Внесок академіка АН СРСР Є.М. Лавренка (1900-1987) у вивчення історії ботанічної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ВНЕСОК АКАДЕМІКА АН СРСР Є.М. ЛАВРЕНКА (1900-1987) У ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ БОТАНІЧНОЇ НАУКИ

асистент кафедри фізіології, біохімії

рослин та біоенергетики

За період існування людства нагромадилася колосальна інформація, і щоб зробити щось дійсно нове, необхідно опанувати всі ті відомості, які вже були зібрані, описані й систематизовані численними попередниками, потрібно володіти сучасною науковою технікою, величезним методичним арсеналом, що не завжди під силу одній людині за її коротке життя. Дуже рідко з'являються вчені-енциклопедисти, які однаково добре орієнтуються в різних галузях - ботаніці, зоології, медицині чи історії. До таких особистостей можна віднести академіка АН СРСР Є.М. Лавренка (1900-1987). Переважна більшість дослідників, які висвітлювали його наукову діяльність, згадували вченого як видатного геоботаніка, систематика рослин, природоохоронця, але це виявився неповний перелік проблем, які цікавили науковця. Є.М. Лавренко займався дослідженням історії ботанічної науки в ХХ ст. та внеску вчених і інституцій в розвиток окремих галузей ботаніки. Захоплення Є.М. Лавренка цими питаннями підкреслював президент Російського ботанічного товариства Р.В. Камелін в узагальненій біографічній статті до ювілею академіка [1, с. 129137].

Метою нашої роботи полягає у з'ясуванні здобутків академіка Є.М. Лавренка (1900-1987) з історії ботанічної науки, характеристиці його праць з цього питання.

Проблемі історії науки, зокрема ботаніки, та місця окремих дослідників у її розвитку Є.М. Лавренко присвятив значний відсоток своїх праць, тому недоречно залишити їх поза увагою. Ще в роки Другої світової війни і в період до 1947 р. Є.М. Лавренко розпочав аналіз діяльності особистого внеску вчених у вітчизняну науку, внаслідок факту, що відходили у вічність його вчителі та старші колеги, а з іншого боку, війна забрала життя зовсім молодих учених, які не встигли розкрити свій талант. Однак перша біографічна стаття була написана ще у 1928 р. і присвячена Г.І. Танфільєву, якого автор називає фундатором російської геоботаніки, порівнює його як ученого з

А.Н. Красновим, критично аналізує його статті [2, с. 13-16]. У воєнний час Є.М. Лавренко опублікував праці, присвячені трьом персоналіям, а згодом це стало постійною справою його життя, яку він виконував неухильно, незважаючи на надмірну зайнятість науковою та громадською діяльністю [1, с. 132]. На основі проведеного аналізу публікацій Є.М. Лавренка нами зроблено висновок, що захопленню біографіями учених сприяло його знайомство з відомим істориком ботаніки С.Ю. Ліпшицем, який у 1942 р. розпочав роботу над біографо-бібліографічним словником «Русские ботаники» за дорученням керівництва Московського товариства дослідників природи і Ботанічного інституту імені В.Л. Комарова. Планувалося видати 10 томів словника, але вийшло лише чотири (останній том, присвячений ботанікам, прізвища яких починаються на літеру «К»). У передмові до першого тому укладач висловив вдячність за допомогу багатьом особам, серед них і Є.М. Лавренку [3, с. 3-5], яким підготовлено матеріал про Г.О. Благовіщенського та Г.М. Висоцького і відредаговано третій і четвертий томи. Сам Є.М. Лавренко захоплювався цією працею, відмічаючи у 1984 р., що жодна країна досі не має подібного видання. Словник охоплює не лише російських і радянських представників ботанічної науки, але й численних мандрівників, географів, ґрунтознавців, генетиків, агрономів, наукова діяльність яких певною мірою вплинула на розвиток ботаніки, про що неодноразово відмічалося у пресі. Стосовно кожної особи, згаданої в названій праці, подаються короткі біографічні відомості, дані про тематику її наукових робіт та інтересів, про участь в експедиціях, а також наведено повний список публікацій ученого та історіографічні джерела про нього.

Праці, присвячені С.Ю. Ліпшицю, Є.М. Лавренко публікував неодноразово. Зокрема, у статті до ювілею вченого він не лише висвітлив службовий шлях ювіляра, а й дав аналіз його наукових досліджень, розділивши їх на три групи: 1) флористичні і ботанічні роботи; 2) систематичні дослідження; 3) роботи з історії ботаніки в СРСР [4, с. 143-145]. У некролозі Є.М. Лавренко розповів про особисті зустрічі з ученим, про спільне захоплення образотворчим мистецтвом та його роботу над згаданим словником.

Є.М. Лавренко узагальнив діяльність корифеїв біологічної науки, визначив найвагоміші здобутки та вплив їхніх ідей на подальший розвиток вітчизняної та світової наукової думки. Він проаналізував основні ботаніко-географічні роботи В.Л. Комарова, критично оцінив розроблене ним питання про меридіональну зональність організмів, його бачення проблеми історії розвитку рослинного покриву, підкреслюючи вагоме регіональне і принципове значення доробку вченого для пізнання флори Центральної Азії, наголосив на самобутності його робіт, їх незалежності від трафаретних, загальноприйнятих суджень [5, с. 17-23]. Низку робіт, приурочених до ювілейних дат, та некрологи Є.М. Лавренко присвятив В.М. Сукачову. У них автор, розкриваючи основні віхи науково-організаційної діяльності цього вченого, підкреслив його внесок у лісову типологію, болотознавство, вивчення історії рослинного покриву в антропогені, біогеоценологію та методику її дослідження, а також висвітлив теоретичне і практичне значення його ідей, зокрема в питанні створення системи стаціонарних пунктів - біогеоценотичних станцій [6, с. 325]. Серед цих праць окремо слід виділити роботу, опубліковану в тритомному виданні «В.Н. Сукачев. Избранные труды» під загальною редакцією Є.М. Лавренка, а також написану у співавторстві з В.Д. Алєксандровою - «Научная, организационная, педагогическая и общественная деятельность В.Н. Сукачева». У ній показано вплив учителів на формування світогляду В.М. Сукачова, проаналізовано науковий доробок у галузі лісівництва і дендрології, болотознавства, луківництва, степознавства, тундрознавства, палеоботанічного вивчення четвертинних відкладень, фітоценології, біогеоценології, а також його науково-організаційну, педагогічну, науково-громадську діяльність [7, с. 408494]. Розкриваючи суть учення В.М. Сукачова про біогеоценоз, Є.М. Лавренко наголошує, що великі стаціонарні біогеоценотичні дослідження під керівництвом академіка, які допомогли у вирішенні практичних завдань народного господарства, сприяли розробці не лише теорії біогеоценології і методики комплексних біогеоценотичних досліджень, але і деяких окремих дисциплін - лісової гідрології, лісового ґрунтознавства, лісової геоботаніки тощо [8, с. 13-18].

Належне місце в історії ботаніки Є.М. Лавренко відвів своєму вчителю В.І. Талієву, об'єктивно проаналізував роботи вченого про походження кам'янистих оголень, причин безлісся степів, антропогенні погляди у ботанічній географії, охороні природи, у галузі флористики, а також висвітлив діяльність його наукової школи в м. Харкові [9, с. 1331-1337]. У статті «Памяти Николая Ивановича Вавилова» Є.М. Лавренко проаналізував перші роботи вченого, наголосив на його принципах організації Всесоюзного інституту рослинництва, називаючи великого вченого «борцем за істину в науці», який критично сприйняв усталені положення генетики та загальної біології [10, с. 427-429]. У публікації «В.В. Докучаев и геоботаника» автор аналізує вплив ученого як мислителя і організатора науки на основні напрями вітчизняної геоботаніки [11, с. 36-42]. Показовою працею з історії науки є стаття «Андрей Николаевич Краснов», у якій автор навів періодизацію життєвого та творчого шляху видатного ботаніка та фізико-географа [12, с. 78-85].

Серед біографічних публікацій варто виділити статті, присвячені учням Є.М. Лавренка, які рано пішли з життя. Можна уявити, як було тяжко йому писати про людей, яким він передавав свої знання і бачив у них майбутнє вітчизняної науки. При цьому слід зазначити, що Є.М. Лавренко детально висвітлив діяльність своїх послідовників та об'єктивно оцінив їхні здобутки. Є.М. Лавренко показав внесок О.О. Юнатова у вивчення рослинного покриву Центральної Азії, підкресливши, що цей учений вперше виявив основні ботаніко-географічні закономірності у межах значної частини цієї великої території [13, с. 1349-1366]. Він вичерпно описав наукові здобутки одного зі своїх перших докторантів - М.С. Шалита, виділив основні напрями наукової роботи свого учня, показав його активну викладацьку діяльність тощо [14, с. 148-156]. Разом з І.В. Борисовою та Л.Ю. Родіним Є.М. Лавренко підготував некролог своїй першій аспірантці та колезі - Ф.Я. Левіній, в якому розкрив основні віхи її творчого шляху [15, с. 826-829].

Є.М. Лавренко не давав зникнути в часі іменам учених-сучасників. Він підготував некрологи на смерть академіка ВУАН О.В. Фоміна, доктора біологічних наук В.П. Малєєва. У спільному з Б.В. Сочавою некролозі на смерть Г.І. Поплавської, висвітлив педагогічну та науково-дослідну експедиційну діяльність ученої, називаючи її однією з перших жінок, що обрала фах геоботаніка. Детально проаналізовано й діяльність дослідника рослинності Кавказу, академіка О.А. Гроссгейма у некролозі, написаному Є.М. Лавренком у 1949 р. Він опублікував спільно написаний з Р.Є. Левіною некролог професору Воронізького університету, директору заповідника «Галич гора» (19621966 рр.), доктору біологічних наук С.В. Голіцину (1897-1968 рр.), де ґрунтовно проаналізовано результати діяльності дослідника, який навіть не мав диплома про ботанічну освіту, виділено її основні напрями: теоретичний (питання генезису флори і рослинності, зокрема Середньоруської височини) і прикладний (вивчення бур'яно-польових рослин, введення в культуру нових видів кормових, інтродукція декоративних екзотів тощо) [16, с. 594-600]. У співавторстві підготовлено ювілейну статтю віце-президенту ВБТ професору Т.О. Работнову.

Є.М. Лавренко опублікував повідомлення до ювілеїв співробітників Ботанічного інституту імені В.Л. Комарова - доктора біологічних наук Б.М. Городкова, члена-кореспондента АН СРСР, геоботаніка, луківника О.П. Шеннікова, академіка ВАСГНІЛ І.В. Ларіна, директора інституту (19521962 рр.), члена-кореспондента АН СРСР П.О. Баранова. Ним також підготовлено некрологи колегам з установи - доктору біологічних наук П. Ільїнському, доктору біологічних наук А.В. Прозоровському, професору М. Крашеннікову, одному з організаторів відділу геоботаніки, кандидату біологічних наук А.С. Порецькому (з висвітленням спільної діяльності з вивчення Нижньодніпровських пісків), кандидату історичних наук З.Г. Беспаловій. Є.М. Лавренко дуже поважав академіка Б.О. Келлера, що певний час очолював Ботанічний інститут (1931-1936 рр.), відзначав важливість його робіт у галузі геоботаніки та екології рослин, підкреслював, що вчений одним із перших у Росії організував напівстаціонарні еколого- геоботанічні дослідження з метою більш глибокого виявлення взаємовідносин між рослинами і середовищем [17, с. 127-131].

Цінною історичною працею є стаття «К 50-летию Первой производственной конференции геоботаников и флористов (25.П-2.Ш. 1931 г.)», в якій Є.М. Лавренко показав вагому організаційну роль цього заходу в проведенні важливих у виробничому відношенні геоботанічних і флористичних розвідок, а також у підготовці й виконанні низки фундаментальних досліджень флори і рослинності СРСР у цілому [18, с. 15121517]. Автором доведено, що конференція слугувала поштовхом для видання низки узагальнюючих робіт - багатотомної «Флора СССР», «Карта растительности СССР М. 1:5 000 000», «Геоботаническое районирование СССР», «Растительность СССР» та ін.

Серед заслуг Є.М. Лавренка - публікація вагомих узагальнюючих праць з історії розвитку ботанічної науки, її окремих галузей, а також з історії функціонування і досягнень окремих ботанічних інституцій та організацій. Одне з перших таких узагальнень - цикл робіт, присвячених огляду успіхів радянської науки в галузі фітоценології і ботанічної географії [19, с. 15-33; 20, с. 24-33]. Зокрема, у статті «Развитие основных идей советской геоботаники (фитоценологии) за 25 лет (1917-1942)» показано авторське бачення витоків російської геоботаніки, ідейним натхненником якої Є.М. Лавренко вважає В.В. Докучаєва. Разом із тим, детально проаналізовано еволюцію наукової думки в питаннях сутності та класифікації фітоценозу, динаміки фітоценозу і рослинного покриву, географічних закономірностей у розподілі рослинного покриву СРСР та його історії, а також на основі проаналізованого матеріалу виділено подальші основні завдання радянської геоботаніки. Належну роль відведено внеску в розвиток основних концепцій геоботаніки таких учених як М. Сукачов, Л.Г. Раменський, О.П. Шенніков та ін. [19, с. 15-33]. У статті «Региональные исследования и картография растительности СССР за 25 лет (1917-1942 гг.)» автор називає засновниками ботаніко-географічної картографії І. Коржинського і Г.І. Танфільєва, після дрібномасштабних карт яких діяльність у цій галузі занепала. Є.М. Лавренко зауважує, що з організацією низки нових науково-дослідних установ та університетів розширилися можливості регіонального дослідження і картографування окремих частин СРСР, а з початку 30-х рр. розпочалося узагальнення цих робіт. Виняткове місце в ньому відведено карті рослинності СРСР М. 1:5 000 000, складеній відділом геоботаніки Ботанічного інституту імені В.Л. Комарова під редакцією Є.М. Лавренка. У нарисах з історії БІН учений у співавторстві з В.Д. Алєксандровою опублікував узагальнюючу статтю з історії відділу геоботаніки та його ролі в розвитку радянської геоботаніки, участь у дискусіях стосовно об'єкта науки, сутності фітоценозу, вивчення проблеми розвитку рослинного покриву, геоботанічного районування та картографування, також висвітлено дослідження рослинного покриву за природними зонами (тундрова, лісова, степова, пустелі СРСР, гори Середньої Азії та Казахстану, Кавказ) та закордонні дослідження (МНР, Бразилія, Франція, ЧССР, СР Румунія) [21, с. 143-173].

Низку оглядових праць учений підготував до 50-річчя створення Радянського Союзу, зокрема про організацію ботанічних науково-дослідних установ (об'єднання Ботанічного музею АН СРСР і Ботанічного саду АН СРСР в Ботанічний інститут АН СРСР (1931 р., Ленінград), Всесоюзний інститут рослинництва (1922 р., Ленінград), Всесоюзний інститут кормів (1922 р., Підмосков'я), Інститут фізіології рослин імені К.А. Тимірязєва АН СРСР (1934 р.), Інститут лісу і деревини СВ АН СРСР (1944 р.), інститути ботаніки, фізіології і біохімії рослин у союзних республіках), розвитку систематики рослин і геоботаніки за цей період [22, с. 1389-1448; 23, с. 419-430]. Також описано діяльність Інституту ботаніки в м. Душанбе (Таджикистан) та його стаціонарів у 1948, 1955, 1962, 1965 рр. за напрямами ботанічних досліджень [24, с. 1044-1058]. У книзі «Развитие биологии в СССР (1917-1967)» Є.М. Лавренко підсумовує досягнення ботанічної географії та фітоценології (геоботаніки). автор навів вичерпну ботанічну термінологію, таким чином констатувавши про наявність розрізнених до того часу понять «флора», «рослинність», «екобіоморфи», «флористична географія», «екологічна географія рослин», «фітоценологія», «геоботаніка», «ботанічна географія» тощо [25, с. 41-64]. Є.М. Лавренко здійснив проблемно-хронологічний аналіз досліджень радянських учених з флористичної географії рослин, екологічної географії рослин, фітоценології, вивчення в історичному аспекті рослинного покриву СРСР і сусідніх країн. Аналогічний звіт у стислому варіанті було опубліковано у підсумковому виданні «Советская география. Итоги и задачи», де геоботаніка представлена у розділі «частные географические науки» [26, с. 192-209].

У статті «Краткий обзор геоботанических исследований Ботанического института Академии наук СССР с 1917 по 1950 г.» Є.М. Лавренко виділив три періоди історії радянської геоботаніки: І (1917-1930 рр.) - широке розгортання ґрунтових і геоботанічних робіт, пов'язаних, головним чином, із землеупорядкуванням, а також з вивченням природних кормових угідь, торф'яних боліт і лісів; ІІ (1931-1941 рр.) - геоботаніка на службі грандіозного соціалістичного будівництва; ІІІ (1941-1965 рр. (до моменту написання статті) - коли у роки війни геоботаніка обслуговувала потреби оборони, а з 1946 р. після нетривалого відновного періоду почалося розширення геоботанічних досліджень, переважна більшість яких пов'язана безпосередньо з роботами з перетворення природи [27, с. 353-377].

Важливі історичні праці Є.М. Лавренко присвятив історії створення та функціонування Російського (згодом Всесоюзного) ботанічного товариства [28, с. 1205-1247; 29, с. 1751-1768; 30, с. 382-389]. У ґрунтовній статті «Пятьдесят лет Всесоюзного ботанического общества», підготовленій ним у співавторстві з О.О. Юнатовим, учений відтворив передумови створення Російського ботанічного товариства, вперше виділив основні етапи його історії, а також вичерпно охарактеризував діяльність товариства в кожному періоді [28, с. 1205-1247]. В іншій статті, написаній із О.В. Заленським, наведено коротку характеристику діяльності ботаніків-організаторів Російського ботанічного товариства - президентів І.П. Бородіна, В.Л. Комарова, В.М. Сукачова, а також М.А. Буша, Є.П. Вотчала, Л.О. Іванова, С.П. Костичева, С.Г. Навашина, Г.А. Надсона, В.І. Палладіна, А.О. Ріхтера, В.А. Трашеля, А.С. Фаміцина, О.В. Фоміна, охарактеризовано їхній внесок у розгортання роботи Товариства і розвиток ботанічної науки [29, с. 1751-1768].

У 1987 р. в «Українському ботанічному журналі» опубліковано цінний історичних огляд «Дослідження рослинності України у 20-х та на початку 30-х років нашого століття» (описано територію України в її межах до Другої світової війни), де Д.Є. Лавренко, як безпосередній учасник цих досліджень, показав внесок талановитих вітчизняних учених у вивчення цієї проблеми. Автор висвітлив стан досліджень рослинності України кінця ХІХ - початку ХХ ст., роль у цьому питанні експедицій, організованих губернськими земствами, та праць В.В. Докучаєва, Г.М. Висоцького, А.М. Краснова, Й.К. Пачоського, В.І. Талієва, Г.І. Танфільєва. Він узагальнив результати діяльності двох ботанічних шкіл України - Київського та Харківського університетів, показав основні здобутки у вивченні лісів (Є.В. Алексєєв, О.Л. Бельгард, Ю.Д. Клеопов, П.С. Погребняк,), степів (Г.І. Дохман (приайдарські степи), К.М. Залеський (Провальска цілина), І.Г. Зоз (Лівобережний Лісостеп), Ю.Д. Клеопов (Українське Приазов'я, Донецький кряж), Є.М. Лавренко (Лівобережний Лісостеп, приайдарські степи, Провальська цілина, Донецький кряж), Й.К. Пачоський (Асканія-Нова), Г.І. Поплавська (Асканія-Нова), Л.О. Соколова (Провальска цілина), М.С. Шалит (Асканія-Нова) Г.І. Ширяєв (Лівобережний Лісостеп)), рослинності пісків (Г.М. Висоцький, Н.О. Десятова-Шостенко, М.В. Клоков, М.І. Котов, Є.М. Лавренко, А.С. Порецький, О.В. Прянишников, Ф.Я. Левіна), заплавних лук (Д.Я. Афанасьєв, І.Г. Зоз, М.І. Котов, Є.М. Лавренко, Й.К. Пачоський), боліт (Д.К. Зеров, Є.М. Лавренко, Ф.Я. Левіна) [31, с. 83-89].

До 100-літнього ювілею Є.М. Лавренка співробітниками Ботанічного інституту опубліковано його спогади про ботанічне оточення геоботаніків і флористів, з якими він працював або зустрічався. Автор у публіцистичному стилі висвітлив епізоди, іноді маловідомі, з біографій нині відомих учених, виділених у підрубрики «Ботаники Харькова» (Г.М. Висоцький, Н.О. Десятова- Шостенко, М.В. Клоков, М.І. Котов, Ф.Я. Левіна, О.А. Яната) та «Киевские ботаники» (Д.К. Зеров, Ю.Д. Клеопов, Б.М. Клопотов, А.С. Лазаренко, М. Окснер, О.В. Фомін, В.В. Фінн), а також його учителів і старших товаришів В.М. Арнольді, О.А. Коршикова, Й.К. Пачоського, П.П. Сушкіна, І. Талієва, Г.І. Ширяєва [32, с. 140-156].

Отже, результати дослідження свідчать, що Є.М. Лавренко виявив себе як кваліфікований історик ботанічної науки, що донині залишалося невисвітленим. Учений, застосувавши проблемно-хронологічний, конкретно- історичний та порівняльний аналіз, об'єктивно розкрив внесок персоналій, установ та організацій у розвиток науки, здійснив періодизацію історії геоботаніки, функціонування Всесоюзного ботанічного товариства та ін. Узагальнивши, праці Є.М. Лавренка умовно можна поділити на групи: висвітлення біографій та наукової діяльності окремих учених; публікації, присвячені історії розвитку ботаніки; розвідки з історії функціонування ботанічних установ.

Список використаних джерел

Ключові слова: Є.М. Лавренко, історія ботанічної науки, геоботаніка, Всесоюзне ботанічне товариство.

Annotation

ACADEMICIAN OF THE ACADEMY OF SCIENCES OF USSR YE. LAVRENKO'S (1900-1987) CONTRIBUTION TO THE HISTORY OF PLANT SCIENCE

The aim of the article was to research the achievements of Academician Ye. Lavrenko (1900-1987) of the history of plant science and to analyze his work on this issue. The results of the study show that Ye. Lavrenko proved himself as a skilled historian of plant science that remained unproved till nowadays. Based on the analysis of publications Ye. Lavrenko's it was concluded that working on the biographies of scientists was contributed by his familiarity with a famous historian of botany S. Lipschitz - the editor of biography and bibliography dictionary "Russian Botanists." They were provided the little-known facts about Ye. Lavrenko's activities in the history of plant science and analysed his works, which can be divided into groups: works on biographies and scientific activities of individual scientists (V. Sukachov, M. Vavilov, V. Dokuchaev, B. Keller and others); publications on the history of botany development; exploration of the history of botanical institutions functioning.

Key words: Ye. Lavrenko, history of plant science, geo-botany, All-Union Botanical Society.

Аннотация

ВКЛАД АКАДЕМИКА АН СССР Е.М. ЛАВРЕНКО (1900-1987) В ИЗУЧЕНИЕ ИСТОРИИ БОТАНИЧЕСКОЙ НАУКИ

Целью работы было воспроизвести достижения академика Е.М. Лавренко (1900-1987) по истории ботанической науки, проанализировать его труды по этому вопросу. Результаты исследования свидетельствуют, что Е.М. Лавренко проявил себя как квалифицированный историк ботанической науки, что оставалось неосвещенным. На основе анализа публикаций Е.М. Лавренко сделан вывод, что воспроизведению биографий ученых способствовало его знакомство с известным историком ботаники С.Ю. Липшиц - редактором биографо-библиографического словаря «Русские ботаники». Освещены малоизвестные факты о деятельности Е.М. Лавренко в области истории ботанической науки, а также проанализированы его труды, которые условно можно разделить на группы: освещение биографий и научной деятельности отдельных ученых (В.Н. Сукачев, Н.И. Вавилов, В.В. Докучаева, Б.А. Келлер и др.); публикации, посвященные истории развития ботаники; исследования по истории функционирования ботанических учреждений.

Ключевые слова: Е.М. Лавренко, история ботанической науки, геоботаника, Всесоюзное ботаническое общество.