Синтез та властивості поліметакрилатних присадок до олив

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Сучасні і перспективні моторні оливи повинні володіти певним рівнем в'язкісно-температурних, антиокиснювальних, антикорозійних, мийно-диспергувальних, протизношувальних та інших властивостей, які б забезпечували надійну роботу двигунів у різних кліматичних умовах. Комплекс перерахованих властивостей забезпечують лише оливи з присадками, оскільки базові оливи не відповідають усім висунутим до них вимогам. Серед різноманіття асортименту одне з основних місць займають в'язкісні і депресорні присадки, які дозволяють створювати високоіндексні, універсальні та цілорічні мастильні композиції.

Слід відмітити, що полімерні присадки згаданого типу в Україні не виробляють. Більш широке розповсюдження отримали в'язкісні і депресорні присадки зарубіжних фірм („PohMax Oil Additives”, „Lubrizol”) ніж присадки марок ПМА-В і ПМА-Д, які виробляють в Російській Федерації. Це пов'язано з тим, що вони як за якістю так і за асортиментом поступаються відповідним зарубіжним аналогам. Крім того, присадки зазначених виробників у переважній більшості виконують тільки функції загусника або депресора.

Виходячи із вищесказаного, дослідження в напрямку синтезу нових полімерних сполук з розширеною функціональністю та випробовування їх як багатофункціональних присадок є важливою науково-прикладною проблемою, вирішення якої дозволить створювати якісні конкурентноздатні мастильні матеріали в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є синтез нових багатофункціональних поліметакрилатних присадок, вивчення функціональних властивостей та розробка основ технології їх синтезу.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

- провести аналіз досягнень у галузі синтезу в'язкісних та депресорних присадок, виявити чинники, що впливають на ефективність дії та стабільність присадок та обґрунтувати синтез комономеру;

- синтезувати базовий мономер - децилметакрилат та комономер - тетра-метиленсаліцилатметакрилат, дослідити вплив основних чинників на процес отримання естерів;

- синтезувати поліметакрилатні присадки радикальною полімеризацією тетраметиленсаліцилатметакрилату з децилметакрилатом та вивчити їхні фізико-хімічні характеристики та функціональні властивості в оливах.

1. Критичний аналіз відомих в'язкісних і депресорних присадок

Розглянуто механізм їх дії, способи одержання та властивості, а також теоретичні основи з розробки в'язкісно-депресорних та багатофункціональних присадок. На підставі вивченого досвіду вітчизняних і закордонних вчених встановлено, що доцільним напрямком створення ефективних поліметакрилатних присадок та розширення їх функціональності є їх модифікація шляхом кополімеризації з функціональними мономерами. Аналіз отриманої інформації дозволив запропонувати модифікувальний комономер та сформулювати напрями досліджень, що знайшло своє відображення у чіткому формулюванні об'єкта, предмета й завдань дисертації, створенні умов для досягнення мети та реалізації оптимальних шляхів вирішення наукової проблеми.

2. Потреба у застосуванні методів досліджень використаних в експериментах за темою дисертації та подано опис методики кінетичного дослідження естерифікації та полімеризації, синтезу естерів і полімерів, а також методики визначення фізико-хімічних характеристик

Описано методики приготування мастильних композицій та визначення їх експлуатаційних характеристик. Наведено характеристику вихідних сполук для синтезу присадки, а також характеристику допоміжних речовин.

3. Закономірності одержання модифікованої поліметакрилатної (ПМА) присадки та вибору оптимальних умов синтезу

Виробництво ПМА присадок складається з двох основних стадій:

- отримання мономерів - естерів метакрилової кислоти (МАК) в органічному розчиннику;

- полімеризації в розчиннику отриманої суміші естерів у поліметакрилати.

Для виробництва присадок ПМА-В та ПМА-Д використовують суміші вищих первинних спиртів С7-С12, С12-С16 нормальної будови та МАК. Оскільки суміші спиртів відрізняються за фракційним складом та наявністю домішок, було вирішено для синтезу базового мономеру і полімеру використовувати МАК та індивідуальний спирт деканол-1, який за своїми характеристиками наближений до фракцій спиртів С7-С12.

Синтез децилметакрилату (ДМАК) проводили в середовищі інертного апротонного розчинника (бензолу, толуолу) переважно бензолу. Ці розчинники утворюють азеотроп з водою який під час естерифікації вилучали із реакційної суміші відгонкою у насадку Діна-Старка. Як кислотний каталізатор застосовували концентровану сірчану кислоту, використання якої забезпечує достатню швидкість у подібних процесах, як інгібітор для запобігання небажаної полімеризації МАК на стадії отримання естеру використовували гідрохінон і суміш хлориду міді (І) з іонолом.

З метою одержання якісних (безбарвних) присадок та розробки технології їх одержання, було вивчено кінетику етерифікації МАК деканолом та встановлено вплив співвідношення реагентів, температури, концентрації каталізатору, інгібітору і розчинника на вихід і якість ДМАК. Якість ДМАК оцінювали за показником заломлення та за забарвленням (в одиницях йодної шкали). Швидкість естерифікації та вихід ДМАК контролювали за кількістю реакційної води в уловлювачі і за кислотним числом естеризату.

Встановлено оптимальні умови синтезу, за яких отримували мономер з виходом 98 % мас. на реагенти. високої якості: чистота за естерним числом - 99,7 %, забарвлення 5 одиниць за йодною шкалою. Виконані дослідження дозволили збільшити вихід ДМАК 6-9 % мас. у порівнянні з промисловою технологією отримання присадок ПМА-Д та ПМА-В.

Враховуючи досвід попередніх дослідників, з метою підвищення стабільності присадок і розширення їх функціональної дії, було вирішено модифікувати базовий полімер полідецилметакрилат багатофункціональним комономером шляхом радикальної полімеризації у розчині. Як модифікувальний комономер було синтезовано діестер - тетраметилен-саліцилатметакрилат (ТМС), що містить у своєму складі ароматичну складову у поєднанні з гідроксильною групою (надають антиокиснювальні властивості та підвищують термостабільність ПМА полімерів, естерні групи (надають солюбілізуючих властивостей), неполярну вуглеводневу ділянку (забезпечить розчинність модифікованої присадки в оливах) та реакційно здатний ненасичений зв'язок (забезпечить введення у структуру полімеру під час кополімеризації).

ТМС отримували одночасною естерифікацією тетраметиленгліколю (ТМГ) саліциловою кислотою (САК) і МАК:

Реагенти брали у еквімольному співвідношенні, оскільки надлишок однієї з вихідних сполук міг призвести або до утворення моноестеру або до утворення естеру з однаковими кислотними фрагментами на кінцях молекули. Як розчинник використовували бензол (200 % мас. на вихідні компоненти), як каталізатор - концентровану сірчану кислоту (0,16 моль/л), як інгібітор полімеризації МАК - суміш іонолу з хлоридом міді (І) (0,3 та 0,6 % мас. від маси МАК). Естерифікацію здійснювали за температури кипіння реакційної маси впродовж 6 год. Вихід естерів за водою не перевищував 67 %.

Після нейтралізації та промивки реакційної маси отримували дві органічні фази: світло-жовтий бензольний розчин та білу кристалічну речовину, вихід якої після перекристалізації з бензолу становив 33 % мас. В результаті фізико-хімічного аналізу було встановлено, що рідка фаза являє собою суміш моно- та диметакрилатів ТМГ, а для кристалічної речовини результати елементного аналізу, молярної рефракції та естерне число співпадають з теоретично розрахованими значеннями для ТМС, що узгоджується також з отриманими спектральними характеристиками.

Отримані результати свідчать, відбувається одночасний перебіг декількох паралельних реакцій під час сумісної естерифікації ТМГ САК та МАК, тому з метою встановлення особливостей реакції та вибору оптимальних умов синтезу цільового продукту - ТМС досліджено кінетичні закономірності синтезу естерів ТМГ. За отриманими даними розраховані ефективні константи швидкості реакцій, розраховано енергії активації, передекспоненційні множники.

В результаті виконаних досліджень встановлено: під час етерифікації тетраметиленгліколю саліциловою кислотою утворюється естер з виходом 66 % мас. в результаті фізико-хімічного аналізу якого було встановлено, що дана речовина - монотетраметиленсаліцилат; під час сумісної естерифікації тетраметиленгліколю саліциловою та метакриловою кислотами реакція етерифікації МАК - САК практичного значення не має; зменшення у 7-9 раз ефективної константи швидкості під час сумісної естерифікації тетраметиленгліколю саліциловою та метакриловою кислотами пояснюється сповільненням естерифікації другої гідроксильної групи моноестерів а присутність у реакційній масі саліцилової кислоти, спричиняє наявність індукційного періоду, пов'язаного з ускладненнями на лімітуючій стадії протонування кислоти.

Модифіковані ПМА полімери (присадки) отримували радикальною полімеризацію ДМАК з ТМС в розчині бензолу ( 100 % мас. на мономер(и)), в присутності ініціатора - перекису бензоїлу (БП) витрата якого складала 0,5 % мас. від маси мономеру(ів). Синтезували полімери за температури 353 К. Тривалість полімеризації складала 1,5-2,5 годин. Конверсію мономеру контролювали спектрофотометрично, а також за йодним числом полімеризату.

Термічну стабільність досліджували методом термогравіметрії на дериватографі системи Паулік-Паулік-Ердеі. Встановлено, що модифіковані полімери переважають за стабільністю полімери виділені з присадок ПМА-Д та ПМА-В, а також кополімери ДМАК з іншими мономерами. Термічний розклад полімерних сполук оцінювали за допомогою критерію оцінки їх термічної стабільності - ТR , використання якого виключає вплив можливої наявності дефектних ланцюгів, „ слабких ” хімічних зв'язків, низькокиплячих фракцій, а також враховує випаровування полімерної сполуки, що передує його термічному розкладу.

4. Вплив концентрації синтезованих полімерів, а також вмісту ТМС у кополімері ДМАК-ТМС на реологічні, антиокиснювальні та низькотемпературні властивості загущених олив і співставлено їх з оливами загущеними товарними присадками

Оскільки синтезовані полімери призначені, головним чином, для моторних олив то основна увага в роботі була приділена вивченню характерних для них властивостей. Для досліджень використовували базові оливи І-20А та ОБ-300, Волгоградського НПЗ та ОБ-300 виробництва Кременчуцького НПЗ, які близькі за своїми властивостями, але суттєво відрізняються за складом.

В даній роботі вплив присадок на в'язкісні властивості базових олив розглядався не на підставі хімічного та структурно-групового складу олив, а виходячи з особливостей розчинів високомолекулярних сполук та їх структури, інформацію про які отримували на основі реологічних та інших досліджень оливних розчинів синтезованих полімерів.

Залежність зміни структури розчину базової оливи ОБ-300 за температури 373 К у залежності від концентрації присадки оцінювали за емпіричною формулою Папкова: lgн = кСб (І), де н - кінематична в'язкість; С - концентрація полімеру; к і б - коефіцієнти. Лінійна залежність кінематичної в'язкості від концентрації присадки в координатах lglgн-lgC свідчить, що для всіх полімерів у діапазоні концентрацій 0-6 % мас. зміни структури розчину не відбувається.

Під час графічного зображення залежності в'язкості розчину базової оливи ОБ-300 за температури 373 К від вмісту ТМС у структурі полімеру у координатах lglgн - lgCТМС, виділяються області, яким притаманні відмінні механізми течії - залежність (І) описується у вигляді ламаної лінії. У всіх випадках спостерігається два чіткі злами, що відповідає зміні структури розчину і характеризується різною сольватацією асоціатів, що утворюються: перший відповідає критичній концентрації ТМС 5 % мас., другий - 10 % мас.

Кількісно загущувальну здатність різних типів полімерів в оливах оцінювали за рівнянням: lnх = lna + b·ln·co, де х - кінематична в'язкість за температури 373 К, мм2/с; co - концентрація полімеру, % мас.; а - коефіцієнт, чисельно рівний в'язкості базової оливи за температури 373 К, мм2/с; b - коефіцієнт, що характеризує загущувальну здатність полімеру. Дослідження показали, що загущувальна здатність полімерів збільшується з вмістом ТМС у складі полімеру для обох олив. В порівнянні із товарними присадками різної природи: вуглеводневих кополімерів етилену з пропіленом - Паратон 8900, Лубризол 7067; гідрованих кополімерів стиролу з ізопреном - Шелвіс-50 та ПМА присадок - Вискокрил 100, ПМА-В2, останні володіють нижчою загущувальною здатністю, але зі збільшення вмісту ТМС наближаються до їх рівня.

Для оцінки в'язкісно-тмпературних властивостей використано такий параметр як індекс в'язкості. Як видно з представленої залежності (рис. 3 (а,б)), характер зміни реологічних властивостей зразків загущених олив подібний - індекс в'язкості загущених олив зі збільшенням концентрації від 1 до 2 % мас. збільшується від 90 до 150-198. Подальше збільшення концентрації полімеру не призводить до суттєвого впливу на індекс в'язкості (ІВ). У зв'язку з цим, деякі подальші дослідження полімерів проводили при їх концентрації 2 % мас. в оливі виходячи з того, що дана концентрація є оптимальною для використання полімерів як в'язкісних присадок до олив - досягається максимальний ІВ за мінімально можливої концентрації полімеру в оливі.

Наведена залежність ІВ від вмісту ТМС в полімерах свідчить про те, що структуроутворення модифікованих полімерів відбувається не лише на молекулярному рівні, яке призводить до кількісних змін параметрів рухливості рідкої фази, але і до виявлення якісно нової внутрішньо молекулярної та міжмолекулярної взаємодії бічних ланцюгів різної природи з утворенням просторових флуктуаційних сіток у всьому об'ємі загущеної оливи.

У цілому, синтезовані полімери характеристуються дещо вищою загущувальною здатністю в оливі ОБ-300, однак при цьому ІВ нижчий ніж для оливи І-20А. Такі відмінності зумовлені різницею у структурно-груповому складі олив, що позначається на структуроутворенні загущених розчинів та відмінністю у внутрішньомолекулярній та міжмолекулярної взаємодії компонентів олив і полімерів.

Для оцінки якості олив за умов низьких температур величина ІВ є недостатнім показником. Важливе значення має також температура застигання та прокачуваність олив за від'ємних температур. Температура застигання характеризує нижню межу працездатності олив, яка визначається активною втратою рухомості.

З метою виявлення депресорних властивостей, було досліджено 2 % розчини синтезованих полімерів в оливах ОБ-300 та І-20А. Депресорний ефект проявляється при введенні 1 % мас. ТМС, а максимальний ефект досягається при використанні полімеру з вмістом 20 % мас. ТМС для оливи І-20А та 10 % мас. для оливи ОБ-300. Звідси випливає, що зниження Тзаст пов'язане з наявністю ароматичних складових у макромолекулі полімеру. Очевидно, що наявність ТМС у складі полімерів сприяє утворенню більш стабільних асоціатів з компонентами олив, внаслідок чого підвищується стабільність нафто-дисперсної системи, яку являє собою олива та відбувається зниження температури застигання. Відмінність у залежності температури застигання олив ОБ-300 та І-20А від вмісту ТМС зумовлена різним вмістом аренів і парафінів в оливі, які приймають участь у формуванні сольватних оболонок за участю тетраметиленсаліцилатаметакрилатних складових присадки.

Дослідження динамічної в'язкості 2 % розчинів оливи ОБ-300 загущених синтезованими полімерами здійснювалось в інтервалі температур 293-248 К. Отримані результати свідчать про те, що оливи загущені модифікованими ПМА полімерами можуть працювати за зимових умов.

Перехід рідини зі стану спокою у стан стаціонарної течії супроводжується руйнуванням просторової структури та розривом зв'язків між асоціатами. Для дослідження будови рідких фаз, що рухаються використовували рівняння залежності в'язкості від температури, яке є наслідком дифузійної теорії в'язкості. Отримані залежності динамічної в'язкості від зворотної температури для 2 % розчинів оливи ОБ-300 загущеної синтезованими полімерами: не підпадають під одну лінейну функцію: спостерігається стрибок ДЗ, і дана залежність характеризуються двома значеннями теплоти активації вязкої течії: ДН1 та ДН2.

Збільшення значення ДН1 із збільшенням вмісту ТМС в полімері до 10 % дозволяє зробити висновок про внесок у міжмолекулярну взаємодію ароматичних фрагментів в складі полімерів у сумарний ефект структуроутво-рення. Подальше збільшення вмісту ТМС в полімері призводить до зменшення міцності структурних зв'язків у розчині, що характеризується зменшенням ДН1. Стрибкоподібна зміна значення теплоти активації ДН2 пояснюється перебудовою асоціативної структури оливи у зв'зку з початком кристалізації парафінів, що відбувається зі зниженням температури.

З метою вивчення поведінки загущених олив у високотемпературних умовах було досліджено випаровуваність олив, термоокиснювальну деструкцію та схильність до лакоутворення. Випаровуваність олив в умовах оцінки експрес методом, як різницю між вихідною та отриманою масою оливи, віднесеною до вихідної наважки оливи. Встановлено, що випаровуваність олив загущених модифікованими полімерами зменшується на 5-15 %, що дозволить зменшити загальну витрату олив в процесі роботи.

Результати вивчення термоокиснювальної стабільності у тонкому шарі оливи дали можливість оцінити поведінку оливи на нагрітих деталях двигуна і схильності його до утворення лаку. Використання присадок модифікованих ТМС у концентраціях від 1 до 8 % мас. не призводить до суттєвого збільшення лакових відкладів на нагрітих деталях двигуна, а за умови використання полімерів із вмістом 10, 15 та 20 % мас. призводить навіть до зменшення лакових відкладів. Поряд із зменшенням лакових відкладів зменшується і показник, який характеризує забрудненість оливи на нагрітих деталях двигуна. Даний факт свідчить насамперед про виявлення термостабілізуючої, антиокиснювальної дії полімерів у складі оливи.

Схильність олив до термоокиснювальних та термохімічних перетворень, характерних для умов реальної експлуатації оцінювали за зміною кінематичної в'язкості в часі 2 % розчинів оливи ОБ-300 загущеної синтезованими полімерами. Оскільки зміна в'язкості оливи під час окиснення і деструкції є результуючим процесів випаро-вування, окиснення та деструкції, контроль за деструкцією присадки лише за в'язкістю не може бути повністю достовірний. Тому паралельно визначали кислотне число олив, яке характеризує накопичення первинних продуктів окиснення олив.

З представлених результатів видно, за термоокиснювальною стабільністю розчини модифікованих полімерів в оливі ОБ-300 переважають оливу без присадки та полідецилметакрилат. Зі збільшенням вмісту модифікувального комономеру зменшується вміст продуктів окиснення в оливі. Це свідчить про гальмування процесів окиснення, що супроводжуються зниженням кислотного числа розчинів оливи загущеної полімерами по відношенню до вихідної оливи. Таким чином, виявлено антиокиснювальні властивості модифікованих ПМА полімерів. Їх використання буде сприяти зменшенню нагароутворення під час роботи олив у двигунах, що підвищує довговічність детелей та вузлів тертя.

Дослідження стійкості присадок до механічної деструкції виконували на установці Бош-інжектор згідно з методом СЕС-L-14-А-93 за температури 308-313 К впродовж 15 хвилин і оцінювали шляхом порівняння в'язкості загущеної оливи до та після деструкції. На сьогодні встановлено, що стабільність присадок мінімальна за критичних концентрацій. Оскільки критичної концентрації полімеру в оливі в діапазоні 0-6 % мас. не було виявлено (рис. 4.1), а критична концентрація ТМС у складі полімерів становить 10 % мас. (рис. 4.2), було досліджено 0,5 % розчини полімерів ПМА0 та ПМА10 в оливі ОБ-300. В результаті було отримано мастильні композиції, що відповідають вимогам щодо класу в'язкості 10W/30, який після випробувань не змінився, тобто зразки оливи витримали випробування. При цьому встановлено, що полімер модифікований 10 % ТМС переважає у 3 рази полідецилметакрилат за стійкістю до механічної деструкції.

Із використанням синтезованої присадки (полімеру) ПМА5, який вводили в оливу ОБ-300 в кількості 2,8 % мас. одержано товарну оливу, що відповідає ГОСТ 17479.1 - 5з/14, група Г; АРІ - SF/CC; SAE J 300 - 15 W/40. Температурний діапазон застосування оливи від мінус 25оС до плюс 40 оС.

5. Технологія виробництва модифікованих ПМА присадок

Запропоновано принципову технологічну схему і зроблено розрахунки матеріального балансу процесу та технологічний розрахунок.

За різними даними за останні 5 років споживання моторних олив на Україні складає 350-400 тис. т на рік. Серед них понад 50 % становлять загущені оливи. Відповідно, загальна потреба України для такої кількості олив може прогнозується на рівні 15-20 тис. тон на рік, в тому числі у в'язкісних присадках понад 4 тис. т на рік. Відповідно доцільним шляхом вирішення проблеми забезпечення України присадкими є створення власних виробництв.

Матеріальний баланс розрахований на основі даних постадійного синтезу присадки згідно запропонованої схеми. Модифіковану присадку рекомендовано випускати у вигляді 65-70 % розчинів полімерів у малов'язкій дистилятній оливі типу І-12А. Практичний вихід присадки складає 60 % мас. на реагенти, загальна тривалість процесу синтезу модифікованої ПМА присадки близько 30 годин.

В результаті вивчення структури собівартості товарної та присадки ПМА5 та товарної присадки ПМА-Д, встановлено, що вони подібні - найбільший внесок у вартість присадок вносять спирти та МАК, при цьому собівартість модифікованих присадок у залежності від вмісту ТМС зростає на 10-15 %. В результаті аналізу складу та собівартості “сировинної” частини товарних олив виготовлених у відповідності до ТУ У 00152365.060-97 із використанням присадок ПМА-Д та ПМА5 встановлено, що загальний внесок у собівартість товарної оливи менший на 8,2 % за умови використання модифікованої присадки. Даний ефект від використання синтезованої присадки досягається за рахунок її багатофункціональності та більшої ефективності.

Висновки

поліметакрилатний присадка комономер хімічний

Результатом виконаної дисертаційної роботи є вирішення науково-прикладної задачі розробки багатофункціональних ПМА присадок.

1. Синтезовано нові багатофункціональні поліметакрилатні присадки, вивчено їх функціональні властивості, розроблено технологію синтезу та запропоновано мастильну композицію із використанням створеної присадки.

2. Визначені оптимальні умови синтезу децилметакрилату, що дозволяють отримувати мономер високої якості (чистота 99,7 %, забарвлення 5 одиниць за йодною шкалою) з виходом 98 % мас. Встановлено основні кінетичні закономірності етерифікації деканолу-1 метакриловою кислотою.

3. Вперше одночасною етерифікацією тетраметиленгліколю метакриловою та саліциловою кислотами синтезовано діестер - тетраметиленсаліцилат-метакрилат, визначено його фізико-хімічні характеристики та доведено будову даними ІЧ- та УФ-спектроскопії, елементного аналізу, молекулярної рефракції.

4. Встановлено кінетичні параметри синтезу як окремої, так і сумісної етерифікації тетраметиленгліколю метакриловою та саліциловою кислотами, та встановлено ускладнення протонування саліцилової кислоти. Зменшення у 7-9 раз ефективної константи швидкості під час сумісної етерифікації пояснюється сповільненням етерифікації другої гідроксильної групи моноестерів.

5. Встановлено, що під час радикальної полімеризації децилметакрилату з тетраметиленсаліцилатметакрилатом у кількості до 20 % мас. утворюються кополімери, молекулярна маса яких становить (7-10)103 г/моль.

6. Встановлено, що термоокиснювальна стабільність кополімерів децилметакрилату з тетраметиленсаліцилатметакрилатом (10 % мас.) на 30 % вища за термоокиснювальну стабільність полімерів товарних присадок ПМА-В та ПМА-Д, а також кополімерів децилметакрилату зі стиролом, інденом, тетрадеценом.

7. Встановлено, що для досягнення високих в'язкісно-температурних характеристик (ІВ = 150-198) оптимальне значення концентрації присадки в оливі як нафтено-парафінової основи, так і нафтено-ароматичної основи становить 2 % мас., а тетраметиленсаліцилатметакрилату у структурі присадки - 8 % мас.

8. Кополімери децилметакрилату з тетраметиленсаліцилатметакрилатом збільшують загущувальну здатність полімерів у 3 рази порівняно з полідецилметакрилатом та досягають рівня товарних присадок Паратон 8900, Лубризол 7067, Шелвіс-50, збільшують ІВ вихідної оливи у 1,8 - 2,2 рази (3 90 до 158 - 198), знижують температуру застигання олив з від мінус 23 до мінус 50оС та дозволяють отримати оливи з динамічною в'язкістю до 400 Па·с, збільшують термоокиснювальну стабільність олив у 2 - 4 рази порівняно з полідецилметакрилатом та підвищують стійкість до механічної деструкції у 3 рази.

Полімери модифіковані тетраметиленсаліцилатметакрилатом можуть бути використані як ефективні в'язкісні присадки, що володіють депресорними та антиокислювальними властивостями, а також стійкістю до термоокиснювальної і механічної деструкції. З використанням синтезованого кополімеру ПМА5 створена мастильна композиція, яка відповідає вимогам на оливу 15W/40 SF/CC.

Література

1. Лазутіна О.М., Македонський О.А., Волошинець В.А. Дослідження властивостей модифікованої поліметакрилатної присадки // Вісник Національного університету „Львівська політехніка” - 2004. - № 497. - С. 41-43.

2. Лазутіна О.М., Волошинець В.А. Кінетичне дослідження естерифікації деканолу-1 метакриловою кислотою // Вопросы химии и химической технологии - 2004. - №2. - С. 104-107.

3. Лазутіна О.М., Македонський О.А., Волошинець В.А. Дослідження в'язкісних властивостей олив загущених полімерами // Вісник Національного університету „Львівська політехніка” - 2004. - № 516. - С. 49-51.

4. Лазутіна О.М., Волошинець В.А., Македонський О.А., Стахурський О.Д. Синтез та властивості естерів на основі тетраметиленгліколю // Украинский химический журнал - 2006. - №6. - т. 72. - С. 125-128.

5. Пат. №5810 А України, МКИ С 10 М 119/08, 145/04. Спосіб отримання поліметакрилатної присадки до олив / Лазутіна О.М., Волошинець В.А., Стахурський О.Д., Македонський О.О.. - №20040807182; Заявл. 30.08.2004; Опубл. 15.03.2005, Бюл. №3, 2005 р. - 2с.

Размещено на Allbest.ru