Культура давнього Єгипту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України. Вищий комунальний навчальний заклад"Лебединське педагогічне училище імені А.С Макаренка"

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

“КУЛЬТУРА ДАВНЬОГО ЄГИПТУ”

Підготував:

Викладач:

Лебедин - 2012 р.

1). Становлення давньоєгипетської держави

Давньоєгипетська держава територіально розміщувалася у вузькій долині Нілу від першого порогу до дельти могутньої річки. Географічною особливістю єгипетської цивілізації, було чергування родючих земель і пустель. Єгипет поділявся на Верхній, який займав нільську долину, і Нижній - розташований в дельті ріки. Долина Нілу сприятлива для землеробства, тому сюди із зміною клімату переселилися з савани племена протосемітів, берберів і кушитів. Ніл був єдиним джерелом вологи в посушливому кліматі Північної Африки, а приріст населення вимагав збільшення площі землі придатної для ведення сільського господарства. Так стала створюватися іригаційна система землеробства басейнового типу, будувалася мережа магістральних і відвідних зрошувальних каналів, греблі, дамби. З корисних копалин в Єгипті добували граніт, базальт, діорит, алебастр, вапняк, пісковик, золото, однак не було покладів заліза і олова, що стримувало розвиток техніки і промислового виробництва.

Високопродуктивне землеробство привело до виникнення тут перших суспільств і держав, адже успішно розвивалися продуктивні сили і виробничі відносини. Надлишки вироблених продуктів, особливо в скотарстві, опиняються в руках знаті і служителів культу, що почав зароджуватись.. Виникає інститут рабства. Першими рабами були військовополонені - з розвитком сільського господарства стало вигідно використовувати працю військовополонених. Це привело до виникнення приватної власності, соціального розшарування общини, виділення родової знаті і перетворення її з часом в експлуататорський клас. Клас рабів став поповнюватися із зовнішніх (війни і набіги) і внутрішніх джерел (колишні общинники).

Перед виникненням держави склалася досить розвинена організація управління, яку Ф. Энгельс в роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» назвав військовою демократією. «Поступове піднесення військового вождя у процесі становлення державності, посилення його ролі і впливу є характерною рисою Єгипту і багатьох інших країн Стародавнього Сходу». Біля вождя утворюється державний апарат, що складається з членів його сім'ї і слуг, так формується одна із найдавніших систем державного управління.

Формування класів привело до появи держави, що регулює суспільні відносини на користь пануючого класу, що забезпечує будівництво і підтримку в робочому стані життєво важливих для Єгипту іригаційних систем. Перші держави - номи - охоплювали декілька поселень і були швидше не державами, а військово-демократичними утвореннями. «Через особливі природні умови номи - найдавніші самостійні державні утворення, розташовані в долині або Дельті Нілу- тяжіли до об'єднання, що привело до створення більш крупних царств.» Приблизно в кінці IV тис. до н.е. виникають два крупні царства: Верхній і Нижній Єгипет. Якийсь час вони існували окремо, а згодом об'єдналися.

Вигідне географічне положення дозволяло Єгипту вести активну зовнішню політику, підтримувати зв'язок з Передньою Азією по суецькому перешийку, по Нілу - з країнами тропічної Африки, морським шляхом - з Аравією. Але на перших етапах розвитку Єгипет опинився в ізоляції, чому він „завдячував” кочовим племенам, які були сусідами з ним. Їх набіги робили торгові шляхи небезпечними і зберігали відособленість єгипетської держави, що, у свою чергу, формувало єгипетську цивілізацію, як самобутнє історичне явище.

Єгипетська цивілізація залишила численні пам'ятники матеріальної культури, у тому числі і письмові, за допомогою яких можна одержати більш повне уявлення про культуру і державність Єгипту з найдавніших часів. З письмових джерел до нас дійшли «Аннали Тутмоса III», записані на стінах храму Амона-Ра у Фівах, твори жерця Монефона на грецькій мові (IV-III століття до н.е.), що описують історію Єгипту з найдавніших часів. Саме він систематизував і об'єднав спорідненістю або особливістю внутрішньої політики декілька сотень фараонів в 30 династій, які діляться на 3 декади по 10 династій в кожній. Ця класифікація стала основою для сучасної періодизації історії Давнього Єгипту і виділення її найважливіших періодів: Стародавнє, Середнє, Нове і Пізнє за царство.

2). Міфологічні вірування

Ключем до розуміння всієї культури Стародавнього Єгипту є система релігійних уявлень, відображена в міфології. Основними джерелами, по яких вивчають міфологічні уявлення, є різноманітні релігійні тексти, гімни і молитви богам, записи похоронних обрядів. Найбільш давні з них отримали назву «Тексти пірамід» -- вони нанесені на стіни похоронних камер фараонів Давнього царства всередині пірамід. У часи Середнього царства магічні вислови пишуть і в усипальницях жреців, знатних вельмож, це -- «Тексти саркофагів». У період Нового царства подібні записи супроводять вже і «простих» померлих, роблять їх на папірусі, які називають «Книгою мертвих».

Єгипетська книга мертвих

Багато які боги шанувалися єгиптянами у вигляді тварин. Священний бик Апіс сприймався як уособлення виробляючої сили природи і родючості. Цілий культ склався навколо гнойового жука -- скарабея. Йому поклонялися в храмах сонячних божеств, його зображали штовхаючим перед собою сонячний диск. Під час муміфікації кам'яне зображення скарабея вміщували на місце серця. Це -- найдавніші, пов'язані ще з тотемізмом, вірування. Поступово уявлення про зовнішній вигляд богів мінялися. Божества стали зображатися, як правило, у вигляді людей з головами тварин, рідше -- у вигляді тварин з головами людей. Наприклад, богиня Хатхор зображалася з коров'ячою головою, бог Амон -- з рогами барана, бог Гор- з головою сокола. Сфінкс же -- божество, що охороняє кордон пустелі, що стереже Єгипет від Сету -- бога смерті і гарячого спопеляючого вітру -- представлявся у вигляді лева з людською головою. Певні звіри і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Щоб бути визнаним втіленням божества, тварина повинна була володіти особливим кольором, формою плям, рогів. Після смерті трупи священних тварин муміфікувалися і вдавалися до поховання. Археологами знайдені цілі кладовища биків, кішок, крокодилів.

Вищим культом в країні був культ сонячного божества. Єгипет називали «країною Сонця», фараонів -- «синами Сонця». У часи Древнього царства головним божеством був бог Сонця -- Ра. Захід і схід Сонця в різних міфах пояснювався по-різному. У одних -- небесне зведення представлялося у вигляді корови з тілом, покритим зірками, а іноді -- в образі жінки-богині, яка, зігнувшись, пальцями рук і ніг торкається землі. У такому випадку зникнення і поява Сонця зв'язували з проковтуванням світила і новим його народженням. З інших уявлень Ра вдень пливе по небу в човні до західних гір. Там він пересідає в нічний човен, допливає до східних гір, звідки, витримавши битву зі своїм ворогом-змієм, знову з'являється на небі.

Рамссесеум. Руїни.

Кожне місто мало свого бога-заступника. У Фівах особливо шанували бога Амона. Коли столиця Єгипту перейшла сюди (у часи Середнього царства) культ Амона був об'єднаний з головним державним культом поклоніння Сонцю, склався образ єдиного бога -- Амона -- Ра.

В епоху Нового царства був недовгий період, коли фараон Аменхотеп IV відмінив всі колишні культи і ввів єдинобожі (монотеизм) -- поклоніння всемогутньому сонячному диску -- богу Атону. Своє ім'я, що означало «Амон задоволений» він замінив на Ехнатон («Корисний для Атона»). Щоб бути більш незалежним, фараон зробив своєю столицею спеціально побудоване нове місто Ахет-Атон. Після смерті Ехнатона жреці, проти яких і була, власне, направлена реформа, швидко відновили шанування Амона-Ра, свою владу і зробили все можливе, щоб ім'я Ехнатона було назавжди забуто. Тільки завдяки тому, що археологи знайшли прокляту жрецями і покинену столицю фараона-реформатора, його історія стала відома науці.

Дуже важливий загальноегипетський культ помираючого і воскресаючого бога Осіріса. Міф розповідає про те, як Осіріс, коли царював, навчив людей обробляти землю і саджати сади. Але його брат, злий Сет, бажаючи правити сам, убив Осіріса. Сестра (і одночасно дружина) Осіріса богиня Ісіда, знаходить і оплакує його тіло. Син Осіріса і Ісіди -- Гір -- вступає в боротьбу з Сетом. Завдяки допомозі Ісіди на суді богів Гора визнають єдиним спадкоємцем. Після перемоги Гір воскрешає батька. Однак Осіріс не бажає залишатися на землі і стає царем потойбічного світу. Культ Осіріса був тісно пов'язаний із землеробством: сівба вважалася похоронами Осіріса, поява перших всходів -- його відродженням. Гора ж порівнювали з сонячним світлом, яке дає життя (сокіл був одночасно символом і Гора і сонця). Найважливішою межею древнеєгипетської релігії було обожнювання царської влади. Померлий фараон прирівнювався до Осіріса, вважалося, що він знаходив вічне життя. Правлячого фараона вважали живим богом, Гором у плоті, сином Ра. Вірили, що влада фараона розповсюджується навіть на сили природи. Існував обряд, коли при настанні часу розливу Ніла фараон кидав в ріку папірус з відповідним наказом. Такі уявлення мали вельми реальну основу: фараон володів абсолютною владою, йому підкорявся величезний бюрократичний апарат, йому належали всі землі в державі, золоті рудники і копальні срібла, в його особисте розпорядження поступали податки, що збираються.

У єгиптян були дуже складні уявлення, пов'язані зі смертю і потойбічним світом. Смерть і існування після неї вони вважали безпосереднім продовженням земного життя. Розумілося це настільки буквально, що було спеціальне заклинання, яке в замогильному світі відвертало смерть від людини, вже вмерлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли взяти участь в судовій справі, лікуванні хворого. Однак, щоб забезпечити вічне замогильне існування, треба було додержати безліч спеціальних обрядів. Всі ці вірування і обряди складали заупокійний культ, який пронизував і світогляд, і побут, і мистецтво єгиптян. Єгиптяни вірили, що людина володіє декількома душами. Одна з них -- Ба -- у вигляді птаха з людською головою в момент смерті покидає тіло. Для того щоб померлий ожив і знайшов безсмертя, Ба повинна повернутися, знову сполучитися з тілом. Звідси відбувається звичай муміфікації. Крім збереження тіла для подальшого щасливого існування померлий повинен був мати все, що він мав за життя. Людських жертвоприносин в єгипетському обряді поховання не було. У гробницю вміщували численні зображення членів сім'ї, слуг, рабів. Крім Ба, кожна людина володіла ще однією душею -- Ка. Ка -- примарний двійник людини, що мешкав в гробниці. Ка також повинна була мати можливість відшукати свою земну оболонку, для цього в гробницю вміщували скульптурні зображення померлого. Вічне життя передбачало не тільки дотримання обряду поховання. Жертвоприношення, богослужіння повинні були продовжуватися і згодом. Тому кожному фараону окрім гробниці зводили спеціальний заупокійний храм. Спадкоємці піклувалися про нього, оскільки благополуччя країни зв'язували із збереженням вічного життя фараонів. Існували спеціальні землі, прибуток з яких йшов на утриманняґ гробниць, храмів, жреців.

Непоправну шкоду замогильному буттю могло принести навіть неуважне поводження з ім'ям покійного. Іменам додавалося особливе магічне значення. Простим людям заборонялося вимовляти вголос не тільки власне ім'я фараона, але навіть його царський титул. Фараон -- це інакомовне позначення, яке зберіглося в Біблії (в перекладі -- великий будинок, тобто -- той, який живе у великому будинку). У написах ім'я фараона захищалося -- обводилося особливою рамкою -- картушем (до речі, цей звичай допоміг в свій час розшифрувати ієрогліфи). Фараон Нового царства Тутмос III довгі роки не міг зайняти престол, оскільки в країні правила влада, що захопила шляхом змови цариця Хатшепсут. Коли після її смерті Тутмос став фараоном, він віддав наказ знищити всі написи і статуї в її честь. Леся Українка, що бувала в Єгипті, що вивчала його культуру, використала описані уявлення як художній образ в одному з своїх віршів:

Я, цар царів, я, сонця син могутній, собі оцю гробницю збудував, щоб славили народи незчисленні, щоб тямили на всі віки потомки Імення…

3). Багатство науково-літературної спадщини давнього Єгипту

Особливості світосприймання стародавніх єгиптян: релігія, магія та міфологія. Теократичний характер влади фараона. Повсякденне життя єгиптян у часи великих фараонів. Наукова думка: медицина, математика, астрономія та зачатки наукового світогляду. Переписувачі й осередки духовного життя. Естетичні уявлення стародавніх єгиптян. Гуманізм давньоєгипетської культури. Спадщина Стародавнього Єгипту

Побережені ієрогліфами величні храми й надгробні пам'ятники Стародавнього Єгипту зачудовують сучасну людину, якій не так-то просто зрозуміти їх смисл і значення. Вони є свідками особливого світогляду стародавніх єгиптян, що допомагав їм вирішувати свої соціальні проблеми. Це своєрідне Втілення образу думок та дій -- настільки дивного й водночас настільки близького нам.

Для мислення стародавніх єгиптян характерний дуалізм у розумінні світу, який поєднував ціле з єдності й боротьби двох започаткувань, що відображаються і у двоїстому характері царської влади, і у протиставленні чорної землі та білого піску пустелі, Верхнього й Нижнього Єгипту. Це мислення підкоряється двом принципам магічного відчуття світу, бо походить від того, що між предметом та його визначенням існує взаємозв'язок, а саме: слова втілюють предмети та явища (звідси значення гри слів у історіях про створення світу), а мова впорядковує їх. Одночасно слова богів (ієрогліфічна система письма, складена з картинок, змальованих з натури, виникає одночасно з графічним мистецтвом Стародавнього Єгипту) являли собою відображення реальності. Зображення живої істоти, що обов'язково супроводжувалося її ім'ям, стає немов би здвоєним. Майже маніакальна пристрасть розміщувати реальність у рамках тривких вербальних та графічних символів, щоб закріпити її за допомогою однієї з вищих форм чаклунства -- ось основна риса давньоєгипетської культури часів фараонів, яка пояснює природу її дивних пам'ятників та надписів.

Саме в межах цього світогляду функціонує своєрідна картина світоздання: нескінченна водяна пучина оточує твердь Всесвіту; на Землі ці води набувають форми морів; вони заповнюють небо, яким прокладають свій шлях зірки; вони живлять річище підземної ріки (ночами сонце пливе нею із Заходу на Схід) і щороку знову омивають землю, розпливаючись на ній повінню Нилу.

Цей океан, цей світ темряви заповнює собою весь простір Всесвіту до того часу, поки сонце, Атум-Ра, не підніметься над нею, відтіснивши назад густий морок. З висоти свого становища бог дав форму навколишньому світові, вдихнув у нього повітря, світло й життя, вступив у двобій із силами безодні. Потім він створив богів та людей, тварин і рослин. Але це було тільки початком. Щовечора бог сонця перетворювався на старого; щоранку, знову помолодівши, омитий водами вічності, він створював світ і вступав у бій, але кожного дня величезний змій Апоп гнав сонце на захід. Людство повстало, примусивши Ра піднятися в небо, але він продовжував зберігати порядок--маат -- принцип істини та справедливості, ним встановлений, котрий став його життям. І ось усім живим істотам доводиться старіти й знову молодіти тут, на Землі, подібно до сонця, підкоряючись нескінченній круговерті життя, поки їх не торкнеться перст смерті й вони не увійдуть, як Осіріс, у застигле царство мертвих. Коли ж і Атум повернеться до свого правічного покою, час і простір перестануть існувати.

Кілька різних міфів і тлумачень кожний по-своєму розповідають про одного, єдиного для всіх творця. Згідно головному вченню, що зародилося в Геліополі, саме Атум-Ра вказав -кожній речі її місце, однак жреці Мемфісу твердили, що першим з'явився Птах (Земля), який і створив небо, пустивши по ньому сонце. Мудреці говорили, що він виплекав ідею створення світу в своєму серці (а серце -- «сідниця думки») і дав їй життя рухом язика (своїм животворящим словом).

У часи фараонів розподіл усього сущого на чоловіче та жіноче начало вважався невід'ємною рисою життя. Творець створив два божественних устої, що втілювали в собі фізичний устрій світу. Це -- повітря й світло -- вогонь, земля й небо. Боги наступного покоління, які стояли ближче до людини, самі в багатьох проявах, як-то: боротьба за владу й зі смертю, нагадували її. Убитий Сетом Осіріс за допомогою Ісіди та Нефріди знайшов нове життя, торжествуючи над смертю, став володарем царства мертвих, його син Гор, народжений після смерті батька, став володарем Землі, коли переміг рідного дядька -- Сета, який хоч і був вічним «порушником спокою», але в ті часи ще не ототожнювався з вищою силою зла її був неоднозначною фігурою. Його божественна лють наздоганяла з невідворотністю долі, примушуючи живих йти назустріч вічності та допомагати Ра й фараону одержувати верх над чужеземцями й змієм безодні.

І Всі ці ідеї та образи служили основою обожнювання влади фараону, його давня титулатура ототожнює фараона з Гором -- править він землею так, як бог небом, фараон є тим, хто відноситься до двох богинь, які охороняють його владу, є володарем Верхнього та Нижнього Єгипту, Золотим Гором, а також Гором -- переможцем бога Сета Фараон як нащадок творця й володаря світу (в кінці Стародавнього Царства) має владу над усім космосом. Саме цей монументальний аспект давньоєгипетської влади втілений в статуї фараонів раннього періоду, й найперший, найвищий шедевр серед них -- піраміда Хефрена. Владний, незворушний, з очима, спрямованими за далекий горизонт,.де царює його батько Ра, фараон власною особою зберігає рівновагу світу, якому кожний момент часу загрожує поверненням хаосу.

Благополуччя країни обумовлене наявністю фараона. У ньому «здоров'я та зрілість народу втілювалися». Завдяки йому Єгипет перебував в тому щасливому становищі, коли в будь-якому аспекті, чи то про природу мова йде, чи то про діяльність людини, володарюють регулярність і порядок. Така теологічна теорія влади фараона, однак в житті точилася напружена внутрішня боротьба, обумовлена класовими та соціальними протиріччями давньоєгипетського суспільства.

Не випадково у творі «Наука для фараона Мерикара», ідо свідчить про високий рівень культури політичної дум-к» геракліополітанської династії, фараон зображений насамперед як людина. Він дає поради іншому фараоно аі, своєму синові, користуючись рефлексією, знанням, речей та слова, основними факторами політики. Ось які порад» фараон дає своїм наступникам в управлінні кріаїною:

«Подражай своим отцам, своим предкам; Добились они власти (над своими подданными) благодаря. обладанию знанием. Слова их остаются в их писаниях. Открой, прочитай и следуй их мудрости. Прежде нужно учиться, потом приобретать опыт».

Царський автор у своїй «Науці» наводить кілька примітних думок. Наприклад, «багатий народ не повстає», «ІІЄ ршвмея -- добре- самовладання», «створи собі пам'ятник любов'ю (оточуючих) тебе», «язик -- меч (царя) », «мова- сильніша від будь-якої зброї» тощо. Багато уваг» в «.Науці» приділяється методам боротьби проти змовників* та бунтарів. Цар указує, як слід ставитися до підданих, відмежовуючи від основної їх маси своє оточення: «Шануй сановників, сприяй процвітанню народу, твого», та ін. Одним словом, владі належить навчатися-як професії -- ось жорстокий урок революцій та повстань, які и&грясали давньоєгипетську цивілізацію.

Теологічні підстави влади фараона виникають внаслідок усвідомлення елітою, яка правила країною, соціальних змі-н у часі, що різко підкреслюється в ході сощалы них революцій та потрясінь. Концепція- влади фараона -- це не просто набір рецептів для збереження влади й реалізації методів соціального управління, а підстава, хоча й теолого-політичної влади, пояснення порядку, що склався, обставин у суспільстві та передбачення того, що відбудеться, коли порушиться даний соціум.

Це монолітне суспільство, оспівуюче у своїх гімнах єдність творіння й таємницю творця, було водночас вкрай політеїстичним та фанатичним у своєму поклонінні богам. Давні єгиптяни визнавали всіх богів, які з незапам'ятних часів почиталися різними місцевими традиціями.

4). Досягнення єгипетського мистецтва

Роль мистецтва була абсолютно іншою, ніж у наш час. На відміну від скороминущого земного життя, мистецтво було носієм життя вічного, головним засобом забезпечити безсмертя. Тому праця художників вважалася священодією, вони займали високе положення, часто були жрецями. Написи прославляють їх: «я спорудив…», «я виконав роботи прекрасні…». На відміну від майстрів Месопотамії, в історії збереглися імена древньоєгипетських майстрів. Першу піраміду побудував Імхотеп, він був і архітектором, і математиком, і лікарем. Слава про його мудрість дійшла до древніх греків, які ототожнювали його з богом врачювання Аськлепієм. Разом з тим, свобода індивідуальної творчості була обмежена, художник насамперед був охоронцем священних традицій. Три тисячоліття мистецтво Єгипту зберігало єдність художнього стилю.

Єгипетські малюнки в поховальній камері невідомої особи. 1500 рр. до Хр.

У Єгипті вже на початку III тис. до н. е. складається монументальна архітектура. Причому майже не зберіглося споруд цивільного призначення, зате безліч -- похоронних споруд і храмів. Першою похоронною спорудою, для якої камінь був основним будівельним матеріалом, була піраміда фараона Джосера (Древнє царство), зведена під керівництвом Імхотепа. Під пірамідою була вирубана скельна гробниця неймовірно складного планування (11 паралельних коридорів з всілякими приміщеннями). Вражає уміння древніх каменотесів орієнтуватися при роботі в глибині скелі. Піраміда Джосера -- ступінчаста, згодом же стали будувати геометрично правильні піраміди. У Древньому царстві вони були основною формою царських поховань. Недалеко від сучасного Каїра, в Гізе знаходяться найбільші з них -- піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна. Піраміда Хеопса досі залишається найбільшою з кам'яних споруд світу. Піраміди оточені храмами. У заупокійний комплекс Хефрена окрім піраміди і храму входить гігантська фігура Сфінкса (хоч існує і припущення, що Сфінкс побудований задовго до появи перших пірамід). Деякі фахівці вважають, що часами на споруді пірамід працювала майже половина працездатного населення Єгипту (це було можливе тому, що на зрошуваних нільських землях вдавалося отримувати урожаї, в яких додатковий продукт становив до 80 %).

З виникненням різних економічних і політичних труднощів піраміди, що знову зводяться поступово «меншають» в розмірах, а потім їм на зміну приходять скельні гробниці і гробниці в «Долині мертвих». Більшість з них була пограбована ще в старовині, тому в 1920--1922 рр. великою подією в єгиптології стало відкриття археологом Говардом Картером незайманої гробниці фараона Нового царства Тутанхамона.

У часи Нового царства були зведені найвідоміші храмові комплекси -- храми Амона-Ра в Карнаке і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора до Карнаку веде пряма двокілометрова дорога -- алея сфінксів. Ансамбль храмів дуже складний, будувалися вони віками. Найхарактерніша деталь -- безліч величезних колон (в одному із залів Карнака їх 144). Стовбур деяких можуть обхопити тільки п'ять чоловік. Колони стилізовано наслідують нільским рослинам і деревам -- їх капітелі (капітель -- верхня, прикрашена частина колони) виконані у вигляді закритих або розпущених квіток лотоса, листя пальми.

Ще одне справжнє чудо древньоєгипетської архітектури -- скельний храм фараона Рамзеса II в Абу-Симбеле. При вході в храм висічені чотири фігури двадцятиметрової висоти, що зображають самого фараона і головних богів. Храм всередині не має штучного освітлення. Він орієнтований таким чином, що один раз в рік -- в день приходу Рамзеса II на престол, сонячні промені досягали головного святилища, освітлювали особи статуй Рамзеса і Амона, а також вибитий на стіні текст мирного договору з хеттами, перемогу над якими отримав фараон. Вже в наш час, в ході будівництва дамби на Нілі храм в Абу -- Симбеле попав в зону повного затоплення. Техніка ХХ с. дозволила перенести величезну споруду (правда, по частинах) на безпечне місце.

Як і архітектура, весь стиль древньоєгипетського образотворчого мистецтва виражає ідею постійності, вічності. Воно підкорялося найсуворішим канонам (в перекладі з грецької слово канон означає правило). Суворо визначені були типи статуй: що стоїть -- фігура напружено випрямлена, ліва нога робить крок уперед, руки опущені і притиснуті до тіла; що сидить -- руки встановлені на коліна або одна рука зігнена в лікті, спина випрямлена, погляд спрямований вдаличінь. Протягом Древнього, Середнього і Нового царств численні статуї божеств, фараонів, жреців повторювали ці пози. Особливий канон був прийнятий для зображення фігур на площині -- рельєфів, фресок, малюнків на папірусі. Голова і ноги зображалися в профіль, а торс і очі -- анфас. Вся фігура обмальовувалася однією лінією. Розміри зображень передавали систему цінностей: чим значнішим вважався предмет або людина, тим більшого розміру він зображався. Найбільшим зображався фараон (рівним богам), потім -- члени його сім'ї, найменшими -- раби. Теми композицій були різними -- придворне життя, релігійні церемонії, побутові сцени. Часто зображали тварин, причому реалістично. Колірна гамма фресок і розфарбованих рельєфів (рельєфи обов'язково розфарбовувалися) -- поєднання жовтих і коричневих із зеленими і блакитними тонами (кольори відповідно землі, рослин, а, значить, життя і неба).

Згідно з уже згадуваним віруванням одна з душ померлого -- Ка, повинна була «поселитися» в його зображенні. Щоб досягнути схожості (інакше Ка не впізнає свою матеріальну оболонку) стали виготовляти посмертні гіпсові маски. Так зародилося разюче портретне мистецтво Древнього Єгипту. Один з найвідоміших жіночих скульптурних образів у всьому світовому мистецтві -- портрет Нефертіті, дружини фараона-реформатора Ехнатона. При розкопках Ахет-Атона була знайдена майстерня скульптора Тутмеса, а в ній -- портрети членів царської сім'ї. Зображення цариці Нефертіті у високому головному уборі відтворюють звичайно в профіль, при цьому не видно, що робота над зображенням другого ока не закінчена. Пояснюють цю незавершеність по-різному: одні -- просто раптово перерваною роботою (в майстерні всюди -- сліди погрому), інші -- наміром художника, що не захотів, щоб його вироблення замурували в гробницю (в іншому місці вмістище Ка не могло знаходитися).

Висновок

давній єгипет архітектура вірування

Мистецтво Стародавнього Єгипту мало надзвичайно велике значення для історії світової культури. Його вплив простежується в майбутньому, в культурах інших народів. А чудові пам'ятники єгипетського мистецтва і сьогодні хвилюють нашу уяву своєю високою майстерністю, величним розмахом, реалістичною вірогідністю.

Джерела з історії Стародавнього Єгипту поділяються на чотири групи: староєгипетські писемні пам'ятки, повідомлення античних авторів та Біблії про Єгипет, жанрові сцени, зображені на стінах храмів і гробниць, пам'ятки матеріальної культури.

За царювання V династії фараонів єгиптяни почали споруджувати відкриті сонячні храми, архітектурною домінантою яких слугував кам'яний обеліск з пірамідальною верхівкою, часом оправленою в електрум (сплав золота й срібла). Староєгипетські обеліски, прості й виразні, вплинули на меморіальну архітектуру інших народів, у тому числі римлян.

Розвивалося в епоху Стародавнього Царства мистецтво скульптури, здебільшого сакральне за своїм характером. Єгиптяни звеличували в камені фараонів, вельмож і, звичайно, богів. Тогочасні царські статуї максимально ідеалізовані, в них зовсім відсутня портретність. Нерідко фараона зображували у вигляді сфінкса, образ якого, характерний для всього староєгипетського мистецтва, зрештою став символом самого Єгипту. Найвідоміша така статуя вирубаний із суцільної скелі Великий Сфінкс донині є найбільшим кам'яним монолітом у світі (його довжина 74 м, висота 20 м). Призначення Великого Сфінкса (араби називають його "батьком страху") досі не розгадане вченими.

Література:

1. (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. -- Київ.: Либідь, 1996.

2. (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. -- Київ.: Либідь, 2000.

3. Петровский Н. С., Матвеев В. В. Египет -- сын тысячелетий / Струве В. В.. -- Ленинград:

4. Госиздат. детлит. Минпрос. РСФСР, 1959. -- 291 с. -- 30000 прим.(рос.);

5. (рос.) Древние цивилизации (под общ. ред. Бонгард-Левина Г.) М.,1989

6. (рос.) Культура Древнего Егигпта. М., 1976

7. (рос.) Манн Т. Иосиф й его братья. М., 1987

8. (рос.) Матье М. Искусство Древнего Египта. Ленинград, 1961

Размещено на Allbest.ru