Городища ранньозалізного віку у верхньому і середньому Подністер’ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Городища ранньозалізного віку у верхньому і середньому Подністер'ї

Відсутність письмових відомостей про Верхнє і Середнє Подністер'я у ранньозалізний вік та незначна кількість археологічних робіт на цій території породжує чимало версій, гіпотез і теорій не лише про суспільний розвиток тогочасного населення [1-4; 13-15; 51-54], але й навіть про те, були чи не були тут городища [13] і до якої культури їх віднести [16. С. 190-192].

Відомо, що городища, як один із видів давніх поселень, з'являються лише на фінальній стадії первісності, тобто під час трансформації племінних та міжплемінних структур в територіальні. Звичайно, що не завжди така трансформація завершувалася утворенням державних структур. Проте навіть у таких випадках наслідком процесу є залишки укріплених поселень, які мали певну функцію в тогочасних спільнотах.

Потреба вивчення цього виду пам'яток назріла вже давно. Обґрунтування їхнього існування, створення каталогу та визначення місця в системі заселення на мікро-, мезо - та макрорегіональному рівнях дозволять, на нашу думку, по-новому висвітлити особливості суспільного, економічного і духовного розвитку тогочасного населення, а найближчим часом, й точніше визначити культурну приналежність цих пам'яток.

Городище - поселення, для якого характерні синхронні штучні лінії захисту та забудова на укріпленій території. Відповідно практичне виокремлення таких пам'яток повинно спиратися на добре розроблену методику польового пошукового процесу. На наше переконання, городища ранньозалізного віку у згаданому регіоні необхідно вивчати шляхом співставлення ліній захисту із синхронною житлово-господарською забудовою укріпленої території.

Детальний аналіз зібраної нами інформації про укріплені поселення дає підстави попередньо систематизувати їх за такими критеріями: географія (рельєф, висота над рівнем моря, висота над дзеркалом водойми, характер ландшафту); площа центрального майданчика та прилеглих територій; планувальна структура оборонних об'єктів за поверхневими слідами (наявність чи відсутність в'їздів, додаткові укріплення при в'їздах, одиничні, подвійні лінії захисту); структура і параметри ліній захисту (топографія укріплених ліній, характер будівельного матеріалу валів, конструкція збережених насипів, ширина основи і висота тощо); характер забудови укріплених площадок (житлово-господарських, виробничих, культових тощо); місце городища в системі заселення на мікрорегіональному рівні. Саме такий підхід дозволив виділити шість груп городищ ранньозалізного віку у Верхньому та Середньому Подністер'ї.

Пам'ятки І групи поширені в Прут-Сіретському та Прут-Дністерському межиріччях (рис. 1). За топографією ліній захисту і площею їх поділено на дві підгрупи. До першої віднесено городища, розташовані в циркоподібних улоговинах, тобто у верхів'ях струмків на висоті 200-250 м над рівнем моря. Інколи через укріплені майданчики протікають невеличкі струмки. Декотрі з них беруть початок в межах городищ. Зараз їхня територія вкрита правічними буково-грабовими лісами. Площа укріплень сягає 10 га. Кільцеві лінії захисту проходять по вододілу улоговин. Вони представлені валами і ровами. Земляні насипи валів мають такі параметри: ширину основи - до 10 м, висоту - 2 м, рови сягають 6 м ширини і 2 м глибини. Основним матеріалом для будівництва земляних насипів слугували важкі суглинкові ґрунти і леси. Забудова городищ цієї підгрупи представлена житловими спорудами заглибленого типу. Наприклад, Ржавинське городище займає циркоподібну улоговину (рис. 2). Його площадка, розмірами 400*400 м, обмежена земляним валом шириною 6-8 м і висотою до 1,5 м та ровом - шириною 6 м і глибиною до 1 м, які проходять по слабко вираженому вододілу. В межах укріпленої території виявлено три синхронні селища раннього періоду культури Ґава-Голігради (IX ст. до н. е.), де досліджено заглиблені житла [5. С. 131]. Ми схильні віднести ці пам'ятки до єдиного комплексу, оскільки окрім невеличкого культового городища слов'янського часу, жодних поселень в його межах не виявлено.

Аналогічну планувальну структуру має городище Ревне-ІІІ. Воно також розташоване в циркоподібній улоговині і через його укріплену територію протікає струмок. Лінії захисту проходять по вододілу. Вони виражені внутрішнім ровом шириною 8-10 м та глибиною 1,5 м, валом висотою 2 м і шириною основи 10 м. На укріпленому майданчику виявлено декілька місць забудови житлово-господарськими комплексами раннього періоду культури Ґава-Голігради. Головною ознакою цієї підгрупи є та, що в межах укріпленого майданчика, до ліній захисту, розташовані селища, причому найранішого періоду культури Ґава-Голігради.

До другої підгрупи зачислено городища на невеличких мисових підвищеннях в таких самих циркоподібних улоговинах. Вони розташовуються у верхів'ях струмків, на висоті 200-250 м над рівнем моря. Площа цих укріплень невелика, зазвичай сягає 0,3-1,5 га. Зараз їхня територія вкрита правічними буково-грабовими лісами. Яскравим прикладом цієї підгрупи можуть слугувати городища в Коростоватій (рис. 3) і на північній околиці м. Чернівці (ур. Червона Глина).

Перше з них розташоване на південь від однойменного села, на високому мисі в ур. Замчище, де збереглися вали Ґава-Голіградської і Райковецької культур. Центральна площадка, розмірами 130^80 м, обмежена замкнутим валом. З доступних сторін майданчик укріплений двома - з півночі і трьома - з півдня, додатковими лініями захисту. Ще наприкінці ХІХ ст. австрійський дослідник К. Ромфсторфер досліджував укріплену територію цієї пам'ятки. Він виявив знахідки ранньозалізного віку і слов'янського часу. Час функціонування оборонних ліній вчений відніс до ранньозалізного віку. Варто зауважити, що К. Ромфсторфер виявив вал і рів у північно-західній частині вододілу в ур. Фундоя. Тут він віднайшов сільськогосподарські артефакти, ліпний посуд та обвуглені зерна пшениці [68]. Згодом у 70-80-х роках ХХ ст. Б. Тимощук підтвердив належність деяких оборонних ліній до Ґава-Голіградської культури. На центральному майданчику городища він знайшов кераміку ранньозалізного віку і слов'янської культури [5. С. 142-143; 55. С. 24].

Майже в аналогічних топографічних умовах розташоване й городище Червона Глина. Досліджуючи слов'янське городище ІХ ст., побудоване на місці укріплень ранньозалізного віку, Б. Тимощук цілком слушно зауважив, що «…його площадка розмірами 240^120 м огороджена валом, крім того з напільного боку проходять ще три вали ранньозалізного віку. За 1 км на південний схід від городища, на вододілі - курганна група» [5. С. 110]. До цього слід додати, що відоме поселення Магала, досліджуване Г. Смірновою, розташоване всього за 3,5 км на південний захід від згаданого городища, а поряд з ним - ще три неукріплені селища (Гореча, Рогізна, Роша) [5. С. 109, 112]. Як бачимо, городище і супутні до нього селища, а можливо й курганний могильник, формують гніздо поселень.

Отже, городища І групи розташовуються в циркоподібних улоговинах (верхів'ях струмків) у залісненій місцевості, на висоті 200-250 м над рівнем моря (не більше 20 м над рівнем найближчої водної артерії). Укріплені майданчики мають площу до 10 га. Оборонні лінії проходять по вододілу, або ж обмежовують мисове підвищення, що розташоване в центрі циркоподібної улоговини. Лінії захисту представлені земляними валами (шириною до 5 м і висотою до 2 м) і ровами (шириною до 3 м і глибиною 1 м). В межах та навколо городищ розташовуються синхронні селища, формуючи гнізда поселень.

Подібні ландшафтні умови характеризують пам'ятки ІІ групи (рис. 4). Як правило, вони розташовані на мисових підвищеннях середніх і великих рік басейну Дністра. Їхня площа сягає від одного до декількох гектарів. Важливо, що окрім кільцевої лінії захисту, з напільної сторони, є декілька додаткових, здебільшого дугоподібних в плані валів і ровів, що добре вписуються у конфігурацію ландшафту. Такі укріплені поселення розташовані на середніх ярусах надзаплавних терас великих рік (третьої і четвертої), до 300 м над рівнем моря (15-60 м над дзеркалом води).

Яскравим прикладом може слугувати городище Лошнів. Воно займає південно-західні схили лагідного мису, вкритого правічним буково-грабовим лісом (рис. 5). З трьох сторін (півночі, заходу і півдня) його омиває р. Гнізна (лівий доплив Серету). Максимальна висота центрального майданчика над широкою заплавою сягає 35 м. Верхня площадка має незначну південно-західну експозицію. З напільної (північно-східної) сторони городище обмежене двома поперечними щодо схилу лініями оборони. Відстань між першою і другою сягає 65 м, а другою і третьою - 20 м. Центральна ділянка, розмірами 105*90 м, оточена третім (кільцевим) валом і ровом. Зауважимо, що захисні лінії досить добре вписуються в конфігурацію ландшафту (див. рис. 5).

Вали з напільної сторони (перший і другий) мають ширину збереженої основи 2-2,5 м і висоту 1-1,5 м. А залишки ровів сягають 2-3 м ширини і 0,7 м глибини [7. С. 14-15; 8. С. 111-112]. Укріплена площадка центральної ділянки сягає 8 га. її поверхня дещо випуклої форми. Вона обнесена кільцевою лінією оборони - валом із шириною основи 5 м і максимальною висотою 1,8 м та ровом шириною 9 м і глибиною 0,5-0,7 м.

З метою вивчення характеру і конструкції кільцевої лінії захисту, а також часу її спорудження та функціонування, у південно-західній частині городища (паралельно до розкопу 1991 р.) [49. С. 11] закладено дві траншеї.

В підніжжі валу збереглися залишки дерев'яно-кам'яної споруди [7. С. 14-19; 8. С. 111-129]. Заповнення цієї споруди представлене уламками каменю-пісковика, глиняною вимазкою, вугіллям й незначним вмістом попелу. Разом із темно-сірими суглинками воно окреслювало межі наземної споруди шириною 4,5 м і глибиною (щодо рівня тогочасної поверхні) 0,2 м. У верхній частині заповнення об'єкта, поміж темно-сірих суглинків в хаотичному порядку було плитчасте каміння. А в нижній, на рівні долівки, збереглися залишки вогнищевої ями, обкладеної кам'яною кладкою шириною 0,25 м і висотою 0,15 м. Діаметр цього опалювального пристрою сягав 1,5 м. В східній частині об'єкта простежено дві кам'яні кладки. Перша з них, розмірами 1*0,7*0,2 м, була спрямована повздовжньою стороною до опалювального пристрою, друга, розмірами 1,25*0,65*0,2 м, займала східну частину квадрату Б9. Зауважимо, що аналогічну кам'яну кладку (1*0,4*0,2 м) виявлено і в північно-західному куті об'єкта. На долівці споруди, вздовж стіни, що прилягала до земляного насипу валу, виявлено дві стовпові ямки діаметром 0,1 і глибиною 0,1-0,12 м, а також сліди обпалених та трухлявих колод [7. С. 15-16; 8. С. 113].

В заповнені, між завалом каміння і на долівці, віднайдено численний рухомий матеріал, представлений фрагментами ліпного кухонного та столового посуду (вінцями, боковинами та денцями), артефактами з кременю та остеологічним матеріалом.

Кухонний посуд репрезентують верхні частини горщиків двох видів. Характерними рисами першого є злегка відігнуті назовні вінця діаметром 12 - 30 см, орнаментовані наскрізними проколами і косими насічками на верхній губі. Шийки посудин прямі, високі. Товщина боковин сягає 0,5-1 см. Керамічне тісто з домішками дрібнозернистого піску й шамоту. Для другого виду характерні прямі, горизонтально зрізані вінця діаметром 22-24 см, що плавно переходять в коротку шийку і далі - до ледь виражених плічок. Під нижньою губою вінець видно наскрізні проколи. Товщина боковин сягає 1 см. В керамічному тісті є домішки дрібнозернистого піску і шамоту [7. С. 17; 8. С. 113-114]. Діаметри денець горщиків першого і другого типів сягають 8-12 см.

Столовий посуд представлений фрагментами півсферичних мисок чорного кольору з прямими та ввігнутими рівно зрізаними вінцями діаметром 10-22 см. Краї вінець деяких мисочок вкриті скісними насічками. Товщина боковин сягає 0,4-0,6 см. В керамічному тісті є домішки дрібнозернистого піску і шамоту.

У завалі, між камінням, знайдено фрагмент мініатюрного горщика висотою 7,5 см і діаметром вінець 6 см. Йому притаманне контрастне профілювання середньої частини тіла (бочків) і ледь відігнуті назовні вінця. Товщина боковин сягає 0,6 см. У важкосуглинковому керамічному тісті є домішки дрібнозернистого піску, шамоту і товченого кременю. Зовнішня поверхня шерехата, чорного, а місцями, й коричневого забарвлення. Внутрішня трохи лискована [7. С. 17-18; 8. С. 114]. Поряд із керамічним рухомим матеріалом віднайдено кістяне лощило довжиною 7 см і шириною 2,1 см.

Дещо глибше, на 1,2 м рівня сучасної поверхні, під завалом каміння виявлено фрагмент серпа шириною 2,5 см і товщиною 0,6 см, виготовленого з кременю світлого кольору. Лезо акуратно підретушоване у вигляді дрібнозубчастої пилочки. Через фрагментарність важко визначити його форму. Віднайдені в заповненні і на долівці споруди артефакти, віднесено до культури Ґава-Голігради (VIH ст. до н. е.) [7. С. 18; 8. С. 114].

Нижня частина описаної споруди заглиблена у шар сірих опідзолених суглинків на 0,2 м. Західна стіна об'єкта межувала з лінзоподібною в січенні підсипкою з перемішаних сірих опідзолених і лесових ґрунтів максимальною товщиною 0,6 м. Саме ця підсипка складала збережену основу валу, яка, як і об'єкт І, споруджена на тогочасній денній поверхні, вираженій сірими опідзоленими суглинками. До речі, в підоснові цієї підсипки, на глибині 1 м від гребеня валу, виявлено залишки трухлявої колоди.

Із зовнішньої сторони валу, на глибині 2,5 м від абсолютного нуля, виявлено дно рову, який починався біля зовнішнього підніжжя валу. Його ширина сягає 7,5 м, а максимальна глибина від тогочасної поверхні - 0,75 м. В результаті досліджень встановлено, що рів був лінзоподібної в січенні форми [7. С. 18; 8. С. 114].

Зараз поблизу с. Лошнів відомо шість пам'яток ранньозалізного часу: городище (Лошнів-І), селища (Лошнів-ІІ і Лошнів-ІІІ, Боричівка-І й Боричівка - ІІ), курганний могильник (Лошнів-IV). Площа поширення культурного шару на селищах сягає 5 га. Зібраний з поверхні матеріал аналогічний до віднайденого в наземній прибудові до валу. Таким чином, селища синхронні із городищем.

До речі, наведені ознаки (розташування на мисових підвищеннях середніх ярусів надзаплавних терас середніх і великих рік, висота над рівнем моря та дзеркалом найближчої водойми, площа, планувальна структура захисних ліній тощо) характерні не лише для городищ Подільської височини, але й Прут-Сіретського межиріччя. Наприклад, укріплене поселення у с. Волока розташоване на високому пагорбі (середній ярус терас) лівого берега р. Дереглуй. Його «…площадка, діаметром 300 м, з північного боку обмежена обпаленим валом, а з боку в'їзду - ще одним. Оборонні рови проходять з обох сторін валу. Внутрішній рів в два рази вужчий від зовнішнього. На найвищому місці городища, в його південно-східній частині, збереглися рештки ще одного, тепер зруйнованого, оборонного валу. Він обводить майдан розміром 90*60 м. Його конструкція не відрізняється від основного валу» [5. С. 115; 55. С. 22].

До цієї групи віднесено й городище Нова Жучка на східній околиці м. Чернівці по вул. Дунаєвській. Воно займає високий мис в ур. Шанці. Його площадка, розмірами 400*250 м, відгороджена від поля заплилим ровом. На ній виділяється обпалений вал, який відмежовує площадку розмірами 60*50 м в західній частині мису. В 1949 р. експедицією Чернівецького краєзнавчого музею розкопано рештки великої дерев'яної споруди з двома печами [5. С. 110]. Поряд з городищем є три неукріплені селища (Гореча, Рогізна, Роша) [5. С. 109, 112]. Іншими словами, городище і супутні до нього селища формують гніздо поселень, яке Б. Тимощук та А. Мілюкова віднесли до Ґава - Голіградської культури [5. С. 109, 112; 42. С. 27-31].

Таким чином, городищам ІІ групи притаманні такі ознаки: розташування в залісненій місцевості на висоті до 300 м над рівнем моря (не більше 30 м над найближчою водною артерією), укріплена територія сягає 10 га, планувальна структура оборонних об'єктів за поверхневими слідами, показує, що лінії захисту проходять по краю мису, а з напільної сторони - додатково впоперек мису. Вони представлені земляними валами (шириною до 5 м і висотою до 2 м) і ровами (шириною до 3 м і глибиною 1,5 м) з дерев'яними наземними прибудовами оборонного характеру із внутрішньої сторони (шириною 4,5 м), укріплена територія забудована житлово-господарськими об'єктами, навколо городищ, в радіусі 5 км, розташовуються синхронні селища, а інколи й курганний могильник.

Дещо інші ознаки притаманні городищам ІІІ групи (рис. 6). Вони займають підвищення поблизу середніх і великих рік (притоків Дністра, Прута, Сірету) верхнього ярусу надзаплавних терас (четверта, п'ята), тобто на мисах, утворених річкою і потічком, що у неї впадає (Лисичники, Кривче, Широка Поляна) [21. С. 1-12; 26. С. 1-7; 31. С. 1-8; 36. С. 1-5; 41. С. 109-119; 55 С. 18-20]. їх площа сягає 20-150 га, а планувальна структура захисних ліній є як простою - має один кільцевий вал і рів (наприклад, Лисичники) [10. С. 8-9; 21. С. 1-12; 26. С. 1-7; 31. С. 1-8; 36. С. 1-5], так і складною - включає додаткові укріплення з напільної сторони (Широка Поляна, Городниця) [55. С. 18-20; 38. С. 36-38; 15. С. 98-118].

Укріплене поселення в Лисичниках розташоване на мисі правого берега р. Серет в ур. Під Валом. З напільної (західної) сторони добре зберігся вал висотою 2 м і шириною 6 м та рів глибиною 3,5 м і шириною 5 м, які з решти сторін (на крутих скельних виступах корінного берега ріки) дуже пошкоджені, а то й майже повністю знищені (рис. 7). Зауважимо, що з північної та південно-західної сторони скельні виступи переходять у кам'янисту стіну, що височіє над глибокою долиною струмка Вовчків. Тобто, в цих місцях городище має надійні природні перешкоди, які додатково зміцнені малопотужною лінією захисту. Вона проходила майже паралельно до природних перешкод. У лісі збережена краще. Тут є земляний насип висотою 0,5 м і шириною 2 м та рів шириною 3 м і глибиною 0,5 м. А на полі вали розорані, хоча з аерокосмічної зйомки їхні залишки простежуються у вигляді незначного підвищення (до 0,3 м) темнішого забарвлення. Отже, городище було оточене лінією захисту по усьому периметру. За нашими підрахунками, укріплена площа сягає 140 га. Зараз південна і східна частини городища зайняті рільничими угіддями. Решта площі вкрито мішаним лісом й чагарниками.

У 2009 р. пам'ятку досліджено Західноподільською археологічною експедицією під керівництвом автора. Розкопки проводилися в північно - західній частині городища, в межах земляних укріплень з напільної сторони. Детальне обстеження місцезнаходження городища дозволяє констатувати, що окрім відомого вже валу і рову з напільної сторони [19. С. 1-3], по периметру плато (краю схилу) виявлено залишки поруйнованих природними і антропогенними чинниками валу, рову, а в окремих місцях ескарпу [10. С. 8-9]. Як видно з параметрів ця лінія захисту менш потужна від тієї, що відділяє мис від напільної сторони, але водночас є її своєрідним продовженням (див. рис. 7).

З метою вивчення характеру і конструкції лінії захисту, часу її спорудження і функціонування, а також з'ясування наявності чи відсутності синхронної забудови на укріпленій території, у південно-західній частині городища (паралельно до траншеї Ю. Малєєва) проведено розкопки, під час яких виявлено дві різночасові прибудови до валу.

Абриси наземної прибудови другого періоду представлені залишками обгорілої плахи та кам'яної кладки, які виявлено на однаковій глибині щодо рівня сучасної поверхні - 0,3 м. Рештки плахи (шириною 0,35-0,4 м) залягали паралельно до поздовжньої осі валу, на відстані 2 м в бік підніжжя. Від неї збереглися ледь помітні відбитки обгорілої деревини та вугілля. Верхня межа плахи була на глибині 0,35 м, а нижня - 0,5 м від абсолютного рівня. Зауважимо важливу деталь - в нижній частині заповнення об'єкта 1, в напрямку до підніжжя земляного насипу, простежувалася долівка, виражена Дослідженнями Ю. Малєєва жодних дерев'яних оборонних конструкцій не зафіксовано. Саме це і спонукало нас до повторного вивчення цієї лінії захисту із застосуванням удосконалених методів вивчення такого типу споруд. тоненьким вугільно-зольним прошарком і уламками глиняної вимазки. Це дає підстави вважати обгорілу плаху рештками передньої дерев'яної стіни споруди. її конструктивного типу (зрубного чи каркасно-стовпового) поки що встановити не вдалося. Ми схиляємося до каркасно-стовпової конструкції. Залишки задньої (внутрішньої по відношенню до укріпленої ділянки городища) стіни представлені кам'яною стіною, викладеною з каменю - пісковика без зв'язуючого розчину. Подібно до передньої (дерев'яної), вона проходила паралельно до поздовжньої осі земляного насипу. Під час досліджень встановлено, що її збережена ширина сягає 0,7 м, а висота - 0,25 - 0, 3 м. Зауважимо, що обабіч двох стінок траншеї, тобто перпендикулярно до валу, виявлено два перестінки довжиною 0,8 м, конструктивно поєднані із задньою стіною. На їхніх викінченнях зафіксовано стовпові ямки діаметром 0,2 м і глибиною 0,15 м. Поряд із кам'яною кладкою і на ній траплялися глиняна вимазка, вугілля, а інколи й попіл. Простір між передньою і задньою стінами представлений темно-сірими суглинками - заповненням, яке окреслювало верхні межі наземної прибудови до валу. Його ширина сягає 7 м. Стратиграфія і планіграфія об'єкта та конструктивні елементи стін дозволяють констатувати, що описані залишки споруди можна віднести до наземного типу. Водночас вона є складовою лінії захисту на завершальному етапі функціонування городища, оскільки її передня стіна конструктивно пов'язана з верхньою частиною насипу валу.

В заповненні і на долівці споруди віднайдено значну кількість кухонного посуду з прямими горизонтально зрізаними вінцями діаметром 22 - 24 см, які плавно переходять в коротку шийку і далі - до ледь виражених плічок. Під нижньою губою вінець видно округлі або овальні пластичні виступи-ґудзи. На деяких горщиках цього типу орнамент відсутній. Зовнішня поверхня горбкувата, однак окремі посудини мають лискування під краєм вінець. Товщина боковин сягає 0,8-1,2 см. Текстура керамічного тіста важко - суглинкова, з домішками дрібнозернистого піску і шамоту. Випал кераміки нередукований. Подібний посуд віднайдено Ю. Малєєвим на селищі Голігради [25. С. 8], городищі Городниця [38. С. 36-38] та на інших пам'ятках, що репрезентують пізній період культури Ґава-Голігради (кінця УШ-середини VH ст. до н. е.) [52. С. 20]. Таким чином, наземну прибудову до валу слід віднести до пізнього періоду функціонування городища.

Варто також зауважити, що цю прибудову споруджено на знівельованому горизонті сірих суглинків, які входили до лінзоподібної основи насипу валу в середній і нижній частинах. Саме під цим прошарком суглинків, у підніжжі валу, збереглися залишки наземної прибудови до валу першого періоду. її верхні контури представлені заповненням із темно-сірих суглинків. У них віднайдено уламки каменю-пісковика, глиняну вимазку, вугілля, попіл і фрагменти зооморфної пластики. Разом із темно-сірими суглинками, це заповнення окреслювало межі споруди шириною 4 м. Передня стіна прилягала до нижньої частини валу. Вона представлена стовповою ямкою, діаметром 2 м і глибиною 0,1-0,15 м та дещо утрамбованою долівкою у вигляді тонкого гумусного прошарку з вмістом вугілля, глиняної вимазки і попелу, яка простягалася паралельно до осі вершини валу. Радше за все, прибудова мала каркасно-стовпову конструкцію. Треба зауважити, що долівка, яка вказує на передню межу споруди, була однорідною в межах відкритої її частини. На її рівні збереглися залишки вогнища діаметром близько 1 м. Товщина вугільно-зольного прошарку, яка вкривала його, сягала 0,15-0,20 м. Варто зауважити, що опалювальний пристрій віддалений від передньої стіни споруди приблизно на 1 м.

Залишки задньої (внутрішньої по відношенню до укріпленої ділянки городища) стіни збереглися на рівні долівки. Вони представлені кам'яною кладкою без зв'язуючого розчину розмірами 0,7*0,2 м, яка довшою стороною була спрямована паралельно до поздовжньої осі валу. В цій кладці виявлено стовпову ямку діаметром 0,2 м і глибиною 0,15 м [10. С. 13].

Стратиграфія і планіграфія місцезнаходження та конструктивні елементи стін дозволяють констатувати, що як і попередня, ця споруда відноситься до наземного типу. Водночас вона є складовою лінії захисту на початковому етапі функціонування городища, оскільки її передня стіна конструктивно пов'язана з нижньою частиною насипу валу.

В заповненні та на долівці споруди, а також в межах опалювального пристрою, віднайдено значну кількість знахідок, серед яких переважали уламки і фрагменти кухонного та столового посуду, зоо - та антропоморфна пластика. Поряд з ними віднайдено фрагменти модельок коліс, кременевий серп тощо [10. С. 13].

Кухонний посуд умовно можна поділити на дві групи. Першу репрезентують верхні частини горщиків, для яких характерними є: злегка відігнуті назовні вінця діаметром 12-29 см, орнаментація округлими чи овальними пластичними виступами-ґудзами на плічках і під краєм верхньої губи, прямі високі шийки. Товщина боковин сягає 1-1,2 см. В керамічному тісті переважає домішка шамоту. Зауважимо, що ця група складає 30-35% від загальної кількості кухонних горщиків, віднайдених в об'єкті 2.

До другої групи віднесено горщики, яким притаманні середньо відігнуті назовні вінця діаметром 10-24 см, орнаментація округлими пластичними виступами-ґудзами на плічках і під краєм верхньої губи, а також канелюрами і геометричним орнаментом на шийці і плічках, відхилені назовні високі шийки. Верхня частина горщиків ззовні лискована, інколи розчесана. Товщина стінок 0,5-0,7 см. В керамічному тісті домінує дрібнозернистий пісок.

захист спорудження городище ранньозалізний

Размещено на Allbest.ru