Перетравлювання білків у тварин з однокамерним шлунком починається у шлунку під впливом ферменту пепсину, який виділяється головними клітинами слизової оболонки у вигляді неактивного проферменту - пепсиногену. Під впливом соляної кислоти шлункового соку пепсиноген унаслідок відщеплення від нього інгібітора перетворюється у пепсин. Оптимальні умови для дії пепсину (рН 1,5-2,0) створює соляна кислота.

Продуктами гідролізу пепсину є поліпептиди, які побудовані із 4-8 або менше амінокислотних залишків, та невелика кількість вільних амінокислот. Подальший гідроліз пептидів і нерозщеплених білків відбувається в тонкому кишечнику під впливом ферментів трипсину і хімотрипсину, які виробляються підшлунковою залозою. Вони виділяються у вигляді неактивних проферментів - трипсиногену і хімо-трипсиногену. Перетворення трипсиногену в трипсин відбувається під впливом ентеропептидази - ферменту кишкового соку. Активний трипсин каталізує утворення нових порцій трипсину із трипсиногену, тобто в подальшому реакція має аутокаталітичний характер.

Хімотрипсиноген перетворюється в активний фермент хімотрип-син під впливом трипсину. Завдяки взаємодії трипсину і хімотрипсину утворюються поліпептиди, низькомолекулярні пептиди та окремі амінокислоти. Подальший розпад поліпептидів у кишечнику здійснюється під впливом пептидгідролаз (ентеропептидаз).

Послідовний вплив усіх протеолітичних ферментів зумовлює повний гідроліз білків корму з утворенням окремих амінокислот, які всмоктуються із кишечнику в кров. Від'єднання окремих амінокислот.

Протеїнове голодування супроводжується посиленим розпадом білків тканин організму, поступово розвивається негативний азотистий баланс. Раніше за інших витрачаються білки печінки і крові, внаслідок чого зменшується їхня кількість у крові (гіпопротеїнемія), що спричинює зниження онкотичного тиску крові та перехід рідини із крові у тканини з наступним розвитком набряків. У подальшому витрачаються білки поперечносмугастих м'язів і шкіри та інших тканин, пізніше інших - білки міокарда і головного мозку. Розвивається аліментарна дистрофія, яка супроводжується розладом функцій серцево-судинної (брадикардія, подовження атріовентрикулярної провідності, зменшення тривалості діастоли, що у свою чергу спричинює зменшення систолічного об'єму крові та кисневе голодування тканин), дихальної (олігопное) та травної (дистонія передшлунків) систем. У крові зменшується вміст сечовини до 1,2-1,3 ммоль/л (у здорових корів 3,5-6), гемоглобіну - 80-91 г/л, загального білка (66-70 г/л) та альбумінів (22-24 г/л або 29-34 % від загальної кількості). Порушується білоксинтезувальна функція печінки, що підтверджується гіпоальбумінемією та позитивними результатами колоїдно-осадових проб: сулемової, з міді сульфатом, формолової. У сироватці крові підвищується активність індикаторних для печінки ферментів - аспарагінової (ACT) та аланінової (АЛТ) трансфераз (Тиш-ківський М.Я., 2002).

Надмірне протеїнове живлення у жуйних спричинює посилене утворення аміаку в передшлунках, який у печінці нейтралізується і перетворюється в перипортальних гепатоцитах у сечовину. Коли пе-від білків відбувається у травному каналі людей і тварин нерівномірно. Першими в кишечнику з'являються у вільному вигляді ароматичні амінокислоти і триптофан, тобто в нормі є проміжок часу між появою вільних амінокислот і їх усмоктуванням, який не повинен перевищувати двох годин.

У телят і поросят у перші дні життя основна кількість поживних речовин перетравлюється у кишечнику, оскільки загальна кислотність сичужного (шлункового) соку низька, а вільна соляна кислота зовсім відсутня. У зв'язку з цим показник рН сичужного соку в перші 24-36 год життя близький до нейтрального (4,5-5,1), тому пепсиноген не активується і не руйнує імуноглобуліни молозива. Вільна соляна кислота в сичужному соці телят з'являється наприкінці першої - на початку другої доби життя, а в поросят - на 25-30-й день.

Основним протеолітичним ферментом сичужного соку є хімозин (ренін), під впливом якого казеїноген молозива перетворюється в казеїн, який випадає в осад у вигляді кальцієвої солі, утворюючи пухкий згусток. Імуноглобуліни сироватки молозива евакуюються в кишечник. Таким чином, ферменти сичуга пристосовані до перетравлення лише білків молозива і молока, рослинні ж білки протягом першого місяця життя телят і поросят не гідролізуються. Протеазна і пептидазна активність мікроорганізмів у рубці дуже низька. З віком вона значно зростає, унаслідок чого протеазна і пептидазна деградація протеїну в рубці телят за період з півтора - до 7-місячного віку збільшується утричі.

Активність кишкових протеаз висока, а панкреатичної - низька. У перший день життя трипсиноген не активується, оскільки в молозиві є інгібітор та блокатор трипсину, які блокують його перетравлювальну активність, що дозволяє колостральним імуноглобулінам адсорбуватись на слизовій тонкого кишечнику і всмоктуватись у кров. У корів, хворих на мастит, активність блокатора трипсину є меншою майже удвічі, тому імуноглобуліни частково руйнуються в кишечнику (Безух В. М., 1997; Костина М.О., 1997). У подальшому активність панкреатичної протеази підвищується.

У дорослих жуйних білки в рубці гідролізуються ферментами мікроорганізмів, у сичузі і тонкому кишечнику - ферментами макроорганізму. У рубці розщеплюється 50-80 % азотистих речовин кормів, які використовуються для синтезу мікробного білка. Гідроліз білка складається з двох етапів (рис.8). Спочатку протеїн корму під впливом протеїназ розщеплюється до поліпептидів, які у свою чергу пептидазами гідролізуються до амінокислот. Оптимальною реакцією для протеїназ вважається рН близько 7,0, а при рН 5,7 вона є удвічі нижчою, для пептидаз - від 5,5 до 7,0. [13]

Частина вільних амінокислот, особливо незамінних, відразу ж використовується мікроорганізмами для синтезу білка, незначна частина всмоктується стінкою рубця, а решта - розпадається. Основною реакцією розпаду є дезамінування під впливом бактеріальних дезаміназ. Кінцеві продукти дезамінування - аміак, вуглекислий газ та коротколанцюгові жирні кислоти. Оптимальною реакцією для дії більшості дезаміназ є рН близько 7,0. Аміак, що утворюється в рубці при дезамінуванні амінокислот, частково всмоктується через його стінку у кров, а в основному використовується мікроорганізмами рубця для синтезу амінокислот і білка. Більшість мікроорганізмів рубця (86-92 %) для синтезу білка використовують аміак та амінокислоти, і тільки невелика група бактерій - виключно амінокислоти.

Вважається, що лише бактерії здатні використовувати азот аміаку в синтетичних процесах (50-80 % азоту мікроорганізмів походить із азоту аміаку), інфузорії не використовують або ж використовують незначну його кількість. Аміак зв'язується бактеріями двома шляхами - утворенням глутаміну або глутамінової кислоти. Найбільш ефективно використовується аміак у синтезі амінокислот мікроорганізмами при концентрації його в рідині рубця 5 ммоль/л (9 мг/100 мл).

Мікроорганізми рубця в синтезі власних білків використовують синтезовані ними амінокислоти та амінокислоти, які звільняються при розщепленні протеїну кормів. Амінокислоти, що звільняються в результаті розщеплення мікробного протеїну, становлять від 50 до 90 % загальної кількості амінокислот, що всмоктуються в тонкому кишечнику жуйних тварин. Синтез мікробного протеїну в рубці жуйних залежить насамперед від умісту в раціоні енергії і розчинного протеїну. Він становить від 24 до 36 г азоту мікробного протеїну на 1 кг перетравленої в рубці органічної речовини, або 1,0-1,5 г азоту на 1 мДж обмінної енергії. Валовий синтез мікробного протеїну в рубці овець та корів становить відповідно 50-100 і 700-1500 г за добу. Найбільш інтенсивний синтез бактеріального протеїну в рубці корів із добовим надоєм 10-14 кг виявлений при вмісті у сухій речовині раціону 12-12,5 % сирого протеїну, 17-18,5 клітковини і 24-27 % цукру і крохмалю.

Важливим фактором, що впливає на ефективність синтезу бактеріального протеїну в рубці, є ступінь забезпечення потреби мікроорганізмів в енергії, яка коливається в межах від 0,2 до 7,0 ммоль АТФ на 1 г сухої речовини бактеріальної маси за годину. Вважається, що близько 75 % енергії, необхідної для росту мікроорганізмів, витрачається на синтез білка. Цукри і крохмаль найбільшою мірою забезпечують потребу мікроорганізмів в енергії, а високий їхній уміст у раціоні тварин позитивно впливає на ферментативні процеси і синтез бактеріального протеїну в рубці. Проте надлишок крохмалю в раціоні тварин при високому вмісті концентратів призводить до зменшення розщеплювання клітковини, зниження відношення ацетат: пропіонат і збільшення продукції лактату в рубці. Внаслідок цього синтез азоту мікробного білка зменшується до 16-18 г на 1000 г ферментованої в рубці органічної речовини. Зменшення синтезу мікробного білка спостерігається також при високому вмісті в раціоні тварин легкорозщеплюваного протеїну і низькому вмісті цукру та крохмалю. Це має місце, зокрема, при згодовуванні тваринам великої кількості силосу.

В останні роки велика увага при нормуванні протеїну високопродуктивним коровам надається співвідношенню між легкорозщеплюваним протеїном раціону і його загальною кількістю. Відомо, що 50-80 % протеїну, який надходить із кормом, у рубці жуйних гідролізується під дією ферментів мікрофлори рубця. Протеїн, що не розщепився в рубці, та білок бактерій і найпростіших надходять у кишечник. При високій розчинності протеїну в рідині рубця, а значить і при швидкому розщепленні його під дією бактеріальних ферментів, утворюється багато аміаку, який рубцева мікрофлора неспроможна повністю використати для синтетичних процесів, що спричинює його великі втрати. Згідно з рекомендаціями, кількість протеїну, що розщеплюється в рубці, повинна становити на початку лактації 50-60 %, а в середині та наприкінці - близько 70 %.

Порушення перетравлення протеїну в передшлунках жуйних спостерігається при ацидозі та алкалозі рубця. При гострому перебігу ацидозу рубця величина рН рідини становить 4,0-5,0, а при хронічному - від 5,0 до 5,8. При кислій реакції (рН 5,7) активність бактеріальних протеїназ рубця зменшується удвічі. При ацидозі порушується також перетворення амінокислот. Якщо величина рН знижується до 5 і менше, розщеплення амінокислот може відбуватися під впливом інших бактеріальних ферментів - декарбоксилаз. Оптимальною величиною рН для них є 3,0-5,5. Ці ферменти продукують мікроорганізми групи Соїі, клостридії, гриби. При декарбоксилюванні утворюються аміни, більшість з яких є токсичними для тварин. Із орнітину утворюється путресцин, з лізину - кадаверин, гістидину - гістамін, тирозину - тирамін.

Порушення перетравлення білків у шлунку (сичузі) та кишечнику, насамперед, може бути спричинене структурними змінами, які виникають при ураженні цих органів, а також підшлункової залози, при багатьох хворобах (гострому і хронічному гастриті та гастроентериті, панкреатиті, виразковому гастриті та абомазиті, інфекційних та паразитарних хворобах, що супроводжуються ураженням шлунка і кишечнику). Так, при рота - і коронавірусному ентеритах новонародженого молодняку віруси руйнують зрілі епітеліальні клітини мікроворсинок тонких кишок, які є структурною основою мембранного травлення, тому знижується синтез ферментів, що завершують гідроліз білків, і зменшується їхній вихід на поверхню ентероцитів. Зокрема, синтез дипептидаз при тяжкому перебігу зменшується у 30 разів (Щербаков Г.Г., 1987). Унаслідок цього засвоєння протеїну молозива і молока знижується з 98 до 40 %.

При гіпоацидному гастриті зменшується виділення вільної соляної кислоти, а при анацидному - вона відсутня. Відповідно знижується й активність пепсину, що спричинює порушення перетравлення протеїну корму. Хронічний гастрит зі зниженою секрецією НС1 часто супроводжується атрофічними процесами у слизовій оболонці шлунка. При цьому зменшується секреція шлункового соку, у ньому відсутні соляна кислота і ферменти {ахілія). При гіпоацидному гастриті розслаблюється сфінктер пілоруса, що прискорює евакуацію вмісту шлунка в кишечник; протеїн корму не встигає гідролізуватися до поліпептидів та амінокислот, тобто порушується шлункове, а згодом і кишкове травлення, що спричинює зменшення всмоктування поживних речовин у кишечнику.

Структурні зміни в органах травлення виникають також при хворобах серця, нирок, набряковій хворобі поросят. Унаслідок порушення водного обміну спостерігається набряк слизових оболонок шлунка і кишечнику, порушується їхня секреторна і всмоктувальна функції, знижується активність протеолітичних ферментів. У новонароджених телят-гіпотрофіків слизова оболонка сичуга побудована за ембріональним типом, диференціація ворсинок дванадцятипалої і голодної кишок слабко виражена, що зумовлює зниження протеолітичної активності реніну, пепсину та інших гідролаз.

Порушення перетравлення білків може бути рефлекторним. Спочатку виникають функціональні розлади шлунка і кишок у результаті ураження інших органів: передшлунків, печінки, легень, нирок, підшлункової залози. Функціональні зміни можуть виникати внаслідок посилення екскреції продуктів обміну речовин або токсинів слизовою оболонкою шлунка і кишок при зниженні видільної функції уражених органів (легень, нирок), при порушенні функцій вегетативної нерпової та ендокринної систем. Тривалі функціональні розлади шлунка і кишечнику рефлекторного і компенсаторного походження здебільшого зумовлюють структурні зміни у їхніх тканинах. Дослідження вчених показали, що при пневмоніях у лошат (Скородумов М. Т.) і поросят (Ковбасенко М. Х.) пригнічується секреторна функція шлунка, а у телят - сичуга, зменшується кількість вільної соляної кислоти, v телят гальмується виділення соку підшлунковою залозою, знижується перетравлювальна активність пепсину та трипсину (Костина М. О.). При гіпотонії та тимпанії рубця секреторна функція сичуга в телят нижча на 50 % (Ганжа І.Д).

Білки, які не піддались перетравленню, та амінокислоти, які не адсорбувались у тонкому кишечнику, надходять у товстий кишечник, де за участі мікроорганізмів розпадаються (гниття білків) з утворенням токсичних амінів (путресцин, кадаверин, гістамін, тирамін) та ароматичних сполук (індол, скатол, крезол), які всмоктуються у кров і діють токсично. Деякі з цих сполук (індол, скатол, крезол, фенол) у печінці знешкоджуються шляхом утворення парних сполук із активними формами сірчаної та глюкуронової кислот. Однією з таких сполук є індоксилсірчана кислота, або індикан, який виділяється із сечею і є показником інтенсивності процесів гниття білків у кишечнику. Індиканурія часто супроводжує недостатню секрецію соляної кислоти у шлунку.

Структурно-функціональні зміни в шлунку і кишечнику спричинюють порушення гідролізу білків та всмоктування амінокислот, подовжують період від утворення окремих амінокислот до їх абсорбції з двох до 5-6-ти годин. Окремі амінокислоти надходять у печінку нерівномірно, що зменшує синтез білка, особливо при порушенні абсорбції незамінних амінокислот. Інші амінокислоти, що всмоктуються в достатній кількості, використовуються для синтезу білка не повністю, тому їх рештки перетворюються в жири і вуглеводи та виводяться із сечею (аміноацидурія), що поступово знижує ефективність використання кормів, зумовлює гормональні порушення і накопичення в організмі проміжних продуктів обміну амінокислот. Наприклад, зниження засвоєння тирозину зменшує синтез гормонів щитоподібної залози, триптофану - нікотинової кислоти.

Порушення перетравлення білків може проявлятися також кормовою алергією, яка виникає внаслідок того, що частина білків і високомолекулярних пептидів всмоктуються в кишечнику в кров у незміненому вигляді і діють як алергени. У тварин кормова алергія виникає при поїданні кормів, до яких вони не адаптовані (замінники молока із соєю), уражених мікотоксинами, з домішками лікарських препаратів та незвичних для організму хімічних речовин. За незвичайного антигенного кормового навантаження відбувається швидке виснаження механізмів місцевого захисту: при цьому різко знижується вміст у слизовій оболонці Ig А, макрофагоцитів, епітеліолімфоцитів, біфідо- і лактобактерій. У таких умовах відбувається абсорбція антигенів із кишечнику в кров. Унаслідок їхнього контакту з імунокомпетентними клітинами розвивається імунна відповідь і відбувається сенсибілізація організму. У крові збільшується кількість лімфоцитів, еозинофілів та Ig E. Клінічно кормова алергія проявляється ураженням органів шлунково-кишкового каналу: у хворих тварин раптово з'являються абдомінальні болі, нудота, блювання, проноси або запори. З'являються ураження шкіри - набряки, висипи, ділянки еритемного запалення. [13,15]

2.4 Порушення гомеостазу білків