Культурні та духовні традиції країн Південно-Західної Азії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

Кафедра країнознавства і міжнародних відносин

Культурні та духовні традиції країн Південно-Західної Азії

(індивідуальна робота)

Зміст

1. Особливості культурного розвитку народів Південно-Західної Азії

2. Культурний розвиток Ізраїлю

3. Основні риси культурного розвитку Туреччини

4. Основні риси національно-культурного розвитку Сирії

5. Культурний розвиток Афганістану

Література

азія національний мистецтво туреччина

1. Особливості культурного розвитку народів Південно-Західної Азії

Південно-Західна Азія охоплює Передньоазіатські нагір'я, Сирійсько-Палестинські гори, Аравійський півострів і Месопотамію. Тут розташовано 16 незалежних держав. Разом із сусідніми країнами Африки Південно-Західну Азію називають Близьким і Середнім Сходом чи просто „Перехрестям”. Тут на стику Європи, Азії і Африки розпочалась історія людства, виникло зрошуване землеробство, утворилися перші держави, винайдено алфавіт, зародилися релігії іудаїзму, християнства та ісламу. Близький Схід завжди був бажаним здобутком для іноземних завойовників і об'єктом боротьби великих держав. Після розпаду СРСР найбільший вплив на країни Близького Сходу мають США.

Етнічні і релігійні суперечності - причина нескінченних місцевих конфліктів. Це дуже неспокійний у політичному відношенні регіон і найбільший у світі імпортер зброї. Майже півстоліття триває арабо-ізраїльський конфлікт у Палестині. Досі не вирішена курдська проблема. Південь Месопотамії став яблуком розбрату між Іраком, Іраном і Кувейтом. Греко-турецькі чвари призвели до поділу на дві частими Кіпру. „Гарячими” точками залишаються Ліван і Афганістан. Курди - народ, що населяє прикордонні території Туреччини, Сирії, Іраку та Ірану. Усього на цих територіях проживає більш як 15 млн курдів.

Населення. Темпи зростання населення Південно-Західної Азії - одні з найвищих у світі. Густота його прямо пропорційна водним ресурсам і ніде не перевищує 100 чол. на 1 км2, а в Аравійській та Сирійській пустелях, пустелях Ірану та Афганістану вона менша як 1 чол. на 1 км2. Тут переважає оазисний тип розселення. Найбільшими за кількістю жителів є Туреччина та Іран - майже по 60 млн чоловік у кожній. Тоді як у Кувейті, Об'єднаних Арабських Еміратах та Омані живе тільки по 2-1,5 млн чоловік, а на Кіпрі, в Бахрейні та в Катарі - по 500-700 тис. чоловік. Для Південно-Західної Азії характерні значні міграції людей. Причини їх різні: традиції, соціальні, політичні та ін. На Аравійському півострові, в Сирійській пустелі, в Туреччині, Ірані та Афганістані налічується 3-4 млн кочівники. Населення Ізраїля значною мірою формується за рахунок євреїв-іммігрантів, в тому числі з України. Більша частина палестинських арабів змушені були залишити батьківщину. В нафтовій промисловості арабських країн працює понад 5 млн. іноземних робітників-мусульман. Майже два мільйони турків працюють в країнах Західної Європи, особливо в Німеччині.

Населення Південно-Західної Азії становить три приблизно однакові за кількістю мовні групи: тюркську, іранську, семітську. До тюркської належать турки і азербайджанці, до іранської - курди, перси (іранці), пуштуни (афганці) і таджики, до семітської - араби і євреї. Всюди, крім Ізраїлю, переважає іслам, який відіграє велику роль в усіх сферах життя. Небагато християн є в Сирії, Лівані і на Кіпрі. Державна релігія Ізраїлю - іудаїзм.

У культурному відношенні Південно-Західна Азія - це ядро ісламського світу, що поширився на всі аридні території Азії і Африки. Вигляд населених пунктів і жител, побутові і культурні традиції - подібні, оскільки значною мірою зумовлені жарким і посушливим кліматом та традиціями ісламу.

Більшість країн Південно-Західної Азії має середній або навіть низький рівень економічного і культурного розвитку. Відповідна і якість життя місцевого населення, особливо сільського, для якого все ще характерні злиденність, дискомфорт і хвороби.

Сільське господарство - головне заняття населення Південно-Західної Азії. Продуктивність його низька через малоземелля і кабальну оренду землі і води. Зрошуваних земель багато, але іригаційні системи здебільшого примітивні. Південно-Західна Азія довозить зерно, олію, цукор, чай, продукти тваринництва.

У середні віки вироби з Південно-Західної Азії (дамаська сталь, муслинові тканини тощо) високо цінувались у світі. Нині розміри промислового виробництва тут незначні. Основна причина - бідність місцевого ринку. Промислові підприємства зайняті головним чином переробкою сільськогосподарської сировини. Виготовляють тканини, одяг, взуття, продукти харчування, будівельні матеріали. Все ще значна роль ремісників. Обладнання, транспортні засоби, хімічні товари імпортуються. За рівнем промислового розвитку виділяються Ізраїль і Туреччина.

Більшість країн Південно-Західної Азії має середній або навіть низький рівень економічного і культурного розвитку. Відповідна і якість життя місцевого населення, особливо сільського, для якого все ще характерні злиденність, дискомфорт і хвороби. Господарство. Сільське господарство - головне заняття населення Південно-Західної Азії. Продуктивність його низька через малоземелля і кабальну оренду землі і води. Зрошуваних земель багато, але іригаційні системи здебільшого примітивні. Південно-Західна Азія довозить зерно, олію, цукор, чай, продукти тваринництва. Для потреб землеробства використовується 5-7 % земельного фонду. З-поміж зернових культур головне місце посідає пшениця. Нагір'я Передньої Азії є батьківщиною пшениці, звідси вона поширилась в інші краї. Вирощують також ячмінь, кукурудзу, олійні, бавовник, тютюн і різноманітні фрукти та овочі. За виробництвом і експортом ізюму, сухофруктів, горіхів та фініків, бавовни і тютюну Південно-Західна Азія посідає провідне місце в світі. Фініки є важливою частиною харчування місцевих жителів. Найбільше фішкових пальм на півдні Месопотамії, 80 % світового експорту фініків проходить через порт Басру. Внутрішні гірські райони Ірану і Афганістану (так званий Золотий півмісяць) - місце легального і нелегального вирощування опіумного маку. У тваринництві головним є розведення овець і кіз. Багато віслюків та верблюдів (майже чверть їх світового поголів'я). Продуктивність худоби низька. Основним способом її утримання є відгінний або кочовий випас. На світовому ринку цінується вовна ангорських кіз з Туреччини і каракуль з Афганістану. За характером сільськогосподарського виробництва виділяють чотири зони: Аравія, Месопотамія, нагір'я Передньої Азії, Середземномор'я. В Аравії головним є оазисне землеробство і „горизонтальне” кочове скотарство. Останнім часом за рахунок доходів від експорту нафти тут створені кілька сучасних іригаційних систем, що дало змогу збільшити посіви зернових та інших культур. Месопотамія - один з найдавніших і найбільших районів зрошуваного землеробства, що використовує води Тигру і Євфрату. Для нагір'їв Передньої Азії характерні богарне землеробство і „вертикальне” кочове скотарство. Як зерновий район найбільше відома турецька Анатолія. Середземномор'я спеціалізується на вирощуванні цінних субтропічних культур. У середні віки вироби з Південно-Західної Азії (дамаська сталь, муслинові тканини тощо) високо цінувались у світі.

2. Культурний розвиток Ізраїлю

Освіта. Ізраїль має одну з найтриваліших у світі систему освіти, разом з Японією поділяючи за чим показником друге після Южной Кореї місце в Азії. Також, згідно даними ЮНЕСКО, Ізраїль має найвищий рівень письменності в Південно-Західній Азії.

Згідно з законом про освіту, прийнятим в 1953 р., школи в Ізраїлі поділяються на кілька типів: державні (світські), арабські, державно-релігійні та незалежні, багато з незалежних шкіл є „невизнаними” міністерством освіти. Державні світські школи є найбільшою групою шкіл і відвідуються більшістю єврейських і неарабських учнів в Ізраїлі. Більшість арабів відправляють своїх дітей в школи, де основною мовою навчання є арабська, що надалі заважає дітям здобути хорошу освіту і роботу через слабке володіння гебрейською мовою. Незалежні школи є найбільш різноманітною групою. Тоді як у „визнаних” незалежних школах, як і у решті категорій, 75 % предметів входять до обов'язкового списку, невизнані самостійно вибирати програму навчання. Серед них, зокрема, ультраортодоксальні та християнські школи.

Освіта в Ізраїлі обов'язково для дітей від 5 до 18 років. Шкільна освіта розділена на три ступені: початкова школа (1-6 класи), середня школа (7-9 класи), вища школа (10-12 класи). Протягом навчання у вищій школі учні поступово здають іспити, за результатами яких вони отримують атестат зрілості (геб. теудат баґрут), необхідний для поступлення до вищих навчальних закладів, що також вимагається багатьма працедавцями. Знання основних предметів - математики, Тори, гебрейської мови, ізраїльської і світової літератури, англійської мови й історії є обов'язковим для отримання атестату. В арабських, християнських і друзськіх школах екзамен із знання Тори замінюється екзаменом з ісламу, християнства або релігії друзів. Ті, хто не бажає здавати або нездатний пройти ці іспити, отримають диплом про закінчення школи іншого типу. У 2003 р. дещо більше половини ізраїльських школярів отримала атестат зрілості.

Переважна більшість вищих навчальних закладів спонсоруються державою, що значно зменшує вартість освіти. Всього в Ізраїлі вісім університетів:

Єрусалимський єврейський університет - найстаріший та найпрестижніший в країні; Тель-Авівський університет; Техніон - один з найвідоміших в світі технічних Вузів; Інститут Вейцмана; Університет Бар-Алана; Хайфський університет - власник найбільшої бібліотеки на Близькому Сході; Університет Бен-Гуріона.

Решта суто ізраїльських вищих навчальних закладів називається коледжами, серед яких як регіональні, тобто філії університетів, так й незалежні. Суттєву частку вищої освіти таких здійснюють понад 30 філій іноземних вищих навчальних закладів.

Ізраїль займає одне з перших місць у світі за числом жителів, що мають вищу освітою (20 % населення). Позитивно на цей показник впливає не тільки ізраїльська освіта, але й приток іммігрантів з колишнього СРСР, 40 % яких мали диплом про закінчення вищого учбового закладу.

Наука і технології. Початок ізраїльській науці поклали строби перетворити практично дику та неосвоєну територію на сучасну країну. Зараз, проте, освіті ізраїльська наука стала дуже різноманітною та вкриваю численні області науки. Число лидей, задіяних в наукових дослідженнях та технологічних розробках, так саме як і відсоток витрат відносно ВВП, є одними з найвищих у світі. Багато наукових досліджень також ведеться у співпраці з іншими країнами.

Понад 80 % всіх наукових робіт, що приводять до публікацій, проводиться в університетах, університети є основними центрами фундаментальної науки у країні, що проводиться на найвищому світовому рівні. Так, чотири громадянина Ізраїлю стали лауреатами Нобелевской премії у наукових дисциплинах і він займає перше місце в світі по числу наукових публікацій на душу населення. Але фундаментальна наука не є єдиним напрямком діяльності університетів, на що вказує велике число патентів, отриманих ними, їх зв'язки з промисловістю та успішна робота багатьох дослідницьких центрів, заснованих поруч з університетами.

Найбільшою галуззю промисловості країни, що використовує передові технології, є військова промисловість. В Ізраїлі виробляються самі різноманітні продукти військового призначення, від амуніції, ручної зброї, такої як автомат Uzi, артилерії і ймовірно накращого у світі танку Меркава до найсучасніших електронних військових систем, таких як систем протиракетної оборони Arrow, безпілотні літальні апарати, авіоніка та цілі літаки. Великою частиною ізраїльського військового комплексу є електроника, що не обмежується військовими застосуваннями, але розвинута й в цивільному секторі.

Ізраїль також відомий високим технічним рівнем сільського господарства, системами комп'ютерного контролю та автоматизації сільськогосподарських процесів. Володіючи мізерними водними ресурсами, Ізраїль має в своєму розпорядженні розвинені водозберігаючі технології, включаючи краплинне зрошування, винайдене в Ізраїлі.

Ізраїль також є одним з лідерів у використанні сонячної енергії на душу населення, розробивши деякі з найсучасніших техлологій сонячної енергетики, а ізраїльські компанії працюють над енергетичними проектами по всьому світу. Хоча Ізраїль поки що лише планує будівництво великих сонячних електростанцій, понад 90 % домохозяйств використовують сонячну енергію для обогріву води. Згідно з міністерством національної інфраструктури, щороку країна збурігає біля 2 млн барелів нафти завдяки використанню сонячної енергії, чому, зокрема, допомогає жаркий та сонячний клімат країни та наявність вільних пустельних ділянок.

Більш того, Ізраїль є однією з восьми країн, здатних самостійно виробляти і запускати супутники. Вже в 1988 р. Ізраїль запустив свій перший супутник серії Офек, „Офек-1” з космодрому Пальмахім. Бюджет ізраїльської космічної програми складає всього 1 млн доларів США, без урахування фондів інвестованих в проект „Венус” (близько 7 млн доларів) з приблизно 70 млн, що виділяються щорічно для ізраїльської військової програми.

Ізраїль також вважається однією з країн, що мають ядерну зброю, арсенал якої оцінюється у понад 150 одиниць, а для її доставки існує повноцінна ядерна тріада. Тим не менш уряд країни ніколи не визнавал наявності ядерної зброї, а деталі про неї стали відоми лише через десятиріччя після початку робот через кілька утічок, найвідоміша з яких трапилася завдяки співробітнику Центру ядерних досліджень Негев (у місті Дімона) Мордехаю Вануну. Хоча Ізраїль ще не має атомних електростанцій, зараз планується будівництво АЕС в Негеві, що може бути завершене до 2015 р.

Найвідомішим музеєм та одним з найважливіших культурних установ країни є Музей Ізраїлю у Єрусалимі. Музей присвячйний мистецтву та археології та є місцем зберігання Свитків Мертвого моря і величезної колекції предметів юдейської історії та європейського мистецтва. Також дуже відомий музей Холокосту Яд Вашем в Єрусалимі - найбільший в світі архів інформації, присвяченої цій сторінці світової історії.

Серед інших музеїв, багато присвячено археології та стародівній історії, перш за все через розташування Палестини на перехресті багатьох культур. Серед музеїв цієї категорії Рокфелерівський музей, Музей біблейських земель та Башта Давида в Єрусалимі, Ерец-Ісраель в Тель-Авіві, Музей спадщини вавілонських євреїв в Ор-Єхуді, частина Хайфського музею і Музей Хечта в Хайфі та багато дрібніших музеїв по всій країні. Кілька історичних музеїв присвячені вже пізнішій історії єврейського народу та країни Ізраїль. Серед них Музей Діаспори на кампусі Тель-Авівського університету - інтерактивний музей, присвячений історії єврейських спільнот всього світу, та Музей Незалежності.

Музеї мистецтва у країні також численні та представляють різноманітні культурні традиції країни та світу. Крім загальних колекцій Тель-Авівського музею мистецтв і вже згаданих Музею Ізраїлю та Хайфського музею тут є музеї єврейського, ісламського, руського, далекосхідного і японського мистецтва. Крім основних музеїв у великих містах, кілька відомих музеїв знаходяться у невеликих поселеннях, так музей Мішкан-Ле-Оманут в кибуці Ейн-Харод-Меухад вважається найбільшою картинною галереєю на півночі країни.

Мови. Офційними мовами в країні є гебрейська (іврит) та арабська. Поширені серед населення також російська, англійська, їдиш та інші європейські й азійські мови.

Етнічний склад. На 2004 рік в країні проживало:

Євреї - 76,4 %, з них народжені в Ізраїлі - 67,1 %, Європі та Північній Америці - 22,6 %, Африці 5,9 %, Азії 4,2 %, неєвреї - 23,6 % (головним чином араби, черкеси, вірмени)

Віросповідання. На 2004 р. найбільш поширеними представниками релігій були: юдеї - 76,4 %, мусульмани - 15,9 %, християни - 2,1 %, з них араби - 1,7 %, друзи - 1,6 %, інші - 1,6 %, невизначені - 3,9 %.

3. Основні риси культурного розвитку Туреччини

Культура. Релігія - іслам - одна з світових монотеїстських релігій. В ході кемалістської революції 1923 року, релігія в республіці була відокремлена від держави.

Святкові релігійні дні - дати проведення даних релігійних свят визначаються за місячним календарем, в зв'язку з цим їх конкретні дати уточнюються щорічно.

5, 6, 7 грудня - Курбан Байрам

11, 12, 13, 14 лютого - Свято солодощів

Національні свята

1 січня - Новий рік.

23 квітня - Міжнародне дитяче свято і день Суверенітету.

19 травня - День пам'яті Ататюрка і Свято Спорту і Молоді.

23 травня - (відмічається тільки в Стамбулі) взяття міста османами. Робочий день.

30 серпня - День Перемоги

29 жовтня - День Утворення Республіки.

10 листопада в 9 год. 05 хв. - країна шанує пам'ять Кемаля Ататюрка хвилиною мовчання.

Територія нинішньої Туреччини по черзі входила до складу Римської, Візантійської, Сельджукської і Османської імперій, унаслідок чого багата пам'ятниками всіх згаданих культур. Незважаючи на те, що державною релігією в країні є іслам, мусульмани прекрасно уживаються з християнами й іудеями. Саме тому, приїжджаючи в Туреччину, почуваєш себе як будинку. В Анталії, наприклад, навряд чи з повною впевненістю можна сказати, що це сугубо ісламська територія, якщо не вважати зрідка потрапляються на очі мінарети.

На кемерському узбережжі, на краях якого знаходяться Кемер і Фетхія, знаходиться Демре - місце, освячене Миколою Чудотворцем, багато років єпископом, що тут служив. Тут є церква, згодом відновлена княгинею Голіциної. Саме на території Туреччини, нині країни мусульманської, у минулому сповідалося православне християнство, і пам'ятники близької нам культури становлять великий інтерес схожі на палаци, ніж на поховання. Стіни з жовто-чорного мармуру з колонами і надгробними написами на портиках викликають у пам'яті картинки про період античності з підручника історії. Відчуття підсилюється побачивши амфітеатру, побудованого древніми греками.

На самій вершині надводної частини острова Кекова гордо піднімається замок Калікою. Масивні фортечні стіни нагадують про менш спокійні часи, набіги піратів і кривавих воєн.

У Туреччині знаходяться руїни древнього міста Фазеліса - улюблене місце зимового відпочинку Олександра Македонського.

Неподалік від Анталії , на південно-сході від її, знаходиться древній амфітеатр Аспендос ідеально уцілілий з найдавніших часів: збереглися древні орнаменти і разюча акустика. Саме тут тому проводяться музичні фестивалі. По дорозі від Аспендоса розташований акведук, побудований у часи римського правління. Неподалік розташований мертве місто Перзі - ніколи саме велике місто античної держави Памфілії - руїни якого дотепер уражають і притягають, подібно єгипетським пірамідам.

Щоб побачити унікальне чудо природи, то в Туреччині треба обов'язково відвідати Каппадокію. Тут збереглися складчасті гірські породи і підземні міста перших християн, що ховалися тут від переслідувань. У горах християни будували підземні церкви разючої краси (зовні вони були добре замасковані, що дозволило їх уберегти від розгарбування).

На горі Немрут, що знаходиться на сході країни біля міста Адьяман є музей під відкритим небом, і вважається восьмим чудом світла. На висоті 2000 метрів із землі виростають величезні барельєфи, 10-метрові статуї богів, людські і пташині голови з каменю. Дотепер залишається загадкою яким образом ці камені були підняті на таку висоту. Схід і захід сонця підсилюють магнетизм і таємничість цього місця.

На закінчення необхідно помітити, що в самім місті Анталия варто оглянути старе місто з вузькими вуличками і базарчиками. Місто Анталия був названий на честь його засновника Атталоса, царя Бергами. Стара фортечна стіна майже не зруйнована, а мінарет Иивли зберігся в первозданному виді. Уночі, коли місто запалює вогні і відкривають двері барів, ресторанів і дискотек, можна повною мірою насолодитися високою якістю їжі, сервісу і розваг.

Крім оглядів визначних пам'яток Туреччини, тут можна добре відпочити: адже там тепло, море, сонце. Це чудовий курорт можна відвідувати цілий рік. Туристичні фірми розробляють спеціальні програми відпочинку, екскурсії.

Можна відвідати з дітьми Акваленд - світ водяних розваг, прокотитися на яхті по Середземн морю, зробити захоплюючий спуск по гірській ріці на каное і плотах (називається рафтинг).Захопливим плаванням можна запам'ятати красу підвідного плавання, узявши напрокат відеокамери для підвідних зйомок.

Для аматорів туризму розроблена безліч маршрутів екскурсій.

Таким чином, Туреччина - країна, що володіє великими рекреаційними ресурсами, залучає до себе увага туристів з усього світу з пізнавальними, лікувально-оздоровчими, екскурсійними й іншими цілями, що приводить до взаємного співробітництва країн.

Національні особливості. За мусульманською традицією, входячи в мечеть, у приватний будинок, необхідно зняти взуття. Турки відрізняються чесністю, увічливістю. Бесіда не повинна починатися з основної теми, необхідно проявити стриманість. Туркам буде приємно, якщо кілька фраз будуть сказані їхньою рідною мовою.

Турецька кухня є частиною „середземноморської”, тобто не сильно відрізняється від грецької, балканської, вірменської чи грузинської. Трапеза в Туреччині включає закуски („мезе”), основне блюдо і всілякі десерти. „Мезе” - це салати, оливки, мариновані овочі, гострий сир, гриби, анчоуси чи сардини. Узимку турки часто їдять суп - „чорбу” із сочевиці, помідорів та інших овочів. Неодмінне блюдо - холодна юшка „джаджик” з айрану, огірків, пряних трав і часнику. Турки традиційно скотарі, тому в їхній кухні безліч блюд з баранини і яловичини, а також птиці. Це, зрозуміло, усілякі різновиди шашликів, десятки видів „кебабу” (страви з рубаного чи дрібно нарізаного м'яса з прянощами) і „кюфте” - маленькі круглі котлетки. Неможливо уявити турецьку кухню без „долми”. „Долма” значить просто „наповнений”, таким чином в поняття „долма”, крім голубців із виноградного листя, входять і фаршировані помідори, і айва, і кабачки, і баклажани.

У Туреччині прекрасно готують страви з риби і різноманітних „дарів моря”.

Напої. Турки каву майже не п'ють. Зате літрами поглинають чай. Що стосується алкогольних напоїв, не забувайте, що Туреччина мусульманська країна. Головний національний міцний напій - ганусова горілка „раки”, яку прийнято пити, змішуючи з холодною водою.

4. Основні риси національно-культурного розвитку Сирії

Етнічний склад. Переважна більшість жителів країни - арабомовні сирійські араби (бл. 90%). За віросповіданням вони переважно мусульмани, але зустрічаються й християни. Найбільшу національну меншину утворюють курди, які становлять бл. 9% населення. Більшість курдів зосереджені в передгір'ях Тавру, на північ від Халеба, і на плато Ель-Джазіра, на північному сході. Курди сформували громади також в околицях Джераблуса і в передмісті Дамаска. Говорять вони рідною курдською і арабською мовами і дотримуються, як і сирійські араби, суннітського напрямку в ісламі. Основна частина курдів живе в сільській місцевості. Багато курдів ведуть напівкочовий спосіб життя. У містах (в основному в Дамаску і Халебі) курди зайняті насамперед фізичною працею. Заможні курди отримують доходи насамперед за рахунок володіння нерухомістю. Деякі курди досягли високих службових постів, але торгівлею вони практично не займаються. Частка вірмен, другої за чисельністю національної меншини, в складі населення 2-3 %. Багато вірмен є нащадками біженців з Туреччини, що прибули наприкінці 19 ст., але велика їхня частина емігрувала в 1925-1945. Вірмени сповідають християнство і зберегли свої звичаї, школи і газети. Майже всі вірмени проживають у містах: в основному в Халебі (75 %), де їм належить видне місце в економічному житті, в Дамаску (15 %) і Хасеку. Як правило, вірмени є торговцями, дрібними підприємцями і ремісниками, серед них також багато фахівців з інженерно-технічною освітою і кваліфіковані робітники, а також осіб вільних професій. У Сирії проживають також туркмени і черкеси. Туркмени сповідають іслам, носять арабський одяг і говорять арабською мовою. Спочатку вони вели кочовий спосіб життя, але нині займаються переважно напівкочовим скотарством на плато Ель-Джазіра і в долині Євфрату, поблизу іракського кордону, або землеробством у районі Халеба. Черкеси відносяться до нащадків кочовиків-мусульман, які перебралися до Сирії з Кавказу після його завоювання росіянами наприкінці 19 ст.; вони зберегли більшість своїх звичаїв і рідну мову, хоча говорять і арабською. Приблизно половина черкесів проживала в мухафазі Ель-Кунейтра, але після руйнування ізраїльтянами в жовтні 1973 р. однойменного адміністративного центру багато перебралися до Дамаску. Найнечисленніші серед національних меншин - кочові цигани, турки, іранці, асирійці, євреї (останні зосереджені в основному в Дамаску і Халебі).

Релігія. Не менш як 90 % населення Сирії - мусульмани, причому 75 % - сунніти, 13 % - алавіти, а решта - представники шиїтів-ісмаїлітів і шиїтских сект ісмаїлітів і друзів.

Суннізм сповідають араби, курди, туркмени, турки, черкеси. Друзи зосереджені в гірському районі Ед-Друз, до південного сходу від Дамаску. До 10 % сирійців сповідають християнство. Найбільшим впливом серед християн країни користуються православна греко-візантійська і вірмено-григоріанська церкви. Існують також невеликі громади яковитів, маронітів, несторіан, халдеїв, протестантів і католиків. Надто малочисленні іудаїсти і єзіди (йєзіди).

Порівняно з прихильниками інших релігій у християнській громаді вища частка городян і солідніше прошарок людей, що дістали вищу освіту, а також представників високооплачуваних „білих комірців” і осіб вільних професій.

Свята й обряди. Мусульмани здійснюють по п'ятницях молитви і слухають проповіді у великих соборних мечетях. Під час релігійних служб магазини зачиняються, державні установи не працюють.

По п'ятницях сирійці ходять на ринок і проводять громадські заходи. У християн вихідним днем залишається неділя. Найважливішими мусульманськими обрядами вважаються рамадан і хадж.

Під час рамадану, який припадає на дев'ятий місяць мусульманського місячного календаря, необхідно утримуватися від їжі у світлий час доби. У кінці місяця відзначається свято розговіння - ід аль-фітр, під час якого прийнято ходити один до одного в гості й обмінюватися подарунками.

Хадж (паломництво в Мекку), який мусульмани мають здійснити хоч б раз у житті, припадає на дванадцятий місяць місячного календаря.

Після повернення прочани відзначають свято жертвоприношення - ід аль-адха (курбан-байрам), що супроводжується бенкетом, веселощами й ритуальним закланням овець.

Широко святкується маулід (день народження пророка Мухаммеда) і Мі'ораж (Вознесіння).

Із світських загальнонаціональних свят і пам'ятних дат у Сирії відзначаються: День незалежності (8 березня), День створення Ліги арабських держав (22 березня), День мучеників (6 квітня) - в пам'ять про 21 керівника боротьби арабів за незалежність, які були повішені османським губернатором Камаль-пашою, День евакуації (17 квітня) - на ознаменування остаточного виведення французьких військ, День жалоби (29 листопада) - в пам'ять про передачу Францією Туреччині району Хатай із центром у місті Александретта (сучасний Іскендерун).

5. Культурний розвиток Афганістану

Література. Література зародилася давно: знайдено рукопис збірника „Невідомий скарб”, що містить поетичні твори 8 ст. в кілька пам'яток 14-15 ст. В 16-17 ст. з'являється ряд поетів, у творах яких відбилась напружена соціальна боротьба афганських племен проти феодалів. „Великий єретик” Пір Рошан (Баязід Ансарі, 1525-85) у творі соціально-релігійного змісту „Добра вість” у художній формі виклав свої ідеї. Ахунд Дар-вез написав „Історію афганців” і ряд полеміч. творів. Арзані, Давлат Лохані, Мірза-хан Ансарі є авторами багатьох збірок поезій - „диванів”. Найвидатніші поети світської феодальної поезії 17 ст. - Хухшаль-хан Хаттан (1613-88) і його послідовники - Абдул-Кадир, Афзаль-хан та ін. Абдуррахман Пешаварський - один з найвизначніших нац. поетів. У 18 ст. кращими поетами були Абдул Хамід, Ахмад-шах Дуррані. З кін. 18 ст. і до 2-ї пол. 19 ст. афганська література переживає занепад; мову пушту витіснила перська, що стала держ. і літ. мовою. У 2-й пол. 19 ст. почалося відродження літератури мовою пушту. З 1936 р. пушту - державна мова. Маулаві Ахмед і Ахмед Джан писали оповідання мовою, близькою до народної. їх вважають основоположниками сучасної художньої прози в афганській літературі. Сучасна афг. література твориться двома мовами: пушту і перською. В ній розвиваються різні жанри: епос, лірика, драма й публіцистика. Давню й багату народну творчість афганців - героїчну, ліричну, побутову - широко використовують сучасні письменники. Серед них найпопулярнішими є: акад. Бінава - поет, літературознавець, історик, збирач фольклору; Ріштіа, Ґулям, Бетаб, Бесмаль, Ульфат, Джерар, Ріштін, Халіл, Халім; у драматургії - Кохзад, Мухаммед та ін. Видається істориколітературний журнал „Кабул”.

Архітектура. Архітектура Афганістану близька до перської та середньоазіатської, багата на пам'ятники буддійського мистецтва. Будівництво періоду держави Газневідів (2-а пол. 10-12 ст.) характеризується орнаментальною кладкою з цегли та різнобарвної теракоти (мінарети Махмуда 11 ст. та Бахрамшаха 12 ст. в Газні). Блискучі пам'ятники часів Тімурідів - тепер зруйнована мечеть Мусалля (15 ст.) та мавзолеї Гохар Шад і Шах-зода Казімі в Гераті; цікавим пам'ятником середини 18 ст. є мавзолей Ахмад-шаха в Дуррані, оточений мінаретами. Збереглися пам'ятники середньовічної фортифікації (фортеця Боло-Хіссар в Кабулі). Народне житло А. прикрашене різьбленням по дереву та розписом, близькими до пд.-таджицького.

Образотворче мистецтво. Пам'ятки мистецтва Афганістану дуже різноманітні і належать до багатьох культур. Найдавніша з них - бактрійська (1-а пол. 1-го тис. до н. е.) та греко-бактрійська (3-2 ст. до н. е.), в пам'ятках якої є золоті й срібні вироби, прикрашені реалістичними зображеннями тварин і міфологічних персонажів. Цікаві також греко-бактрійські монети. Дальше культ. піднесення зв'язує мистецтво А. з мистецтвом Індії. Насамперед треба відзначити пам'ятки гандхарського (греко-буддійського) мистецтва (1-4 ст. н. е.). В Баміані збереглися колосальні статуї Будди (35-53 м), висічені в скелях, а також стінописи в печерних храмах (2-9 ст.). В період панування ісламу (12-14 ст.) в А., особливо в Гераті, створюються бронзові вироби, прикрашені інкрустованими і гравірованими орнаментами. В 15 ст., при Тімурідах, пишно розцвітає гератська школа мініатюри на чолі з Вехзадом. У 15-16 ст. А славиться художнім оздобленням зброї. Наприкінці 19 ст. в Афганістані розвивається новий живопис, графіка і скульптура, створюються художні напрями, які наслідують західно-європейське мистецтво (Ролям Мухаммед-хан, Брешна) або розвивають традиції нац. мініатюрного живопису (Хомаюн Еттемаді), в скульптурі - Аманулла Хейдар.

Література

1. Загальний огляд країн Південно-Західної Азії // http://www.ukrainref.com.ua/index.php?go=Files&in=view&id=7472

2. Енциклопедія для дітей, Т. I. - М.: Аванта +, 1996. - 548 с.

3. Енциклопедія для допитливих / За ред. В. Бутромеевой. - К.: Олма-Пресс, 2000. - 765 с.

4. Сирія. Свята та вихідні // http://svit.ukrinform.ua/Siria/siria.php

5. Туреччина // http://uk.wikipedia.org/wiki/

6. Туреччина // http://www.refine.org.ua/pageid-846-1.html

Размещено на Allbest.ru