І. Мазепа як меценат і культурний діяч

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

Реферат

з дисципліни «Історія української культури»

І. Мазепа як меценат і культурний діяч

Виконав:

Студент групи ЮР-21

Бугайцов М.В.

Перевірив:

Викл. Дешевенко Л.П.

План

меценатський мазепа гетьман доброчинний культура

Вступ

1. І. Мазепа як культурний діяч

2. Меценатська діяльність І. Мазепи в галузі освіти

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Наш час з усією гостротою висуває завдання нового осмислення історичного минулого українського народу, зокрема такого унікального феномену, як доброчинність. У різні періоди історії України доброчинна діяльність відзначалася своїми характерними особливостями. Значний розвиток меценатської діяльності припадає на епоху Козаччини Гетьманщини. Вагомий внесок в духовно-культурну спадщину вніс гетьман Іван Степанович Мазепа (1687-1708). Вивчення цієї проблеми набуває особливої актуальності у зв'язку із загальним переосмисленням історії діяльності гетьманів, поверненням до наукового обігу замовчуваних раніше тем.

У роки правління І. Мазепи відбувається докорінна зміна владної політики щодо питань культури. Гетьман як її симпатик з розумінням ставиться до проблем духовної сфери. Фактично в перший рік свого правління він очолює процеси церковної реформації в Гетьманщині, сприяє пом'якшенню дії акту приєднання Київської митрополії до Московського патріархату, виступає захисником українських церковників у дискусії щодо трактування релігійних постулатів. Наступний його вирішальний крок - розпочин у 1690-х роках реалізації великомасштабної програми відродження духовних пам'яток, занепалих монастирських закладів, будівництва новітніх соборів, церков, освітніх закладів. Під особистим патронатом І. Мазепи здійснюються великі будівельні роботи в Києві, який за його гетьманування став символічним «другим Єрусалимом», духовною столицею України.

Хронологічні рамки роботи обмежуються роками гетьманування Івана Степановича Мазепи (1687-1708 рр.).

Предметом дослідження є аналіз доброчинної діяльності гетьмана І. Мазепи в сфері культури Лівобережної України під час його гетьманування (1687-1708 рр.)

Об'єктом дослідження є сам гетьман Іван Степанович Мазепа як меценат в сфері освіти, науки, архітектури та мистецтва Лівобережної України в кінці XVII - на початку XVIII ст.

У 1687-1708 рр. практично всі існуючі монастирі завдяки турботам гетьмана збільшили свої доходи від гетьманських надань. Велика частина з них отримала у володіння додаткові села. Гетьманський уряд ретельно відстежував процеси сплати податків обивателям, карав сотників за самовільне захоплення монастирських земель, угідь. Ці заходи дали можливість не тільки поліпшити самозабезпечення монастирських закладів, а й акумулювати значні суми на оновлення їхніх іконостасів, дзвонів, дзвіниць та церковних приміщень.

За особистою ініціативою гетьмана відкриті Домницький, Пустинно- Микільський, а з його відома - Кам'янський, Успенський, Вознесенський, Петропавлівський, Корсунський, Онуфріївський, Золотоніський, Канівський, Ірданський, Чигиринський, Данилівський, Жаботинський, Каташинський, Миколаївський, Любенський монастирі.

1. І. Мазепа як культурний діяч

Цьому гетьманові найбільше дісталося від істориків. Ким тільки не називали його! І зрадником російського народу, і зрадником українського народу, і великим злочинцем, і дворушником, і … Зрештою, сам перелік усіх тих ярликів забрав би тут дуже багато місця. Якщо образ Богдана Хмельницького прийнято було змальовувати всуціль світлими барвами, абcoлютно зідеалізовано, то образ Івана Мазепи - за принципом контрасту - тільки в тонах темних, похмурих, зловісних.

Надто багато всяких ідеологічних спекуляцій у тому, що подавалося нам за історичний портрет українського гетьмана, одного з найвидатніших синів свого часу. Мазепа ніколи не зраджував ні російський народ, ні, тим більш український. Навпаки, своєму народові хотів він добра і волі й зробив для цього все, що було в його силах.

Гетьман Іван Степанович Мазепа походив з шляхетського православного роду Мазепів - Колядинських, до яких належало село Мазепинці коло Білої Церкви. У Мазепинцях народився наш гетьман дня 20 березня 1632 р. Його мати походила з шляхетського роду Мокієвських. І Мазепи, і Мокієвські служили в козацькому війську гетьмана Богдана Хмельницького. Майбутній гетьман Іван присвоював coбі ідеї свого великого попередника гетьмана Петра Дорошенка. Потім Мазепа опинився при лівобічному гетьманові Іванові Самойловичеві, при якому після спадку "Сонця Руїни "схоронився гурток видніших дорошенківців. Як кращі політики зайняли вони визначні становища при цьому гетьмані, врешті після його спадку в 1687 р. один з них - Мазепа став гетьманом.

Вже в перші роки свого гетьманства Мазепа багато зусиль віддає культурному відродженню краю. Він зарекомендовує себе щедрим меценатом. Відбудовуються і споруджуються - часто на його кошт - церкви й монастирі. І - не тільки у великих містах, а й у селах. Він постійно опікувався Києво-Могилянською академією. При ньому було споруджено один із її великих корпусів, за його гетьманування з'явилися численні школи.

Мазепа - один із найосвіченіших людей свого часу, він одержав блискучу освіту - вчився в Київський академії, і за кордоном. Був людиною глибоко набожною, кохався в мистецтві й літературі, сам писав вірші, і деякі з них згодом стали народними піснями. Гетьман Мазепа визначався як великий книголюб і меценат тогочасних видань.

Як книголюб мав він у Батурині власну добірну бібліотеку, в який було багато латинських книг. Книгами обдарував гетьман бібліотеку київської Академії, як також різні церкви і оcoби. Лубенський монастир одержав від гетьмана дві майстерно видані Євангелії, при Вознесенському монастирі Переcoпницьку Євангелію; Степан Яворський подарував ніжинському Благовіщенському монастиреві Євангелію гетьмана Мазепи.

У 1688 р. Мазепа й архімандрит Варлаам Ясинський послали Василеві Галіцинові книгу "Вънец Христовъ" Антона Радзивилівського.

В гетьманському почоті в часи його подорожі до Москви в 1689 році був батуринський ігумен Дмитро Тупталенко, автор життєписів святих "Четьїх Миней". Дмитро Туптало провів у Москві півтора місяця й одержав дозвіл патріарха на продовження своєї праці.

Мазепа опікувався і справою видання "Четьїх Миней", першу надруковану частину яких привіз у 1689р. в дарунок цариці Софії. Коли Дмитро Тупталенко видав другу частину своїх "Четьїх Миней", Мазепа, посилаючи її московському патріарху, просив його дозволити продовжувати авторові його працю. Свою працю Тупталенко закінчив вже як митрополит у Ростові в 1705 році.

У присвяченому Мазепі "Зеркалі от писання Божественного" зазначено, що щедрість Мазепи для православної церкви не обмежувалася тільки Україною, але виявилася також і в південно-східних країнах.

У вівтарі грецького православного coбору Воскресіння при Господньому Гробі в Єрусалимі переховується поміж іншими церковними дарами прекрасний, виcoкої мистецької вартості образ різьбленої на срібній дошці плащаниці - дар гетьмана Івана Мазепи до Божого Гробу. В оcoбливо важливих випадках кладуть цю плащаницю у вівтарі на престол під чашу із Св. Дарами. Про цей дар згадав у своєму щоденнику чигиринський єпископ Порфирій Успенський: "От доля Мазепи, подумав я; в Росії його проклинають, а тут моляться за упокій його душі та прощення й оставлення його гріхів. Не знаю, що цінніше перед Богом: чи наше (себто московське) торжественне, всенародне прокляття, чи тутешні молитви. Мабуть ні це, ні те. Бог відплатив і відплачує йому за його діла, а не відповідно до нашого бажання".

І. Мазепа посприяв відкриттю Києво-Могилянської Академії. У 1693 році, ректор колегії Йосиф Кроковський за посередництвом митрополита й гетьмана просив "жалуваної грамоти на удержання прежніх шкіл…, та на мирне навчання в них дітей російських жителів і всяких православної віри ревнителів…" . У відповідь на це прохання царі Іван і Петро своєю грамотою з 21 січня 1694 р. дозволяли в заснованих митрополитом Петром Могилою школах при київському Братському монастирі православним префектам, профеcoрам і вчителям навчати не тільки поетики й риторики, але й філоcoфії та богословії слов'яно-руською, грецькою й латинською мовами, застерігаючи при тому, щоб навчання було в православному дусі. На утримання колегії було визначене постійне царське жалування щорічно по 50 рублів і по 50 чверток жита московської міри.

Титул "Академії" вистарав гетьман Мазепа разом із Варлаамом Ясинським і Йосифом Кроковським (з 1694 р.).

У 1703 р. гетьман подарував школі деякий сад на київському Подолі. У 1707 р. затвердив Братському монастиреві право на посідання м. Стайок. Від часів гетьмана Мазепи з військового козацького скарбу йшло щорічно на Академію по 200 карбованців.

Гетьман побудував папірню для чернігівської кафедри, що постачала папір для тогочасних видань. У вірші - панегірику говориться про роль гетьмана в організації чернігівської колегії, про те, що саме Мазепі завдячувала чернігівська колегія за свій розквіт.

Мазепа також має низку заслуг при будуванні й оздобленні церков. Коштом гетьмана була вибудована в 1690 р. велика камінна церква св. Миколая в київському пустинному монастирі на Печерському, що стала згодом воєнним coбором, та трапезна церква в цьому ж монастирі Покрови Пресвятої Богородиці; келії для братії. В 1695 р. було розбудовано за його коштом камінний мур у Печерський лаврі, позолочено верх та прибудовано бічні приділи з північного й південного боку великої лаврської церкви Успення Пресв. Богородиці з надбудованими над ними 5 банями. Далі в 1698 - 96 р. р. відбудовано церкву всіх Святих над Оконанською Горамою Лаври, де із-зовні був виставлений ліпної роботи герб Мазепи.

У тому ж часі розпочато на бажання і кошт гетьмана надбудовувати бічні приділи на нижніх папертях Києво-Софіївського Собору з 6 банями над ними, що дало цій кафедрі той вигляд, який вона мала до недавніх часів.

З величавих церков, побудованих коштом Мазепи поза Києвом, згадаємо камінну coборну церкву Вознесіння в Переяславі, вибудовану у 1698р. Поміг Мазепа також запорожцям вибудувати нову церкву в Січі; він дав їм на те потрібні кошти й матеріали та своїм немалим коштам справив до цієї церкви розмальований іконостас. Дерев`яне будівництво в добі Мазепи припиняється майже зовсім, з`являється хист до будування церков з каміння.

Найвидатнішим явищем мазепинської архітектури, є будування великих "coборних" кафедральних і монастирських церков. У їхній будові проглядається ніби нове відродження старих візантійських традицій. Найбільшої уваги присвячено оздобленню головного входу або порталу, де була помітна надзвичайна розкіш скульптурної орнаментації, з декоративними щитами, з розірваними фронтонами, хвилястими лініями волют, пілястрами та колонами з розкішно оздобленими капітелями, завитки виноградної лози, листки аканту, дитячі фігурки янголів, китиці квітів і овочів, яскраві фарби, золота ікон, золочені орли та "coнця" з монограмами Христа і Діви Марії. Деякі вчені - дослідники вважають, що зразком для п`яти церков, фундованих Мазепою у Києві, були західно - європейські барокові базиліки.

І Ернст, і Антонович зазначають, що мазепинська доба в архітектурі не обмежується згаданими вище будівлями. З`являються перші муровані дзвіниці, чисельні фортифікаційні будови та партерові хати козацької старшини .

Малярство мазепинської доби досягло пишного розквіту та повного й яскравого виявлення своєї своєрідності. Серед збережених багатьох чудових зразків іконостасів, окремих ікон, розписів і портретів. Найкращими іконостасами є іконостаси Свято - Миколаївського військового coбору в Києві. В галузі штихарства мазепинської доби місце старого дерев`яного штиха заступила гравюра на міді.

2. Меценатська діяльність І. Мазепи в галузі освіти

І. Мазепа - державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильніше були виражені патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєдналися в ньому з високою освіченістю. Він учився в Києво-Могилянській академії, відвідав кілька європейських країн, міг порозумітися з багатьма співрозмовниками, оскільки володів вісьмома мовами. Історична ерудиція Івана Мазепи викликала захоплення тих державних і військових діячів, із якими він спілкувався. Він був знавцем літератури, власником найкращої в Україні великої і цінної бібліотеки з інкунабулами, старовинними рукописами, раритетними виданнями на багатьох мовах.

Розуміючи значення шкільництва, І. Мазепа особливо дбав про найвище огнище освіти - Академію в Києві. Його заходами Академія була зреформована на зразок західноєвропейських вищих шкіл. Заснована 1615 р. як звичайна братська школа, вона по двадцятьох роках діяннями митрополита Могили перетворилася на колегіум, а заходами Мазепи досягла рангу академії. Тож не дивно, що Феофан Прокопович пойменував її «Могило-Мазепіаною». Саме так називалася вона у вступі до одного з його к У добу І. Мазепи відроджується Київ як духовний центр України. Головним культурно-національним осередком міста і всієї України знову стає Києво-Могилянська колегія, яка пережила скрутні часи Руїни. Зміцнення української державності в останній чверті ХVII ст. створювало для цього навчального закладу відповідну матеріальну базу, а відновлення культурних зв'язків із Заходом і відкриття широкого поля культурної діяльності на Сході допомагало колегії згуртовувати видатні професорські сили, що здобули підготовку здебільшого в університетах Західної Європи, і притягувало до неї широкі маси студіюючої молоді. Імена Варлаама Ясинського, Йоасафа Кроковського, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, мабуть, найвизначнішого вченого-енциклопедиста тогочасної України та інших професорів колегії свідчать про високий науковий рівень її навчання.

иївських рукописів 1705 р. «Схід зорі над Парнасом Могило-Мазепіани».

У добу І. Мазепи відроджується Київ як духовний центр України. Головним культурно-національним осередком міста і всієї України знову стає Києво-Могилянська колегія, яка пережила скрутні часи Руїни. Зміцнення української державності в останній чверті ХVII ст. створювало для цього навчального закладу відповідну матеріальну базу, а відновлення культурних зв'язків із Заходом і відкриття широкого поля культурної діяльності на Сході допомагало колегії згуртовувати видатні професорські сили, що здобули підготовку здебільшого в університетах Західної Європи, і притягувало до неї широкі маси студіюючої молоді. Імена Варлаама Ясинського, Йоасафа Кроковського, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, мабуть, найвизначнішого вченого-енциклопедиста тогочасної України та інших професорів колегії свідчать про високий науковий рівень її навчання.

Відома ще низка університетів, які стояли на сторожі інтересів обителі, у підпорядкуванні якої була Києво-Могилянська колегія (14 січня 1698 р., 10 лютого 1704 р.). У липні 1702 р. гетьман надав право ректору Г. Одорському заселити поблизу Фастова слободу Плисецьку, люди б якої віддавали обителі «послушания». 18 серпня 1703 р. І. Мазепа затвердив за академією двір міщанина Йосипа Скородки, який передав своє майно у власність навчального закладу. Гетьманським універсалом від 15 липня 1707 р. обитель отримала «містечко Стайки, со всім, здавна до нєго належачими угоднями, грунтами, полями, лісами, рибними ловнями и перевозом» . Отже, Мазепа створив надійний підмурівок для поліпшення господарського, майнового забезпечення функціонування навчального закладу. Становище колегії вже у 1693 р. змінилося на краще. У ній у 1695 р. за сприяння І. Мазепи було закінчено будівництво Богоявленського собору з приділом св. Іоанна Хрестителя.

Ця вища школа завдяки Мазепі так буйно розквітла, що за кордоном її вважали рівноцінною європейським. Як повідомляв 1705 р. лейпцигський журнал «Європеімен Фома», в Москві почали вивчати латинську та грецьку мови, філософію і теологію. Такі дисципліни, зазначалося в статті, вже існують в Римі, Падуї, Києві та інших містах.

Завдяки старанням команди однодумців І. Мазепи лише у 1689 р., коли в навчальному закладі, крім класів піїтики, риторики, філософії, відкрився клас і богослов'я. Останній предмет чотири роки (1689-1693 рр.) викладав професор Йоасаф Кроковський. Отже, саме в ті роки Києво-Могилянська колегія стала надавати повну вищу освіту і прирівнялася за ступенем надання освіти до європейських академій. Щоправда, так у ті роки не називалась. У московській документації 1691 р. її згадують як «школу» Братського монастиря. Це не було приниженням її статусу. Просто у Москві ще не зналися на рівнях освти, тамтешній російський навчальний заклад лише переживав час становлення. Відтоді регулярне викладання богослов'я як навчальної дисципліни розпочалося після філософського класу і одразу ж стало домінуючим в установі навчальним предметом. Кафедру богослов'я згідно з положенням очолював ректор. Якщо філософію в колегіумі вивчали два роки, а поезію лише рік, то богослов'я - впродовж чотирьох років, що засвідчує увагу, яка приділяється цьому курсу в навчальному процесі. У викладі богослов'я у Києво-Могилянській академії чітко виділялось два періоди. Перший відзначається відносною свободою професорів курсу від якихось схоластичних вимог. Професори богослов'я прагнули не просто механічно передати віро повчальних догматів, а й дати їм відповідне філософське обґрунтування, створити православну систему богословської науки, довільно називаючи свої трактати і розміщуючи їх у своїй структурі курсу.

Другий період у викладанні богословських курсів у Києво-Могилянській академії розпочинається з 1759 р., коли на вимогу митрополита Арсенія (Могилянського) ректор Давид Нашинський змушений був ввести викладання богословського курсу за єдиним для всієї царської Росії тематичним планом і підручником. З 1798 р., відповідно до вказівок Священного Синоду, в усіх духовних академіях, у тому числі й у Києво-Могилянській, читання вже декілька богословських курсів.

Тісний зв'язок Київської Академії з Мазепою позначився в тих «панегіриках», які відмічали роль Мазепи, як вождя України. Мазепа дійсно був меценатом і опікуном Академії. Він збудував для неї новий будинок, новий Братський собор, в якому відбувалися урочисті Служби Божі і в якому професори проголошували проповіді. Мазепа сам часто відвідував Академію, був на її диспутах та виставах. В Академії вчилися обидва Мазепині небожі - І. Обидовський та А. Войнаровський. В добі піднесення української культури часів Мазепи Академії належало центральне місце.

У заголовку драми Т. Прокоповича «Володимир» подається, що І. Мазепа є ктитором преславної академії Могило-Мазепіянської Київської. Таку назву академія носила від 1704 до 1708 року, тобто до повстання супроти Москви. Гетьман сприяв потвердженню російським царем раніше вже існуючого статусу академії, як писав ректор її Й. Кроковський, «упорядження та утвердження колишніх шкіл», відтак царі Іоанн і Петро своєю грамотою від 21 січня 1694 року дозволяли й утверджували академічний статус навчального закладу з невеликим грошовим та зерновим посіб'ям від Російської держави. Але передусім дбав про забезпечення академії сам гетьман, про це свідчить не лише Бендерська комісія, але й універсал від червня 1693 р. київському та ніжинському полковникам про підтвердження прав Братського монастиря на належні йому земельні володіння, на варіння і продаж меду, на певну територію в Києві, водогін, ярмарки, млини, сіножаті, озера, бори, ліси і «всілякі угіддя», тобто те, чим монастир досі володів і тепер мав у своєму триманні, «бо має в своїй силі і владу утверджувати в Малій Росії всілякі порядки» і кому доводиться, тому згідно слушності подання чинили всіляке добро «з уваги нашої, так і відповідно до прохання згаданого отця ректора і всієї братії стверджуємо та зміцнюємо цим універсалом» - і далі йде великий перелік цих маєтків. Іншим універсалом, від 1692 року гетьман припиняє суперечки за млин між Братським та Межигірським монастирями, а ще в одному універсалі, надаючи Києво-Братському монастиреві село Більмаківку, гетьман зазначає, що чинить це, «респектуючи на той монастир Братський, всій Малоросії потрібний, через те, що він для наук кожного з малоросійських дітей, які хочуть учитися, походить».

Гетьман дарує й інші добра братському монастирю, йшла туди й грошова допомога з військового козацького скарбу: річно 200 карбованців, при цьому російський уряд давав 50. Ось чому В. Ясинський, тодішній Київський митрополит, назвав І. Мазепу «особливим обновителем, промишленником і добродійником Братського монастиря». Збудоване І Мазепою приміщення академії можна побачити на гравюрі на честь П. Копачинського від 1701 року і на честь Й. Кроковського від 1713 року. Планував гетьман будівництво більшого академічного дому, але не завершив - це вчинив у 1740 році Рафаїл Зборовський - до речі, цьому акту буде присвячена драма «Образ пристрастей цього світу», яка підставно приписується М. Козачинському. У 1811 році О. Мартос писав, що І. Мазепа «збагатив академію бібліотекою та рідкісними рукописами».

Цитований вище Теофан Прокопович у драмі «Володимир», що була розіграна на кону театру театру Кївської академії в 1705 році, в уста апостола Андрія вклав радісні слова з приводу розбудови академії; отже, виходило, що кавалер ордена св. Андрія порадував Андрія тим, що здійснював, чи був одни із тих, що здійснюють його пророцтва щодо Києва як великого центру християнства.

Загалом гетьманування Івана Мазепи значно підвищило роль та значення Києво-Могилянської академії у суспільно-політичному житті України. Вона стала як справжнім центром підготовки кадрів для Гетьманщини, так і просвітницьким осередком, який позитивно вплинув на формування духовних орієнтирів національної еліти.

Рафаїл Зборовський реставрував Мазепин корпус, добудувавши до нього другий поверх, прикрашений тосканською колонадою, та конгрегаційну Благовіщенську церкву. Реставрація Мазепинського корпусу була однією з перших київських будов знаменитого архітектора Готфріда Шеделя.

Отже, від 40-х рр. ХVIII ст. Академія містилася в двоповерховому Мазепиному корпусі: на долішнім поверсі було шість кімнат, призначених для класів, а в горішнім - зал, церква та дві кімнати для класу філософії та богослов'я. Для учнів Академії, які не жили поза Академією в приватних помешканнях чи в київських парафіяльних школах, був окремий «студентський дім», або «бурса», в огорожі Братського монастиря.

За часів Мазепи Академії, без перебільшення стала центром усієї України. Крім того, тут навчалися і православні юнаки з Південно-Східної Європи та Московської держави. Наплив був такий великий, що доводилось запроваджувати обмеження для вступників. На початку ХVIII ст. кількість студентів досягла 2 тис. Цей навчальний заклад, мабуть. побив всі рекорди за чисельністю слухацької аудиторії.

В Україні склалася традиція вільного доступу до освіти, тож серед вихованців Академії були представники різних станів, і насамперед, старшинства. Воно найбільше прагнуло до освіти, яка давала чимало переваг. Знавець Лівобережної України О. Лазаревський у «Замітках до історичної монографії Д.П. Міллера» зазначає, що майже всі діти визначних мазепинськи старшин навчалися у Києві й стали свідомими громадянами.

Як писав сам гетьман І. Мазепа, в Києво-Могилянській академії «цвечение всякому з малороссійских детей хотячому учитися походит». Академія в цей період дійсно мала загальнонаціональний характер, охоплюючи всі стани українського населення, від гетьманського небожа до звичайного селянина. важливо, що тут формувалися кадри української керівної еліти. Саме сюди гетьман Мазепа віддавав навчатися наукам своїх небожів і потенційних спадкоємців - Івана Обидовського та Андрія Войнаровського. Тут вчилися діти генеральної старшини та полковників - Орлики, Ханенки, Полуботки, Лизогуби, Ломиковські, Горленки, Мировичі, Новицькі, Голуби, Туранські, Маркевичі, Скоропадські та багато інших майбутніх державних, культурних, церковних діячів козацької України. Згодом тут навчалися їхні діти, і ця традиція зберігалася майже до кінця існування Гетьманщини. Саме тут, в академічних конгрегаціях, сформувалися ідеї, які визначали політичну ідеологію козацької еліти і мали значний вплив на українську державну політику. Зі стін академії вийшло нове покоління старшини, що відігравало велику роль наприкінці гетьманування Мазепи, а потім в колах української політичної еміграції (Пилип Орлик, Федір Мирович), а також в Українській козацькій державі за часів наступників Мазепи (Павло Полуботок). Також тут готувалися кадри для місцевої української адміністрації полкового і сотенного рівня, яка помітно відрізнялася від своїх попередників доби Руїни, а також духовенства - фактично тогочасної української інтелігенції, яка формувалася з різних верств українського народу. За часів Мазепи Київська академія мала найвищу за увесь період свого існування, кількість студентів - понад 2 тисячі.

Києво-Могилянська академія в часи свого розквіту являла собою духовно-освітній центр усього православного слов'янства. У її стінах навчалися вихідці з Білорусії, Росії, Болгарії, Боснії, Чорногорії, Сербії, а також - Греції, Молдавії, Волощини.

Отже, Мазепа щедро допомагав Академії, якою з часу заснування опікувався Братський монастир, дарував для задоволення академічних потреб гроші, села та маєтки, захищав права своїми універсалами й дбав про те, щоб цар підтверджував їх. Близько 1704-1705 рр. його коштом споруджено було приміщення для академічних класів.

Висновки

Отже, гетьман І. Мазепа вважався неперевершеним благодійником і меценатом. Дослідник С. Голубєв, зокрема, підкреслював, що Мазепа - "великий благотворитель духовенства, церквей и монастырей". Мазепа був великим будівничим української культури, дбав про розвиток освіти, науки, мистецтва. Д. Антонович окреслив час гетьманування Мазепи як "другу золоту добу українського мистецтва" після доби Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Як високоосвічена людина, Іван Степанович Мазепа розумів величезне значення освіти для соціального й національного визволення українського народу, і зробив вагомий внесок у цьому напрямку. Він прагнув до того, щоб в Україні були вищі та інші навчальні заклади. Український гетьман усвідомлював необхідність підготовки освічених, культурних діячів, свідомої національної інтелігенції, піклувався про освіту й культуру в Україні, підтримував найтісніші зв'язки з Київською академією. Він також дбав і про розбудову Академії, яка за його гетьманування досягла високого піднесення й здобула визнання в міжнародному культурному світі. Саме за його правління Київський колегіум одержав високий статус академії (1701), чимало молодих людей вирушило у західноєвропейські університети. Київська академія притягує до себе дедалі більше молоді, кількість студентів сягає понад дві тисячі, і вона стає, як і в часи П. Могили, провідним культурно-освітнім центром усієї православної Європи.

Список використаної літератури

1. Архив Юго-Западной России. Ч. 3. - К.: Вид. Київської Археографічної комісії, 1868. - Т. 2. - К., 1868. - 846 с.

2. Величко С. Літопис / С. Величко. - К.: Дніпро, 1991. - Т. 2. - 642 с.

3. Грабянка Г. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Г. Грабянка. - К.: Знання, 1992. - 192 с.

4. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд. С.О. Павленко. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - 1144 с.

5. Літопис Самовидця. - К.: Наукова думка, 1971. - 207 с.

Размещено на Allbest.ru