Типи зерносховищ. Режими зберігання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Типи зерносховищ. Режими зберігання

План

1. Основні типи зерносховищ

2. Режими зберігання зерна

Питання, що винесені на самостійну роботу

3. Дезінсекція, дератизація, санітарний режим в складських приміщеннях

4. Втрати при зберіганні зерна, шляхи їх скорочення

5. Зберігання хмелю

1. Основні типи зерносховищ

На підприємствах пивоварної промисловості зерно зберігають в амбарах ( складах) і силосних елеваторах.

Амбари - це дерев'яні або цегляні будівлі, зерно в яких зберігають безпосередньо на підлозі (підлогове зберігання) або в засіках (засікове зберігання). Засіка - це частина складу, відгороджена розбірними стінками або дошками. Дно засіки горизонтальне або має нахил 35є до місця випуску зерна, яке закривається засувкою.

Цей спосіб зберігання зараз майже не використовують.

До зерносховищ ставлять багато вимог, але всі вони спрямовані на забезпечення зберігання зерна з мінімальними втратами, без зниження якості і з найменшими витратами.

Зерносховища повинні виключати попадання вологи всередину приміщення, забезпечувати добру ізоляцію від проникнення ґрунтових вод. Вони повинні запобігати доступу шкідників до зерна.

Обробка зерна в зерносховищах супроводжується виділенням великої кількості пилу і утворенням відходів. Тому вони повинні мати добру аспірацію та спеціальні бункери для відходів. Зерносховища повинні бути надійно зв'язані з під'їзними коліями.

Силосами називають високі, прямокутної, квадратної або круглої форми засіки (банки), з яких розвантаження зерна відбувається самотечією. Силосні зерносховища, які обладнані машинами для приймання, переміщення, зважування і очистки зерна, називаються елеваторами.

Переваги зерносховищ елеваторного типу:

1. Повна механізація робіт, які забезпечують збереження зернової маси.

2. Полегшення проведення заходів, що забезпечують провітрювання зернових мас.

3. Краща ізоляція від дії зовнішнього середовища (коливання температури, опадів, ґрунтових вод).

4. Спрощується боротьба з комахами і кліщами

5. Виключається можливість втрат зерна гризунами і птахами

6. Для силосів потрібна менша площа

Недоліки елеваторних силосів:

1. Більші затрати на будівлі

2. Неможливо зберігати тривалий час зерно з більшою вологістю та наявністю домішок

2. Режими зберігання зерна

Розрізняють зберігання зернової маси в сухому стані, охолодженому і ще при активному аеруванні та без доступу кисню.

Зерно в сухому стані (вологість 12-14%) і відсутності зернових шкідників знаходиться у стані анабіозу і зберігається 2-4 роки в амбарних сховищах і 2-3 роки у силосах. Зерно попередньо очищують і знезаражують, а якщо вологе - підсушують чи то на сушарках при температурі не більше 50єС, чи то при провітрюванні на сонці.

Зберігання зерна в охолодженому стані засноване на тому, що при низьких температурах усі живі компоненти зернової маси значно знижують або зовсім припиняють свою життєдіяльність. Завдяки низькій теплопровідності зернової маси її охолоджений стан може зберігатися довгий час і тим самим законсервувати зерно. Консервуючи температури -10…-5єС (нижчі не бажані).

Під час зберігання контролюють температуру: взимку температура повинна дорівнювати температурі повітря на вулиці або бути на 2-3єС вище і не більше, а влітку - не більше 20єС. Підвищення температури більше вказаних норм свідчить про самозігрівання. При зберіганні на підлозі сухе зерно закладають шаром 4-5 м, а при вологості більше 17% висоту насипу різко знижують в залежності від пори року і температури зернової маси до 2,5-1 м.

В силосах сухе зерно завантажують на 100%, зерно підвищеною вологістю - на 3/4, а при вологості 19% - зерно не завантажують в силоси взагалі.

При зберіганні зерно повинно постійно провітрюватися шляхом продування повітрям, або вентилювання зерна проводять шляхом перекачування із силоса в силос в елеваторних зерносховищах, або перекиданням за допомогою спеціальних механізмів із одного місця на інше. Інколи використовують активне вентилювання за допомогою вентиляторів і повітряно-розподільчої системи каналів, по яких нагнітається в повітряну масу.

Зберігання ячменю без доступу кисню на солодових й пивоварних заводах не практикують, тому що воно знижує проростання.

При зберіганні зерно насипають шаром, висота якого визначається в залежності від вологості зерна і пори року. Також потрібно враховувати цільове призначення зерна. Так, зерно, яке призначене для виробництва солоду, з метою зберігання його здібності до проростання зберігають в шарі меншої висоти, чим зерно, яке призначене для розварювання на спиртовому заводі.

Режим зберігання в амбарних зерносховищах

Висота шару зерна в амбарах, призначеного для приготування солоду, при вологості зерна до 14% в теплу пору року може бути 2-3 м, в холодну пору - 3-4 м; при вологості 14-15% відповідно 1-2 м влітку і 2-3 м взимку. Якщо вологість 17% і більше , то 1-2,5 м.

Режим зберігання зерна в силосних елеваторних зерносховищах

Силоси завантажують зерном повністю при вологості до 14%, а при вологості 14-15% - на ѕ висоти. Допускається в обмежені терміни зберігати в силосах зерно вологістю 16-18% при умові обов'язкового охолодження його до мінусових температур перед засипом. Забороняється зберігати зерно вологістю 19%.

Температурний режим той же самий, як і в амбарних зерносховищах.

Санітарний режим у складських приміщеннях

Зерносховища повинні виключати попадання вологи всередину приміщення, забезпечувати добру ізоляцію від проникнення ґрунтових вод, а зерно в них не повинно нагріватись та піддаватись дії навколишнього середовища. Вони повинні запобігати доступу шкідників до зерна.

Перед прийомом зерна нового врожаю зерносховища треба ретельно очистити від залишків зерна, пилу, сміття та ін., продезинфікувати, провітрити, якщо потрібно - відремонтувати. Усе сміття, зібране при очистці зерносховищ та території, що прилягає до них, спалюють.

Шкідники зерна

До шкідників зерна відносяться ряд комах (найчастіше амбарний довгоносик, зернова міль, кліщі), та гризуни (миші та пацюки).

Рис. Шкідники пивоварного ячменю: а) кліщ, б) довгоносик

пивоварний санітарний зерносховище шкідник

Амбарний довгоносик - жучок з головою витягнутою в трубочку, яку називають носиком або хоботком, тому і довгоносик. Самка хоботком вигризає в зерні ямку і відкладає в ній яйце, поверхню ямки зразу закриває липкою рідиною, яка швидко твердіє, утворюючи пробку. Із яйця утворюється личинка, яка потім перетворюється на лялечку, а далі - на жука. Молодий жук із середини вигризає дірку і виходить назовні. На всіх етапах довгоносик живиться ендоспермом і в кінці розвитку маємо пусті оболонки зерна. Одна самка може відкласти до 250 яєць, повний цикл розвитку 28-30 діб, в сприятливих умовах може дати п'ять поколінь.

Довгоносики розвиваються найкраще у вологому зерні при температурі 20-25єС, не люблять протягів та уникають світла, засобом боротьби з ними є низька температура: при температурі -10єС жук гине за 24 години. Жук має чорний колір, легко прикидається мертвим.

Розрізняють три ступеня зараження довгоносикам.

І ступінь - до 10 од на кг.

ІІ ступінь - до 100 од. на кг

ІІІ ступінь - більшу 100 од на кг.

Рис. Ячмінь пошкоджений довгоносиком

Кліщі - відносяться до павукоподібних, їх існує декілька видів. Кліщі мають 4 пари ніжок, які мають нігтики або присоски, тому легко прикріплюються до зерна. Самки відкладають яйця і розвиток їх відбувається за схемою: личинка, німфа перша, німфа друга, дорослий кліщ. Поражають в основному вологе зерно (W > 14%) і в основному зародок, таке зерно не проростає. Кліщі в основному розмножується на голозерних культурах. Розміри кліща від 0,3 до 0,55 мм. Оптимальна температура розвитку 18-32єС. Основні заходи боротьби з ними: низька температура зберігання, сушка зерна перед зберіганням.

Розрізняють три ступеня зараження:

І ступінь - від 1 до 20 од. кліщів на 1 кг зерна.

ІІ ступінь - більше 20 од. кліщів на 1 кг зерна.

ІІІ ступінь - суцільний шар на поверхні зерна.

Гризуни. Із гризунів найчастіше зустрічаються миші та пацюки. Основна шкода від них, що вони багато з'їдають зерна, руйнують сховища, забруднюють зернову масу екскрементами.

Всі методи боротьби з комахами називаються дезінсекцією. Розрізняють попереджувальні та знищувальні заходи. В якості попереджувального засобу застосовують вологу дезінсекцію порожніх зерносховищ перед прийманням зерна. Для цього застосовують розчин гідроксиду натрію, емульсії концентрату зеленого масла КЗМБ, мінерально-маслянистого концентрату і вапняно-гасову емульсію та інші сучасні методи боротьби з шкідниками.

Для шкідників, які розвилися в зерновій масі, застосовують газову дезінсекцію хлорпікрином, діхлоретаном і сірководнем. Щоб гази мали змогу проникнути в товщу зернової маси, в неї вводять дерев'яні трубки з поздовжніми прорізями. В ці трубки вставляють фітілі, які просочені хлорпікрином. Газову дезінсекцію проводять спеціалізовані організації, які мають на це дозвіл (санітарно-епідеміологічні станції).

Довгоносик, зернова міль і кліщі шкідливі не тільки тим, що вони поїдають зерно, а також і тим, що відкладають екскременти, котрі служать осередком для розвитку мікроорганізмів і самозігріву зерна. Для знищення комах застосовують інсектициди - хімічні засоби: ДДТ-4,4-дихлордифенілтрихлорметилметан, гексахлоран, диетил-4-нітрофенілтіофосфат, тетраетилпірофосфат та інші сучасні заходи. Це інсектициди контактної дії (отрута повинна попасти на тіло комахи). Зерно, яке обробляють змішують з невеликою кількістю сухого інсектициду в порошкоподібній формі або в вигляді водної емульсії. Оброблене зерно повинне зберігатись до зникнення токсичності, тобто від декількох неділь до декількох місяців.

З інших хімічних речовин в якості інсектицидів приміняють фумиганти - засоби для фумігації (газового обеззаражування) складських приміщень і зерносховищ. Вони діють на комах через дихальні органи і поверхневий покрив. Більшість фумігантів - летючі органічні речовини. Основним із них є діхлоретан CH₂Cl - CH₂Cl - рідина, яка закипає при 83,7єС. Він легко летучий і порівняно важко займається.

Обробку складських та інших приміщень проводять із балонів. Тривалість обробки - декілька годин, після чого фуміганти необхідно видалити потоком чистого повітря.

Мишевидні гризуни. Ці шкідники (сірий пацюк, чорний пацюк, хатня миша) в змозі знищити велику кількість зерна. Найбільш небезпечний із них є сірий пацюк. Один пацюк з'їдає за рік до 25 кг зерна. Якщо врахувати, що пацюк дає до 7 пометів в рік і до 3 діточок в пометі, то зрозуміла величезна шкода, яка завдається цими гризунами. Але пацюки не тільки знищують зерно, але й руйнують будови. Миші розмножуються так же швидко, як і пацюки, і приносять таку ж шкоду.

Всі заходи боротьби з гризунами називаються дератизацією. Як і дезінсекція, дератизація буває попереджувальна і знищувальна. Боротьба з гризунами заклечається, перш за все в будові непроникних для них підлоги і нижніх частин стін. Для знищення миловидних гризунів можна застосовувати газову дератизацію, а також застосовують приманки і обпилювання ходів та нір гризунів, отруєні сильними отрутами (фосфід цинку, жовтий фосфор, фтористий натрій, нафтилмочевина та ін.). Організована боротьба з гризунами здійснюється дезінфекційними станціями.

4. Втрати при зберіганні зерна, шляхи їх скорочення

Зберігання великих мас зерна - складне завдання й пояснюється це передусім особливостями самого об'єкта зберігання. Річ у тім, що зернова маса є живою біологічною системою, у якій відбуваються різноманітні фізіолого-біохімічні процеси, інтенсивність яких великою мірою залежить від умов збереження. Якщо умови сприяють життєвим процесам, неминучі втрати маси зерна і можливе зниження її якості.

У процесі зберігання на зерно ячменю негативно впливають м/о, що знаходяться на його поверхні, а також різноманітні шкідники. Активний їх розвиток у зерновій масі супроводжується зменшенням кількості й погіршенням якості зерна. Слід урахувати й те, що продукти життєдіяльності деяких із них мають токсичні властивості. Все це зумовлює необхідність надійного захисту зерна при зберіганні від впливу м/о і шкідників.

Таким чином, втрати ячменю при зберіганні можна розділити на біологічні й механічні.

Біологічні втрати маси і втрати в якості зерна:

- дихання;

- проростання;

- розвиток м/о;

- розвиток комах і кліщів;

- самозігрівання;

- знищення гризунами;

- знищення птахами

Механічні втрати маси і втрати в якості зерна:

- травми;

- розпилення - внаслідок видалення із зернової маси органічних часток;

- просипи.

Щоб зменшити втрати при зберіганні зерна потрібно:

- весь час спостерігати за вологістю зерна і регулювати її;

- забезпечити ячмінь від попадання м/о і шкідників;

- забезпечити зерносховище від гризунів;

- забезпечити між зернову вентиляцію;

- не допускати проростання.

Зберігання хмелю.

Хміль на підприємства поступає спресованим і упакованим в щільні подвійні мішки або у вигляді балотів. Зберігають хміль в сухому темному приміщенні з низькою температурю (0,5-2°С). Висока температура, підвищена вологість і сонячне світло в приміщенні несприятливо відображаються на зберігання хмелю. Склади хмелю обладнані стелажами на висоті 20 см від підлоги, що запобігає хміль від відпотівання. Мішки з хмелем встановлюють на стелажі з деяким нахилом, так щоб доторкалися лише верхньою частиною. Між рядами залишають прохід не менше 0,5 м. В складі присутня вентиляція для підтримки нормальної вологості хмелю і температури. Під час зберігання систематично виміряють температуру в складі і температуру хмелю в мішках. Зберігається хміль в мішках біля одного року, а в балотах - до 2 років.

Хмелеві екстракти зберігаються на протязі чотирьох років.

Брикетований хміль пакують в брикети масою 280-300 г в полімерну плівку під вакуумом. Зберігання хмелевих брикетів в нормальних умовах дозволяє зберегти всі цінні речовини хмелю на протязі року.

Література:

1. Домарецький В.А. Технологія солоду та пива.- К.:Урожай,1999.

2. Колотуша П.В. Технологія виробництва пива.- К.:УСДО, 1995. 3. Колчева Р.А., Ермалаева Г.А. Производство пива и безалкогольних Напитков. - М.: Пищ. промышленностьсть, 1985.

4. Чукмасова М.А.,Рудольф В.В. Технология пива и безалкогольних напитков.- М.: Пищ. пром-сть, 1971.

5. Мальцев П.М. Технология бродильных производств.- М.: Пищ. пром-сть, 1980.

6. Колотуша П.В. Виробництво солоду.-К.: УСДО,1995.

7. Балашов В.Е., Рудольф В.В. Техника и технология производства пива и б/а напитков.- М.: Легкая и пищевая промышленность, 1981.

8. Домарецький В.А. Технологія екстрактів, концентратів, напоїв із рослинної сировини. - Вінниця: Нова книга, 2005.

9. Колотуша П.В., Кошова В.М. Сировина для виробництва пива.- Київ: НМК ВО, 1991.

10. Фертман Г.И., Шойхет М.И. Технология продуктов брожения. - М.: Высшая школа, 1976.

11. Министерство пищевой промышленности СССР. Технологическая инструкция по производству безалкогольных напитков и кваса.- М.: Легкая й пищевая промышленность, 1984.

12. Ильинич В,В. Технология спирта и спиртопродуктов. - М.: Агропромиздат, 1987.

13.Фертман Г.И., Шойхет М.И. Биохимические и технологические основы бродильных производств. - М.: Пищевая промышленность, 1970.

Размещено на Allbest.ru