Перші кроки української метабібліографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перші кроки української метабібліографії

Виконала:

Олександра Промська

Відомі вітчизняні бібліографознавці традиційно пов'язували зародження української метабібліографії з ім'ям Михайла Ілліча Ясинського (1889-1967). Саме завдяки його зусиллям ця галузь бібліографії в Україні набула цілеспрямованого розвитку. Проте аналіз низки бібліографічних джерел доводить, що спроби підбити підсумки розвитку української бібліографії робилися ще раніше. Окремі дослідники вказували на існування подібних праць, однак не акцентували уваги на їхній приналежності до перших зразків української метабібліографії.

Про ранні спроби проаналізувати стан української бібліографії писали в своїх монографіях М. Гу- менюк, І. Корнєйчик. Інформацію про джерела, що обліковували українську бібліографічну продукцію, знаходимо і в працях російських дослідників М. Здобнова, М. Машкової. Значний інтерес для вивчення внеску І. Калиновича та інших західноукраїнських бібліографів першої половини ХХ ст. в галузь вітчизняної метабібліог- рафії становлять публікації Н. Рибчинської. Загальні відомості (історія створення, структура) про бібліографічні покажчики С. Єфремова, Д. Дорошенка, І. Калиновича, які належать до перших зразків вітчизняної метабібліографії, наводять у своїх публікаціях Г. Зленко, Л. Ільниць- ка, І. Смогоржевська, В. Андрєєв, Т. Єрмашов .

Отже, існує потреба в ґрунтовнішому дослідженні бібліографічних праць, що заклали підґрунтя для розвитку української метабібліог- рафії. У статті розглянуто бібліографічні напрацю- вання українських і російських бібліографів, які своєю появою сприяли виокремленню самостійної галузі вітчизняної бібліографії - метабібліографії.

Як зазначають М. Гуменюк і І. Корнєйчик, перші спроби фіксації результатів бібліографічної діяльності були здійснені в Україні ще у другій половині ХІХ ст. 1865 р. український бібліограф Яків Федорович Головацький (1814-1888) у своїй праці «Библиографический список русских книг, изданных во Львове в 1864 году» подав перелік джерел світової бібліографії: англійської, французької, італійської, німецької, чеської, польської, болгарської, хорватської, російської і української³.

У 1888 р. видатний діяч української бібліографії ХІХ ст. Іван Омелянович Левицький (1850-1913) у вступній статті до 1-го тому «Галицько-руської бібліографії» (Л., 1888) здійснив короткий огляд бібліографічних видань, присвячених Галичині, що вийшли друком до 1886 р. Автор охарактеризував «почти все главнейшее изъ области галицко- русской библіографической литературы ХІХ века», перерахувавши праці Я. Головацького, В. Межова, О. Стефановича, І. Калитовського, Б. Дідиць- кого, А. Петрушевича, І. Франка, В. Ундольсько- го. На завершення І. Левицький зазначив, що існуючі праці неповні та розпорошені по різних джерелах: «Каждый, кто занимается литературою и наукою, признасть, що упомянутыи библіогра-фическіи труды недостаточны, особенно, если обратится вниманіе, що они не полны и, розбросаны по розличнымъ издашямъ, не составляютъ одной целости».

Саме тоді в рецензії на працю І. Левицького український письменник і журналіст Володимир Миколайович Коцовський (1860-1921) згадав про бібліографічні напрацювання І. Могильницького, Д. Зубрицького, І. Вагилевича, Я. Головацького,

А. Петрушевича, Б. Дідицького, В. Межова, М. Комарова та літературознавчу працю О. Ого- новського. Автор рецензії детально охарактеризував покажчик І. Левицького, вказавши на його окремі недоліки та пропуски. Однак, на завершення було зазначено: «В кождом разе єсть библіографія п. Левицького великим кроком наперед, і заслуговує на щире попертє всеї нашои публики».

Більш ґрунтовний аналіз української бібліографічної продукції ХІХ ст. містився в публікації «Библіографія» російського бібліографа Абеля Юхимовича Яновського (1865-1922) в «Энциклопедическом словаре» Ф. Брокгауза і І. Єфрона (СПб., 1891)⁹. Огляд А. Яновського, зроблений, за оцінкою М. Здобнова, із великим знанням матеріал, був написаний спеціально для енциклопедії, а тому охопив лише найважливіші джерела світової бібліографії (майже 3 тис.) і давав мінімум знань про них. Автор визначив зміст поняття «бібліографія» та розкрив здобутки різних країн у цій галузі. За винятком вступної теоретичної частини, матеріал було систематизовано за країнами в тематично-хронологічному порядку. Українські бібліографічні джерела А. Яновський охарактеризував у двох окремих підпунктах другого розділу «Обозреніе библіографіи по государ- ствамъ и нацюнальностямъ»: «Малорусская литература» та «Литература галицко-русская». Автор згадав таких відомих українських бібліографів

ХІХ ст., як М. Максимович, М. Комаров, П. Єфи- менко, О. Лазаревський, Г. Милорадович, Г. Да- нилевський, Я. Головацький, І. Левицький, А. Пе- трушевич та ін., коротко охарактеризував зміст їхніх праць. Найбільша увага приділялася «Галицько-руській бібліографії» І. Левицького.

Пізніше у «Новом энциклопедическом словаре» Ф. Брокгауза і І. Єфрона (1912, т. 6) була надрукована стаття «Библіографія русская» ¹¹ Павла Костянтиновича Сімоні (1859-1939) - російського бібліографа, який використав частину праці

А. Яновського та доповнив її новими матеріалами 1891-1911 рр. Відомості про українські універсальні бібліографічні покажчики наведені у підрозділах: «Малорусская библіографія» та «Зарубежная Галицко-русская библіографія». У підрозділі «Малорусская библіографія» П. Сімоні згадав та детально охарактеризував бібліографічний огляд, вміщений у тексті анонімної рецензії на книгу П. Лукашевича «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (СПб., 1836) в «Литературном прибавлении» № 10 к «Руському инвалиду» за 1837 р. ¹². Крім того, автор вказав на існування праць М. Драгоманова, М. Ко - марова, Н. Петрова, Н. Дашкевича, Я. Головаць- кого, Б. Грінченка, О. Лазаревського, В. Григоровича, Д. Дорошенка та ін. Також П. Сімоні згадує київські журнали «Кіевская Старина», «Записки Українського Наукового Товариства въ Київи», «Лїтературно-Науковий Вюникъ - український місячникь літератури, науки й громадського жи- тя», в яких українській бібліографії приділялась значна увага. У підрозділі «Зарубежная Галицко- русская библіографія» наводяться відомості про напрацювання Я. Головацького, І. Калитовського, І. Левицького, І. Франка. На завершення зазначається, що І. Левицький розпочав видання словника «Прикарпатська Русь в ХІХ-м віці в біографіях і портретах єї деятелей». Сьогодні відомо, що робота, на жаль, так і не була завершена. Із запланованих шести томів біографічного словника, кожен з яких мав складатися з 10 випусків, друком з'явилося лише 4 випуски першого тому.

Зрозуміло, що праці А. Яновського і П. Сімоні не можна відносити до здобутків української ме- табібліографії. Але водночас їх не можна не брати до уваги при розгляді історії української бібліографії. Наведені огляди не просто характеризують вітчизняну бібліографічну продукцію, але роблять це відокремлено, в спеціальних підрозділах. Вміщений у них фактичний матеріал значно полегшив роботу майбутнім дослідникам історії української бібліографії.

Приблизно в цей же період метабібліографією зацікавився український етнограф, мовознавець, бібліограф Зенон Францискович Кузеля (1882-1952). У листі до М. Грушевського він повідомляв про те, що займається підготовкою «спису бібліографічної літератури», до якого вже включено майже 400 назв. Однак, до нашого часу ці матеріали не збереглися ¹⁵.

На початку ХХ ст. інформацію про тогочасні бібліографічні посібники подали у своїх працях українські бібліографи С. Єфремов і І. Калинович. Про публікації цих авторів, серед іншого, згадують у своїх ретроспективних метабібліографічних покажчиках М. Ясинський і Є.-Ю. Пеленський ¹⁶. Зокрема, це «Українознавство: Покажчик потрібнішої до самоосвіти літератури» С. Єфре- мова та «Українська історична бібліографія за 1914-1923 рр.» І. Калиновича. У вказаних виданнях упорядники подають відомості про бібліографічні покажчики не в загальному переліку різних видів документів, як це робилося раніше, а виокремлюють для цього спеціальні розділи. Означені публікації заслуговують на особливу увагу як перші паростки української метабібліографії.

Відомий літературознавець, журналіст Сергій Олександрович Єфремов (1876-1939) за дорученням часопису «Украинская жизнь» у 1916 р. підготував бібліографічний покажчик літератури для української самоосвіти під назвою «Библиотека по украиноведению» ¹⁷. У 1920 р. після доопрацювання покажчик вийшов окремим виданням під назвою «Українознавство: Покажчик потрібнішої до самоосвіти літератури». У передмові до видання («Од упорядчика») С. Єфремов відзначив актуальність обраної теми: «Давно вже й дуже прикро дається взнаки велика потреба в покажчику для української, мовляти б, самоосвіти. З кожним бо роком і множиться література з українознавства і на книгарський ринок викидаються все нові та нові видання, в яких не завжди може ладу дійти звичайний читальник». У покажчику відображена українознавча література українською, російською, польською мовами кількістю, як вказує сучасний дослідник, 1249 назв . Були обліковані видання окремих авторів, збірники, часописи, огляди та ін. Упорядник згрупував матеріал в одинадцяти розділах. Останній розділ покажчика («Покажчики й справочники») присвячувався бібліографічним посібникам та довідникам з питань українознавства. У межах розділу джерела розташовані в абетковому порядку. С. Єфремов включив відомості про бібліографічні покажчики І. Левицького, О. Лазаревського, М. Комарова, І. Ка- линовича, П. Єфименка, Д. Дорошенка, В. Дорошенка, В. Межова та ін. На жаль, упорядник подав лише бібліографічний опис видань, не вказавши ніяких додаткових відомостей, що надало б покажчику більшої інформативності. У виданні 1917 р. С. Єфремов облікував 37 покажчиків та довідників (за 1858-1917 рр.), а в доопрацьованому варіанті 1920 р. вже було подано 49 позицій (за 1858-1918 рр.).

Свій внесок в українську метабібліографію зробив видатний бібліограф, видавець, перекладач, громадський діяч Іван Титович Калинович (1884-1927). У 1924 р. в «Записках НТШ» він опублікував бібліографічний покажчик «Українська історична бібліографія за 1914-1923 рр.», який пізніше вийшов окремим виданням як 5-й том серії «Матеріали до української бібліографії» Наукового товариства імені Шевченка. «Українська історична бібліографія за 1914-1923 рр.» була першою частиною запланованої праці «Бібліографія українознавства за 1914-1923 рр.». Всього

І. Калинович планував підготувати 5 частин покажчика, але з'явилося лише згадане видання. У ньому дослідник відобразив праці з історії України (окремі видання і статті з часописів, газет, збірників, рецензії), видані українською мовою переважно в Західній Україні, окремі - у Наддніпрянській Україні (всього 785 назв). Джерела було згруповано у 2 розділи - «Помічні науки» та «Історія України». Розділ «Помічні науки» мав підрозділи: «Бібліографія», «Філософія історії. Методологія», «Історіографія», «Наукові організації» (Академія наук, товариства, архіви, бібліотеки, музеї), «Геральдика», у межах яких матеріал розміщувався за абеткою прізвищ авторів і назв публікацій.

У підрозділі «Бібліографія» упорядник перелічив окремо видані, внутріжурнальні та прикнижкові бібліографічні посібники (всього 116 назв). Наприкінці підрозділу І. Калинович подав список періодичних та продовжуваних видань (8 назв), які на той час містили бібліографічну інформацію, та історичних часописів і продовжуваних збірників (14 назв), вказавши періодичність та кількість чисел (випусків, томів), які вже вийшли друком. До окремих описів додавалися довідкові анотації. Крім того, подавалася інформація про рецензії на бібліографічні покажчики, розкриті псевдоніми та криптоніми.

Включення такого розділу до покажчика, на думку Т. Рибчинської, з якою ми погоджуємося, засвідчило, що «... І. Калинович одним з перших в Україні почав розробляти бібліографію другого ступеня».

Відомості про вітчизняні бібліографічні покажчики наводяться також у покажчику українського історика, культуролога, літературознавця, бібліографа Дмитра Івановича Дорошенка (1882-1951), видрукуваному в Науковому ювілейному збірнику Українського університету (Прага, 1925 р.). Метою видання був облік видавничої продукції на Наддніпрянській Україні, зокрема, доповнення класичної праці М. Комарова «Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798- 1883 рр.)» (К., 1883). «Покажчик літератури українською мовою в Росії за 1798-1897 роки» був опублікований вже вдруге, оскільки ще 1917 р. у Чернівцях Д. Дорошенко видав покажчик зі схожою назвою («Покажчик нової української літератури в Росії за 1798-1897 роки»). Перше видання з'явилося без коректури автора, з численними помилками, крім того, майже увесь наклад (300 примірників) було втрачено через часту зміну політичних обставин. Тому Д. Дорошенко вирішив ґрунтовно доопрацювати і доповнити нове видання, яке побачило світ у 1925 р. «Одже вважаючи це видання (попереднє. - О. П.) за геть чисто зіпсоване й в додаток - страчене, я заходився обробляти свою працю на-ново; подаю її тепер до друку в ґрунтовно переробленому й доповненому вигляді».

Всього до покажчика автор включив 1008 назв. У кінці праці подавалося ще 9 описів, отримані упорядником вже після завершення роботи, та які «.почасти доповнюють матеріал про деякі NN, або ж подають відомости про твори, в «Покажчику» зовсім не зазначені». Матеріал було розміщено в хронологічній послідовності, у межах одного року джерела розташовувалися за алфавітом. До видання додавався «Покажчик імен».

Упорядник не ставив мети приділити особливу увагу бібліографічним матеріалам. У передмові до видання Д. Дорошенко зробив побіжний огляд існуючих бібліографічних покажчиків, що стосувалися «письменства українською мовою». Були перераховані праці М. Комарова, Б. Грінченка, А. Балики, В. Науменка, Н. Баженова, І. Айзенш- тока, В. Бойка, В. Доманицького, І. Левицького.

До початкового періоду розвитку української метабібліографії належить і «Список бібліографічних покажчиків із різних галузей знання», підготовлений консультаційним відділом Харківської державної бібліотеки імені В. Короленка. До списку увійшло 42 назви; окремо видані та внутріжурнальні бібліографічні посібники за 1923-1925 рр. Джерела були розташовані за предметними (тематичними) рубриками, у межах рубрики - в абетковому порядку. Зі змісту видно, що метабібліографічний список підготовлений за велінням часу, до нього було включено відомості про видання, які переважно стосувалися таких тем, як антирелігійна пропаганда, красне письменство, основоположники комунізму, політграмота тощо. Більшість відображених бібліографічних посібників була видана у Москві та Ленінграді. Зрозуміло, що згаданий список є менш цінним для історії української метабібліографії, ніж попередні праці. Однак він привертає увагу як перший у вітчизняній бібліографії приклад популяризації бібліографічних посібників незалежно від їх місця видання і українознавчого характеру.

Отже, вже з другої половини ХІХ ст. в Україні почали з'являтися праці, які, поряд з різними документами, інформували про бібліографічні посібники, і певною мірою набували рис ме- табібліографічних покажчиків. Серед них - роботи Я. Головацького, І. Левицького, В. Коцовського у ХІХ ст., С. Єфремова, І. Калиновича, Д. Дорошенка - на початку ХХ ст. Особливий інтерес становлять покажчики С. Єфремова і І. Калиновича, в яких виокремлено спеціальні розділи, що обліковують бібліографічні посібники. Саме поява подібних видань й створила передумови для розвитку української метабібліографії. ясинський метабібліографія бібліографічна продукція

Размещено на Allbest.ru