Скелет та кістки людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Скелет людини -- це тверда структура, утворена сукупністю кісток, яка служить опорою людського тіла. При народженні скелет людини містить близько 270 кісток; до досягнення дорослого віку кількість кісток зменшується приблизно до 206, за рахунок зрощення ряду дрібних кісток. Однак в цілому кількість кісток залежить від анатомічних особливостей; наприклад, в окремих людей наявна більша, ніж звичайно, кількість ребер чи хребців. скелет кістка кровопостачання м'яз

Маса скелета, в середньому, становить близько 20% від загальної маси тіла.

Скелет виконує такі функції:

· опорну

· захищає м'які та вразливі органи (черепна коробка та грудна клітка)

· кровотворну (кістковий мозок бере участь у формуванні еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів)

· депозитарну (накопичує мінеральні солі)

Класифікація кісток

Розрізняють кістки непарні (розміщені по середній лінії тіла) та парні (розміщені з обох сторін відносно середньої лінії тіла).

За іншою класифікацією, кістки поділяють на:

· довгі, довжина яких переважає над шириною (наприклад, стегнова)

· короткі

· плоскі

· неправильні, що мають складну форму, зовнішні чи внутрішні западини й виступи (наприклад, череп)

· сесамоподібні, приховані у сухожиллях, невеликі за розмірами та завкруглені (наприклад, надколінник)

· вормієві, чи шовні, приховані, невеликого розміру та неправильної форми, містяться у черепних швах

Первинні та вторинні кістки

Первинні кістки -- це кістки, що утворюються безпосередньо із сполучної тканини. До первинних відносять кістки лицьового відділу,черепа та даху черепа.

Вторинні кістки -- це кістки, що проходять сполучнотканинну, хрящеву та кісткову стадії. До них належать кістки основи черепа, корпусу та кінцівок.

Опорно-руховий апарат

Однією з найважливіших властивостей живого організму є пересування в просторі. Цю функцію у ссавців (і людини) виконує опорно-руховий апарат, що складається з двох частин: пасивної й активної. До першої відносяться кістки, що з'єднуються між собою різним чином, до другої -- м'язи.

Будова скелета людини

Скелет (від грец. skeleton -- висохлий, висушений) є комплексом кісток (os, ossis), які виконують опорну, захисну, локомоторну функції. До складу скелета входять більше 200 кісток, з них 33--34 непарні. Скелет умовно підрозділяють на дві частини: осьовий і додатковий. До осьового скелета відноситься хребетний стовп (26 кісток), череп (29 кісток), грудна клітка (25 кісток); до додаткового -- кістки верхніх (64) і нижніх (62) кінцівок. Кістки скелета є важелями, що приводяться в рух м'язами. У результаті цього частини тіла змінюють положення по відношенню один до одного і пересувають тіло в просторі. До кісток прикріпляються зв'язки, м'язи, сухожилля, фасції. Скелет утворює вмістища для життєво важливих органів, захищаючи їх від зовнішніх дій: в порожнині черепа розташований головний мозок, в хребетному каналі -- спинний, в грудній клітці -- серце і великі судини, легені, стравохід тощо, в порожнині тазу -- сечостатеві органи. Кістки беруть участь в мінеральному обміні, вони є депо кальцію, фосфору тощо. Жива кістка містить вітаміни A, D, С та інші.

Кістки утворені кістковою тканиною, що складається з клітин і щільної міжклітинної речовини. Міжклітинна речовина на 67 % складається з неорганічних речовин, в основному із сполук кальцію і фосфору. Кістка витримує великі навантаження на стиснення і на злам. Це обумовлено особливостями її будови. Розрізняють компактну (щільну) і губчасту кісткову речовину. Компактна речовина утворена щільно прилеглими кістковими пластинками, які формують складно організовані циліндрові структури. Губчаста речовина складається з щаблин (балок), утворених міжклітинною речовиною і розташованих дугоподібно, відповідно напрямам, за якими кістка випробовує тиск сили тягаря і розтягування м'язами, що прикріпляються до неї. Циліндрова будова щільної речовини і складна система щаблини губчастої речовини кістки робить її міцною і пружною. У трубчастих кістках підвищенню їх міцності служать і відмінності в структурі по напряму від центру до кінців. Трубчаста кістка в центрі відрізняється більшою твердістю і меншою еластичністю, ніж на кінцях. У напрямку до суглобової поверхні структура трубчастої кістки міняється від компактної до губчастої. Така зміна будови забезпечує плавну передачу напруги від кістки через хрящ на поверхню суглоба.

Зовні кістка одягнена окістям, або періостом (periosteum), яку пронизують кровоносні судини, що живлять кістку. В окісті є багато чутливих нервових закінчень, сама ж кістка нечутлива.

Порожнина трубчастих кісток заповнена червоним кістковим мозком, який протягом життя замінюється жовтим (жировою тканиною).

Кістки відрізняються одна від одної формою і будовою. Виділяють кістки трубчасті, плоскі, змішані і повітроносні. Серед трубчастих розрізняють довгі (плечова, стегнова, кістки передпліччя, гомілки) і короткі (кістки п'ясти, плюсни, фаланги пальців). Губчасті кістки складаються з губчастої речовини, покритої тонким шаром компактної речовини. Вони мають форму неправильного куба або многогранника і розташовуються в місцях, де велике навантаження поєднується з рухливістю (наприклад, надколінник).

Рис. 82. Будова кістки. А -- поздовжній розпил через верхній кінець стегнової кістки; б -- схема головних напрямків, по яких розташовуються перекладки у верхньому кінці стегнової кістки: 1 -- компактна речовина; 2 -- губчаста речовина; 3 -- порожнина кістки; 4 -- лінії стискання; 5 -- лінії розтягування.

Плоскі кістки беруть участь в утворенні полостей, поясів кінцівок і виконують функцію захисту (кістки кришки черепа, грудина).

Змішані кістки мають складну форму і складаються з декількох частин, різних за походженням. До змішаних кісток відносяться хребці, кістки основи черепа.

Повітрононосні кістки мають в своєму тілі порожнину, що вистелена слизовою оболонкою і заповнена повітрям. Такі, наприклад, деякі частини черепа: лобова, клиноподібна, верхня щелепа і деякі інші.

Форма і рельєф кісток залежить від характеру прикріплення до них м'язів. Якщо м'яз прикріпляється до кістки за допомогою сухожилля, то в цьому місці формується горб, відросток або гребінь. Якщо ж м'яз безпосередньо зростається з окістям, то утворюється поглиблення.

З'єднання кісток. Існують три групи з'єднання кісток: безперервні, напівсуглоби і переривчасті з'єднання -- суглоби. Такий розподіл відображає філогенез хребетних тварин. У низьких (первинно-водних) хребетних тварин кістки сполучені в основному безперервно. З виходом хребетних на сушу для нових умов пересування був потрібний розвиток кінцівок як системи важелів і рухливе з'єднання кісток, що їх складали.

Безперервними називаються з'єднання кісток за допомогою різних видів сполучної тканини. Такими є шви -- з'єднання країн кісток даху черепа між собою тонкими прошарками сполучної тканини. Кістки можуть з'єднуватися і за допомогою хряща, на приклад, рукоятка грудини з її тілом.

Напівсуглоби також є хрящовими з'єднаннями, але в товщі хряща є невелика порожнина. До них відносяться з'єднання хребців, лобкових кісток.

Суглоби (articulatio) -- це переривчасті з'єднання кісток, які обов'язково містять наступні елементи: суглобові поверхні кісток, покриті хрящем; суглобову капсулу, або сумку; суглобову порожнину; порожнинну рідину. Суглоб звичайно прикріплений зв'язками. Суглобова рідина продукується клітинами, які вистилають внутрішню поверхню суглобової сумки. Рідина полегшує ковзання суглобових поверхонь кісток і служить поживним середовищем для суглобового хряща. Кількість порожнинної рідини, яка заповнює вузьку щілину між суглобовими поверхнями, дуже невелика.

Рис. 83. Схема будови суглоба: 1 -- суглобові поверхні кісток; 2 -- суглобовий хрящ; 3 -- суглобова сумка; 4 -- суглобова порожнина.

Суглоби розрізняють за числом і формою суглобових поверхонь кісток і за можливим об'ємом рухів, тобто за числом осей, навкруги яких може скоюватися рух. Так, за числом поверхонь суглоби підрозділяють на прості (дві суглобові поверхні) і складні (більше двох), формою -- на плоскі (міжзап'ясткові, зап'ястково-п'ясткові, передплесно-плеснові суглоби), кулясті (плечовий, тазостегновий), елліпсоподібні (між потиличною кісткою і першим шийним хребцем) тощо.

За характером рухливості розрізняють одновісні, тобто з однією віссю обертання (блоковидні, наприклад, міжфалангові суглоби пальців), двовісні, тобто з двома осями (еліпсоподібні) і тривісні (кулясті) суглоби. До цих останніх, як указувалося, відносяться плечовий і тазостегновий суглоби.

Скелет голови, або череп (cranium), умовно підрозділяють на мозковий і лицьовий. Мозковий відділ (черепна коробка) служить вмістищем для мозку і захищає його від пошкоджень. Лицьовий відділ є кістковою основою обличчя, включає початкові відділи травного тракту і дихальних шляхів і утворює вмістище для органів чуття.

Рис. 84. Череп людини. А -- вигляд спереду, Б -- вигляд збоку: 1 -- лобова кістка; 2 -- тім'яна кістка; З -- скронева кістка; 4 -- потилична кістка; 5 -- вилична кістка; 6 -- верхня щелепа; 7 -- нижня щелепа.

Черепна коробка утворена нерухомо сполученими плоскими кістками. Спереду розташовується велика непарна лобова кістка, зверху -- дві тім'яні, з бічних сторін -- скроневі, а ззаду -- непарна потилична кістка, в якій є так званий великий потиличний отвір. Через цей отвір з'єднуються головний і спинний мозок. На внутрішній поверхні кісток черепної коробки знаходяться ямки і горбочки. Ямки відповідають мозковій звивині, а горбочки між ними -- борознам кори головного мозку.

Лицьовий відділ черепа складається з верхньої і нижньої щелеп, піднебінних, носових, скуластих та інших кісток. Усі ці кістки, виключаючи нижньощелепну, нерухомо сполучені одна з одною. На нижній щелепі є виступ підборіддя -- важлива відмінна риса щелепи людини.

Скелет тулуба включає хребет і грудну клітку. Хребет, або хребетний стовп (columna vertebralis), утворений 33-34 хребцями і має п'ять відділів: шийний -- 7 хребців, грудний -- 12, поперековий -- 5, крижовий -- 5 і копчиковий -- 4--5 хребців. Хребці (vertebrae) складаються з тіла і дуги, від якої відходять сім відростків: один остистий, два поперечні, дві пари суглобових. Між тілом хребця і дугою знаходиться хребетний отвір. В сукупності ці отвори утворюють хребетний канал, в якому розташовується спинний мозок. Розміри тіл хребців збільшуються від шийного відділу до поперекового у зв'язку із зростанням навантаження на нижче розташовані хребці. Між тілами хребців знаходяться прошарки хрящової тканини. Крижові і копчикові хребці зростаються і утворюють крижову і копчикову кістки.

Рис. 85. Скелет людини: А -- вигляд спереду: 1 -- череп; 2,7 -- хребет; 3 -- ключиця; 4 -- грудна клітка; 5 -- грудина; 6 -- плечова кістка; 8 -- променева кістка; 9 -- ліктьова кістка; 10 -- п'ясток; 11 -- фаланги пальців руки; 12 -- зап'ясток; 13 -- фаланги пальців ноги; 14 -- плесно; 15--передплесно; 16 -- велика гомілкова кістка; 17-- мала гомілкова кістка; 18 -- колінна чашечка; 19 -- стегнова кістка; 20 -- лобкова кістка; 21 -- клубова кістка; Б -- вигляд збоку: 1 -- лобна кістка; 2 -- хребет; 3 -- ребра; 4 -- грудина; 5 -- нижня щелепа; 6 -- плечова кістка; 7 -- променева кістка; 8 -- ліктьова кістка; 9 -- зап'ясток; 10 -- п'ясток; 11 -- фаланги пальців руки; 12 -- фаланги паЛьців ноги; 13 -- плесно; 14 -- передплесно; 15 -- велика гомілкова кістка; 16 -- мала гомілкова кістка; 17 -- колінна чашечка; 18 -- стегнова кістка; 19 -- клубова кістка; 20 -- крижі; 21 -- лопатка.

У зв'язку з прямоходінням хребет у людини утворює чотири вигини. У шийному та поперековому відділах вигини повернені опуклістю вперед, у грудному та крижовому -- назад. Вони мають важливе значення, оскільки пом'якшують поштовхи при ходьбі, стрибках і бігу, полегшують збереження тілом рівноваги і збільшують розміри грудної клітки і тазу. У дітей часто з'являються патологічні вигини хребта. При тривалому зігнутому положенні хребта і слабкості спинних м'язів збільшується вигин у грудному відділі хребта. У результаті тривалого нерухомого сидіння за партою і неправильної косої посадки з'являється викривлення хребта убік.

Рис. 86. Хребетний стовп. Вигляд спереду (А), ззаду (Б) і збоку (В): Відділи: І -- шийний; II -- грудний; III -- поперековий; IV-- крижовий; V-- куприковий. 1,3 -- шийний і поперековий лордози; 2, 4 -- грудний і крижовий кіфози; 5 -- мис.

Грудна клітка (thorax) утворена грудиною (sternum), 12 парами ребер (costae) і грудними хребцями. Сім пар ребер безпосередньо сполучено з грудиною; 8--10-а пари з'єднуються разом хрящами і переднім кінцем прикріпляються до грудини, а 11-а і 12-а пари лежать вільно, закінчуючись в м'яких тканинах. Грудна клітка вміщає важливі внутрішні органи: серце, крупні судини, легені, трахею, стравохід. Вона бере участь у дихальних рухах за рахунок ритмічного підняття і опускання ребер. Грудна клітка у людини у зв'язку з прямоходінням плоска і широка. Форма і величина її залежать від віку і статі, виду трудової діяльності і способу життя. Під впливом фізичних вправ збільшуються її розміри. У дітей при неправильній посадці і опорі на парту грудьми може виникнути деформація грудної клітки, що порушує розвиток і функціонування серця, легень і кровоносних судин.

Рис. 87. Грудна клітка. Вигляд спереду: 1 --- тіло грудини; 2 -- рукоятка грудини; 3 -- верхня апертура грудної клітки; 4 -- ключиця; 5 -- лопатка; 6 -- ребра; 7 -- мечоподібний відросток грудини; 8 -- реберна дуга.

Скелет кінцівок складається з скелета пояса, який прикріплює кінцівки до осьового скелета, і скелета вільної кінцівки.

Скелет пояса верхньої кінцівки складається з пари лопаток і пари ключиць. Лопатка (scapula) -- парна плоска кістка трикутної форми, яка прилягає до задньої поверхні грудної клітки. Разом із плечовою кісткою лопатка утворює плечовий суглоб. Ключиця (clauicula) -- парна покривна кістка, одним кінцем сполучена з верхнім кінцем грудини, іншим -- з лопатками. Скелет руки складається з плечової кістки, двох кісток передпліччя (ліктьова і променева) і кісток кисті (кістки зап'ястка, п'ястя і фаланг пальців).

Скелет пояса нижньої кінцівки представлений тазовим поясом, утворений двома масивними тазовими кістками, кожна з яких, у свою чергу, складається з трьох зрощених кісток -- клубкової, сідничної, лобкової. Тазовий пояс разом з крижами утворює таз, який захищає органи черевної порожнини. У жінок розміри тазу більше, ніж у чоловіків, більше і величина нижнього отвору, що пов'язано з дітородінням. На бічних поверхнях тазових кісток знаходяться западини, в які занурюється головка стегнової кістки, утворюючи тазостегновий суглоб. Скелет нижньої кінцівки включає стегнову кістку, дві кістки гомілки (велику і малу гомілкові) і стопу, що складається з 26 дрібних кісток. У зв'язку з прямоходінням стопа людини набула склепінчастої форми, яка забезпечує пружну ходу.

М'язи, їх будова і функції

М'язи, або мускули (musculi), -- органи тіла тварин і людини, що складаються з м'язової тканини, здатної скорочуватися під впливом нервових імпульсів. М'язи як активна частина опорно-рухової системи виконують функцію руху. Вони здійснюють дихальні рухи, рухи очей, ковтання, забезпечують міміку й утворення звуків. М'язи разом із скелетом надають форму тілу, утримують його в рівновазі і переміщають у просторі.

Кожний скелетний м'яз складається з м'язових пучків, покритих однією загальною гладкою сполучнотканинною оболонкою. Між м'язовими пучками розташовані кровоносні судини і нерви. М'язові пучки у свою чергу утворені поперечно-полосатими м'язовими волокнами. М'язові волокна є циліндровими структурами з великою кількістю ядер, розташованих по периферії. Характерна ознака скелетних м'язових волокон -- їх поперечна покресленість, тобто регулярна змінюваність темних і світлих дисків по довжині волокна.

У кожному м'язі розрізняють частину, що скорочується, -- м'язове черевце (тіло) і частину, що не скорочується, -- сухожилля (tendo), за допомогою якого м'язи прикріпляються до кісток. Сухожилля мають велику міцність. Скелетні м'язи обома кінцями прикріпляються до кісток, що забезпечує рух частин тіла. Тільки мімічні м'язи прикріплені одним кінцем до кістки, а другим -- до шкіри.

Рис. 88. Скелетні м'язи тіла людини: 1 -- двоголовий м'яз; 2 -- трицепс; 3 -- м'язи передпліччя; 4 -- м'язи кисті; 5 -- литковий м'яз; 6 -- сідничний м'яз; 7 -- м'язи потилиці; 8 -- великий грудний м'яз; 9 -- м'язи черевного преса; 10 -- мімічні м'язи обличчя.

У людини більше 400 скелетних м'язів. Вони складають близько 1/3 маси тіла дорослої людини. Серед скелетних м'язів розрізняють м'язи короткі та товсті, широкі й пласкі, розташовані в основному на тулубі, а також довгі та тонкі, які знаходяться на кінцівках. Скелетні м'язи перекидаються через один, іноді через два і більше суглобів (згиначі передпліччя, кисті, пальців). Скорочуючись, м'яз укорочується, потовщується і рухається щодо сусідніх м'язів. Укорочення м'яза супроводиться зближенням його кінців і кісток, до яких він прикріпляється. У кожному русі беруть участь звичайно декілька груп м'язів. М'язи однієї групи, наприклад передні м'язи плеча, скорочуються одночасно. їх називають синергістами. М'язи протилежної групи в цей час розслабляються. Це м'язи -- антагоністи (згинач -- двоголовий м'яз і розгинач -- триголовий). У кожному русі беруть участь м'язи, виконуючи його і протидіючі йому, що додає руху точність і плавність.

Нервова регуляція діяльності м'язів. Рефлекторна дуга. Злагоджене чергування скорочення і розслаблення різних груп м'язів забезпечується нервовою системою і носить рефлекторний характер. Рефлекс -- це відповідна реакція організму на подразнення, яка протікає за участю нервової системи. Шлях, по якому проходять нервові імпульси (збудження) від рецепторів до органу виконання, називається рефлекторною дугою. Рефлекторна дуга складається з 5 ланок: 1) сприймаючі подразнення рецептори; 2) доцентровий (чутливий) нейрон; 3) вставочний нейрон, або нервовий центр, де відбувається аналіз і перемикання збудження з чутливих клітин на рухові; 4) відцентровий нейрон (руховий), 5) виконавчий орган, який відповідає на подразнення. Рефлекторні дуги сухожильних рефлексів, наприклад колінного, складаються із двох нейронів: чутливого і рухового (немає вставочного нейрона).

Скелетні м'язи іннервують частину нервової системи, яка називається соматичною нервовою системою. Вона забезпечує швидку реакцію м'язів на подразнення. Крім того, м'язи іннервуются і вегетативною нервовою системою, стимулюючою їх працездатність. Робота м'язів носить рефлекторний характер. У кожному м'язовому волокні є чутливі нервові закінчення, які сприймають інформацію про напругу м'язових волокон і ступінь їх скорочення. По доцентрових волокнах збудження від рецепторів проникає в центральну нервову систему (у задні роги спинного мозку і далі -- в чутливі ядра головного мозку). У центральній нервовій системі здійснюється передача збудження через вставочні нейрони на рухові нейрони, і по відцентрових волокнах у м'яз надходить імпульс, який викликає його скорочення. Одночасно в м'язах-антагоністах виникає гальмування, і вони розслабляються. При деяких положеннях тіла м'язи -- антагоністи і м'язи -- синергісти можуть знаходитися в однаковому стані, наприклад в розслабленому, коли рука звисає уздовж тіла, або в скороченому, коли рука зафіксована в ліктьовому суглобі. М'язовий рефлекс може починатися з подразнення зорових, слухових, дотикових рецепторів або рецепторів, що знаходяться в самому м'язі або сухожиллях.

У регуляції безумовно-рефлекторних рухів бере участь мозочок. Рухи, що стали автоматичними в результаті багатократного повторення протягом життя, регулюються підкірковими ядрами головного мозку. Кора здійснює умовно-рефлекторну регуляцію довільних рухів, центри яких знаходяться в передній центральній звивині (зона рухового аналізатора).

В організмі м'язи ніколи не бувають повністю розслабленими. Навіть коли м'язи не працюють, вони знаходяться в деякій напрузі -- тонусі, завдяки чому забезпечують стійкість тіла та рівновагу.

Робота м'язів може бути виміряна добутком маси піднятого вантажу на висоту його підняття. Робота м'яза рівна нулю, якщо вона скорочується без вантажу. При збільшенні маси вантажу робота зростає до певного рівня, а потім починає знижуватися. При своєму скороченні м'яз здатний підняти великий вантаж, який у багато разів перевищує масу самого м'яза. Сила м'яза вимірюється максимальною масою вантажу, який він може підняти, і залежить від числа його м'язових волокон і їх товщини. Найбільшу роботу по підняттю або перенесенню вантажу людина може вчинити, якщо вантаж не дуже важкий і не дуже легкий. Якщо вантаж дуже великий і м'яз не може його підняти, робота також стає рівною нулю. Велике значення має ритм роботи: і дуже швидка, і дуже повільна робота швидко приводить до стомлення, в результаті обсяг виконаної роботи значно знижується. При середньому для даного м'яза навантаженні і різному ритмі його підняття найбільшою виявиться робота м'яза при середньому ритмі скорочень. Вплив темпу і навантаження м'язів на їх працездатність встановлений російським фізіологом І. М. Сєченовим. Середні величини навантажень і темп неоднакові для різних людей і залежать від їх професії.

М'язи скорочуються у відповідь на різні подразнення. У процесі м'язового скорочення беруть участь АТФ, білки міофібрил та іони кальцію. При подразненні м'яза іони кальцію спрямовуються всередину м'язового волокна і активують білок міозин. У результаті цього АТФ розщеплюється на АДФ і фосфорну кислоту і звільняється енергія, яка йде на скорочення м'яза. Тонкі нитки міофібрил втягуються в проміжки між товстими, що приводить до укорочення міофібрилл і скорочення м'яза. Енергія, необхідна для синтезу АТФ, звільняється в результаті гліколізу -- розщеплювання глюкози до молочної кислоти і подальшого її розпаду з участю кисню до СО₂ і Н,0. При важкій м'язовій роботі завдяки нервовій регуляції посилюються функції дихання і кровообігу, внаслідок чого поліпшується постачання м'язів киснем і глюкозою.

При тривалій роботі виникає стомлення, яке розвивається тим швидше, чим більше навантаження на м'язи і частіше їх скорочення. Зниження працездатності м'язів обумовлено двома основними причинами. Першою є накопичення в м'язах у зв'язку з недоліком кисню недоокислених продуктів обміну (молочної кислоти тощо). Вони викликають стомлення нервових центрів, які управляють роботою м'язів. Другою причиною є виснаження в м'язах енергетичних запасів (в першу чергу глікогену), оскільки при тривалій інтенсивній роботі кров не встигає забезпечувати м'язи поживними речовинами. Коли м'яз припиняє роботу і знаходиться в стані спокою, кров виносить з нього продукти обміну, приносить кисень і поживні речовини, і працездатність м'яза відновлюється. В основі раціональної організації фізичної праці лежить правильне дозування навантаження і ритму роботи.

Систематична інтенсивна робота м'язів приводить до посилення кровопостачання м'язів і кісток, до яких вони прикріпляються. У результаті збільшується маса м'язової тканини, що спричиняє за собою посилене зростання кістки. Слабкі м'язи погано підтримують тулуб в потрібному положенні, з'являється сутулість, викривлення хребта, які порушують нормальну діяльність серцево-судинної системи, органів дихання і травлення. При хорошому розвитку м'язів міцнішим стає скелет і зміцнюється здоров'я. Для попередження розвитку плоскостопості (сплощення зведення стопи) у період зростання організму не можна носити тісне взуття, а також тривало носити взуття на високих підборах. Високі підбори сприяють розвитку патологічних відхилень у будові стопи і функції нижньої кінцівки, оскільки центр тягаря переноситься на більш слабу передню частину стопи. За цих умов розслабляються зв'язки стопи і передні м'язи гомілки, можливе розтягування і розриви зв'язок, вивихи. При плоскостопості у людей під час ходьби і при довгому стоянні виникає біль у зведенні стопи. Таким чином, фізичні вправи і дотримання гігієнічних вимог до носіння взуття сприяють правильному формуванню скелета і допомагають зберегти здоров'я.

Размещено на Allbest.ru