Місце та роль богині Макоші та її служителів чародіїв в духовному житті східних слов'ян дохристиянської доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце та роль богині Макоші та її служителів-чародіїв в духовному житті східних слов'ян дохристиянської доби

Значний пробіл у наших знаннях з історії давньоруської держави становить культ жіночих східнослов'янських язичницьких божеств, а також організація їхнього язичеського культу. А тим часом, без вирішення цього питання, без розуміння шляхів і форм розвитку даного важливого розділу слов'янського язичництва повноцінно дослідити суспільно-економічні та політичні процеси, пов'язані із виникненням та становленням давньоруської держави практично. Зокрема, цілковитою загадкою залишається в наш час як культ одного з уособлень великої Богині-матері Макоші.

Богиня Макош в свідомості наших предків була володаркою людської долі, покровителькою молодих жінок та дітей на всій східнослов'янській території. Таким чином культ даної богині повинен був займати досить поважне місце в системі східнослов'янського язичництва. Впливовим жрецьким кланом у східних слов'ян язичницької доби були і служителі Макоші. Чародії складали значну частину східнослов'янського жрецтва, вони впливало на логіку й осмислення людьми природи й людського суспільства, створило цікавий та важливий комплекс уявлень про загробний світ і незримі сили, керуючі Всесвітом.

Уявлення про богиню Макош та її адептів чародіїв - невід'ємна частина загального язичницького світогляду, підґрунтя ментальних особливостей давніх слов'ян. Тому актуальність цієї теми не викликає ніякого сумніву. Реконструкція східнослов'янських вірувань та уявлень, пов'язаних з Макошу та її служителями - чародіями - головна ціль даної статті.

Перші дослідники слов'янської міфології не могли чітко визначити функції Макоші. М. Глинка й В. Татищев уважали, наприклад, що дане божество було у наших предків заступником худоби [4,118; 25,41].

М.І. Костомаров бачив у Макоші аналог західнослов'янської Девони - покровительки шлюбу й сімейного вогнища [11,220].

Досить загадковим божеством визнають Макош і більше пізні дослідники. Ф.Е. Корш, наприклад, висловлювався із цього приводу в такийспосіб - «Що стосується Макоши, те іноземне її походження впадає в око, але функції богині визначити важко і міфологічне значення цього божества невідомо [10,3].

Досить поширена була також точка зору, відповідно до якої, Макош спочатку була богинею фіно-угорських племен, а в пантеон князя Володимира була поставлена виходячи з політичної доцільності. При цьому етимологічне походження ім'я богині пов'язують із назвою фінського плем'я «мокша» [1,276; 24,143; 6,473].

Проти такої гіпотези рішуче виступили радянські вчені Я.Е. Боровський і Б.О. Рибаков. Так, Я.Е. Боровський справедливо вказав на той факт, що топоніми похідні від імені даної богині мають місце, на всій території Русі й деяких інших слов'янських землях (наприклад, Макошино на Чернігівщині, Мокошин у чехів і т.д.). Крім того, вчений уперше зв'язав походження ім'я богині не з фіно-угорськими словами, а спільнослов'янськими термінами «мокрий», «мокнути» інтерпретувавши її як слов'янську богиню води, дощу, грози, родючості [2,21].

Б.О. Рибаков також дійшов висновку про слов'янське походження Макоші, звернувши увагу вчених на той факт, що у фінського плем'я «мокша» немає богині з ім'ям Макош. На думку дослідника, дана богиня у свідомості наших предків представлялася матір'ю врожаю, володаркою долі [17,365].

П.П. Толочко не виключив можливості як фіно-угорського так і слов'янського походження Макоші [26,59].

Багато сучасних дослідників відзначаючи зв'язок Макоші з жіночими ремеслами, родами й взагалі жіночою долею, зводять функції даного божества до заступництва жінок [12,118; 15,40; 26,59]. Існує точка зору, відповідно до якої Макош це одне з імен великої індоєвропейської богині Матері - сирої землі [5,48].

Насамперед, не можна погодитися з гіпотезою про незначність або чужорідність культу Макоші у східних слов'ян. За кількістю згадувань у повчаннях проти язичества XI-XVI ст., дана богиня поступалася лише Роду й рожаницям, набагато випереджаючи такі язичеські божества, як - Перун, Хорс, Велес, Даждьбог. Крім того, Макош входила в пантеон князя Володимира й, таким чином, її культ, хоча і недовгий час, був державним культом у наших предків. Даний факт переконливо свідчить про великий авторитет даного божества в народному середовищі. Будучи одним із самих відомих східнослов'янських язичеських божеств, Макош, імовірно мала свої язичеські храми й впливову групу служителів культу, що поклоняються даному божеству.

Б.О. Рибаков звернув увагу на один дуже цікавий факт: у вітчизняних ранніх письмових джерелах Макош звичайно згадується поруч з божествами - уособленнями родючості й водної стихії - Семарглом і віллами - русалками [17,362]. Дійсно, в «Слові якогось Христолюбця», наприклад, знаходимо наступне - «И веруют в Перуна и в Хорса и в Сима и в Регла, и в Макош, и в вилы, их же числом тридесят сестриц, и мнят богинями и кладут им требы, короваи им молят и куры режуть» [1,374]. Схожу інформацію подає й невідомий давньоруський автор глосу до «Слова Григорія Богослова про ідолів» - «Тем же богам требу кладут и творят и словенский язык: вилам, Макоши, Диве, Перуну, Хорсу, Роду и рожаницам [1,384].

У східнослов'янському глосі «Слова Іоанна Златоуста про ідолів» Макош також згадується поруч із віллами - уособлення водних стихій - «А друзии жруть Перуну, Хорсу, вилам и Макоши, упырем и берегиням» [1,89].

Такий збіг розміщення язичеських божеств у різні за часом і походженням зводах далеко не випадково. Макош, швидше за все, була пов'язана в уяві наших предків з водою й, як наслідок, з родючістю землі. За деяким даними саме як богиня води й родючості Макош почитали в дохристиянський період чехи [3,276].

Богиня води й родючості повинна була грати в язичеській свідомості східних слов'ян ключову роль. В давнину наші предки - хлібороби цілком залежали від капризів природи. Недолік вологи в ґрунті або, навпаки її надлишок приводили до неврожаю, масовому падежу худоби, і, як наслідок голоду. Таким чином, богиня води й родючості цілком могла вважатися у свідомості наших предків і володаркою долі.

Не дивно, що, східні слов'яни продовжували «отай» приносити жертви струмкам, рікам, озерам, колодязям і самій богині Макоші ще багато сторіч після прийняття християнства. Заборона «молитися у води» знаходимо в «Уставі князя Володимира» і багатьох інших письмових джерелах.

На жаль, у наш час крім язичеського святилища, побудованого князем Володимиром у Києві, чітко не доведений зв'язок Макоші з жодним з язичеських храмів, відкритих вітчизняними археологами. Разом з тим, у письмових джерелах XI, XII, і навіть XIII ст. недвозначно вказується на те, що наші предки продовжують приносити жертви даній богині. Можливо, Макошею називали саму Велику богиню - Мати, святилища якої відомі на східнослов'янських землях з поч. I тис. н.е.

Одне зі святилищ великої богині, що датується VIII-X ст., було досліджене археологами під час розкопок літописного міста Шумськ поблизу Житомира. Воно становило собою врізану в землю неглибоку яму розміром 14 на 11 м. У даному архітектурному спорудженні виявлені залишки дерев'яного стовпа й багаття [20,264]. Б.О. Рибаков побачив у спорудженні антропоморфні риси - голову, розкидані в різні сторони жіночі груди, стегна й ступні ніг. Дослідник інтерпретував «господарку» святилища як богиню смерті, звернувши увагу на те, що фігура розташована головою на північ і знаходилася неподалік від могильника [18,14-15].

Археологічні дані добре узгоджуються з фольклорними джерелами. Так, згідно зі східнослов'янськими чарівними казками шлях Івана - царевича в потойбічний мир починається з відвідування надприродної істоти Баби-Яги, що допомагає героєві чарівними речами або радами. Можливо, що Макош це було одне з імен Великої богині - Матері - покровительки всього людського роду, особливо жінок та дітей, уособлення водної стихії, плодючості землі. Служителями Великої богині - Матері, відомої у східних слов'ян як Макош, були чародії - група східнослов'янського жрецтва, представники якої, на думку наших предків, могли впливати на погоду, пророкувати майбутнє й брали участь в ініціації дітей.

Етимологія терміна «чародій» вказує на їхній зв'язок з язичеським культом. Так, у давньоруській й деяких західнослов'янських мовах термін «чара» означає - «посуд для ритуального пиття». У перекладі з санскриту «carus» - казанок для збору пожертвувань. Близький за звучанням грецький термін означає «миска для жертовних приношень». Похідні від давньоруського слова «чара» терміни: «чарівник», «чарувати» «чародії» у більшості давньослов'янських мов означають «люди, що займаються чаклунством», «чаклувати», наводити порчу», «ворожити» і т. п. [27,316].

Таким чином, у свідомості наших предків чарівники були близькі до волхвів. Разом з тим, як свідчить цілий ряд давньоруських джерел для наших предків поняття «чарівник, чарівництво» і «волхв, волхвування», не були синонімами. У багатьох письмових джерелах XI-XVI ст. «чаклування» і «волхвування» перераховувалися як різні злочини проти церкви.

Так, наприклад, в «Слові про ісход душі» митрополита Кипріяна при описі злочинів проти церкви - «митарств» ми знаходимо наступне - «а се тринадцатое и четырнадцатое мытарства - чародейство и волхование» [13,173]. Як бачимо, автор даного джерела бачить певну різницю між «чарівництвом» і «волхвуванням».

Подібне ми зустрічаємо в «Церковному правилі митрополита Іоанна до Якова Чорноризця», «Слові про мудрість» Кирила Турівського, «Слові про пост», матеріалах Московського Стоглавого собору й багатьох інших джерелах.

Цікаво, що Слов'янська «Кормча книга» (за списком 1282 р.) і «Домострой» називають чарівників «хмарогонами» [8,24]. А митрополит Данило крім того, радить карати «глаголемых облакопрогонников - чаровников» [9,125]. «Хмарогонами» наші предки називали тих, хто на їхню думку міг надприродним шляхом регулювати опади й тим самим впливати на врожай і родючість землі. Таким чином, чарівники, швидше за все, спеціалізувалися на забезпеченні належних погодних умов (насамперед, викликали дощі).

На зв'язок чарівників з водою вказує й етимологія даного терміна. Давньослов'янське слово «чара» уживалося також і в значенні слова «вода» [7,705]. У зв'язку з даним фактом, Б.О. Рибаков висловив абсолютно логічне припущення, відповідно до якого чарівники в розумінні наших предків, це жерці, які, ворожили коло води й управляли дощовими хмарами за допомогою чаклунства з водою [17,175].

Дану гіпотезу підтверджує текст давньослов'янської Кормчої книги XIII ст. У даному дуже цікавому джерелі ми знаходимо досить докладний опис «чародійств». Наприклад, у такий спосіб невідомий автор описав процедуру гадань за допомогою води - «чаровници сии суть, иже поют дьявольские псалмы, поведают тайное когда изольют воск или олово» [23,1105]. Таким чином, за допомогою фігур, що утворилися на воді після виливання в «священну чашу» воску або олова чарівники пророкували майбутнє.

В одному з «Повчань» Серапіона Владимирського преподобний докоряє своїх співвітчизників у тім, що вони вірять у те, що «ниспосылают дожди, тепло приносят земле плодить помогают чародейки и чародеи с помощью бесов» [22,450]. Кормча книга XIII сторіччя також загрожує покаранням тим, хто чародіють у бурю [23,1105-1106].

У Неревському розкопі давнього Новгорода знайдені дев'ять дерев'яних ковшів - чар, за допомогою яких, імовірно, місцеві чарівники здійснювали свої обряди [19,304].

Діяльність чарівників була, мабуть, тісно пов'язана також з язичеськими обрядами ініціації дітей. У всякому разі, давньоруські автори з великим обуренням обвинувачували наших предків у тім, що після християнського хрещення вони несли своїх дітей до «чарівників» і там проходив вже язичеський обряд ініціації. У вже згаданій вже Кормчій книзі XIII ст. знаходимо наступне: «После крещения чарованием некоим идолам служат и призывающее бесы в помощь себе и в оставления страдания, иже бо искони идолослужителями крещаемы… мечут детище своя на распути да крещение обретает» [23,1105-1106].

Разом з тим, існували язичеські обряди чарівників з дітьми, не пов'язані з ініціаціями. В особливих випадках (імовірно, під час стихійних лих, посухи або хвороби високопоставлених співвітчизників) чарівники приносили дітей у жертву й використовували їхню кров для своїх обрядів. У всякому разі, у тім - же джерелі ми знаходимо наступне - «Аще чаровници с чарованием некоторым испускают кровь детям и умерщвляют их» [23,1107].

У свідомості наших предків чарівники мали таємну владу над почуттями (чарівністю) людей. Не випадково в багатьох письмових джерелах терміни «чарівник» та «обаятель» виступають як синоніми. Так, в одному з письмових джерел знаходимо наступне: «Приличные человеки любови ради иногда к чародеям ходят, чародеи же волшебство творяще бесов призывая и чаруют мужа и жену, те же приводят чародеев в дом свой» [21,1104].

Імовірно, подібно до волхвів, чарівники вважалися гарними лікарями. У всякому разі, вони знали лікувальні властивості трав. Ці трави, на думку наших предків, вони могли використовувати як на користь, так і на шкоду людям. В «Слові ігумена Панфіла до намісника міста Пскова про день Іоанна Предтечи» має місце наступна інформація - «В той святый день Рождества великого Ивана Предтечи исходят обаврици мужи и жены - чаровници по лугам и по болотам, в пустоши и дубравы, ищущи травы на пагубу человеку и скоту, тут-же дивные копают коренья на потворение и безумие людям» [14,320].

Таким чином, загадкова богиня Макош уособлювала в свідомості наших предків водну стихію та плодючість землі, була покровителькою жінок та дітей. Служителі Макоші - чародії становили собою окрему впливову групу служителів східнослов'янського язичницького культу, представники якої в свідомості наших предків мали змогу впливати на погодні умови, здоров'я та почуття людей, брали участь в процедурі ініціації немовлят.

богиня макова адепт східнослов'янський

Література

1. Аничков Е.В. Язычество и Древняя Русь. - СПб., 1914. - 386 с.

2. Боровский А.Е. Мифологический мир древних киевлян. - К., 1982. - 103 с.

3. Гальковский Н.М. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси. - Харьков, 1913. - Т.1. - 346 с.

4. Глинка Г. Древняя религия славян // Мифы древних славян. - Саратов, 1993. - С. 89-140.

5. Гордиенко Н.С. Крещение Руси: факты против легенд и мифов. - Л., 1987. - 140 с.

6. Греков Б.Д. Культура Киевской Руси. - М.-Л., 1944. -74 с.

7. Даль В.И. Толковый словарь русского языка. - М., 2003. - 733 с.

8. Домострой Сильвестровского извода. / Под ред. Чудинова А.Н. - СПб., 1902. - 141 с.

9. Историческая хрестоматия церковно-славянского и древне-русского языков. / Под ред. А. Буслаева. - М., 1861. - 976 с.

10. Корш Ф.Е. Владимировы боги: Исторический очерк. - Харьков, 1908. - 676 с.

11. Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики і літературознавства. - К., 1994. - 384 с.

12. Лобовик Б.О. Дохристиянські вірування // Історія релігії в Україні в X столітті К., 1996. - Т.1. - 384 с.

13. Описание рукописей Воскресенского первоклассного именуемого новый Иерусалим, монастыря, писанных на пергаменте и бумаге // ИАНОРЯС. - 1859. - Т.8. - Вып.2. - С. 103-116.

14. Слово игумена Панфила к наместнику города Пскова о дне Иоанна Предтечи // ПЛДР. - кон. XV-пер. пол. XVI вв. - С. 318-322

15. Рапов О.М. Русская церковь в IX - первой трети XII вв. Принятие христианства. - М., 1988. - 416 с.

16. Рыбаков Б.А. Русалии и бог Симаргл-Переплут // СА. - 1967. - №2. - С. 91-116.

17. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. - М., 1987. - 783 с.

18. Рыбаков Б.А. Древности Чернигова. Материалы и исследования по археологии древнерусских городов // МИА. -1949. - Т.!. - №11. - С. 1-43.

19. Рыбаков Б.А. Культура средневекового Новгорода // Славяне и скандинавы. - М., 1986. - С. 298-312.

20. Седов В.В. Восточные славяне в VI-XIII вв. - М., 1982. - 327 с.

21. Слово Моисея настоятеля Выдубицкого монастыря о ротах и клятвах // ПЛДР. - XII ст. - С. 409-411.

22. Серапион Владимирский. Русский проповедник XIII века // Под ред. Е. Петухова. - СПб., 1888. - 137 с.

23. Славянская Кормчая книга XII ст. // Качановский В.В. Славянская Кормчая книга. - ИОРЯС. - Т.2. - Кн.4. - С. 1068-1108.

24. Сперанский М.Н. История древнерусской литературы. - СПб., 2002. - 143 с.

25. Татищев В.Н. История Российская. - В 3 т. - М., 2003. - Т.1. - 571 с.

26. Толочко П.П. Древняя Русь. Очерки социально-политической истории. - К., 1987. - 245 с.

27. Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка. - М.: Прогресс, 1971. - Т.4. - 827 с.

Размещено на Allbest.ru