Ресурсно-виробнича стадія еколого-технологічного циклу виробництва продуктів харчування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ресурсно-виробнича стадія еколого-технологічного циклу виробництва продуктів харчування

Клименко О.М.

Анотації

Наведена характеристика ресурсно-виробничої стадії еколого-технологічного циклу виробництва продуктів харчування. Показані основні фактори впливу на якість сільськогосподарської продукції і навколишнє природне середовище на цій стадії. Визначені пріоритетні завдання.

The description of resource - productive stage of ecotechnological cycle of fours staff production is suggested. The main factors of influence on the quality of agricultural production and environment production in this stage are shown. The priority aims are determined. екологічний продукт харчування

Оцінка якості може розглядатися як основа формування всього механізму управління якістю продукції на всіх стадіях еколого-технологічного циклу продукції (ЕТЦ) (рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Схема еколого-технологічного циклу виробництва продуктів харчування

На першій стадії продуктів харчування не існує, а присутня лише біомаса або сільськогосподарська сировина, яку ми отримуємо, використовуючи ґрунтовий покрив та інші природні ресурси. Н.Ф. Реймерс визначає природні ресурси як природні об'єкти і явища, що використовуються для прямого і непрямого споживання, які сприяють створенню матеріальних благ, відтворенню трудових ресурсів та підтримці умов існування людства 1.

Слід зауважити, що в ресурсно-сировинній та інших стадіях еколого-технологічного циклу виробництва продуктів харчування крім природних ресурсів задіяні такі ресурси, як трудові і матеріальні. При цьому головним фактором являються трудові (в тому числі й інтелектуальні) ресурси як джерело найважливішої виробничої сили. Оцінити трудові ресурси можна, використовуючи такий показник, як індекс людського розвитку.

Не менш важливим являється фактор матеріальних ресурсів. До матеріальних ресурсів відносяться засоби виробництва, знаряддя праці, предмети праці, технології, що використовуються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції.

Особлива роль належить ґрунтовому покриву, який виступає не тільки як предмет праці, але виконує також функцію засобу праці. За Н.Ф. Реймерсом ґрунтовий покрив використовується як засіб праці. Слід зауважити, що природні ресурси в еколого-технологічному циклі виробництва продуктів харчування використовуються також як джерела енергії (пальне) та генетичний фонд (для виведення нових сортів і порід). Природні ресурси, залучаючись в процес виробництва сільськогосподарської продукції і піддаючись впливу праці, стають с/г сировиною, якій в свою чергу ще передує подальша переробка (зерно, насіння соняшника, цукрові буряки, шерсть, і т.д.).

На якість продуктів харчування, їх безпечність для споживача і середовища, поряд із технологіями визначальну роль здійснює якість сільськогосподарської продукції (сировини), яка залежить від якості природних ресурсів, а в найбільшій мірі від земельних ресурсів (ґрунтового покриву).

Земля, як природний ресурс, зазнає зростаючого природного і антропогенного впливу. При цьому, якщо природні чинники майже не порушують хід геологічних процесів, то антропогенний вплив на ґрунти спричиняє їх деградацію, а відтак і погіршує їх якість. В Україні темпи деградації ґрунтів і погіршення їх якості зросли у перехідному періоді реформування сільськогосподарського виробництва (1990-2004 роки), коли ґрунти використовувались за рахунок природної родючості без будь-яких компенсаційних витрат. В контексті екологічного стійкого розвитку сільськогосподарського виробництва якість ґрунтів слід розглядати як їх здатність забезпечувати вирощування безпечної та поживної продукції рослинництва, що безперервно підтримується тривалий час без шкідливої дії на навколишнє середовище. Тому слід зауважити, що якісний агроекологічний стан ґрунтового покриву є запорукою отримання якісної сільськогосподарської продукції. Останнє часто обумовлюється рівнем їх використання. Як свідчать наукові розробки, при отриманні сільськогосподарської сировини можливі три рівні використання ґрунтів (земельних ресурсів), а саме: перший - розширене відтворення їх родючості (при зростанні показників родючості); другий - підтримання родючості на попередньому рівні (показники родючості майже не змінюються); третій - втрати родючості ґрунтів (показники родючості ґрунтів знижуються). Зрозуміло, що найбільш небажаним є третій рівень, який обумовлений застосуванням недосконалих технологій вирощування сільськогосподарської продукції при від'ємному балансі органіки та макро- і мікроелементів, використанням важкої сільськогосподарської техніки, що призводить до переущільнення ґрунтів, а також таких засобів обробітку ґрунту, що в кінцевому результаті призводять до погіршення агроекологічного стану ґрунтів та їх деградації. На цих деградованих ґрунтах стає практично неможливо отримати екологічно чисту сировину та продукцію.

Перший рівень надзвичайно затратний і в якійсь мірі може бути реалізованим на невеликих ділянках (фермерських, присадибних, дачних).

Відомо, що основними видами деградації ґрунтів являються: ерозія; зменшення вмісту гумусу; руйнування структури ґрунтів та їх переущільнення; забруднення ґрунтів мінеральними добривами, важкими металами, радіонуклідами та промисловими відходами; локальне та регіональне підкислення ґрунтів; підтоплення; засолення; відчуження ґрунтів на цілі, що не пов'язані з їх використанням в сільськогосподарському і лісовому господарствах.

Як відомо, на стан використання земельних ресурсів у сільському господарстві в значній мірі впливає водна і вітрова ерозія. Їх наслідками є зниження родючості ґрунтів, зменшення врожайності сільськогосподарських культур та спад виробництва сільськогосподарської продукції. Хоча водна і вітрова ерозія є природними явищами, але вони в значній мірі залежать від діяльності людини. Ерозія виникає в результаті вирубки ґрунтозахисних лісів, недотримування правильних сівозмін, розорювання крутих схилів, порушення трав'яного покриву тощо. На період 01.01.1995 року в Україні 10.2 млн. га орних земель пошкоджено водною, 5.0 млн. га вітровою ерозією, 10 млн. га мають надмірну кислотність, а 4 млн. га перезволожено.

Тому в сільському господарстві потрібно впроваджувати комплекси протиерозійних заходів, а саме: агротехнічних, лукомеліоративних та системи лісомеліоративних насаджень.

Як свідчать сучасні наукові дослідження, найкращих результатів вдається отримати шляхом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва із застосуванням енергонасичених технологій, відтворення родючості ґрунтів за рахунок вирощування багаторічних трав та використання органічних добрив, меліорантів і сидератів.

Іншими не менш важливими факторами впливу на якість сільськогосподарської сировини є вплив атмосфери та гідросфери. Через атмосферу здійснюються основні процеси біосфери - фотосинтез, обмін енергією і інформацією. Вона захищає живі організми від дії космічних випромінювань та регулює добовий і сезонний тепловий режим.

Для нормальної життєдіяльності людини і всіх живих організмів потрібне не лише повітря, але й певна визначена його чистота. Під впливом виробничої діяльності людини постійно відбувається зміна характеристик і властивостей атмосферного повітря. На сьогодні в Україні не залишилось таких районів, де б повітря зберегло природну чистоту і якість, а в деяких промислових районах (Донецький та Придніпровський регіони) та навколо обласних центрів стан атмосфери катастрофічний. Забруднення із атмосфери попадає спочатку у воду та ґрунти, потім в сільськогосподарську сировину, а в кінцевому варіанті - в організм людини з продуктами харчування.

Деякі дослідження вказують на те, що США внаслідок забруднення повітря недоотримують 5-10% сільськогосподарської продукції, що складає 3,5-7 млрд. доларів у рік.

Чиста прісна вода на сьогодні є особливо важливим природним ресурсом, значення якого збільшується з кожним роком, оскільки її потреба постійно зростає. Це пов'язане із швидким зростанням чисельності населення планети, інтенсифікацією сільського господарства та розвитком водоємких виробництв. Але крім кількісного виснаження водних ресурсів відбувається зміна їх якісного стану за рахунок забруднень, спричинених скидом стічних вод промислових підприємств і комунальних господарств, стоками зрошувальних систем, поверхневими стоками з полів та інших сільськогосподарських об'єктів, атмосферними опадами. Тому їх раціональне використання і охорона набувають глобального характеру.

Оскільки водоємкість технологій виробництва продуктів харчування дуже висока (на виробництво 1 тисячі умовних банок консервів, в залежності від їх виду і типу тари, витрачається до 20 м 3 води, на виробництво 1 т м'яса - більше 15 м 3, молока - 8 м 3), а сільське господарство є взагалі основним споживачем прісної води (70% її загального використання, причому більша кількість використовується в зрошувальному землеробстві), то стає зрозумілим наскільки важливу роль відіграє її якісний склад [2].

Тому до якості води висуваються певні вимоги в залежності від сфери її використання. Якість поверхневих вод нормується для трьох категорій водокористувачів (водоспоживачів):

- господарсько-питне;

- культурно-побутове;

- рибогосподарське.

Господарсько-питне водоспоживання включає забір води для потреб населення та підприємств харчової промисловості. Для перших двох категорій визначальними є санітарно-гігієнічні норми (табл.1)[3].

Крім нормативів наведених у таблиці 3.4., необхідно дотримуватись гранично допустимої концентрації (ГДК) шкідливих речовин для понад 2330 інгредієнтів.

Таблиця 1

Загальні вимоги до складу і властивостей води водних об'єктів, що використовуються для господарсько-питних і культурно-побутових цілей.

Вони об'єднані в діючих Санітарних нормах у групи за лімітуючими ознаками шкідливості (ЛОШ): санітарно-токсикологічні, загально-санітарні та органолептичні, де ГДК - це максимальна концентрація речовин у воді, яка не здійснює впливу на здоров'я людини [4]. Якщо вода входить до складу готової харчової продукції, то вона повинна відповідати вимогам ГОСТ 2874-82 "Питна вода".

При використанні води для технічних потреб - вона повинна відповідати вимогам в залежності від конкретного технологічного процесу. Важливе значення також має якість поливної води при зрошенні. Важливими показниками є вміст у поливній воді іонів натрію, кальцію, магнію та їх співвідношення. Гранично допустимі концентрації деяких речовин у поливній воді (за М.Ф. Будановим) наведені у табл.2 [5].

Таблиця 2

Гранично допустимі концентрації речовин у поливній воді

На сьогодні водні ресурси України найбільше потерпають від підприємств промисловості, комунального та сільського господарства за рахунок неефективної роботи очисних споруд та їх надзвичайного перевантаження.

Сільське господарство використовує земельні, водні, ґрунтові, рослинні, тваринні й енергетичні ресурси, а також забруднює навколишнє середовище і сприяє їх деградації більше, ніж будь-яка інша діяльність людини.

Сільське господарство - одна з основних галузей матеріального виробництва, вирощування сільськогосподарських культур і розведення сільськогосподарських тварин з метою отримання продуктів харчування і сировини для промисловості. Основні галузі - рослинництво і тваринництво, в які входять більш дрібні галузі, що диференціюються в свою чергу за групами сільськогосподарських культур, видами сільськогосподарських тварин і т. д.

В процесі розвитку суспільства мінялися характер і масштаби впливу людини на природу. Розвиток сільського господарства в більшості випадках супроводжувався повним викоріненням первинного рослинного покриву на величезних територіях, звільнювалося місце для незначної кількості відібраних людиною найбільш придатних для харчування видів рослин. Вони поступово окультурювались і організовувалося їх постійне вирощування. На земній кулі існує близько 80 тисяч їстівних рослин, але людина використовує в їжу тільки 30 культур. Чотири з них - пшениця, рис, кукурудза і картопля - дають нам більше продуктів харчування, ніж інші культури взяті разом [6]. До інших основних продуктів відносяться риба, м'ясо, молоко, яйця і сири. Однак м'ясо і продукти тваринного походження мають зависоку вартість для більшості людей. Відбувається втрата енергії при подовженні харчового ланцюга.

В міру зростання доходів люди починають споживати зерно побічно, згодовуючи його худобі, а вже потім споживаючи саму худобу. У промислово розвинутих країнах домашнім тваринам згодовується майже половина річного виробництва зерна.

Сьогодні практикуються такі сільськогосподарські системи:

- Індустріальне сільське господарство. Характеризується орієнтацією на вирощування великих врожаїв монокультур або розведення конкретних видів домашніх тварин для продажу. Витрачається велика кількість сонячної енергії й енергії викопного палива. Цей вид сільського господарства розповсюджений у промислово розвинутих країнах.

- Плантаційне сільське господарство. Спеціалізується на вирощуванні тропічних культур, таких як банани, кава і какао, переважно для продажу в розвинуті країни.

- Дрібнотоварне сільське господарство. Традиційне дрібнотоварне господарство забезпечує потреби родини самого фермера, а надлишок, отриманий у родючі роки, продається або зберігається. Використовується сонячна енергія поряд із працею людей і тяглової худоби. Три основних типи дрібнотоварного сільського господарства - перелогова система землеробства, при якій обробляються невеликі ділянки землі в тропічних лісах, інтенсивне землеробство на порівняно невеликих ділянках землі і кочове скотарство. Ця система ведення сільського господарства характерна для сільських районів країн, що розвиваються, де проживає половина населення Землі.

Індустріальне сільське господарство вимагає інтенсивного використання капіталу й енергії, дрібнотоварне - праці людей і тварин, а кочове скотарство - інтенсивного використання землі. Сьогодні і в майбутньому на земній кулі більш ефективною і потрібною бачиться система інтенсивного дрібнотоварного сільського господарства, оскільки ця система вимагає малої кількості землі, капіталів і енергії викопних видів палива [2].

Стан навколишнього середовища в сільському господарстві залежить також від того, наскільки науково обґрунтованим є проведення меліоративних робіт. Надмірність при проведенні осушувальних робіт може привезти до зниження рівня ґрунтових вод, висихання лісів та іншої рослинності, гибелі тваринного світу. Науково необґрунтоване зрошення може призвести до заболочення земель та їх засолення.

Крім цього, неправильне зберігання та нелімітоване внесення мінеральних добрив і засобів захисту рослин призводить до таких наслідків, як забруднення ґрунтів, води, атмосферного повітря, погіршення якості врожаю сільськогосподарських культур, а в кінцевому варіанті до погіршення здоров'я людей.

Безгосподарність у використанні тваринницьких комплексів може значно ускладнювати екологічну ситуацію в сільському господарстві. Стоки комплексів забруднюють ґрунти, водойми, ґрунтові води та атмосферне повітря.

Отже, пріоритетними завданнями цієї стадії є:

- використання якісного насіннєвого матеріалу;

- встановлення при будівництві тваринницьких комплексів і ферм санітарно-захисних зон в залежності від виду і кількості тварин;

- збереження родючості ґрунтів;

- мінімізація забруднення ґрунтів, повітря, поверхневих вод, що досягається за рахунок науково обґрунтованих норм внесення мінеральних добрив, меліорантів і засобів захисту рослин;

- використання досконалих, екологічно безпечних, ресурсозберігаючих сільськогосподарських технологій.

Щоб запобігти забрудненню навколишнього середовища в сільському господарстві потрібно завжди у виробничих процесах враховувати екологічні фактори, а застосування технічних засобів повинно вимагати наукового підходу та виваження. Тільки екологізація сільського господарства забезпечить зростання виробництва сільськогосподарської продукції та поліпшить її якість. За допомогою правових важелів та шляхом регулювання цін потрібно заохочувати ті господарства, які виробляють екологічно чисту, якісну продукцію. А виробництво сільськогосподарської продукції, в якій вміст радіонуклідів, важких металів, нітратів, нітритів, пестицидів та інших шкідливих речовин перевищує гранично допустиму концентрацію, повинно бути економічно невигідним. Тому пріоритетом в кінцевому варіанті є отримання якісної сільськогосподарської сировини.

Література

1. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. - М.: Мысль, 1990. - 637с.

2. Некос А.Н., Праченко Т.А., Леонов А.Ю. Экология и проблемы безопасности товаров народного потребления: Учебное пособие. - Харьков: ХНУ, 2001. - 284 с.

3. Водное хозяйство / Под. ред. И.И. Бородавченко - М.: Агропромиздат, 1988. - 400 с.

4. Каленіченко Л.І., Карук Б.П., Тишенко О.І. Управління водогосподарськими комплексами: Навчальний посібник. - К.: ДІУЕВР, 2000. - 328 с.

5. Бабенко Ю.О., Дупляк В.Д. Охорона природи при меліорації земель. - К.: Урожай, 1988. - 264 с.

6. Степановских А.С. Охрана окружающей среды: Учебник для вузов. -М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2001. - 559 с.

Размещено на Allbest.ru