання меду.

Прополіс

Прополіс (бджолиний клей, уза) використовується бджолами як будівельний матеріал для полірування воскових комірок у гнізді, склеювання рамок корпусів, замащування щілин, зменшення льотнових отворів, просмолювання внутрішньої поверхні вулика, покривалець тощо. Завдяки специфічній дії на мікроорганізми бджоли використовують прополіс для підтримання належного санітарного стану в гніздах (замуровують труни мишей та інших шкідників, плями від бджолиного проносу тощо).

Бджоли виробляють прополіс з клейких речовин, серед яких переважають зібрані з бруньок, стебел та листків рослин смоли і бальзами. Інколи їх вдається помітити блискучими обніжками у кошиках; задніх ніжок. У вулику до них домішується віск, квітковий пилок і або бальзамисті оболонки пилкових зерен, а також виділення верхньощелепних залоз. Доведено, що до складу секрету цих залоз входить 10-окси-Д2-децеиова кислота, яка використовується не тільки при виготовленні прополісу, але й при формуванні пилку в обніжки та годуванні личинок молочком. Підвищена потреба в прополісі, особливо наприкінці літа, йоли не вистачає рослинної сировини, примушує бджолині сім'ї приносити до гнізда сурогати, наприклад, мазут, колісну мазь, які погіршують якість продукції. Для товарних :цілей вона стає непридатною. Найкращим вважається прополіс без сторонніх домішок, що має вигляд смолистої маси з блискучою поверхнею. Він дуже пахне (нагадує запах бруньок дерев), плавиться при температурі 102--103°, розчиняється в ефірних маслах.

Бджолиний клей в природі у готовому вигляді не зустрічається, добути його можна лише на пасіці. Колір, залежно від складників, буває коричневий, бурий, зелений, сірий з різноманітними проміжними й перехідними відтінками (жовтувато-сірий, зеленувато-коричневий, буро-зелений, жовто-зелений, брудно-зелений тощо). Запах дуже стійкий, специфічний, нагадує прянощі. Окремі зразки бувають з маловираженим ароматом. Смак гіркуватий, терпкий. Прополіс здатний змінювати свою консистенцію. При температурі нижчій +15° твердий, при роздушуванні кришиться, у бджолиному гнізді (понад 30°) -- м'який, пластичний, а при 80--104° плавиться. Він важчий води (щільність 1,11--1,27 г/см³). Розчинниками бджолиного клею можуть бути етиловий і метиловий спирти, бензин, скипидар, ефір, ацетон. Екстрагується в рослинних і тваринних жирах (при температурі 80--100°) і деяких рідинах, гірше -- у воді, молоці, вазеліні. Хімічний склад прополісу залежить від якості принесених бджолами речовин, місця відкладання, техніки збирання. В ньому виявлено: органічні кислоти (55%), дубильні речовини (8%), ефірні масла (8%), ароматичні альдегіди, фенолокислоти, зольні елементи (кальцій, калій, натрій, фосфор, залізо, магній, мідь, марганець, цинк, алюміній, кобальт, ванадій, кремній, стронцій), вітаміни (тіамін, рибофлавін, нікотинова кислота, аскорбінова кислота, провітамін А). Обов'язковими складниками прополісу є флавоноїди (19) і виділення верхньощелепних залоз бджіл, зокрема 10-окси-Д2-деценова кислота в різних зразках (2--8%), яка забезпечує його антиокислювальні властивості. Порівняно з воском чистий, без домішок прополіс характеризується значно вищими показниками кислотного числа (62), і ефірного (121) і числа омилення (188).

Бджолиний клей широко застосовується в медицині та ветеринарії. | Він проявляє сильну антимікробну (бактерицидну і бактеріостатичну), обезболюючу і стимулюючу дії, підвищує захисні функції організму, посилює протизапальний ефект, сприяє заживленню ран. Застосування його препаратів високоефективне при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, дихальних шляхів, шкіри тощо. В народній медицині здавна відомий як засіб для виведення мозолів, лікування різних ран тощо.

Попит на прополіс весь час зростає. Збирати його можна протягом усього пасічницького сезону у теплі дні, зскрібаючи стамескою чи іншим пристосуванням під час огляду бджолиних сімей. Протягом серпня -- вересня, коли бджоли готують гнізда до зимівлі, від однієї сім'ї можна зібрати до 100 г високоякісної сировини. Найкращий прополіс буває на стельових дощечках. Для збільшення його виходу стельові перекриття роблять з брусків. Велика кількість вузьких щілин у стелі змушує бджіл посилювати відкладання прополісу.

Свіжий прополіс зліплюють у грудки по 100--200 г, обгортають пергаментним папером, кладуть у целофанові або поліетиленові мішечки і щільно зав'язують. У темному прохолодному місці вія добре зберігається, не псується і не втрачає своїх цінних властивостей. Карпатські бджоли не проявляють високої прополісопродуктивності. Способи і техніка добування прополісу вдосконалюється.

Список використаної літератури

1. Білик Е.В. Великий сучасний довідник бджоляра: 15 000 корисних порад досвідчених пасічників для початківців та професіоналів Елліна Валентинівна Білик. - Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, - 2005. - 528 с.

2. Бутенко А. К. Бджоли без посівів медоносів / А. К. Бутенко // Український Пасічник - 2008 - №5 - С. 11-12

3. Пошук автохтонних бджіл карпатської породи для створення їх нового типу / [Гайдар В., Керек С., Папп В., Кізман А., Кейль Е.] // Український пасічник. - 2008. - №2. - С. 6 -10.

4. Гайдар В.А. Сравнительная оценка карпатских и краинских пчел / В.А. Гайдар, И.А. Левченко //Пчеловодство. - 2003. - № 8. - С. 18-21.

5. Гайдар В.А. Продовження планомірного вивчення карпатських бджіл та впровадження їх у виробництво / В.А. Гайдар // Український пасічник. - 2009. - № 8. - С. 8-9.

6. Гайдар В.А. Карпатська порода бджіл та її типи / В.А. Гайдар // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2006. - №94. - С 30 - 35.

7. Гайдар В.А. Морфоетологічний стандарт карпатських бджіл / В.А. Гайдар // Бджільництво. - 2004. - № 4. - С. 14-16.

8. Головецький І.І. Чистопородність бджіл материнських сімей як ознака якості їх маток / І.І. Головецький // Науковий вісник НАУ. - 2003. - № 63. - С. 145-150.

9. Горнич М. Сімейні стосунки у медоносних бджіл / М. Горнич // Український пасічник. - 2010, - №2. - С. 7-11.

10. Губин В. Карпатянки на пасеках России / Губин В. // Журнал “Пчеловодство” - № 4, - 2003.

11. Забоенков В. П. Разведение и содержание пчел: 1000 советов. / В.П. Забоенков. - Донецк, - 2002.

12. Коцюмбас О. Чи можуть трутні живитися самостійно? / О. Коцюмбас // Український пасічник. - 2009, - №12. - С. 18-19.

13. Комісар О.Д. Про науковий підхід до факторів про породи бджіл / О.Д. Комісар // Український пасічник. - 2008. - № 7 - С. 19-21.

14. Кроховенко Н.Ф. Весняні роботи на пасіці / Н.Ф. Кроховенко // Пасіка. - 2010. - №3. - С. 10-12.

15. Лебеденко К.Л. Вирошування міцних сімей / К.Л. Лебеденко // Пасіка. -2004. - №8. - С. 10-11.

16. Левченко І.О. Трутень повинен бути повноцінним / І.О. Левченко // Аграрний вісник . - 2004. - №7. - С.24-25.

17. Мартиненко Ю.Л. Медопродуктивність бджіл і зимівля / Ю.Л. Мартиненко // Пасіка. - 2009. - №6. - С. 11 -12.

18. Пасічник України. - 2005. - №4. - С. 12-14.

19. Приймак Г.М. Організація пасіки / Приймак Г.М. - 2010.

20. Поліщук В.П. Бджільництво / В.П. Поліщук. - Львів, - 2001. - С. 111.

21. Пилипенко В. Початок планомірного вивчення карпатських бджіл / В. Пилипенко // Український пасічник. - 2006. - № 8. - С. 6-8.

22. В.П. Пилипенко. Зберегти породи бджіл України. / Пилипенко В.П., Гайдар. В.А. // Український пасічник - 2008. - №5. - С. 17-21.

23. Поліщук В.П. Бджільництво / Віктор Петрович Поліщук. - Львів:

Редакція журналу „Український пасічник”, - 2001. - 296 с.

24. Черево Ю.К. Зимівля бджіл / Ю.К. Черево // Пасіка. - 2009.-№1. - С.8-9.

25. Хижа В. Сучасний стан та перспективи розвитку корінних бджіл / В. Хижа, А. Кора, С. Ясько // Пасіка, - №2. - 2008. - С.8-11.

26. Шевченко М.О. Весна і бджільництво/ М.О. Шевченко //Пасіка. - 2010. №5. - С.8-9.

Размещено на Allbest.ru