Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Національний фармацевтичний університет

Факультет промислової фармації, управління та адміністрування

Кафедра біотехнології

Курсова робота

з дисципліні «Загальна мікробіологія та вірусологія»

на тему: Генетично модифіковані організми. Їх застосування в біотехнології

Керівник роботи

К., фарм., н., доц., Калюжная О.С.

Виконавець

Cтудентка 3 курсу 2 групи

Білинська А.А.

Харків 2016 р.

Зміст

• Вступ
• 1. Генетично модифіковані організми і методи їх створення
• 1.1 Розвиток сучасної біотехнології
• 1.2 Методи отримання ГМО
• 2. Сфери використання ГМО
• 2.1 ГМО в медицині
• 2.2 ГМО в фармації
• 2.3 ГМО у сільському господарстві
• 3. Переваги та ризики використання ГМО
• 3.1 Аргументи за ГМО
• 3.2 Аргументи проти ГМО
• Висновок
• Список використаної літератури

1.1 

Вступ

Генетично модифіковані організми (ГМО) - це продукти науково-технічної революції кількох останніх десятиліть. ГМО - це організм, генотип якого був штучно змінений за допомогою методів генної інженерії. Це визначення можна застосувати для рослин, тварин та мікроорганізмів. Зміни на генетичному рівні, як правило, застосовуються в наукових та господарських цілях. На сьогоднішній день генетично модифіковані організми широко застосовуються в різних сферах життєдіяльності людини.

Використання сучасних методів біотехнології у виробництві ліків, продуктів харчування відкриває нові можливості і піднімає питання щодо здоров'я і безпеки життя людини. Метод рекомбінантних ДНК - найбільш ефективний спосіб, який використовується сучасною біотехнологією, який дозволяє генетично модифікувати рослини, тварин і мікроорганізми, отримати яких неможливо за допомогою методів традиційної селекції та культивування.

1. Генетично модифіковані організми і методи їх створення

Біотехнологія (ВйпфечнплпгЯб, від грец. bios -- життя, techne -- мистецтво, майстерність і logos -- слово, навчання) - дисципліна, яка вивчає можливості використання живих організмівё продуктів їх життєдіяльності для вирішення глобальних проблем людства, а також можливість створення нових живих організмів за допомогою методів генної інженерії [11].

Основи біотехнології були відомі людству ще у давні часи і були пов'язані з використання живих організмів в виробництві хліба, пивоваріння, виноробстві, сироварінні тощо. На сьогоднішній день найдавнішим біотехнологічним процесом вважається бродіння. Про цей факт говорить запис на дощечці з опис приготування пива, яка була знайдена при розкопках руїн Вавилону, що датується шостим тисячоліттям до нашої ери. Виготовлення хліба, вина, кисломолочних продуктів також є стародавніми біотехнологічними процесами. У 500 році до нашої ери в Китаї почали використовувати цвіль соєвих бобів як антибіотик [5].

Основи біотехнології були закладені працями французького мікробіолога Луї Пастера. Він встановив, що всі процеси бродіння є результатами життєдіяльності мікроорганізмів. У 1861 році він вперше запропонував промисловий метод запобігання псування вина (пастерізацію), а у 1877 році припустив можливість промислового виробництва антибіотиків як лікарських засобів [3].

Однак, сам термін «біотехнологія» виник лише у 20-30-х роках минулого століття, коли глобального масштабу набув мікробіологічний метод боротьби зі сільськогосподарськими шкідниками. Тоді і почалося широке виробництво препаратів, в основі яких були спороутворюючі бактерії такі як Bacillus thuringiensis і Bacillus popilliana. Отримані препарати застосовувалися для боротьби із сараною, сибірським шовкопрядом, шкідниками кукурудзи, бавовнику, винограду тощо [11].

На сьогоднішній день біотехнологічні методи використовуються у багатьох галузях, таких як:

1. Промислове виробництво антибіотиків;

2. Біотехнологічні методи боротьби із забрудненням навколишнього середовища;

3. Промисловий біотехнологічний синтез;

4. Виробництво біогазу з целюлози з відходів життєдіяльності тварин і людини;

5. Отримання нових видів палива;

6. Застосування біотехнологічних методів у сільському господарстві тощо.

1.2 Методи отримання ГМО

Генетично модифікований організм (ГМО) - це будь-який живий організм, окрім організму людини, що містить нову комбінацію генетичного матеріалу і отриманий завдяки використанню методів сучасної біотехнології. Головною ідеєю отримання ГМО є покращення корисних властивостей організму-реципієнта (наприклад, підвищення стійкості рослини до гербіцидів, комах-шкідників, патогенних мікроорганізмів тощо) [6],[11].

Після появи методів створення рекомбінантних (химерних)ДНК з'явилася можливість вдосконалювати живі організми в практичних цілях, уводячи в них гени інших організмів. Для створення таких химер була створена ціла система методичних прийомів. «Знаряддям» для маніпуляцій з ДНК широко застосовуються білки-ферменти: рестріктази; лігази; полімерази тощо. За їх участі молекули ДНК розрізають, зшивають або отримують їх копії. Основним знаряддям генно-інженерних робіт є вектори. Це молекули ДНК, які здатні транспортувати, розмножувати і зберігати генетичну інформацію. Вектор - своєрідне транспортний засіб для перенесення чужорідної ДНК в реціпієнтні клітини. Як векторів в генній інженерії використовують невеликі за розмірами молекули ДНК плазмід, вірусів і фагів, а також мітохондрій і пластид (клітинні органели)[7],[18].

Процедура отримання ГМО включає в себе декілька основних етапів:

1. Виділення та ідентифікація окремих генів (відповідних фрагментів ДНК або РНК), які збираються перенести до іншого геному організма. З організмів, що володіють потрібними методами, за допомогою хімічних методів виокремлюють нуклеїнові кислоти. Використовуючи набори ферментів-рестріктаз, їх розрізають на окремі фрагменти. Найважливішими є рестріктази, що розрізають нуклеїнові кислоти з утворенням так званих липких (компліментарних) кінців. Утворені фрагменти мають короткі однонитчасті кінці, що включають в себе декілька нуклеотидів. Об'єднавши в одній пробірці фрагменти ДНК будь-якого походження (наприклад, фрагменти плазмід бактерій і фрагменти тваринної або рослинної ДНК), отримані за допомогою однієї і тієї ж рестріктази, яка надає липкі кінці, і додати фермент - лігази, то ці фрагменти з'єднаються один з одним . Результатом буде химерна (рекомбінантна) ДНК, яка може містити фрагменти ДНК, виділені з різних організмів або синтезовану штучно. Описана технологія дозволяє створювати на основі плазмід (або інших типів векторів) складні генетические конструкції, призначені для перенесення в клітини інших організмів[14] [11].

2. Клонування (розмноження) гена, який переноситься. Для розмноження невеликої кількості утворившихся химерних молекул ДНК вектори, з вбудованими в них фрагментами, потрібно перенести в реціпієнтні клітини. Широке поширення для клонування векторних ДНК набула трансформація клітин кишкової палички (E. сoli), яка була заснована на спільній інкубації «компетентних» клітин бактерій і ДНК. Завдяки трансформації, ДНК «поглинається» бактеріальними клітинами і автономно розмножується в їх цитоплазмі [8],[11].

3. Перенесення гена (або трансгенної конструкції) всередину клітини і вбудовування його в ДНК реципієнтного організму. Найефективнішим способом перенесення генів (генних конструкцій) від клітин організму-донора до клітини організму-реципієнта є процес трансформації.

Трансформація включає в себе кілька основних етапів і дотримання ряду умов: наявності трансформує ДНК; «компетентних» клітин; інтеграції донорської ДНК в ДНК реципієнта та експресії перенесених генів. Існують різні методи трансформації: шляхом гібридизації соматичних клітин; інкубації реципієнтних клітин з чужорідним генетичним матеріалом; мікроін'єкції генетичного матеріалу в ядра клітин тварин тощо. Їх використання залежить від біологічних властивостей організму - реципієнта. Наприклад, для трансформації клітин рослин використовують два метода:

1. Трансформація рослини за допомогою Ti- плазміди, яка несе «цільової» ген, що транспортується в клітини за допомогою грунтової бактерії Agrobacterium tumifaciens. «Цільовий» ген, може змінювати різні властивості рослини, вбудoвуючись генно-інженерними методами в Ti-плазміду, яка потім переноситься в агробактерії. У процесі спільного культивування агробактерії і культури клітин рослини - господаря Ti-плазміда потрапляє в клітини рослин, а «цільової» ген з додатковими фрагментами ДНК вбудовується в рослинний геном. Кожна така клітина може бути потім регенерувати в цілі трансгенні рослини, яка буде містити генетичну інформацію з двох або декількох різних організмів. Цей метод застосовується для трансформації дводольних рослин.

2. Метод біологічної балістики. Для цього, на найдрібніші частинки вольфраму або ауруму наноситься ДНК, які включають в себе «цільовий» ген. Далі ці часточки, що містять ДНК переміщають в генну «пушку». В результаті «пострілу» вони з великою швидкістю «бомбардують» клітини рослин, потрапляючи в їх цитоплазму і ядра. Деякі з цих клітин вбудовують «цільової» ген в свою ДНК. Кожна така клітина може бути регенерована в нову трансгенну рослину.

2. Сфери використання ГМО

На сьогоднішній день, за даними ВОЗ нараховується приблизно 110 мільйонів людей, які страждають цукровим діабетом. Діабет - страшне захворювання, яке викликане порушенням роботи підшлункової залози, що виробляє гормон інсулін, який потрібен для нормальної утилізації вуглеводів в організмі. Приблизно 10 мільйонам пацієнтів потрібна інсулінова терапія: потрібно щодня вводити в кров препарати, що містять цей гормон. Починаючи з двадцятих років минулого століття для цього методу лікування використовувався інсулін, який був виділений з підшлункової залози свиней и телят. Але інсулін тваринного походження не повністю відповідав людському за хімічним складом. Наприклад, в молекулі інсуліну свині, на відміну від людського, в одному з ланцюгів амінокислота треонін заміщена аланіном. Ця відмінність не є особливо значною, але у деяких пацієнтів може викликати значні погіршення ( порушення роботи нирок, порушення зору, алергію тощо). Також, не дивлячись на високу ступінь очищення інсуліну, є великий відсоток ризику передачі вірусів від тварин до людини. Тим паче, за останні роки кількість хворих лише збільшується, а забезпечити всіх пацієнтів інсуліном тваринного походження неможливо. Окрім цього, препарати є досить дорогими [1].

З початком використання розробок штучного створення інсуліну, основний упор був зроблений на технологію біологічного синтезу гормону в клітинах мікроорганізмів. Знаючи послідовність амінокислот в молекулі інсуліну, вчені розрахували, яка повинна бути послідовність нуклеотидів в гені, який кодує цей білок, щоб вийшла потрібна послідовність амінокислот. Після цього вчені «зібрали» молекулу ДНК з окремих нуклеотидів відповідно послідовності, «додали» до неї регуляторні елементи, які необхідні для експресії гена в прокаріотичному організмі E.coli, і ввели цю конструкцію до генетичного матеріалу мікроорганізму. Результатом стало те, що бактерія могла синтезувати два ланцюги молекули інсуліну, які в подальшому можна було з'єднати за допомогою хімічної реакції, утворивши повну молекулу інсуліну. Вченим вдалося здійснити в клітинах E.coli біосинтез молекули проінсуліну, а не тільки її окремих ланцюгів. Данна технологія має серйозні переваги, оскільки етапи екстракції і виділення гормону зведені до мінімуму. При розробці цієї технології була виділена матрична РНК проінсуліна. Використовуючи її в якості матриці, за допомогою фермента зворотньої транскриптази синтезували комплементарну їй молекулу ДНК, яка була майже точною копією натурального гена інсуліна. Після «пришивання» до гену необхідних регуляторних елементів і переносу конструкцій до генетичного матеріалу E.coli стало можливим виробництво інсуліну на мікробіологічних фабриках в необмеженій кількості. Його випробування на практиці показало те, що він майже повністю відповідав природному інсуліну людини. Також він був набагато дешевше, ніж тваринний інсулін, при цьому не викликаючи ускладнень[17].

Інша, не менш страшна проблема здоров'я людини пов'язана з порушенням роботи залоз внутрішньої секреції, яка призводить до уповільнення росту у дітей і появи, так званих, карликів і ліліпутів. Захворювання викликане порушенням секреції гормону росту - соматотропіна, який синтезується гіпофізом. До середини 1980-го року це захворювання намагалися лікувати шляхом введення в кров пацієнтів соматотропіна, який був виділений з гіпофізу померлих людей. Щороку виділяли гіпофізи у 60 тисяч трупів, але соматотропіну вистачало на лікування лише 1500 дітей на рік.

Ген, який кодує утворення соматотропіну, був синтезований штучно і введений до генетичного матеріалу E.coli аналогічно гену інсуліна. На сьогоднішній день проблема виробництва високоякісного, безпечного для здоров'я соматотропіну в достатній кількості і при мінімальних матеріальних затратах була повністю вирішена[11].

Для виробництва «трансгенних» медичних засобів на сьогоднішній день використовують не тільки модифіковані мікроорганізми, але і культури тваринних клітин. Виробництво рекомбінантного еритропоетину допомогає лікувати різні форми анемії. Ще зовсім нещодавно найефективнішим способом лікування анемії вважалося постійне переливання донорської крові. Цей тип лікування був дуже дорогим і був пов'язаний з ризиком зараження різними вірусними захворюваннями, такими як гепатит. На даний момент технологія рекомбінантних ДНК дозволяє отримувати більш дешеві і безпечні вакцини для лікування дуже небезпечних захворювань сьогодення - гепатиту, поліомієліту тощо. В багатьох випадках отримання багатьох вакцин традиційними способами просто неможлива. На основі генно-інженерних біотехнологій створені більш ефективні методи діагностики і лікування захворювань людини [5].

2.2 ГМО в фармації

До появи технологій рекомбінантних ДНК багато лікарських засобів на основі білків людини, отримували лише в незначній кількості, їх виробництво було дуже дорогим, а механізм біологічної дії був недостатньо вивченим. Завдяки новітнім технологіям отримують весь різновид лікарських засобів як для ефективного тестування, так і для застосування в клініках. На сьогоднішній день синтезовано більш ніж 400 генів (в основному у вигляді кДНК) різноманітних білків людини, які можуть бути лікарськими засобами. Більшість цих генів уже експресовані в клітинах-хазяїнах, а їх продукто широко застосовуються для лікування захворювань людини[9].

На даний момент існують декілька основних напрямків медичної біотехнології. Наприклад:

1. Визначення нуклеотидної послідовності геномів, в тому числі і геному людини;

2. Виробництво генно-інженерних препаратів (ферментів, гормонів, білків-регуляторів, антитіл тощо);

3. Вектори для генотерапії;

4. Стовбурові клітини;

5. Інгібітори роботи генів;

6. Розробка нових вакцин і імуностимуляторів тощо.

Першими лікарські засобами з використанням генно модифікованих організмів стали антибіотики. Із відомих 5000-6000 тисяч природних антибіотичних засобів, на реалізацію споживачам синтезують лише приблизно 1000. Метод покращення ефективності штамів-продуцентів антибіотиків заснований на великій кількості мутацій. Біосинтез антибіотика відбувається в результаті одночасної дії 10-30 ферментів, які кодуються відповідною кількістю генів[18].

Один із методів виділення повного набору таких генів базується на трансформації одного або декількох мутантних штамів, які не знатні синтезувати даний антибіотик, банком клонів, створений із хромосомної ДНК дикого типу. Після введення банка клонів в мутантні клітини, проводять відбір трансформантів, які здатні виробляти потрібний антибіотик. Після цього виділяють плазмідну ДНК клону, який містить в собі функціональний експресуючий ген антибіотика, і використовують її в якості зонда для скрінінга іншого банка клонів хромосомної ДНК штама дикого типу, із якого виділяють клони, які містять в собі нуклеотидні послідовності, які в свою чергу перекриваються з послідовністю зонда. Таким чином відбувається ідентифікація, а потім клонуються фрагменти ДНК і створюють повний кластер генів біосинтезу антибіотиків. Ще одним важливим досягненням використання ГМО в фармації є виробництво ферментів, які відповідають ферментам людини. Якщо порівнювати з ферментами, які отримують з природної сировини, то вони мають декілька суттєвих переваг: низькою антигенністю і високою специфічністю фармакологічного впливу. Ферменти набувають широкого використання як біокаталізатори в фармацевтичному виробництві[11].

Подальше виробництво генно-інженерних фармацевтичних препаратів все частіше пов'язують з використанням, в якості продуцентів, генетично модифікованих організмів рослин і тварин. На сьогоднішній день розробляють і проходять лабораторні перевірки нові сорти кукурудзи і сої, які можуть виробляти біологічно активні речовини, такі як: вакцини, гормони росту, фактори згортання крові, ензими, людські антитіла тощо [8].

2.3 ГМО у сільському господарстві

Завдяки сучасним методам селекції на сьогоднішній день культивуються більше десяти тисяч сортів культурних рослин, які відносяться більш ніж до п'яти тисяч видів. Увесь цей різновид сортів був отриманий за допомогою методів традиційної селекції, яка основана на гібридизації різних сортів або селекційних ліній одного виду, які включають в себе різні цінні ознаки (висока продуктивність; стійкість до хвороб і шкідників; покращення споживчих якостей тощо). Як правило, чим краща генетична змінність серед виду, тим вище ефективність селекції. Однак є сільськогосподарські рослини, у яких генетична змінність невисока.

Генна інженерія ставить перед собою ціль обійти всі природні репродуктивні і рекомбінативні бар'єри. Вона дозволяє маніпулювати різними генами, які відносяться зовсім не до споріднених організмам або можуть, навіть, синтезуватися штучно[13].

Починаючи з 80-х років минулого століття в комерційних цілях почалося масштабне вирощування трансгенних рослин і тварин. Отримані генно-інженерними методами організми набували значних нових якостей (стійкість до пестицидів, хвороб і шкідників; тривалість зберігання і збільшення харчової цінності тощо), які неможливо було б передати завдяки методам традиційної селекції[8].

Перші масштабні посіви ГМ-культур були проведені в США в 1996 році. На сьогоднішній день кількість трансгенних сортів рослин налічує близько 50 видів рослин, але тільки чотири культури - кукурудза, соя, бавовник і рапс - складають близько 100% світового ринку сільськогосподарських посівів. За станом на 2013 рік площа, яка зайнята ГМ-культурами складає приблизно 175 млн гектарів (приблизно 11% усіх світових посівних площ). Генно-модифіковані рослини вирощуються в 27 країнах світу. Найбільші площі були зайняті в наступних країнах, які представлені нижче:

Таблиця 1 - Найбільші площі, на яких вирощують ГМ-рослини

3. Переваги та ризики використання ГМО

Найбільшим доводом прибічників впровадження ГМО є те, що населення планети зростає в геометричній прогресії і з'являється потреба в збільшенні продовольства [3].

Частина населення, яка виступає за широке використання ГМО заявляє, що всі можливості на збільшення продовольчого потенціалу в світі є майже вичерпаними. З цього постає необхідність шукати нові революційні підходи та використовувати нові методи біотехнології для забезпечення продовольством населення Землі. Окрім цього є інші вагомі переваги використання ГМО:

1. Нові методи біотехнології дозволяють використовувати потрібні гени живого організму, а також синтезувати нові гени, клонувати їх і вводити різними способами до організму рослини-реципієнта. Таким способом можна створювати нові трансгенні рослини із потрібними людству корисними властивостями в багато разів швидше, ніж за допомогою традиційних методів селекції.

2. За допомогою генетичних маніпуляцій можна забезпечити стійкість рослин до хвороб, шкідників, пестицидів, несприятливих кліматичних умов, збільшити їх урожайність, покращити їх агротехнічні властивості, а також уповільнити старіння і збільшити харчову цінність.

3. Сучасна біотехнологія дозволяє при створенні нових рослин діяти більш цілеспрямовано, ніж при традиційній гібридизації. Якщо перше покоління генетично модифікованих рослин включало тільки додаткові гени стійкості, то вже наступне покоління набуває нових ознак, які раніше даним рослинам не були властиві.

4. В ході наукових досліджень достовірно не виявлено, що ГМО негативно впливає на організм людини.

3.2 Аргументи проти ГМО

На сьогоднішній день, через стан гордості від досягнень «генної революції», людство не усвідомлює всю можливу її загрозу та небезпеку. Оцінити її загрозу на сьогодні неможливо, через те, що в процесі введення певного гена, модифікований організм набуває або може набути цілого спектру нових властивостей, появу і властивості яких передбачити неможливо. через недостатнє вивчення механізмів функціонування геному рослин. В ході цього, при виробництві ГМО, їх комерційному використанні, поширенні та споживанні виникає цілий ряд небажаних явищ та ризиків, які необхідно досліджувати, щоб попередити можливі негативні впливи та прояви ГМО в майбутньому[19].

Є декілька основних ризиків, яких найчастіше торкаються науковці в ході своїх досліджень:

1. Харчові ризики вживання ГМО:

1) Токсична та алергенна дію трансгенних білків ГМО;

2) Накопичення гербіцидів у стійких до них сортах ГМ рослин;

3) Негативна дія на здоров'я людини генів стійкості до антибіотиків;

4) Віддалений канцерогенний та мутагенний ефекти.

2. Екологічні ризики:

1) Негативний вплив на біорізноманітність видів;

2) Неконтрольоване горизонтальне перенесення конструкцій;

3) Швидка поява стійкості до трансгенних токсинів у комах, бактерій, грибів та інших шкідників;

4) Поява нових, більш патогенних штамів фітовірусів.

3. Агротехнічні ризики:

1) Ризики відтермінованої зміни властивостей через декілька поколінь;

2) Можливість використання виробниками термінаторних технологій;

3) Зниження сортової різноманітності сільськогосподарських культур.

Висновок

Сучасні біотехнологічні методи у порівнянні з традиційними забезпечують більш швидку розробку продуктів харчування , що володіють зміненими або поліпшеними ознаками.

Існує потреба у вивченні можливостей формування соціальних і ринкових умов, в яких біотехнологія зможе внести вклад в безпечне проведення поживних продуктів харчування, відповідних регіональних потреб. Такі можливості повинні бути засновані на екологічно безпечне виробництво продуктів харчування, що забезпечує збереження видового різноманіття та дбайливе ставлення до природних цінностей; приймаючому до уваги етичні цілі і соціальне рівноправ'я з урахуванням регіональних особливостей і потреб.

Список використаної літератури

1. Блюм Я. Б., Негрецький В. А., Ємець А. І. та ін. Огляд стану провадження та дослідження біотехнологій і біобезпеки в Україні та країнах субрегіону. - Проект ЮНЕП-ГЕФ: «Розробка національної рамкової структури біобезпеки для України». - К., 2010. - 82 с.

2. ГМО: контроль над обществом или общественный контроль // М.: Э.К. «Эрeмурус», Альянс СНГ «За биобезопасность», 2009. - С. 198.

3. Ермишин А. П. Генетически модифицированные организмы: мифы и реальность / А. П. Ермишин. - Минск, 2011. - 108 с.

4. Елдышев Ю. Н. Современная биотехнология. Мифы и реальность /Ю. Н. Елдышев, А. Л. Конов. -- Москва, 2012. -- 196 с.

5. Кузнецов В.В., Куликов А.М., Митрохин И.А., Цыдендамбаев В.Д. Генетически модифицированные организмы и биологическая безопасность // М.: ЭКОСинформ, 2004, №10. - С. 60.

6. Куликов А.М. ГМО и риски их использования // Материалы к докладу Президенту РФ, М.: 2009. - С. 46-71.

7. Корочкин Л. И. Геном, клонирование, происхождение человека / Л. И. Корочкин //Идательство Век. -- 2008. -- 221 с.

8. Сельское хозяйство и пищевые продукты: кому выгодны ГМ-культуры? // 3. Анализ глобальных показателей эффективности ГМ-культур за 1996-2006гг. / Friends of Earth International, январь 2007г. - С. 32.

9. Современная биотехнология производства продуктов питания, здоровье и развитие человека: исследование на основе фактов [Електронний ресурс] // Коммерческая биотехнология. - 2005.

10. Глазко А. П. Кризис аграрной цивилизации и генетически модифицированные организмы [Електронний ресурс] / Глазко // Комерческая биотехнология. - 2012.

11. Игнатьев И. Генетически модифицированные организмы и обеспечение биологической безопасности / И. Игнатьев, И. Тромбицкий, А. Лозан. - Кишинев: Экоспектр-Бендеры, 2007. - 60 с.

12. Шаршенова А.А. Ситуация с ГМО в сфере медицины //Инф. бюлл. «Проблемы биобезопасности и генная инженерия, 2011, №2. - С. 28-35.

13. Жученко А.А. Роль генетической инженерии в адаптивной системе селекции растений // М.: Сельскохоз. Биол., 2003, № 1. - С. 3-33.

14. National Biosafety Framework. Chisinau, 2013. 56 pp

15. Board on Agriculture and Natural Resources (2010) Animal biotechnology: science based concerns. National Academies Press; Washington, DC, 201 p.

16. http://shr.receptidocs.ru

17. http://diplomba.ru

18. http://studopedia.net

19. https://ru.wikipedia.org/wiki/

20. http://gmoobzor.com/

Размещено на Allbest.ru