Штучне вирощування грибів шиі-таке, опенька літнього, кільцевика. Сучасні технології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова

Кафедра ботаніки

Реферат

Штучне вирошування грибів шиі-таке, опенька літнього, кільцевика. Сучаснi технологiї

Київ 2014

План

Вступ

1. Біологічні та морфологічні особливості шиі-таке

2. Вирощування в спорудах закритого ґрунту грибів шиі-таке

3. Біологічні та морфологічні особливості літнього опенька

4. Способи вирощування літнього опенька

5. Біологічні та морфологічні особливості кільцевика

6. Технологія вирощування кільцевика

Висновок

Література

Додаток

Вступ

Історія розведення грибів нараховує понад 2 тисячі років. Ще в І ст. до н.е. в країнах Південно-Східної Азії культивували дереворуйнівний гриб шиї-таке.

У світі в штучних умовах сьогодні вирощують біля 13 видів культивованих грибів. Великий інтерес до них пояснюється тим, що вони значно безпечніші, ніж дикорослі, містять багато білка (до 5-7%), незамінні амінокислоти, вуглеводи, ліпіди, майже всі вітаміни, інші органічні сполуки. Вміст зазначених речовин у грибах, вирощених у штучних умовах, вищий, ніж у тих, що ростуть у природі.

Гриби в культиваційних спорудах можна отримувати протягом всього року незалежно від ґрунтових і кліматичних умов, збираючи врожай до 11 тис. ц/га в рік. При цьому вихід білка досягає 33 ц/га, тоді як при сучасній системі виробництва яловичини - не більше 70 кг/га. Гриби мають чудові смакові якості та лікувально-профілактичне значення.

В них є біологічно активні речовини, які мають протипухлинні, кровотворні, антиалергійні, антиоксидантні властивості, знижують рівень холестерину в крові, сповільнюють розвиток атеросклерозу тощо.

Інтенсифікація виробництва грибів враховує, перш за все, удосконалення селекційного відбору високоврожайних штамів грибів, вентиляційного обладнання, механізації і автоматизації виробничих процесів, покращення технології вирощування. В багатьох країнах сучасні великі комплекси забезпечені найновішим обладнанням з програмним управлінням, завдяки чому досягається бажаний результат.

Сьогодні значно збільшилось зацікавлення вирощуванням шиі-таке через вміст цінних лікувальних речовин. Світовий об'єм вирощування цього гриба за останні 40 років збільшився майже у 30 разів і досяг рівня 450 тис. тон в рік. Плодове тіло має приємний смак і аромат, приємну текстуру м'якуша.

Поправу вважають шиі-таке королем серед культивуючих делікатесних грибів. Культивування шиі-таке в Україні досить бажане, оскільки гриб характеризується цінними смаковими, харчовими та лікувальними властивостями.

1. Біологічні та морфологічні особливості шиі-таке

Шиі-таке - Lentinula edodes (Berk.) Pegler - сапрофітний гриб, належить до базидіоміцетів. За масштабом вирощування займає друге місце після шампіньйонів. Даний представник вирощується в Китаї, Японії, Кореї, Південно-Східній Азії.

Останнім часом вирощування шиі-таке розпочато і на європейському континенті, особливо в колишніх країнах східної Європи. В природних умовах росте на мертвій деревині широколистяних породах дерев родини Fagacea (букові): дубі (Quercus), буку (Fadus), каштані (Castanea), карликовому каштані (Castanopsis) та інші.

Свіжі гриби вміщують 13% білків, 2% жирів і 70% вуглеводів, які краще засвоюються в організмі, понижують рівень холестерину і попереджають атеросклероз та захворювання серця. Японські науковці вважають, що споживання грибів шиі-таке подовжує життя. У грибах знаходиться полісахарид лентінан (полімер глюкози), який позитивно діє на імунну систему, гальмує розвиток ракових клітин в організмі та характеризується антивірусними властивостями.

Шиі-таке утворює досить великі плодові тіла з діаметром шапинки від 3 до 20 см. За формою шапинка випукла або плоска із заглибленням в центральній її частині. Заглиблення і плоска форма шапинки утворюється із старінням гриба. Молоді плодові тіла мають суху поверхню шапинки, по краях якої росте білий міцелій, краї шапинки гладенькі. Забарвлення її змінне, і залежить від віку та кількості світла: від світло-коричнево-жовтого до темно-червоного. М'якуш гриба делікатний із специфічним запахом і слабо-кислуватим смаком. Ніжка циліндричної форми з розширенням біля основи, білого забарвлення з темними наростами на ній. Довжина ніжки 3-5 см, а її діаметр становить 8-13 мм.

Спори гриба безбарвні, за формою циліндричні, тонкостінні. Пластинки молодих плодових тіл захищені тонкою плівкою (часткове покривало), що з'єднує краї шапинки з ніжкою. У зрілих плодових тіл часткове покривало розривається і залишається на краях шапинки та ніжці. Плодові тіла ростуть завжди поодиноко. Молодий міцелій гриба білий, із старінням стає пухким, набуває темно-коричневого забарвлення. Спори, що попали в сприятливі умови проростають, утворюють міцелій, який розростається. Зміна зовнішніх умов на несприятливі сприяє плодоношенню гриба. Для нормального розвитку плодових тіл шиі-таке необхідне світло з довжиною хвилі 370-420 нанометрів.

Гриб стійкий до підвищеного вмісту вуглекислого газу в повітрі (більше 1%) та реагує на перепад вологості повітря. Плодоношення гриба відбувається хвилеподібно. Спостерігається 2-6 хвиль плодоношення при температурі повітря - 10-18⁰С, та його вологості - 90-95%, оптимальний показник рН середовища - 6,3. В приміщенні шиі-таке досить інтенсивно утворює гриби на початку плодоношення, а під кінець цей процес послаблюється. Спостерігається плодоношення між 60 та 70 днем після посіву міцелію. В цей період збирається 90% загального урожаю грибів.

Штам гриба шиі-таке. Polmycel - PSU - плодові тіла відрізняються приємним специфічним смаком та ароматом. Смак гриба нагадує середнє між білим грибом та шампіньйоном. Шапинка плодового тіла досягає в діаметрі 5-20 см, випуклої або напівсферичної форми у молодому віці, із старінням плодового тіла вона випрямлюється і у центрі з'являється заглиблення. Забарвлення шапки від жовто-коричневого до темно-коричневого відтінку. Краї шапинки рівні, із старінням набуває хвилеподібної форми. Ніжка плодового тіла прикріплюється до шапинки в центральній частині (рідко ексцентрична). За формою вона пряма, циліндрична, довжиною 3-5 см, товщиною 1-1,5 см, білого забарвлення. Спори білі, дрібні розміром 3х6 мкм, яйцеподібні або еліпсоподібної форми. Плодові тіла з'являються поодиноко на поверхні субстрату.

2. Вирощування в спорудах закритого ґрунту грибів шиі-таке

Субстрат готують ксеротермічним методом, після охолодження (нижче 30⁰С) проводять інокуляцію його міцелієм. Обростання блоків триває 2-3 місяці при температурі 24⁰С. Плодоношення відбувається хвилеподібно. Спостерігається 2-6 хвиль плодоношення при температурі повітря - 10-18⁰С, вологості - 90-95%.

Врожайність за весь період плодоношення складає 10-20% від маси субстрату. Вирощування шиі-таке в спорудах закритого ґрунту. Матеріали та способи приготування субстрату для вирощування шиі-таке. При культивуванні шиі-таке в якості основних матеріалів для субстрату використовують: лушпиння соняшника або гречки, виноградні або яблучні вижимки, відходи рису і пшениці, солому злакових культур, тирсу і кору листяних порід дерев та додатки.

Рецептура субстрату може бути наступною:

а) На 40 кг тирси листяних порід додають 9 кг рисових або пшеничних відходів, 1 кг цукру і 25 літрів води. Приготовлену суміші зволожують, доводять вологість до 60-70%;

б) Тирса, солома, кора перемішуються у співвідношенні 1:1:1. На субстраті з соломи можуть плодоносити менш стабільні штами шиі-таке. Солома зволожується і піддається пастеризації. Для досягнення відповідних виробничих показників необхідно добавляти додатки, які багаті на N та Са. Пшенична солома подрібнюється на шматочки довжиною 30-50 см. Зволоження проходить протягом 48 годин з досягненням 75% вологості;

в) 250 кг сухої соломи, 25 кг гіпсу, 7,5 кг борошна з пір'я птиці;

г) Субстрат готується з суміші 2/3 частини дубової кори і 1/3 частини дубової тирси.

Суміш з тирси і кори збагачують борошном сої або кукурудзи. До них добавляють гашене вапно для регулювання рН середовища. Матеріали повинні мати 30-38% води, а їх суміш 50% вологості, яка досягається шляхом зволоження. Зволоження матеріалів рекомендується розпочинати з кори, яка погано утримує воду з послідуючим намочуванням тирси та додатків. Перед замочуванням компонентів додається сойове або пшеничне борошно (з вмістом азоту 8%) в кількості 0,5% від маси вологого субстрату та такої ж самої кількості крейди. Додаток борошна викликає активний ріст міцелію.

Перед посівом міцелію субстрат піддають термічній обробці. Його або стерилізують в автоклаві протягом 3 годин при температурі 120ОС і тиску у 2 атмосфери або піддають пастеризації при температурі 60-63ОС протягом 24-36 годин. Після охолодження проводять висів міцелію. Необхідно врахувати тривалість піднесення та пониження температури субстрату. Час пастеризації видовжується у випадку, коли до субстрату входять такі компоненти субстрату як кора чи тирса.

Інокуляція, догляд та збір грибів. Субстрат, температура якого досягла 24⁰С укладають у пластмасові ящики або поліетиленові мішки з одночасним внесенням міцелію в кількості 4-7% від маси субстрату. Догляд і збір. Ємкості з субстратом після інокуляції встановлюють в приміщенні з температурою повітря 24-26⁰С і вологістю 80-85%. Під час обростання субстрату світло не потрібне.

Тривалість обростання - 1,5-2 місяці. За цей час субстрат перетворюється у монолітний блок. Шиі-таке вимогливий до кисню. Оскільки плодові тіла виділяють СО2 за рахунок власної активності кисень необхідний для покращення процесів газообміну, а тому передбачають перфорацію поліетиленових контейнерів. Під час інкубації міцелію ведеться контроль за температурою субстрату. Технічні засоби повинні запевнити одержання оптимальної температури на рівні 25ОС, а пониження можливе лише до межі 15-16⁰С. В цей період вологість повітря в приміщенні повинна становити 80-85% аби уникнути висушування субстрату біля місць перфорації. Зняття поліетилену або ж контейнера з субстрату залежить від його якості та стадії розвитку міцелію. Міцелій повинен розвиватись однаково по всьому субстраті у вигляді білих плям поміж субстратом та стінкою контейнера. Біле забарвлення міцелію поступово змінюється на коричневе (30-40 день після його посіву) і лише тоді знімається контейнер. Під час формування примордіїв гриба вологість повітря знаходиться в межах 85-90% з послідуючим її пониженням до 80%. Надто висока вологість викликає сильний ріст ніжки і змінює співвідношення у розмірах ніжки та шапинки. Для стимулювання плодоношення температуру в приміщенні понижують до 16-17⁰С, а вологість повітря підвищують до 90-95%, включаючи систему вентиляції (50-80 м³/тону субстрату/год.). Освітлення регулюють у такому режимі: 100-120 люкс/добу протягом 10-12 годин. Вже через 4-6 діб на поверхні субстрату з'являються плодові тіла. Період дозрівання грибів триває 8-10 днів, а перші плодові тіла в технічній степені стиглості збирають вже на 4-5 день. В приміщенні шиі-таке досить інтенсивно утворює гриби на початку плодоношення, а під кінець плодоношення утворення їх послаблюється.

Плодоношення гриба проходить "хвилями". Найбільш високоврожайною є перша хвиля плодоношення (спостерігається між 60 та 70 днем після посіву), яка складає 70% загального врожаю. Через 2-3 місяці наступає друга "хвиля" плодоношення, що становить 29-30% загального врожаю. Вихід грибів з послідуючих хвиль малий, тому їх можна не очікувати, ліквідувавши субстрат з проведенням нового циклу вирощування. Збирають плодові тіла, коли шапинка правильної форми із загнутими краями.

На початку плодоношення часом зустрічаються плодові тіла у вигляді кульок неправильної форми або ж з невідповідною і малою формою шапинки та потрісканою ніжкою. Така деформація грибів викликана невідповідними умовами середовища (надто висока температура перед плодоношенням) та властивостями деяких штамів гриба. Однак, встановлення оптимальних умов середовища в подальшому сприяє утворенню нормальних плодових тіл.

Вищою урожайністю грибів характеризується субстрат з соломи та тирси. В середньому, величина урожаю шиі-таке становить 14-28% від маси субстрату, яку можна одержати за період 60-80 днів від посіву міцелію. Необхідно пам'ятати, що якість та кількість грибів значно зменшується або ж утворення плодових тіл може не наступити взагалі, якщо температура субстрату буде вищою за 25⁰С.

3. Біологічні та морфологічні особливості літнього опенька

Літній опеньок (Kuehneromyces mutabitis) це дереворуйнівний гриб. У природі він росте на пеньках, сухих стовбурах листяних порід дерев: каштану, бука, граба, клена, осики, берези, липи рідко на хвойних деревах з червня по жовтень. На кісточкових плодових деревах майже не зустрічається. На живих деревах даний гриб не розвивається. Ареал розповсюдження його досить широкий - Європа, Азія, Північна Америка, Австралія.

Внаслідок розповсюдження даного гриба на такій великій території в ході природного відбору, виникли декілька його різновидів, які різняться між собою урожайністю і відношенням до температури. Деякі з них за оптимальних умов вирощування утворюють плодові тіла з чотирьох хвиль плодоношення за вегетаційний період, причому друга хвиля плодоношення є найбільш урожайною. Вперше вирощування гриба зареєстровано на початку XX століття. У 30-х роках в Радянському Союзі були проведені успішні експерименти по штучному вирощуванні на деревині різних листяних порід. В Німеччині були розроблені способи штучного вирощування гриба на пнях і полінах. В даний час опеньок літній вирощують в Німеччині, Чехії, Угорщині, Білорусії і інших країнах. В Німеччині літній опеньок вирощують на деревині буку, яка після закінчення плодоношення використовується для виготовлення різних виробів. Ця деревина, пронизана грибницею без порушення структури, стає в 3 рази легшою і називається мікодеревиною. При обробленні її розчином обмиленого парафіну отримують матеріал, що легко піддається спеціальному обробітку. Така деревина замінює деревину ліванського кедра, що йде на виготовлення лекал, лінійок.

При виробництві скляних виробів використовують форми, виготовлені з мікодеревини, причому термін служби таких форм в 15 разів довше вживаних зазвичай для цієї мети форм, що виготовляються з деревини груші. В Україні робляться спроби культивування опенька літнього в західних областях, причому в досить великих об'ємах. Літній опеньок часто зустрічається великими колоніями.

Плодове тіло складається з шапинки та ніжки. Шапинка гриба досягає 7 см в діаметрі, у молодому віці опукла, має часткове покривало, пізніше плоско-опукла з горбком в центрі. У вологому стані вона жовто-коричнева, а у сухому - жовта. М'якуш шапинки тонкий, білий з коричневим відтінком, в ніжці коричневий, водянистий, з приємним смаком і запахом вологої деревини. Пластинки шапинки вузькі, спочатку білуваті потім стають коричневими (додаток Х ). Ніжка плодового тіла до 8 см завдовжки і 0,5 см товщиною, циліндрична з подальшим звуженням у основи, з темним вузьким кільцем. Верхняя частина ніжки, над кільцем - білувата, кремова, гола, під кільцем - коричнева, шорстка, волокниста. З віком ніжка стає порожнистою усередині. Споровий порошок коричневий. Міцелій даного гриба білосніжний, з часом ущільнюється і стає ясно-сірим. Плодоношення наступає після освоєнням міцелієм значної частини субстрату і накопичення певної кількості живильних речовин. Цінність літнього опенька, як харчового продукту, визначається в першу чергу його хімічним складом. До складу плодових тіл входять вода і суха речовина, яка складається з основних органічних сполук - жирів, білків, вуглеводів і мінеральних речовин.

Проте слід зазначити, що у складі одного і того ж виду гриба нерідко спостерігаються відмінності залежно від віку плодового тіла, пори року, грунтово-клімітичних умов.

Оцінюючи харчову цінність літнього опенька велике значення мають вітаміни, макро- і мікроелементи, ароматичні і біологічно активні речовини. До складу плодових тіл входять вітаміни А, В2, С, D. По вмісту вітаміну РР гриби наближаються до яловичної печінки, а за вмістом вітаміну В: вони наближаються до дріжджів.

З макроелементів в літньому опеньку містяться в значній кількості калій, кальцій, натрій, фосфор.

4. Способи вирощування літнього опенька

Для формування якісних плодових тіл потрібна освітленість у 100-200 люкс за годину. Відносна вологість повітря повинна становити 85-90%, а температура повітря - біля 16°С. Через тиждень після утворення примордій плодові тіла зрізають. Способи вирощування. Екстенсивний метод вирощування літнього опенька. Цей гриб можна вирощувати в умовах присадибної ділянки на обрізаній деревині.

Культивування літнього опенька є безпечним для деревини тих культур, що ростуть поряд, оскільки цей гриб є типовим сапротрофом і не може паразитувати на живій деревині. Для культивування літнього опенька у відкритому ґрунті краще всього підходить деревина тополі, липи, осики, яблуні, груші, берези. Непридатна для його вирощування деревина хвойних і кісточкових порід (вишня, слива, абрикоса). Поліна, для вирощування опенька літнього, краще всього заготовлювати зі свіжо зрізаних дерев весною або восени, оскільки в цей час вологість деревини оптимальна. У такій деревині міститься необхідна кількість вологи (60-80%), і вона не заселена іншими дереворуйнівними грибами, конкурентами опенька. Поліна заготовляють за 5-7 днів до їх інокуляції.

Потрібно стежити за тим, щоб місця зрізу не були забруднені. У разі підсихання поверхні, поліна перед інокуляцією замочують протягом 2-3 днів, однак слідкують за їх вологістю, оскільки при надлишку вологи ріст міцелію гриба припиняється. При вирощуванні гриба на пеньках відпадає необхідність їхнього розкорчовування: за 5-8 років, залежно від величини вони повністю розсипаються. Пеньки повинні мати висоту 15-20 см. Посів опенька проводиться шляхом зараження пнів спорами, шматочками деревини, що містить міцелій. Спори отримують з тільки що зібраних плодових тіл. Шапинки плодового тіла подрібнюють, заливають водою і ретельно збовтують. На бічній або торцевій поверхні пнів просвердлюють 5-8 отворів глибиною 5 см і діаметром 2-3 см, куди заливають суспензію спор; отвори затикають мохом або ялиновим гіллям. Посів спорами у такий спосіб не завжди дає позитивні результати. Крім того, міцелій опенька при цьому розвивається досить довго і його інтенсивне розростання починається тільки опісля декількох місяців.

Набагато кращого результату можна досягти, висіваючи шматочки деревини з міцелієм, узятими з напівзруйнованих пнів, на яких рясно росте літній опеньок. Такі шматочки заготовлюють під час масового плодоношення гриба в природних умовах. Вирізують майбутній матеріал для висіву із зони активного зростання міцелію, тобто з ділянок, де є найбільше число плодових тіл. Шматочки деревини, призначені для щеплення, закладають в отвори, просвердлені в товщі пнів, або прибивають цвяхами до їх торцевої поверхні. Міцелій закладають в просвердлені отвори. Для того, щоб захистити міцелій від висихання, місця внесення закривають мохом або гіллям. Кращий час для посіву - весна і осінь, але можна проводити цей захід і влітку, уникаючи сухої і жаркої погоди. Вирощування на полінах. Для вирощування підходять поліна завдовжки30-40 см і діаметром більше 15 см. Посів міцелію проводять так само, як і при вирощуванні на пеньках.

Для повного обростання деревини поліна поміщають на 4-6 місяців у приміщення з відносною вологістю повітря 80-90% і температурою біля 20°С, виставляючи їх в колони до двох метрів заввишки. Зверху їх накривають зволоженою соломою або обкручують плівкою. В подальшому для одержання плодових тіл поліна укладають в траншею через 50 см один від одного. Поліна засипають землею на половину їх висоти, ґрунт навколо них періодично зволожують і перемішують з тирсою або іншим мульчуючим матеріалом для зберігання вологи. Через 1-2 тижні зявляються примордії опенька літнього. Поліна плодоносять двічі в рік: на початку літа і восени. Протягом перших 3-4 років врожайність гриба зростає, а потім, у міру виснаження субстрату, починає знижуватись. На великих пнях гриб плодоносить протягом 7-8 років, а на пнях середнього розміру зазвичай 5-б років. гриб опеньок кільцевик

Вирощування на відходах деревини. Використовують гілки, тонкі стовбури, стружку, тирсу. На цих субстратах літній опеньок плодоносить протягом двох років, після чого субстрат замінюють новим. Загальний урожай в цьому випадку складає до 20% від маси субстрату. Для вирощування літнього опенька гілочки, стружку поміщають в траншею (шаром 20 см) і зверху засипають шаром ґрунту товщиною в 5 см., заздалегідь внісши до субстрату близько 5% (від маси субстрату) зернового міцелію літнього опенька. Наявність стружки в субстраті покращує його структуру і перешкоджає швидкому злежуванню. Інтенсивний спосіб вирощування гриба. Матеріалом для субстрату слугують відходи сільського господарства і деревопереробної промисловості: солома злакових культур, тирса, стружка. Як живильні добавки в субстрат вносять солод, пивне сусло, лушпиння насіння соняшника. Кислотність середовища повинна знаходитися в межах pH 6,0-7,0, однак у разі потреби проводять вапнування. Субстрат можна стерилізувати протягом двох годин при тиску 1,5 атм або пастеризувати при температурі 60оС протягом 12 годин, з поступовим пониженням її, протягом двох діб, до 45°С. Для формування якісних плодових тіл потрібна освітленість у 100-200 люкс за годину. Досвічування проводять протягом 11 годин за добу, відносна вологість повітря складає 85-90%, а температура повітря - біля 16°С та посиленої вентиляції. Через тиждень після утворення примордій плодові тіла зрізають. У їжу у літнього опенька використовують тільки шапинки, оскільки ніжки мають жорстку структуру. Через 2-3 тижні наступає друга хвиля плодоношення гриба, загальний урожай літнього опенька при інтенсивному культивуванні складає 20-30% від маси субстрату. Для отримання високих урожаїв потрібно використовувати зерновий міцелій від селектованих і добре зарекомендованих штамів гриба. Одним з недоліків опенька літнього є погана його транспортабельність. Його ніжні плодові тіла при механічних пошкодженнях швидко втрачають товарний вигляд. Тому виробництво опенька літнього рекомендується організовувати поблизу від споживача або пунктів переробки.

Рекомендується також вирощувати літній опеньок в поліетиленових пакетах або дерев'яних ящиках. Склад субстрату необхідно різноманітити, використовуючи як живильні добавки пивне сусло, солод і ін.

5. Біологічні та морфологічні особливості кільцевика

Кільцевик Stropharia rugosoannulata (Farlow ex Murr.) - належить до класу базидіальних грибів і може виступати під різними синонімами: S. (Ferri (Bres)), S. imaiana (Benedix), S. elegans (Murr), Nematolorna fevri (Bras) Sing. Вперше гриб був зареєстрований у 1922 р. і віднесений до родини Strophariaceae. Його також можна знайти на території Північної Америки.

В Європі знаходиться біля 18 видів даного гриба, що культивуються на трав'янистому субстраті. Кільцевик досить широко культивують в Німеччині, Чехії, Словаччині та Австрії. У нашій країні даний гриб вирощується в невеликих масштабах в основному на городах та дачних ділянках. Гриб досить стійкий до захворювань та шкідників.

По своїм поживним якостям плодові тіла кільцевика прирівнюються до грибів високої якості. В плодових тілах гриба знаходиться 22-23% на суху масу білка, 32,7% вуглеводів, 1,1-2,3% жирів, вітаміни та мінеральні речовини. Вміст сирого протеїну в шапинках гриба становить 25,6-22,4%, а у ніжці - 14,6-16,3% (на суху речовину). У тілах є 17 амінокислот, у тому числі всі не замінимі, за виключенням триптофану. При оцінці смакових властивостей кільцевика суттєве значення відводять вмісту макро- та мікроелементів. По кількісному вмісту К, Р, N, Fe, Mg, Ca, S, Мо, Сu, Zn, Co кільцевик перевершує шампіньйон та гливу звичайну. Плодові тіла кільцевика вміщують РР-нікотинову кислоту. В 1 кг свіжих грибів знаходиться 3,41 мг нікотинової кислоти, або ж стільки як і у 1 кг свіжих грибів шампіньйона двоспорового. Хімічний склад подібний до шампіньйона, а тому, кільцевик може в більшій мірі розширити асортимент доступних грибів на нашому столі. Шапинка плодового тіла коричнево-жовта або червоно-коричневого забарвлення діаметром 5-20 см. Ніжка білого або кремового забарвлення, довжиною 9-10 см і діаметром 10-16 мм. Загальне покривало білого забарвлення. Після розриву вона набуває форми зірки, що дозволяє відрізнити кільцевик від інших грибів. В ранній стадії розвитку плодового тіла шапинка покрита додатковою захисною плівкою, яка з часом зникає. Пластинки гіменофору світло-сірого забарвлення, а пізніше, по мірі дозрівання спор гриба стають сірувато-синіми або темно-фіолетовими. Гриби збираються тоді, коли плівка розірвана. Якщо плодові тіла мають чорний гіменофор вони втрачають свій смак і використовуються лише для технічної переробки.

6. Технологія вирощування кільцевика

Оптимальна температура для розвитку міцелію становить 25^оС. Температура вище 30^оС гальмує розвиток гриба, а при 35^оС він відмирає. Перестає рости міцелій і при температурі +5⁰С, в межах від +5 до 0^оС міцелій не розвивається, однак зберігає свою життєздатність . На розвиток кільцевика впливає і концентрація вуглекислого газу. Його концентрація в субстраті в кількості 0,10-0,22% викликає гальмування росту гриба, а при кількості 2% - спостерігається обмеження розвитку.

Вологість субстрату повинна становити 70%. Після обростання міцелієм субстрату він накривається покривною землею, що сприяє плодоношенню гриба. Інтенсивна технологія вирощування кільцевика. Матеріали та способи приготування субстрату для вирощування кільцевика. В якості субстрату для гриба може використовуватись солома злаків або суміш соломи з подрібненими качанами кукурудзи. Тирса, стружка, листя, гній і мінеральні речовини для вирощування не придатні. Солома повинна бути свіжою, золотистого кольору, без наявності плісняви. Приготування субстрату не є складним процесом. Подрібнену солому розкладають на поверхні ґрунту шириною до 1 метра і поливають її протягом 7-10 днів (2-3 рази на добу) водою. Для більш рівномірного зволоження соломи її декілька раз перемішують із свіжим повітрям з послідуючим змішуванням з подрібненою кукурудзою. Зволоження компонентів завершують, коли вологість субстрату досягне 70-75%. Від величини вологості субстрату прямо пропорційно залежить величина урожаю гриба.

Інокуляція, догляд та збір грибів. Розпочинають вирощування з половини травня до половини червня. Вирощування грибів в пізніший термін сприяє одержанню частини плодових тіл у наступному році. Зволожена солома укладається пошарово товщиною 5-8 см і ущільнюється у поліетиленових контейнерах або інших контейнерах. Сильне її ущільнення є досить важливим, оскільки сприяє доброму розвитку міцелію. Оптимальна висота субстрату в контейнері становить 25 см. Перед укладанням останнього шару субстрату проводять висів зернового міцелію. Міцелій розсипається рівномірно по всій його поверхні з нанесенням останнього шару соломи. Щоб створити кращі умови росту міцелію субстрат прикривають кількома шарами вологого паперу. Під час розростання міцелію папір повинен бути завжди вологим. В приміщенні температура повітря повинна становити 20-30^оС, а субстрату - 25-27^оС. В період плодоношення значення температури субстрату зменшується. Кільцевик добре плодоносить як при 10^оС, так і при 20^оС. При вирощуванні кільцевика температура не повинна сильно коливатись, це сприяє зміні забарвлення соломи у чорний колір.

Субстрат, який обріс міцелієм, накривається покривною землею, яка сприяє плодоношенню гриба. Товщина шару землі -5 см. Покривна земля - це суміш чорнозему і верхового торфу у співвідношенні 1:1. Вологість її становить 70-75%, а рН - 5,7-6,0. Добре приготовлена покривна земля є головним фактором отримання високого урожаю. Використовуючи склад рекомендованої покривної землі з рН 5,7, можна одержати 16 кг/м кв . грибів, в той час як суміш покривної землі з піску та домішки глини з аналогічним рН лише - 1 кг/м кв. У випадку використання покривної землі з річковим піском і рН 7,0 - гриби взагалі не утворюються. Нині селекціонерами виведено 4 нові штами кільцевика, які плодоносять без нанесення покривної землі. Покривну землю можна дезінфікувати термічно або хімічно. Термічна дезинфекція полягає у пропарюванні її при температурі 100⁰С протягом 15-20 хвилин. Формалін використовують при хімічній дезинфекції в кількості 3 л/м кб. покривної землі (до такої кількості формаліну додається 20 л води з рівномірним зволоженням). Земля накривається брезентом або поліетиленовою плівкою. На третій день після обробітку плівку знімають а землю укладають в рихлому стані.

Догляд після гобтіровки землі полягає у регулюванні її вологості. Застосовують невеликі норми поливу з урахуванням того, щоб вода зволожувала землю і не досягала субстрату. Одноразова норма поливу води не повинна бути більшою за 1,5 л/м кв.

Перші збори грибів припадають на 4-у неділю після гобтіровки, а провітрювання розпочинають на 10-14 день з моменту накладання землі (провітрювання впливає на величину та якість врожаю). Від моменту з'явлення примордій гриба до їх збору проходить 10-12 днів.

Гриби збирають тоді, коли плівка, що з'єднує шапинку та ніжку (часткове покривало) розірвана. Плодові тіла з прямим краєм шапинки та чорними пластинками гіменофору збирають, але вони втрачають свій смак і використовуються для технічної переробки. Загальний врожай кільцевика складається з декількох хвиль плодоношення, серед яких дві перші характеризуються найбільшою величиною.

Техніка збору полягає у викручуванні грибів із землі або ж із субстрату за годинниковою стрілкою. Місця, які утворилися після збору грибів засипаються додатково резервною частиною землі, а рештки від плодових тіл видаляють. У підвальному приміщенні можна вирощувати даний гриб в довільний термін, якщо є обігрів. Субстрат розміщується в контейнерах з площею не менше, ніж 0,5 м кв. і висотою бокової стіни 25 см. Незалежно від методу вирощування величина урожаю кільцевика коливається від 3 до 16 кг з 1 м кв.

Висновок

Україна має величезний потенціал для розвитку грибівництва. Нині сільські господарства підприємства забезпеченні великою кількістю вільних приміщень, придатних для вирощування грибів, і робочою силою відповідної кваліфікації. Наявна також сировина для приготування компостів, існує наукова база для фундаментальних і прикладних досліджень вирощування грибів. Штучне вирощування грибів є фактично безвідходною технологією, оскільки основною сировиною для приготування субстрату є відходи зернового виробництва та курячий послід, після використання якого залишається цінний продукт у вигляді органічних добрив для вирощування овочів у закритому ґрунті та інших цілей.

Поряд із традиційними для українського споживача шампіньйоном і гливою, значні перспективи мають інші види їстівних та лікарських грибів: шиї-таке, опеньок літній та зимовий, кільцевик, різні види гливи, трутовик лакований та ін. Майбутнім виробникам грибів забезпечений великий внутрішній ринок, який ще не насичений продукцією, також існують експортні можливості. Проте, розвиток цієї перспективної галузі сповільнює недостатня кількість інвестицій, тоді як в розвинутих країнах, усвідомлюючи перспективи грибного бізнесу, виділяють значні кошти на модернізацію існуючих і відкриття нових виробництв, на наукові дослідження розвитку грибівництва, на підготовку кваліфікованих фахівців цієї галузі.

Література

1. Соломко Э.Ф. Культивируемые и дикорастущие грибы как продукт питания и сырьё для фармации // Матеріали I Міжнародної спеціалізованої науково-практичної конференції "Грибна індустрія - 2006". - Київ. - 2006. - C. 7.

2. Уолтон М. Изменяющееся лицо европейской грибной индустрии // Школа грибоводства. - 2001. - №3 (9). - С. 22-28.

3. Вісник ЖДТУ №1 (43) Приліпка О.В., к.е.н., проф. "стан і перспективи розвитку галузі грибівництва в україні"

4. Вдовенко С.А. Вирощування їстівних грибів: Навч. посіб., 2010.- 120 с.

5. http://mir-gribov.ru

Додаток

Рис. 1. Плодове тіло гриба шиі-таке

Рис. 2. Вирощування шиі-таке

Рис. 3. Опеньок літній

Рис. 4. Плодове тіло кільцевика

Размещено на Allbest.ru