Бог-немовля Коляда в язичницькій свідомості східних слов'ян

На початку XXI ст. посилилась цікавість до вітчизняних стародавніх культів та традицій. І це не дивно, адже розвиток сучасної релігії та культури не уявляється можливим без ґрунтовного дослідження першооснови давньослов'янської ментальності, яка складалася протягом тисячоліть.

Східнослов'янські уявлення про народні язичницькі божества - уособлення навколишньої природи та життєвої сили, невід'ємна частина загального язичницького світогляду, підґрунтя ментальних особливостей наших предків, які складалися у дохристиянську епоху.

Наявні письмові джерела, а також данні етнографії, археології та фольклористики свідчать про те, що в дохристиянську добу у східних слов'ян існував комплекс уявлень про божеств та уособленнях певних етапів існування людини усередині сакральної родової громади. При цьому життя людини на певних етапах свого існування ототожнювалося з рухом сонця протягом року.

Так, згідно з цілим рядом писемних і фольклорних джерел, які дійшли до нашого часу древні слов'яни вірили в якогось загадкового бога - дитину на ім'я Коляда, який вважався у наших предків заступником породілей, новонароджених дітей і, одночасно символізував народження нового сонця.

На жаль, про дане нам стало відомо лише з відносно пізніх писемних, фольклорних і етнографічних джерел. Можливо, що це пов'язане з тим, що давньоруські автори не бачили великої погрози християнській вірі у відносно тихих обрядах, пов'язаних з даним божеством й рідко засуджували їх у своїх проповідях.

Даний факт сприяв виникненню у вітчизняній історіографії досить авторитетної точки зору згідно з якою, у східних слов'ян не було ніякого бога з таким ім'ям, а слово «коляда» означало назву свята або взагалі було частиною безглуздого приспіву народної пісні [9,325].

Але будь-яке язичеське свято, яке з успіхом протистояло впливу християнства протягом століть і збережене на великій території повинне було пов'язане зі стійкою народною традицією поклоніння якимсьнадприродним силам - духам природи або язичеських божеств. До того ж і ритуальні пісні, що передавалися протягом тисячоріч із покоління в покоління й використовуються до нашого часу в певні календарні строки не можуть бути безглуздими.

Традиційні народні божества Коляда, Яріло, Купало, Марена й т.д., що згадуються в народних обрядах і традиціях аж до нашого часу, вочевидь, у свідомості наших предків значили куди більше ніж визнані всіма дослідниками великокнязівські божества - воїни - Хорс, Перун і т.д.

Досить розповсюджена в цей час також гіпотеза про те, що шанування Коляди було запозичене нашими предками в древніх римлян, а саме ім'я божества походить від римських свят - календ [2,214]. Але ніяких серйозних аргументів на користь даного твердження дослідник, нажаль, не привів.

Найбільш обґрунтованої виглядає гіпотеза про слов'янське походження культу Коляди. Так у давньоруській мові «коляда» означає дитяча коляска або бенкет у складчину «колядитися» - просити про щось, благати, «кол-еда - кругова їжа або коло близьких родичів [12,63-64]. Етимологічний аналіз свідчить про те, що спочатку під даним терміном наші предки розуміли родовий бенкет на честь народження нового сонця.

Про те, що східні слов'яни вшановували бога Коляду не тільки в язичеський, але й ранньохристиянський період ми довідуємося з Кормчої книги за списком 1282 року, у якій, зокрема, забороняється в січні й перших числах березня називати сонце Колядою, «сотворять ему требища и игрища и поклоняться по некоему первому обычаю». Жінкам, які готувалися народити дитину або нещодавно стали матерями заборонялося приносити жертви даному божеству [4,382].

У цілому ряді пізніх давньоруських літописів міститься інформація про те, що ідол даного божества був установлений князем Володимиром під час релігійної реформи 980 року. Так, наприклад, у Густинському літописі, Синопсисі Інокентія Гізеля, Літописі Дмитра Ростовського й інших подібних джерелах при перерахуванні ідолів, поставлених Володимиром після приходу до влади знаходимо й ім'я даного божества: «Шестый идол - Коляда, бог праздничный, ему же праздник велий мъсяца декамв - рия 24 дня составляху» [8,257; 3,5; 11,50].

Цікаво, що кожний з авторів даних джерел згадуючи Коляду, порахував за потрібне додати від себе, що й у його час «некие памяти того бъса Коляды и доселъ не престают отновляти, наченше от самаго Рождества Христова, по вся святые дни собирающеся на богомерзкия игралища, пъсни поют и въ них, аще и о рождествъ Христовом воспоминают, но зде же беззаконно и Коляду, ветхую прелесть дьявольскую, много повторя - юще, присовокупляют» [8, 258; 3,6; 11,51].

Даний факт переконливо свідчить про те, древні язичеські вірування, пов'язані з Колядою й іншими подібними йому божествами продовжували майже без змін існувати у свідомості наших предків багато століть після прийняття християнства. Принаймні, селяни в XVI столітті ще поклонялися Коляді повною мірою. Так, у східнослов'янській вставці до «Левіотики» - категорично забороняється поклонятися «Туру, Коляде и иным беззаконнымъ богамъ» [7,313-314].

Забороняли святкувати Коляду й автори «Матеріалів Московського Стоглавого Собору»: «Еще многие от неразумия простая чад православных христиан во градах и в селах творят эллинские беснования, различные игры и плясание, против праздника Рождества Христова, и в нощи на самый праздник, весь день и до нощи, мужи, и жены, и дети, в домах и по улицам обходят и глумы творят всякими плясаниями и игрании гуслями и иными многими виды, сиречь играми и скаредными образовании. Еще же и пьянством подобие же сему творят во днях и в надвечерии Рождества Христова [9,393-394].

Вочевидь, навіть у дослідників XVIII сторіччя була можливість спостерігати святкування Коляди повною мірою. Так, відомий російський вчений М.В. Ломоносов у своїй Древній Російській історії писав: «Употребительные ныне между христианами около сего времени на празднество Рождества Христова игрища, в личинах и в отменном платье, место имеют, ибо по деревням и поныне Коляду в плясках и песнях возглашают» [5,43].

Шанування Коляди нагадує в цілому поклоніння упирям і берегиням у поминальні дні. З початку тихі домашні обряди в колі родини (паріння в лазнях померлих предків, шанування родового вогню), потім, ігрища в лісах, на берегах рік і озер (місцях, де звичайно приносили жертви упирям». Вочевидь, новонароджене сонце - берегиня символізувало у свідомості наших предків сакральний перехід з світу мертвих до світу живих. У Коляді древні слов'яни бачили посередника між двома світами, він одночасно вважався уособленням померлих - упирів і берегинь і живих - новонароджених істот.

Загальна схема святкування Коляди в мешканців північно-східних областей слов'янського світу добре простежується на прикладі «Грамоты царя Алексея Михайловича Шуйскому воеводе Змееву про Коляду, Усень и народные игрища 1649 года». Так, у даному джерелі російський цар обурюється із приводу того, що: його піддані в передріздвяний вечір спочатку «кликали многие люди Каледу да въ Москве ж чинится безчинство: многие люди поют бесовские, сквернословныя песни, и топят бани и платья моют; и многие ж люди бранятся меж себя матерны и всякою неподобною лаею, и жены и девицы бранят позорными словесы». Потім, вже зібравшись у лісі за межами міста «Да собираются на игрища сборища бесовские и безчинною бранью бранятся, и дерутся, и бьются, кричат и вопят, и без памяти упиваются; и бороды бреют, и посты игрецы бесовские - скоморохи с домрами, и с дудами, и съ медведи ходят, и дару Божию, хлебу, поругаются, всяко приплод скотское, и зверино и птичье пекут. И тем людям за такие противные христианскому закону за неистовства, быти от нас в великой опале и в жестоком наказании» [9,389].

Як видно з даного джерела, перша частина свята Коляди проходила у колі родини. Наші предки очищалися від усього негативного в їхньому житті й одним зі способів очищення було ритуальне паріння в лазні. Можливо, що в лазню запрошували паритися померлих предків, подібно тому, як наші предки робили у Радуницю й інші поминальні дні.

Іншим способом родового очищення був ритуальний вогонь. Так, у Кормчій книзі 1282 року християнський автор обурюється із приводу того, що всі селяни у свято Коляди розводять перед своїми будинками багаття й стрибають через них [4,384].

Цікаво, що ще на початку XX сторіччя було прийнято влаштовувати в день Коляди сімейну трапезу. Для неї готували спеціальну колядну кашу - символ родючості й достатку із пшона і ячменя [9,325].

Стародавній звичай шанування на свято Коляди берегинь і упирів - Рода-Дідуха, померлих людей, тотемних тварин, природні стихії: сонце, воду, зірки, упирів: вітри, бури зберігся до нашого часу в Буковині. Зокрема, у цей день прийнято на свято Коляди запрошувати духів всіх померлих дітей, які злітаються до своїх матерів, до рідних домівок і на таємну вечерю. І ніякі відстані, границі, кам'яні перешкоди або залізні ворота не можуть цьому перешкодити.

Ближче до вечері хазяїн ставить стіл. Під стіл стелять солому, а під скатертину на столі підкладають сіно, пучки соломи, зубки часнику. На стіл ставлять хліб або калач, всі дванадцять страв, воскову свічку або трійник із трьома свічками. Потім хазяїн вносить зв'язування-сніп із пшениці або жита з колоссям - «Дідуха» - і ставить біля хліба. Дідуха завбачливо заготовляють із урожаю зернових цього роки.

Хазяїн і господарка накривають багатий стіл і кличуть своїх дідів-прадідів, братів-сестер і всіх померлих родичів на вечерю. Щоразу повторюють слова тричі. Далі, вже надворі, звертається до лихого морозу, до вітрової бури, до всіх злих сил іти Кутю є. Закінчує словами: «Кличу вас - Не йдете? То щоб ніколи до нас не приходили, скам'янійте в горах, змерзніть у лісах, втопитеся в бурхливих гірських потоках-» По ложці хазяїн роздає сіль худобі, запитуючи її, чи добре він з нею поводився. Уважається, що худоба в цю ніч розмовляє з богами худоби, урожаю, домашнього господарства. Повернувши до будинку, починають вечеряти [1,52-53].

Друга частина свята це проведене за межами поселення розгульне ігрище, добре описане християнськими авторами в багатьох творах. Тут наші предки, переодягнені у звірині шкіри й маски (атрибути іншого світу) робили спеціальні танці під керівництвом скоморохів і поводирів ведмедів, вочевидь, прагнучи задобрити духів іншого світу й домогтися добробуту в наступаючому році. Як свідчать дані етнографії найпоширеніші типи ряджених під час святок були молоді жінки (із гротескно вираженими жіночими органами), вагітні жінки, літні люди, тотемні тварини [6,45].

Одягання в маски створювало ілюзію існування двох тіл в одному - новонародженого та помираючого, відбивало символіку дітородіння, родючості, достатку. Про те, що свято Коляди було тісно пов'язаний з уявленнями про звірячих і людських новонароджених істот свідчить звичай виготовляти для цього свята спеціального печива, що зображує немовлят звірів, про яке згадує цар Олексій Михайлович.

Цікаво, що в народній свідомості божество Коляда представляється дитиною жіночої статі, що можливо свідчить про те, що первісно сонце - берегиня представлялося нашим предкам у вигляді богині. Навіть у наш час напередодні Різдва можна почути ритуальну пісню «Народилася Коляда напередодні Різдва» [9,225].

Вочевидь, здебільшого день вшанування Коляди вважалося дитячим і жіночим святом. Великий інтерес викликає, наприклад, звичай дитячого колядування, що зберігся до нашого часу. У січневі дні діти ходять під вікнами й поздоровляють хазяїв зі святом Коляди. У день зимового сонцестояння у свої дома звичайно приносили снопи й ляльки й співали пісні - колядки з побажаннями благополуччя будинку й із проханнями про подарунки - короваї і пироги, обіцяючи скупим бідність. Колядуючи наряджалися ведмедями, конями, козами, коровами подібно своїм предкам - язичникам. За це їх нагороджують грошима і їстівними припасами. У деяких областях сучасної України й Білорусії майже до початку XX сторіччя зберігся стародавній звичай готувати до цього дня із пшеничного тіста немовлят тварин: корів, биків, овець і домашніх птахів. Тварини виставлялися ввечері напередодні свята Коляди на вікна для показу перехожим. Потім вранці в день свята їх ставили на стіл й уже ввечері розсилалися в подарунок рідним.

Для дівчат Коляда вважався, насамперед, вісником майбутнього. У день, присвячений даному божеству було прийнято ворожити про свою майбутню долю. Найпоширенішим способом гадання в дівчат у стародавності було гадання за допомогою воску й олова [9,120-121].

В одній з Кормчих книг XII ст. ми знаходимо й опис подібних гадань: Аще кто волховствует или восколеи, они же глядят яко воск изольется в воду или олово. Тако же ячменем или бобом волхвующее» [10,1105].

Таким чином, можливо, зробити висновок, що у дохристиянський період наші предки обожнювали зимове сонце, яке уявляли собі у вигляді божества - дитини. На думку східних слов'ян язичників, сонце - дитина Коляда було пов'язане зі світом упирів і берегинь і від нього залежало здоров'я й благополуччя людей протягом року. Коляда асоціювався у наших предків з початковим періодом людського існування й тому дане божество вважалося заступником немовлят, породіль, молодих жінок і дітей.

східнослов'янський божество народний коляда

Размещено на Allbest.ru