Перукарство у Франції кінця XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: Перукарство у Франції кінця XVIII ст.

Ідеалом жіночої краси у французів стала темнокоса красуня середнього зросту, учасниця штурму Бастилії -- Теруань де Мерікур. Відповідно у чоловіків ідеалом для наслідування були Робєсп'єр і Марат. На моду справляли значний вплив революційні події. В кольоровій гамі переважали кольори французького прапора: білий, синій, червоний. Стали популярними смугасті тканини. Пудрені перуки були оголошені поза законом. Лише дехто «доношував» стару моду. Жінки носили зачіски, що нагадували грецькі та римські. Великою популярністю користувалися вузли. їх носили як жінки, так і чоловіки.

У Франції 1789 р. відбулася революція. Історичні події наклали свій відбиток на розвиток мистецтва взагалі й перукарського зокрема. У другій половині XVIII ст. паралельно зі стилем рококо почав виявлятися новий напрям у мистецтві -- класицизм. До кінця XVIII ст. зі змінами в політичному житті змінилися й погляди на культурні цінності, з'явилася потреба у творах мистецтва часів античності.

Аристократки, що звикли носити великі пудрені перуки, в період Директорії (1795-1799) робили зачіски зі свого волосся, збиваючи його у пишні форми. Збите волосся доповнювали шиньйонами, додатковими деталями, прикрашали стрічками (переважно блакитними), локонами на потилиці.

Здебільшого, жінки почали обрізати волосся і під впливом політичних подій робити зачіски «жертва», «неймовірна», «дикунка», «під повішеника», «собачі вуха» та подібні. Такі зачіски носили і жінки, й чоловіки (рис. 3.21).

Наприклад, у зачісці «жертва» голили потилицю, начебто готуючись до страти на гільйотині.

Рис. 3.21 Зачіска часів Великої французької революції

Зачіску «дикунка» виконували на основі абияк підстриженого волосся. Воно було різної довжини й недбало спадало на плечі, спину, зовсім не поєднувалося пасмами (рис. 3.22). Як уже зазначалося, дуже популярною стала стрижка; з відстриженого волосся робили перуки та інші постижерні вироби. Перуки з натурального волосся змінювали кілька разів на день, надягаючи то світлу, то руду, то темну. Перуку вже не пудрили. У період Директорії спостерігався великий інтерес до античності. Вплив античної моди призвів до появи у жінок простих, природних зачісок, наприклад різновиду зачіски «під Тита» (рис. 3.23). Вона нагадувала грецький «корімбос», її виконували з кіс, укладених на маківці в оригінальний пучок. Зовнішньою лінією кола укладали косу, а з-під неї випускали завиті локони.

Потяг деяких жінок до стрижок відображено у зачісці мадам Рекам'є (рис. 3.23 б), дуже популярній у період Директорії. На портретному зображенні мадам Рекам'є можна побачити локони, які вільно спадають навколо обличчя. Волосся па потилиці підібране догори і на маківці закріплене однією шпилькою. Виконували зачіски й з довгого волосся, обов'язково пишно збитого, підв'язаного стрічками, без застосування пудри (рис. 3.24).

Як і чоловіки, жінки носили зачіски, що нагадували «катоган» (рис. 3.25).

Аристократки робили зачіски з підстриженого волосся, але старанно надавали йому форми (рис. 3.26).

Наприкінці XVIII -- у перші роки XIX ст. чоловіки носили зачіску «а-ля Титус» (рис. 3.27). її виконували на короткому волоссі й вона нагадувала зачіску Тита Веспасіана -- римського імператора. Для чоловічих зачісок стало характерним коротке волосся.

Рис. 3.22. Зачіска «дикунка»

а)

Рис. 3.23 Різновиди зачісок: а -- «під Тита»; б -- Жак-Луї Давид. Портрет мадам Рекам'є (фрагмент)

Зачіска «а-ля Каракалла» (рис. 3.28 а) мала в основі завиті дрібні кучері. Деякі чоловіки доповнювали її однією сережкою у вусі. На основі коротких стрижок у моді відродилася зачіска «їжак», характерною рисою якої було коротке волосся, що стирчало в усі боки. Зачіска «а-ля катоган» також залишилася у чоловічій моді (3.28 б).

Чоловіки стали збивати волосся над чолом, зачісувати його на обличчя. Почалася мода на бакенбарди, які у багатьох випадках були продовженням зачіски. При цьому вуса та бороди голили (рис. 3.29 а, б).

Доповненням до зачісок у чоловіків були універсальні трикутні капелюхи різноманітні за формою. Згодом з них утворився новий вид -- двокутний капелюх з широкими крисами, які спереду і ззаду загортали догори. Починають з'являтися циліндри з плоскими, досить широкими крисами.

Рис. 3.24 Фрагмент картини Рози Дюкрє. Портрет графині Діани де Ланжерон

а)

волосся зачіска франція

 б)

Рис. 3.25 Зачіски типу «катоган»: а -- варіант народної зачіски; б -- зачіска аристократок

Рис. 3.26 Зачіска з підстриженого волосся

Рис. 3.27 Чоловіча зачіска «а-ля Титус»

Однією з емблем Великої французької революції став фрігійський ковпак -- м'який, конічної форми, товстий кінець якого звисав спереду, ззаду або збоку. Він був червоного кольору, прикрашений кокардою з трьох кольорів (синій, білий, червоний).

Найхарактернішими аксесуарами кінця XVIII ст. були носові хусточки, рукавички, хутряні муфти, тростини, парасольки, табакерки, годинники, лорнет.

а)

б)

Рис. 3.28 Чоловічі зачіски: а -- «а-ля Каракалла»; б -- «а-ля катоган»

Рис. 3.29 Бакенбарди: а -- Франсуа Жерар. Портрет пана Тортоні (1820); б -- Томас Лоренс. Портрет сера Агар-Єлліса, першого лорда Довера (1825)

Список літератури

1. Будур Н. История костюма. -- М.: Олма-Пресе, 2001.

2. Васіна З. Український літопис. Вбрання. - Т. 1. -- К.: Мистецтво, 2003. 26 с.

3. Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. -- М.: Иск, 1968.

4. Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия, 1986. -- 320 с.

5. Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. - М.: Артист, 2000.

6. Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук, 2000. - с. 63.

7. Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. -- СПб.. 1910. - 176 с.

8. Матейко К. М. Український народний одяг. -- К.: Наукова думка, 1996.

9. Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. - К.: Наукова думка, 1996. -- 112 с.

10. Мода й стиль. Современная єнциклопедия. -- М.: Аваита, 2002.

11. Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. - М.: 2003.

12. Пономарьжов А. Українська минувшина. -- К.: Либідь, 1993.

13. Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. -- К.: Мистецтво, 1978. - 192 с.

14. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. -- К.: Наукова думка, 1993. - 168 с.

15. Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. -- К., 1961.

16. Ясіевич В. Про стиль і моду. -- К.: Мистецтво, 1968.

Размещено на Allbest.ru