Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький державний педагогічний університет

Ім.І.Франка

Кафедра біології

Індивідуальне завдання (ІЗ)

Глибоководні риби та їхня пристосованість до умов існування

студ. гр. БХ-21 денної форми навчання

біологічного факультету

Скунць Л. В.

(прізвище, ім. по батькові)

Навчальний рік 2012-2013Семестр III

Дрогобич 2011

Зміст

Вступ

Розділ 1. Екологія морських тварин

1.1 Екологічні групи морських організмів

1.2 Риби глибоководних западин

1.3 Риби, які не вміють плавати

Розділ 2. Розмноження глибоководних риб

2.1 Статевий деморфізм

2.2 Пошуки партнера

2.3 Нерест глибоководних риб

2.4 Здатність до самозапліднення

Розділ 3. Пристосування до умов життя

3.1 Біолюмінесценція

3.2 Зір

3.3 Особливості полювання

3.4 Плавальний міхур

Розділ 4. Нові відкриття глибоководних риб

4.1 Глибоководна химера

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

морський глибоководний риба біолюмінесценція

Морські глибини і найвища вершина світу - Еверест, або Джомолунгма - не мають нічого спільного. Однак різниця висоти між цими двома місцями менша, ніж відстань від поверхні моря до дна найглибшої западини на Землі. У морі можна зустріти різноманітні біотопи. У морських глибинах тропічного поясу температура води сягає 1,5-5°С, у полярних районах вона може впасти нижче нуля.

Найбільше розмаїття життєвих форм представлене під поверхнею на глибині, куди ще спроможне дістати сонячне світло, яке забезпечує можливість фотосинтезу, а, значить, дає життя рослинам, які і в морі є початковим елементом трофічного ланцюга.

У тропічних морях мешкає незрівнянно більше тварин, ніж в арктичних водах. Що глибше, то біднішою стає видова розмаїтість, менше світла, холодніше вода, а тиск вище. На глибині від двохсот до тисячі метрів живе близько 1 000 видів риб, а на глибині від тисячі до чотирьох тисяч метрів - вже тільки сто п'ятдесят видів.

Пояс вод глибиною від трьохсот до тисячі метрів, де панує на-півтемрява, називається мезопелагіаллю. На глибині більше однієї тисячі метрів уже настає суцільна темрява, хвилювання води тут дуже слабке, а тиск сягає 1 тони 265 кілограмів на один квадратний сантиметр. На такій глибині мешкають глибоководні креветки, каракатиці, акули та інші риби, а також численні безхребетні. Чим глибше ми опускатимемося, тим менша буде чисельність риб. Але усе більш дивовижним ставатиме їх вигляд - усе більш нещільними, драглистими ставатимуть їх тіла, що мерехтять в темряві органами, що світяться, - фотофорою.

Мета-встановити які пристосування використовують глибоководні риби для існування в морських глибинах.

Завдання-дослідити пристосування які допомагають рибам виживати в екстремальних умовах

Розділ 1. Екологія морських тварин

1.1 Екологічні групи морських організмів

Часто море називають колискою життя, бо в ньому з'явились перші живі істоти. На протязі сотень мільйонів років у процесі еволюції виникла величезна кількість видів морських тварин, що пристосувалися до найрізноманітніших умов температури, тиску, солоності води, кількості розчиненого у воді кисню, характеру морських течій, припливів і відпливів тощо.

Усіх морських мешканців поділяють на основні три групи: планктон, нектон і бентос. До зоопланктону належать деякі найпростіші (радіолярії, джгутикові), дрібні медузи, деякі черви, дрібні рачки, ікра і мальки багатьох риб тощо. Планктонні організми пересуваються пасивно, рухом води, і лише по вертикалі можуть спускатися вниз і підійматись угору. Маса планктону в Світовому океані величезна - приблизно 36 млрд. т. Він є кормом багатьох риб і китів.

До нектону належать тварини, які живуть у товщах води і досить швидко в них пересуваються. Це різні риби, ластоногі, китоподібні, великі медузи, головоногі молюски. Загальна маса нектону дорівнює 18 млрд. т. Це вдвічі менше, ніж планктону, хоч тварини нектону набагато крупніші за планктонні.

До бентосу належать мешканці дна. Найбільше бентичних організмів зустрічається до 150-200 м, а на великих глибинах їх дуже мало. Загальна маса бентосу - близько 8 млрд. т. Проте за кількістю видів бентичних тварин набагато більше, ніж тих, що населяють товщу води: з 160 тис. видів морських тварин 157 тис. - мешканці дна.

Серед тварин бентосу є сидячі (губки, коралові поліпи, морські лілії, чимало молюсків і нижчих хордових), малорухливі (різні молюски і голкошкірі) і рухливі, але такі, що тримаються дна (більшість скатів, камбали, бички та багато інших риб, морські зірки і їжаки, раки тощо).

Тварини нектону і бентосу живуть на різних глибинах, а це означає - при різних температурах і тискові. У верхніх шарах води температура набагато вища, ніж у глибинах, і значно коливається. У морських глибинах (понад 2100 м) температура досить низька (1-2° С) і постійна, а тиск великий, бо при збільшенні глибини на кожні 10 м тиск зростає на одну атмосферу, отже, на глибині 10 тис. м тиск сягає 1 тис. атмосфер. Це означає, що на площу 20 кв. см тисне вага у 20 тис. кг. Сонячне проміння не проникає у товщі води глибше 200 м. Отже, у морських глибинах панує вічна темрява.

Довгий час вважали, що в океанах життя існує тільки до глибини 6000 м, а нижче жодні істоти не можуть жити через величезний тиск. Однак дослідження вчених на експедиційних суднах, зокрема на радянському судні "Витязь", довели, що життя існує і на більших глибинах. Так, дослідники, які працювали на судні "Витязь", за допомогою глибинного тралу підняли з глибини 7579 м рибу карєпроктус. До 1960 р. ця риба вважалась найглибиннішою.

Але 1960 р. француз Ж. Піккар та американець Д. Уолш на спеціальному підводному судні для дослідження великих глибин - батискафі "Трієст" спустилися на дно найглибшої в океані Маріанської западини (максимальна її глибина 11 022 м) і у променях прожектора побачили плоску сріблясту рибу, яка "... повільно, дуже повільно посунулась геть, тримаючись наполовину в мулі, поки не зникла у вічній ночі".

Не тільки риби живуть на таких глибинах. Мешканцями найбільших глибин (від 9600 і понад 10 000 м) виявились певні види актиній, багатощетинкових червів, крабів, бокоплавів, голотурій.

У межах від 6 до 9 тис. м живе більша кількість глибоководних тварин. Крім багатощетинкових червів, там є глибоководні нематоди, з найпростіших - найкрупніші форамініфери, черепашки яких мають 5-6 см у діаметрі, гідроїдні поліпи, актинії, з голкошкірих - морські лілії, морські їжаки, офіури, морські зірки та ін.

"Поверхом" вище (3-6 тис. м) різноманітність тварин ще більша. Там мешкає велика кількість глибоководних хижих риб химерного вигляду: з величезними пащами, озброєними довгими гострими зубами, з різними виростами на тілі, на яких містяться світні органи - фотофори, що служать для приваблення здобичі. На цих глибинах є чимало хижих головоногих молюсків: каракатиць, глибоководних восьминогів, кальмарів, зокрема "чудесна лампа"; з членистоногих глибоководні світні креветки, краби, раки-самітники, морські кліщі, глибинні морські павуки, різноманітні кишечнопорожнинні і губки, серед них глибоководні красуні - скляні губки, тощо.

У ще вищих шарах значно збільшується кількість риб, молюсків та інших тварин. На глибину понад 1000 м може пірнати кашалот за своєю поживою-глибоководними гігантськими кальмарами. З ссавців він є чемпіоном занурення на велику глибину і витримування великого тиску, а також тривалості часу перебування під водою.

Рекордистом з тривалості занурення є також пляшко-ніс - антарктичний зубастий кит з родини дзьоборилих. За розмірами він посідає друге місце після кашалота - до 15 м довжини сягають самки (самці дещо менші). Ці кити можуть перебувати під водою 1,5-2 години. Цьому сприяє величезна кількість міоглобіну - гемоглобіну (складової червоних кров'яних тілець), що є у м'язах. Під час дихання китів на поверхні води міоглобін сполучається з киснем, який надходить з повітря, і при цьому утворюється величезний його резерв. Крім того, неабияку роль відіграє величезна ємкість легень, значний процент крові по відношенню до маси тіла, а також економне витрачання кисню під час занурення: діяльність серця уповільнюється, а течія крові перерозподіляється так, що кров, багату на кисень, одержують насамперед головний мозок і серцевий м'яз, а м'язи тіла на цей час переводяться на "голодний пайок".

1.2 Риби глибоководних западин

На сьогодні в глибоководних жолобах виявлені всього 7 видів риб: три види ошибневих і чотири види морських слимаків. Рекорд за глибиною належить абісобротулі, виловленій в жолобі Пуерто-Ріко на глибині 8370 м, і псевдоліпарису - Pseudoliparis, спійманому в 7800 м від поверхні. Дані про життя цих риб практично відсутні, але, наскільки можна судити за їх зовнішністю, ці невеликі в'ялі істоти живляться донними ракоподібними і, можливо, залишками інших тварин.

Ймовірно, риби можуть зустрічатися на дні і глибших западин. Так, під час занурення батисфери "Трієст" в Маріанську западину на глибині близько 10000 метрів ученим вдалося сфотографувати якусь камбалоподібну істоту, але подальший аналіз знімків не підтвердив однозначної приналежності цього об'єкту до риб. У будь-якому випадку, на таких глибинах риб небагато. Велетенських спрутів або кальмарів, здатних заковтнути цілий корабель, учені доки не виявили.

1.3 Риби, які не вміють плавати

Морські нетопирі (Ogcocephalidae) лише "по-пластунськи" повзають по дну за допомогою "рук і ніг" - грудних і черевних плавників. Вони усе життя проводять лежачи на дні в пасивному очікуванні здобичі. Сімейство містить 7-8 родів і близько 35 донних видів, що мешкають в тропічних і субтропічних водах Світового океану. Характеризуються величезною дисковидною сплощеною головою і коротким вузьким тулубом, покритим кістковими горбками або шпильками. У них маленький рот з дрібними зубами і крихітні зяброві отвори.

Коротке "вудилище" (ілліцій), яке вінчається приманкою (ескою), втягується в спеціальну піхву - трубочку, розташовану над самим ротом. Голодна риба викидає ілліцій принаджує здобич обертанням ески. Найбільш великі морські нетопирі не перевищують в довжину 35 см.

У країнах Південно-східної Азії з дискових нетопирів (Halieutaea) роблять дитячі брязкальця. У висохлої риби вирізують черевну порожнину, вишкрібають повністю нутрощі, на їх місце кладуть дрібні камінчики; розріз ретельно зашивають і шпильки, що покривають тіло, сточують.

Вудки є тільки у самиць

Самці-лазіогнати Lasiognathus saccostoma ще личинками відрізняються від самиць відсутністю вудилища "ілліція". Під час метаморфоз у самців голова і щелепи сильно зменшуються, очі залишаються великими, а нюхові органи сильно збільшуються. У самиць же усе навпаки: голова і щелепи сильно збільшуються, а нюхові і зорові органи стають менше; у дорослому стані "пані" досягають 7,5 см.

Крім того, у самців в передній частині пащі з'являються особливі зуби, що зливаються і слугують для захоплення мікроздобичі і прикріплення до самиць.

Розділ 2. Розмноження глибоководних риб

2.1 Статевий деморфізм

Серед риб статевий диморфізм дуже різко виражений у глибоководної риби-вудильника церарії (Ceraria). Вид розмноження вудильника незвичайний, таких стосунків взагалі не відмічено у інших видів хребетних. Зустрівши подругу, самець намертво вчіплюється в неї зубами і потім... зростається з нею. Відмінності в розмірах самиці і паразитуючого на ній самця можуть бути просто неймовірні - так на самиці одного з вудильників завдовжки 119 см з масою тіла 7 кг виявлені три самці, що прикріпляються, розміром 16-20 мм і що важать всього 14-22 міліграми кожен.

Самець приростає до зябрової кришки самиці і підключається до її кровоносної системи і втрачає щелепи, що стали непотрібними, очі, кишковик... Живиться він за рахунок її соків і фактично стає з самицею одним цілим, виконує тільки одну функцію - продукування сперми. Іноді до самиці приростає декілька самців, і усі вони гинуть з її смертю.

2.2 Пошуки партнера

Мешканці морських глибин вдаються до різних способів приваблення партнера в темряві. Важливу роль при цьому відіграють світло, запах і звук. Для того, що не втратити самку, самці використовують навіть спеціальні прийоми. Цікавими є стосунки між самцями й самками вудильникових. Найкраще вивчене життя європейського вудильника. Самці цього виду зазвичай без проблем знаходять більшу самку. За допомогою великих очей вони помічають її типові світлові сигнали. Знайшовши самку, самець міцно прикріплюється до неї й приростає до її тіла. З цього часу він веде прикріплений спосіб життя, навіть харчується через систему кровообігу самки. Коли самка вудильника відкладає ікру, самець завжди готовий до її запліднення. Самці інших глибоководних риб, наприклад, гоностомових, також дрібніші за самок, у деяких з них добре розвинений нюх. Дослідники гадають, що в такому випадку самка залишає за собою пахучий слід, що його знаходить самець. Іноді за запахом самок знаходять також і самці європейського вудильника. У воді звуки розносяться на велику відстань. Саме тому самці триголових і жабоподібних особливим чином рухають плавниками та видають звук, який має привернути увагу самки. Риби-жаби видають гудки, які передаються як „бууп".

2.3 Нерест глибоководних риб

Відбувається на великих глибинах. Ікринки, що розвиваються, поступово піднімаються догори, і личинки завдовжки 2 - 3 мм викльовуються в приповерхневому шарі 30 - 200 м, де живляться переважно веслоногими рачками і планктонними щетинкощелепними (chaetognatha). На початку метаморфози памолодь устигає опуститися на глибину понад 1000 м. Вочевидь, її занурення здійснюється швидко, оскільки самиці на стадії метаморфози зустрічаються в шарі 2 - 2,5 тис. м, а самці на цій же стадії - на глибині 2 тис. м. У шарі 1500 - 2000 м мешкають обидві статі, що пройшли метаморфозу і досягли статевої зрілості, але іноді дорослі особини зустрічаються і на менших глибинах.

Дорослі самиці живляться в основному глибоководними батіпелагічними рибами, ракоподібними і рідше головоногими, а дорослі самці, подібно до личинок, - веслоногими рачками і щетинкощелепними. Пов'язані з індивідуальним розвитком вертикальні міграції глибоководних вудильників пояснюються тим, що тільки в приповерхневому шарі їх малорухомі і численні личинки можуть знайти досить корму, щоб накопичити запаси для майбутньої метаморфози.

Величезні втрати внаслідок поїдання ікри і личинок хижаками компенсуються у вудильників дуже великою плодючістю. Їх ікра дрібна (діаметром не більше 0,5 - 0,7 мм), їх прозорі личинки нагадують крихітні балончики, завдяки тому, що вони одягнені в шкірний чохол, роздутий драглистою тканиною. Ця тканина збільшує плавучість і розміри личинок, що разом з прозорістю оберігає їх від дрібних хижаків.

2.4 Здатність до самозапліднення

Алепизаври (Alepisaurus) потенційно здатні до самозапліднення: кожна особина продукує яйця і сперму одночасно. І під час нересту частина особин функціонує в якості самиць, а інші - самців. Алепизаври - великі, завдовжки до 2 м, хижі риби, що мешкають в пелагіалі відкритого океану. У перекладі з латинського означає "безлусковий звір", характерний мешканець відкритих океанських вод.

Розділ 3. Пристосування до умов життя

3.1 Біолюмінесценція

У морських глибинах панують вічні сутінки, однак у воді різними кольорами світяться численні мешканці цих біотопів. Світіння допомагає їм привабити партнера, здобич, а також відлякувати ворогів. Світіння живих організмів називають біолюмінесценцією

Багато видів тварин, що населяють темні морські глибини, можуть випромінювати власне світло. Це світіння викликає ензим люциферази, який є каталізатором окислення речовин, що виробляють у результаті реакції світло - люциферини. Це так зване „холодне світло" тварини можуть створювати двома способами.

Речовини, необхідні для біолюмінесценції, вудильника бактерії, що випромінюють світло, містяться в пухирці на кінці виросту спинного плавника перед пащею. Для світіння бактеріям необхідний кисень. Коли риба не має наміру випромінювати світло, вона закриває кровоносні судини, які ведуть до того місця в тілі, де знаходяться бактерії. Риба скалпелус п'ятнистий (рис.1.) у спеціальних сумках під очима носить мільярди бактерій. За допомогою спеціальних шкіряних складок риба повністю або частково закриває ці сумки, регулюючи інтенсивність випромінюваного світла. Для підсилення світіння багато ракоподібних, риб і кальмарів мають спеціальні лінзи або шар клітин, що відбивають світло. Мешканці глибин порізному використовують біолюмінесценцію. Глибоководні риби світяться різними кольорами. Наприклад, фотофори рибсокирок випромінюються зеленуватий, а фотофори астронеста - фіолетово-синій колір.



Рис. 1. Риба скалпелус п'ятнистий

Самі "ліхтарики" бувають маленькими і великими, поодинокими або розташовуються "сузір'ями" по усій поверхні тіла. Вони можуть бути круглими або довгастими, смужки, що немов світяться. Деякі риби нагадують кораблі з рядами ілюмінаторів, що світяться, а у хижаків вони часто розташовані на кінцях довгих вусиків - вудилищ. У багатьох глибоководних риб, наприклад у вудильників, анчоусів, що світяться, топірців, фотостом, є органи, що світяться, - фотофтори, що слугують для залучення жертв або для маскування від хижаків.

У самиць меланоцета, як і у самиць інших глибоководних вудильників (а їх відомо 120 видів), на голові росте "вудка". Вона закінчується блискучою ескою. Помахуючи "вудкою", меланоцет принаджує до себе рибок і направляє їх прямо в пащу.

У анчоусів, що світяться, фотофтори розташовані на хвості, тулубі навколо очей. Спрямоване вниз світло черевних фотофорів розмиває контури цих дрібних рибок на тлі слабкого світла, що йде згори, і робить їх не видимими знизу.

Фотофора топірців знаходиться уздовж черевця з обох боків і на нижній частині тіла і також випромінюють зеленувате світло вниз. Їх бічна фотофора нагадує ілюмінатори.

Найвідоміша з глибоководних риб - це вудильник. Вудильноподібні беруть свій початок від Окунеподібних. Відомі майже 120 видів глибоководних вудильників, близько 10 з яких зустрічаються в північній частині Тихого океану. У Чорному морі зустрічається європейський вудильник (Lophius piscatorius).

В умовах постійної темряви здатність до світіння грає величезну роль. У хижаків - це принаджування здобичі вудильними рибами. У Вудильноподібних перший промінь колючого спинного плавника зрушений на голову і перетворений на вудилище, на кінці якого розташовується приманка яка служить для залучення здобичі. У їх жертв здатність до світіння, навпаки, - спосіб дезорієнтації хижаків, які втрачаються в хороводі спалахів. У деяких риб світиться тільки нижня частина тіла, що робить їх менш помітними на тлі розсіяного верхнього світла.

Можливо, саме так стає невидимкою риба-праска, що має фантастичний вигляд з абсолютно плоскою сріблястою нижньою частиною, що відбиває світло. Але головне завдання фотофорів - це, звичайно, позначення особин одного виду.

3.2 Зір

Зрозуміло, що при таких розвинених органах світіння зір повинен бути не гіршим. І дійсно, багато хто з цих риб має дуже складні телескопічні очі. Так, близький до риби-праски батилихнопс - унікальна чотириока риба, у якої два основні ока спрямовані криво вгору, а два додаткових - вперед і вниз, що дозволяє їй отримувати майже кругове зображення.

У багатьох риб, особливо у гігантур і батилептів, телескопічні очі тримаються на стеблинках, що дозволяє їм сприймати дуже слабкі джерела світла, наприклад випромінювання інших риб.

З подальшим збільшенням глибини і повним зникненням ознак світла зір перестає відігравати важливу роль і очі поступово атрофуються. З'являються повністю сліпі види. Багато хто з цього глибоководного світу пасивний, має дряблі, драглисті тіла, часто позбавлені хвостових плавників.

Опустившись у воду на чотири кілометри, ви побачите макрурусів-щурохвостів із "заброньованими" головами і чутливими вусиками, тифлонусів, що найбільше нагадують маленький дирижабль, у них немає хвостового плавника вони зовсім сліпі і полюють тільки за рахунок бічної лінії, галатеатаум, які заманюють здобич прямо собі в рот. І, звичайно, найдивовижніших вудильників лазиогнатів, або Lasiognathus saccostoma (що, до речі, означає в перекладі "потворний серед потворних").

Риби, що називаються бомбейськими качками, - безлускові, з великим ротом, відрізняються дряблою консистенцією жирного тіла і буро-коричневим забарвленням. Ателеопус - драглистий, покритий гладкою слизькою шкірою, він найбільше нагадує величезного півметрового пуголовка. Його голова справляє велике враження - абсолютно не риб'яча, м'яка і напівпрозора, обтягнута ніжною слизькою шкірою, вона нагадувала щось желеподібне.

Маленький воронкоподібний і зовсім беззубий рот викликав сильний сумнів у здатності його володаря живитися рибою і ракоподібними.

3.3 Особливості полювання

На такій глибині немає світла, і тут не ростуть рослини. Тварини, які мешкають у морських глибинах, можуть тільки полювати на таких самих глибоководних мешканців або харчуватися падаллю та органічними рештками, що розкладаються. Багато з них, наприклад, голотурії, морські зірки та двостулкові молюски, харчуються мікроорганізмами, яких вони відфільтровують з води. Каракатиці зазвичай полюють на ракоподібних. Багато видів глибоководних риб з'їдають одне одного або полюють на дрібнішу за себе здобич (рис.2.).

Риби, які харчуються молюсками та ракоподібними, повинні мати міцні зуби, щоб розчавлювати ними мушлі, що захищають м'які тіла їхньої здобичі. У багатьох риб є розташована безпосередньо перед пащею приманка, що світиться й приваблює здобич.

Рис. 2. Полюваня глибоководних риб

У деяких глибоководних риб на підборідді або біля рота ростуть дотикові волоски. Варто безтурботній жертві торкнутися їх, як вона опиняється в пащі хижака.

Цікаво полює паличкохвіст (Stylophorus chordatus) - химерна риба з телескопічними очима і двома довгими хвостовими променями, що утворюють пружну лозину, перебільшуючу за довжиною саму рибу. Вичікуючи появи здобичі (дрібних рачків), паличкохвіст повільно дрейфує у вертикальному положенні. Коли рачок виявляється поруч, риба різко висуває вперед свій трубчастий рот, збільшуючи об'єм ротової порожнини майже в 40 разів, і рачок миттєво затягується в цю вакуумну пастку.

У товщі води середніх глибин багато швидких плавців, особливо серед хижаків. Вони прошивають товщу води, піднімаючись до поверхні, і там під час гонитви за летючками часом вискакують в повітря. Це кинжалозуби (наприклад, Anotopterus nikparini), алепизаври, веретенники, рексії. Усі вони мають потужні зуби і довге прогонисте тіло, що дозволяє переслідувати здобич непоміченим і легко утікати від переслідувачів. Але все одно, коли бачиш цих стрімких мисливців, їх "глибоководність" легко вгадується за тією ж характерною в'ялістю їх тіл.

Проте це не заважає їм нападати на таких сильних риб, як лососі, і залишати потужними щелепами характерні різані рани. Рексії, схоже, іноді полюють спільно. Вони розривають здобич на шматки, і потім частини однієї жертви знаходять в шлунках різних хижаків, спійманих одним тралом.

Багато хто з цих глибоководних мисливців має дуже яскраву зовнішність, що запам'ятовується. Так, алепизаври "прикрашені" величезним прапороподібним плавником і при півтораметровій довжині важать всього біля 5 кілограмів, настільки прогонисте їх тіло.

Кинжалозуб великоголовий (Anotopterus nikparini) - великий (завдовжки до 1,5 м), нечисленний мешканець середніх глибин 500-2200м, зустрічається імовірно і на глибинах до 4100 м, хоча його памолодь піднімається до глибини 20 м. Він широко поширений в його субтропічних і помірних областях Тихого океану, в літні місяці проникає на північ до Берінгового моря.

Подовжене, змієподібне тіло і велика голова з величезними дзьобоподібними щелепами робить вигляд цієї риби настільки своєрідним, що її важко з кимось сплутати. Характерною рисою зовнішньої будови кинжалозуба є його величезний рот - довжина щелеп складає близько трьох чвертей довжини голови. Причому розміри і форма зубів на різних щелепах кинжалозуба істотно розрізняються: на верхній - вони потужні, шаблевидні, досягаючі у великих екземплярів 16 мм; на нижній - дрібні, шиловидні, спрямовані назад і що не перевищують 5-6 мм.

Дослідження, виконані в останнє десятиліття ученими різних країн, показали, що кинжалозуб є активним хижаком. Полює він, як правило, на зграєвих пелагічних риб, таких як сайра, оселедець і тихоокеанські лососі - горбуша, нерка і сіма. На підставі даних про форму, розташування і напрям порізів на тілі жертв (головним чином, від спини до нижньої частини тіла), учені вважають, що кинжалозуб нападає переважно знизу. Найімовірніше, він очікує своєї здобичі, зависнувши в товщі води головою вгору.

В цьому випадку забезпечується краще маскування і хижак може підібратися до жертви на максимально близьку відстань. При нападі можливі два варіанти: прямий кидок вертикально вгору і кидок з короткочасним переслідуванням жертви. Маловірогідно, що кинжалозуб з його не дуже мускулистим тілом і слабо розвиненим хвостом міг би довго переслідувати таких хороших плавців, як лососі.

Особливий інтерес представляє питання, яким чином кинжалозубу вдається наносити такі серйозні ушкодження таким великим рибам як тихоокеанські лососі. Дослідивши будову зубів кинжалозуба, учені дійшли висновку, що різані рани "допомагають" йому робити самі лососі. Атакована риба активно пробує вирватися, після того, як хижакові вдалося схопити її. Але спрямовані назад шиловидні зуби нижньої щелепи міцно утримують здобич.

Проте якщо вона робить поворот навколо осі захоплення, вивільняючи своє тіло з нижнечелюстних зубів хижака, їй відразу вдається вирватися, але при цьому тіло розрізає шаблевидними зубами кинжалозуба.

Алепизаври, стрімкі хижаки, мають цікаву особливість: їжа перетравлюється у них в кишковику, а шлунок містить абсолютно цілу здобич, схоплену на самих різних глибинах. І завдяки цьому зубастому знаряддю лову, ученими було описано немало нових видів.

Справжні глибоководні мисливці нагадують придонні кулі, що завмерли в мороці, жахливі створіння з величезними зубами і слабкою мускулатурою. Їх пасивно тягне повільними глибоководними течіями, або ж вони просто лежать на дні. Зі своєю слабкою мускулатурою вони не можуть виривати шматки із здобичі, тому вони поступають простіше - заковтують її цілком... навіть якщо вона перевершує мисливця за розмірами. Так полюють вудильники - рибки з самотньою пащею, до якої забули приробити тіло.

І ця вискалена частоколом зубів водоплавна голова помахує перед собою вусиком з вогником, що світиться, на кінці.

Вудильники невеликі за розміром, досягають усього лише 20 сантиметрів в довжину. Найбільші види вудильників, наприклад церарія, досягають майже півметра, інші - меланоцет або борофріна мають видатну зовнішність.

Іноді вудильники нападають на таких великих риб, що спроба проковтнути їх іноді приводить до загибелі самого мисливця. Так, одного разу був виловлений 10-сантиметровий вудильник, що пригнітився 40-сантиметровим довгохвостом.

Розбираючи улов після глибоководного тралення в західному Тихому океані, учені звернули увагу на туго набите черевце крихітного 6-сантиметрового вудильника, з якого було витягнуто сім свіжозаковтнутих жертв. Можливо, обжерливість була наслідком його недовгого спілкування з полоненими трала.

Живоглот (Pseudoscopelus) має дивовижну здатність до частого проковтування живності, що перевищує власні розміри. Це безлускова риба завдовжки близько 30 см, з в'ялою мускулатурою і величезним ротом, озброєним здоровенними зубами. Її щелепи, тіло і шлунок можуть сильно розтягуватися, дозволяючи проковтувати велику здобич. Деякі живоглоти мають здатність до світіння. Раніше вони вважалися досить рідкісними видами, і лише нещодавно було встановлено, що їх охоче поїдають марлини і тунці, що опускаються на ці глибини для відгодівлі.

Втім, багато хто з них може цілком проковтнути жертву більше їх самих. Наприклад, в шлунку 8-сантиметрової гігантури поміщається 14-сантиметровий хаулілод.

3.4 Плавальний міхур

Глибоководні риби витримують величезний тиск води біля дна океану, а він такий, що риб, що мешкають у верхніх шарах води, роздавило б. Коли піднімають відносно глибоководних окунеподібних, то через падіння тиску у них вивертається назовні плавальний міхур. Залишатися на постійній глибині і пристосовуватися до тиску води на тіло їм допомагає передусім плавальний міхур. Глибоководні риби постійно закачують в нього газ, щоб він не сплюснувся від зовнішнього тиску.

Щоб спливти, газ з плавального міхур потрібно скинути, інакше при пониженні тиску води він сильно розтягнеться. Проте вивільняється газ з плавального пухиря повільно.

Однією з особливостей справжніх глибоководних риб якраз і є його відсутність. При підйомі вгору вони гинуть.

Розділ 4. Нові відкриття глибоководних риб

Судно "Тангароа" впродовж чотирьох тижнів досліджувало Тасманове море, упіймавши 500 видів риб і 1300 видів безхребетних.

Серед іншого був виявлений скам'янілий зуб мегалодона, вимерлої акули, яка була в два рази більше сучасної великої білої акули.

У ході експедиції вдалося виявити дивних і дивовижних морських мешканців, наприклад, риб з язиком, покритим зубами, або зубами, що обертаються, як на петлях, для поглинання здобичі великих розмірів. Чи, скажімо, була спіймана риба, подовжена голова якої, подібно металлодетектору, служить для виявлення електричних імпульсів, вироблюваних здобиччю, що ховається на дні моря.

Велике враження на дослідників справили саблезуби - риби з двома гострими зубами, які виступають з нижньої щелепи і йдуть в спеціальні порожнини, розташовані на голові.

Серед нових відкритих видів є і морська миша, яка ходить по морському дну. Її плавники майже перетворилися на ноги, а голова - як у однорога.

4.1 Глибоководна химера

У глибоководних западинах Атлантичного океану біля Ріо-де-Жанейро виявлений невідомий вид риби, яку можна рахувати живим викопним. Названа бразильськими ученими Hydrolagus matallanasi, ця риба, що відноситься до підвиду химер, практично не видозмінилася за останні 150 мільйонів років.

Разом з акулами і скатами, химери відносяться до загону хрящових, але вони є найпримітивнішими і цілком можуть вважатися живими викопними, оскільки їх предки з'явилися на Землі 350 мільйонів років назад. Вони були живими свідками усіх катаклізмів на планеті і борознили океан ще за сто мільйонів років до появи на Землі перших динозаврів.

Риба завдовжки до 40 сантиметрів мешкає на великих глибинах, у велетенських западинах до 700-800 метрів глибиною, тому досі її не могли виявити. Її шкіра забезпечена чутливими нервовими закінченнями, якими вона в абсолютній темряві фіксує щонайменший рух. Незважаючи на глибоководне місце існування, химера не сліпа, у неї є величезні очі.

Висновки

Глибоководні риби мають досить багато пристосувань до умов існування. Світіння допомагає їм привабити партнера, здобич, а також відлякувати ворогів У багатьох риб є розташована безпосередньо перед пащею приманка, що світиться й приваблює здобич.

Зі збільшенням глибини і повним зникненням ознак світла зір перестає відігравати важливу роль і очі поступово атрофуються. З'являються повністю сліпі види. Багато хто з цього глибоководного світу пасивний, має дряблі, драглисті тіла, часто позбавлені хвостових плавників.

Шкіра забезпечена чутливими нервовими закінченнями, якими вони в абсолютній темряві фіксують щонайменший рух.

Однією з особливостей справжніх глибоководних риб є відсутність плавального міхура, хоча у більшості видів він є присутній. При підйомі глибоководних риб вгору вони гинуть через падіння тиску.

Список використаної літератури

1. Андрияшев А. П. Рыбы северных морей. М, - Л.: АН , 1954. 566 с.

2. Берг Л. С. Рыбы пресных вод и сопредельных стран. Ч. 1-3. 4-е изд. М.- Л.: АН, 1948-1949 (467, 456 и 454 е.).

3. Берг Л. С. Система рыбообразных и рыб, ныне живущих и ископаемых. 2-е изд. М,- Л.: АН СССР, 1955. 289 с.

4. Веселое Е. А. Определитель пресноводных рыб фауны СССР. М.: Просвещение, 1977. 238 с.

5. Губанов Е. П., Кондюрин В. В. Мягков Н. А. Акулы Мирового океана: справочник-определитель. М.: Агропромиздат, 1986. 272 с.

6. Жизнь животных. Т. 4. Рыбы. 2-е изд. М.: Просвещение, 1983. 575 с.

7. Кодекс международной зоологической номенклатуры. 3-е изд. Л.: Наука, 1987 205 с.

8. Линдберг Г. У. Определитель и характеристика семейств рыб Мировой фауны. Л.: Наука, 1971. 470 с.

9. Линдберг Г. У., ГердА. С. Р а с с Т. С. Словарь названий морских промысловых рыб Мировой фауны. Л.: Наука, 1980, 562 с.

10. Никольский Г В. Частная ихтиология. 3-е изд. М.: Высшая школа, 1971, 472 с.

11. Правдин И. Ф. Руководство по изучению рыб. 4-е изд. М.: Пищепром, 1966. 376 с.

12. Редкие позвоночные животные советского Дальнего Востока и их охрана. Л.: Наука, 1989. 239 с.

Размещено на Allbest.ru

...