Катерина Білокур

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАТЕРИНА БІЛОКУР

(1900-1961)

білокур українська художниця

Катерина Білокур народилася в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер це Яготинський район Київської області), коли саме до кінця не з'ясовано. Офіційною датою її народження було, зрештою, визнано 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Це було логічніше за все, адже - це день святої великомучениці Катерини.

Приблизно у 6-7 років Катерина навчилася читати. Батько й дід спочатку допомагали їй у цьому, але були здивовані завзяттям і успіхами дівчинки. На сімейній раді було вирішено - у школу Катрю не віддавати, оскільки читати вона і так уміє, а економія одягу й взуття - величезна. Краще посадити її за прядку.

Коли саме майбутня художниця почала малювати - сказати важко, але, очевидно, це відбулося в дитинстві, а вже в отроцтві. Малювала вуглем на шматочках полотнини. У 14 років Катерину застали за цим безглуздим, як вважали родичі, заняттям і суворо заборонили малювати. Від тоді дівчинці доводилося творити потайки.

У 1922 чи 23 році Катерина Білокур (за однією версією - у календарі, за іншою - у часописі "Радянське слово") прочитала про Миргородський технікум художньої кераміки. Слово "кераміка" виявилося для неї незнайомим, а от слово "художній" було зрозумілим. Уперше покинувши Богданівку, Катерина Білокур вирушає до Миргорода. ЇЇ багаж складався із двох малюнків: "копія з якоїсь картинки" і начерк дідівської хати з натури, - виконаних уже не на полотнині, а на спеціально придбаного для цього випадку папері. Малюнки повинні були свідчити, що дівчина, справді, має талант, достатній для вступу до технікуму. Але розмова у Миргородському технікумі закінчилася одразу, як тільки виявилося, що дівчина не закінчила семирічки. На малюнки Каті навіть не глянули.

Незважаючи ні, на що, малювати Катерина не кинула. Вона ще завзятіше взялася за роботу, із надією повторити спробу. У 1928 році вона знову вирішує спробувати свої сили. Цього разу у Київському театральному технікумі. Однак і тут розмова закінчилася на документі про шкільну освіту.

Після чергової невдачі, Катря Білокур починає опановувати непросте ремесло художника сама. Малюнки вугіллям на шматочках полотнини залишилися в минулому. В минулому й картини, створені фарбами власного виготовлення на картоні й фанері. Аквареллю й олівцем вона завжди працювала мало і неохоче. Художницю найбільше приваблювали олійні фарби. Вони здаються їй сліпучими, навіть їх назви звучать казково: кіновар світло- і темно-червона, кобальт темно-синій, ультрамарин, кадмій червоний, краплак темно-рожевий... Це її улюблені фарби. Пензлі вона робить сама - вибирає з котячого хвоста волоски однакової довжини: 9, 12 або 36. Для кожної барви свій пензлик.

Наставники в оволодінні масляним живописом у Катрі Білокур усе-таки були. Хтось навчив її ґрунтувати полотно, тому що спочатку вона намагалася писати безпосередньо на полотні, але картини швидко темніли і жухли. Можливо, їй допоміг учитель Іван Григорович Калита, теж художник-аматор, а, можливо, - іконописець із Cмотриків, єдиний художник, якого поважав її батько. У 1934 Катя Білокур створює свою "Берізку" - одну із трьох картин, які принесли їй світову славу. Через рік народжується "Квіти над тином" - інший прославлений шедевр.

1939 рік визначив подальшу долю художниці. Гостюючи у сестри Люби Тонконіг, Катя почула по радіо пісню "Чи я в лузі не калина була?" у виконанні прославленої Оксани Петрусенко. Вражена піснею й голосом Катерина, посилає листа співачці. Вкладений у конверт разом із листом малюнок на шматочку полотна - калина, вразив Оксану Петрусенко. Вона радиться із друзями - Касіяном, Тичиною, іде у Центр народної творчості, викладає суть справи. У Полтаву надходить розпорядження - з'їздити у Богданівку, знайти Катрю Білокур, поцікавитися її роботами.

І от у село приїжджає Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Вражений роботами, декілька картин він забирає із собою в Полтаву, показує колезі і другу, художнику Матвієві Донцову. Було вирішено негайно влаштувати виставку. І в 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки Катрі Білокур, яка складалася з 11 картин.

Успіх величезний. Катерину Білокур преміюють поїздкою до Москви. Її супроводжує Володимир Хитько. Художниця відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей, музей Леніна. Головне враження - "малі голландці", художники-передвижники і французькі імпресіоністи. Якийсь час після цієї поїздки вона не могла писати. Але заспокоївшись, вона знову й знову пише квіти, які не може не писати, тому що краще за них немає нічого у світі. У 1941 році Катря Білокур створює відомі "Польові квіти".

Почалась війна. У 1944 році в Богданівку приїжджає директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай - запропонувати виставку і закупити картини. До речі, саме завдяки його старанням цей музей має найкращу колекцію робіт Катрі Білокур.

Одна за одною створює художниця свої прославлені картини - "Декоративні квіти" (1945), "Привіт врожаю" (1946), "Колгоспне поле" (1948-1949), "Цар Колос (1949), "Сніданок" ("Снідання") (1950), "Квітка і берізка ввечері" (1950), "Кавун, морква, квіти" (1951), "Квіти і виноград" (1953-1958), "У Богданівці на Загреблі" (1955), "Георгіни" (1957), "Півонії" (1958), "Натюрморт із колосками і глечиком" (1958-1959), "Букет цвітів" (1959)…

Квіти художниця писала завжди живі, з натури, нерідко поєднуючи в одній картині весняні о осінні - така картина створювалася природньо, з весни до осені. Працювала самозабутньо, але не поспішаючи. Була творцем пейзажів і портретів.

Повоєнна біографія богданівської письменниці дещо краща. У 1949 році була прийнятв до Спілки художників України, у 1951 - нагороджена орденом "Знак пошани", одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а 1956 року - Народного художника України. Твори Катерини Білокур регулярно регулярно експонують на виставках - у Полтаві, Києві, Москві та інших містах.

Три картини Білокур - "Цар-Колос", "Берізка" і "Колгоспне поле" - були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі 1954 року. Тут їх побачив Пабло Пікасо. Весь світ облетіли його слова: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!" Він порівнював Катерину з іншою великою художницею-самоучкою - Серафін Луїз із Сандлі.

У богданівської хукдожниці з'являються учні: Ольга Бінчук, Тамара Ганжа, Галина Самарська.

Думка переїхати до Києва так і залишилась мрією. Здоров'я Катерини Біолкур з кожним днем погіршується. 10 червня їй зробили операцію на ноги. Чи то невдалу, чи вже марну, але у той же день художниці не стало.

Хата Білокурів у Богданівці - давно вже Музей-садиба Катерини Білокур. Тут і вона сама, із трояндами - скульптура роботи Івана Білокура, племінника художниці, сина її брата Григорія Васильовича. Перед цією скульптурою через чверть століття після того, як велика "одержима" упокоїлася навіки.

Размещено на Allbest.ru