Етнокультурні процеси на землях Прикарпаття у дослідженнях учених Львівського університету (до 1939 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕТНОКУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ НА ЗЕМЛЯХ ПРИКАРПАТТЯ У ДОСЛІДЖЕННЯХ УЧЕНИХ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ (до 1939 р.)

трипільський культура комарівський кераміка

Наталія Білас

Вивчення етнокультурних процесів посідало важливе місце в дослідженнях науковців Львівського університету від початку розвитку археологічної науки. Водночас, як зазначив В. Баран, з'ясувати етнічну належність археологічних культур без зіставлення з даними писемних джерел і дослідженнями інших наук майже неможливо. Тому результати розробок питань етногенезу наводять переважно у вигляді гіпотез [2. С. 8]. Наша мета - ретроспективний огляд ключових позицій, що їх займали археологи Львівського університету стосовно етнокультурних процесів у Прикарпатті.

Однією з найдавніших археологічних культур, яка потрапила в поле зору вчених, була трипільська. Етнічна належність її носіїв не визначена й досі, проте дискусії з цього приводу були поширені в наукових працях віддавна. Наприклад, Л. Козловський Л. Козловський - професор, керівник кафедри доісторичної археології зі спеціальним оглядом праісторії польських земель, директор інституту доісторичної археології Львівського університету (1921-1939). уважав трипільців праслов'янами, місцевим населенням, підтримуючи ідею про їхню авто- хтонність, яку висловив першовідкривач трипільської культури В. Хвойка [19. S. 22]. Дещо пізніше цю ідею підтримав К. Маєвський К. Маєвський - асистент (1928-1935), приват-доцент (1935-1939) кафедри класичної археології Львівського університету, відомий археолог та історик античних цивілізацій. [22. S. 172]. Іншої думки у питанні етнічної належності носіїв трипільської культури був М. Грушевський М. Грушевський - професор, керівник кафедри загальної історії зі спеціальним оглядом історії Східної Європи Львівського університету (1894-1916).

© Білас Н., 2006. Залучивши, крім археологічних, матеріали порівняльної лінгвістики, антропології, етнології, історик зробив висновок, що трипільська культура відповідає добі індоєвропейської мовної спільності перед її розділенням на окремі мовні групи, однак виразно скотарський ухил господарства індоєвропейців не дає змоги прямо ототожнювати з ними носіїв трипільської культури [7. С. 32-63]. Учений уважав гіпотезу автохтонності трипільців малоправдоподібною, і наголошував, що витоки цієї культури треба шукати в Передній Азії. Зазначимо, що останнім часом переважає погляд на трипільську культуру як на неіндоєвропейську взагалі, а узагальнення результатів етнокультурних спостережень дає підстави трактувати трипільське населення прийшлим в Україні [8. С. 25-26].

У Л. Козловського була власна гіпотеза щодо причин і часу занепаду трипільської культури: вже наприкінці неоліту, близько 2000 років до н. е., носії культури мальованої кераміки пішли з України на схід [18. S. 152]. Згодом дослідник зазначив, що сталося це під тиском “шнуровиків”, і що на початку бронзової доби трипільці “зникли” з Подністер'я [19. S. 38, 42].

З археологічних пам'яток мідного віку Л. Козловський вивчав поховання культури кулястих амфор [16. S. 25-26, 39-40; 19. S. 27]. Він висловив припущення, що в Галичину її носії прийшли зі сходу [18. S. 97-98].

Підкарпатську групу культури шнурової кераміки досліджували такі археологи Львівського університету, як Л. Козловський, Т. Сулімірський Т. Сулімірський - приват-доцент (1931-1935) кафедри доісторичної археології зі спеціальним оглядом праісторії польських земель, ад'юнкт інституту доісторичної археології Львівського універ-ситету (1935-1937). та М. Смішко М. Смішко - асистент (1932-1937), ад'юнкт кафедри доісторичної археології зі спеціальним оглядом праісторії польських земель Львівського університету (1937-1939). (у співпраці з членом музейного товариства “Бойківщина” В. Кобільником та завідувачем музею культурно-історичної секції НТШ Я. Пастернаком) [30. S. 20-28; 10. С. 12-19; 12, С. 1-4].

На думку Л. Козловського, батьківщиною племен культури шнурової кераміки була Центральна Європа (Саксонія та Тюрингія), саме з неї вони розселилися у східному напрямі й досягли території України [18. S. 34]. Зазначимо, що спочатку дослідник зачислював поховання, в яких виявлено кераміку зі шнуровим орнаментом, до культури лінійно-стрічкової кераміки [15. S. 23]. Це можна пояснити тим, що поселення племен культури шнурової кераміки на західноукраїнських землях були вивчені мало. їхнє дослідження почалося лише наприкінці 20-х років ХХ ст., і тоді під впливом отриманих археологічних матеріалів Л. Козловський змінив погляди. За найяскравішими особливостями матеріального комплексу культуру шнурової кераміки ще називають культурою бойових сокир. Класифікацію кам'яних бойових сокир розробив саме Л. Козловський [18. S. 98-102].

Т. Сулімірському у вирішенні дискусійного в європейській археології питання про походження племен шнурової кераміки вдалося поєднати два відомі в той час погляди на цю проблему: 1) батьківщина племен шнурової кераміки - Центральна Європа (як уважав Л. Козловський), 2) культура шнурової кераміки є автохтонною в Східній Європі.

Учений висловив гіпотезу про два різні етапи поширення шнурової кераміки: спочатку зі сходу на захід (для цього етапу характерні поховання з залишками вохри), а потім у зворотному напрямі - з заходу на схід (з характерною керамікою саксонсько-тюринзько- го типу). Ця гіпотеза виникла після виявлення дослідником перших поховань зі слідами вохри на Подністер'ї (с. Колпець поблизу Дрогобича, 1932 р.). Згодом Т. Сулімірський відмовився від цієї теорії. Щодо способу життя племен шнурової кераміки, то у цьому питанні Т. Сулімірський підтримав думку Л. Козловського, який уважав їх кочовими скотарями, мисливцями та воїнами [19. S. 37]. Історичні долі племен шнурової кераміки пов'язані з подальшим розвитком культур епохи бронзи, зокрема з унетицькою культурою. Поховання, в якому виявлено бронзові вироби унетицького типу, Т. Сулімірський дослідив у с. Сороки Бібрського р-ну Львівської обл. [30. S. 22].

Зазначимо, що дослідник зробив внесок і у вивчення поселень культури шнурової кераміки в районі верхнього Побужжя. Через нетривалість поселень археологи, здебільшого, не знаходили слідів житлових споруд, а лише уламки глиняного посуду з прикметним орнаментом та дрібні кам'яні знаряддя. Т. Сулімірському вдалося 1938 р. дослідити залишки трапецієподібного житла завдовжки 7 м на поселенні в районі Рокитнянських боліт поблизу Майдану Моквинського на Костопільщині. Стіни житла спиралися на сім дерев'яних стовпів, посередині було відкрите вогнище з чотирма невеликими стовпцями довкола [29. S. 36-38].

Чималим є доробок Т. Сулімірського у вивченні комарівської культури. У 19341936 рр. науковець досліджував епонімну пам'ятку комарівської культури - могильник біля с. Комарів Івано-Франківської обл. [25. S. 273-277]. Серед виявлених поховань частіше траплялися інгумаційні, рідше - кремаційні. У першому випадку померлого ховали у наземних могилах (поховальну яму викопували зрідка), обкладаючи дубовими колодами або дошками, навколо ставили глиняний посуд з їжею і розкидали залишки поховального вогнища, яке було елементом церемонії-тризни чи жертвопринесення. Після цього над похованням насипали курган. Спалення проводили на місці майбутнього кургану: небіжчика клали на невелике вогнище, ставили довкола горщики з їжею і після спалення насипали над згарищем курган. У таких похованнях виявлено недогорілі кістки [27. S. 6].

У поховальному інвентарі комарівських пам'яток найприкметнішою є кераміка, в якій дослідник виділив дві групи: одна має елементи, які засвідчують її зв'язок з керамікою культури шнурової кераміки, а інша - вази з двома ручками - закарпатського походження. Посуд прикрашений характерним орнаментом - наліпними валиками, прокресленими лініями. Лише в кількох похованнях знайдено предмети, виготовлені з бронзи.

У с. Комарів Т. Сулімірський віднайшов сліди великого поселення, до якого, ймовірно, і належала досліджена ним раніше поховальна пам'ятка. Археолог вивчив лише невелику частину поселення, виявивши залишки 20 жител. Усі вони наземні, збудовані на дубових підвалинах на кам'яній основі. Стіни були дерев'яними, підлога з утрамбованої глини, в кутку стояла глиняна піч. Попід стінами виявлено частково вкопані у землю великі посудини, ймовірно, для зберігання зерна чи борошна. Аналізуючи кераміку комарівської культури, Т. Сулімірський зазначив про її виразний трипільський характер. Єдині відмінності - відсутність розпису та гірша якість глини. Про тісний зв'язок з трипільською культурою свідчать також знахідки кількох типово трипільських глиняних жіночих фігурок. Отже, археологічні артефакти дали змогу досліднику висловити думку щодо питання етнічної належності племен комарівської культури. Т. Сулімірський пов'язував носіїв комарівської культури з трипільцями, які зазнали впливу прийшлого населення - племен культури шнурової кераміки, що призвело до занепаду трипільського гончарного виробництва, однак культ богині родючості зберігся. Від культури шнурової кераміки залишилися характерні форми в кераміці, проте відмінна її орнаментація, а в металевому інвентарі можна простежити фракійські впливи [25. S. 274-275].

Археолог визначив територіальні межі поширення комарівської культури на північному заході по лінії Львів-Самбір і на північному сході по лінії Львів-Підгай- ці-Коломия. У 1932-1933 рр. він дослідив найвіддаленіші поховання племен комарівської культури на півдні в Городищі (Самбірщина), Дашаві (Стрийщина), Стопчатові (поблизу Коломиї) [27. S. 8 (mapa)].

У вивченні висоцької культури, яку етнічно пов'язують з праслов'янами, внесок археологів Львівського університету чи не найбільший. Епонімну пам'ятку - могильник біля с. Висоцьке та могильник в с. Чехи (тепер Лугове) Бродівського р-ну Львівської обл. почав досліджувати 1894 p. М. Грушевський, який зачислив ці поховальні пам'ятки до римського або навіть ранньосередньовічного часу [6. С. 1-22]. Наступного року розкопки продовжили І. Шараневич І. Шараневич - приват-доцент (1870-1873), професор, керівник відділу австрійської історії Львівського університету (1873-1899)., учитель народної школи в с. Чехи Я. Сподарик та два слухачі Львівського університету - В. Кухарський і Б. Яновський. Було досліджено ґрунтові могильники пізньобронзового періоду, виявлено близько 400 поховань. Усі знайдені предмети (приблизно півтори тисячі одиниць) І. Шараневич передав у власність кабінету класичної археології Львівського університету (завідувач Л. Цвіклінський) з метою заснування тут у майбутньому “крайового кабінету передісторичних речей” [20. S. 195, 199]. Розкопки могильників тривали в 1896-1897 рр., а їхні результати стали основою статті “Доісторичні кладовища в Чехах і Висоцькому” [32], яка мала широкий резонанс у тогочасному науковому світі.

У 1900 p. з рефератом про поле поховань в с. Чехи М. Грушевський виступив на Археологічному конгресі в Парижі [21. S. 496]. Про нові відкриття могильників і окремих поховань висоцької культури повідомляли наприкінці XIX - на початку XX ст. майже в кожному випуску “Записок НТШ”. Комплексне зіставлення пам'яток висоцької культури і аргументування їхньої окремішності у колі сусідніх культур зробив 1904 р. чеський славіст Л. Нідерле [23. S. 494], а згодом - 1915 р. - український археолог, випускник філософського факультету Львівського університету, аплікант Музею НТШ В. Гребеняк, однак його праця, на жаль, залишилась маловідомою [4; 9]. В. Гребеняк, як і Л. Нідерле, досить точно визначив належність висоцьких пам'яток саме до доби раннього заліза, тоді як першовідкривачі пам'яток типу Чехи-Висоцьке датували їх римським або навіть середньовічним часом. Український археолог також першим на- дав інформацію про могильник висоцької культури в с. Гончарівці (колишній Белзець) Золочівського р-ну Львівської обл. [1. С. 79-81].

Т. Сулімірський 1929 р. знову розшукав висоцький могильник і за кошти Археологічного музею у Варшаві провів там розкопки. Всього за нумерацією Т. Сулімірського на площі близько 250 м2 розкрито 133 поховання, тобто в середньому одне поховання на 2 м2. Загалом Т. Сулімірський 1929 р. розкопав менше однієї п'ятої площі могильника. В експедиції брав участь львівський антрополог С. Чортковер, однак результати вивчення численного остеологічного матеріалу так і не були опубліковані. У 1931 p. Т. Сулімірський повністю опублікував і проаналізував усі виявлені на той час пам'ятки та виділив окремо висоцьку культуру [26], запропонував її хронологію і періодизацію (період кристалізації (800-650 рр. до н. е.); період розквіту (650-500 рр. до н. е.); період зубожіння і період занепаду (500 рр. до н. е. - початок нашої ери) [11. С. 424]. Подальші дослідження засвідчили, що археолог дуже завищив верхню хронологічну межу.

Нині висоцьку культуру датують ХІ-VI ст. до н.е. і поділяють на два хронологічні ступені (ранній - ХІ-ІХ ст. до н. е., пізній - VIH-VI ст. до н. е.). Т. Сулімірський підтримав і розвинув думку про праслов'янський характер висоцької культури [26. S. 172], тотожність її носіїв і геродотових неврів. Уперше це припущення висловив 1904 р. Л. Нідерле, а згодом Л. Козловський у рефераті, виголошеному на IV з'їзді польських істориків у Познані (1925), довів слушність етнічної ідентифікації носіїв висоцької культури з неврами [17. S. 17; 19. S.59, 66-67, 78]. На думку Л. Козловського, прабатьківщиною висоцької культури було Полісся, з якого через зміну кліматичних умов і, як наслідок, заболоченість місцевості племена “волинської культури” (до якої дослідник зачисляв носіїв висоцької культури) переселилися на південь і південний схід, аж до Дніпра [19. S. 67].

У 1934 р. Т. Сулімірький досліджував один з ранніх могильників висоцької культури біля с. Гончарівка Золочівського р-ну Львівської обл. На гончарівському могильнику польський археолог розкопав одне інгумаційне поховання, інвентар якого складався з посуду і прикрас [30. S. 23]. Значна скупченість знахідок у районі між Золочевом та Бродами, на його думку, засвідчує, що тут був організаційно-культурний центр племен висоцької культури. Цим центром могло бути поселення на місці с. Чехи, де виявлено великий могильник [26. S. 146].

Археолог, розглядаючи поховальні пам'ятки висоцької культури, зробив кілька цікавих спостережень. Парні інгумаційні поховання чоловіка та жінки, на його думку, належали знатним особам, про що свідчить багатший порівняно з іншими похованнями інвентар [26. S. 147]. Серед традиційної орнаментації кераміки висоцького типу Т. Сулімірський зауважив і досить рідкісні схематичні зображення тварин [26. Тabl. XIII]. Ще один різновид досі невідомих знахідок - фрагменти великих кісток тварин з прямокутною діркою для кріплення дерев'яної палиці - Т. Сулімірський потрактував як милиці для калік [26. S. 141-142].

На початку 30-х років ХХ ст. Т. Сулімірський долучився до вивчення однієї з найзначніших поховальних пам'яток лужицької культури - могильника у с. Вільховому (колишнє Ульвівок) Сокальського р-ну Львівської обл. На могильнику відкрито кілька десятків поховань, серед яких переважали тілопокладення з типовими формами посуду: черпаками на високій ніжці з орнаментом зі скісних або горизонтальних канелюр [26. S. 109-112, 160-162]. В усіх інших могильниках лужицької культури наявні тілоспалення в урнах.

Пам'ятки лужицької культури займають область верхнього і середнього Західного Бугу. Т. Сулімірський намагався довести експансію племен лужицької культури на схід у Подніпров'я, незважаючи на те, що слідів їхніх поселень чи поховань на цій території не виявлено. Під час ознайомлення з археологічними збірками низки музеїв УРСР у ході тримісячної наукової екскурсії по СРСР 1934 р. увагу дослідника привернули окремі бронзові вироби, на його думку, лужицького виробництва. Саме вони мали б слугувати доказами окупації та слов'янізації Подніпров'я західними праслов'янами, носіями лужицької культури [31. S. 41, 44, tabl. XII. 6-7]. Сьогодні більшість науковців уважає ці докази непереконливими, тому що такі предмети можуть бути просто свідченням експорту лужицького металу у Подніпров'я [11. С. 416].

До вирішення дискусійного питання етнічної належності племен лужицької культури у 20-х роках ХХ ст. долучився як антрополог Я. Чекановський Ян Чекановський - професор, керівник кафедри антропології та етнології, директор антропо-логічного інституту Львівського університету (1913-1939).. Якщо польські археологи, в тому числі Л. Козловський [19. S. 56] та згодом Т. Сулімірський [28. S. 22], уважали лужицьку культуру праслов'янською, то Я. Чекановський намагався вирішити це питання шляхом компромісу: він припускав можливість того, що лужицька культура була спільною для всіх північних індоєвропейців після того, як від них відділилися прагерманські племена.

Проблеми етногенезу слов'ян аналізували більшість археологів Львівського університету. М. Грушевський багато уваги приділив питанню місця території України в процесах етногенезу слов'ян. Учений розглядав слов'ян як окрему етнічну групу європейського населення, що проживала поряд з іраномовним, фракійським, германським, балтським, тюркським населенням. Він висловив припущення, що предками українців можна вважати наддніпрянський союз східних слов'ян, відомий візантійським авторам ст. під назвою анти [5. С. 1-121]. Дещо уточнена й розширена завдяки сучасним археологічним дослідженням, ця гіпотеза актуальна й досі. К. Г адачек К. Гадачек - приват-доцент (1903-1905), професор, керівник кафедри класичної археології та праісторії Львівського університету (1905-1914). вищим етапом розвитку слов'янського населення вважав черняхівську культуру [14. S. 23-33]. Л. Коз- ловський запропонував низку гіпотез і теорій, згодом підтриманих іншими дослідниками, зокрема про автохтонність слов'ян на території від Одри до Вісли; увів у науковий обіг термін “венедська культура” для визначення культури слов'янського етносу в так званий римський період. Я. Чекановський найдавнішою прабатьківщиною слов'ян називав землі над середньою Віслою, за винятком Полісся і Волині. Отже, на його думку, прабатьківщина слов'ян займала невелику територію, була спільною для предків усіх слов'ян і вже з неї вони поступово розселялися, займаючи свої історичні місця [13].

Вивченням пра- і ранньослов'янських культур кінця І тисячоліття до н. е. - першої половини І тисячоліття н. е., зокрема липицької та пшеворської археологічних культур на території Східної Галичини, займався М. Смішко. Цій проблематиці присвячені його монографії “Kultury wczesnego okresu epoki cesarstwa Rzymskiego w Malopolsce Wschodniej” (Львів, 1932), що була захищена як кандидатська дисертація, та “Osady kultury lipickiej” (Львів, 1934). М. Смішко науково опрацював матеріали з розкопок могильника у с. Верхній Липиці на Рогатинщині в 1889-1890 рр., Незвиського поселення (1926) над Дністром, власних розкопок могильника перших століть нашої ери біля с. Гринів (1930). У роботі були враховані також матеріали з інших пунктів (Заліски, Звенигород). Вивчення поховального обряду, детальний аналіз матеріалів поселення та могильників дали дослідникові змогу розглянути низку питань, що стосуються господарства, побуту і культури населення Верхнього Подністер'я перших століть нашої ери. М. Смішко, проаналізувавши питання території поширення, походження, етнічної належності, хронології, остаточно довів існування окремої липицької культури, дав характеристику пшеворським пам'яткам, співвідношенню липицької та пшеворської культур. Саме завдяки аналізу липицьких пам'яток він виділив у цій культурі низку рис, характерних тільки для Прикарпаття. Серед них М. Смішко назвав досить помітні пшеворські елементи [24. S. 73]. Науковець розглядав липицькі пам'ятки як свідчення проживання у Подністер'ї північного відгалуження гето-дакійського масиву, поширеного в Закарпатті, Молдові, Румунії, Словаччині. Що ж стосується етнічної і племінної належності носіїв липицьких пам'яток, то М. Смішко висловив припущення, що вони залишені дакійським племенем коктобоків [24. S. 178]. Подальше вивчення липицьких старожитностей підтвердило ці думки.

Пшеворські пам'ятки М. Смішко трактував як належні германським племенам вандалів, населенню, яке в ІІ ст. н. е. витіснило носіїв липицької культури. У дослідженнях археолога була відображена та складна етнокультурна ситуація, що виникла у Верхньому Подністер'ї в перших століттях нашої ери. Вивченню історії заселення названого регіону першої половини І тисячоліття н. е. М. Смішко присвятив усе своє творче життя. У праці, де описано пам'ятки першої половини І тисячоліття н. е. на західноукраїнських землях, учений звернув увагу на важливість розробки цієї проблематики для виявлення коренів ранньослов'янського населення. Питання етногенезу слов'ян посідало важливе місце і в численних наступних працях дослідника. У післявоєнні роки М. Смішко продовжив розкопки на поселеннях першої половини І тисячоліття н. е. у Вікниках Великих, Волиці Страклівській і Костянці на Волині, Неслухові і Залісках на Львівщині, Сухоставі Тернопільської обл., Незвиську на Івано-Франківщині, Ізі на Закарпатті, організовував маршрутні розвідкові експедиції, керував роботами аспірантів і наукових співробітників. У центрі уваги вченого були важливі проблеми слов'янського етногенезу, розвиток соціально-економічних відносин та соціальної організації населення Передкарпаття і Волині у першій половині І тисячоліття н. е., зв'язки з римськими провінціями і взаємовідносини між слов'янським та германським світом. Значну наукову вагу мають дослідження М. Смішка в с. Острівці на Івано-Франківщині, де відкрито сарматські поховання, та у с. Комарові Чернівецької обл., де виявлено поселення ІІІ--IV ст., що дуже важливе для з'ясування питань про взаємозв'язки Подністер'я з Римською імперією. Здобуті науковцем матеріали стали основою багатьох праць, які вийшли у повоєнні роки і в яких порушено питання про взаємовідносини населення Прикарпаття і Волині з племенами Подніпров'я, зв'язки з різними групами населення Центральної Європи, питання племінної структури слов'ян у першій половині І тисячоліття н. е. та ін. [3. С. 139].

На досліджуваний період припали широкі розкопки М. Смішком великої групи пам'яток на Прикарпатті та в Карпатах. Маємо на увазі дослідження карпатських курганів, що були продовжені у післявоєнний час і стали основою для виділення окремої культури карпатських курганів та написання спеціальної монографічної праці “Карпатські кургани першої половини І тисячоліття н. е.” (Київ, 1960), яка була успішно захищена як докторська дисертація.

Отже, учені-археологи Львівського університету зробили вагомий внесок у вивчення етнокультурного процесу. Висловлені ними гіпотези, оперті на теоретичному узагальненні здобутого археологічного матеріалу, є актуальними й сьогодні.

Література

1. Бандрівський М. Все ще недооцінений археолог Володимир Гребеняк (1892-1915) // Постаті української археології. Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. -Львів, 1998.- Вип. 7. - С. 79-81.

2. Баран В. Д. Давні слов'яни. -Київ, 1998.

3. Баран В. Д. Дослідник давньої історії слов'ян. До 70-річчя від дня народження М. Ю. Смішка // Укр. Іст. журн. - Київ, 1970. - № 11. - С. 139-140.

4. Гребеняк В. Нові археологічні знахідки на території Східної Галичини // Зап. НТШ. - Львів, 1915. - Т. 122.

5. ГрушевськийM. Історія України-Руси. - Київ, 1904.

6. ГрушевськийM. Похоронне поле в с. Чехах. Археологічна розвідка // Зап. НТШ. - 1899. - Т. 31. - С. 1-22.

7. ГрушевськийМ. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. - Київ, 1994. -Т. 1.

8. Тапочко П. П., Козак Д. Н., Моця О. П. Етнічна історія давньої України. - Київ, 2000.

9. Наукового товариства ім. Т. Шевченка (зміст праці В. Гребеняка “Нові археологічні знаходи на території східної Галичини”) // Діло. 1914. - № 136.

10. Кобіпьник В. Відкриття доісторичних землянок у Kyльчицях // Літопис Бойківщини. - Самбір, 1934. - Ч. 3. - С. 12-19.

11. Пастернак Я. Археологія України (Первісна, давня та середня історія України за археологічними джерелами.). - Торонто, 1961.

12. Пастернак Я. Шнурові могили в Кульчицях // Літопис Бойківщини. - Самбір, 1936. - Ч. 7. - С. 1-4.

13. Czekanowski J. Wst^p do historii slowian. Perspektywy antropologiczne, etnograficzne, prehistoryczne i j^koznawcze. - Lwow, 1927.

14. Hadaczek К. Kultura dorzecza Dniestru w epoce cesarstwa rzymskiego // Materialy archeologiczne, antropologiczne і etnograficzne. - Krakow, 1912. - Т. XII. - S. 28-30. - Tabl. IX-XII.

15KozlowskiL. Badania archeologiczne na gorze “Klin” w Iwanowicach, pow. Miechowskiego. -Krakow, 1917.

16 KozlowskiL. Groby megalityczne na wschod od Odry // Prace i materialy antropologiczno-archeologiczne i etnograficzne. -Krakow, 1921. -Т. ІІ. -S. 25-40.

17 Kozlowski L. Kultura luzycka a problem pochodzenia Slowian // IV zjazd historykow polskich w Pozna- niu. - Sekcja VI. - Poznan, 1925.

18. Kozlowski L. Mlodsza epoka kamienna w Polsce. - Lwow, 1924.

19. Kozlowski L. Zarys pradziejow Polski poludniowo-wschodniej. - Lwow, 1939.

20. Kronika Uniwersytetu Lwowskiego. - T. 1. - 1894/5-1897/8. - Lwow, 1899.

21. Kronika Uniwersytetu Lwowskiego. - T. 2. - 1898/99-1909/10. - Zestawil dr. Wiktor Hahn. - Lwow, 1912.

22. Majewski K. Chronologia i styl plastyki figuralnej zachodnio-trypilskiej // Archeologja. - Warszawa, 1948. - Т. II.

23. Niederle L. Slovanske starozitnosti. - Praha, 1904. -T. 1.

24. Smiszko M. Stan i potrzeby badan nad okresem cesarstwa Rzymskiego w poludniowo-wschodniej Polsce// Wiadomosci Archеologiczne. -Warszawa, 1936. - T. 14. - S. 125-139.

25. Sulimirski T. Cmentarzysko kurhanowe w Komarowie kolo Halicza i kultura komarowska // Sprawoz- dania Polskiej Akademii Umijetnosci. - XLI. Krakow, 1936. - № 9. - S. 273-277.

26. Sulimirski T. Kultura wysocka. - Krakow, 1931.

27. Sulimirski T. Kurhany komarowskie // Zloty szlak. - Т. ІУ - Stanislawow, 1939. - S. 6.

28. Sulimirski T. Najstarsze dzieje narodu polskiego. -Hanower, 1945.

29. Sulimirski T. O poleckiej praojczyznie Slowian // Z otchlani wiekow. -1939. - R. 14. - S. 36-38.

30. Sulimirski T. Sprawozdania z dzialalnosci Lwowskiego osrodka przedhistorycznego // Z otchlani wiekow. - 1935. - R. 10. - Z. 2. - S. 20-28.

Размещено на Allbest.ru