Наука та ідеологія: проблеми співвідношення та демаркації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наука та ідеологія: проблеми співвідношення та демаркації

Майданюк В.М.

На сьогоднішній день політичні ідеології є потужним фактором впливу практично на всі галузі і сфери суспільного життя, зокрема на науку. Ідеологія намагається охопити своїми ідеями все суспільство, прагне монополізувати право на тлумачення минулого і формує суспільні ідеали для досягнення «щасливого майбутнього». Ідеологія констатується як істина, проте найвищий сучасний суспільний авторитет - наука вважає цю тезу не такою однозначною.

Тому метою даної статті є з'ясування ознак та критеріїв ідеології та їх демаркація від об'єктивної науки.

Питання про співвідношення науки та ідеології постало перед вченими з самого початку появи терміну «ідеологія» в кінці XVIII століття, коли вона почала претендувати на роль науки про людські ідеї, прагнула монополізувати об'єктивне сприйняття реальності, визначати правду та брехню. Багато західноєвропейських та американських вчених, зокрема, теоретики Франкфуртської школи (Т. Адорно, К.Ленк, А.Шмідт, Г. Хоркхаймер та інші), а також Р.Арон, Д.Белл, Т.Гейгер, Д.Гелбрейт, К.Гірц, К.Мангайм, К.Попер, П.Рікер, Ю.Хабермас, стверджували, що наука та ідеологія є взаємовиключними антитезами, протилежностями, оскільки наука об'єктивно і безпристрасно вивчає реальність та історію, прагнучи знайти істину, керуючись об'єктивністю, неупередженістю та абстрагуючись від зовнішніх факторів впливу. Ідеологія ж навпаки - виходячи з суспільно-групових інтересів, інтерпретує дійсність відповідно до групових інтересів, уявлень та цінностей, намагається монополізувати право на істинність та адекватність, вказуючи суспільству в якому напрямку і як йому розвиватися.

Інша група вчених вважає ідеологію невід'ємним елементом суспільства та мислення людини, в тому числі наукового, оскільки повністю абстрагуватися від впливу соціального середовища неможливо. Усвідомлюючи неможливість уникнення суб'єктивізму, ця група дослідників акцентує увагу на позитивних моментах взаємодії ідеології та науки, їхньому взаємовпливі, взаємодоповненості та відкидає тезу про несумісність цих двох форм суспільної свідомості. До прихильників такого підходу належали прихильники марксизму та вчені соціалістичних країн, які керувалися тезою про науковий характер марксизму: Л. Алютюсер, А.Грамші, В.Ленін, Дж. Томпсон та інші.

Ще одна група вчених вважає, що взагалі не коректно протиставляти науку та ідеологію, оскільки у них зовсім різні функції. Крім того, дехто вважає саму науку своєрідною формою ідеології, оскільки наукові відкриття та методи суттєво вплинули на свідомість людей останніх двох століть - періоду бурхливого розвитку науки. (Г.Маркузе, П. Фейерабенд).

С.Кара-Мурза вважає, що «наука активно перебудовувала мислення людей на раціональній основі, а науковий раціоналізм використовувався в політичних цілях, руйнуючи традиції, існуючі соціальні норми» [8]. Подібним чином Г.Маркузе стверджує, що наука і техніка стали новою формою ідеології а «технічна раціональність стає політичною раціональністю» [21,с.201].

Особливу увагу дослідженню ідеології, сутність, зміст та вплив цього складного феномена на суспільство та її співвідношенню з наукою та істиною приділяли Р.Барт, П. Бурдьє, М.Вебер, Е.Дюркгейм, Т.Інглтон, О. Конт, Д.Лукач, К. Маркс, У. Матц, Т.Парсонс, М.Фуко, Ю. Хабермас.

У Росії значний внесок у дослідження проблеми ідеології зробили Р. Абрамов, А. Ахіезер, К. Гаджієв, С. Кара-Мурза, В.Межуєв, М. Ормігон, Д. Піскунов, П. Рачков, І. Рісмухамедов, В.Согрін, Ж. Тощенко, А. Хмільов, І. Яковенко, та інші. Серед вітчизняних дослідників ідеології необхідно назвати таких науковців як В.Андрущенко, Л.Губерський, О.Донченко, М.Дученко, В.Лісовий, Р.Лях, В. Заблоцький, П.Кравченко, А. Кримський, М.Михальченко, Ю.Романенко, М.Томенко, В.Таран, М.Слюсаревський, Т. Ящук, та багато інших.

Враховуючи потужний вплив ідеології на всі галузі суспільства, і водночас зважаючи на роль науки в сучасному світі як найавторитетнішої та найдостовірнішої форми пізнання, виникають актуальні завдання проведення демаркаційної лінії між наукою та ідеологією. Але враховуючи тісний взаємовплив і взаємозв'язки цих вагомих форм суспільної свідомості, виникає потреба виділення якщо не повної демаркації, то якісно відмінних ознак та елементів, за допомогою яких наука та ідеологія можуть бути розмежовані.

Хоча ідеологія як суспільне явище існувала здавна, зокрема, у формі різноманітних релігій, політико-правових вчень, національних культур, інших форм суспільної свідомості, її роль і місце в суспільному житті почали досліджувати фактично лише два століття тому. Частково елементи ідеології почали досліджувати багато мислителів раніше, зокрема, Н. Макіавеллі, та Ф. Бекон, у своїй «теорії ідолів».

Вперше термін «ідеологія» був вжитий французьким філософом та економістом Антуаном Дестютом де Трасі в 1796 році для позначення нової «науки про ідеї». В перекладі з давньогрецької мови слово «ідея» означає думку, ідею, образ а «логос» - вчення, яке ще часто асоціюють із значенням «наука»[7,с.63]. А. Дестют де Трасі вважав що ідеологія, як наука про ідеї, зможе досліджувати природу людського мислення і сказати що є правдою а що брехнею забезпечити адекватне сприйняття дійсності і виявити реальні потреби людей, вирішивши, таким чином, всі проблеми суспільства» [Цит за. 24,с.207]. Дестют де Трасі планував зробити ідеологію настільки точною наукою, як і природничі науки, щоб вона була основою для інших наук, новою «царицею наук».

В цей час у Франції була створена впливова організація - Інститут, де створювали науку про думки людей (хоча в це поняття вони також включали почуття, бажання, і спогади) [8]. Діяльність Інституту та його діячів призвела до конфлікту з Наполеоном Бонапартом, який назвав їх «ідеологами - тими, хто дурить людям голову»[8]. Це сприяло тому, що термін «ідеологія» не зберіг свого первісного змісту, та почав сприйматися не як нова наука, а в протилежному значенні - як неадекватне, суб'єктивне, ілюзорне сприйняття дійсності.

Одними з перших наукових дослідників ідеології та творцями відповідної концепції були К. Маркс та Ф. Енгельс. Марксистський підхід до ідеології був основним у XIX столітті і досі залишається актуальним. Зокрема, Енгельс, в одному з листів, називав ідеологію «хибною свідомістю». У співавторстві з Енгельсом та у своїх працях, зокрема у «Німецькій ідеології», «Капіталі», К.Маркс досить негативно ставиться до поняття ідеології. Називаючи ідеологію елементом капіталістичного суспільства, Маркс протиставляє її дійсності і називає тотожною всьому, що є донаукового у наших власних підходах до соціальної реальності [18,с.11]. Маркс протиставляє ідеологію науковому знанню, яке на відмінну від ідеології, адекватно відображає об'єктивну дійсність. Для Маркса ідеологічним є те, що відображається за допомогою уявлень [ 18,с.99]. Проте, як стверджує ряд вчених, (Хмільов, Баллаєв) ідеологія в Маркса не тотожна брехні чи дезінформації, а швидше відповідає терміну «ілюзія» [5,с.92.]. Ідеології притаманні ілюзорні уявлення про дійсність, самообман, які є протилежностями до дійсності. Ілюзії можуть носити класовий, національний, релігійний характер. Саму ідеологію Маркс визначає як сукупність поглядів, ідей, що «опановують» світ, [Цит за 20,с. 134] і має економічне підґрунтя - правлячі ідеї це не більш як ідеальне вираження існуючих матеріальних відносин [ 18,с. 113]. Таким чином, для марксизму характерним стало розуміння ідеології, як хибної, викривленої свідомості, в якій приховано виражені інтереси пануючого класу. Проте, згодом, коли марксисти прийшли до влади, вони стверджували про хибність буржуазної ідеології та «науковість» ідеології марксистської, яка хоча і відображає інтереси пролетаріату як одного класу, але відображає об'єктивно, і тому є науковою.

Німецький соціолог К. Мангайм у своїй книзі «Ідеологія та утопія» висловлює дещо відмінний підхід до ідеології. «Ідеологіями, - пише Мангейм, - ми називаємо ті трансцендентні буттю уявлення, зміст яких de facto ніколи не досягає реалізації [11,с.211]. А саму ідеологією він вважає спотвореним, викривленим уявленням про соціальну дійсність. За Мангаймом, будь-яка ідеологія являє собою апологію існуючого ладу, виражає погляди класу, зацікавленого у збереженні статусу-кво [20,с. 134]. На його думку, зв'язок будь-якої теорії з класовими інтересами перетворює її на ідеологію, а будь-яка ідеологія є хибною свідомістю, отже фальсифікує дійсну соціальну науку [21 ,с. 174]. Мангайм вважав, що наука та наукове мислення, на відміну від ідеології, не мають жодних зв'язків з інтересами класів та партій та базуються на «безпристрасності» та «надпартійності», самостійності висновків та суджень про досліджувані об'єкти і наука втратить властивість об'єктивності якщо опуститься до рівня класового світогляду[21,с. 174]. Мангайм прагне знайти об'єктивне істинне знання, не залежне від суб'єктивізму, класових та інших установок, інтересів і стверджує що умовою для цього є класова неприналежність дослідницької групи, до якої він відніс інтелігенцію. Вважаючи ідеологію неадекватною, суб'єктивною формою сприйняття реальності, протилежністю науці, та враховуючи тотальний вплив ідеології на всі сфери життя та мислення людини, Мангайм сформулював твердження, відоме як «Парадокс Мангайма», згідно з яким «якщо все є упередженням, якщо всі наші висловлювання зумовлені інтересами, про які ми не знаємо, то яким чином ми можемо побудувати теорію ідеології, яка сама по собі не є ідеологічною?» [ 18,с. 14]. Причому, як стверджував П.Рікер, К.Мангайм визнавав, що те, що він робить, також є ідеологією.

Французький неомарксистський філософ Л.Альтюссер у зв'язку зі спробами обґрунтування наукового статусу марксизму по новому переосмислив питання ідеології[ І9]. Як спаведливо стверджує І.Рісмухамедов, теорія ідеології Л.Альтюссера перемогла обмеженість розуміння ідеології як хибної свідомості і надбудови та акцентувала увагу на самостійному значенні ідеології в суспільному житті [19]. Розуміючи ідеологію як «структуру уявлень, що функціонує на підсвідомому рівні» та «уявне, опосередковане відношення індивідів до структурних умов їх існування», Альтюссер вважає її органічною частиною суспільства. На його думку, «людські спільноти приховують у собі ідеології, як сутнісний елемент і атмосферу, необхідну для їхнього історичного дихання і життя» [ 18,с. 172]. Досліджуючи питання співвідношення науки та ідеології, Альтюссер стверджує: «якщо ми маємо високі запити щодо критеріїв науковості, то значну частину життя ми мусимо віднести до царини ідеології» [ 18,с. 141]. Усвідомлюючи тотальність поширення ідеології в суспільстві, Альтюсер твердив, що ідеології неможливо уникнути і люди мислять в межах ідеології. «Тільки ідеологізований світогляд може уявити собі суспільство без ідеології і прийняти утопічну ідею світу, в якому ідеологія б могла безслідно зникнути, а її місце заступила би наука» [ 18,с. 172]. Отже для Л.Альтюссера ідеологія є природнім але необ'єктивним явищем масової свідомості, а думку про те, що людство колись зможе позбутися ідеології та замінити її наукою, він вважав утопією.

Прихильник неомарксизму С. Кара-Мурза вважає науку матір'ю ідеології та її сестрою, наголошуючи на їхній спільній історії та взаємовпливі. Вчений у своїх працях визначає ідеологію як комплекс ідей та концепцій, за допомогою яких людина розуміє суспільство, соціальний устрій у саму себе в суспільстві і в світі [8]. С. Кара-Мурза стверджує, що становлення та розвиток науки сильно залежали від впливу ідеології, водночас і ідеологія базується на досягненнях науки, використовує її аргументацію та авторитет у своїх цілях, приклад, він наводить ряд історичних прецедентів, яким чином наукові відкриття впливали на суспільні ідеології та показує механізм взаємовпливу науки і ідеології. Вчений вважає, що декларативний нейтралітет науки від зовнішніх інтересів та факторів на практиці є недосяжним, проте, цей вплив потрібно дозувати в інтересах суспільства.

Радянські марксисти, досить позитивно оцінювали ідеологію та наголошували на її спорідненості, взаємодоповненості та сумісності з наукою, наголошуючи зокрема, на науковому характері марксизму. «Як наука, марксизм покликаний був об'єктивно відобразити процеси реальної дійсності з усіма її проблемами та протиріччями, а як ідеологія - сформулювати установки, мотиви для мас, виразити ідеали робітничого класу, визначити шляхи та засоби їх реалізації» [23,с.223]. Н. Дученко стверджував, що державна політика та ідеологія сильно впливають на розвиток науки, а суспільні науки виконують певні ідеологічні функції. На його думку, світоглядний аспект будь-якої науки має ідеологічний характер, оскільки завжди ґрунтується на класових інтересах, а в класовому суспільстві ідеологія є невід'ємним елементом будь-якої пізнавальної діяльності [3,с.56]. Болгарський вчений-марксист Н. Ірібаджаков глибоко переконаний в науковості марксизму, вважає, що ідеологія, незважаючи на присутність ціннісних та суспільно-класових елементів, може об'єктивно відображати соціальну дійсність та має пізнавальну властивість, тобто може бути науковою.

Таким чином, вчені соціалістичних країн, обґрунтовуючи науковий характер марксистської ідеології, незважаючи на політичну заангажованість, в деяких аспектах проблеми ідеології висловлювали слушні думки та суттєво доповнили тему взаємовідносин науки та ідеології, зокрема, аргументувавши тезу про відсутність антагонізму між наукою та ідеологією, їх взаємовплив та взаємозалежність, інтеграційні елементи. Проте, слід зазначити, що політична заангажованність та заідеологізованість радянських вчених, зумовлена тотальним впливом обов'язкової державної ідеології, насамперед на науковців. Tому ототожнення ідеології її з наукою, її абсолютизація та месіанство у працях вчених країн «соціалістичного табору» потрібно вважати скоріше даниною часу та системі.

Прихильники постмодернізму заперечували значення «метанаративів», великих базових ідей, зокрема ідеологій, наголошуючи на їх застарілості та ілюзорності. Так французький філософ Ж.Ф.Ліотар акцентує на недовірі до «метарозповідей», розчаруванні в них.[Цит за: 6] Під метанаративом і його похідними («метарозповідь», «метаісторія») він позначає всі ті «пояснюючі системи», які на його думку, організовують буржуазне суспільство і слугують йому засобом самовиправдання - релігію, історію, науку, мистецтво, тощо [6]. Ці «Великі метарозповіді» легітимізують, об'єднують і тоталізують уявлення про сучасність, і ерозія віри в них буде головною рисою епохи постмодерну [6]. Хоча для постмодерністів є характерною недовіра до теорій, що претендують на єдиноправильність та істинність у пізнанні світу, їхнє бачення такого метанаративу як ідеологія, є досить слушним.

Aле й сам постмодернізм, як зазначає ряд вчених, зокрема, В.АЄмєлін, є світоглядом інформаційного суспільства, [6] а Ф.Джеймісон називає постмодернізм ідеологією пізнього капіталізму, його «культурною логікою»[Цит за:17,с.126]. Й.Терборн вважає, що завданням ідеології постмодернізму був підрив підвалин лівих ідеологій зсередини та замовлення їхнього «дрейфування» у стан правих [Цит за:17,с.126]. На думку П.Андерсона, ідеологія постмодернізму отримала потужну підтримку на Заході саме на хвилі протистояння культурно-політичній гегемонії марксизму тому, на його думку, ідеологи постмодернізму, проголошуючи «кінець історії, ідеології, метанаративів, істини, класової боротьби», тим самим трансцендують, виводять поза історично зумовлені рамки суспільства категорії й цінності неоліберального парламентаризму та капіталістичного реформізму, які ніби набувають універсально-фаталістської ваги [Цит за: 17,с, 129]. Проте, незважаючи на дискусійний характер постмодернізму, його позиція щодо ідеології, фактично повторює ставлення до неї більшості дослідників.

Що до визначення терміну «ідеологія, різні вчені та філософи дають досить відмінні характеристики цьому поняттю. Наприклад, німецький філософ Е. Лемберг у своїй праці «Ідеологія і суспільство» констатує: «ідеологія - це система ідей, що включає також цінності та норми, призначена об'єднувати людей, аби вони були здатні спільно жити і діяти» [Цит за:4,с.130]. В Оксфордському політичному словнику ідеологією називається будь-яка сукупність докладних і несуперечливих ідей, завдяки яким певна соціальна група сприймає та розуміє навколишній світ [9,с.261]. А.Мендра трактує ідеологію як систему доцільних науково обґрунтованих положень, покликаних давати зрозуміле пояснення соціальній дійсності [ 15,с 46 ].

В. Келле стверджує «ідеологія - це теоретично розроблена система поглядів, які віддзеркалюють інтереси і цілі діяльності мас людей, великих соціальних груп [4,с. 124]. Л. Москвичов вважає ідеологію свідомістю суспільства, класу або соціальної групи, визначеною матеріальними умовами їх існування й такою, яка задає основні напрями і мету їх практичної діяльності[4,с.125]. Д.Чесноков визначає ідеологію як «більш-менш струнку систему поглядів, теорій, суспільних ідеалів, що віддзеркалюють суспільні відносини на певному етапі ступеневого розвитку суспільства й яке дає їм певне пояснення» [Цит за: 4,с. 125].

Українські вчені наступним чином визначають поняття «ідеологія». В політологічному енциклопедичному словнику ідеологія визначається як система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики [22,с. 140]. А.Волинський називає ідеологією сукупність оформлених у певну доктрину положень, що виправдовують претензії тієї чи іншої групи осіб на державну владу[2,с.72]. П.Шляхтун, визначаючи поняття ідеології описує її як систему ідей і поглядів, що виражає інтереси суспільних класів стосовно політики і процесу здійснення влади..[Цит за: 2, с.73]. І.Дзюбко вважає ідеологію однією з форм, що відбиває основні суспільні інтереси суб'єктів політики[Цит за:2,с.73].

М.Михальченко визначає політичну ідеологію класу як форму класової політичної самосвідомості, систему теорій, концепцій, ідей, ідеалів, лозунгів, програм, цілей, в якій відображенні корінні політичні інтереси класу, обґрунтовується право даного класу на політичне керівництво суспільством, висувається програма політичного розвитку суспільства в теперішньому та в майбутньому [14,с.72].

Автори книги «Культура. Ідеологія. Особистість. Методолого- світоглядний аналіз» визначають ідеологію як словесно-теоретичну чи знаково-образну форму подання ціннісних орієнтацій певних соціальних груп. В ній з більшою чи меншою адекватністю виражено їх соціальне становище, колективний інтерес, історичну еволюцію, сучасний стан, можливі перспективи розвитку. Вона є формою духовної діяльності, системою поглядів, ідей і теорій, які є результатом віддзеркалення дійсності крізь призму (і з позицій) інтересів певних суспільних класів (груп), як теоретичне обґрунтування системи практичних дій цього класу (соціальної групи), як керівництво до дії й інструмент прогнозування майбутнього, який дає практичні установки для діяльності класу (соціальній групі) особистості і суспільству [ 14,с. 132].

Підсумовуючи вище викладенні визначення українських та зарубіжних науковців, ми спробуємо означити ідеологію як систему теоретично обґрунтованих поглядів, ідей, теорій, сформованих ідеалів, яка виражає та формує світогляд певних соціальних груп, виходить з інтересів своїх прихильників та спрямована на досягнення певних соціальних цілей, зокрема, здобуття політичної влади, претендуючи на загальносуспільний характер.

Ідеологія та наука настільки тісно пов'язані одна з одною, що багато вчених сумнівається в існуванні науки вільної від ідеологічного компоненту. Як твердить П.Рікер: «будь-яке судження спирається на певні норми, і будь-яка система норм є в певному сенсі ідеологічною» [ 18,с.205]. Стосовно об'єктивного вивчення ідеології, він переконаний, що «неможливо стверджувати, що ми лише емпірично спостерігаємо за ідеологіями, адже навіть така нібито безоціночна точка зору підпадає під дію ідеології об'єктивності, яка в свою чергу, сама є частиною певної концепції істини» [18,с. 208].

П.Мартинкус вважає, що неможливо відділити наукове пізнання, як невмотивоване нічим крім любові до істини від ідеології, як соціально обумовленої форми пізнання, до того ж, ідеологія як і наука, використовує логічні та раціональні операції при викладенні фактів [12]. П.Рачков зазначає, що сама ідеологія не є повністю суб'єктивною та соціально обумовленою, оскільки в ній поєднано як суб'єктивно-ціннісне сприйняття дійсності, так і безпристрасне, незацікавлене, претендуюче на істину осягнення світу [16].

Враховуючи вище наведенні підходи щодо співвідношення науки та ідеології, ми погоджуємося з тезами про ідеологію як про «хибну, викривлену свідомість», суб'єктивну інтерпретацію дійсності. Проте, всі дослідники єдині в тому, що ідеологічні прояви властиві практично всім формам і рівням соціального та індивідуального буття, а ідеологія суттєво впливає на перебіг політичних, економічних, громадянських процесів у суспільстві, тобто є істотним чинником впливу на соціальну реальність [20,с. 138]. Тому, вважаємо, що ідеологія наскрізь проникла у всі форми суспільної свідомості та мислення і тому, чітко провести межу між ідеологією та наукою, без жодного впливу суб'єктивізму, як стверджує ряд вчених та засвідчує «парадокс Мангайма» неможливо.

Проте, якщо неможливо взагалі відділити науку від ідеології, то можливо виділити явні, суто ідеологічні елементи, які не є науковими. Якщо виходити з загальноприйнятих тверджень про суб'єктивні, ціннісні та соціально обумовлені складові елементи ідеології, її орієнтацію на певні ідеали, то можна спробувати визначити ті ознаки та критерії, які є безсумнівно суб'єктивними, не орієнтовані на пізнання, а скоріше на інтерпретацію дійсності.

Практично всі дослідники ідеології, починаючи від К.Маркса та закінчуючи сучасними науковцями, визнають її ознакою соціально-групову орієнтацію, оскільки ідеологія і створюється як теоретична репрезентація інтересів певної соціальної групи: класу, верстви, нації, партії, статі, конфесії, тощо. Ідеологія виходить з інтересів конкретних соціальних груп, пристосовує свої ідеї відповідно до їх вимог, орієнтується на групові настрої. Незважаючи на декларативне прагнення ідеології репрезентувати все суспільство, вона завжди виражає інтереси відповідних соціальних спільнот, виходячи з вузькогрупових, часто суб'єктивних позицій та інтересів, інтерпретує дійсність відповідно до їх положення, отже не може вважаться об'єктивною, неупередженою та незацікавленою формою суспільної свідомості. Ідеологічне судження завжди «інфіковане» інтересом того суб'єкта, ідеологією якого воно є,а якщо цей інтерес є класовим, про істину можна говорити лише умовно і навіть тоді, коли класовий інтерес об'єктивно збігається з ходом історії, він не перестає бути інтересом лише певного класу, рано чи пізно дасться взнаки щось відмінне від інтересу загальної людської маси[4,с.128]. Тому, наявність в текстах та промовах ознак суспільно-групових чи навіть особистих інтересів, може вважатися ідеологічною рисою.

Т. Гейгер стверджує, що ідеологічні судження є ціннісними. На його думку, наука складається з теоретичних суджень, які відносяться до реальних фактів, і можуть бути доведені фактами, а ідеологічні судження є викривленими, невірними та суб'єктивними картинами дійсності [7,с.72.]. Т. Гейгер, вважає, що всі висловлювання про красиве та некрасиве, добро і зло, справедливе та несправедливе, свободу та прогрес є ідеологічними та не можуть бути науково верифіковані, не можуть бути доведені чи спростовані фактами дійсності [7,с.73-74.]. Отже, за Гейгером, наявність ціннісних характеристик вважається ознакою ідеологічного судження.

Подібні тези підтримували Р.Арон, Д.Белл, С.Ліпсет. А.Айєр вважає, що ціннісні судження не мають жодного пізнавального характеру, отже є ідеологічними, оскільки не встановлюють і не заперечують жодного дійсного факту, лише виражають почуття і є повністю суб'єктивними [7.С..74].

Болгарський марксист Н.Ірібаджаков, опонуючи Гейгеру, зазначає, що не всі ціннісні судження є ідеологічні, а лише ті, що мають пряме чи опосередковане відношення до інтересів та боротьби соціальних класів та систем [7,с.76]. Також, болгарський вчений, констатує, що характерною особливістю ідеологічних суджень є їх зв'язок з соціально-психологічними явищами, та здатність викликати ці явища. Якщо, наприклад, висловлювання викликає позитивні чи негативні емоції (страх, песимізм, оптимізм, революційний ентузіазм) воно вважається ідеологічним [7,с.76-77]. Про викликання емоцій та вражень говорив ще Г. Лебон у своїй праці «Психологія народів і мас», зазначаючи, що ідея може бути виражена в кількох словах і навіть в одному слові, але це слово викликає яскраві образи, то спокусливі, то страшні, і відповідно завжди справляє сильне враження [10, с. 112].

Слід зауважити, що викликання емоцій є дуже ефективним та важливим елементом впливу ідеології на суспільні маси. Агітаційна демонстрація життєвих прикладів героїзму, доброти, прощення, взаємодопомоги, а особливо брехні, жорстокості, підлості, цинізму тощо дуже часто визначали підтримку народом тієї чи іншої ідеології. Викликання емоції та почуттів є невід'ємним елементом ідеологічного впливу, дуже ефективним для сприйняття народними масами. Наука не використовує емоційність в дослідженнях і не прагне впливати емоційними факторами на суспільну свідомість.

Багато вчених вважають ознакою ідеології її спрямованість в майбутнє, прагнення до створення ідеального суспільства. «Ідеологія починається з віри в те, що речі можуть бути кращими, ніж вони є насправді, це по суті план удосконалення суспільства» [23, с.224]. О.Висоцький називає ідеологію оптимістичною концепцією майбутнього та оптимального шляху його досягнення [1]. Обґрунтована обіцянка майбутнього з посиланням на об'єктивність, стратегія його досягнення є суттю будь-якої ідеології [1]. Наука, констатує С.Кара-Мурза, безпристрасно вивчає те що існує і не претендує на те, щоб вказувати як повинно бути [8]. Хоча насправді, наука не завжди є безпристрасною і часто зазнає зовнішніх впливів, до того ж здійснює прогнози та дає практичні рекомендації. Саме прагнення до майбутнього, а не вивчення реальності, на думку багатьох мислителів відрізняє ідеологію від науки, і часто перетворює її на утопію.

На відміну від науки, ідеологія завжди має свій суспільний ідеал - досконалий еталон до якого потрібно прагнути. Соціальний ідеал, разом із засобами його досягнення є основним змістом будь-якої ідеології [23, с.222]. Таким ідеалом в ідеологіях можуть виступати різні моделі суспільної організації. Наявність суспільного ідеалу та ідеалізація майбутнього чи минулого може вважатися ознакою ідеологічного мислення.

Дж. Геррінг вважає ознакою ідеології ієрархічність, простоту, ясність, догматизм, та протиставлення. Щодо протиставлення, то ідеології дійсно, завжди потрібен противник для консолідації своїх прибічників та їх активної діяльності чи боротьби. Кожна ідеологія має своїх «ворогів», - суперників, конкурентів чи недоброзичливців які не дозволяють їм змінити життя суспільства на краще. Будь-яка ідеологія, в своїй основі має справу з бінарними опозиціями, протиставляючи «своїх» та «чужих» [Цит за: 12]. Ідеологія, яка не оголошує своїх ворогів, завжди твердить про «загрози», які зазвичай несуть величезну небезпеку, аж до руйнації «системи». Ідеологія є спрощеним тлумаченням дійсності, доступною для розуміння широкими народними масами, часто не вельми освіченими. Tому, простота, ясність викладення постулатів ідеології, для їх засвоєння різними прошарками населення, вважаються складовими успіху та громадської підтримки будь-якої ідеології. Як зазначав Г.Л ебон, ідеї доступні масам лише в найпростішій формі [10, с. 188]. Спрощення дійсності ідеологією може проявлятися у схемі боротьби однозначно позитивних груп суспільства проти негативних груп, а перемога позитивної сторони, за допомогою рішучих і простих засобів, однозначно приведе до «світлого майбутнього». О. Висоцький стверджує, що ідеологія абсорбувала з релігії ідею спасіння та її структуру, що включає такі елементи: 1) негативна ситуація 2) жертва; 3) винуватець, лиходій; 4) герой, спаситель; 5) програма принципів та дій; 6) спасіння [ 1]. На відміну від науки, яка не спрощує реальність, а намагається зрозуміти усю її складність та багатоваріантність, ідеологія використовує спрощені пояснення дійсності для впливу на народні маси.

Ознакою ідеологічного мислення також можна вважати упередженість, тенденційність до підбору фактів та їх інтерпретація. Наприклад, акцентування на перевагах чи недоліках одних сторін об'єкта, та замовчування, приховування інших його аспектів та фактів, вважається суб'єктивізмом, на відмінну від наукового підходу, який намагається комплексно дослідити об'єкт, усі його переваги та недоліки.

Крім простих схем спасіння ідеологія, перейняла в релігії також трохи видозмінену віру, пристосовану до політичного буття, та догми, що нерідко проявляється в фанатичній вірі в лідерів, святість та важливість деяких атрибутів державності чи окремих суб'єктів політики. Релігійний догматизм очевидно став також політичним і знайшов друге життя в ідеях та концепціях, здебільшого радикальних та тоталітарних ідеологій. Як справедливо зазначає Г. Лебон, натовп, маси потребують релігії, так як всі вірування, політичні, божественні і соціальні, засвоюються ними лише в тому випадку, якщо вони вбрані в релігійну форму, що не допускає заперечень [10, с.199]. Фанатизм заідеологізованих радикалів, що свято вірили непорушним догмам ідеології та ідеологам, в XX столітті став причиною багатьох жахливих війн, злочинів і масових репресій в захоплених комуністами та нацистами державах. Догми не базуються на жодних наукових доказах, фактах, аргументаціях, а сприймаються на віру внаслідок певних суб'єктивних переконань чи зовнішніх впливів. Хоча і в науці були, особливо в минулому, і залишаються певні елементи догматизму, пов'язані переважно з науковими авторитетами, домінуючими теоріями, суб'єктивізмом вчених, але особливо притаманним догматизм є саме для ідеологій, активно ними використовується і є надійним засобом пропаганди ідей та заповнення вакууму віри в громадянській свідомості. Наука намагається боротися з догмами в своїх положеннях, піддаючи критичній інтерсуб'єктивній перевірці теорії та тези, вважаючи це явище шкідливим для істинного, адекватного реальності, об'єктивного знання. Таким чином догматизм, може вважатися ознакою ідеології.

Тому, підводячи підсумки та узагальнюючи вище наведенні твердження щодо ознак ідеології та ідеологічних суджень, ми можемо сформулювати їх наступним чином. Судження є ідеологічними якщо в них містяться:

Вираження суспільно-групових, суб'єктивних інтересів;

Наявність оціночних суджень та ціннісних характеристик, зокрема, використання емоційних чинників;

Наявність суспільного ідеалу та ідеалізація майбутнього чи минулого;

Спрощенні пояснення соціальної дійсності для впливу на народні маси, зокрема, наявність противника за моделлю бінарної опозиції;

Упередженість, тенденційність до підбору фактів та їхня інтерпретація;

Догматизм.

Присутність в текстах та виступах суспільно-політичної тематики явних ознак ідеологічності, дозволить зробити висновки про наявність чи відсутність у авторів об'єктивності, вірогідності, достовірності та спрямованості ідейних положень. За вищевказаними критеріями можна буде визначити прагнення та цілі автора щодо аудиторії, зрозуміти рівень його заангажованості, проаналізувати форми інтерпретації фактів та подій, виявити тенденційність, ідеалізацію, різноманітні почуття, можливо навіть ненависть, та встановити в загальному, ступінь його заідеологізованості. Усвідомлення явних необ'єктивних елементів в ідеях та висловлюваннях різноманітних діячів, дозволить чіткіше визначити ступінь довіри громадян до них в умовах потужних та часто заангажованих інформаційних впливів.

Незважаючи на певну суб'єктивність та спрощеність ідеологій, тенденційність та упередженість, їх іноді негативний, руйнівний вплив на соціум, їхнє позитивне значення важко переоцінити. Держава не може існувати без «своєї ідеології», адже ідеологія - це духовна сутність держави, засіб консолідації громадян в єдиний народ, фактор мобілізації найголовнішого з усіх ресурсів - людського, активізації потенціалу, дієздатність якого є визначальним фактором прогресу [4, с. 335]. Завдяки силі ідеологічних впливів на народні маси, формувалися незалежні держави та міцні нації, народи здобували права та свободи, відбувалася переможна боротьба проти гнобителів, диктаторів, колонізаторів, окупантів, і лише сила ідеології, дозволяла перемагати сильніших противників з новим озброєнням та технологіями. Тому заперечувати та вимагати знищення ідеології не зовсім доцільно, потрібно лише дозувати її вплив. Як зазначають автори книги «Культура. Ідеологія. Особистість», переважна більшість прихильників «скасування ідеології» - люди духовно деформовані й, мабуть психологічно зламані насильством [4, с. 362].

He заперечуючи важливого значення та впливу ідеологій на суспільні процеси, державне будівництво, масову свідомість, формування особистості, та відзначаючи суспільну користь та необхідність існування конструктивних ідеологій, які, використовуючи раціональні аргументи, чесно ведуть пропаганду своїх ідей, не використовуючи масових репресій та маніпуляцій свідомістю народних мас, прагнуть покращити суспільне життя раціональними діями та планами суспільного розвитку, і не в далекому майбутньому, після знищення всіх «ворогів», та усвідомлюючи необхідність існування патріотичних, консолідуючих, гуманістичних, моральних ідеологій, не применшуючи їх позитивного впливу на суспільство, ми вважаємо, що ідеологія за деякими ознаками та індикаторами відрізняється від науки, тому можливо розмежувати за наведеними вище критеріями ідеологічні та наукові ідеї і судження у працях того чи іншого діяча.

Різні вчені по-різному підходили до ідеології, як фактору суспільного життя, методу сприйняття дійсності та її здатності бути авангардною, скеровуючою силою суспільства. Враховуючи ряд суб'єктивних елементів, вона містить також об'єктивні, раціональні складові, отже не може бути абсолютно неадекватною формою суспільної свідомості. Абсолютно вільною від ідеології, на думку практично всіх вчених не може бути жодна галузь суспільства, в тому числі наука. Проблему розділення науки та ідеології вивчали ряд дослідників, і прийшли висновку, що провести чітку межу між ними неможливо, проте можна виділити суто ідеологічні елементи, які не є науковими. Ними є оціночні судження, орієнтація на суспільно-групові інтереси, емоційні фактори, тенденційність, протиставлення, догматизм, та інші.

ідеологія наука маркс енгельс

Список використаних джерел

1. Висоцький О.Ю. Ідеологія як форма легітимаційної політики // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип.14. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - С.276-285. http://www. mneTau.edu.ua/file/55.

2. Волинський А. Ідеологічна структуризація суспільних політичних інтересів. // Політичний менеджмент. № 5.(8). 2004.

3. Дученко Н.В. Познание и идеология. - К.: Политиздат Украины, 1980. - 110с.

4. Губерський JI. та ін. Культура. Ідеологія. Особистість: методологосвітоглядиий аналіз.// Губерський JI., Андрущенко В., Михальченко. - K.: Знання України, 2002. - 580 с.

5. Гіжа А., Сімченко Г. Феномен ідеології як об'єкт соціальної рефлексії.// Схід. Аналітично-інформаційний журнал. № 3 (81) травень-червень 2007 р.

6. Емелин В.А. Постмодернизм: в поисках определения. //. http://www. emeline.narod.ru/postmodernism.Iitm.

7. Ирибаджаков. Н. «Конец идеологий» или идеологическая диверсия?// Зарубежные марксисты в борьбе против буржуазной идеологии: Сборник переводов.// ред. и предисловие др.филос.наук проф. В.В. Мшвениерадзе. Издательство «ПРОГРЕСС». - М.,1971.

8. Кара-Мурза. С. Г. «Идеология и мать её наука».// - М.: Алгоритм, 2002. http://www.kara-murza.ru/books/ideolog/ideolog_content.litm.

9. Короткий оксфордський політичний словник. //За редакцією Ієна Макліна і Алістера Макмілана. пер з англ. Київ, вид-во Соломії Павличко «Основи». - 2005. - 779 с.

10. Лебон Г. Психология народов и масс.// СПб.: «Макет», 1995. - 316 с.

11. Мангайм К. Ідеологія та утопія. // Пер. з нім. - К: Дух і літера, 2008. - 370 с.

12. Мартинкус П.П. Рациональность ииррациональность идеологий.//Ьйр:// www.conf.stavsu.ru/conf.asp?ReportId=435.

13. Межуєв В. От власти идеологии к индивидуальной свободе.//1991 http:// www.ecsocman.edu.ru/images/pubs/2005/05/15/.. ./Mezhuev.pdf

14. Михальченко И.И. Политическая идеология как форма общественного сознания.// Киев. «Наукова думка». 1981. - 261 с.

15. Недюха М., Михайлич О. Ідеологія як критерій класифікації політичних партій. //Політичний менеджмент. № 2 (17). 2006.

16. Рачков.П.А. О смерти и бессмертии идеологии. // http://www.philos.msu. ru/vestnik/philos /art/1999/ratchkov_ideology.htm /

17. Рєпа А. Ілюзії молодости. Сніданок на кладовищі неолібералізму.// Незалежний культурологічний часопис «І». Число 46. 2007.

18. Рікер.П. Ідеологія та утопія.// Пер. з англ. - K.: Дух і літера, 2005. - 386 с.

19. Рисмухамедов И.А. Концепции идеологии А Грамши и Л. Альтюссера и их рецепция в современном неомарксизме.// Автореферат, канд.социол.наук. Сп.б 2003 г. http://www.situation.ru/app/j ait 699.htni.

20. Сімченко Г. Філософські проблеми ідеології: теоретико-методологічий аспект. // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - 2005. Вип. 8.

21. Социальная философия Франкфуртской школы. (Критические очерки) // Ред.коллегия: Б.Н. Бессонов и др. М.: «Мысль»; Прага: «Свобода»,1975. - 359с.

22. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ.навч.закладів.// За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д.Бабкіна. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

23. Обушний М.І. Політологія: Довідник/ М.І.Обушний, А.А.Коваленко, О.I.Ткач; За ред.. М. Обушного. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

Размещено на Allbest.ru