Алхімічний період становлення хімії

Версії походження терміну "алхімія". Основні положення, ідеї та традиції алхімії. Монах-домініканець Альберт фон Больштедт - перший знаменитий європейський алхімік. Пошук та добування філософського каменю як головне завдання алхіміків усіх часів.

Рубрика Химия
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 20.03.2014
Размер файла 30,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Cлавутицький ліцей Славутицької міської ради Киїівської області

АЛХІМІЧНИЙ ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ ХІМІЇ

Роботу виконав: Карплюк Дмитро Михайлович,

учень 10-класу

Славутицького ліцею

Науковий керівник: Микитенко Ірина Владиславівна,

заступник директора

з навчально-виховної роботи

Слаутицького ліцею

Славутич - 2014

ВСТУП

Алхіммія -- це загальна назва систем трансформації людини, що засновані на метафорі хімічних перетворень та використовують хімічні сполуки, а також спроб отримання дорогоцінних металів, еліксирів, філософського каменю, універсального розчинника, питного золота та інших речовин, які начебто володіють дивовижними властивостями. В алхімії людина чи її окремі компоненти (свідомість, дух, душа, тіло, окремі енергії і т. п) розглядаються як субстанції, що мають особливі фізичні та хімічні властивості, і з ними здійснюються певні операції, що описуються мовою хімічних перетворень. Паралельно основній -- хімічній -- метафорі часто розвиваються інші символічні ряди.

В історії науки поняття "алхімія" вживається у двох значеннях:

1. Рання форма дослідження природи,

2. Рання філософська та спіритуальна дисципліна.

В обох випадках має місце поєднання елементів хімії, металургії, фізики, медицини, астрології, семіотики, містицизму, спіритуалізму та мистецтва як складових частин єдиної великої сили. Широкого практичного застосування алхімія зазнала у Месопотамії, Давньому Єгипті, Персії, Індії та Китаї, а також у Давній Греції та Римі, в Мусульманських цивілізаціях та у Європі аж до XIX ст. -- у комплексному вивченні разом із філософією у школах, діапазоном за останні 2500 років.

Західна алхімія завжди була ближчою до Герметизму -- філософської та спіритуальної системи, коріння якої сягає постаті Гермеса Трісмегіста (Тричі Великого), синкретичного єгипетсько-грецького божества та легендарного алхіміка. Поєднання цих двох дисциплін у західній традиції вплинуло на зародження Розенкрейцерства, важливого езотеричного руху сімнадцятого століття. В епоху раннього Нового часу алхімія еволюціонувала в сучасну хімію.

Термін «Алхімія»

Існує декілька версій походження терміну «Алхімія» (латинське alchimia, alchymia). Одна з них стверджує, що слово виникло від Chymeia -- наливання, настоювання. Далекий відголос практики східних лікарів-фармацевтів, що добували соки лікарських рослин. Згідно з іншою думкою, корінь у слові алхімія -- khem або khбme, chйmi чи chъma, що означає і чорнозем, і свинець, і Чорну країну. Так називали стародавній Єгипет, а з Єгиптом пов'язували мистецтво жерців-знавців руд, металургів, золотих справ майстрів. Також вивчення земних надр (латинське hъmus -- земля). Інші можливі варіанти: давньогрецьке чхмпт -- «сік», «есенція», «волога», «смак», давньогрецьке чхмб -- «сплав (металів)», «лиття», «потік», давньогрецьке чхмехуйт -- «змішування», давньогрецьке Чймбйсб -- «Химера». Старокитайське кім означає золото.

алхімія філософський камінь

Основні положення алхімії

Усі без винятку алхімічні вчення відрізняються таємничістю та секретністю, що в історії часто давало привід до їх неправильного розуміння. Уявлення про алхімію як про «примітивну хімію», що склалося в науці до кінця XIX століття, було повністю переглянуто у XX столітті.

Реальні алхімічні традиції, напевно, сполучають внутрішню роботу з отриманням деяких речовин. Як і всі езотеричні знання, алхімія ґрунтується на постулаті про подібність мікрокосму і макрокосму.

У всіх алхімічних традиціях виняткову роль має ртуть та її сульфід -- кіновар (HgS), які часом навіть дають назву всій алхімічній системі. Наприклад, «расаяна» (один зі змістів -- «колісниця ртуті», «вчення ртуті») -- індійська алхімічна традиція, «дань»(«цинь») («мистецтво кіноварі») -- китайська. У європейській алхімії слово, яке позначає ртуть, збігається з іменем покровителя алхімії -- Меркурія (бога і планети) та її легендарного засновника (Гермеса Трисмегіста). Дієвості алхімічних методів, як вважали найчастіше, потрібне сприятливе розташування небесних тіл, які спостерігали астрологи. Тобто є також очевидним зв'язок між методами алхіміків та астрологів. Крім того, використовується сірка, 6 традиційних металів (свинець, залізо, мідь, олово, срібло, золото), сполуки арсену (перш за все ауріпігмент та реальгар), стибій, селітри, луги та деякі інші неорганічні та органічні сполуки, а в китайській, індійській і тибетській алхімії, крім того, коштовні камені та трави.

У всіх алхімічних системах важливе значення мають ідеї:

1. Очищення речовин, що беруть участь у роботі, шляхом прожарювання, переплавлення, амальгамування, дистиляції;

2. Священного шлюбу, сполучення чоловічого та жіночого принципів, поєднання протилежностей.

Остання в європейській алхімії має форму «хімічного весілля», «королівського шлюбу», сполучення брата і сестри, Сонця і Місяця, Гермафродита і Салмакіди, самця і самки різних тварин, в індійській -- союз Шиви і Шакті, в китайській -- з'єднання дракона і тигра чи зустрічі Пастуха і Ткачихи (Небесної Діви). Для єгипетсько-греко-арабсько-європейської алхімічної традиції виключно важливу роль має також ідея смерті (зазвичай у формі вбивства) і воскресіння.

Жодна з алхімічних традицій не описана скільки-небудь повно сучасною наукою. Дослідження знаходяться у початковій стадії, більш чи менш достовірно реконструйовані лише окремі фрагменти алхімічних систем. Ведуться дискусії навіть з основних питань. Це пов'язано перш за все з самим характером алхімічних вчень, що мають практичну спрямованість та передбачають трансформацію самого алхіміка. Основне відкриття дослідників алхімічних систем полягає в тому, що останні не можна правильно зрозуміти без практичного проходження всіх їх стадій самим дослідником. За своєю будовою алхімічні знання становлять дивовижні чарівні світи, сповнені загадок і таємниць. Цілком можливо, що нова інформація змінить наше уявлення про середньовічну алхімію та давні часи загалом.

Не зрозуміло, наскільки подібними є алхімічні системи різних культур і, зокрема, наскільки аналогічними є їх кінцеві результати. Також залишаються відкритими питання про походження алхімічних традицій, існування єдиного їх джерела, взаємні зв'язки та запозичення.

Існує думка про наявність генетичного зв'язку всередині таких груп:

1. Платонізм, пізньоантичний гностицизм, християнство, неоплатонізм, зорастризм, манихейство, каббала, суфізм, елліністична, єгипетсько-елліністична, візантійська, арабська та європейська алхімія;

2. Практики сиддхарів -- доарійського населення Індостана, індійська та буддійська тантра, індійська і тибетська алхімія;

3. Даосизм, китайська алхімія та алхімічні практики регіону китайського культурного впливу -- Японія, Корея, Індокитай.

Історія алхімії

Алхімія в Європі з моменту свого зародження знаходилась у напівпідпільному стані. Однак європейські правителі, як світські, так і церковні, оголосивши алхімію поза законом, водночас опікувалися нею, розраховуючи на вигоди, які обіцяло знайдення способу отримання золота. Внаслідок цього європейська алхімія початково була вченням, доступним лише небагатьом. Цим пояснюється характерний для європейської алхімії надзвичайно туманний виклад досягнутих результатів.

Багато відкриттів мали сенсаційний характер. У 1602 р. чоботар та алхімік Вінченцо Касціароло у горах Болонії знайшов камінь, який був настільки важким, що Касціароло припустив наявність золота у ньому. Намагаючись виділити золото з каменя, алхімік прожарив його з вугіллям і селітрою та відразу ж помітив, що охолоджений продукт світиться в темряві червонуватим кольором. Звістка про це вразила алхіміків, і важкий шпат (барій сульфат) став об'єктом хімічних досліджень. Він отримав низку назв: сонячний камінь, болонський фосфор тощо. У 1774 р. було встановлено, що у важкому шпаті міститься особлива «земля». Невідомий раніше метал отримав назву «барій» від грецького слова «важкий».

У середині XVII століття гамбурзький алхімік Генніг Бранд, у пошуках філософського каменя переганяючи людську сечу, виявив, що при прожарюванні осаду останній світиться у темряві. Це було щось нове та незвичайне. Цей фокус Бранд показував любителям та отримував за це плату, а потім продав свій «секрет» гамбурзькому алхіміку Іоганну Крафту. Майже сто років існувала "фосфорна спекуляція", оскільки спосіб отримання фосфору тримався усіма в секреті. Тільки у 1743 р. німецький хімік Андрій Сигізмунд Маргграф (1709-1782) знайшов досконаліший спосіб отримання фосфору та опублікував його. Після цього почалося вивчення фосфору та його сполук.

До середини XVI століття у європейській алхімії стало очевидним розділення, що швидко посилювалося. З одного боку, це містичний напрям, представники якого, як і раніше, намагались здійснити трансмутацію металів за допомогою магії, з іншого -- раціональні течії. Найбільш значущими серед останніх були ятрохімія та технічна хімія, що стали перехідним етапом від класичної алхімії до нової наукової хімії.

Головним результатом алхімічного періоду, окрім накопичення значного запасу знань про речовини, стало становлення емпіричного (дослідного) підходу до вивчення властивостей речовини. Алхіміки розробили ртутно-сірчану теорію (а згодом теорію трьох принципів - ртуті, сірки та солі), що узагальнювала дослідні дані. У цілому алхімічний період оцінюється істориками науки як необхідний перехідний етап між натурфілософією та експериментальним природознавством.

Однак алхімія мала негативні риси, що загнали її розвиток у глухий кут. По-перше, обмеженість предмета лише трансмутацією металів: усі алхімічні дії з речовиною були підвладні цій головній меті. По-друге, містицизм. По-третє, догматизм теорії -- вчення Аристотеля, що лежало в основі ідеї трансмутації, приймалося за істину в останній інстанції без будь-яких пояснень. Нарешті, одвічно властива алхімії закритість була серйозною перешкодою для розвитку цього вчення.

Алхімія була історично першою дисципліною, що поєднала теорію та експеримент. Протягом майже двох тисячоліть -- з часів античності до XVII століття нашої ери -- алхіміки здійснили велику кількість перетворень речовин. З цих експериментів потім виросла наука хімія.

В Росії алхімія не була широко поширеною: до алхіміків не було довіри ні у влади, ні у народу. Замість алхіміків при аптеках та при царському дворі існували алхімісти. Вони готували звичайні ліки та були, по суті, хіміками-лаборантами. Алхімісти отримували та очищували найрізноманітніші речовини, змішували їх за вказівками аптекаря. Разом з аптекарем вони брали участь у аналізі та експертизі («надкушуванні») нових ліків. У XVIII столітті назва професії «алхіміст» поступово заміняється на «хімік».

Інтерес до алхімії не зник остаточно і в наш час. Значна частина сучасних прихильників окультизму та езотеричних учень продовжує займатись алхімією і на початку третього тисячоліття, хоча, звісно, без видимого успіху. Крім того, алхімія продовжує викликати інтерес і в досить широкого загалу людей. Як форма знання вона і далі активно взаємодіє в наш час з іншими формами альтернативного щодо науки знання і, напевно, буде досить активно взаємодіяти з ними в найближчому майбутньому.

Алхіміки

Першим знаменитим європейським алхіміком став монах-домініканець Альберт фон Больштедт (1193-1280), відоміший як Альберт Великий (Albertus Magnus). Праці Альберта Великого («Книга про алхімію», «Про метали і мінерали», «Алхімічний свод» та інші) відіграли важливу роль у тому, що натурфілософія Аристотеля стала найважливішою для європейських вчених пізнього середньовіччя та початку Нового Часу. Альберт Великий першим з європейських алхіміків детально описав властивості миш'яку, і тому йому часто приписують відкриття цієї речовини. Альберт Великий мав думку про те, що метали складаються з ртуті, сірки, миш'яку та нашатирю.

Сучасником Альберта Великого був англійський монах-францисканець Роджер Бекон (1214-1292). Він написав, зокрема, знамениті трактати «Дзеркало алхімії» та «Могутність алхімії». У трактатах дається детальний опис природи металів з точки зору ртутно-сірчаної теорії. Роджер Бекон визначав алхімію наступним чином: «Алхімія є наука, що вказує, як приготувати і отримати засіб, еліксир, який, якщо його кинути на метал чи недосконалу речовину, робить їх досконалими у момент дотику».

У працях Альберта Великого та Роджера Бекона, як і у працях арабських алхіміків, частка містицизму була порівняно невеликою. У той же час для європейської алхімії в цілому містичні елементи є значно характернішими, ніж для арабської.

До основоположників містичних течій часто відносять іспанського лікаря Арнальдо (Арнольда) з Вілланови (1240-1313) і Раймунда Луллія (1235-1313). Їх праці («Заповіт, що викладає у двох книгах всезагальне хімічне мистецтво» Раймунда Луллія, «Розарій філософів» Арнольда з Вілланови та інші) також були присвячені трансмутації (Луллій навіть стверджував, що йому нібито вдалося отримати філософський камінь та золото), причому особливий наголос робився на магічних операціях, необхідних для отримання бажаних результатів.

До алхіміків можна віднести великого англійського фізика і математика Ісаака Ньютона (1643-1727). Він віддав пошукам філософського каменя та універсального розчинника багато часу і сил. Але Ньютона цікавили не скільки способи отримання золота, скільки вивчення перетворень речовин.

Не менш відомий сучасник Ньютона - Роберт Бойль, автор трактату "Хімік-скептик" та один із засновників наукової хімії, також не був чужим алхімічній традиції. Його перу ймовірно належить цікавий алхімічний трактат "Про деградацію золота", де описано "Анти-Еліксир" - протилежність філософського каменя, що здійснює трансмутацію металів у зворотному напрямку.

Філософський камінь

Філософський камінь (також відомий як Магістерій або Еліксир) -- в уявленнях середньовічних алхіміків невідомий хімічний реактив, необхідний для успішного перетворення (так званої трансмутації) металів у золото або срібло.

Одним із головних завдань алхіміків було добування двох таємничих речовин, за допомогою яких можна було б досягти перетворення (удосконалення) металів. Найважливіший із цих двох препаратів, що мав володіти властивістю перетворювати на золото не лише срібло, а й неблагородні (недосконалі) метали, наприклад, свинець, ртуть та інші, носив назву філософського каменя, великого еліксиру, магістеріуму, червоної тинктури, вважався панацеєю та еліксиром молодості.

Цій речовині приписувалася могутня сила: вона повинна була не лише перетворювати метали, а й слугувати універсальними ліками. Розчин її, так званий золотий напій (лат. aurum potabile), вжитий у малих дозах, повинен був зцілювати всі хвороби, молодити старе тіло та подовжувати життя.

Інший таємничий засіб, вже другорядний за своїми властивостями, носив назву білого лева, білої тинктури або малого магистеріуму, та повинен був мати здатність перетворювати всі неблагородні метали на срібло.

Прийнято вважати, що людиною, вперше розповісти світу про філософський камінь, був єгиптянин Гермес Трисмегіст (Hermes Trismegistus) - "Гермес Тріждивелічайшій". Ми, на жаль, не знаємо, чи жив така людина насправді. Найімовірніше, Гермес Трисмегіст - легендарна постать, у переказах його називали сином єгипетських богів Осіріса і Ісіди, і навіть ототожнювали з староєгипетським богом-чарівником Тотом.

Гермеса Трисмегіста також називають першим алхіміком, що отримали філософський камінь. Рецепт виготовлення філософського каменю був записаний в його книгах, а також на т. н. "Смарагдової скрижалі Гермеса" - табличці з його гробниці, на якої було викарбовано тринадцять настанов нащадкам. Велика частина книг Гермеса Трисмегіста загинула під час пожежі в Олександрійській бібліотеці, а деякі що залишилися, за легендою, були закопані в таємному місці в пустелі. До нас дійшли тільки сильно спотворені переклади.

Таким чином, рецепт філософського каменю губиться в століттях. Новий інтерес до алхімії і філософського каменю виникає вже в середині 10-го століття в середньовічній Європі, і те згасаючи, то спалахуючи знову, тягнеться аж до наших днів.

Тепер же пару слів про сам предмет пошуків. Філософський камінь - початок всіх початків, міфічна речовину, здатну дати своєму власнику безсмертя, вічну молодість, мудрість і знання. Але не ці його властивості, в першу чергу, залучали алхіміків, немає. Головне, що робило цей камінь таким бажаним - це його легендарна здатність перетворювати будь-який метал на золото!

Сучасна хімія не відкидає можливості перетворення одного хімічного елемента в інший, але все ж таки вважає, що середньовічні алхіміки не могли отримувати золота з міді. Тим не менш, історія пам'ятає не одну легенду, в якій йдеться про подібному перетворенні. Частина з них, зрозуміло, не має під собою ніякого підстави, але є й такі, перед якими раціональна наука пасує.

Так, наприклад, Раймонд Раймунд (Raimondus Lullius) з Іспанії отримав від англійського короля Едуарда (14 століття), замовлення на виплавку 60000 фунтів золота. Для чого йому було надані ртуть, олово і свинець. І, треба сказати, Раймунд отримав золото! Воно було високої проби, і з нього було викарбовано велика кількість Нобле. Зрозуміло, простіше віднести даний факт до міфів, ніж повірити в нього, проте Нобл тією особливою карбування досі зберігаються в англійських музеях. А якщо вірити історичним документам, протягом довгого часу ці монети використовувалися при укладанні великих угод, що свідчило про їх великій кількості. Але! У цей час Англії, в принципі, не було де дістати так багато золота, причому такого чудового якості! А основні розрахунки, наприклад, з Ганза, велися оловом. Залишається припустити, що в документи допущена помилка, і кількість золота було значно меншим.

Інший факт: імператор Рудольф II (1552-1612) залишив після смерті велика кількість золота і срібла в злитках, приблизно 8,5 і 6 тонн відповідно. Історики так і не змогли зрозуміти, де імператор міг взяти стільки дорогоцінних металів, якщо весь національний запас був менше. Згодом було доведено, що це золото відрізняється від золота, що використовувався в той час для карбування монет - воно виявилося більш високої проби і майже не містила домішок, що здається майже неймовірним, з огляду на технічні можливості того часу.

Але подібні історії в меншості. Більшість середньовічних алхіміків були шарлатанами. Адже для того, щоб сказати, що, мовляв, чудо сталося, філософський камінь не потрібен -- достатньо отримати сплав потрібного кольору!

До яких тільки хитрощів не вдавалися обманщики. Наприклад, брали шматочок заліза. На очах у здивованої публіки розплавляють його, при цьому виробляючи незрозумілі паси руками і розмахуючи чарівною паличкою. І, о диво! - Коли метал твердне, частина його перетворювалася на золото! А розгадка проста була чарівна паличка! Так! Вона дійсно була чарівною, в якомусь сенсі. Зазвичай вона виготовлялася з дерева і була на чверть полою. Всередину вміщували шматочки золота і заліплювали воском. Коли ж алхімік підносив її до розплавленого металу, віск теж плавився, і золото випадало. Тут все залежало лише від спритності рук, а перш за ніж хтось міг розглянути паличку ближче, її нижня частина горіла, не залишаючи ніяких доказів. Сплави ж міді та олова володіли характерним кольором і блиском, і недосвідчений міг цілком прийняти їх за золото.

Справжні алхіміки не прагнули до отримання золота, він був лише інструментом, а не метою (тим не менше, Данте у своїй Божественної комедії визначив місце алхіміків, як і фальшивомонетників, в пеклі, а якщо точніше, у колі восьмому, рве десятий). Метою для них був саме сам філософський камінь! І духовне визволення, Піднесений, дарующіеся тому, хто ним володіє - абсолютна свобода.

Добування філософського каменю

Рецепт отримання філософського каменю, що належить, за переказами, іспанської мислителю Раймунд Луллію (ок.1235 - 1315) і повторений англійським алхіміком XV століть Дж.Ріплі в «Книзі дванадцяти брам»

Алхімічний опис:

«Візьми філософської ртуті і розжарюй її, поки вона не перетвориться на червоного лева. Дігеріруй цього червоного лева на піщаній бані з кислим виноградним спиртом , випаруй рідину , і ртуть перетвориться на тверду речовину, яку можна різати ножем. Поклади його в обмазану глиною реторту і не поспішаючи дистилюй . Збери окремо рідини різної природи , які з'являться при цьому . Ти отримаєш флегму яка не має смаку, спирт і червоні краплі. Кіммерійські тіні покриють реторту своїм темним покривалом , і ти знайдеш всередині неї істинного дракона , бо він пожирає свій хвіст. Візьми цього чорного дракона , розітри на камені і доторкнися до нього розпеченим вугіллям. Він загориться і , прийнявши незабаром чудовий лимонний колір , знову відтворить зеленого лева. Зроби так , щоб він пожер свій хвіст , і знову дистилюється продукт. Нарешті , ретельно ректифіков , і ти побачиш поява горючою води і людської крові ».

Хімічний опис:

Французький хімік XIX століття Жан- Батист Андре Дюма тлумачить алхімічні терміни так . Філософська ртуть - це свинець. Прожарюючи його , отримуємо жовтий оксид свинцю. Цей зелений лев при подальшому прожаренні перетворюється на червоного лева - червоний сурик . Потім алхімік нагріває сурик з кислим виноградним спиртом - винним оцтом , який розчиняє окисид свинцю. Після випарювання залишається свинцевий цукор - нечистий ацетат свинцю. При його поступовому нагріванні в розчині спершу переганяється кристалізаційна вода ( флегма ), потім горюча вода - прігорелоуксусний спирт ( ацетон ) і, нарешті , червоно -бура масляниста рідина . У реторті залишається чорна маса , або чорний дракон. Це дрібно роздроблений свинець. При зіткненні з розпеченим вугіллям він починає танути і перетворюється на жовтий окисид свинцю : чорний дракон пожер свій хвіст і перетворився в зеленого лева. Його можна знову перевести в свинцевий цукор і повторити все знову .

Рецепт отримання філософського каменю із праці «Чорна книга»

Публікація в книзі Луї Фігье «Алхімія й алхіміки»

Алхімічний опис:

«Треба починати по сонячному заході, коли червоний чоловік і біла дружина з'єднуються для того , щоб жити в любові і спокої , в міцній пропорції води і землі ».

«Просувайся із заходу , крізь темряву , до різних ступенів Малої Ведмедиці. Охолоджуй і розводь тепло червоного чоловіка між зимою і весною , перетвори воду в чорну землю і піднімайся через що змінюються кольори на схід , де показується повний місяць. Після очищення з'являється сонце , біле і яскраве »

Хімічний опис:

Покласти в яйцеподібну колбу два ферменти : активний (червоний) і пасивний (білий). Витягти з ртуті спеціальний фермент , званий алхіміками Меркурій філософів.

Провести їм дію на срібло , щоб добути інший фермент .

Провести дію ферменту Меркурія на золото , щоб добути третій фермент. З'єднати фермент , видобутий через срібло , з видобутим із золота і ферментом ртуті в товстій скляній колбі , що має форму яйця. Герметично закупорити посудину і поставити на особливий вогнище , званий алхіміками атанор. Атанор відрізняється від інших печей особливим пристосуванням , щоб своєрідним манером варити згадане яйце.

При цьому варінні видно зміни кольорів , слугуючи основою всіх алхімічних алегоричних оповідань. Спочатку речовина, що міститься в яйці , робиться чорною і кам'яніє , тому називається головою ворони. Раптом чорне перетворюється в блискуче біле ; цей перехід від чорного до білого , від темряви до світла , є прекрасним пробірним каменем для розпізнавання символічних історій , котрі тлумачать про алхімію . Матерія , оброблена таким чином , служить для перетворення неблагородних металів ( свинцю , ртуті ) в срібло.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Хімічний зв’язок між природними ресурсами. Значення хімічних процесів у природі. Роль хімії у створенні нових матеріалів. Вивчення поняття синтетичної органічної та неорганічної речовини, хімічної реакції. Застосування хімії в усіх галузях промисловості.

    презентация [980,0 K], добавлен 13.12.2012

  • Значення хімії у розв'язанні сировинної проблеми. Значення хімії у створенні нових матеріалів. Неметалічні матеріали, біотехнології. Основні напрямки досліджень. Сфери застосування сучасних нанотехнологій. Напрями розвитку хімічного комплексу.

    презентация [14,0 M], добавлен 27.04.2016

  • Дослідження значення хімії - однієї з наук про природу, що вивчає молекулярно-атомні перетворення речовин. Основне призначення та галузі застосування хімії: сільське господарство, харчова промисловість, охорона здоров'я людей. Використання хімії у побуті.

    презентация [240,5 K], добавлен 27.04.2011

  • Місце хімії серед наук про природу, зумовлене предметом її вивчення й тісними зв'язками з іншими науками. Роль хімії в народному господарстві, у побуті, її внесок у створення різноманітних матеріалів. Значення хімії у розв’язанні сировинної проблеми.

    презентация [1,8 M], добавлен 04.02.2014

  • Дитинство та юність О.М. Бутлерова - видатного хіміка-експериментатора, автора теорії хімічної будови. Навчання в університеті та сімейне життя Олександра Михайловича. Основні положення теорії будови хімічних сполук. Внесок Бутлерова у розвиток хімії.

    презентация [3,3 M], добавлен 26.09.2012

  • Значення хімії для розуміння наукової картини світу. Склад хімічних речовин. Виокремлення найважливіших галузей хімії: органічної, еорганічної, аналітичної та фізичної. Розвиток хімічної технології. Діалектико-матеріалістичне сприйняття природи.

    презентация [7,9 M], добавлен 12.05.2015

  • Предмет, задачі, значення і основні поняття аналітичної хімії. Система державної служби аналітичного контролю, його організація в державі. Способи визначення хімічного складу речовини. Класифікація методів аналізу. Напрями розвитку аналітичної хімії.

    реферат [19,8 K], добавлен 15.06.2009

  • Походження сучасного терміну "нафта". Елементарний склад нафти, її хімічна природа і походження. Класифікація видів нафти за вмістом сірки, за складом, за вмістом різних фракцій, за вмістом базових мастил, смол і асфальтенів та твердих парафінів.

    презентация [2,3 M], добавлен 26.11.2013

  • Хімія в розвитку матеріального виробництва. Теоретичне природознавство. Питання філософського світогляду. Причинни зв’язків між предметами і явищами. Три великі відкриття природознавства XIX століття. Формування діалектико-матеріалістичного світогляду.

    реферат [28,5 K], добавлен 22.10.2008

  • Природні волокна рослинного, тваринного та мінерального походження. Види штучних та синтетичних хімічних волокон. Схема виробництва волокна, його переваги та недоліки. Розчинники целюлози. Полімери синтетичних волокон. Реакції добування полімерів.

    презентация [2,6 M], добавлен 12.10.2014

  • Характеристика металів в періодичній системі елементів. Положення їх в природі, способи добування. Загальна характеристика підгрупи хрому. Хімічна властивість солі манганатної кислоти. Сполуки та ступені окиснення заліза. Розкладання дихромату амонію.

    презентация [6,8 M], добавлен 04.09.2014

  • Аналітична хімія — розділ хімії, що займається визначенням хімічного складу речовини. Загальна характеристика металів. Хроматографічний метод аналізу. Ретельний опис обладнання, реактивів та посуду для хімічного аналізу. Методика виявлення катіонів.

    курсовая работа [528,6 K], добавлен 27.04.2009

  • Характеристика неорганічних кислот (сірчана, соляна, азотна), лугів (гідроксиди натрію та калію) та солей (нейтральні, кислі, основні). Вивчення вимог техніки безпеки щодо пакування, транспортування і зберігання небезпечних хімічних матеріалів.

    реферат [21,9 K], добавлен 09.02.2010

  • Теорія Резерфорда про будову атома. Порядок заповнення електронами енергетичних рівнів і підрівнів. Особливості ковалентного, іонного та водневого зв'язків. Основні закони термохімії та зміст правила ле Шательє. Розчинність твердих речовин, рідин і газів.

    лекция [1,3 M], добавлен 13.11.2010

  • Класифікація неорганічних сполук. Типи хімічних зв’язків у комплексних сполуках, будова молекул. Характеристика елементів: хлор, бор, свинець. Способи вираження концентрації розчинів. Масова частка розчиненої речовини, молярна концентрація еквіваленту.

    контрольная работа [34,5 K], добавлен 17.05.2010

  • Винаходження молярної маси, процентної та нормальної концентрації розчину. Поняття аналітичної реакції. Деякі питання титрування, поняття про чистоту та кваліфікацію хімічних реактивів. Приклади та основні умови отримання кристалічного та аморфного осаду.

    контрольная работа [168,1 K], добавлен 01.05.2010

  • Предмет біоорганічної хімії. Класифікація та номенклатура органічних сполук. Способи зображення органічних молекул. Хімічний зв'язок у біоорганічних молекулах. Електронні ефекти, взаємний вплив атомів в молекулі. Класифікація хімічних реакцій і реагентів.

    презентация [2,9 M], добавлен 19.10.2013

  • Інтеграція природничо-наукових знань як нагальна потреба сучасної освіти. Відображення міжпредметних зв’язків у програмах з хімії (порівняльний аналіз). Класифікація хімічних реакцій за різними ознаками. Реакції сполучення, розкладу, заміщення, обміну.

    дипломная работа [133,1 K], добавлен 13.11.2008

  • Вивчення стародавніх уявлень про хімічні процеси. Натурфілософія та розвиток алхімії. Поява нових аналітичних методів дослідження хімічних реакцій: рентгеноструктурного аналізу, електронної та коливальної спектроскопії, магнетохімії і спектроскопії.

    презентация [926,6 K], добавлен 04.06.2011

  • Бензин – горюча рідина з характерним запахом, його негативний вплив на довкілля та життя людей. Різновиди бензину, які ми використовуємо у повсякденному житті. Основні причини виникнення детонації, її зовнішні ознаки. Пошук альтернативних видів палива.

    презентация [2,6 M], добавлен 17.04.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.