Сприймання, їх властивості та види при глибоких порушеннях зору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сприймання, їх властивості та види при глибоких порушеннях зору

Пізнання людиною світу починається з відчуттів і не обмежується ними. Людина не тільки відчуває окремі властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, що впливають на її аналізатори, але й сприймає ці предмети і явища в цілому.

Процес відображення предметів і явищ об'єктивної дійсності, що діють в даний момент на аналізатори людини, називається -- сприйманням.

Предмети і явища світу існують поза людиною. Діючи на людину, якості предметів у їх взаємному зв'язку відображаються в її свідомості в формі образів. сприймання аналізатор пізнання

Сприймання виникають тільки при безпосередній дії подразників на аналізатори. Повніше відображаючи предмети і явища навколишньої об'єктивної дійсності, сприймання дає більше для орієнтування в цій дійсності, пристосування до неї і активної її зміни. Людина не могла б успішно взаємодіяти зі своїм середовищем, якби її сприймання не давали б їй правильного відображення.

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про цю дійсність і формується в процесі діяльності людини. Практика, діяльність людини виступають, як найважливіші критерії сутності самого сприймання. Сприймання завжди викликається певним об'єктом. Без об'єкту сприймання не може бути. За своїм походженням воно є рефлекторним процесом. Спираючись на здобуті експериментальні дані, І.П. Павлов довів, що в основі сприймань лежать умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, що утворюються в корі великих півкуль головного мозку під впливом дій навколишніх предметів і явищ з їх різноманітними властивостями. Умовні рефлекси утворюються не тільки на окремі ознаки і властивості предметів і явищ, але й на певне їх відношення.

Аналізатори, що беруть участь у відчуттях, забезпечують і сприймання навколишнього світу. Звідси і нерозривний зв'язок сприймань з відчуттями.

Сприймати предмет в цілому можна тільки відчуваючи його властивості. Позбавлена зорової чутливості людина не може бачити об'єкт, у неї відсутнє або погіршене зорове сприймання.

У сприйманні ми маємо справу із взаємодією умовно-рефлекторних зв'язків в межах одного аналізатора і взаємодію різних аналізаторів. Оскільки вплив подразників має комплексний характер, то у відповідь на їх дію включається ряд аналізаторів. Так, руховий аналізатор включається, як показав І.М. Сєченов, у процес зорового і слухового сприймання об'єктів. Внаслідок взаємодії аналізаторів, зумовленої взаємозв'язком самих об'єктивних подразників, виникає асоціація відчуттів, що властиво кожному сприйманню. Оскільки сприймання здійснюється різними аналізаторами, що взаємодіють між собою, то природно вважати, що воно не має суворо обмеженої, точно визначеної локалізації. Чим складніший процес сприймання якого-небудь комплексного об'єкту, тим більша кількість ділянок кори великих півкуль включається у цей процес.

У складній взаємодії аналізаторів відсутність одного з них, пошкодження його окремих частин може компенсуватися іншими аналізаторами, які збереглися.

О.І. Скороходова, відома сліпоглухоніма людина, вчений, у своїй книзі “Як я сприймаю і уявляю навколишній світ” наводить ряд фактів, які переконливо ілюструють положення про взаємну компенсацію аналізаторів. Одного разу її попросили ознайомитись з гіпсовою голівкою і визначити її дефекти. Вона обмацала її і виявила, що праве око знаходиться надто далеко від перенісся, ліве -- нижче від правого, одна щока більша за другу, вуха розставлені не зовсім правильно. Скульптура була невеличка, її недоліки не були різко виражені. Незважаючи на це, О.І. Скороходова виявила їх своїм тонким дотиком.

Сприймання є виявом аналітико-синтетичної роботи мозку. Воно завжди являє собою єдність аналізу і синтезу. Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його ознаки, сторони, властивості, і водночас об'єднуємо їх в єдине ціле, завдяки чому у нас виникає його образ в цілому. Сприймання являє собою вищу форму аналітико-синтетичної діяльності мозку. В процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються в складні їх комплекси. Об'єднання це зумовлюється об'єктивними просторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ. Наприклад, сприймання слова при читанні. Воно включає в себе виділення окремих букв і об'єднання їх у ціле. З другого боку, ми читаємо це слово не як механічну суму окремих букв, а як щось ціле. Аналітико-синтетичний характер сприймання слів використовується і в побудові методики навчання грамоти. Дітей навчають не тільки вичленити в слові кожну окрему букву, але й схоплювати його в цілому. Сприймання геометричної фігури (наприклад, коло з вписаним в нього п'ятикутником) також являє собою єдність аналізу і синтезу. Неможливо сприйняти цю фігуру, не виділяючи сторін, кутів, обводу кола. Але сприймаємо ми ці елементи не як механічну суму, а як певну систему, як ціле.

Наявність аналізу і синтезу в процесах сприймання давно звернула на себе увагу психологів. Представники асоціативної психології (Ебінгауз, Цігес та інші) доводили, що сприймання складається з відчуттів, що воно являє собою їх асоціацію. Так, образ сприймання троянди є асоціацією відчуття її кольору, запаху, м'якості її пелюстків. Проте, не знаючи фізіологічних механізмів самої асоціації, вчені неспроможні були пояснити утворення цілісного образу сприйнятого об'єкта. Сприймання зводилось ними до механічної суми його елементів. Звідси і неспроможність представників цієї теорії пояснити такі явища, як збереження цілісного образу, форми об'єкту при зміні якості сприймання їх складових елементів.

Як реакція проти старого асоціаційного розуміння сприймання в зарубіжній психології виникла концепція, яку відстоюють представники “гештальтпсихології”. Вони доводять, що сприймання не є сумою відчуттів, а являє собою цілісну структуру, в якій не стільки ціле залежить від частини, скільки частина від цілого. Цілісність виступає, як якась основна, первісна якість сприймання.

Піддавши гострій критиці “гештальтпсихологію”, І.П. Павлов показав, що її представники неправомірно відривають у сприйманні синтез від аналізу. Захищаючи цілісність сприймання, вони ігнорують роль окремих рис об'єкту в її утворенні. Не виділяючи, наприклад, окремих рис обличчя, не можна його виділити серед інших людських облич.

Сприймання має вибірковий характер. Необхідною його умовою є певне спрямування уваги, в основі якого лежить негативна індукція. Предмет, що виділяється і сприймається чітко, викликає оптимальне збудження у корі великих півкуль головного мозку. В порядку негативної індукції в інших відділах кори виникає гальмування, внаслідок чого об'єкти, що оточують даний предмет, сприймаються неясно, невиразно, як деякий фон, на якому він виступає.

Виділення предмету серед інших, що діють на наші аналізатори, є необхідним моментом усякого сприймання. Виділенню предмету сприяють, передусім, об'єктивні його ознаки і умови, в яких він сприймається. До таких належить контраст об'єкта з фоном.

Сприймання виникає внаслідок безпосередньої дії об'єкта на аналізатори. Проте воно не вичерпується тими враженнями, які одержуються в даний момент. В цей час активізуються і сліди минулих вражень, попередній досвід людини. Зливаючись зі збудженнями, що викликаються діючими зараз подразниками, вони призводять до утворення образу об'єкта.

Чим більше людина обізнана з певними об'єктами, тим повнішим, точним і змістовним є її сприймання цих об'єктів. Залежність сприймання від наявності попереднього зорового досвіду людини є важливою закономірністю, на яку треба зважати в організації навчальної діяльності сліпих та слабозорих. Чим складніший об'єкт, тим важливіша роль попередньої підготовки в його сприйманні.

Добре сприйнятим є те, що ми можемо виявити у відповідних словах. Звідси випливає, що керуючи сприйманням дітей в процесі навчання, ми повинні дбати про вміле поєднання при цьому образу і слова, про розуміння сприйнятого, що здійснюється за допомогою мови. Слово є засобом упорядкування, узагальнення досвіду. Без правильного називання явищ, сприймання їх набуває поверхового, дифузного характеру.

За допомогою зору людина сприймає освітленість, колір, величину, форму предмету, рух і напрямок, орієнтується у просторі.

Сприймання -- це ступінь сенсорного пізнання, складний процес предметного засвоєння діючого на людину навколишнього світу.

Глибокі порушення зору відбиваються на властивостях сприймання -- його предметності, цілісності, структурності, усвідомленості та константності.

Предметність сприймання формується у дитини постійно, в процесі її проникнення у суть предметного світу і виражається в акті об'єктивації, тобто у віднесенні відомостей, отриманих із зовнішнього світу до цього світу. Порушення зору впливають на цей процес, обмежуючи його можливості. Інформацію про оточуючий світ сліпа дитини отримує переважно в словесній формі від дорослих. Не маючи власного перцептивного досвіду, їй важко адекватно відображати об'єктивний предметний світ. Накопичення досвіду про нього знаходиться в прямій залежності від глибини порушення зору та від обсягу і якості педагогічної допомоги, яка надається дитині з метою формування у неї уявлень про предметний світ. Дуже часто така педагогічна допомога надається дитині у вербальній формі, що надає формального характеру якості сприймання. Предметність сприймання у таких випадках залежить від особистісних та професійних якостей особи, яка працювала з дитиною над формуванням предметності сприймання оточуючого. Але в усіх випадках порушення зору в першу чергу відбиваються на якості та кількості предметних сприймань.

Б.Г. Ананьєв описав випадок розладу предметності сприймання у хворого, який мав травму головного мозку і внаслідок цього його очні яблука не рухались. Цей хворий сприймав простір, як цілий світловий потік або як туман з променем світла. Протягом першого етапу відновлення зору із суцільного простору почали виділятись плями, різні за яскравістю і розміром. Зір функціонував на рівні відчуттів і хворий не впізнавав жодного предмету.

Таким чином, зорові відчуття самі по собі не забезпечують предметного відображення.

Предметність сприймання відіграє особливу роль у регуляції поведінки. Так, на дотик можуть абсолютно однаково сприйматись цегла і вибухівка, які дуже схожі, але ми їх впізнаємо не за зовнішнім виглядом, а у відповідності із тим, як ми їх використовуємо або за їх основними якостями.

Предметність відіграє велику роль у формуванні перцептивних процесів, тобто процесів сприймання. Коли виникає розходження між зовнішнім світом і адекватним його відображенням людина вимушена відшукувати нові способи сприймання, які забезпечують їй предметність сприймання.

У процесі сенсорного розвитку у дитини складається цілісний образ предметів і явищ. Цілісний образ складається з окремих часткових якостей предмету, відображених мозком, але він не зводиться до їх механічного розподілу і суми. Цілісність образу складається на основі знань про предметний світ. Цілісність властива лише сприйманню тому, що відчуття відбиває окремі сторони предмету і на основі узагальнення знань про них та конкретних відчуттів про властивості і якості предмету. Погіршений зір порушує можливість аналізу і синтезу цих відчуттів, адже частина з них доступна чуттєвому відображенню, а частина ні. Так, наприклад, при порушенні меж поля зору людина при сприйманні певного предмету не спроможна охопити поглядом його форму в цілому, а поступове оглядання контуру виявляється не якісним. Без використання спеціальних дидактичних прийомів візуального ознайомлення з предметом утворюється фрагментарний образ предмету без виділення суттєвих ознак.

Структурність сприймання характеризується тим, що людина сприймає не одномоментно суму відчуттів, а абстраговану із цих відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом якогось часу. Так, якщо людина слухає якусь мелодію, то почуті раніше звуки продовжують лунати у неї подумки, ще й тоді, коли вже поступає нова нота. Музика сприймається в цілому. Так і цілісний образ якогось предмету може виникнути в уяві незрячої людини, якщо вона має інформацію про неї, сприймає її збереженими органами відчуття протягом часу, потрібного для адекватного відображення. Саме завдяки властивості структурності сприймання, людина з порушеним зором може компенсувати прогалини в чуттєвому досвіді.

Джерела цілісності і структурності сприймання полягають в особливостях самих об'єктів, що сприймаються з одного боку і в предметній діяльності людини -- з іншого. І.М. Сєченов підкреслював, що цілісність і структурність сприймання -- результат рефлекторної діяльності аналізаторів. Цілісність і структурність сприймання є результатом взаємопов'язаної діяльності аналізаторів. Сприймання відображає не тільки сукупність суттєвих властивостей і ознак предмету, але й має змістовне значення та назву предмета і явища.

Константність зорового сприймання

Всі оточуючі людину предмети змінюють своє зображення в залежності від того, з якого боку його сприймає людина або від того як відбилась на зображенні уява людини, яка його створила. Але, завдяки константності оточуючі предмети сприймаються як постійні, упізнаються людиною у будь-якому представленому варіанті.

Ця властивість сприймання -- не природжена. Вчені перевірили її на людях, які постійно жили в лісі і раніше ніколи не бачили предметів на великій відстані. Вони сприйняли їх не як віддалені, а як маленькі. Так само змінюється константність сприймання у людей, які ніколи не дивились згори вниз. З вікна верхнього поверху їм усе здавалось дуже маленьким.

Подібний дослід було проведено із людиною, яка осліпла в дитинстві, а в дорослому віці після операції у неї відновився зір. Ця людина думала, що може вистрибнути з вікна на вулицю не зашкодивши собі, хоча вікно було на п'ятому поверсі.

Дійсним джерелом константності сприймання є активні дії перцептивної системи. З різних рухів рецепторних апаратів і відповідних відчуттів людина виділяє відносно постійну структуру об'єкту. Багаторазове сприймання одних і тих же об'єктів в різних умовах народжує константність образу. Ця властивість сприймання спостерігається і при глибоких порушеннях зору, але залежить від глибини порушення зору, адже перцептивна система здатна корегувати помилки, що виникають внаслідок змін умов сприймання.

Таким чином, збереженість властивості константності сприймання пояснюється тим, що саме сприймання являє собою своєрідну саморегулюючу дію, яка має зворотний зв'язок і перебудовується в залежності від особливостей об'єкту, який сприймається та умов його існування.

Осмисленість сприймання, пов'язана з тим, що перцептивні образи завжди мають смислове значення. Сприймання у людини тісно пов'язане з мисленням, з розумінням суті предмету. Свідомо сприйняти предмет -- це значить мисленнєво назвати його, тобто віднести предмет до якоїсь групи, класу предметів, узагальнити його в слові. Навіть коли ми бачимо незнайомий предмет, ми прагнемо вловити його подібність до знайомого. Сприймання не визначається просто набором подразників, що впливають на органи відчуття, а являє собою динамічний пошук тлумачення.

Таким чином, сприймання -- активний процес, в ході якого людина робить багато перцептивних дій для того, щоб сформувати адекватний образ предмету або явища.

В пізнавальній діяльності людини великого значення має така властивість сприймання як аперцепція. Аперцепція залежить не лише від подразника сприймання, але і від самої людини, яка сприймає, від її досвіду. Чисельні дослідження показують, що узагальнена картина сприймання не є просто сумою одноразових відчуттів, вона вміщує такі деталі, які в даний момент не існують в полі сприймання. Завдяки властивості аперцепції незрячій людині вдається впізнавати об'єкти за допомогою дотику та вербального описування.

Своєрідністю зорових сприймань у зрячих людей є зорові ілюзії. Ілюзії це перекручення образів сприймання. Існують такі види зорових ілюзій: ілюзія стріли; ілюзія залізниці; ілюзія величини; ілюзія віддаленості; ілюзія напрямку.

Експериментальними дослідженнями встановлено, що у осіб з порушеним зором також існують ілюзорні ефекти, але їх прояви дещо послаблені і виникають пізніше, ніж у осіб з нормальним зором, обумовлені якісною своєрідністю збережених зорових сприймань, або базуються на інших видах чутливості (статичної, кінестезичної). Наявність ілюзій у сліпих та слабозорих свідчить про принципову тотожність психофізіологічних механізмів сприймання у зрячих та у осіб з порушеним зором.

Размещено на Allbest.ru