Історія Києво-Печерської Лаври

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Основа і початковий устрій Києво-Печерська Лавра

Стислий опис Києво-Печерського монастиря

Історія й опис сучасного виду і стану Києво-Печерської Лаври

Література

Вступ

Київ справедливо називається Єрусалимом Свято-Руської земля. Він так іменується тому, що при св.Володимирові Київ послужив купеллю для водохрещення російського народу в православну віру і відтоді зробився найдорожчим і священним для російських православних християн містом. Це ім'я личить йому також і тому, що в ньому, по милості Божій, зосереджена множина дорогоцінних святинь православного російського народу.

Найголовнішу святиню Києва, істинну перлину в славнозвісному історичному венці матері міст російських, складає св. Києво-Печерська Лавра.

Важко уявити людину, яка, милуючись панорамою Києва з Лівобережжя, не зачарувалася б неповторною красою сніжно-білих, увінчаних золотими лазнями будівель Києво-Печерської Лаври.

Тисячі й тисячі екскурсантів щодня приходять сюди, щоб побачити неоціненні творіння, залишені нам у спадщину майстрами минулого.

Відвідувачі можуть ознайомитися з найдавнішими спорудами - Успенським собором, Троїцькою надбрамною церквою, церквою Спасу на Берестові, які представляють культуру Київської Русі - колиски трьох братніх народів: російського, українського та білоруського.

Велика група архітектурних пам'яток XVII-XIX століть знайомить екскурсантів з досягненнями українського зодчества і мистецької культури українського народу. Сюди належать житлові монастирські приміщення - келії соборних стартів (корпуси № 3 і № 4), покої настоятеля, будинок намісника, будинки начальників Ближніх і Дальніх печер, корпус друкарні та інші.

Значну цінність становлять культові споруди того ж періоду: Всіхсвятська і Хрестовоздвиженська церкви, церква Різдва Богородиці, Велика лаврська дзвінниця, дзвінниці Ближніх і Дальніх печер. Увагу привертають фортифікаційні споруди - земляні вали і фортечні мури з вежами, бастіонами та бійницями і, звичайно ж, особливий інтерес викликають печі.

Цілий рік врата Києво-Печерський лаври відкриті для відвідувачів. Одні приходять, щоб віддати належне святим Печерський лаври, а інші для того, щоб побачити власними очима неповторну красоту цих місць.

Побувши в монастирі, ми не тільки збагачуємся новими пізнаннями в історії нашої Батьківщини в області архітектури, живопису і взагалі мистецтва, не тільки одержуємо задоволення з усього, що побачили, почули, ми стаємо багачі духовно, змінюємося в кращу сторону, розуміємо наскільки ми часом далекі від високого звання і призначення людини духовного.

Монастир - це свого роду дзеркало, у якому ми якось побачили або побачимо, наскільки ми непристойно одягнені і наскільки некрасиві в духовному відношенні.

У заповіднику працює великий колектив науковців і екскурсоводів, серед яких є історики, філософи, мистецтвознавці, археологи, реставратори.

Екскурсоводи (гіди) можуть запропонувати вам як оглядову так і тематичну екскурсію - усе залежить від ваших інтересів і распологает часу; адже територія Києво-Печерського історико-культурного заповідника перевищує 28 га.

Також, необхідно зауважити, що на території Лаври варто утриматися від паління з поваги до цього святого місця, а розмовляти необхідно без зайвого шуму. У храмі слідує поводитися тихо і благоговійно.

Отже, ви - у Києво-Печерський Лаврі. Як багато нам розповідають про себе ці найбільші три слова. Київ - мати міст руських, стольний град князів наших, древня столиця Київської Русі. Сказати б тільки: святі Володимир, Ольга, Ярослав Мудрий, собор св. Софії, Київська Лавра і відразу в нашій пам'яті оживає історія стародавності, якою ми пишаємося. Люди, що не знають своєї історії, не цінують національної культури, - духовно бідні люди.

Основа і початковий устрій Києво-Печерська Лавра

Києво-Печерська Лавра, по справедливості займає перше місце в ряду всіх осель православної Росії. Вона була дійсно першим істинно російським і істинно народним монастирем у Росії за часом свого походження. Вона в течії багатовікової своєї історії й особливо на початку свого існування принесла велику духовну користь російському народу.

Та найбільша сила людського духу, кращі у усіх відношеннях представники святий Русі, у підземному печерному Київському монастирі, нестримно завжди залучала і тепер залучає сотні тисяч російського народу в Києво-Печерський Лаврі на поклоніння її численним і чудовим святиням. Києво-Печерський Лавра на початку свого існування була головною школою, яка виховує наших древньоруських святителів.

Києво-Печерський Лавра була першоджерелом російської науки і першоосновою усіх російських шкіл. Тут жив і виховувався наш перший літописець, отут зародилася наша початкова історія, тут же були перші лікарі, перші письменники книг і перших наших малярів.

От чим була в давнині Києво-Печерська Лавра! Вона є живим свідком священної російської старовини. Отут ми можемо побачити щире староруське статутне богослужіння. Отут почуєш ти і ті наспіви, якими славили Бога, Пресвяту Богородицю і святих угодників. Отут, у печерах, що збереглися незмінними в перебігу віків, ти побачиш своїми очима те, як жили росіяни люди за тисячу років, де вони молилися, як рятувалися, постились, трапезовали, працювали!

У ті далекі часи багато благочестиві віруючі бачили, як багато є у світі спокус, спокус і як важко, живучи в ньому, досягти святості життя і спілкування з Богом. Тому вони ішли подалі від світу - у гори, пустині, ліси. Там подвижники проводили життя в молитві, посаді і праці, живучи на самоті.

Одним із таких шукачів духовного життя був у нас на Русі преподобний Антоній. Саме він у XI сторіччі поклав підставу Києво-Печерський Лавр.

У юних літах Антоній покохав Бога і побажав усе своє життя присвятити на служіння Йому. Відправившись у св. Землю, він відвідав Афонську гору й в однім із численних монастирів прийняв іпочеський постриг. По поверненню в Росію, преподобний Антоній задумав заснувати свій монастир. Місце для нього, після довгих пошуків, він обрав у трьох верстах від тодішнього міста Києва, униз за течією ріки Дніпра, на високому березі його. Тут він спочатку оселився один у печері, що викопав для себе в горі священик сусіднього велико-княжеського села Берестова Іларіонові, і який залишалася свободною, після обрання Іларіона в 1051 р. Київським митрополитом.

Слава про подвиги преподобний Антоній поширилася серед околишнього населення і до нього почали збиратися люди, що шукали місця для відокремлених подвигів. У числі інших явився до преподобному Антонієві (біля 1055-1056 р.) преподобний Феодосій, що був прийнятий старцем, не дивлячись на його молодість, і який зробився дійсним упорядником Києво-Печерського монастиря.

Тим часом самий преподобний Антоній, що завжди ринувся до самоти і споглядальної подвижничного життя, лишив початкову свою печеру, що була розширена його сподвижниками і прийняла вид підземного печерного монастиря, і пішов на найближчу гору, де шукав для себе нову печеру. Тут незабаром біля нього зібралося нове чернече братерство, що стало звістки сувору подвижнучного життя в печерах, відомих тепер під ім'ям Ближніх, або Антонієвих печер. Над старим же братерством, що залишилося в печерах, у котрих спочатку подвизався преподобний Антоній і який тепер відомі під ім'ям Дальніх, або Феодосієвих печер, преподобний Антоній поставив ігуменом преподобного Варлаама. При ігумені св. Варлааме монастир початків виходити з печер, з-під землі на її поверхню. Після, печерне братерство, по благословенню преподобного Антоній, обрало своїм ігуменом преподобного Феодосія. У цей час у печерному монастирі було біля 20 іноків, що, по походженню своєму, належали до вищих станів російського суспільства. Преподобний Феодосій став приймати у свій монастир усіх узагалі російських людей, не крім і самих простих, за умови тільки розташування їх до чернечого життя. Таким чином, у печерному монастирі незабаром зібралося до 100 іноків. Преподобний Феодосій, що зібрав настільки численне братерство, ввів у своєму монастирі суворий статут, за зразком грецького студійського укладу. Він же, із благословення преподобного Антоній і дозволи великого князя Ізяслава Ярославовича, переніс монастир із початкового його месцезнаходження (тобто де нині Дальні печери) на сусідню гору, на те місце, де вони і зараз знаходяться. Останні свої турботи про благоустрій Києво-Печерського монастиря преподобні Антоній і Феодосій висловили тим, що в 1073 р. заклали кам'яну церкву в ім'я Успенія Пресвятої Богородиці. У тому ж 1073 р. помер преподобний Антоній, а 3-го травня 1074 р. помер і преподобний Феодосій. Устрій великої кам'яної монастирської церкви продовжували спадкоємці преподобного Феодосія - печерські ігумени: св. Стефан, св. Никін і св. Іоанн. Будували її грецькі майстри, що привезли із собою й ікону Успенія Божиєю Матері, що складає і зараз найбільшу святиню Києво-Печерський Лавр. У 1077 р. церква була готова. У 1083 р. прибули нові грецькі майстри, що почали прикрашати церкву печерську усередині мозаїкою, фресками й іконами. До 1089 р. оздоба церкви була закінчена і 14 серпня того ж року храм був урочисто освячений Київським митрополитом Іоанном. Цим і закінчився початковий устрій Києво-Печерський Лавр.

Стислий опис Києво-Печерського монастиря

У плині багатовікового, більш ніж восьмисотлітнього, свого існування Києво-Печерський Лавра пережила багато важливих перерв.

Життя її протікала в тісному зв'язку з історією росіянкою церкви і російського народу. У історії її можна відзначити п'ять періодів: 1) 1089-1240 р.; 2) 1240-1340-1386 р.; 3) 1340-1386-1686 р.; 4) 1686-1786 р.; 5) 1786 дотепер.

1) У плині першого періоду свого існування Києво-Печерський Лавра, знаходячись під захистом великих російських князів і користуючи любов'ю всього російського народу, продовжувала внутрішньо розвиватися і з зовнішньої сторони зміцнюватися і рости. Завдяки своєму винятковому положенню серед російських монастирів, Києво-Печерський Оселя вже в цей час набула права незалежності від російського митрополита і знаходилася під безпосередньою владою Константинопольського патріархату. У це ж час вона одержала найменування Лавр, а її ігумени - звання архімандритів. Поступово Києво-Печерський Лавра, частиною - шляхом покупки, переважно ж -шляхом пожертвування від князів, святителів і інших добродійників, набула великих земельних володінь і інших значних засобів. Достаток засобів давало їй можливість виявляти широку суспільну добродійність і в той же час улаштовуватися самої. Так, після 1106 р. колишнім Чернігівським князем Миколою, по прізвиську Святошею, був улаштований у Лаврі на свої засоби лікарняний Троїцький монастир із церквою в ім'я Пресвятої Трійці, що зараз знаходиться на святих коміру лаври. У 1108 р. у Києво-Печерський Лаврі була побудована кам'яна трапезна. В другій половині ХІІ сторіччя монастир був обнесений навколо кам`янорю стіною. У це ж час був прибудований до Великої Лаврської церкви, із північно-західної сторони, особливий боковий вівтар в ім'я святого Іоанна Предтеча.

Але водночас Києво-Печерська Лавра, розділяючи долю всієї російської землі і, зокрема, Києва, піддавалася в цей час многим бідуванням і руйнуванням, внаслідок міжусобних війн серед російських князів, або ж нападів із боку іноземних ворогів. Так, наприклад, 20 липня 1096 року дикі половці вторглись у монастир, ограбували церкву і розорили всю оселю. У 1240 р. татарський хан Батий цілком розорив Києво-Печерський Лавру, перетворивши оселю в руїни.

2) Протогом такого періоду (1240-1340-1386 р.) Києво-Печерська Лавра знаходилася, здається, увесь час у запустінні, подібно тому, як і самий Київ, і вся південна Росія тоді опустіли. Можна думати, що після Батиєвого руйнування уціліли тільки стіни Великої Лаврської церкви, малий Предтеченський храм, пристроєний до неї, і ще Троицька церква на святих коловороту. Печерський ченці жили тоді в близлежащих лісах і печерах, збираючись у монастирі тільки для слухання служби Божої, що відбувалася в малому уцілілому храмі оселі - Предтеченському.

3) С переходом Києва і з ним Києво-Печерська Лавра під владу спочатку великих князів литовських, а потім, після об'єднання в 1386 р. Литви з Польщею, польських королів, Києво-Печерська Лавра виявилася в іншому, далекому і ворожому російському народові, державі. Користуючи умиротворенням краю, що наступило, Києво-Печерська Лавра спочатку було поступово оправлятися від знищення й оббудовуватися. Однак же це поступове відновлення Києво-Печерський оселі відбувалося повільно посеред багатьох несприятливих умов. Як і раніше продовжувалися набіги і руйнування оселі татарами, наприклад у 1399 і 1416 р. У 1470 р. Велика церква Ктево-Печерскої обителі була відновлена з руїн намісником Київським, князем С.А.Олельковичем, а в 1480 р. князь Ю.С.Гольшанський жалованою грамотою підтвердив права Києво-Печерський Лавр на володіння деякими землями. Києво-Печерський Лавра тоді знову початку оправлятися і влаштовуватися, але не надовго. Першого вересня 1482 р. татарський хан Менгли Гирею знову розорив Київ і разом із ним Печерський Лаврові, що знову після того запустіла. У ХVI сторіччі, завдяки Острожським князям - Костянтинові Івановичеві і сину його Василеві, Києво-Печерський Лавра знову початку оправлятися і відновлювати свій старий благоустрій. 22 липня 1522 р. вона одержала королівську грамоту, якої давалися їй багато прав і переваги. Матеріальне положення її було в цей час, можна сказати, навіть задовільне. З кінця XVI сторіччя, коли в Західної Росії була введена церковна унія, почалися посилені спроби і прагнення католчно-уніатської партії залучити Києво-Печерську Лавру на бік унії. На щастя, у цей самий час архімандритами Печерський Лавр є знамениті діячі, наприклад, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський і ін. Завдяки їхнім турботам Києво-Печерський Лавра стає найголовнішою опорою православ'я й осередком напруженої боротьби Західної Росії за православ'я і російська народність. Таким особливим напрямком у житті і діяльності Києво-Печерський Лавр була обумовлена поява в ній просвітніх утверджений у вигляді, наприклад, друкарня, школи й ін., так само як і пожвавлення видавництва, що мало полемічний характер. Важливе значення для Києво-Печерський Лавр у її боротьбі за свою самостійність і за православ'я мало ще і ту обставину, що вона і тепер, як і колись, була патриаршою ставропигиєю, тобто знаходилася під владою і захистом Константинопольского патріарха. Слідом за підпорядкуванням Київської мітрополії Московському патріархату (1685 р.) і остаточним приєднанням Києва до Росії (1686 р.), Києво-Печерський Лавра зробилася ставропигиєю Московського патріарха (1688 р.) і тоді почалося вже нове життя для неї.

4) Рівну спливанні сторіччя (1686-1786 р.) Києво-Печерська Лавра живе під вищою владою і захистом спочатку Московського патріарха, а потім (із 1721 р.) Святого Синоду і під управлінням своїх архімандритів, що обираються братією. Незважаючи на те, що в цей час їй прийшлося перенести декілька спустошливих пожеж (особливо жахливою була пожежа в 1718 р., коли всі храми і будинки, крім Троицької церкви на святих коловорота, церковний посуд, велика бібліотека і її архів зробилися жертвою вогню), Києво-Печерська Лавра в перебігу XVIII сторіччя встигла обновитися, улаштуватися, прикраситися і значно збільшити свої майна і кошту.

5) У 1786 р. Києво-Печерський Лавра була переведена на штатне положення, причому велика частина її маєтків був відібраний у скарбницю. У це ж час Печерський Лавра була поставлена під безпосереднє управління Київського митрополита, що одержав звання священно-архімандрита Лавр. Відтоді почався новий період в історії Києво-Печерська Лавра, що продовжується і зараз.

У перебігу останнього сторіччя свого існування Києво-Печерська Лавра, незважаючи на значне скорочення матеріальних засобів, внаслідок віднімання майна в скарбницю, мала можливість підтримати стару благоліпність своє і поставити зовнішній добробут своє на висоту, що відповідає великому історичному значенню славнозвісної оселі.

Історія й опис сучасного виду і стану Києво-Печерської Лаври

Києво-Печерська Лавра складається як би з двох відділень: 1) верхнього, де міститься сам монастир, і 2) нижнього, де знаходяться печери і дивно приймальне подвір'я.

Оглянемо, насамперед, верхній монастир. Він оточений з усіх боків високою глухою кам'яною стіною, із вежами на рогах. Стіна ця споруджена в XVIII віку малоросійським гетьманом Іваном Мазепою. Найбільш імовірна дата побудови стіни - 1182-1197 рки. Під час археологічних розкопок у 1951 р. було виявлено залишки цієї давньої Лаврської стіни, зруйнованої ордами хана Батия в 1240 році. Після навали завойовників аж до кінця XVIII століття Лавра була захищена дерев'яною огорожею.

Для оборони від ворожих нападів у 1679 році навколо монастиря насипано земляні вали з крутими, важкодоступними схилами. У 1696-1701 рках за наказом Петра І навколо Печерської Лаври збудовано великий кам'яний мур довжиною 1090 метрів і висотою до семи метрів.

На кутах споруджено чотири вежі: Івана Кущника, Годинникова, Онуфріївська, Малярська.

Згодом вона декілька разів перебудовувалася і розширювалася. У Верхній монастир ведуть троє ворот: Західні, або святі коміра, Північні і Східні. Головний вхід у лавру складають Західні коміра. Стіни уступу перед святими коміра прикрашені зображеннями преподобних печерских Ближніх і Дальніх печер. З лівої сторони від входу зображені на весь зріст преподобний Антоній із святими печерськими угодниками, що почивають у його (Ближніх) печерах, і з іконою Успенія Божої Матері в руках; а справа - преподобний Феодосій, у мантії й єпитрахілі, із хрестом у правій руці, оточений святими, що почивають у його (Дальніх) печерах. Через святі ворота можна тільки входити в Лавру. Ніхто ніколи не в'їжджав у них. Через ці ж ворота вступали і зараз вступають Царствені особи, що приходять на поклоніння святим Лаври.

Над Святими воротами знаходиться церква в ім'я Святої Живоначальної Трійці. Вона дуже древнього походження. Її побудував преподобний Микола Святенник, що спочатку був Чернігівським князем, а постригшийся потім у Києво-Печерський Лаврі і протягом трьох років виконувавший слухняність воротаря при святих воріт. Троицька церква потім обновлялася, між іншим наприкінці XVII сторіччя на кошти гетьмана Івана Мазепи. Особливо чудовий розпис на цій церкві, що подає рідкісний пам'ятник південно-російського церковного іконопису самого початку XVIII сторіччя.

Від Троицької церкви під святими воротами пряма доріжка, вистелена сірими гранітними плитами, веде до головного святилища Києво-Печерська Лавра. Це святилище є Велика або соборна Лаврська церква Успенія Пресвятої Богородиці. Устрій її, початий преподобними Антонієм і Феодосієм, оточено було багатьма чудесними подіями.

За час свого існування собор багато разів зазнавав нападів, пограбувань, відбудовувався та розбудовувався. До нас він дійшов оточений з трьох боків добудовами XVII-XVIII сторіч.

У період Великої Вітчизняної Війни 1941-1945 рр. собор було зруйновано німецько-фашистськими окупантами, що завдало великої шкоди головному ансамблю заповідника.

Відразу після звільнення Києва розпочалося відновлення заповідника. Одночасно розбирали та вивозили руїни від собору. Собор дійшов до нас у забудові з трьох боків приділами XVII-XVIII ст. і лише східна його первісна стіна була незабудована, хоч і оформлена багатою орнаментацією XVIII ст.

Архітектурний уява Успенського собору з часом змінювався. У 1230 році храм потерпів від землетрусу, а в 1240-му його зруйнували орди Батия. Хоч згадок про стан собору після навали завойовників протягом XIII-XIV ст. у пісенних документах немає, однак можна зробити припущення, що він у якійсь мірі функціонував, бо в ньому ховали представників церковно-феодальної знаті.

У квітні 1718 р. у Лаврі сталася велика пожежа, яка завдала шкоди багатьом спорудам, у тому числі Успенському собору.

У 1723-1729 рках храм було перебудовано й в основному наново оздоблено.

Споруджені раніше навколо собору каплички були об'єднанні між собою стінами, у результаті чого споруда ще більше змінила свій первісний зовнішній вигляд.

Велику роль у відбудові та опорядженні Успенського собору відіграв гравер Антоній (Леонтій Тарасевіч), призначений перед палимо намісником Лаври. Ремонтно-відбудовними роботами керував кам'яних справ майстер І.І.Коландін.

Головний п'ятиярусний іконостас був видатною пам'яткою художнього різьблення по дереву. Його висота досягала 22 метрів.

Серед комплексу видатних історичних і художніх цінностей Успенського собору помітне місце посідали твори золотих і срібних справ майстрів і ювелірів.

У Успенському соборі були високохудожні скульптурні мармурові надмогильні пам'ятники: князю К.І.Острозькому, фельдмаршалу П.О. Румянцеву-Задунайському та іншим.

Під час тимчасової окупації Києва гітлерівці розграбували Успенський собор, а в листопаді 1941 рку його було висаджено в повітря.

Після Великої Вітчизняної війни руїни собору були розчищені, вивчені і законсервовані.

Найголовнішу святиню великої церкви і навіть усієї взагалі Киево-Печеской Лавр складає чудотворна ікона Успения Божией Матері, що знаходиться над царськими вратами головного пристола. Ікона ця принесена була в Київ ще в 1073 р. грецькими майстрами, яким вручила її Сама Пресвята Богородиця у Влахернської церкві і який будували Велику Лаврську Церкву.

Ліворуч від царських ворот із висячої над ними чудотворною іконою Успенія Божої Матері, у північної стіни головної межі Великої Церкви, біля іконостаса в невеличкій ніші почивають святі мощі святителя Михайла, першого метрополита Київського.

У Великій церкві, у її північної стіни знаходиться гробниця з частками мощів усіх преподобних печерських. Відразу поміщається ікона преподобного Антонія, тут же поставлена ікона святого Дмитра Ростовського. Прямо проти гробниці з частками мощів усіх преподобних печерських, знаходиться труна преподобного Феодосія, ігумена печерьского.

Поруч із труною преподобного Феодосія знаходяться двері, що веде в Лаврську ризницю. У ній зібрано багато предметів церковного посуду і прикрас.

Під статтю Великої Лаврської церкви поховані тіла багатьох російських древніх князів, малоросийських гетьманів, метрополитів, єпіскопів і архімандритів. У числі інших тут льоховий покровитель Лавр, князь Костянтин Острожський, над могилою якого улаштоване особливий надгробок, що знаходиться в північній стіні Великої Лаврської церкви.

Поруч із Великою Лаврською церквою, знаходиться велична Трапезна церква в ім'я преподобних Антоній і Феодосія Печерський. Ця церква побудована в суворому візантійському смаку. У 1893-1895 р.м. на місці Петропавловської Трапезної церкви. Церква ця розписана усередині художниками - Поповим, Іжакевичем і маляром орнаментів Лаковим, під керівництвом архітектора Щусєва. Поруч із ній в однім із будинків поміщається братерська трапезна, розписана усередині тими ж художниками. У північної стіни трапезної, у подвір'ї Лаврському, знаходяться могили двох російських патріотів - мучеників Кочубея й Іскри, вбитих у 1708 році.

У напрямку на захід від трапезної знаходиться Благовіщинська церква при митрополичому будинку. Це остання церква побудована в 1904-1905 р.м. митрополитом Флавіаном. Вона коштує на місці старої церкви во ім`я святого Михайла, першого Київського митрополита, що була побудована в 1840 р., що служили до того часу парадною трапезною у великі свята Києво-Печерської Лаври.

Найбільшу визначну пам'ятку і водночас святынею Лавр, складають її печери - Ближні і Дальні. У них почивают св. нетлінні мощі печерських угодників і чудотворців. Походження печер нам відомо. Лаврські печери улаштовані настільки таємничо різноманітно і складно, що людині, незнайомому з їхнім розташуванням, дуже важко знайти вихід із них без досвідченого провідника. Лаврські печери не суть самобутній твір природи, але справа рук, розуму і праці древніх печерських подвижників, що тут жили, молилися, рятувалися і до нині почивають своїми нетлінними мощами. Печерський подвижники зовсім не були «печерними людьми», як думають інші. Навпаки, вони були носіями початку вищої моральної досконалості, виразниками торжества духу людського над плоттю. Печерне подвижництво не було байдикуванням, як думають інші. Навпаки, воно було вираженням і плодом вищої напруги сильної, високої і чистої релігійно-моральної життєдіяльності. Постійна молитва, сувора посада, виснажливі тілесні праці і безупинна боротьба духу людського зі злом і старстями складали внутрішній зміст життя печерських подвижників.

До Ближніх печер із Лаврського подвір'я веде дорога - спуск повз будинок Лаврської друкарні.

Прямо напроти ворот через дорогу починається вхід у Ближні Лаврські печери. Вхід цей подає криту галлерею з множиною дерев`яних щаблів.

У самому кінці галереї знаходяться три церкви, що коштують у входу в Ближні печери. Перша церква в ім'я усе печерських преподобних побудована в 1839 р. Вона - кам'яна і тепла. У ній відбувається богослужіння в зимові місяці щодня, а в літні по святах.

Інша церква, Крестовоздвиженська, побудована в 1700 р. У ній знаходяться святині: 1) великий хрест, на місці храмової ікони, із частиною Животворящого Хреста Господня, і 2) чудотворна ікона Казанской Божией Матері. Під статтю храму поховані тіла шістьох мертвих Київських Митрополитів.

Третя церква - Сретенська, дерев'яна, улаштована в 1854 р., при келіях охоронця Ближніх печер, для духівника Київського митрополита - ієросхімонаха Парфенія.

У Крестовоздвиженській церкві особливі двері ведуть у Ближні печери. У цих печерах є три церкви: 1) Антониевська, побудована в глибокій давнині, при підставі монастиря; 2) Введенська, побудована тоді ж і 3) Варлаамовська, побудована в 1691 р. іждівєнієм Київського митрополита Варлаама Ясинського.

У Ближніх печерах почивають нетлінні мощі сімдесятьох трьох печерських чудотворців.

При виході з Введенській церкви і з Ближніх печер, прочанам дають пити воду з мідного хреста, що належав одному з древніх печерських подвижників - Маркові гробокопателю.

Надворі Ближніх печер знаходяться пам'ятники над могилами, у яких поховані знатні мирські люди і деякі з числа братії Лаврської, чим або особливе знамення свого життя.

Прямо навпроти Крестовоздвиженської церкви над Ближніми печерами знаходиться початок переходу з Ближніх у Дальні печери. Цей перехід подає довгу, криту галерею, що веде в подвір'я до Дальніх печер. Тут знаходяться дві церкви. Перша церква в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці, кам'яна, побудовона в 1696 р. Теперішня церква Різдва-Богородична відновлялася, а при ній пристроєна в 1761 р. кам'яна двох'ярусна дзвіниця.

Поруч із церквою Різдво-Богородичної, знаходиться церква в ім'я Зачаття св. Ганни. Вона побудована в 1809-1811 р.м.

Усередині Дальніх печер, під землею, знаходяться три церкви: 1) Благовіщинська; 2) Феодосіївська і 3) Різдвянська, що були побудовані в дуже древнее час; Благовещенская церква була побудована ще сподвижниками преподобного Феодосія.

У Дальніх печерах поховані нетлінні мощі сорока шести печерських подвижників.

Як при Ближніх, так і при Дальніх печерах є особливі кам'яні корпуса, у яких живуть іноки, що чинять богослужіння в печерних храмах і виконуючі інші слухняності при печерах.

Місто Київ неможливо уявити собі без Лавр, вона - невід'ємна частина його історії і навіть тепер, коли Київ-красавець славиться своїми новобудівлями, пам'ятниками архітектури - ніщо не може заступити собою слави Києво-Печерський Лавр.

Більш дев'ятьох сторіч коштує на високих кручах над сивим Дніпром-Славутичем Печерський монастир. Ще в епоху Київської Русі були зведені тут перші монументальні спорудження, що стали зразком для будівництва і прикраси храмів в інших містах землі росіянкою. Тут, у Києво-Печерському монастирі трудився літописець Нестір, тут творили староруські художники Олімпій і Григорій. Багато разом полчища ворогів розоряли монастир, палили і грабували його храми і порівнювали з землею його стіни, але всякий разом із руїн і пеплу знову відроджувались древні споруди.

Зараз територія Києво-Печерська Лавра є історико-культурним заповідником, де демонструються унікальні пам'ятники архітектури, тут проводиться велика культосвітня робота.

Архітектурний ансамбль Печерського монастиря гарний завжди - і на зорі, із першими променями сонця, що змушують блискати золото його куполів, і вдень, коли сліпучі сонячні відблиски на його білосніжних стінах, і ввечері, коли здається, що не сонце опускається за обрій, а казкові будівля повільно занурюються в тихі дніпровські води; уночі красиво підсвічений ансамбль ніби утрачає свою матеріальність і як кришталева казка повисає над дніпровськими кручами, над вогнями мостів і набережних древнього, але вічно юного красеня - Києва.

церква печерський лавра монастир

Література

Н.Полонська-Василенко. «Історія України», 1992 р.

«Патерик Печерський» видання Києво-Печерський Лавр, 1999 р.

В.Колпакова, кур'єр ЮНЕСКО - 1996, «Нове про Лаврські печери».

Ф.Титов. «Путівник по Києво-Печерський Лаврові», 1993 р.

Е. Слободянюк. «Монастирі України: історія нищення», 1995 р.

«Пам'ятка відвідувачу Києво-Печерський Лавр», 1992 р.

Размещено на Allbest.ru