Розвиток хімічної науки в Україні. Видатні вітчизняні вчені-хіміки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

На початок ХIХ ст. в Україні (яка входила до складу Російської імперії) діяли Ніжинський, Рішельєвський (м. Одеса) та Волинський ліцеї, які виконували функції вищих навчальних закладів і готували наукові кадри в галузі природознавства.

Серед університетів, які діяли в ті часи в Україні, виділимо Харківський, Київський, Одеський та Львівський, де вивчення хімії поєднувалося із широкими науковими дослідженнями.

На території сучасної України хімічні виробництва, якщо так можна сказати, існували споконвіку.

У добу середньовіччя в Україні високого рівня досягли технології фарбування тканин, виготовлення ліків, барвників, винокуріння, скловаріння, а особливо - виробництва поташу, селітри та курного пороху. Так, запорізькі козаки у бою з ворогом у 1516 р. застосували дивовижний винахід - шестиступінчасті порохові ракети, що падаючи вибухали, летіли далі, знову падаючи вибухали, і так шість разів.

Іноземців, які за різних часів побували в Україні, приводило в захват селітроваріння і порохове ремесло.

У другій половині ХІХ ст. в Україні почала бурхливо розвиватися нова галузь хіміко-харчової технології - цукроваріння. А на рубежі ХІХ і ХХ ст. вівся інтенсивний видобуток кам'яного вугілля й залізної руди, набирала сили коксохімія.

Практичне застосування хімічних знань відоме в Україні здавна, воно було пов'язане з виготовленням і використанням металів, їхніх сплавів, емалю, пороху тощо (підприємства для виготовлення пороху існували з 16 століття). Значну роль у розвитку хімічних наук за нових часів в Україні мали наукові товариства природознавців, які існували в Харкові, Києві та Одесі. Математично-природописно-лікарська секція НТШ у Львові з 1897 видавала збірки, в яких були статті з хімії та української хімічної термінології.

Перші наукові дослідження з хімії провадилися на початку 19 століття в Харківському університеті (Василь Каразін, Фердінанд Гізе). Там таки у 1864--1887 роках Микола Бекетов вивчав термохімію та теорію розчинів, а пізніше його учні та співробітники досліджували кінетику реакцій, адсорбцію, топохімічний та молекулярний поліморфізм. Важливі також праці Миколи Ізмайлова з теорії кислот/основ і електролітів. Визначними вченими у Харківському університеті були Олександр Данилевський(фізіологічна хімія) та Володимир Палладін (біохімія), а досліди з органічної хімії провадили Олександр Ельтеков і Костянтин Красуський. Перший підручник фізіологічної хімії Олексія Ходнєва з Харківського університету вийшов 1847 року.

У Київському університеті важливі досліди над дисоціацією молекул провадив у 1879--1884 роках Микола Миколайович Каяндер, також Я. Михайленко (термодинаміка розчинів) та О. Сперанський (теорія розчинів, 1905--1919). Праці з колоїдної хімії провадив Ілля Григорович Борщов від 1869 року. Широко розвинув цю галузь хімії Антон Володимирович Думанський, який 1912 року почав викладати в Київському університеті колоїдну хімію та видав тоді монументальну монографію про колоїдні розчини. В ділянці органічної хімії в Київському університеті працювали Петро Петрович Алексєєв і Микола Андрійович Бунге та світової слави Сергій Миколайович Реформатський, який відкрив реакцію творення В-оксикислот при допомозі цинк-органічних сполук. У 1867--1889 роках Володимир Олександрович Кістяковський працював у ділянці біохімії над обміном вуглеводів, зокрема глікогену.

У 1850--1860-их роках у Львівському університеті досліди з органічної та аналітичної хімії провадив Л. Пебаль. У 1872--1910 роках В. Радзішевський досліджував різні питання загальної та фармацевтичної хімії; важливі також праці з фізичної хімії С. Толлочка в 1905--1935 роках, а з органічної хімії -- Віктора Кемули і Е. Ліннемана.

В Одеському університеті наприкінці 19 -- на початку 20 століття праці з органічної хімії провадили Петро Григорович Мелікішвілі, пізніше Микола Дмитрович Зелінський, з колоїдної хімії Ф. Шведов, з фізичної хімії -- О. Саханов (електрохімія неводних розчинів), А. Рабинович (аномалія провідности), О. Фрумкін (електрокапілярні явища) і Л. Писаржевський (перекиси та надкислоти). Цей останній, працюючи в 1913--1934 роках у Дніпропетровську, заснував там Інститут фізичної хімії і створив основи електронної хімії і каталізу. Визначним українським біохіміком у Віденському університеті наприкінці 19 століття був І. Горбачевський, який 1882 року синтезував сечову кислоту з сечовини та гліцину.

Перший український науковий центр нового типу -- Наукове товариство імені Шевченка розпочав свою діяльність в 1873 році, майже на 200 років пізніше, ніж Royal Society, і на 150 років пізніше, ніж російська академія наук, державна установа. Тому і дуже пізно в порівнянні з іншими народами, в 1884 році, українці здобулися на першу хімічну книгу, видану українською мовою. Була це "Хемія", підручник для середньої школи англійця Раскоє (Rascoe), професора хімії в Манчестері. Переклав їїВолодимир Шухевич. Видало своїм накладом Руське товариство педагогічне, яке так називалося в роки з 1881 по 1912. Згодом воно переіменувалося на Українське педагогічне товариство (1912-1926) і на Рідну школу (1926-1939). хімічний науковий дисоціація високомолекулярний

По революції рівень і розвиток хімічних наук був не однаковий. Більшість наукових праць велася далі в університетах та політехнічних інститутах, хоч пізніше роль основних дослідів з хімії перебрали новозасновані інститути АН УРСР, які нині й репрезентують найвищий рівень хімічної науки в Україні. Вони диспонують більшими засобами для наукової праці і співпрацюють з університетами, політехнічними інститутами та іншими дослідними осередками, подекуди координуючи їх працю у визначених завданнях.

Інститути хімії АН УРСР репрезентують галузі хімія., на які ця наука є тепер поділена, хоч не всі галузі хімії мають свої інститути. Наприклад, аналітична Хімія вивчається в Інституті фізичної хімії та в Інституті неорганічної хімії; кафедри аналітичної хімії існують в усіх університетах, чотирьох політехнічних інститутах та деяких технологічних інститутах.

Відділ хімії та хімічної технології АН УРСР складається з наступних науково-дослідних установ: Інститут загальної та неорганічної хімії, Інститут хімії високомолекулярних сполук із сектором нафтохімії, Інститут фізичної хімії ім. Л. Писаржевського з відділом фізико-органічної хімії у Донецьку, Інститут колоїдної хімії й хімії води, Інститут органічної хімії, Інститут газу та лабораторії Інституту загальної й неорганічної хімії в Одесі. Інститут фізичної хімії ім. Л. Писаржевського заснований 1927 в Дніпропетровську, від 1944 -- у Києві. Він складається (1967) з відділів: гетерогенного каталізу (В. Ройтер, І. Корнійчук); каталітичного гідрування, каталізатори різних промислових процесів, електронної теорії каталізу (М. Русов, В. Власенко); окислювального каталізу -- каталізатори і механізм окислення олефінів, теорії хроматографічного аналізу газів (М. Рубаник); рідкофазного каталізу (Я. Гороховатський); синтезу сорбентів, на базі силікатного, алюмінатного тощо (І. Неймарк);адсорбції та йонного обміну, дослідження колоїдів (Д. Стражеско); хімічної будови та реактивності (О. Бродський, І. Грагеров, В. Геллер); фотохімії (Б. Даїн); радіаційної хімії (А. Кабакчі). В Інституті фізичної хімії працювали визначні вчені в галузі спектроскопії (І. Обреїмов, А, Приходько, М. Вукс), фізико-хімії твердого та рідкого тіла (С. Уразовський, О. Голик), електрохімії (А. Машовець, О. Афанасьєв), теорії електролітів (В. Фінкельштейн), фізико-хімії силікатів (П. Будников). Від 1966 до Інституту належить Донецьке відділення фізико-органічної хімії, де вивчаються механізм та кінетика органічних реакцій (Л. Литвиненко, Р. Кучер, С. Баранов). Інститут загальної та неорганічної хімії створено 1921 у Києві. Директорами інституту були -- В. Плотников, В. Яворський, А. Кіпріянов, А. Думанський, 1960 -- Ю. Делімарський. 1965 Інститут складався з 6 секторів, які об'єднували 25 відділів: хімії комплексних сполук (2 відділи, дослідники: Я. Фіялков, А. Бабко, К. Яцимирський); електрохімії (5 відділів, Ю. Делімарський, М. Граціянський, Б. Марков); колоїдної хімії (З відділи, -- дослідники: А. Думанський, Ф. Овчаренко, О. Куриленко, Е. Натансон); фізико-хімії металургійних процесів (4 відділи, дослідники: І. Шека, М. Фортунатов, В. Сажин, Я. Горощенко); хімії та технології рідкісних металів (7 відділів, дослідники: М. Полуєктов, В. Назаренко); хімії і технології води (4 відділи у Вишгороді, один з дослідників Л. Кульський). Інститут органічної хімії створений в 1939 році на базі Інституту хімічної технології АН УРСР, нині в Києві. Директорами інституту були -- В. Яворський, А. Кіпріянов, від 1960 -- О. Кірсанов. Основними відділами інституту є хімія фосфороорганічних сполук (О. Кірсанов), елементоорганічних ізоцианатів (Г. Деркач), хімії фосфороорганічних комплексоутворювачів (Н. Фещенко), фосфороорганічних присадок і негорючих рідин (Я. Іващенко), хімії гербіцидів (В. Черкасов), хімії напівпродуктів (С. Солодушенков), проміжних продуктів і барвників, які містять флуор (Л. Ягупольський), кольору і будови органічних сполук (А. Кіпріянов), механізмів органічних реакцій (Є. Шилов), синтетичних фізіологічно активних речовин (П. Пелькіс), природних фізіологічно активних речовин (О. Свищук), фотосинтезу (О. Ясников), моделювання технологічних процесів органічного синтезу (Р. Мельников).

Інститут Хімії високомолекулярних сполук існує від 1958 у Києві. Першим директором був К. Корнєв, з 1965 -- Ю. Ліпатов. Основні відділи інституту: синтези полімерів (К. Корнєв), фізико-хімії полімерів (Ю. Ліпатов), фізики полімерів (Ю. Єгоров), кінетики та механізму полімеризації (Т. Ліпатова), еластомерів (Т. Грищенко), тримірник полімерів (С. Омельченко), олігомерних сполук (Ю. Спірін), модифікації полімерів (О. Качан) та технології мономерів і полімерів (А. Шевляков). На поч. 60-их pp. основними напрямними роботи інституту були: синтезу термостійких полімерів; хім., фотохєм. і радіаційно-хім. модифікація, полімерів; синтеза селективних йонообмінників та розвиток технології синтези мономерів і полімерів. З 1965 інститут досліджує з'ясування причин особливих фіз. та хім. властивостей поліуретанів та вивчає їх зв'язок з хім. будовою і структурними особливостями; досліджує синтези нових ди- і триізоціянатів та олігомерних сполук; вивчає механізм та кінетику міґраційної полімеризації та реакційної здатності співучасних сполук; виявляє основні закономірності перетворення поліуретанів на цінні полімерні матеріали: еластомери, синтетичні волокна тощо. Сектор нафтохімії (В. Гутиря) працює над хімією вуглеводнів та їх хім. перетворень. Інститут біохімії існує від 1932 у Києві. Він був організований 1925 на базі кафедри біохімії при Харківському Мед. Інституті, якою керував О. Палладін. Спершу в інституті було 4 відділи: біохімії м'язевої і нервової діяльности, порівняльної біохімії, біохімії харчування і зоотехн. біохімії. Від 1945 в інституті працюють відділи: біохімії нервової системи (О. Палладін), біохімії м'язів (Д. Фердман), структури та функції білка (В. Бєліцер), біосинтези та біологічних властивостей білків (М. Гулий) і біохімії вітамінів (Р. Чаговець), а 1983 створено ще 5 відділів: біохімії нуклеїнових кислот, біохімії ферментів, фотобіохімії (В. Вендт), біохімії росту (В. Короткоручко) і біохім. фармакології (С. Балуев). При Інституті діє Укр. Біохімічне Товариство, яке нараховує понад 800 чл. Інститут газу АН УРСР створено 1949 під керівництвом М. Доброхотова, пізніше його очолив В. Копитов. Основним завданням інституту є дослідження хім. переробки вуглеводних газів, використання горючих газів у промисловості, автоматизація хім. переробки та спалювання газів. Інститут колоїдної хімії та хімії води АН УРСР створено 1967 на базі сектора колоїдної хімії і Сектора хімії й технології води Інституту загальної та неорганічної хімії АН УРСР під керівництвом Ф. Овчаренка, пізніше О. Куриленка. Інститут розробляє теоретичні та експериментальні дослідження в галузі колоїдної хімії, фізико-хімії природних сорбентів, колоїдних металів та хімії очистки води.

Деякі ділянки хімії вивчаються в нехім. інститутах АН УРСР. Так, наприклад, досліди над синтезом та будовою боридів, карбідів, силіцидів, нітридів та сульфідів деяких рідкісних та рідкісноземельних елементів ведуться в Інституті проблем матеріалознавства АН УРСР. Фізичні властивості полімерів досліджуються в Інституті механіки АН УРСР. Питання геохімії, основоположником якої був В. Вернадський, який з 1919 вивчав склад різних мінералів та закономірності їх поширення в земній корі, , зокрема геохімію інертних газів, скандію та германію. Ім'ям видатного ученого і патріота України Володимира Івановича Вернадського названо кратер на зворотному боці Місяця, підльодові гори в Східній Антарктиді, підводний вулкан в Атлантичному океані, мінерал вернадит, діатомову водорість, рудник у районі озера Байкал, науково-дослідне судно НАН України, Національну бібліотеку України, українську наукову станцію в Антарктиді. За видатні наукові роботи в області мінералогії, геохімії і космохімії АН Росії і НАН України присуджують премії ім. В. Вернадського. У 2000 р. на Всеукраїнському шоу «Людина року» ученого назвали «Людиною століття»!

Праці з хімії друкувалися також, хоч не завжди систематично, в «Наук. Записках» та «Вісниках» університетів Київ., Харківського, Дніпропетровського та з 1948 Львівського, Чернівецького й Ужгородського, як також політехн. інститутів Київ., Одеського, Харківського та Львівського.

Сьогодні потужна хімічна індустрія в нашій країні розвивається, спираючись на хімічні ремесла минулих епох, здобутки світової науки, а також на досягнення наших українських учених-хіміків.

Размещено на Allbest.ru