Захисні пристосування комах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Курсова робота

Тема: Захисні пристосування комах

План

Вступ

1. Мімікрія комах

2. Маскування і демонстрація комах

3. Пасивно-оборонні реакції комах

4. Способи активного захисту комах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Комахи більшості видів служать здобиччю для багатьох тварин, тому здатність уникати хижаків і захищатися надзвичайно важлива для збереження життя особин і виживання популяції в цілому. Незважаючи на малі розміри, слабкість комах і безліч ворогів, цей клас живе, займаючи на Землі свої стійкі екологічні ніші. Зумовлено це тим, що комахи, як і будь-які живі істоти, спадково забезпечені всім необхідним для збереження життя. Це і специфічна будову організму, і оборонна (захисна) поведінка, що забезпечує безпеку і усунення загрози життю особин. Така поведінка включає пасивно-оборонні реакції і активний захист себе, свого житла і території. До основних захисних пристосувань відносяться: різні типи захисного забарвлення, найрізноманітніші форми тіла, вироблення отруйних речовин і пігментів, та виділення їх за допомогою спеціальних органів. Серед різноманітних засобів захисту від ворогів особливо часто зустрічаються: біг (наприклад, у турунів навіть личинки з бігальними ногами), стрибки (земляні блошки), швидкий зліт (коники, бабки), падіння з рослин з підігнутими кінцівками, здатність прикидатися мертвими (сонечка), а також маскувальне забарвлення, вибризкування їдкої або пахучої рідини. Багато комах використовують всі, притаманні їм, можливості для комбінованого захисту від хижаків. Розрізняють три типи захисного забарвлення і форми тіла: маскування, мімікрію і демонстрацію.

1. Мімікрія комах

комаха захисний мімікрія маскування

Мімікрія (англ. mimicry, від гр. mimikos - наслідувальний) - це ефект наслідувальної схожості з формою і забарвленням тіла представників незахищених видів комах з більш захищеними. Тобто це захисне пристосування їстівних незахищених видів. Дві форми мімікрії відкрили англійський ентомолог Г. Бейтс та німецький зоолог Ф. Мюллер (рис. 1).

Рис. 1 Дві форми мімікрії

Мімікрія ефективна під час захисту від хижих тварин лише за умови, коли незахищений вид, що наслідує (імітатор), та вид захищений, якого наслідують (модель),мешкають в одній місцевості, причому чисельність імітатора істотно нижча, ніж моделі (інакше у хижака не виробиться умовний рефлекс на певний подразник, пов'язаний з неїстівністю жертви).

У бейтсовської мімікрії гірше захищений вид наслідує забарвлення або форму добре захищеного. Наприклад, деякі тропічні метелики-білани подібні до неїстівних для птахів метеликів інших родин; їстівні метелики - несправжні пістряки нагадують отруйних для птахів справжніх пістряків тощо (рис. 1). Багато з пістряків володіють різким запахом і неприємні на смак, завдяки чому їх не чіпають птахи. А метелики-білани наділені цілим комплексом наслідувальних можливостей, щоб нагадувати свої прототипи. Вони тримаються поблизу літаючих або відпочиваючих пістряків, маючи не тільки подібну форму і забарвлення крил, але навіть характер польоту. На одному кущі можуть розташовуватися метелики п'яти видів практично однакового забарвлення. І хоча отруйні представники тільки одного виду, птахи не чіпають нікого. Аналогічну мімікрію мають і метелики монархи з місцевими метеликами-імітаторами.(рис.2).

Рис. 2 Метелик монарх (Danaus plexippus)

Є метелики, мухи, жуки, котрі наслідують отруйних ос і бджіл.

Суть мюллерівської мімікрії полягає в тому, що кілька захищених видів нагадують один одного за забарвленням і формою, утворюючи так зване «кільце»; їхні вороги, виробивши рефлекс відрази до одного з видів «кільця», не чіпають також і інших. Такі «кільця» утворюють, наприклад, отруйні комахи, що мають попереджувальне червоне з чорними плямами (сонечка, клоп-солдатик та інші) або жовто-чорне (різні види ос, деякі павуки) забарвлення.

Хто може напасти на перетинчастокрилих? Одного разу буде достатньо, щоб більше не захотілося. Під надійною охороною чужого страхітливого вигляду недоторканний метелик-осовидка. Він має жовте як у оси черевце з смужками і прозорі крила, які майже не несуть лусочок, - ну точна копія оси. Мухи-дзюрчалки теж дивно схожі на ос, а представники деяких їх видів - на шершнів. Ільниці-бджоловидки нагадують бджіл, мухи джмелевидки - джмелів, а жука-восковика теж не відрізниш від джмеля. Безпечний європейський і південноамериканський шершнеподібний метелик теж захищений тим, що замаскований під жалючого шершня.

Метелики деяких видів мають на крилах яскраві плями в вигляді очей, що відлякують хижаків. Зазвичай крила сидячого метелика складені, але при дотику до них, вони миттєво розкриваються. Малюнок очей відлякує дрібних птахів. А деякі гусениці мають хибні очі і наділені здатністю звиватися всім тілом. Така демонстраційна поведінка гусениці зазвичай відлякує від неї дрібних птахів і інших хижаків

Цілком їстівний метелик-ведмедиця зберігає життя завдяки ультразвуковій мімікрії. Цей метелик наділений дивовижною здатністю «наслідувати» клацання високочастотними звуками, які видають для свого захисту тигрові нічні метелики. Адже летючі миші, які полюють за принципом ехолокації, уникають комах з клацальними звуками. Їх спадкові знання, іноді доповнюються набутим досвідом, що показує, як «звучить» клацання отруйного або огидного на смак метелика. Чому? Секрет простий - отруйні комахи використовують попереджаючі ультразвукові сигнали тому, що для кажанів, які полюють в нічний час, яскраве забарвлення не має значення. Разом з тим летючі миші не чіпають цілком апетитного метелика-імітатора.

2. Маскування і демонстрація комах

Маскування - це поєднання криптичного забарвлення тварини і подібності форми її тіла до певних предметів. Комахи, як і багато тварин, не тільки ховаються від хижаків у сховищах, а й маскуються, ховаючись від їх ока за допомогою протекційного забарвлення. Воно робить їх менш помітними в місцях проживання, дозволяючи злитися з фоном. Або, навпаки, яскравість кольору і специфічність малюнка служать попередженням ворога про отруйність комахи. Забарвлення і форма тіла комахи переважно відповідають особливостям його місцеперебування. Біологічні, морфологічні і фізіологічні характеристики виду, які знаходяться у відповідності з навколишнім середовищем, називають життєвою формою. Наприклад, життєві форми саранчових об'єднані в два класи: мешканці рослин (фітофіли) та жителі відкритих ділянок на поверхні грунту (геофіли). Ті особини, що живуть серед зелені - зелені, і забарвлення їх здатне дивним чином змінюватися аж до жовтого та навіть коричневого, по мірі висихання рослинності (рис. 3).

Рис. 3 Тропічнийий палочник (Phyllocrania paradoxa)

Рис. 4 Гусениця п'ядуна (Geometridae)

Забарвлення і форма тіла гусениць тісно пов'язані з їхнім способом життя. Протекційне забарвлення найчастіше дане тим гусеницям, які ведуть відкритий спосіб життя. Воно чудово гармонує з навколишнім фоном. Причому ефективність такого забарвлення підвищується завдяки специфічності малюнка. Наприклад, у гусениць бражника по зеленому або сірому тілу прокладені косі смужки. Вони як би ділять тіло гусениці на відрізки, що робить її ще менш помітною на строкатій зелені. Схожість з частинами рослин, на яких живе гусениця, збільшується поєднанням протекційного забарвлення з характерною формою тіла (рис.5). Так, гусениця п'ядуна походить на суху гілочку.

Комахи, забезпечені протекційним забарвленням і формою тіла, подібними з листям, гілочками або навіть на пташиним послідом, часто поєднують це з особливою інстинктивною поведінкою. Вони здатні оцінювати ситуацію і відповідно до неї розташовуватися по відношенню до оточуючих об'єктів, приймаючи різні маскувальні пози. Наприклад коник, що нагадує листок, або сидить нерухомо з щільно стиснутими крилами, імітуючи стебло, або тримає крила розпрямленими, стаючи схожим на лист. Протекційне забарвлення і маскувальні пози можуть сприяти як пасивному збереженню життя комах, так і кращим можливостям для полювання. Наприклад, як було показано вище, богомол - хижак, і завдяки ефекту маскування може довго сидіти нерухомо, чекаючи свою жертву. Крім того, він здатний добре замаскуватися, уже із захисною метою.

Комахи деяких видів наділені строкатим демонстраційним (загрозливим) забарвленням. Воно є сигналом для їх ворогів: «Не чіпай! Небезпечно для твого життя!». Наприклад, пташка, скуштувавши неїстівне сонечко або жалячю комаху, добре запам'ятовує неприємний урок і яскраве забарвлення комахи. Застережливе забарвлення може бути у особи постійним, як у жалячих комах, або з'являється в небезпечний момент, «спалахуючи», коли комаха приймає позу загрози

Рис. 5 Яскраве забарвлення спокійно повзучої по гілці гусениці великої гарпії добре зливається з фоном

Рис. 6 Але якщо гусеницю потурбувати, вона задирає кінець тулубу та голову набуваючи досить войовничого вигляду

Багато гусениць теж наділені демонстраційним забарвленням тіла, що свідчить про їх неїстівність. У деяких гусениць, ефект такого забарвлення залежить ще й від кольору волосяного покриву. Такі гусениці мають химерний вигляд - з яскравими червоними і чорними плямами на світлому тілі і з пучками чорних і жовтих волосків різної довжини

3. Пасивно-оборонні реакції комах

Щоб уникнути хижаків, основними пасивно-оборонними реакціями є завмирання, втеча, укриття в сховищах і інші доцільні поведінкові прийоми.

Для того, щоб швидко втікти від ворога і залишитися неушкодженими, багато комах мають напрочуд доцільні пристосування. Серед них - органи руху, які часто настільки досконалі і так гармонійно пов'язані з усім організмом, що забезпечують неймовірні результати. Так, жук-ковалик наділений сильними грудними м'язами і спеціальним механізмом на нижньому боці грудей, завдяки чому в разі небезпеки він високо підкидає себе в повітря. Жук довжиною в 1 см підстрибує на висоту близько 10 см. При цьому він видає гучне клацання, що відлякує хижаків. А відстань, на яку стрибає в таких випадках блоха, в 350 разів перевищує довжину її тіла. У перерахунку на зріст людини - це стрибок на висоту 600 м!

Багато комах здатні в разі небезпеки завмирати або, як прийнято говорити, прикидатися мертвими. Наприклад, якщо потривожити жучка яблуневого довгоносика, він миттєво складає ніжки, падає з гілки на землю і якийсь час лежить там нерухомо. Цей рефлекс відмирання викликаний важливим для життя жучка інстинктивним захисним механізмом. Падіння з дерева забезпечує швидше, ніж пересування за допомогою лап, вислизання від ворога. А сіре забарвлення нерухомо лежачого зі складеними ніжками маленького довгоносика, робить його непомітним з грудочками грунту. Існує навіть родина «жуків-маскувальників», які володіють подібними захисними здібностями, але відрізняються особливою швидкістю прояву рефлексу відмирання.

Рефлекс відмирання характерний і для сонечка. І хоча воно є активним мисливцем за попелицями, регулюючи кількість шкідників рослин, але при цьому сама чудово захищена від нападів будь-яких хижаків. Важливим способом її самозахисту є здатність прикидатися мертвою. Якщо цьому жучку загрожує небезпека, він, притискаючи до тіла вусики та ніжки, падає на землю і лежить там нерухомо. Як тільки небезпека минула, жучок миттєво оживає. Але якщо загроза залишається, сонечко виділяє жовтувату рідина, неприємну на запах і смак, яка відлякує ворога. І тоді її строкате забарвлення служить підтвердженням того, що яскраво забарвлений жучок отруйний і в їжу не годиться.

Захисне пристосування цвіркуна.

Політ ворога цвіркунів - кажана зовсім безшумний. Почути його наближення і врятуватися зможуть лише ті, кому дана здатність вловлювати ультразвукові сигнали. Як же врятуватися нічному цвіркуну під час полювання кажанів? Звичайно, можна було б ховатися вночі в укритті, не трапляючись на шляху цих хижаків. Але тоді цвіркун не був би нічним. І все-таки він наділений необхідним пристроєм для порятунку - крихітним одноклітинним, але надзвичайно чутливим рецептором. Цей мініатюрний живий «прилад» вбудований в нервову систему цвіркуна. Він реагує на частоту звуку, що видається летючою мишею для її орієнтації в просторі. Рецептор цвіркуна, що приводиться в дію цією частотою, випромінює імпульси - сигнали тривоги, які змушують комаху стрімко віддалятися від джерела звуку. Такий унікальний рецептор володіє ще однією властивістю, що здивував ентомологів. Виявляється, що він вмикається тільки тоді, коли цвіркун знаходиться в польоті і стає вразливим для нічних хижаків. А в той час, коли комаха знаходиться в безпеці - відпочиває, харчується, піклується про потомство, - рецептор «мовчить», не турбуючи даремно свого власника. Варто тільки цвіркуну злетіти і стати потенційною жертвою летючих мишей, як одноклітинний живий «прилад» знову готовий відреагувати на ультразвукові сигнали хижака, підняти тривогу і врятувати комаху. Тут проявляється ідеальна доцільність і витонченість захисних механізмів і пристроїв комахи. Богомолу для уникнення зустрічі з кажанами, поряд з прекрасним зором дані і особливі органи слуху. Вони розташовані на грудях між ногами і служать для сприйняття ультразвуку. У богомолів деяких видів, крім ультразвукового органу слуху, існує друге вухо, яке сприймає набагато більш низькі частоти. Функція його поки нез'ясована.

4. Способи активного захисту комах

Захист комах від численних ворогів здійснюється не тільки за допомогою пасивно-оборонних реакцій і різних видів забарвлення. У разі небезпеки багато хто з них наділений здатністю активно захищатися. Зазвичай комахи використовують цілий комплекс різних захисних прийомів. Характерна поведінка жука польового скакуна - в момент небезпеки він дуже швидко тікає або полохливо пурхає і стрімко летить. Його практично неможливо зловити. Але якщо все ж таки вдасться схопити польового скакуна пальцями, він починає відчайдушно вириватися і люто кусатися своїми серпоподібними щелепами. Все це змушує швидше відпустити жука, який миттєво ховається в безпечному місці. Існують і жалячі комахи - бджоли, оси, джмелі, мурашки і деякі інші комахи забезпечені жалом, для вприскування отрути. Воно використовується в небезпечний для комахи момент або для паралізації здобичі. У медоносних бджіл жало занурюється і застряє в тілі тварини, що напала на неї. І, не дивлячись на те, що після його висмикування бджола гине, така захисна реакція не проходить безслідно. Тварина, яка отримала болючий укол, назавжди запам'ятовує отриманий урок і більше не нападає на жалячих або зовні схожих на них комах. Тут проявляється не індивідуальний, а соціальний захист, від якого залежить захищеність цілого виду. На відміну від бджоли жало оси не застряє в тілі тварини, і вона може досить болісно жалити безліч разів. Забарвлення оси, як і бджоли (поєднання чорних і жовтих смужок), також попереджає, особливо для тих, хто раніше випробував на собі дію їх отрути: «Не чіпай, я боляче жалюсь!».

Активно захищаються комахи і за допомогою неприємних на смак, запах або отруйних і їдких виділень. Біохімічні засоби для цієї цілі в потрібний момент виготовляються організмом комахи згідно спадкової програми, що керує комплексом захисних засобів і механізмів для виживання особи. Розглянемо деякі з видів активного захисту комах.

Використання отрут.

Одним з основних засобів для захисту і нападу в світі живого є отрути. Це виділення спеціальних залоз, які здатні відлякати, паралізувати або вбити противника. Серед комах багато отруйних видів, хоча поняття отруйності відносне. Для великих тварин укуси одних комах проходять майже безболісно, а отрута інших (жуки-наривники, жалячі комахи) викликає у них сильні алергічні реакції. Так само отрута для дрібних тварин може виявитися смертельною. Отруйні речовини застосовуються різними способами: вони або впорскують отруту в тіло ворога, або оббризкують його струменем, або вистрілюють з вибухом і утворенням їдкої хмари.

Організм деяких комах здатний створювати для використання в якості отрути суміші, в яких понад 50 різних хімічних з'єднань. Вони викликають свербіж, біль, судоми і навіть руйнування клітин шкіри або панцира тварин. Встановлено, що представники деяких видів мурах після обприскування ворога мурашиною кислотою, поливають його сумішшю з двох складних хімічних сполук. Ці речовини, спеціально синтезовані організмом мурашки, хоч і приємно пахнуть лимоном, несуть в собі певну отруйність. Крім того, вони володіють важливою особливістю - сприяють проникненню мурашиної кислоти крізь зовнішні покрови тварини. Дослідження також показали, що хімічна лабораторія мурашки під управлінням вродженої програми створює і безліч інших захисних речовин. Серед них є навіть такі, які вбивають збудників холери, тифу і туберкульозу. Зараз вчені працюють над можливістю використання цих речовин у медичних цілях.

Мурахи відносяться до жалячих перетинчастокрилих, однак представники деяких їх видів можуть вибризкувати отруйну суміш на ворога, що знаходиться на достатньо великій відстані. Так роблять робочі мурашки з підродини фурміцин. Половину їх черевця займає величезна залоза, що виробляє мурашину кислоту. Вона оточена потужним м'язових мішком. У разі небезпеки м'яз скорочується, і отрута викидається на відстань до півметра. Вражаюче, що відстань, на яку здійснений «постріл» отруйною речовиною, в 500 разів перевищує довжину тіла мурашки.

За допомогою специфічних виділень захищаються багато жуків, наприклад, листоїди та їх личинки. Вони випускають крапельки сильно отруйної і різко пахнучої жовто-помаранчевої рідини через зчленування свого тіла. Дослідження виділень, наприклад листоїдів, показало, що введення в кров їх мікроскопічної дози викликає загибель невеликої тварини. Цікаві спостереження за комахоїдними мисливцями, що спробували такого жука. Ящірки, випадково схопивши, одразу ж викидають його з рота, і потім довго витирають мордочку об різні предмети. Жаба, що потрапила в таку ситуацію, намагається як можна більше висунути язик і ретельно обтерти його об рослини. Ще більш отруйні маленькі жучки-наривники. Навіть великі домашні тварини можуть загинути, з'ївши їх разом з травою. Раніше сушених наривників застосовували в аптекарській справі для приготування наривного пластиру.

Вибухова суміш.

Дивною системою самозахисту наділений жук-бомбардир з сімейства турунів. У разі небезпеки він викидає з кінця свого черевця і вміло направляє на ворога струмінь буквально киплячої (1000С) їдкою рідини. У повітрі вона з тріском випаровується, утворюючи хмару з неприємно пахнучої хімічної речовини. Дослідження показали, що така вибухова реакція жука з скорострільністю 500 - 1000 викидів в секунду залишає на тілі нападаючої на нього тварини серйозні опіки

Рис. 7 Жаба, що схопила жука-бомбардира

Цікава особлива технологія, за допомогою якої унікальний організм бомбардира виробляє отруйну суміш. Жук виробляє і зберігає хімічні компоненти суміші (два хітона і перекис водню) в роздільних камерах, інакше відразу ж піде бурхлива реакція. Суміш буде виготовлена тільки тоді, коли органи чуття жука дадуть сигнал про наближення стороннього об'єкта. За допомогою аналізаторів, порівнюють отриману інформацію з еталонами пам'яті, бомбардир миттєво оцінює небезпеку ситуації і готує суміш до бою. Хімічні компоненти як по команді цілеспрямовано надходять в спеціально призначену для цього камеру, де і утворюється вибухова суміш. Вона з великою швидкістю виривається назовні через особливе сопло, і жук-бомбардир влучно стріляє в потрібному напрямку.

Важко собі уявити послідовну появу (навіть за мільярди років) в організмі жука всіх елементів цієї технологічної ланцюга. Наприклад, у нього першими розвинулися б процеси синтезу складних сполук, які при з'єднанні дають вибухову суміш, а виробництво роздільних ємностей відстало б в часі. Тоді хімічні речовини, не встигши з'явитися хоча б у невеликих кількостях, зараз же з'єдналися б у його тілі, утворивши вибухонебезпечну суміш. Для бомбардирів це закінчилося б плачевно. Правильніше було б, щоб і хімічні речовини і окремі камери для їх виробництва та зберігання створювалися безліччю поколінь одночасно, паралельно. Але тоді жукам з самого початку необхідно було володіти розумом. Адже шляхом «запрограмованих» мутацій їм потрібно було створити цілий комплекс з пристроїв організму, технологічних процесів і захисної поведінки. Загалом такої, яка є у жуків-бомбардирів зараз.

Захист за допомогою рослинних засобів.

Отруйну і неприємно пахнучу речовину у вигляді піни утворюють деякі безкрилі коники-тюхтія. У разі небезпеки вони випускають цю піну з свистячим шипінням з рота і грудей. Вона складається із суміші хініну, фенолу і бульбашок повітря. Своїм походженням отруйні речовини зобов'язані тій рослинній їжі, якою живиться коник. Личинки відомих всім цикад, наділених музичними здібностями, теж вміють захищатися подібною піною. Наприклад, пінниця слинова отримала свою назву в зв'язку з тим, що після звичного споживання великої кількості соку рослин вона виділяє його в вигляді піни. Ці виділення служать їй відмінним захистом її організму від висихання, і від нападу пташок та інших ворогів.

Дивовижними захисними можливостями наділена і личинка пильщика. При харчуванні сосновою хвоєю вона збирає в особливі мішечки, пов'язані з кишечником, згустки смоли. У небезпечну хвилину гусениця виділяє грудочку цієї смоли, потім надуває його і вистрілює. Таким пострілом вона склеює лапки, наприклад мурашки. Ворог обеззброєний і нерухомий, а гусінь з допомогою інстинктивної захисної поведінки і особливого пристрою організму зберегла собі життя.

Відлякування ворогів.

Для того, щоб відлякувати хижаків комахи виробляють не тільки отруйні виділення, але і просто неприємно пахнучі речовини. Причому спеціальні залози клопів, жуків і гусениць виділяють такий пахучий секрет, що надовго залишає в пам'яті ворога слід від цієї зустрічі. При цьому у хижаків виробляється умовний рефлекс - уникати погано пахнучих комах певного виду та забарвлення. Однак деяких комах це не завжди рятує. Наприклад, найбільші в нашій фауні жуки-чорнотілки , реагують на наближення небезпечного об'єкта стійкою на передніх лапках і виділенням неприємно пахнучої рідини. Але миші, які знають про цю особливість чорнотілки, користуються повільністю жука і встигають схопити його до появи захисної реакції і втиснути кінчик черевця в землю. Потім миша з'їдає все, крім цього кінчика. Така доцільна поведінка миші може бути інстинктивною, а може бути і результатом навчання, накопичення досвіду після отримання неприємних уроків спілкування з цими жуками.

Відлякує ворогів і метелик аполон. У разі крайньої небезпеки падає на землю, шкребе ніжками і загрозливо «шипить». Цей ефект він підсилює розгортанням своїх застережливо яскравих крил. Адже червоні плями на задніх крилах аполона служать умовним знаком для птахів - комаха отруйна.

Постояти за себе.

Богомоли багатьох видів вміють не тільки добре ховатися завдяки своїй протекційним забарвленням, а й у разі небезпеки постояти за себе. Ця комаха піднімається, приймає загрозливу позу, пишно розпускає задні крила і демонструє своє яскраве забарвлення. Потім богомол проводить зі скрипом по ним черевцем і доповнює загрозливий шум клацанням хапальними кінцівками.

Різні способи відлякування хижаків і у гусениць. Деякі з них у момент небезпеки приймають загрозливу позу, а іноді видають різноманітні звуки. Наприклад, гусениці великого нічного павиного ока при появі ворога лякають його пронизливим скрипом. А гусениці великої гарпії в таких випадках одразу ж загрозливо піднімають догори кінчик черевця зі своєрідною «виделкою», утвореною двома сильно пахнучими нитками (фото вище).

Капустянка у разі небезпеки в першу чергу намагається уникнути ворога. Вона здатна швидко позадкувати, заритися в землю або досить швидко втекти. Але якщо виникає необхідність захищатися, капустянка намагається кусатися. Кліщі коловерток являють собою органи захисту і нападу. Коли комаху турбують, вона приймає загрозливий вигляд і піднімає кінці кліщів над головою. Причому, рухові м'язи кліщів настільки сильні, що маленька щипавки може проколоти ними шкіру до крові.

Висновки

1.Мімікрія - це ефект наслідувальної схожості з формою і забарвленням тіла представників незахищених видів комах з більш захищеними. Тобто це захисне пристосування їстівних незахищених видів. Існують дві форми мімікрії: бейтсовська і мюллерівська названі в честь вчених які їх дослідили і описали.

2. Маскування - це поєднання криптичного забарвлення тварини і подібності форми її тіла до певних предметів. Протекційне забарвлення робить їх менш помітними в місцях проживання, дозволяючи злитися з фоном. Демонстраційне (загрозливе) забарвленням є сигналом для їх ворогів: «Не чіпай! Небезпечно для твого життя!».

3. Щоб уникнути хижаків, основними пасивно-оборонними реакціями є завмирання, втеча, укриття в сховищах і інші доцільні поведінкові прийоми. Багато комах здатні в разі небезпеки завмирати або, як прийнято говорити, прикидатися мертвими.

4. Зазвичай комахи використовують цілий комплекс різних захисних прийомів. Існують жалячі комахи - бджоли, оси, джмелі, мурашки і деякі інші комахи забезпечені жалом, для вприскування отрути. Це виділення спеціальних залоз, які здатні відлякати, паралізувати або вбити противника.

Список використаної літератури

1.Догель В. А. Зоолгия беспозвоночных: Учебник для ун-тов /Под ред. проф. Полянского Ю. И. - М.: Высш. школа, 1981. - С.378-379.

2.Натали В. Ф. Зоология беспозвоночных: Учебник для студентов биол. фак. пед. ин-тов./Под ред. проф. Сазоновой О. И. - М.:Просвещение, 1975. - 487с.

3.Савчук М. П. Зоологія безхребетних: Для природ. фак. пед. ін-тів.-К.:Рад. школа, 1965.-С.412-413.

4.Фарб П. Насекомые. Пер. с англ. Ю. Фролова /Под ред. и с предисл. Мазотина-Поршнякова Г. А.-М.:Мир, 1976. - 192с.

5.Щербак Г. Й. Зоологія безхребетних. Підр. у 3 кн. Кн.2 /Г. Й. Щербак, Д. Б. Царичкова, Ю. І. Вервес. - К.:Либіь, 1996. - 320с.

Размещено на Allbest.ru