Патологія ендокринної системи

Порушення транспорту гормонів в організмі можуть проявлятися 2-а типами розладів ендокринної функції:

а) З одного боку, при збільшенні зв'язування гормону зменшується кількість його вільної форми і, отже, з'являються ознаки відповідної ендокринної гіпофункції.

б) З іншого боку, зменшення зв'язування гормону викликає збільшення в крові концентрації його вільної форми, що проявляється ознаками відповідної ендокринної гіперфункції.

Метаболічна інактивація гормонів здійснюється:

а) Руйнуванням білково-пептидних гормонів у печінці під дією ферментів пептидаз.

б) Інактивацією стероїдних гормонів у печінці, кишках, нирках (практично у всіх органах і тканинах, за винятком тиміко-лімфоцитарної системи). У реакціях перетворення стероїдів беруть участь Надф^.н - залежні ферменти. Інактивовані форми стероїдних гормонів, які утворилися в різних органах, надходять у печінку, де відбувається їх кон'югація із сірчаною і глюкуроновою кислотами з подальшим виведенням з організму в складі сечі і калу. в) Інактивацією катехоламінів, яка відбувається 3-а шляхами:

- перетворення, які обумовлені моноамінооксидазою (Мао-шлях);

- вплив катехолоксиметилтрансферази (КОМТ-шлях);

- хіноїдне окислення з утворенням адренохрому.

г) Метаболічне перетворення тіреоїдних гормонів, яке відбувається переважно в печінці, включає:

- реакції дейодування;

- окисне дезамінування і декарбоксилювання залишків аланіну;

- кон'югацію із сірчаною і глюкуроновою кислотами.

У людини 65-95% інактивованних метаболітів усіх гормонів виводиться з організму із сечею.

Порушення метаболічних перетворень гормонів можуть обумовлювати розвиток периферичних розладів ендокринної функції. Так, при уповільненні інактивації гормонів збільшується їх вміст у крові, що проявляється ознаками відповідної ендокринної гіперфункції. І навпаки, прискорене перетворення гормонів у їх неактивні форми супроводжується розвитком ендокринної гіпофункції.

Вплив гормонів на клітини-мішені здійснюється через їх дію на специфічні білки, що одержали назву циторецепторів.

Розрізняють 2 принципово різних типи циторецепції гормонів:

- Внутрішньоклітинний тип циторецепції - пов'язаний із вільним проходженням гормону через плазматичну мембрану в клітину, у цитоплазмі якої відбувається взаємодія гормону з внутрішньоклітинними білками-рецепторами. Ефекторною структурою клітини, на яку впливає комплекс гормон+білок, є ядро, а основним біологічним ефектом - зміни інтенсивності процесів транскрипції, а отже, і синтезу клітинних білків. Лежить в основі механізму дії стероїдних і тіреоїдних гормонів.

- Мембранний тип циторецепції - коли гормони не проникають усередину клітини, а зв'язуються з білками-рецепторами на поверхні плазматичної мембрани. Надалі передача регуляторного сигналу з поверхні клітини до її ефекторних структур обумовлена дією вторинних посередників (месенджерів), до яких відносяться: а) циклічні нуклеотиди - цАМФ, цГМФ; б) іони Са²⁺; в) фосфоліпідні месенджери: діацилгліцерол (ДАГ) і інозітолтрифосфат (IФ₃). В результаті виникають швидкі біохімічні ефекти, пов'язані з активацією уже синтезованих ферментів або інших білків. За таким механізмом діють білково-пептидні гормони і катехоламіни.

Порушення взаємодії гормонів з периферичними клітинами-мішенями, обумовлюється патологією клітинних рецепторів (циторецепторів), проявляється:

а) Зменшенням кількості рецепторів або їх спорідненості до гормону (десенситизація). При цьому, незважаючи на те, що концентрація гормону в крові є нормальною або навіть підвищеною, розвиваються ознаки ендокринної гіпофункції.

б) Збільшенням кількості рецепторів до гормону (сенситизація). Як правило, супроводжується розвитком елементів відповідної ендокринної гіперфункції. гормон ендокринний залоза стероїдний

Одним із наймогутніших факторів впливу на функцію ендокринної системи є СТРЕС.

Стрес - стан напруги неспецифічних адаптаційних механізмів, який виникає при дії на організм надмірних за силою або патогенних факторів.

Численні ініціатори стресу (стресори) - травма, холод, біль, негативні емоції, кровотеча, фізичне навантаження, гіпоглікемія, інфекції і т. ін. - через порушення гомеостазу викликають порушення вищих нервових регуляторних центрів.

Клінічно стрес проявляється комплексом структурних, функціональних і біохімічних змін, які набули назву загального адаптаційного синдрому.

Термін "стрес" вперше ввів і описав Г.Сельє у 1936 р.

Дія на організм численних патогенних факторів, незалежно від їх властивостей і походження, має стандартну відповідь, яка проявляється морфологічною тріадою:

1) гіпертрофією кори наднирників;

2) інволюцією тиміко-лімфоцитарної системи (атрофія вилочкової залози і лімфатичних вузлів);

3) утворенням виразок і ерозій у шлунково-кишковому тракті.

У розвитку стресу виділяють наступні стадії:

1) Стадія тривоги:

а) підстадія (фаза) шоку - характеризується короткочасним зменшенням резистентності організму до патогенного фактора.

Вона обумовлюється активацією симпато-адреналової системи і підвищенням вмісту в крові катехоламінів. Катехоламіни при короткочасній дії підвищують обмінні процеси в тканинах і забезпечується стійкість організму.

При вираженій активації і тривалій дії катехоламінів проявляється їх токсичний ефект, а саме, вони:

- активують ПОЛ і тим самим дестабілізують мембрани клітин;

- різко підсилюють ліполіз, що веде до збільшення кількості в крові жирних кислот (вони використовуються як енергетичний матеріал, але для їх окислення потрібна велика кількість кисню, тому розвивається відносна гіпоксія);

- збільшується проникність мембран для Са²⁺, який активує ФЛА₂ і цим самим вивільняє з фосфоліпідів арахідонову кислоту, з якої синтезуються ейкозаноїди: в тромбоцитах - тромбоксах (ТхА₂), в лейкоцитах - лейкотрієни (ЛТС₄, ЛТД₄);

- ейкозаноїди посилюють дегрануляцію тканинних базофілів (виділяється гепарин і гістамін), які разом з ейкозаноїдами ведуть до ушкодження тканин і порушення мікроциркуляції;

- під впливом ТхА₂ звужуються артеріоли, збільшується проникність капілярів, виникає агрегація тромбоцитів, що веде до гіперкоагуляції;

- активується калікреїн-кінінова система крові, що веде до утворення кінінів (калідину і брадикініну), які сприяють порушенню загальної гемодинаміки (розширення судин, підвищення проникності судин і плазморея, що є причиною зменшення маси циркулюючої крові);

- прогресує явище гіпоксії та ушкодження тканин, що супроводжується: гіпотензією, гіпоглікемією, гіпотермією, зниженням м'язового тонусу.

Якщо не наступає - смерть, то розвивається II фаза - протишоку.

б) підстадія (фаза) протишоку - опірність організму спочатку відновлюється, а потім підвищується.

Гормонами, які виводять організм з шоку, є глюкокортикоїди, глюкагон. Вони: а) підсилюють глікогеноліз і глюконеогенез, чим зменшують вміст молочної кислоти і збільшують вміст глюкози в крові; б) стимулюють синтез в печінці спеціального білка ліпокортину, який пригнічує активність ФЛА₂, що веде до зменшення утворення ейкозаноїдів і стабілізації клітинних мембран; в) відбувається активація опіоїдної системи мозку, що підсилює синтез енкефалінів і ендорфінів, які проявляють знеболюючий вплив та покращують метаболізм клітин мозку; г) відновлюється гемоциркуляція, підвищується АТ.

Всі ці позитивні сторони глюкокортикоїдів використовуються в клініці з ціллю виведення потерпілих із шоку.

2) Стадія резистентності - характеризується стійким і тривалим збільшенням опірності організму як до фактора, що викликали стрес, так і до інших патогенних агентів. Вона виникає на 7 день дії стресора.

У цій стадії в організмі переважає вміст катехоламінів (КА), кортикотропінів (КТ), глюкокортикоїдів (ГК) та інсуліну над вмістом мінералокортикоїдів (МК), соматотропіну (СТ) і пролактину. Фактори чисельника зумовлюють резистентність організму до ушкоджуючих факторів зовнішнього середовища.

Таке явище проявляється:

- помірним збільшенням синтезу в печінці ліпокортину, який знижує активність ФЛА₂, зменшує вихід із мембран арахідонової кислоти, знижує синтез ейкозаноїдів; - підвищенням внутрішньоклітинної регенерації, активація синтезу ферментів дихання і гліколізу;

- збільшенням в клітинах вмісту цАМФ і зменшенням цГМФ, що підвищує обмінні процеси;

- активацією стрес-лімітуючих систем, що проявляється:

а) збільшенням синтезу в мозку ГАМК;

б) збільшенням активності антиоксидантних ферментів (супероксиддисмутази-СОД, каталази, глютатіонпероксидази-ГП, глютатіонредуктази-ГР, вітаміну Е);

в) підвищенням синтезу опіоїдних пептидів (ендорфінів, енкефалінів), які покращують метаболічні процеси в мозку, знімають біль.

Організм тепер може переносити значно більшу дію стресора, що було неможливо раніше. Стадія резистентності може тривати роками.

3) Стадія виснаження - настає: а) при дуже інтенсивній або тривалій дії патогенного фактора, або б) в умовах функціональної слабкості адаптаційних механізмів. Супроводжується зменшенням резистентності організму до патогенних впливів.

Цей процес супроводжується зменшенням вмісту катехоламінів, кортіколіберину, кортикотропіну, глюкокртикоїдів і збільшенням продукції мінералокортикоїдів, соматотропіну і пролактину. Такі гормони знижують резистентність організму, діють прозапально, підвищують чутливість організму до мікробів, алергічних факторів, переохолодження, недоїдання, опромінення, дії негативних емоцій.

Ця стадія є основою для виникненні майже 70% різноманітних хвороб, які називають “хворобами адаптації”.

До хвороб адаптації відносять:

а) психосоматичні захворювання (ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки);

б) хвороби обміну речовин (цукровий діабет);

в) алергічні і запальні захворювання (бронхіальну астму, ревматизм).

Таким чином, ми бачимо, що стрес - явище дуже складне, і характеризується, як позитивними, так і негативними сторонами.

Размещено на Allbest.ru