Автономна (вегетативна) нервова система

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, УКРАЇНИ

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

на тему: “Автономна (вегетативна) нервова система”

Виконала:

Гуцало Ліля

Тернопіль 2014

Кожен живий організм певним чином взаємодіє з навколишнім світом. Ця взаємодія стає можливою лише завдяки нервові системі.

Нервова система - це сукупність утворень (рецептори, нерви, ганглії, мозок) у тварин та людини, яка здійснює сприймання подразників, що впливають на організм, а також проведення та обробку збудження, що виникає, формування відповідних пристосувальних реакцій, регуляцію та координацію всіх функцій організму в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

У процесі життєдіяльності людини нервова система здійснює необхідний зв'язок організму з навколишнім світом, взаємозв'язок у роботі внутрішніх органів та координацію між різними відділами самої нервової системи. Завдяки діяльності нервової системи організм людини розглядається як складна саморегулююча система, про що І.П.Павлов писав так: „Людина є, звичайно, система (грубо кажучи - машина), як і будь-яка інша в природі, що підпорядковується невідворотним і єдиним для всієї природи законам; але система, у горизонті нашого сучасного наукового бачення, єдина за найвищим саморегулюванням".

У людини нервова система складається з трьох відділів:

Метою нашої роботи є вивчення одного із цих відділів- вегетативного, зясувати особливості функціонування вегетативної нервової системи і її роль для організму людини.

Автономна нервова система - це частина периферичної нервової системи, що іннервує внутрішні органи, а саме: органи серцево-судинної системи, травного, дихального та сечостатевого апаратів, залози внутрішньої секреції, а також всі непослуговані м'язи та всі залози організму, де б вони не знаходились. Таким чином, автономна нервова система інервує ті органі та тканини, функції яких майже не залежать від нашої свідомості[4].

В ембріогенезі автономна нервова система, як і інші відділи нервових системи вищих тварин та людини, розвивається з ектодерми. Із загального зачатка нервової системи виникають симпатобласти, з яких утворюються вузли та сплетення автономної нервової системи[3].

Автономна нервова система є невід'ємною частиною нервової системи, знаходиться під контролем кори великого мозку і її функції, як і функція інших відділів нервової системи, здійснюється по типу рефлексів[1].

Вегетативна нервова система (або за новою Міжнародною анатомічною номенклатурою «автономна нервова система») регулює діяльність внутрішніх органів, ендо- і екзокринних залоз, кровоносних і лімфатичних судин, гладкої і частково посмугованої мускулатури, а також органів чуття і трофіку тканин. Вона також забезпечує гомеостаз на тканинному, органному і системному рівні. Подібно до соматичної, автономна нервова система складається з комплексу нейронів. Особливістю її будови є двонейронний еферентний аппарат[6].

Анатомічно вегетативна нервова система поділяється на центральний і периферичний відділи[1].

Центральний відділ вегетативної нервової системи включає в себе вегетативні центри в головному і спинному мозку, які поділяються на надсегментарну (гіпоталамо-лімбіко-ретикулярний комплекс) і сегментарну частини.

Сегментарна частина, в свою чергу, поділяється на симпатичний і парасимпатичний відділи і представлена ядрами в стовбурі мозку і спинному мозку[2].

Симпатична нервова система має центральний та периферичний відділи. Перший представлений вегетативним симпатичним ядром, другий - симпатичними нервовими вузлами, нервами та сплетіннями.

Нервові вузли поділяються на хребетні лівий і правий симпатичні стовбури та вузли вегетативних сплетінь.

Симпатичний стовбур парний, складається із вузлів, зґєднаних міжвузловими вітками. Ці вузли лежать з боків хребетного стовпа. Розрізняють: шийний, грудний, поперековий та крижовий відділи.

Шийний відділ складається із верхнього, середнього та нижнього вузлів. Від верхнього відходять симпатичні нерви, які іннервують органи голови та шиї.

Грудний відділ складається із 10-12 вузлів, від яких відходять нерви до грудної порожнини (до серця, легень, стравоходу) і органів черевної порожнини.

Поперековий відділ утворений 3-4 вузлами, від яких відходить велика кількість віток, які утворюють черевне, або сонячне сплетіння. Воно розташоване між наднирковими залозами, спереду від аорти. Це найбільше із нервових сплетінь вегетативної нервової системи. Його утворюють парні черевні вузли і непарний верхній брижовий вузол. Від нейронів сонячного сплетіння починаються постгангліонарні волокна, що іннервують органи верхньої частини черевної порожнини: кровоносні судини, шлунок, тонку кишку, підшлункову залозу, печінку, селезінку, нирки та ін. Сильне подразнення сонячного сплетіння (удар) може привести до запаморочення, часткової або ж і повної втрати свідомості. Це повґязано із спазмами судин мозку викликаними збудженням симпатичних нервів.

Куприковий відділ - найкоротший, складається із 3-4 вузлів, вітки яких утворюють нижнє підчеревне сплетіння. Останнє оточує нижню частину черевної аорти. Його післявузлові волокна розходяться до внутрішніх органів, розміщених в порожнині малого таза і іннервують їх[5].

Симпатична нервова система здійснює певний трофічний вплив на скелетні мґязи, покращуючи їх живлення та збільшуючи працездатність.

Таким чином, симпатична нервова система забезпечує іннервацію всіх органів без виключення. При цьому вона, як правило, стимулює їхню роботу[5]. периферичний вегетативний нервовий симпатичний

Парасимпатична нервова система як і симпатична складається із центральної, тобто мозкової, і периферичної частин. Перша складається з парасимпатичних ядер, стовбура (середній, міст, довгастий) головного та крижового відділу спинного мозку, друга - з вузлів і волокон, що входять до складу окорухового (ІІІ пара), лицевого (УІІ пара), язиковоглоткового (ІХ пара), блукаючого (Х пара) і тазових нервів[2].

Особливість парасимпатичної нервової системи полягає в тому, що до її складу входять інтрамуральні вузли, що знаходяться поблизу або ж в самих органах. В звґязку з цим пренгліонарні парасимпатичні волокна довгі, а постгангліонарні дуже короткі.

В складі окорухового нерва парасимпатичні волокна ідуть до військового вузла. Від якого імпульси передаються до мґязів ока та війкових мґязів. Парасимпатичні волокна лицевого нерва доходять до крило-піднебінного та підщелепного вузлів. Від крилопіднебінного вузла імпульси досягають слізної залози, а від підщелепного - підщелепної і підґязикової слинних залоз.

Язиковоглоткий нерв містить парасиматичні волокна, що доходять до привушного вузла. Від нього імпульси передаються до привушної слинної залози.

Блукаючий нерв містить найбільше парасимпатичних волокон, які досягають інтрамуральних вузлів ряду органів, імпульси від яких передаються до органів шиї, органів грудної і черевної порожнин (крім органів малого таза)[4].

Від парасимпатичних ядер крижового відділу спинного мозку волокна виходять разом із крижовими спинномозковими нервами.

Парасимпатична нервова система регулює діяльність меншої кількості органів, ніж симпатична нервова система (симпатичні волокна іннервують усі органи, парасимпатичні - лише їх частину). Парасимпатичної іннервації не мають скелетні мґязи, гладенькі мґязи переважної частини кровоносних судин, надниркові залози, сечоводи, гладенькі мґязи волосяних фолікулів шкіри.

Рис.1. Автономна нервова система (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

А - симпатична частина:

1 - війковий м'яз ока розслаблюється; кришталик фокусується на віддалені об'єкти; зіниця розширюється; 2 - слинні залози продукують густий секрет; 3 - трахея розширюється; 4 - бронхи розширюються; 5 - судини легень розширюються; 6 - частота і сила серцевих скорочень зростають; 7 - надниркові залози продукують гормони стресу; 8 - печінка вивільнює глюкозу; 9 - нирки зменшують виділення сечі; 10 - шлунок зменшує секрецію травних ферментів; 11 - рухи кишок сповільнюються; 12 - сфінктер сечового міхура скорочується; 13 - шкіра: кровоносні судини звужуються, волосся підіймається, потові пори відкриваються; 14 - кровоносні судини розширюються; 15 - ланцюг симпатичних вузлів.

Б - парасимпатична частина:

16 - сльозові залози виділяють сльози; 17 - війковий м'яз ока скорочується; кришталик фокусується на близькі об'єкти; зіниця звужується; 18 - залози носа утворюють слиз; 19 - слинні залози виділяють у великій кількості рідкий секрет; 20 - м'язи трахеї і бронхів скорочуються; 21 - частота і сила серцевих скорочень зменшуються; 22 - печінка накопичує глюкозу; 23 - шлунок продукує травні ферменти; 24 - підшлункова залоза виділяє інсулін і ферменти; 25 - рухи кишок пришвидшуються; 26 - сфінктер сечового міхура розслаблюється; 27 - статеві органи стимулюються, спричиняючи посилення виділень у жінок, ерекцію статевого члена і клітора.

Між симпатичною і парасимпатичною системами існують природний синергізм і відносний антагонізм у впливі на функцію інервованого органу. Тонус симпатичної нервової системи переважає удень, а парасимпатичної - вночі («царювання вагуса» вночі). В цілому вегетативна нервова система забезпечує і регулює трофотропну і ерготропну функції.

Трофотропна функція направлена на підтримання динамічної сталості внутрішнього середовища організму (його фізико-хімічних, біохімічних, ферментативних, гуморальних і інших констант у стані відпочинку і розслаблення) і здійснюється вона в основному парасимпатичним відділом. Ерготропна функція направлена на вегетативно-метаболічне забезпечення різноманітних форм адаптивної цілеспрямованої поведінки при стресі (розумової і фізичної діяльності, реалізації біологічної мотивації (харчової, статевої, мотивації страху і агресії). Вона здійснюється здебільшого симпатичним відділом вегетативної нервової системи[3].

При функціональному (звичайно вродженому) домінуванні збудливості симпатичної системи (симпатикотонії) відзначаються частий пульс, тахіпноє, блиск очей і розширення зіниць, схильність до артеріальної гіпертензії, похудіння, закріпи. Для симпатикотоніків характерні тривожність, підвищення дієздатності (особливо увечері), ініціативність при пониженій увазі та ін[1].

При домінуванні впливу парасимпатичної системи (ваготонії) відзначаються уповільнення пульсу, зниження артеріального тиску, схильність до втрати свідомості, ожиріння, гіпергідрозу, зіниці вузькі, апатія, нерішучість, дієздатність краще у ранкові години.

Діяльність вегетативної нервової системи залишається поза сферою свідомості і є автоматизованою. Інтеграція вегетативного регулювання здійснюється на рівні гіпоталамуса і лімбічної системи[5].

Гіпоталамічна область є основним центральним механізмом регуляції гомеостазу внутрішнього середовища організму, симпатичного та парасимпатичного тонусу, вищим підкірковим центром інтеграції вегетативних, емоційних та моторних компонентів складних реакцій адаптивної поведінки і виконує основну роль в регуляції функції систем травлення, дихання, серцево-судинної, ендокринної, метаболізму, терморегуляції. Корегуючі кортикофугальні впливи є вирішальними в діяльності гіпоталамусу, так само і не менш важливими для функціонування кори є висхідні тонічні і фазичні впливи, які поступають з гіпоталамусу.

Слід також відзначити можливість нейронів гіпоталамуса виділяти, подібно залозам внутрішньої секреції, біологічно активні речовини (рилізинг-фактори). Ці речовини надходять в гіпофіз і стимулюють продукцію його гормонів - гонадотропного, тиреотропного і адренокортикотропного[4].

Задні відділи гіпоталамуса здійснюють функцію ерготропної, а передні відділи забезпечують інтеграцію функції трофотропної системи.

Висновки

Симпатична і парасимпатична частини, відрізняються і в морфологічному, і в функціональному відношенні. Оскільки вузли симпатичного стовбура знаходяться поза інервованим органом, а парасимпатичні вузли - у стінці або біля відповідного органу. Існують відмінності і в специфічній хемотропності цих відділів: збуджуючим медіатором симпатичної системи є адреналін, гальмівним ерготамін, а в парасимпатичній нервовій системі - відповідно ацетилхолін і атропін[6].

Отож автономна (вегетативна) нервова система -- це частина нервової системи, яка керує мимовільними діями нашого організму. Функцією автономної нервової системи є підтримка гомеостазу -- сталості внутрішнього середовища організму. Вона не підкоряється свідомості, хоча й підпорядкована спинному та головному мозку[5].

Список використаної літератури

1.Анатомія. П.Ф.Гаврилов. - ст. 363, 365-366, 367-368.

2.Анатомія людини. М.Очкуренко, О.В.Старушенко. - ст.284-286.

3.Росин Я. А., Фізіологія вегетативної нервової системи, М., 1965;

Размещено на Allbest.ru