При виборі сорту яблуні для вирощування за конкретною технологією у певному грунтово-кліматичному регіоні з метою отримання продукції визначеного цільового призначення слід звертати увагу на такі ознаки:

- сила росту;

- форма та загущеність крони;

- строки вступу у плодонощення;

- здатність до самоплідності;

- ступінь перехресного запилення з іншими сортами одного строку цвітіння та достигання;

- інтенсивність нарощування врожаю в молодому віці;

- урожайність і стабільність плодоношення;

- строки настання знімної стиглості і дружність достигання плодів;

- розмір, одномірність, форма, забарвлення та смак плодів;

- кількість найважливіших органічних речовин у плодах;

- лежкоспроможність і транспортабельність плодів;

- цільове призначення плодів;

- стійкість до низьких температур у зимово-весняний період;

- сприйнятливість або стійкість щодо основних грибних захворювань: парші, борошнистої роси, бурої плямистості, європейського раку, бактеріального опіку, плодової гнилі; тривалість вегетаційного періоду.

Розмір дерева визначається силою його росту. В сучасному садівництві перевагу віддають слабо- та середньорослим сортам. Висота яблунь таких сортів у період повного плодоношення на середньорослих підщепах становить 3,1-3,5, слаборослих-2,1-3,0 м.

Найпродуктивнішими вважаються конусоподібні крони з середньою загущеністю крони. Сорти з такими кронами високоврожайні і мають добру товарність плодів. Середня загущеність крони досягається за високої пробуджуваності бруньок (близько 70%) і середньої пагоноутворювальної здатності (150-180%). Гілки мають відходити від стовбура під широким чи прямим кутом.

Швидкоплідність - це ознака, що характеризує строк вступу насадження в товарне плодоношення. Таким строком вважається рік, коли 50% усіх дерев дають урожай у межах 3 кг плодів і більше. Вік дерева відраховують з року окулірування у розсаднику. Швидкоплідними вважаються сорти, дерева яких на середньорослій підщепі дають такий урожай у 2-3-річному віці, середньоплідними - у 4- 5-річному і пізньоплідними - у 6-7-річному. Майже усі сорти на карликовій підіщепі на другий рік дають урожай 3 кг з дерева, а в наступні 2-3 роки нарощують його до 12-20 кг. Тому такому комбінуванню сорту, і підщепи віддають перевагу під чає вибору саджанців для закладання сучасних інтенсивних садів.

Самоплідність. Практично всі сорти яблуні самобезплідні. Високий урожай формують лише при запиленні пилком інших сортів. Добрими запилювачами є сорти, що утворюють велику кількість життєздатного пилку, фізіологічно сумісного з тканинами генеративної сфери квіток основного сорту. Крім того, сорти запилювачі повинні збігатися з основним (запилювальним сортом) щодо строків цвітіння і достигання плодів, довговічності дерев і чутливості до несприятливих умов навколишнього середовища, а також характеризуватися стабільним плодоношенням.

Урожайність - важлива властивість сорту, яка залежить як від його генотипу, так і від умов pocтy. Висока та стала врожайність забезпечується здатністю дерев щорічно закладати достатню кількість генеративних бруньок і добре зав'язувати плоди, витримувати різні несприятливі умови - зимові морози, різкі перепади температури, весняні заморозки, посуху, вітри; бути стійкими до хвороб і шкідників. Крім того, на цей показник впливає агротехніка: тільки за високого її рівня сорт формує врожайність, зумовлену генотипом рослин. За врожайністю сорти яблуні поділяють на чотири групи: високоврожайні (10-12-річні насадження на середньорослих підщепах) - понад 25 т/га плодів; урожайні - 20-25, середньоврожайні - 15-19,9, маловрожайні - менше 15 т/га. Урожайність високоврожайних насаджень на карликових підщепах перевищує 45, урожайних - 35-45 т/га. Перевагу віддають сортам, які щорічно формують високі врожаї, але не надмірні. Останнє спричинює періодичність плодоношення та погіршення товарних якостей плодів. Тому якщо ви вибрали сорт, схильний до перевантаження врожаєм і періодичного плодоношення, слід відразу ж визначити можливість виконання заходів щодо регулювання величини врожаю (літнє обрізування, хімічне та механічне нормування квіток і зав'язі).

Строки достигання. На Поліссі та в Лісостепу України плоди сортів літньої групи достигають у середині липня - наприкінці серпня: ранньолітні - до 15 липня, літні - 16 липня - 10 серпня, пізньолітні - 10-25 серпня. Знімна стиглість плодів ранньоосінньої групи настає 25 серпня - 5 вересня, осінньої - 5-15 вересня, зимової - 15-25 вересня, пізньозимової - 25 вересня -15 жовтня.

Збирають плоди лише коли настане знімна стиглість. Це гарантує типові для сорту смакові якості плодів, тривале їх зберігання та високу транспортабельність. Якщо, сорту властиве неодночасне достигання плодів, слід передбачити збирання врожаю у два-три прийоми. Настання знімної стиглості визначають за комплексом морфологічних, біологічних і фізико-хімічних характеристик плоду. При цьому особливу увагу звертають на його розмір і форму, основне та покривне забарвлення, щільність м'якуша і шкірочки, консистенцію м'якуша і вміст у ній крохмалю, смак, аромат і легкість відділення плодоніжки від плодового утворення, забарвлення зернин.

Якщо для достигання сорту (наприклад, Гранні Сміт, Елізе) необхідна велика кількість тепла і дуже тривалий період, що виходить за межі настання осінніх приморозків, від вирощування такого сорту у даному регіоні слід відмовитися.

Розмір плодів залежить від багатьох факторів, основний з яких - сорт. Він визначається поперечним діаметром яблук, вимірюваних у найширшому місці, або масою. За величиною діаметра плоди яблуні ділять на чотири групи:

- дрібні - від 4,5 до 6 см;

- середні - 6-7см;

- великі - 7,1-9 см; .

-дуже великі - понад 9 см

Згідно з уніфікованою класифікацією європейських країн, плоди яблуні за масою розподіляють на вісім груп:

- дуже дрібні - 16-40 г;

- дрібні - 41-70 г;

- менші за середній розмір - 71-110 г;

- середніх розмірів - 111-150 г;

- більші за середній розмір - 151-200 г;

- великі - 201-250 г;

- дуже великі - 251-350 г;

- винятково великі - понад 350 г.

На ринках найвище цінуються плоди діаметром 7-9 см і масою 151-200 г. Сорти з великими та дуже великими плодами мають попит тільки в аматорському садівництві. Вибираючи сорт, слід звертати увагу на здатність його формувати одномірні плоди (в яких відношення середньої маси плоду до максимальної, виражене у процентах, становить понад 80; для плодів середньої одномірності цей показник дорівнює 60-80, для неодномірних - до 60%).

Форма плоду - найбільш стала ознака сорту. Основні форми плодів яблуні: сплющено-округла, куляста, видовжено-округла, сплющено-конічна, округло-конічна, видовжено-конічна, дзвіночкоподібна, циліндрична, овальна.

Поверхня плоду рівна (гладенька) або ребриста. Ребристість може бути уздовж усієї поверхні або зміщеною до нижньої чи верхньої частини яблука. Ребра бувають широкі, середні та вузькі; сильно-, середньо- або слабовипуклі; однакові або різні за шириною.

Основне та покривне забарвлення. Шкірочка яблука в період достигання набуває забарвлення, характерного даному сорту. Розрізняють забарвлення основне й покривне. Перше буває зеленим, світло-, жовтувато-, жовто- або сірувато-зеленим, зеленувато-жовтим, свгтло- або яскраво-жовтим чи жовтим.

Покривне забарвлення (рум'янок) за характером може бути смугастим, розмитим, плямистим, крапчастим; за кольором - від світло-рожевого до темно- або бурувато-червоного. Поверхня шкірочки може бути оржавленою.

Сучасний покупець найбільше цінує плоди округлої, овальної та округло-конічної форми з гладенькою поверхнею, яскраво-червоним покривним забарвленням по всьому плоду і без оржавлення. Не зменшуються, а навпаки - дедалі зростає попит на плоди, в яких основне забарвлення - жовте або зелене.

Смак нині є однією з основних генетично зумовлених ознак, що визначає популярність сорту і попит на його плоди. На нього певною мірою впливають кліматичні та грунтові умови, елементи агротехніки, інтенсивність плодоношення, строки збирання, розмір плоду. М'якуш, яблук за смаком може бути прісно-солодким, солодким, кислувато-солодким, гармонійно кисло-солодким, кислим, терпко-кислим, з гіркотою, з ароматом і т. д. Ставлення споживачів до смаку плодів неоднакове. У країнах Західної Європи, Америки перевагу віддають сортам, у яких у смаку яблука переважає цукристість, в Японії люблять прісно-солодкі яблука. В Україні, Білорусії, Росії віддають перевагу гармонійному кисло-солодкому смаку.

За цією ознакою, а також призначенням плоди яблуні поділяють на десертні (відмінний смак - 4,5-5 балів), столові (добрий смак - 3,9-4,4 бала) і технічні (задовільний смак - 3,8 бала і нижче). Особливу цінність становлять десертні сорти, плоди яких використовують як свіжими, так і для переробки.

Смак яблук у свіжому та переробленому вигляді, їх харчову та лікувально-профілакгичну цінність визначають хімічним складом. Плодовим культурам, зокрема й яблуні, властива здатність зберігати певну спрямованість біохімічних процесів.

Архітектура крони яблуні є важливою господарською ознакою, але більшість ознак, які пов'язані з характером росту контролюються полігенно Costes та ін. (2006).

Лоусон та ін. (1995) першими відмітили тип успадкування деяких морфологічних ознак яблуні, таких як ступінь галуження пагонів, активність сисної сили кореня, розвиток та ознаки вегетативних та генеративних бруньок. Картування цих ознак було проведено на базі генетичної RAPD - карти у невеликої кількості рослин (56 особин), що були отримані від схрещування «Ром Бьюті» Ч «Вайт Ангел». Таким чином, прикладне використання цієї інформації для інших гібридних популяцій є обмеженим. Також, з використанням цієї генетичної карти можна ідентифікувати лише домінантні алелі моно генних ознак.

В результаті різних досліджень було картовано ген колоновидного габітусу яблуні, який був виявлений у сорту «Важек», що є соматичним мутантом сорту «Макінтош». Conner et al. (1997) повідомили про перший RAPD маркер, зчеплений з геном колоновидності, який пізніше було секвеновано та трансформовано в SSR маркер (SSRCo) (Hemmatet al. 1997).

Оцінка частоти рекомбінації проводиться лише шляхом аналізу розщеплюючихся гібридних популяцій за аналізом фенотипового розподілу ознаки та видаленням проміжних форм, через наявність незначних змін в експресії гену. Хоча колоновидність успадковується моногенно, є необхідність подальшого вивчення цієї ознаки з використанням модельного схрещування «Важек» Ч «NY 75441-58» (Conner et al. 1998). Було ідентифіковано вісім значущих QTL, які впливають за інтенсивність росту в ювенільному періоді (довжина приросту, число міжвузлів, довжина міжвузлів, діаметр приросту, діаметр центрального провідника, кількість гілок). Для більшості цих ознак було ідентифіковано QTL регіони на генетичних картах, але в деяких випадках, велика кількість таких ознак локалізовані в одному геномному регіоні.

Найбільш важливий QTL кластер включає контроль таких ознак, як кількість гілок, довжина міжвузлів (Рік 1), число міжвузлів (Рік 1 та Рік 2), діаметр приросту (Рік 1 та Рік 2). Він був ідентифікований на групі зчеплення LG10 в положенні, коли ген Co був картований.

Ще один великий QTL кластер був визначена на групі зчеплення LG7. Він приймає участь в контролі довжини прирост (Рік 1, Рік 2, Рік 3), кількість міжвузлів (Рік 1), діаметр основи приросту (Рік 3), діаметр центрального провідника (Рік 9). Але особливості прояви цих ознак залежать від умов навколишнього середовища. Тобто є певна норма реакції цих ознак.

Ознака колоновидності також була досліджена у нащадків від схрещування `Braeburn' Ч `Telamon' (Kenis and Keulemans 2004, 2007).

Кластеризації QTL для багатьох пов'язані з ростом була підтверджена в області взаємодії з геном Со на еломерній ділянці групи зчеплення LG15, що еквівалентно LG10 (Maliepaard et al. 1998). Цей кластер пов'язаний з темпами росту в роки 1 та 2, загальна довжина гілок, довжини міжвузлів (Роки 1 та 2), довжина приросту (Роки 1 та 2).

Вплив гену Co є більш вираженою на ювенільній стадії, ніж вплив QTL. Тоді вплив на загальний ступінь ознаки галуження є вищим для довжини гілки ніж для кількості гілок.

Інший QTL кластер ідентифікований на теломерній ділянці групи зчеплення LG11, що еквівалентно LG8 (Maliepaard et al. 1998). Цей QTL визначає інтенсивність приросту (Рік 1), довжина гілок, кількість та частку селептичного галуження (Рік 1), довжини та числа міжвузлів (Рік 1), довжина приросту (Рік 1), темпи росту (Рік 2). Багаторічні спостереження вказали на нестабільність QTL протягом багатьох років, та вказують що генетичний контроль ознак росту змінюється після проходження ювенільного періоду та за дії факторів навколишнього середовища.

Tian et al. (2005) повідомив про точне картування регіону гену Со, додавши дев'ять нових маркерів при картуванні цього регіону у нащадків потомства `Spur Fuji' Ч `Telamon. Ці маркери були визначені шляхом масового сегрегаційного аналізу. В наслідок цього ген Со був маркований між двома SSR маркерами CH3d11 та COL .

Результати, отримані в різних незалежних експериментів з генетики контролю колоновидного габітусу крони є доволі послідовними, та в результаті них можна стверджувати про полігенність її успадкування, навіть за умови наявності основного гена на групі зчеплення LG10, що характеризує більшість генетичних змін. Також було встановлено, що наявні рецесивні гени цієї ознаки та її широка норма реакції в залежності від впливу факторів навколишнього середовища.

Нещодавно було марковано ген карликовості (dw1), що обумовлює карликовість росту на групі зчеплення LG5 на відстані <2,5 см від верхньої її частини. Цей ген був маркований у підщепи «Маллінг 9» (Rushlomґe-Pilcher et al. 2008). Dw1 картований RAPD маркером NZra AM18 700 та SSR маркером CH03a09. Однак, були виявлені інші локуси, що контролюють інтенсивність росту у сегрегованій популяції Маллінг 9 Ч Робуста 5.

П'ять QTL, пов'язаних з ознаками росту були визначені на кореневласних саджанцях в гібридній популяції від схрещування Фієста Ч Діскавері (Liebhard та ін. 2003b). Три з них були пов'язані з діаметром стовбура і два з розмірами стовбура, але жодний з цих QTL не був виявлений у тій самій гібридній популяції після щеплення. У цілому на сьогоднішній день виявлено дев'ять QTL, що пливають на діаметр стовбура при щеплені. Шість регіонів геному виявились зчепленими з висотою приросту, чотири з яких локалізовані спільно з QTL діаметром стовбура, що обумовлюють кластерізацію ознаки росту та розвитку (Liebhard та ін. 2003b).

Через комплексність архітектоніки дерева, комбінація топологічних та геометричних вимірювань ознак на центральному провіднику та бічних пагонах починають реєструватись в перший рік (Segura et al. 2006). За допомогою цих вимірювань було ідентифіковано кілька QTL , що контролюють геометрію дерев. Зокрема було визначено декілька інтегрованих рис, вигин та кут основи бічних пагонів, довжина міжвузлів та ін.. На генетичну карту було нанесено чотири QTL, що відповідають за загальне число бічних пагонів (Segura et al. 2007). Останім часом було проведено серія цікавих досліджень по виявленню генетичної детермінанти екофізіологічних ознак, з метою направленого добору продуктивних та адаптивних дерев. Ліф параметрів газообміну - вустицева провідність, чиста асиміляція СО2 та коефіцієнт транспірації були досліджені у кожному дереві гібридної популяції СтаркінсонЧГренні Сміт у стресовому стані сухості повітря в контрольованих умовах вирощування (Regnard та ін. 2007). Три QTL виявили вплив на вищепераховані показники. Вони були картовані на групах зчеплення LG, LG11 і LG17.

Вперше було повідомлено про QTL, що контролює час цвітіння , який локалізовано в групі зчеплення LG1 у сорту Вайт Ангел Lawson et al. (1995). Ця карта була побудована на основі RAPD маркерів та ізоферментів. Саме тому група зчеплення Вайт Ангел LG1 буде відповідати LG17 Maliepaard et al. (1998). Цей факт є безсумніву цікавим, зважаючи на те, що саме в цьому регіоні локалізовані S локуси, що контролюють само несумісність (Maliepaard та ін. 1998). В розщеплюючійся популяціях від схрещуваня Фієста Ч Діскавері були ідентифіковані три QTL, що визначають час цвітіння на групах зчеплення на LG 7, LG 10 і LG 17 ( Liebhard et. 2003b). Проте положення QTL на групі зчеплення LG 17 знаходиться на протилежному полюсі від гена S. Також ідентифіковано два QTL, що впливають на кількість суцвіть на LG8 і LG15 та два QTL що визначають термін ювенільного періоду на LG3 і LG 15 (Liebhard та ін. 2003b). Нажаль, ці QTL дозволяють пояснити лише невелику частину генетичної мінливості і тому говорити про повне генетичне розуміння ознак цвітіння та ювенільного періоду.

1.2 Генетика біохімічних ознак