Постнекласична фізика як феномен культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постнекласична фізика як феномен культури

Владленова І.В.

Сучасний етап розвитку науки характеризується тотальним впливом на всі сфери життєдіяльності людини. Сучасна наука, і зокрема, дослідження та результати наукової діяльності в галузі фізики акумулюють досягнення інших наук, конструюють новий світогляд, а також нове розуміння структури реальності фізичного світу. Спостерігаються також неконтрольовані наслідки науково-технічного прогресу.

Таким чином, йдеться про комплекс породжених цими фактами проблем, пов'язаних як із забрудненням довкілля та його впливом на біосферу; впровадженням високих технологій; так і з необхідністю формування духовної культури інформаційного суспільства. Безумовно, всі ці процеси вимагають філософського аналізу та всебічного осмислення. Духовна культура суспільства є сукупністю ідей, пов'язаних з існуванням людини в світі, тому вона відбивається не лише в діяльності свідомості, але і в людських взаєминах, в релігійних і наукових уявленнях про світ, в образах і символах, які зберегли цей світ у всій його різноманітності. Безумовно, сьогодні науці надається провідна роль у формуванні цінностей і світоглядних уявлень про світ. Ці уявлення визначають цілісний погляд на Всесвіт, на відношення людини до дійсності, що оточує його, і до самого себе, а також формують обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх ідеали, переконання, принципи пізнання, їх діяльність, ціннісні орієнтації. У даному дослідженні проведено філософський аналіз постнекласичної фізики в контексті культури, що дозволяє розглянути її як явище соціальне, інституційне.

Проблемам соціокультурної обумовленості знання присвячені роботи в галузі соціальної епістемології, яка орієнтується в основному на соціогуманітарне знання, на досягнення соціальних і культурологічних дисциплін. Серед дослідників, що працюють в даному напрямі, слід назвати перш за все таких: Д. Блур, С. Фуллер, Е. Голдман, А. Пікерінг та ін., які оцінюють пізнання з точки зору норм і цінностей, а також виявляють соціальні аспекти понять істини і раціональності. Соціальна епістемологія - специфічна для соціальних наук теорія пізнання, вивчає соціальний вимір знання або інформації. Соціальна епістемологія широко використовує моделі та уявлення, запозичені з соціальної психології, когнітивної соціології, етнографії, культурології, філософії. Серед вітчизняних філософів, працюючих у даному напрямі, слід назвати І.Т. Касавіна, Ю.М. Плюсніна, Ю.С. Моркіну, AM. Ярового. Існує низка спеціальних журналів, де публікують дослідження з цього напрямку: «Social Epistemology», «Episteme», «Science in Context». Безпосередньо філософським аналізом деяких проблем постнекласичної фізики займається B.C. Лукянець, О.М. Кравченко, І.С. Добронравова, А.С. Кравець, О.В. Шаріпов, А.Л. Сіманов. В рамках космофізики досліджує феномен постнекласичної фізики В.І. Журавльов. Світоглядні парадигми космофізики аналізує Т.В. Горбатюк.

Вивчення наукової літератури з обраної проблематики показало, що, не дивлячись на велику кількість опублікованих джерел, в яких досліджуються теоретичні проблеми соціокультурних процесів в культурі, мало робіт, присвячених аналізу конкретно культурологічним впливам на негуманітарні науки. Залишається немало невирішених, дискусійних питань, що розширюють поле наукового пошуку. Більш того, немає повноцінних досліджень, що розглядають не науку в цілому, а постнекласичну фізику, що розвивається в полі культури та відображає її вплив.

Щоб повноцінно відобразити динаміку та вплив соціокультурних процесів на науку, необхідно підійти до наукового дослідження як до процесу, який історично розвивається. Це означає, що сама структура наукового знання та процедури його формування повинні розглядатися як історично змінні. Про соціокультурну обумовленість наукового пізнання планомірно заявив Т. Кун, який розглядає науку та її розвиток як поступовий процес, в якому факти, теорії і методи складаються у все зростаючий запас досягнень, який і є науковою методологією. Таким чином, лише за такого підходу до розуміння феномену науки можливо зафіксувати послідовне накопичення наукового знання, а також і виникаючі труднощі, які перешкоджали збільшенню знань[5]. Т. Кун ставить перед собою наступні завдання: з одного боку необхідно визначити, хто і коли відкрив або винайшов кожен науковий факт, закон і теорію; з іншого боку, потрібно описати та пояснити наявність маси помилок, міфів і забобонів, які перешкоджали швидкому накопиченню складових частин сучасного наукового знання. З позиції Т. Куна, наука - це соціальний інститут, що функціонує в рамках наукових установ, наукових співтовариств, усередині яких здійснюється комунікація, затверджуються норми і правила наукового етоса, регулюючі дослідницький пошук, організовуються відповідні наукові дослідження. Функціонування наукового фізичного співтовариства також проходить у полі культури, схильне до соціокультурних впливів, а це справляє свій відбиток на результати наукової діяльності фізиків. Поняття постнеклассичної науки було введене академіком B.C. Степіним, який пов'язував її появу з радикальними змінами в самих підставах науки (четверта глобальна наукова революція, в ході якої народжується нова постнекласична наука)[9,с.632]. Таким чином, B.C. Степін виділяє три основні стадії історичного розвитку науки, кожну з яких відкриває глобальна наукова революція (три історичні типи наукової раціональності): класична раціональність (відповідна класичній науці в двох її станах - дисциплінарному і дисциплінарно-організованому); некласична раціональність (відповідна некласичній науці) і постнекласична раціональність[9,с.632]. Некласичний тип наукової раціональності враховує зв'язки між знаннями про об'єкт і характером засобів і операцій діяльності. Експлікація цих зв'язків розглядається як умова об'єктивно-дійсного опису і пояснення світу. Але зв'язки між внутрішньо-науковими і соціальними цінностями та цілями, як і раніше, не є предметом наукової рефлексії хоча імпліцитно вони визначають характер знань (визначають, що саме і у який спосіб ми виділяємо і осмислюємо в світі) [9,с.632]. Постнекласична наука характеризується революцією в засобах зберігання і здобуття знань (комп'ютеризація науки, поява складних і дорогих приладових комплексів, які обслуговують дослідницькі колективи і функціонують аналогічно засобам промислового виробництва і так далі); а також дисциплінарними дослідженнями. Tаким чином, постнекласичний тип наукової раціональності «розширює межі рефлексії над діяльністю. Він враховує співвіднесення отриманих знань про об'єкт не лише з особливістю засобів і операцій діяльності, але й з ціннісно-цільовими структурами. Причому експліцируєтся зв'язок внутрішньо-наукових цілей з позанауковими соціальними цінностями і цілями» [9, с. 634]. B.C. Степін кожен новий тип наукової раціональності характеризує особливими, властивими лише йому підставами науки, які дозволяють виділити в світі та досліджувати відповідні типи системних об'єктів (прості, складні системи) [9, с. 634]. Термін «постнекласичний» широко вживається у філософській літературі в різних словосполуках: постнекласична раціональність, постнекласична фізика та біологія і так далі. Безумовно, сучасна фізика відображує всі тенденції розвитку постнекласичної науки в цілому. Сьогодні постнекласична фізика акумулює в собі важливу культурно-світоглядну функцію, задаючи орієнтири щодо структури і будови Всесвіту, матерії, простору і часу, виникнення і суті життя, походження людини. На думку деяких дослідників, система цінностей і світоглядних орієнтирів являє собою своєрідну «культурну матрицю», щось на зразок генома культури, який забезпечує відтворення і розвиток соціального життя на певних підставах [8, с. 5].

Нестабільність, глобальні зміни в соціумі відбиваються на основних ідеях постнекласичної фізики. Перш за все, слід зазначити незавершеність в описі та розумінні структури фізичної реальності, зокрема загальної теорії відносності та фізики елементарних часток, що описують процеси макро- і мікросвіту. Тут залишилось багато невирішених проблем. У зв'язку з цим обговорюються проекти надточних гравітаційних експериментів [11]. Також створюються грандіозні технічні пристрої, наприклад, Великий андронний коллайдер, який був сконструйований з метою отримання відповіді на питання про найфундаментальніші проблеми будови речовини, сил, що діють в ній, і структури простору-часу [4]. Річ у тому, що високі енергії дозволяють вивчати властивості простору на все менших масштабах. Прийнята модель сучасної теорії сил природи носить назву Стандартна модель, вона здатна описувати багато експериментальних спостережень і робити передбачення. Проте, вивчаються також шляхи виходу за межі цієї моделі. До проблем, що викликають, найбільше дискусійні ті, що стосуються питання про природу виникнення та різноманітність часток і полів, будову фізичного вакууму, різноманітність типів часток у Всесвіті, єдиний опис фундаментальних сил, включаючи гравітацію, можливе існування партнерів суперсиметрій всіх спостережуваних часток і питання про додаткові розмірності простору-часу [4, с. 57]. Сучасні фізики особливу увагу приділяють пошукам так званого бозона Хіггса. Його наявність пов'язують з ідеєю про природу мас часток і їх різноманітність. Досі не зрозуміло, чому маси більшості «елементарних» складових речовини настільки сильно розрізняються. Зокрема, маса топ-кварка більша за маси нейтріно в 1014 разів (!), не говорячи вже про нульову масу фотона [4, с.576]. В колі Стандартної моделі є багато нез'ясовних явищ. Зокрема, поки немає відповіді на питання: чому є рівно три покоління кварків і лептонів, або що лежить в основі ієрархії мас і де відбувається об'єднання всіх взаємодій? [4, с. 577]. Зокрема, слід зазначити наявність теорій, що лежать поза межами Стандартної моделі, які проголошують ідеї про додаткову розмірність простору-часу. Ця додаткова розмірність може бути згорнута (компактизована) так, що її до цих пір не приходилось спостерігати, але, можливо, вдасться відмітити при енергіях, що перевищують I TeB. Таке трапляється в деяких варіантах моделі струн [4 , с. 577]. І.Ф. Гінзбург також відзначає наявність великої кількості питань, які повстали на порядок денний у зв'язку з розвитком сучасної фізики, наприклад: «чому добре працює стандартна форма теорії електрослабких взаємодій, чому ми вважаємо всі калібрувальні бозони і лептони фундаментальними, хоча більшість з них має бути виключена з повної системи асимптотичних станів, зважаючи на нестабільність? Можливо, теорія електрослабких взаємодій потребує видозміни? [1,с.526]; «чому повна щільність матерії у Всесвіті настільки близька до критичної, так що в цілому всесвіт виявляється пласким? [1, с. 528], «що таке темна матерія? В існуючих моделях світу елементарних часток на малих відстанях є немало кандидатів, які бути в цій ролі... Що таке темна енергія? [1, с. 529].

Таким чином, не дивлячись на успіхи постнекласичної фізики, її фундаментальні теорії не можуть бути визнані як несуперечливі, повні, послідовні та систематичні. Також слід констатувати наявність парадоксів, суперечливий опис фізичної дійсності, зміну поглядів на природу раціонального. А.І. Теклюк у своєму дисертаційному дослідженні зазначає, що у філософії та методології науки все наполегливіше стверджується ідея мінливості, релятивності підвалин науки, стилю мислення та канонів раціональності. Таким чином, на думку автора, питання про природу раціональності - не суто теоретичне, а передусім життєво-практичне. Раціонально організована наукова діяльність в принципі керується критеріями доказовості й обґрунтованості та повинна приводити до істинного знання. Ми можемо спостерігати, як все частіше виникають кризові явища в науково-пізнавальній діяльності, і головним чином, у зв'язку з труднощами виправдання і прийняття теоретичних систем, що постають (наприклад, у сучасній космології, нелінійній фізиці, фізиці мікросвіту), а також з підвищенням рівня їх загальності та абстрактності 10]. О.Д. Піркова, яка також досліджувала природу раціонального в антропомірних контекстах, акцентує увагу на таких первісних значеннях терміну «ratio», як міра, лічба, спів розмірність. Вони відбивають необхідність співвіднесення людської діяльності та наслідків цієї діяльності. Таким чином, феномен філософської раціональності як предмет вивчення розглядається не у зв'язку з чимось сущим, що передбачає розгляд раціональності у вигляді атрибуту цього сущого (раціональність як світопорядок, раціональність людської діяльності), а у зв'язку з іманентною філософії самокритичністю, самокорекцією, саморефлексією. Таким чином, дослідниця вважає, що раціональність зачіпає сутнісні методологічні підвалини сучасної філософії, зокрема прагматично орієнтованих її напрямків (постструктуралізму, сучасної антропології, комунікативної традиції, прагматизму та ін.), що дозволяє відтворити підстави переходу від монологічної до діалогічної парадигми соціокультурного розвитку сучасного суспільства[6]. Т.В. Горбатюк наголошує, що глобальне філософське мислення чуйно реагує на розширення обріїв світоглядної свідомості науки, що відбувається нині. Тому причина актуалізації дискурсу про зміну парадигм космофізики, яка нині відбувається, - це постнекласичне, постметафізичне відновлення культури філолофсько-світоглядної думки, що відбулося завдяки ініціаторам постпозитивізму, неоструктуралізму, постмодернізму й ін.[2].

Безумовно, позначені тенденції постнекласичної фізики є проявом тих процесів, які відбуваються в культурі постмодерну і характеризуються, перш за все, плюралізмом, децентрацією, фрагментарністю, зміною відношення до раціональності, що веде до переосмислення таких понять, як: істина, сутність, закономірність, підстава, причина, об'єктивність, невизначеність, вірогідність. Таким чином, у науковому пізнанні ми отримуємо невизначеність, розмитість, неясні світоглядні-методологічні установки. Можна також говорити про своєрідну кризу відносно поняття «раціональність», оскільки існує неоднозначне уявлення стосовно того, що ж таке феномен раціональності, який його гносеологічний статус. Всі ці актуальні сьогодні питання потребують філософського аналізу та вирішення.

постнекласичний наука фізика культура

Список використаних джерел

1. Гинзбург И.Ф. Нерешенные проблемы фундаментальной физики //Успехи физических наук / И.Ф. Гинзбург. - T 179. - №5, май, 2009. - С.525-529.

2. Горбатюк Т.В. Світоглядні парадигми космофізики: еволюціонізм проти космоцентризму: автореф. Дис.. на здобуття наук. Ступеня канд філос.. наук : спец. 09. 00. 09 «Ілософія науки» / TB. Горбатюк. - K., 2008. - 19 с.

3. Добронравова И.С. Физика живого как феномен постнеклассической науки Г Электронный ресурсі /И.С. Добронравова. - Режим доступа: http: / /spkurdyumov. narod.ru/DOBRONRSVOVAl.htm.

4. Дремин И.М. Физика на большом адроном коллайдере / И.М. Дремин // Специальное заседание редакционной коллегии журнала Успехи физических наук, приуроченного к 90-летию журнала. - Т.179. - №6, июнь, 2009. - С.571 - 579.

5. Кун Т. Логика и методология науки. Структура научных революций [Электронный ресурс] / Т. Кун. - Режим доступа:,WWW.I-U.RU.

6. Шркова О.Д. Антропомірність контекстів ствердження ідеї раціональності : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.04 «Філософська антропологія, філософія культури» /О.Д. Піркова. - Сімф., 2006. - 21 с.

7. Симанов A.JI. Постнеклассическая физика: методологические и эмпирические проблемы / A. JI. Симанов //Гуманитарные науки в Сибири,- Новосибирск: Институт философии и права CO PA. - № 1. - С.12-22.

8. Степин B.C. Научная картина мира в культуре техногенной цивилизации / Вячеслав Семенович Степин, Лидия Федоровна Кузнецова. - М. : Б.и., 1994. - 274 с. - ISBN: 5-201-01853-Х.

9. Степин B.C. Теоретическое знание: Структура, историческая эволюция [Электронный ресурс] / B.C. Степин,- М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 743 с. - ISBN: 5-89826-053-6. - Режим доступа: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/ step-gl6.html.

10. Теклюк А. І. Раціональність у науковому та позанауковому знанні: контекст комплементарності: дис. ... кандидата філос. наук : 09.00.09 / А.І. Теклюк. - Чернівці, 2007. - 188 с.

11. Турышев С.Г. Экспериментальные проверки общей теории относительности: недавние успехи и будущие направления исследований / С.Г. Турышев // Успехи физических наук. - Т.179. - №1. - Вып.9. - 2009. - С.3 - 34.

12. Шарыпов О.В. Об актуальности создания постнеклассической физики [Электронный ресурс] / О.В. Шарыпов. - Режим доступа: http://filosof.historic. ru/books/item/ЮО/sOO /z0000240/index.shtml.

13. Butterfield J. Reconsidering Relativistic Causality/ J. Butterfield [Электронный ресурс] // Int.Stud.Phil.Sci. - 21:295-328,2007, 2007.- Режим доступа: E-ArXiv: http://xxx.lanl.gov/abs/0708.2189vl.

14. Karakostas V. Quantum Nonseparability and Related Philosophical Consequences [Электронный ресурс] // Journal for General Philosophy of Science.№ 35, 2004. - P.283 - 312 - Режим доступа: http://arxiv.org/pdf/ quant-ph/0502099.

Размещено на Allbest.ru