Інтерпретація еволюції в рамках популяризації науки у природничих музеях

Размещено на http://allbest.ru

Інтерпретація еволюції в рамках популяризації науки у природничих музеях

Золтан Баркасі, Олександр Ковальчук, Анастасія Малюк

Abstract

Резюме

У статті коротко розглянуто наукову та просвітницьку роль природничих музеїв, зокрема щодо інтерпретації еволюції живого світу. Підкреслено наукову та суспільну цінність наукових колекцій, що зберігаються у природничих музеях.

Розглянуто історію інтерпретації та популяризації основних положень еволюційної теорії, її сприйняття у суспільстві та різними категоріями відвідувачів природничих музеїв.

Проаналізовано засоби інтерпретації, доступні у природничих музеях та основні принципи експонування палеонтологічних зразків, зокрема за допомогою діорам як специфічних музейних засобів інтерпретації. Розглянуто основні підходи до інтерпретації еволюції у контексті вибору методів і засобів інтерпретації та особливостей різних категорій відвідувачів.

Обговорено мінімальні професійні вимоги до інтерпретаторів, які беруть участь у виставковій та просвітницькій діяльності природничих музеїв. природничий музей палеонтологічний інтерактивний

Показано можливості інтерпретації еволюції на прикладі палеонтологічної експозиції Національного науково-природничого музею НАН України (м. Київ).

Подано коротку характеристику палеонтологічної експозиції, зокрема загальний принцип побудови та приклади експонатів, що демонструють еволюцію різних груп хребетних (напр., риб та ссавців). Представлено діорами палеонтологічної експозиції музею, що є особливо цінними візуальними засобами інтерпретації еволюції.

Обговорено головні проблеми подальшого функціонування та розвитку природничих музеїв у контексті їхньої ролі як потужних наукових та освітніх центрів, підтримування високого рівня відвідуваності і залучення громадськості у діяльність природничих музеїв у часи високої конкуренції пропозицій для дозвілля.

Підкреслено необхідність модернізації створених раніше експозицій з використанням сучасних інтерактивних засобів та технологій візуалізації задля підвищення інтересу та розширення кола відвідувачів.

Ключові слова: природничий музей, популяризація науки, еволюція, палеонтологія, експозиція.

Вступ

Популяризація науки €к це прагнення відтворити наукові ідеї у такий спосіб, щоб кожен (а надто людина, яка не є науковцем) міг зрозуміти основні наукові ідеї і мати уявлення про те, що є наукою (Cornelis 1998).

Популяризація науки є важливою і водночас «небезпечною» діяльністю, оскільки може приховувати в собі псевдонауку або інформацію, спотворену суб'єктивними поглядами популяризатора (Lerner 1992).

Популяризацію як особливу форму діяльності також можна розглядати як частину сукупності процесів, практик і учасників, які постійно змінюються, а також як феномен, що генерує і трансформує знання громадськості у часі, просторі і в межах відповідного культурного середовища (Daum 2009).

Класичний погляд на популяризацію науки базується на двоетапній моделі: спочатку науковці продукують «справжнє» знання, а потім популяризатори розповсюджують спрощені версії цього знання серед публіки (Hilgartner 1990).

При цьому є багато критиків такої моделі, коли популяризацію розглядають як низькопробну просвітницьку задачу «доцільного спрощування», або навіть як «забруднення», тобто цілеспрямоване викривлення науки аутсайдерами (Hilgartner 1990; Myers 2003).

Саме науковці визначають що є власне наукою, широка громадськість є «чистим аркушем незнання» щодо наукових проблем, тому знання рухається лише в одному напрямку €к від науковців до суспільства, й у процесі трансферу знань з наукового у популярний дискурс інформація спрощується, спотворюється і представляється у розважальній формі (Myers 2003). Така модель популяризації науки більш характерна для західних країн, де науковець і популяризатор найчастіше є різними суб'єктами, і популяризація науки є задачею спеціальних установ, ЗМІ, ентузіастів тощо.

З іншого боку, у країнах, де відсутня фахова наукова журналістика, науковці намагаються самостійно популяризувати наукові ідеї, найчастіше через призму особистих досягнень у тих чи інших галузях, або у вільний від роботи час чи інколи навіть на шкоду своїй науковій діяльності.

В обох випадках постає закономірне питання: де проходить межа між науковим дискурсом і популяризацією -- хто є учасниками цих процесів, які форми і засоби комунікації застосовуються, інформація якого обсягу і змісту передається (Myers 2003).

Спрощення інформації, необхідне для досягнення доступності, може призвести до того, що аудиторія надмірно покладатиметься на свої власні епістемні можливості у процесі оцінки наукових тверджень (Scharrer et al. 2016).

Поділ когнітивної праці тягне за собою парадоксальну проблему: люди-неспеціалісти часто повинні судити про валідність наукових тверджень, важливих для їхнього власного життя, не маючи епістемних можливостей адекватно зробити такі судження (Bromme et al. 2010). Крім того, ефект «простоти» від спрощеної інформації може ввести в оману аудиторію неспеціалістів, що наукова проблема, яка лежить в основі цієї інформації, є так само нескладною. Відповідно, вони можуть переоцінити обсяг отриманих ними знань (Scharrer et al. 2016).

Традиційна модель популяризації науки за останні роки поступово замінюється прямим контактом між науковцями і громадськістю. Безпосередня участь науковців у публічних заходах формує основу не тільки для діалогу, але й для довіри, і дає можливість обговорити те, що власне показується і популяризується (Riise 2008).

Комерціалізація науки теж відчутно вплинула на форми і засоби популяризації знань. Фінансові витрати на наукові дослідження передбачають отримання певного прибутку за рахунок одержаних результатів, тому популяризація науки часто має форму маркетингу знань. Як зазначає Бауер (Bauer 2008), у маркетингу продуктів і відносинах із громадськістю гіперболізація і сенсаційність є звичними методами роботи. Індикаторами збільшення кількості критиків науки серед громадян у високотехнологічних суспільствах є довготривалі хвилі висвітлення у ЗМІ, цикли хайпу і розчарувань, збільшена наукова грамотність і заміщення наукової ідеології скептицизмом.

У такому контексті парадигмою популяризації науки замість отримання визнання громадськості є посилення громадського контролю над приватними науковими розробками.

Одними з ключових учасників популяризації науки були і залишаються наукові журналісти. Як зазначає Пастухова (Pastukhova 2017), у світовій практиці популяризації науки до середини ХХ ст. склалися два основні підходи: фундаменталізм, або саєнтизм, і актуалізм.

Перший виник у Франції і полягає у якомога повнішому висвітлюванні наукової інформації без сенсаційності, розважального характеру та вульгаризації науки.

Другий підхід сформувався в Америці і наполягає на простоті викладу, допускаючи відмову від частини важливої наукової інформації на користь розважальності і доступності викладу.

Прибічники цього підходу добиваються уваги шляхом широкого застосування ілюстративного матеріалу, сенсаційних заголовків і розважальної подачі тексту.

За останні декілька років, в умовах відсутності фахової наукової журналістики і традиції популяризації науки як такої, популяризація наукових знань в Україні загалом і досягнень вітчизняних науковців зокрема почала динамічно розвиватися. Цьому процесу сприяли насамперед науковці, які працюють у системі Національної академії наук та дослідницьких університетів України. Явною стає тенденція збільшення кількості науково-популярних сайтів, форумів і блогів як форм обміну думками між користувачами з приводу тієї чи іншої наукової тематики. Останнім часом також збільшується кількість науково-популярних видань авторства українських дослідників.

Ключову роль у популяризації наукових знань в Україні відіграють природничі музеї НАН України -- Державний природознавчий музей у Львові та Національний науково-природничий музей у Києві. У цьому огляді ми проаналізуємо просвітницьку роль природничих музеїв та можливості інтерпретації еволюції на прикладі палеонтологічної експозиції Національного науково-природничого музею НАН України.

Наукова і просвітницька роль природничих музеїв

Основна роль природничих музеїв -- дати відвідувачам можливість поглиблювати свої знання про природний світ (Bruni et al. 2018). Місія і діяльність природничих музеїв, а також практика експонування об'єктів природного світу (натуралій) у них трансформувалися з часу їх створення відповідно до розвитку природничих наук, а також у відповідь на соціальні виклики (Delicado 2010). Розквіт і занепад теоретичних парадигм і зміни методів досліджень визначали значимість музейних колекцій, проте незмінними були і залишаються функції природничих музеїв і три основні аудиторії, які вони обслуговують -- науковці, студенти і громадськість (Delicado 2010).

Природничі музеї функціонують, зокрема, як центри дослідження еволюційної історії та біотичного різноманіття нашої планети, як репозитарії зразків видів, що є об'єктами таких досліджень, а також як джерела наукових консультантів і якісної наукової експертизи (Frost 1998; Winker 2004).

Поповнення колекцій і робота з ними є невід ємною умовою існування природничих установ, оскільки такі колекції були і залишаються цінним ресурсом у багатьох сферах (Drew 2011). Зокрема, як зазначає Аллмон (Allmon 1994), природничі колекції мають наукову і суспільну цінність. Наукова цінність полягає у документуванні змін складу і географічного поширення біоти та у зберіганні типових і ваучерних зразків різних видів. З іншого боку, суспільна цінність природничих зібрань включає можливість ідентифікації зразків живих істот, вони виступають місцем для практичної освіти, центрами депонування фізичних доказів історії і різноманіття життя на Землі.

Природничі колекції є ефективними інструментами для зацікавлення учнів біологією та суміжними дисциплінами. Вони допомагають студентам виявити зв'язки між різними природничими науками і їх зв'язок з іншими сферами людської діяльності. Природничі колекції також можуть викликати інтерес учнів до вирішення важливих соціальних проблем, таких як сталий розвиток, поява і поширення інвазійних видів і нових патогенів, зменшення біорізно- маніття, продовольча безпека, зміни клімату тощо (Powers et al. 2014).

Наукова роль природничих музеїв є очевидною. Просвітницька функція таких музеїв полягає у формуванні знань, екологічному, природоохоронному й естетичному вихованні населення у процесі ознайомлення з натураліями, а також у використанні широкого спектру внутрішньо- і позамузейних форм освітньо-виховної роботи (Klymyshyn 2010). Крім того, природничі музеї пропонують учням досвід, який школи не в змозі забезпечити (Mujtaba et al. 2018). Співпраця учителів і музейників задля кращого розуміння учнями та/або студентами попередньо здобутих знань може бути корисною у довгостроковій перспективі, зокрема завдяки тематичним завданням у рамках структурованої вікоспецифічної навчальної програми. У той час як цифрові технології дозволяють показувати і мати доступ до музейних матеріалів дистанційно, відвідування музеїв, що зберігають локальні і національні колекції, забезпечують унікальну можливість ознайомлення з експонатами, що відображають різні аспекти шкільної програми (Mujtaba et al. 2018).

Просвітницька діяльність природничих музеїв зазвичай сприймається як засіб впливу лише на дітей та юнацтво, а громадськість, журналісти та навіть дослідники часто сприймають природничі музеї як установи, орієнтовані на дітей, і в такому аспекті їхній публічний імідж радикально відрізняється від іміджу художніх музеїв (Strager & Astrup 2014; Chervonenko 2015).

Важливою задачею природничих музеїв є змінити цей імідж дитячого розважального закладу, оскільки в такому разі вони ризикують втратити свій авторитет потужних наукових центрів, провідну роль в інтерпретації науки для дорослих і у їхньому залученні до обговорення широкого кола наукових питань.

У сучасних умовах існує потреба змінити форми взаємодії відвідувачів музеїв із експонатами та діалогу між ними. На думку Валдекасаса та ін. (Valdecasas et al. 2006), експонати повинні спровокувати мислення, викликати запитання, але тільки частково давати відповіді.

Таким чином, правильно сформована, змістовно наповнена і структурована експозиція має бути незавершеним інтелектуальним діалогом, допомагати спостерігачу змінити його бачення світу і сформулювати власні запитання.

За правильної організації експозиція і спеціальні просвітницькі заходи можуть допомогти природничим музеям ефективно взаємодіяти з аудиторією, розширити свою видимість і популярність та навіть внести зміни в культуру відвідування музеїв (Komarac et al. 2019).

Інтерпретація еволюції засобами природничих експозицій

1. Історія інтерпретації еволюції. Природознавство як наука була популяризована протягом ХІХ століття натуралістами від Ж. Кюв'є до Л. Агассіза у зв'язку з дослідженням маловідомих регіонів світу, виокремленням геології, палеонтології, зоології та ботаніки в окремі наукові дисципліни і створенням науково-дослідних інститутів, музеїв та зоопарків (Betts 1959).

Теорія еволюції була широко популяризована з 1860 до 1900 року у США та Великій Британії, зокрема у різноманітних виданнях. Аналіз цих видань показав (Lightman 2010), що насправді еволюційну ідею популяризували таким чином, що вона рідко відображала найвагоміший внесок Ч. Дарвіна в біологію, тобто його теорію природного добору. Це призвело до того, що читачі часто стикалися з альтернативними поглядами: існували щонайменше чотири різні «версії» еволюції, які циркулювали у засобах масової інформації, з яких лише одна відповідала поглядам Ч. Дарвіна.

Аналіз публікацій біологічної тематики у науково-популярних журналах (Bowler 2016), виданих у Великій Британії у міжвоєнний період, показав, що більша частина статей стосуються природознавства у «вікторіанській традиції», натомість відомості, що стосувалися прикладних напрямків (генетика, фізіологія та ін.), висвітлювалися вкрай рідко. Викопні рештки інколи згадувалися у природничих статтях, а більшість посилань на еволюцію з'являлися як побічні продукти таких описів. Дуже мало було дискусій щодо синтезу дарвінізму і генетики, що розпочався саме в цей період. Найбільше уваги привертали відкриття викопних решток давніх людей і людиноподібних істот.

Еволюційна теорія залишалася суперечливою до 1930-х років, коли наукові дебати завершилися сучасним синтезом, який об'єднав генетику і теорію еволюції шляхом природного добору у єдину теоретичну структуру. Як зазначає Лайтман (Lightman 2010), книжки, видані до 1900 року не-дарвіністами, пропонували читачам альтернативні інтерпретації еволюції до того, як сформувався науковий консенсус щодо механізмів еволюційного процесу. Ті, хто не могли сприйняти Дарвінову версію еволюції, зверталися до Фіске, Воллеса, Кідда або Друм- монда у спробах знайти у їхніх працях еволюційне бачення, яке тим чи іншим способом було пов'язане з певною формою теїзму. У світі вікторіанського видавництва і для більшої частини читачів Дарвін був лише одним із багатьох авторів, що змагалися за увагу і підтримку читачів (Lightman 2010).

Тому не дивно, що публічні дебати щодо еволюційного вчення продовжувались, переважно завдяки старанням релігійно вмотивованих антиеволюціоністських активістів, які поширювали і популяризували креаціоністські погляди. При цьому можна розрізнити три форми креаціонізму: імпортований, локальний та інтуїтивний (Strager & Kj‹Irgaard 2013). Згідно з таким поділом, імпортований креаціонізм був занесений в Європу переважно американськими і турецькими креаціоністами, тоді як локальний креаціонізм виникає з місцевого релігійного контексту практично одночасно в усіх країнах Європи. Інтуїтивний креаціонізм включає набір креаціоністських вірувань, які не пов'язані з питанням культурної, релігійної або національної ідентичності, і проявляється у формі інтуїтивного розуміння життя на Землі, але ідея створення людини богом механізмами природної еволюції у рамках цієї течії відкидається як неправдоподібна.

Загалом, головним бар єром для прийняття теорії еволюції є питання походження людини (Gallup 1999; Szerszynski 2010): багато хто приймає еволюцію для всіх живих організмів за винятком людини. Якраз ця група людей може виступати цільовою для підвищення рівня розуміння еволюції громадськістю. Дарвінізм дотепер часто є об єктом критики і намагань дискредитувати еволюційне вчення. Тому важливо донести до відвідувача природничого музею, що, незважаючи на неоднозначні погляди щодо інтелектуальної й культурної спадщини Ч. Дарвіна, існують переконливі наукові докази того, що багато з його тверджень є правильними; науковці розглядають еволюцію як центральну концепцію в усіх галузях біології; еволюційна наука продовжує бурхливо розвиватися на якісно новому рівні порівняно з її станом у ХІХ ст. (Goldstein 2015).

Дослідження показали, що більшість відвідувачів природничих музеїв готові прийняти еволюційні ідеї, але вони недостатньо ознайомлені з основними принципами еволюції, щоб зрозуміти механізми дарвінівських еволюційних змін (Evans et al. 2010). Наприклад, вони порівняно добре усвідомлюють що таке скам'янілості та геологічний час, проте слабо розуміють ідею природного добору (MacFadden 2008). Дослідження, проведене серед американських старшокласників і дорослих, які відвідували природничий музей, показало, що 95 % учасників опитування розуміють значення відносного геологічного віку, але тільки 30 % пояснюють біологічні зміни (мікроеволюцію) як результат природного добору, а 11 % відкрито відкидають еволюцію (MacFadden et al. 2007). У результаті загальною моделлю аргументації є синтетична суміш -- поєднання еволюційних концепцій та інтуїтивних міркувань (Evans et al. 2010). Природничі музеї є місцем, де відвідувачі, незважаючи на вік та ідеологічні переконання, можуть дізнатися багато нового про суть еволюційного процесу навіть після одного відвідування тематичної виставки (Spiegel et al. 2012).

2. Засоби інтерпретації. Природничі колекції містять численні докази теорії еволюції -- скам'янілості з різних епох, різні види тварин і рослин, або зразки ДНК різних організмів, які є важливими для наукового розуміння життя на Землі (Strager & Kj‹Irgaard 2013). Для природничого музею є очевидним і важливим рішення займатися інтерпретацією теорії еволюції, яка була невід'ємною частиною музейної педагогіки з кінця ХІХ ст. (Falk & Dierking 2000; MacGregor 2009). Серед усіх публічних інституцій саме природничі музеї мають найширші інтелектуальні і практичні ресурси для ознайомлення громадськості з ідеєю еволюції, і це є їхньою суспільною відповідальністю та однією з основних задач діяльності (Diamond & Evans 2007; MacFadden et al. 2007; Diamond & Kociolek 2012).