Культурні розбіжності у взаємостосунках мігрантів та корінних етносів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурні розбіжності у взаємостосунках мігрантів та корінних етносів

Слабінська С.В.

Вивчення проблем міграції в сучасній Україні, незважаючи на активну наукову розробку цієї проблематики, майже не торкається проблеми культурних розбіжностей. Навіть коли мова йде про етнічні міграції, актуалізуються лише питання стереотипних відносин старожилів до «чужинців» як до конкурентів на робочі місця, жадібних торговців або носіїв кримінальних практик, у той час як корінь проблем лежить значно глибше, що виявляють результати опитувань, які показують досить лояльне сприйняття мігрантів слов'янських національностей у тих же місцевих співтовариствах і в однакових конкурентних умовах.

Отже, справа часто не в мігрантах і їх поведінці, а в самому корінному населенні, його установках і соціокультурній основі толерантності. Цю сутність дуже точно виразила у своєму дослідженні проблем інтеграції мігрантів О. В. Щедріна: "Для поліетнічних держав проблема інтеграції є значно ширшою, ніж включення в співтовариство мігрантів. В умовах припливу мігрантів, особливо на прикордонні території й у великі міста, актуалізується етнічна ідентичність місцевого населення. По суті, процес інтеграції полягає у формуванні нової ідентичності, прийнятної як для етнічних меншостей, так і для домінуючої більшості. Чи повинна нова ідентичність мігрантів збігатися із загальнодержавною ідентичністю приймаючого суспільства, які межі припустимих поєднань і розбіжностей громадянської, локальної, етнічної ідентичностей і яким повинно бути відношення суспільства до тих, хто зберігає елементи своєї старої ідентичності - ось головні питання, які вимагають рішення приймаючим суспільством у рамках інтеграційного процесу" [1, с .74].

Підвалини цього процесу знаходяться у первинній соціалізації, коли й відбувається становлення етнічної самосвідомості людини "як щодо стійкої системи усвідомлених уявлень і оцінок реально існуючих етнодиференціюючих і етноінтегруючих компонентів життєдіяльності етносу, в результаті формування якої, людина усвідомлює себе як представника етнічної спільноти" [2, с. 88]. Типологічний рівень етнічної самосвідомості включає сприйняття особливостей своєї етнічної культури, а також специфічних елементів етнічної психології. Ідентифікаційний рівень етнічної самосвідомості формується саме прирахуванням, визнанням тотожності зі своєю етнічною спільністю, сприйняттям власних етнопсихологічних особливостей як норми приналежності до етнічної групи, почуттям групового членства в складі етносу, а також соціально-моральною самооцінкою етнічності. Етнічна ідентичність стає важливою частиною індивідуальної самосвідомості, розкриваючись як «спільна система уявлень про складові етнокультурного світу, які інтегрують індивіда з етнічною слільністю» [2, с. 97]. Як бачимо, саме етнокультурні уявлення виступають основою соціальної інтеграції членів етносу, і вони ж, за визначенням, беруть участь у вибудовуванні й усвідомленні соціокультурного кордону між представниками різних національностей.

У самому центрі системи етнокультурних уявлень позиціонуються етнічні стереотипи - узагальнені, стійкі, емоційно насичені образи етнічних груп. Вони складаються в історичній практиці міжнаціональних відносин, у які втягувався етнос, закріплюються в базальних шарах етнічної самосвідомості й стають одним з потужних регуляторів сприйняття представників власної та інших етнічних груп. Стереотипи впливають не лише на образи свідомості й соціальні очікування в міжетнічних відносинах, але й на реальну поведінку людей у гетеро етнічних ситуаціях.

Етнічна самосвідомість формується в нерозривному зв'язку зі сприйняттям етнічних авто- і гетеро стереотипів, з одного боку, і співвіднесенням своєї особистості з універсальним етнічним суб'єктом - з іншого. Етностереотипи є, фактично, атрибутами цього універсального етнічного суб'єкта, як максимально референтного образу соціально досконалого представника етносу.

У структурі етнічних стереотипів виділяються раціональні, ціннісні й емоційно-оцінні компоненти, причому саме останні відіграють особливу культурно-диференційну роль, будучи каталізатором, як змісту етнокультурної ідентифікації, так і зовнішнього культурного кордону, за межами якого оцінювання набуває протилежного значення. Мігранти, які попадають в іноетнічне оточення, в нове соціокультурне середовище, особливо яскраво переживають наявність цього культурного кордону, який на раціональному рівні усвідомлюється як Рубікон. Його варто подолати в процесі адаптації й наступної інтеграції, щоб влитися в приймаюче суспільство.

У свідомості мігрантів, які адаптуються, відбувається новий процес стереотипізацїї, не всі складові якого можуть бути в рівній мірі рухливими. Зміни значною мірою спостерігаються в етносоціальній катетеризації, або селекції інформації й інтерпретації її з позицій етнокультури, меншою - в етнічній ідентифікації й ототожненні суб'єкта зі своїм етносом.

Слід зазначити, що суперечливість цього процесу рівною мірою переживають як мігранти, які інтуїтивно-буденно сприймають вплив культурного середовища старожилів, так і високоосвічені професіонали, які володіють здібностями й навичками соціальної рефлексії.

Процес ідентифікації зі своїм етносом у мігрантів повинен викликати диференціювання суб'єктивної категорії членства за допомогою порівняння своєї етнічної групи з приймаючим етнічним середовищем. Порівняння раціоналізує знання про етнічну приналежність і підсилює його привнесенням емоційно-ціннісних сенсів групового членства.

Соціальне порівняння - це процес, який «перетворить перцептивні й когнітивні ознаки в аттитюди й дії, які забезпечують міжгрупову диференціацію й пов'язані з перевагою інгрупи над аутгрупок». Через порівняння підтверджується й етнічна ідентичність особистості, оскільки воно несе «індивідуальне знання про те, що персона належить до відповідної соціальної групи разом з відповідним емоційним і ціннісним персональним змістом групового членства»[3,с.119]. Таким чином, феномени етнічної свідомості переплавляються в суб'єктивні установки й реальні соціальні дії, які здійснює представник етносу саме як носій специфічної групової культури.

Образи власної та інших етнічних груп, взаємодіючих у просторі життєдіяльності мігрантів, формуються із сукупності соціокультурних за характером описів, які набувають форми стереотипів, забобонів і упереджень. Рух за межі цих образів до реальності ґрунтується на заново набутому особистому досвіді крос етнічної взаємодії, яка або руйнує, або підсилює етнічні стереотипи. При цьому когнітивний і афективний компоненти оцінювання досвіду по-різному впливають на процес і результат практичної, діяльної адаптації мігрантів і їх прийняття в нове співтовариство.

Поведінкова модель, або реальна «побудова системи відносин і дій у різних етноконтактних ситуаціях»[4,с.296] стає при цьому ключовим моментом, надаючи інтерактивність всьому процесу адаптації й соціокультурної інтеграції етнічного мігранта в приймаюче співтовариство. Tаким чином, етнічна ідентифікація, інтеріоризація відповідних авто- і гетеростереотипів тісно пов'язані з регулятивними аспектами приналежності мігранта до етнічної групи: етнічними установками стосовно своєї та інших національних груп, стратегіями міжгрупової взаємодії й реальною поведінкою у ситуаціях взаємодії зі старожилами.

Спільність механізмів формування й підтримки етнічних стереотипів, а також відтворення етнічної ідентичності дозволяє розглядати їх як взаємозалежні величини [5, с. 50] і на емпіричному рівні аналізувати тільки перші, роблячи висновки, віднесені до області сприйняття ідентичностей і відповідних їм культурних розбіжностей етнічними мігрантами й приймаючим співтовариством.

Етнічні стереотипи, як інструменти, що створюють ідентичність, формують умовну, але чітку границю між «ми» і «вони», позначаючи опозицію між конкретною етнічною групою й чужими співтовариствами. Соціокультурна функція стереотипу є охоронною для групових цінностей, оцінок і норм, прийняття яких стає провідною умовою внутрігрупової інтеграції.

Вивчаючи соціокультурні ознаки дихотомічного само опису етносу за принципом стереотипного віднесення до обґрунтування «ми - вони», можна виділити «стійкі етноінтеграційні та етнодиференційні атрибутивні симптомокомплекси, які характеризують як членів власної етнічної групи, так і представників іноетнічних середовищ»[6,с,51]. Перші з них відбивають зміст автостереотипів: різноманітних і комплексних, монотонно позитивних, об'єднуючих культурно схвалювані в етнічному співтоваристві ознаки, - а другі передають зміст гетеростереотипів, які, навпаки, гомогенні й монолітні, але мають широкий емоційно-оцінний діапазон (від шанування до ненависті) і поєднують переважно негативні, культурно засуджувані етносом якості. Дослідниця проблеми Г.У. Солдатова відзначає, що етнічні стереотипи внутрішньо діалогічні: взаємодіючи, вони досягають певного рівня збалансованості між авто- і гетероетнічними образами національних культур. Зближення між ними демонструє рівень взаєморозуміння між народами та міру їхньої психологічної тотожності [5, с. 67]. Саме в розумінні такої залежності криється пояснення розходжень у відношенні українців до мігрантів слов'янських і неслов'янських національностей.

Однією з провідних характеристик українців є толерантність як до представників інших етносів, так і до їх культур. Саме толерантність можна вважати однією із складових національного характеру, розглядаючи його як сукупності специфічних психологічних рис, які більшою або меншою мірою притаманні тому чи іншому соціально-етнічному угрупованню в конкретних історико-економічних, культурних та природних умовах розвитку [7, с. 146].

Поряд з толерантністю варто розглядати й інші чинники, що впливають на міжетнічні стосунки. Саме історичний чинник слід, насамперед, мати на увазі, намагаючись виокремити риси національного характеру, які впливають як на усвідомлення власної ідентичності народу та конкретного українця, так і на сприйняття представників інших етносів, як носіїв іншої ідентичності та культури. Так епоха Російської імперії позначилася на українцях впливом кріпосницького ладу, монархізму, феодалізму та великодержавного шовінізму. Крім того, цей період характеризується жорстким пригніченням національно-визвольних рухів та відсутністю демократичних інститутів у суспільстві. Сукупність цих чинників сприяла формуванню таких рис національного характеру, як покірність, пасивність, байдужість[8]. Посилена централізація влади призвела до чиношанування та ствердження стереотипу безгрішності тих, у кого в руках влада.

Тривале розділення території між різними державами сприяло формуванню розрізненості, відсутності єдності щодо власної ідентичності як на рівні суспільної свідомості, так і на індивідуальному рівні. Ці риси стали елементами національної психології українського народу. Крім того, одні негативні риси автоматично породили інші, як-то: егоїзм, ізоляціонізм, схильність до тонкого розрахунку на власну користь.

Історичні умови життя змушували українців контактувати з представниками сусідніх етносів вимушено або на підставах відстоювання власних інтересів. Вкорінені таким чином риси не можуть не проявлятися на рівні міжособистісного повсякденного спілкування. Отже, насторожене ставлення українців до представників інших етносів мало історичні основи для свого формування.

Толерантність українського суспільства не є толерантністю у вигляді англ. tolerance - як готовність прихильно визнавати, приймати поведінку, переконання та погляди інших людей, які відрізняються від власних, навіть у випадках, коли ці переконання чи погляди тобою не підтримуються[9]. У разі українського етносу, толерантність щодо мігрантів, як носіїв інших культур, тяжіє до поширеного раніше в практиці світової психології значення, і сприймається саме як терпимість. А за такого розуміння (будь-яка терпимість має межу) не варто ідеалізувати наше суспільство в контексті ставлення до представників інших національностей. Для оптимістичної оцінки мало підстав навіть, взявши до уваги дослідження, в яких рівень толерантності визначають через відсутність дискримінації й ілюструють високі показники терпимості населення до мігрантів. За даними соціологічного моніторингу, проведеного з 1994 по 2005 роки, відзначається зменшення майже вдвічі випадків утиску прав та інтересів росіян з 8,6 % в 1994 р. до 4,4 % в 2004, євреїв з 7,2 % до 3,3 % та представників інших національностей з 4,5 % до 2,4%. Таким чином, стикатись із випадками дискримінації представників інших національних культур доводилось від 3 % до 8 % дорослого населення. Але поряд з цим українці продовжують демонструвати високий рівень психологічної відокремленості від представників інших національностей, що є ще одним підтвердженням настороженого ставлення до інших етносів та їх культур.

Важко прогнозувати утримання такого рівня толерантності й надалі, якщо врахувати ще два чинники: перший - посилення всесвітнього процесу глобалізації та міжнародної міграції, що кінець-кінцем призводить до збільшення міжетнічних контактів, які матимуть як позитивний, так і негативний характер. Другий чинник випливає зі ще однієї важливої характеристики українського національного характеру - його ідеалістичності. Під ідеалістичністю в цьому контексті розуміється схильність керуватися не загальними категоріями розуму, а насамперед суб'єктивними чинниками, які базуються на почуттях та волі [11, с. 234.].

Зрозуміло, що за таких умов найменше зіткнення національних інтересів стане підставою для виникнення конфлікту. Поштовхом, наприклад, може стати будь-який факт, висвітлений мас-медіа під певним кутом. Крім того, масовій свідомості українців притаманний ще цілий ряд специфічних характеристик. По-перше, це невираженість інтересів соціальних груп. По-друге - недостатня сформованість групових норм і, як наслідок, підвищена схильність до масових психічних станів, які легко поширюються і є нестійкими. По-третє, поширеним є культ «революційної дії» як способу розв'язання суспільних проблем і правовий нігілізм [12].

В умовах невизначеності подальшого розвитку держави, а отже за відсутності перспектив поліпшення якості життя, пересічним громадянам важко розібратися із стосунками між етносами, які традиційно проживають в України. Ще важче налагодити взаємини з тими, хто лише приїжджає і певною мірою претендує на суспільні блага, надані державою. Хоча до них можна віднести хіба що безкоштовне медичне забезпечення.

Взявши до уваги тезу про наявність у структурах підсвідомого численних слідів витіснених і сублімованих страхів, закріплених у вигляді різних психологічних комплексів, варто відзначити можливість прояву ксенофобії. Оскільки мігранти насамперед обирають місцем проживання великі міста, то найчастішою буде поява фобій саме в містах. З іншого боку гострішими можуть бути непорозуміння між сільськими жителями та представниками інших націй, оскільки населення сільської місцевості більш стабільне, є більш традиційним носієм української культури і має менший досвід спілкування з чужинцями. Найбільше непорозумінь очікує на вихідців з Африки та тих, хто сповідує мусульманство.

Важливими чинниками міжетнічної взаємодії українців з мігрантами є динаміка та принципи формування національного характеру. Сукупність соціальних установок, що переростають у соціальні стереотипи, в результаті і є національний характер. Психологічні установки людини в контексті спілкування з представниками інших культурних груп формуються кількома способами: через власний досвід спілкування з представником групи, через раніше засвоєні та культурно визнані образи, через узагальнення досвіду, здобутого з інших джерел.

Існують установки сприймання етносів, які сформовані давно і надійно вкорінені в свідомість і підсвідомість. Вони стосуються таких національних меншин, з якими відносини формувалися протягом століть: євреї, росіяни, поляки. Культурні традиції цих народів глибоко вкоренились як у свідомість та підсвідомість пересічних українців, так і в їх національну культуру.

Зовсім інша ситуація у формуванні установок по відношенню до «нових» для У країни етносів. Tак, останнім часом проходить формування суспільного ставлення до вихідців з Африки та країн Азії. Адже українці не мали широких можливостей особистого спілкування з ними аж до 60-х років XX сторіччя. Спілкування, що відбувалося через навчання студентів з африканських країн, не набуло широких масштабів. Незначна кількість соціальних контактів з цією групою іноземців нині призводить до засвоєння стереотипів турботливо підготовлених кінематографом і телебаченням.

Схожа, якщо не гірша, ситуація відбувається із формуванням образу мусульман, навіть не в контексті окремого етносу та його культури, як в контексті релігії. Останнім часом маємо яскраво виражене інформаційне протиставлення демократичного світу, і в першу чергу Сполучених Штатів та мусульманського світу в цілому. Постійно культивується приписування негативних рис представникам цієї релігії, передусім як передбачення їх негативного ставлення до всіх інших людей. Рівень довіри до засобів масової інформації в нашій країні дуже низький, але постійне наголошення на цьому не може в решті-решт не впливати на населення та формування в українців негативних стереотипів щодо представників мусульманського світу не за їх культурними та особистісними характеристиками, а за релігійною приналежністю.

На жаль, зараз важко точно визначити, на якому етапі формування соціального стереотипу ми знаходимось. Але навряд чи негативний стереотип щодо всіх представників мусульманського світу буде сумісним з декларованою нашою державою толерантністю.

Отже, враховуючи наш національний характер, можна говорити про таку рису у взаємостосунках з представниками інших культур як толерантність. Специфічність української толерантності визначається як міра терпимості щодо мігрантів та їх культурних традицій, яка має нестійкий характер, і може вичерпатись за відносно короткий час. Зміцнення толерантності в Україні можливе за умов піднесення до оптимального рівня сприйняття цінності власного етносу та країни; вихід з перманентної економічної та політичної кризи (принаймні, відмова від її стабільного декларування); встановлення та стабільне дотримання чітких напрямів подальшого розвитку країни.

Реалізація цих заходів може позитивно вплинути на рівень оцінки пересічними громадянами України якості власного життя, підвищити рівень самооцінки та на формування української ідентичності й самоповаги. В результаті таких змін зміцниться база формування плідних міжетнічних стосунків.

Важливе значення для культурної адаптації та соціальної інтеграції етнічних мігрантів має сприйняття етнічних статусів. Тільки в теорії, і, відповідно, в освічених політичних колах, знайшла розуміння й сприйняття культурологічна концепція К. Леві-Строса, яка базується на розмаїтості культур, їх цінності і принциповій неможливості ділити суспільства й національні культури за ознакою «прогресивності», підводити їх до спільного знаменника. Вчений вважав, що «світова цивілізація не може бути у світовому масштабі нічим іншим, окрім як коаліцією культур, кожна з яких зберігає свою самобутність» [13, с. 330]. Здавалося б, ця ідея може й повинна бути легко сприйнята українським багатонаціональним суспільством. Однак у повсякденній свідомості самих мігрантів і більшості громадян України домінують уявлення про ціннісні пріоритети власної культури, ранжируванні етнічних статусів (з явними ознаками приниження етнічних мігрантів) і відповідному вибудовуванні / дотриманні моделей адаптивної поведінки.

Особливо важко проходить процес входження у суспільство для тих категорій іммігрантів, які мають значні культурно-морфологічні відмінності. Тобто у випадку України - це переселенці з країн Африки та Азії. Саме тому для ілюстрації стану проблеми, зокрема в Україні, були використані матеріали дослідження, проведеного у 2001-2002 pp. у Києві за сприяння Інституту Кеннана Міжнародного центру підтримки науковців ім. Вудро Вілсона (США)[14]. Оскільки це дослідження містить інформацію як про об'єктивне становище іммігрантів з далеких від України (і територіально, і культурно) країн Азії та Африки, так і суб'єктивні оцінки цього становища і прибульцями і киянами, воно є багатим джерелом для подальшого аналізу.

Зрозуміло, що для людини, яка приїхала на нове місце і значно відрізняється статусом, культурою та навіть зовнішністю від місцевого населення, конфлікт ідентифікацій розгортається з новою силою та під іншим кутом. Хоча ця ж ситуація актуалізується і для приймаючого населення, адже конфлікт двосторонній.

На сьогодні в Україні не реалізуються спеціальні державні програми, спрямовані на інформування як іммігрантів, так і українців про реальний стан імміграційних процесів, кількісний і якісний склад іммігрантів, їх права і можливості інтеграції в українське суспільство. А якщо говорити про реалізацію окремих пунктів різних державних програм і заходів, які стосувалися певних категорій іммігрантів (переселенці, біженці, раніше депортовані народи) або загального соціокультурного розвитку суспільства, то вони, на жаль, виявилися неефективними в контексті адекватного інформування зацікавлених сторін.

Отже, інтеграція іммігрантів для України хоч і не належить до найважливіших проблем сьогодення, але є досить актуальною. Вирішувати її в усіх численних і різнохарактерних аспектах доведеться рано чи пізно. На користь цієї думки говорить сам факт того, що міграція населення - явище поширене, масове і природне. Спинити цей процес, який до того ж має свої об'єктивні причини, не можливо, навіть якщо вважати це за потрібне, та й контролювати такий процес не просто. Тим більше, що в Україні і досі не створена виважена концепція міграційної політики [15, с.210].

На сьогодні проблеми співіснування мігрантів та місцевого населення висвітлюються не регулярно, не повно і не адекватно важливості питання. В кращому разі ці проблеми розглядаються в контексті економічних або розвитку і поширення толерантності в суспільстві. При цьому толерантність вважається ключовим моментом відносин між приймаючим населенням і мігрантами. Проте варто пам'ятати, що терпеливість - ресурс вичерпний, тому розглядати толерантність як вирішення проблеми не далекоглядно. Водночас серед чинників, що стоять на заваді успішній інтеграції, є такі глибокі і не завжди помітні, як ксенофобія і конфлікт ідентифікацій, який здебільшого спричинений низьким рівнем інформованості обох сторін. А толерантність виступає як «чесне слово», на якому поки що тримається ситуація.

етнічний соціокультурний самосвідомість ідентифікаційний

Список використаних джерел

1. Щедрпна О.В. Возможна ли мультикультуральная модель интеграции мигрантов в России? // Социол. исслед. - 2004. №11. - С.67-75.

2. Хотинец, В. Ю. Этническое самосознание [Текст] / В. Ю. Хотинец. - СПб.: Алетейя, 2000. - 235 с.

3. Сушков И.Р. Социально-психологическая теория Дж. Тернера // Психологический журнал. - Т.14. - 1993. - № 3. - С.115-125.

4. Дробижева Л.М., Аклаев А.Р., Коротеева В.В., Солдатова Г.У. Демократизация и образы национализма в Российской Федерации 90-х годов. - М.: Мысль, 1996. - 382 с.

5. Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. М.: Смысл, 1998. - 389 с.

6. Кцоева Г.У. Этнические стереотипы в системе межэтнических отношений: Дис... канд. психол. наук. М., 1985. - 184 с.

7. Джандильдин Н. Д. Природа национальной психологи / Джандильдин

Н. Д. - Казахстан, Алма-Ата, 1971. - 203с.

8. Гнатенко П.П. Национальная психология: Монография. - Днепропетровск: ДГУ, 2000. - 213 с.

9. Merriam-Webster's Online Dictionary, Cambridge International Dictionary of English, Encarta World English Dictionaryhttp://www.merriam-webster.com.

10. Паніна H.B. Українське суспільство 1994-2005: соціологічний моніторинг. - K.: TOB «Видавництво Софія», 2005. -160 с.

11. Мірчук І. Світогляд українського народу // Науковий збірник УВУ, вип.З. - Прага, 1942. - С.230-244.

12. Слюсаревський М. «Ми» і «Я» у світі, що змінюється. Деякі підсумки досліджень із проблем соціальних трансформацій. - http://www.-politicon.iatp. org.ua / mag/sljularevski2 .ht.

13. Levi-Strauss С. Race and History II Structural Antropology. Vol. 2. - L., 1978. P.322-343.

14. «Нетрадиційні» іммігранти у Києві / Блер Рубл, Олена Малиновська (керівники проекту). - K.: Стилос, 2003. - 447 с.

15. Малиновська О. А. Мігранти, міграція та Українська держава: аналіз управління зовнішніми міграціями: Монографія. - K.: Вид-во НАДУ, 2004. - С. 210.

Размещено на Allbest.ru