Размещено на http://www.allbest.ru/

Джорджо Вазарі

Відродження (або з французької - Ренесанс) - це термін, уперше запроваджений Джорджо Вазарі, італійським митцем і біографом ХVI ст., який вживається для визначення перехідної епохи в історії Європейської культури від Середньовіччя до Нового часу.

Період Відродження поділяється на три етапи: друга половина ХІІІ-ХІV ст. - період Відродження; ХV ст. - раннє Відродження; кінець ХV- початок ХVІ ст. - Високий ренесанс; ХVIст. - пізній Ренесанс.

Відродження - це справді нова епоха. Вже в ХІІІ - на початку ХІV ст. змінився погляд на реальність, виникли нові ідеї, які привели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду. Вони - результат того, що в міру зростання міст і появи бюргерства утворюються засади мирського світорозуміння, якому тісно в рамках теологічного аскетизму. Церковна регламентація життя, яка в середні віки здавалася природною, котре йшло пліч-о-пліч з пробудженою новою філософією великих італійців, посилаючи своїх мучеників на багаття і у в'язниці. Розвиток ремісництва і промисловості породили ткацтво, годинникарство, млини, металургію, алкоголь, безліч нових інструментів. Стала можливою експериментальна наука. Ці століття дали людству порох і вогнепальну зброю, доменний процес видобування заліза, залізниці, осушення боліт, будівельну справу, підзорну трубу, мікроскоп, оптику, дзеркала зі скла, вітромір. Географічні відкриття епохи - це й розвиток метереології, зоології, ботаніки, фізіології людини. Удару по релігійному світогляді завдали астрономічні відкриття: на місце геоцентричної системи Птолемея прийшла відкрита Коперником геліоцентрична. Розвиток механіки та оптики, хімії й медицини, зародження геології - все це теж Відродження.

Ідейною домінантою Відродження стає більш конкретний і зримий, порівняно з Середньовіччям, християнський антропоцентризм, з позицій якого людина є центром Всесвіту, вищою частиною природи, найдосконалішим його творінням, а весь навколишній світ - творінням рук не тільки Божих, а й людських. На місце схематизму схоластики діячі Відродження ставлять емоційно насичене особисте переживання. Велику увагу було приділено взаємозв'язку внутрішнього світу людини з природою, здатності людини до всебічного пізнання і творчої діяльності; проблемі віротерпимості у конфесійнорелігійній приналежності; визнаню більшістю пізньоренесансних діячів самостійності і свободи науки. Благородність людини має визначатися не стільки завдяки походженню і заможності роду, скільки шляхом розвитку особистої гідності та індивідуальності.

Ранні роки

відродження вазарі творчість фреска

Майбутній живописець та маляр народився у містечку Веспіньяно, біля Флоренції -- одного з найбільших культурних і торгових центрів середньовічної Італії. Веспіньяно у той час славилося своїм якісним сукном і велику частину населення становили саме ткачі.

Художник та архітектор Джорджо Вазарі (1511-1574) на сторінках своєї праці «Життєписи найвідоміших живописців, різьбярів і архітекторів» (1550) пише, що Джотто був сином хлібороба і юнака помітив на полі відомий тоді художник Чімабуе, коли Джотто малював на камені зображення. Натомість у анонімних коментарях «Божественної комедії» (XIV ст.) автор стверджує, що хлопця віддали до майстерні ткача, але Джотто втік від ремісника до майстерні художника. Згідно з іншими даними вчителем юного маляра був П'єтро Кавалліні, чільник римської художньої школи.

Найпершим твором, який зберігся до сьогодні, вважають велике (5-метрове) полотно із зображенням розп'яття Христа у церкві Санта Марія Новелла (Флоренція). Про час його виконання достеменно відомо лише те, що воно було створене ще до поїздки маляра до Риму.

Розп'яття у храмі Санта Марія Новелла (Флоренція) вважають найбільш ранньою роботою Джотто, збереженої до наших днів

У кін. 1290-х -- поч. 1300-х років Джотто працював у Римі, де виконував величну мозаїку для базиліки св. Петра. Мозаїка «Новічелла» (іт. navicella -- човен) зображала Христа та човен з апостолами і загинула на початку XVI сторіччя під час розвалювання старої базиліки, на місці якої постав Собор Святого Петра.

Після повернення купив будинок, де поселився із дружиною -- Чінтою ді лапо дель Пела.

Фрески капели Скровеньї (Падуя)

У 1303-1306 рр. Джотто працював у Падуї. Там художник виконував замовлення місцевого багатія Енріко Скровеньї -- покривав його фамільну капелу фресками на сюжети з життя Ісуса Христа і Діви Марії. Фрески капели Скровеньї називають найкращими творіннями художника. У цей час Джотто вже остаточно сформував власні творчі методи і стиль, а фрески у храмі збереглися дуже добре, що є цінною знахідкою для мистецтвознавців.

На повздовжніх стінах капели, яка є невеликою однонефною базилікою, розміщено 37 картин, одна над одною, у три яруси. Для малюнків характерні світлі і чисті тони фарб. Майже крізь усі фрески проходить колір небесної блакиті, який об'єднує зображення.

Заслуга Джотто у розвитку італійської малярської школи у тому, що художник вийшов за межі середньовічного живописного канону, де людей зображали зовсім неприродно -- дещо оживив свої фрески. Замість звичних до того аскетичних і строгих виразів обличчя Джотто зумів прекрасно виразити ідею кожного свого образу живими, емоційними поглядами. Він ще не дбав про точність перспективи та тривимірність малюнка, але майстерність відтворення тіней і розміщення герої його малюнків створює ілюзію просторовості.

Також у його малюнках можна помітити тонкий психологізм, який видно, наприклад, у творі «Поцілунок Юди» -- попри багатолюдність картини всю увагу привертають насамперед фігури Ісуса та Юди. Близькість цих протилежних персонажів і плащ Юди, котрий ніби поглинає фігуру Ісусу зосереджують на собі весь конфлікт і всю ідею картини.

Пізня творчість

Закінчивши роботи у капелі, Джотто ще на певний час залишається у Падуї і покриває фресками (не збереглись) на світські теми велику залу Палаццо Раджоне.

Після цього художник, у зеніті слави повернувся до Флоренції. Там він розписує стіни двох капел церкви Санта Кроче (капела Барді та капела Перуцці), а у 1310 р. створює для церкви Всіх Святих славнозвісну сьогодні картину «Мадонна Оньїсанті», де зображено Діву Марію з немовлям у оточенні ангелів та святих.

Трактування образу Марії у Джотто вийшло свіжішим і світлішим порівняно з класичними релігійними образами середньовіччя.

Поступово художник із Флоренції став чи не найбажанішим малярем усіх італійських вельмож. У 1330-1333 роках Джотто малював у Неаполі при дворі короля Роберта. Неаполітанські роботи, на жаль, не збереглись. Петрарка згадує про розписи придворної капели, Вазарі -- про велику залу в замку Кастель дель Уово, на стінах котрого майстер виконав портрети багатьох славетних людей. Згодом Джотто працював у Болоньї та Мілані. Малюнки, створені там, теж не дійшли до наших днів.

Останні 20 років життя живописець провів у Флоренції. У 1334 році флорентійська Синьйорія призначила «великого майстра Джотто ді Бондоне» головним керівником будівництва міського собору. Того ж року почав спорудження соборної дзвінниці (т. зв. «кампаніле»), але протягом життя закінчив лише перший ярус, який прикрасив рельєфами скульптор Андреа Пізано. Ймовірно, що Джотто теж брав участь у створенні цих рельєфів.

Джотто ді Бордоне помер 8 січня 1337 року у Флоренції і був похоронений за міський кошт з найвищими почестями.

Будівництво кампаніле завершив Франческо Таленті. Пізніше Донателло прикрасив ніші у стінах верхнього ярусу стутуями пророків. Елегантно облицьована мармуром 84-метрова дзвінниця і дотепер називається на честь першого будівника -- «Кампаніле Джотто». Поряд з собором Санта Марія дель Фіоре дзвінницю вважають одною з архітектурних окрас Флоренції.

Цікаві факти

На честь Джотто назвали один із кратерів на поверхні Меркурія. Його діаметр -- близько 150 кілометрів.

Размещено на Allbest.ru