Рослинний світ Карпат

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

РОСЛИННИЙ СВІТ КАРПАТ

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД РОСЛИННОСТІ КАРПАТ

2. РОСЛИННІСТЬ СУБАЛЬПІЙСЬКОЇ, АЛЬПІЙСЬКОЇ ТА ВИСОКОГІРНОЇ ТЕРИТОРІЇ КАРПАТ

3. ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ

4. ЛУЧНА РОСЛИННІСТЬ

5. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗМІЩЕННЯ

ТИПІВ РОСЛИННОСТІ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Карпати - величні і неповторні в красі своїй гори, покриті віковічними лісами, бурхливі ріки, кришталево прозорі високогірні озера - «морські очі», барвистий килим полонин ц отарами овець, мелодії гуцульської трембіти... Таким на мить постає в уяві цей чудовий край чарівної природи, невичерпних земних багатств визначних пам'яток минулого, працьовитих і талановитих людей! Карпати - це гудки заводів і паровозів, каравани плотів па звивистих порожистих ріках і цілющі мінеральні джерела, газові свердловини і шахти, краєвид нафтових вишок і моря золотої пшениці Прикарпаття, квітучі сади і важкі грона винограду Закарпаття. Широко розливається довкола верховинська пісня, і дзвенить у ній радість визвольної праці, щастя оновленої землі.

Карпати належать до відносно молодих гірських систем. Вони з'явились в альпійській геологічній зоні в мезозойський період і переважно у кайнозойську єру (приблизно 50 міліонів років тому). Молода крейда і палеогенні відкладення, що містять деякі піщаники та глину, домінують в регіоні. В результаті їх ерозій була сформована скеляста область, яка називається “греготи”. Нова ера принесла з собою активізацію тектонічніх процесів в регіоні, що призвело до формування “скибових” Карпат. Україньські Карпати є центральною й найбільшою частиною західних Карпат.

Карпати - велика і своєрідна за своїми природними особливостями гірська країна, частина грандіозного поясу молодих складчастих альпійських гірських споруд. Загальна площа Карпат становить 188 тис. кв. км. За гіпсометрією це середньовисотні гори, найвищі масиви яких рідко перевищують 2500 м.

1. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД РОСЛИННОСТІ КАРПАТ

Рослинність Карпат багата, різноманітна і барвиста. Гордістю і прикрасою гір є ліси. Українські Карпати - єдиний на території України ареал поширення середньоєвропейських лісів. Тут можна зустріти світлі сонячні діброви, тінисті бучини, похмурі величні ялинові та смерекові ліси. Не випадково Східні Карпати називають Лісистими, а південно-східну частину гір - Буковиною. Багаті і карпатські луки. Їх ізумрудні стрічки і поляни пронизують гірську систему від рівнин до вершин з їх знаменитими полонинами.

Видовий склад рослинності надзвичайно різноманітний. Тут росте близько двох тисяч видів вищих рослин. Флора складається в основному з видів середньоєвропейських широколистих лісів, які становлять близько 35% усієї флори. Це бук лісовий, або звичайний, граб звичайний, дуб звичайний і скельний, липа серцелиста, клен, явір; з трав'яних: переліска багаторічна, арум плямистий, астранція велика, білоцвіт весняний та ін. Значну роль у флорі (близько 30%) відіграють тайгові євро-сибірські форми, наприклад, ялина європейська, ялина гірська, смерека біла, яловець сибірський та ін. Помітний вплив елементів аркто-альпійської високогірної флори (18%) - верба трав'яниста і туполиста, дріада восьмипелюсткова, гірчак живородний, осока волосовидна, анемона нарцисоцвіта, нечуйвітер альпійський. На недоступних скелястих обривах розпускаються сріблясті зірочки едельвейса альпійського. Зустрічаються представники понтичної (степової) флори: ковила периста, або волосиста, костриця борозниста, півники угорські; посланці північно-балканського (гвоздики скупчені, шафран Гейфеля та банатський, омег банатський) і кримсько-кавказького рослинного світу.

Більше 2% загального флористичного складу становлять ендемічні види, що ростуть лише в Східних Карпатах. Це рододендрон карпатський - чагарник з шкірястими овальними листочками і ясно-рожевими дрібними квіточками, з яких у Румунії варять напрочуд смачне варення, медунка Філярського, молочай карпатський, щавель карпатський та ін. Крім ендемічних, є цілий ряд рідкісних реліктів, що збереглися від найдавніших епох. Це тис ягідний, кедр європейський, сосна звичайна, модрина польська, бруслина карликова, вудсія ельбська. Є в Українських Карпатах адвентивні (занесені) рослини - вихідці з Північної і Південної Америки.

Сумісне існування і взаємодія представників різних флор зумовили формування різних типів рослинності. Домінуючим типом є лісовий. Дуже поширені також луки. Менше розвинені чагарники, болота і степи. Просторове розміщення їх має строго закономірний характер.

2. РОСЛИННІСТЬ СУБАЛЬПІЙСЬКОЇ, АЛЬПІЙСЬКОЇ ТА ВИСОКОГІРНОЇ ТЕРИТОРІЇ КАРПАТ

карпати рослинність субальпійський

СУБАЛЬПІЙСЬКА РОСЛИННІСТЬ

Займає вона більшу, основну частину карпатського високогір'я, схили і вершини до висоти 1800-2000 м. Представлена різноманітними класами формацій. Переважають тут густі чагарникові зарості. Видовий склад їх одноманітний. Кам'яні схили покриті повзучою труднопрохідною стелючкою - сосною жереп. Вона досягає висоти до 2-х метрів. На рухомих, більш холодних і вологих осипах розвивається зеленовільхова асоціація. Часто зустрічаються мішані, вільхо-соснові насадження. Вище по схилах піднімаються пухнаті зарості ялівцю сибірського і карликові форми верб. Дуже поширені вересові -брусниця, чорниця, верес, які утворюють тут великі пустища. Яскравими мазками на буруватому фоні виділяються вічнозелені кущі рододендрона карпатського. Під час цвітіння вони густо усіяні рожево-ліловими квітами.

Зарості чагарників надійно захищають схили від розмивання і зсувів. Вони затримують органічні сполуки і тим самим збагачують грунт. Протиерозійне і ґрунтозахисне значення їх велике. Тому зарості треба всіляко оберігати.

Вирубку і випалювання їх необхідно заборонити.

Багата субальпіка і соковитими злаково-різнотравними луками. Високо піднімаються китиці куничників, тонконогів альпійських, костриці карпатської, мітлиці білої, трищетинників лучного і карпатського. Квітучості і соковитості лукам надає різнотрав'я - високі сині дельфінії і аконіти молдавські, великі ажурні білі парасольки дягелю, бугили, бутня. Вогниками тут горять жовті суцвіття купальниці європейської і сугайника австрійського. Колишуться на вітрі ніжні блідо-лілові китиці валеріани трикрилої.

На бідних щебенюватих грунтах розвиваються низькотравні луки з тонконогом альпійським, мітлицею скельною, біловусом стиснутим, вівсюнцем різнобарвним, ожиною волосистою. На скелях багато мохів і лишайників.

Субальпійську рослинність значно змінила людина. Тут на сплощених схилах - пенепленах знаходяться основні масиви полонин, які виникли на місці знищеного криволісся і спалених чагарникових заростей. Багатовіковий безсистемний випас дуже змінив їх видовий склад. Переважаючими компонентами травостоїв стали біловус і щучник дернистий. Жорсткі щітки біловусових пустищ вкривають 60-70%' усієї площі карпатських полонин. Кормова цінність їх надзвичайно низька. Середня врожайність біловусників - 6-7 ц з 1 га.

Луки полонин потребують посиленого удобрення, вапнування, підсіву цінних кормових трав. При використанні їх конче потрібно застосовувати загінну систему. Тільки тоді вони будуть чудовою кормо вою базою, яка так необхідна для дальшого розвитку тваринництва.

АЛЬПІЙСЬКА РОСЛИННІСТЬ

Крутопідняті високі (вище 1800-2000 м) вершини Чорногірського, Свидовецького, Рахівського, Полонинських і Горганських масивів здаються гладенько вибритими. Це царство суворого клімату, притиснутих вітрами до землі низьких чагарників і трав, мохів та лишайників.. Навіть високі чагарники не піднімаються на ці вершини. Рослинність тут бідна і одноманітна.

На захищених пологих ділянках, прикритих елювіальним дрібно-земом, розвиваються невеликі луки з низькотрав'я. Найбільш поширені біловусово-щучникові, осоково-ситникові і лежачокостричні асоціації. В їх сумний рудуватий аспект вносять різноманітність крихітні яскраві квіти різнотрав'я - тирличу жовтого, дзвоників альпійських, первоцвіту Галлера, щавлю карпатського, медунки Філярського та ін.

Серед низьких трав стеляться стебла альпійських і тундрових карликових верб, вічнозелені кущики дріади і наскельниці лежачої. Розкидані чагарники вересових, найчастіше голубичні пустища. По краях невеликих сніговиків крізь поверхню с ігу пробиваються маленькі фіолетові свічки сольданели і шафрана Гейфеля.

У тріщинах скель, на крутих кам'янистих схилах вперто селяться кам'яноломні - ломикамінь моховий і зірчастий - та гвоздичні. Зустрічаються і сукуленти, такі як очиток.

3. ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ

Українські Карпати - країна чудових, різноманітних лісів, один з важливих лісових районів республіки. Пухнатим зеленим килимом вони вкривають передгір'я, нижні і середні частини гір. Висотні межі поширення деревних насаджень значно коливаються. Нижня межа лежить на висоті 150 м, верхня піднімається до 1500-1600 м. Під державними лісами знаходиться близько 37,3% площі Українських Карпат. Залісення окремих районів неоднакове. В результаті хижацької експлуатації лісів до возз'єднання карпатських територій в Українській РСР і в перший період тимчасової окупації німецькими фашистами великі площі втратили своє величне зелене вбрання. Посилено експлуатувались ліси і в післявоєнний період, що було зв'язано з великою потребою спаленої України в деревині. Лише за останні десять років було вирубано 25,3% площі карпатських лісів, а поновлено тільки 67,1% всіх рубок. Охорона і відновлення лісів у Карпатах - важлива народногосподарська проблема державного значення.

Ліси мають багатий видовий склад. Вони включають 20 корінних і 10 введених порід. Основними лісоутворюючими породами є бук, ялина, смерека, граб, дуб. Як домішки поширені явір, ясен, клен гостролистий, липа, ільм, осика, береза, черешня та ін. Переважають листяні насадження. Вони "одягають" 52,8% усієї покритої лісом площі. Але господаркою карпатських лісів є ялина. Як домішка ялина з'являється на рівнинах і у нижньому ярусі гір. На висоті 1180-1120 м вона починає відігравати значну роль, а з висоти 1225 м переважає над усіма деревними породами. Часто зустрічається ялина звичайна. На верхній межі лісу піднімаються пірамідальні дерева гірської ялини.

Для нижнього ярусу гір найбільш характерний бук. Бук - суб-атлантична рослина. В районах, де буває менше 550 мм опадів, він, як правило, не росте, тому в передгір'ях серйозним суперником бука є граб. Бук головним чином росте тут на схилах західної експозиції. З рівнин бук мігрує в гори, вслід за рясними опадами. Там він панує у смузі від 500 до 1150 м. Окремі дерева піднімаються до 1320 м.

У бучинах і ялинниках до основних ценозоутворюючих порід домішується смерека біла. В труднодоступних районах Горган і Чорногори на кам'янистих осипах зустрічається європейська кедрова сосна, або карпатська "лімба". Нижня межа її - 800 м. По схилах вона піднімається до висоти 1630 м, виходячи в деяких місцях за верхню межу лісу. Українські Карпати - це єдиний в Україні ареал цієї унікальної деревної породи. Але й тут основні насадження її були по-хижацькому вирубані заради цінної запашної деревини і карпатського терпентину.

Дуже рідкісною є і модрина польська, яка також має цінну деревину. Зустрічається вона поодиноко та невеликими групами в Горганах в урочищі Кедрин і в долині р. Маняви.

Збереглось у Карпатах і кілька невеликих масивів тису ягідного - релікта третинного періоду, який тепер на земній кулі зникає. Всього в Карпатах відомо до 10 місць, де зустрічається тис. Найбільший тисовий гай - на 70 га (9785 екземплярів) - розміщений на лісовій дачі с. Верхнє, поблизу Коломиї. 1500 тисів на площі 10 за ростуть в Уголь-ському буково-тисовому пралісі в Закарпатті. Раніше тис був поширений у Карпатах більше. Поблизу с. Верховини знаходили пеньки тису на висоті 1100 м. Діаметр їх перевищує півтора метра.

Рідкісною є реліктова сосна звичайна, що збереглася в масивах Осмолодського лісгоспу на Івано-Франківщині та Ізківського лісгоспу в Закарпатті. В складі насаджень зустрічається багато інтроду-кованих видів: поодинокі дерева американських екзотів - дугласія та сосна Веймутова на Чорногорі, дуб червоний, горіх грецький, чорний, сірий і маньчжурський, тополя канадська і акація біла, чудові білосніжні грона квітів якої наповнюють прозоре літнє повітря пряним хвилюючим запахом. В околицях Берегового, Мукачевого, Ужгорода і в інших місцях Закарпаття ростуть групи їстівного каштану. Раніше його тут сіяли. Тепер він розселюється самосівом, добре переносить зиму і рясно плодоносить. На вулицях Ужгорода цвітуть черешні і японська сокура.

В Українських Карпатах, зокрема в буковинських лісах, добре почуває себе сибірська модрина. Далекий тайговий гість надзвичайно швидко росте. Її могутні стовбури можуть надійно захистити місцеві породи від буйних вітрів. У недалекому майбутньому ця російська красуня одержить постійну прописку в гірських карпатських лісах.

У процесі тривалого розвитку окремі деревні породи знайшли для себе сприятливі умови, найбільш прийнятних сусідів і вірних супутників серед чагарників, трав і мохів. Сформувались лісорослинні угруповання. Глинистий фліш Карпат і багатство вологи зумовлює переважання тут вологих грудових і сугрудкових насаджень. Субори поширені, як правило, на верхніх крутих схилах середньогір'їв з їх малопотужними кам'янистими грунтами. На передгірних слабо дренованих рівнинах переважають сирі ліси.

Однорідні за складом і лісівницькими властивостями деревні насадження одного едатопу об'єднуються в тип лісу. Складність гірського рельєфу, різкі зміни з висотою гідротермічних умов, багатство деревних порід - усе це зумовило формування в Карпатах найрізноманітніших типів лісів.

4. ЛУЧНА РОСЛИННІСТЬ

М'який, вологий клімат Карпат сприятливий для розвитку лучної рослинності. Зелений соковитий килим її займає заплави, низькі тераси, вирубки, галявини й узлісся. Площі первинних природних луків надзвичайно розширені внаслідок господарської діяльності людини. Великі масиви гірських луків - це старі зарослі перелоги. Луки займають в середньому 35%, а на Чорногорі і Чивчинах 53,5% сільськогосподарських угідь.

ЗАПЛАВНІ ЛУКИ

Особливо багаті луками заплави Тиси, Дністра і їх приток. Але в останні роки внаслідок проведення меліоративних робіт площі заливних луків скорочуються. Землі, захищені дамбами, використовуються як орні угіддя.

Серед заливних луків переважають справжні, або мезофільні, луки. Трав'яний покрив там, де він не збитий худобою, густий і високий, багатоярусний і барвистий. Загальний фон рослинного покриву утворюють злаки. В ажурний червонуватий фон мітлиці звичайної вплітаються костриця червона, рейграс французький високий, лисохвіст луговий і пирій повзучий. Строкатості і соковитості лукам надають різнотрав'я та бобові. Привітно схиляє свої головки королиця звичайна, тонко передзвонюють чашечки дзвінця великого і трясучки .середньої, синіють зіроч?;и волошки лучної.

Скрізь розкидані пухнасті різнобарвні головки конюшини гібридної, лучної, повзучої та польової. Вся ця яскрава різноманітність трав переплетена стеблами ляд-венця рогатого.

Різнотравно-злакові луки високоякісні. Вони використовуються як сінокоси, рідше - як пасовища. Урожай сіна таких луків від 15 до 25 ц з 1 га 1.

У знижених місцях заплав і по берегах стариць в умовах надмірного зволоження на болотних поверхнево-оглеених грунтах розвиваються болотисті крупноосокові і крупнозлакові луки. Основним компонентом цих луків є осоки: лисяча, струнка, пухирчаста. Притерасні зниження з постійним підтоком ґрунтових вод зайняті торф'янистими луками - густими щітками щучника дернистого, мо-лінії блакитної, медової трави, біловусу стиснутого, що ростуть на суцільній моховій подушці. Болотисті і торф'янисті луки відзначаються низькою якістю. Урожайність їх від 12 до 18 ц з 1 га.

СУХОДІЛЬНІ ОСТЕПНЕНІ ЛУКИ

Основні масиви остепнених луків уже розорані. Збереглися тільки незначні ізольовані ділянки їх на підвищених валах заплав, уступах і гривах надзаплавних терас, що непридатні для оранки, на старих покинутих перелогах Притисенської низовини і Придністровської рівнини. Представлені вони асоціаціями тонконога вузьколистого і стиснутого, типчака, рейграса французького високого, лисохвоста лугового. У травостої також входять кермек і вульпія мишохвоста - переселенці угорських степів, кульбаба бессарабська, цикорій дикий, звіробій звичайний та ін. Використовуються суходільні луки як сінокоси і пасовища. Сіно високоякісне, але врожаї його незначні - 10- 15 ц з 1 га. Острівці остепнених луків, які відображають природний хід широтно-зональних процесів формування ландшафтів, повинні стати резерватами і дбайливо охоронятися.

ПІСЛЯЛІСОВІ ЛУКИ

Важко сказати, чого більше в Українських Карпатах - тінистих лісів чи яскравих сонячних луків. Барвисті лучні поляни-царинки пронизують гірську систему від передгір'їв до вершин з висотами 1000-1200 м.

Гірські луки вторинного походження сформувались на вирубках, пожарищах, розкорчовках лісу. Час утворення їх різний. Вони перебувають на різній стадії дернового процесу і надзвичайно різноманітні. 35-40% лучної площі становлять справжні луки. Переважають зла-ково-різнотравні угруповання, особливо асоціація мітлиці звичайної. Загальний інтенсивно фіолетовий аспект мітлиці розцвічений різноманітними кольорами. Золотисто-жовтим вогнем горять квіти арніки гірської, з ними контрастують білосніжні куртини королиці звичайної, лілово-рожеві красиві квіти билинця комариного, конюшини, гвоздик, волошок... Краса незвичайна! По схилах в середньому ярусі гір поширені асоціації костриці червоної, гребінника звичайного, зі-глінгії лежачої, вівсяниці червоної. За своїм складом і виглядом вони подібні до мітличників. Урожайність злаково-різнотравних луків 15-18 ц з 1 га сіна середньої кормової якості.

Гірські луки використовуються як пасовища. Безсистемний, нічим не регульований випас призвів до інтенсивного розвитку пасовищної дигресії - вимирання цінних злакових трав, заміни їх щільними дернинами біловусів і щучників. Ці пустищні луки тепер займають 40-50% усієї лучної площі. Особливо дуже поширені вони у верхньому ярусі лісової зони. Господарське значення їх невелике. Вони дають 7-8 ц з 1 га сіна низької якості.

Післялісові луки - основна кормова база гірських районів. Проте продуктивність їх надзвичайно низька. Необхідне глибоке планове поліпшення. Для луків крутих еродованих схилів рекомендуються заходи поверхневого поліпшення: очистка луків, боронування, внесення мінеральних і органічних добрив, знищення бур'янів, підсів трав високої кормової якості, обов'язкове введення загінної системи випасання. Луки-збої на відносно пологих (менше 15°) схилах потребують корінного поліпшення - розорювання і введення їх в лучно-пасовищні сівозміни. Це дасть можливість збільшити врожаї гірських луків у 3-4 рази.

5. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ТИПІВ РОСЛИННОСТІ

Охарактеризовані типи рослинності мають у Карпатах надзвичайно складне і мозаїчне просторове поширення. Головною закономірністю розподілу рослинності є висотна диференціація, зумовлена змінами гідротермічних умов з висотою. Кожний тип рослинності вибирає для свого проростання певний висотний ступінь - "поверх" з найсприятливішим співвідношенням тепла і вологи. Формуються такі висотні геоботанічні зони і підзони:

І. Остепнено-лучно-лісо-орна зона (150-300 м).

II. Лісова зона (300-1600 м):

і) підзона мішаних широколистих лісів (300-500 л<);

2) підзона букових лісів (500-900 м);

3) підзона хвойно-широколистих лісів (900-1300 м};

4) підзона хвойних лісів (1300-1600 м).

III. Високогірна лучно-чагарникова зона (від 1600 м до вершин):

1) підзона субальпійських чагарників-стелючок і луків (1500- 1800 м);

2) підзона альпійських чагарників і луків (1800 м і вище). Висотні рослинні зони і підзони в окремих частинах Карпат виражені по-різному. Всі підзони лісової і високогірної зон є лише в найбільш високій південно-східній частині Українських Карпат: на Чорно-горі, Свидовці, Рахівському масиві, Чивчинах, Покутських і Буковинських горах, Полонинському хребті і Горганах.

У напрямі на північний захід -до Бескидів, а також на північний схід і південний захід від Полонинського хребта в міру зниження висот і все більшого господарського освоєння території кількість висотних ступенів рослинного покриву зменшується. Тут немає високогірної , лучно-чагарникової зони, а також і верхніх підзон лісової зони. Подорожуючи по Верховині, Бескидах, Вулканічному хребту, ви зустрінете головним чином підзони букових і хвойно-широколистих лісів. Ялиново-смерекові насадження зустрічаються тут лише на найвищих вершинах, наприклад, на г. Парашка.

Усі місцеві луки мають антропогенове походження. Характер висотної зональності - набір підзон і їх висотні межі - дуже залежить також від експозиції схилів. На'північно-східних схилах хребтів висотні межі підзон знаходяться нижче, ніж на південно-західних. Так, на південних схилах Свидовця переважають букові ліси,-які піднімаються до верхньої межі лісу. На східних же схилах з'являється вузька смуга ялинових насаджень. Північні схили суцільно покриті похмурими ялинниками. На південно-західних схилах гори Петрос (2022 м) ялинові ліси піднімаються до 1650-1700 м, а окремі групи дерев ідо 1750 м. Протилежні схили на цих висотах уже безлісні. Південні схили невисоких хребтів Вулканічних Карпат поросли світлими дібровами, а північні - тінистими бучинами.

У деяких місцях ця залежність рослинного покриву від орієнтації схилів різко порушується. Так, окремі ділянки південних схилів Вододільного і Полонинського хребтів являють собою царство ялиново-смерекових лісів, а протилежні мають шапки кучерявих букових і ялиново-букових лісів. Це пояснюється місцевим, інверсійним розподілом температур. Зовнішні, північно-східні, схили тут тепліші; внутрішні, південно-західні,- більш холодні.

Швидкі локальні зміни клімату і грунтів в умовах гірського рельєфу ще більш посилюють строкатість, мозаїчність рослинного покриву.

В історичний період природні процеси розвитку і розміщення рослинних угруповань значно порушені господарською діяльністю людського суспільства. Людині потрібні були орні землі і пасовища, тому розорювались великі лучно-степові простори передгірних рівнин, вирубувались і спалювались великі площі гірських лісів. Залісненість Карпат коливається від 75% у Горганах і Чорногорі до 20% у Прикарпатті і Закарпатті. Змінився видовий склад і межі поширення лісів. На вирубках сформувались вторинні луки і нові рослинні формації - полонини. Поля, городи і сади просуваються все далі і вище в глиб гірської країни. Культурна рослинність стала невід'ємною частиною рослинного покриву.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Газета «Економіка України» за 2001-2003 рр.

Географія України. Підручник. / за ред. Масляка. - К., 2001.

Генсірук С.А., В.О.Кучерявий, Л.Й.Гайдарова, В.Д.Бондаренко Зелені скарби України. Київ, "Урожай", 1991.

Заповедники Украины и Молдавии. Под.ред. В.Е.Соколова, Е.Е.Сыроечковского, Москва, "Мысль", 1987

Заставний Ф.Д. Географія України. - К., 2001.

Розміщення продуктивних сил / За ред. Качана Є.П. - К., 1999.

Шаблій О.І. Соціальна та економічна географія України. - К., 2002.

Стойко С.М., Д.С.Саїк, К.А.Татаринов Карпатський заповідник. Ужгород, "Карпати", 1982.

Размещено на Allbest.ru