Роль неоорієнталістських культів в сучасному європейському просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль неоорієнталістських культів в сучасному європейському просторі

Матвеев В.О.

Близько трьох століть, починаючи з епохи Нового часу і навіть включаючи кінець Ренесансу, західний світ йде шляхом розвитку науково-технічного прогресу. Якщо в епоху Відродження захоплювалися можливостями людини, а в Новий час всі надії покладали на розум і науку, то на даний момент стає зрозумілим, що ні наука, ні розвиток науково-технічного прогресу не можуть вирішити до кінця проблеми людства і зробити його щасливим. Навпаки, цей шлях привів до глобальних проблем, які загрожують перерости в глобальну катастрофу. Можна констатувати, що нестабільність існування є характерної рисою існування людства в ХХ початку ХХІ століття. Ще в епоху Нового часу раціоналізм, що розвивався під впливом капіталістичного способу виробництва заклав основи детерміністської картини світу та теоретико-наукового розуміння природи. На противагу античним, середньовічним і навіть ренесансним уявленням про гармонійний, завершений і одухотворений космос, природу починають уявляти як безмежну, однорідну тілесну субстанцію, різноманітні властивості котрої можна визначити суто кількісними методами, а природні процеси починають розглядатися як дія сліпих механічних сил. Такий механіцизм та утилітаризм в підході до розуміння природних і суспільних явищ суттєво деформує ренесансний гуманізм і фактично стає ворожим для людини, котру також починають сприймати як свого роду досконалий механізм або в кращому випадку як майстра, а оточуючий світ, природу як своєрідну майстерню.

На даний час стає очевидним, що та форма гуманізму, що склалася і концепція справедливості, що випливає з нього базується на вже застарілій картині світу: на вірі в безкінечність ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цивілізації, а також в безкінечність тривалості індустріального прогресу, що не має просторового-часових обмежень. Така пануюча тенденція розвитку знаменується невблаганним наступом мертвого технічного світу на життєвий світ, на середовище органічних форм, породжує відчуженість людини в соціумі.

Більшість сучасних різновидів технічного забруднення середовища таких як хімічне, радіоактивне та інш., в принципі є такими, що дуже важко локалізувати в просторі й часі; вони неконтрольованим чином іррадіюють по поверхні планети і мають довготривалий ефект.

Як вказує російський дослідник А.С. Панарін: "Технологічна людина" веде себе як гравець, що зарвався, він безперервно збільшує ставки, намагаючись при цьому не думати про розплату. Технологічний спосіб існування це життя в борг, безперервна і всезростаюча позика у природи, відсотки по котрій зростають. Розплата при цьому перекладається на плечі майбутніх поколінь, доки раптом не виявиться, що наше покоління і є те останнє покоління, котрому і належить повернути всі борги, що зросли. Наш спільний кредитор природа більше чекати не може" [1, 11]. Іншими словами, виходячи із загально-філософської та екологічної точки зору така форма "антропоцентричного" гуманізму грішить суб'єтивістськими й волюнтаристськими установками, оскільки ставлення до людини, до послуг якої начебто рухалась вся еволюція природи, породжує в якості невід'ємного доповнення, жорсткоутилітарне, прагматичне і насильницьке ставлення до оточуючого середовища, що загрожує підірвати основи життя на Землі, а разом з тим і кінцеву основу самого гуманізму. Людина ж є (і це розуміли навіть засновники марксизму) частиною природи, вона плоттю і кров'ю належить їй. Тому сучасний гуманізм, очевидно, може на даний момент розвиватися лише на основі подолання антропоцентричних установок, на розширенні власної свідомості людства в центрі нового світогляду повинна стояти людина не як лише соціальна істота (економічно абстрактна людина), а буття людини у світі, людина в нерозривній єдності з Природою, Космосом.

Небезпеку неконтрольованого розвитку НТР, що несе в собі катастрофічні наслідки відчули ще в 60-ті роки молоді люди, діти представників науково-технічної інтелігенції, що започаткували на Заході рух "контркультури".

Основним змістом контркультури 60-х років, на думку більшості дослідників, являлася критика притаманних сучасному капіталізму дегуманізація суспільних відносин (пов'язаних з фетишизацією науки і техніки), бюрократизація всіх структур сучасного суспільства, ріст відчуженості людини. Контркультура також демонструвала байдуже або негативне ставлення до технічного прогресу, утрату віри в розум і політичні інститути та партії.

На противагу "технічному світу", заснованому на логіці і раціоналізмі, молоді бунтівники висловлювали свій протест в формах, що базувалися переважно на ірраціоналізмі, зверненні до підсвідомості, інтуїції, пропаганді емоційного розкріпачення. Представники контркультури виступали проти нестримного споживацтва, нарощування військового та ядерного потенціалу, хижацького використання природних ресурсів. На противагу цим негативним тенденціям технократичного суспільства вони прагнули за допомогою "розширення свідомості" трансформувати саме суспільство, позбавити його будь-якої "репресивності", тим самим створити необхідні умови для самореалізації особистості.

Термін "контркультура", як відомо, ввів у філософський лексикон професор історії світової культури Каліфорнійського університету Теодор Роззак. В своїй монографії "Виникнення контркультури", що вийшла в світ в 1968 році в Америці, а потім видавалася в Європі і мала неабиякий успіх, він визначив контркультуру як тип протестуючого світовідчуття, що є характерним в кінці 60-х років для "дітей технократів", тобто для привілейованого студентства та інтелігенції [2].

Різні сторони феномена контркультури висвітлювалися в роботах таких авторів колишнього Радянського Союзу та країн СНД як: Е.Я. Баталова, Ю.А. Давидова, П.В. Гладкова, Ю.А. Замошкіна, Г.І. Іконнікової, В.Н. Леонтьєва, Н.В. Мотрошилової, А.Ю. Мельвіля, К.Є.Разлогова, П.С. Гуревича, А.С. Панаріна, І.Б. Роднянської, І.І. Федорова та ін. В той же час можна зазначити, що оскільки партійнокласова система в колишньому Радянському Союзі вимагала виключно критичного ставлення до всього, що відбувалося на "загниваючому" Заході, феномен контркультури розглядався в певній мірі як негативне явище і лише зараз, коли пройшло майже півстоліття і цінності демократичного суспільства стали надбанням країн колишніх республік Радянського Союзу, рух контркультури може бути оцінений більш адекватно, з врахуванням того факту, що ідеї контркультури мали великий вплив на західну літературу, мистецтво, релігійні пошуки, тенденції розвитку свідомості тощо.

Контркультура хіпі та їх послідовників будувалася на критиці (інколи абсолютно нігілістичній) раціонально-утилітаристського відношення до світу, на відкидання однобічності антропоцентризму і європоцентризму. Практично до середини 70-х років ірраціоналізм контркультури виступав і сприймався самою молоддю як спосіб соціального самозахисту себе від технократичних домагань буржуазного суспільства, від загрози перетворення нового покоління в функціональний елемент гігантської "мегамашини". Характеризуючи життя 70-х років на Заході тамтешні соціологи Е. Ледл і С. Ліпоет вказують на втрату авторитету влади (закону, поліції, держави, господаря підприємства) і в той же час на народження нового ставлення до праці, до сім'ї, шлюбу, на послаблення першочерговими турботами економічним боком життя і, навпаки, ростом зацікавленості до самовираження, до саморозкриття, розвитку власних талантів тощо [3, 2].

Спочатку молоді бунтівники йшли шляхом найменшого опору і намагалися "розширити" свою свідомість за допомогою психоделічних засобів. Почалася навіть своєрідна психоделічна революція, яку очолив Тімоті Лірі. Проте заборона американським урядом в 1964 році відповідним законом застосовувати психоделічні засоби в приватній практиці, в зв'язку зі збільшенням трагічних випадків такого застосування, вимагало певної заміни, а також необхідності створення певної ідеологічної бази для обґрунтування свого протесту проти традиційної культури. Тому немає нічого дивного в тому, що представники альтернативної культури почали звертатися до містичного досвіду Сходу, захоплюватися дзен-буддизмом та іншими східними релігійно-філософськими вченнями, в котрих їх особливо приваблювали системи самореалізації особистості і які пропонували інтуїтивне прозріння на основі містичного та релігійного досвіду, трансформували свідомість в напрямку романтично-естетичного сприйняття дійсності, вказували на можливість досягнення максимального соматичного і психологічного комфорту.

Характеризуючи дзен-буддизм, можна зазначити, що він став привабливим для молодих бунтівників виходячи з низки причин. По-перше, дзен пропонував своєрідну культуру, основна ідея котрої - це позавербальний досвід і передача інформації, тобто сприйняття світу поза логічного мислення, шляхом проникнення у вищу реальність. По-друге, дзен відкидав чиновницько-бюрократичну ієрархію, закликав всіх слідувати своїй власній природі, пробудити свою самість та за допомогою різних прийомів досягти не нірвани, як в традиційному буддизмі, а "саторі", тобто просвітленого стану Будди, причому уже "тут і зараз". Засновник іншої релігії східної релігії даосизму, яка, власне, послужила в певній мірі базою для розвитку чань-буддизму (по-японськи дзену) Лао-цзи, як відомо, також вважав слідування спонтанності своєї природи найвищою доброчесністю. Положення східних і неосхідних релігій про те, що логічне мислення веде до втрати можливості інтуїтивно пізнавати дійсність, перетворює людину на своєрідну схему, робить її маріонеткою суспільної думки йшло в унісон з бажаннями представників контркультури висловити свій протест традиційним суспільним відносинам. А східна психопрактика давала можливість відсторонитися від негативного впливу соціальних чинників, "увійти в себе", досягти глибинного спокою, гармонії душі і тіла.

Необхідно зазначити, що в східних і неосхідних релігіях увага приділяється не лише вдосконаленню самої людини, але й розвивається ідея, що єдиний шлях вдосконалити суспільство полягає через вдосконалення окремої людини. Тому молоді бунтарі недолікам сучасній демократії протиставляли гуманістичні цінності "справжніх" людських стосунків, самореалізацію індивідуальних сутнісних сил і нові способи включення людини в соціум, котрий повинен мінятися разом із зміною людської природи, в першу чергу її свідомості. Цікавим тут є звернення до даосизму, де принцип у-вей (не діяння) означає не просте припинення діяльності, а діяльності, що заснована на суб'єтивізмі і прагматизмі.

Т. Роззак узагальнив прагнення молодих бунтівників в наступних словах: "Ми розглядаємо людину як вищу цінність світу, як істоту, що володіє нереалізованими можливостями для розуму, свободи і любові... Ми виступаємо проти деперсоналізації, котра опускає людську істоту до рівня речей. Лише любов людей долає ідолопоклоніння культу речей" [ 4, 404].

Американський вчений критикував сучасну науку за цілком об'єктивні недоліки за редукціонізм і об'єктивізм, за гносеологізм і логоцентризм, коли відбувається розрив чуттєво-інтуїтивних та логічних сторін пізнання, коли абсолютизується його логічна сторона на шкоду моральним цінностям. Наполягаючи на відродженні інтуїтивно-магічного способу пізнання Т. Роззак фактично розвивав думку, що містилася ще в Упанішадах, де шлях пізнання поділявся на два рівні: нижчий це логічне пізнання і вищий пізнання інтуїтивне, пізнання в стані просвітлення, одкровення.

Що стосується ставлення представників контркультури до християнства, то тут можна прослідкувати певну еволюцію. Спочатку християнська релігія сприймалася молодими бунтівниками як атрибут істеблішменту і викликала відповідну реакцію.

Про нездатність традиційної християнської релігії успішно виконувати свої світоглядні і морально-психологічні функції почали в той час говорити не лише представники східних та неосхідних релігій, але й самі західні релігієзнавці та богослови, розглядаючи поширення східної релігійності як свого роду доповнення або навіть заміщення традиційного віровчення Заходу. Можна послатися на відомий журнал "Філософія Сходу та Заходу", де один з його авторів, Н.К. Деварая вказував: "Духовна традиція Індії разом з ідеалом бодисатви може бути адекватною релігією для чесного інтелігента нашого часу, котрому важко вірити в бога традиційних релігій Заходу" [ 5,441]. В цьому ж напрямку проводив свою місіонерську діяльність відомий популяризатор буддизму в Англії Х. Хемфріс, котрий вирішити поставити за мету "зробити дзен західною школою релігійної свідомості" [6,146]. "Зробити дзен прийнятний для Заходу намагався й Д.Т. Судзуки, знайомий західному читачу по низці монографій з цього питання.

Без сумніву, цікавим моментом є те, що східний містицизм на європейському ґрунті почав пускати паростки задовго до 60-х років ХХ століття. Так, наприклад, в Німеччині проникнення і популяризація східних релігійно-філософських уявлень пов'язано з діяльністю досить впливового філософа Мартіна Бубера. В 1911 році він опублікував добірку з одного з головних творів даосизму "Чжуан-цзи" і власне есе "Вчення про Дао". Як вказує М. Фрідман, це "мало великий вплив на німецький молодіжний рух" і зробило Бубера "одним з ідолів німецької молоді" [7,415]. Для нього офіційна Церква являється "продуктом занепаду, еклектизму і руйнації", коли "віра в учинки стає нормативними вимогами, а Єдине зникає" [8,173]. М.Бубер проповідував пріоритет розвитку людини над розвитком соціально-економічних умов соціуму, тобто ідею, яка стало однією з провідних в русі контркультури. буддизм самореалізація особистість культура

Рух контркультури в певній мірі підготувала і американська література. Починаючи з 50-х років ХХ століття вона відобразила досить потужний вплив дзен-буддизму на її представників. Це відноситься до творчості Дж.Л. Селінджера, Дж. Керуака та інших авторів, яких з вельми великою цікавістю сприймала американська і європейська публіка.

Все це створювало підґрунтя для поширення й інших неоорієнталістських культів, тобто східних релігій адаптованих до сучасних урбанізованих умов життя. До неоорієнталістських культів можна віднести такі релігійні об'єднання як Брахма Кумаріс, Міжнародне товариство свідомості Крішна, Рух Ошо Раджніша, Сахаджа Йога, Трансцедентальна Медитація тощо.

В той же час, цікавим моментом є те, що на початку 70-х років так званий "Ісусів рух" став помітним явищем суспільно-політичного і культурно-духовного життя Заходу. Зображення Христа почали з'являтися на майках, джинсах та інших предметах одягу. Західні дослідники визнають той, що вихідний, першопочатковий момент цього руху вислизнув з поля їхнього зору. На наш же погляд, проголошення частиною молоді Ісуса улюбленим персонажем відбувалося під певним впливом неосхідних релігій, які дозволили через медитативну практику, містичний досвід по новому осмислити євангельські істини та нетрадиційно і, можливо, більш глибше сприйняти сам образ Ісуса Христа.

В колишньому Радянському Союзі поява нетрадиційних, в першу чергу неоорієнталістських культів розглядалася в першу чергу як "ідеологічна диверсія ЦРУ", негативний вплив Заходу тощо і лише перебудова, що почалася в середині 80-х років дозволила поглянути на цей процес більш об'єктивно. В той же час можна зазначити, що відповідна база сприйняття східної релігійності закладалася задовго до їх появи. Так в царській Росії, куди входила і Україна ще в ХІХ початку ХХ ст. вже були відомими і навіть модними різні системи йоги, теософія. Знайомство ж індуїзмом в Росії почалося ще раніше, коли в 1615-1616 роках, тобто майже чотири століття тому в Астрахань прибули перші індійські купці, для котрих був побудований храм, де відправлялися богослужіння за всіма правилами вайшнавської традиції. За Петра І для індійців були знижені податки, їм надавалися кредити з царської казни, їхнє духовно-релігійне життя залишалося недоторканним. "Бгагавад-гіта" ("Пісня бога"), філософська частина епосу Магабгарати, яка особливо шанується сучасними крішнаїтами була вперше перекладена в Росії ще в 1788 році відомим російським просвітителем Новіковим. А сама Магабгарата (включаючи "Бгагавад-гіту") і Рамаяна літературно-духовні пам'ятники стародавньої Індії входили в програму з історії в гімназіях та університетах ХУШ-ХХ ст., на що вказує сучасний російський дослідник Іваненко С.І. [9,54-56]. В самій же столиці Росії, Санкт-Петербурзі на початку ХХ ст. був побудований буддійський храм, один з найбільших в Європі.

Вивчаючи зв'язки України зі Сходом, в першу чергу з Індією, звідкіля прийшла більшість неоорієнталістських культів, можна зазначити, що на даний час в сучасній національній науці утверджується думка, що саме ми, українці, являємося нащадками тих арійських племен, що в свій час вторглися в Індію і створили там видатну цивілізацію. На можливість сприйняття санскриту в якості праукраїнської мови вказували Михайло Драгоманов, Олена Блаватська (яка, до речі, народилася в Україні), Микола Реріх, Агатангел Кримській, Юрій Шилов [10; 11], Василь Кобилюх [12], Степан Наливайко та ін. Так, останній з вищеназваних, вчений-індолог Степан Наливайко в своїй роботі писав: "Саме санскрит і санскритські джерела дають змогу по-новому, іноді під незвичним і не звичайним кутом поглянути на давні й сьогочасні українські реалії, які досі не мали пояснення або пояснювалися поверхово й малопереконливо" [13,7] Важливою в цьому плані є заява директора Інституту охорони національних пам'яток Індії Арвінда Алока, яку він зробив на конференції Асоціації індологів України: "Я бачив пам'ятки аріїв і козаків біля Кременчука, а також у Переяславі. Можу сказати тепер: Україна є прабатьківщиною аріїв" [14, 198].

Аналізуючи феномен поширення на території України неоорієнталістських культів можна виділити також ще низку причин:

а) Матеріалістична філософія породила свого роду "духовний Чорнобиль" і спонукала до інтенсивних релігійних пошуків.

б) Офіційна православна Церква в свідомості певної частини людей дискредитована звинуваченнями з державними силовими структурами (НКВД, КГБ). Зараз її авторитет значно підривається наявністю так званого православного вузла, тобто відсутністю єдності.

в) Зазвичай у неоорієнталістських релігій є засновник і лідер, що претендує на визнання його особливих або скоріш за все харизматичних здібностей.

г) Представники неоорієнталістських культів зазвичай ведуть активну місіонерську роботу, чого не можна сказати про офіційну Церкву.

г) Неоорієнталістські культи, як правило, мають солідну філософську базу, намагаються співвіднести своє вчення з досягненнями сучасної науки, демонструють свою готовність вирішувати проблеми пов'язані з психологією, тілесним здоров'ям, тобто проблеми, які не прийнято освітлювати з позицій офіційного християнства. Навіть сам християнський принцип розглядати людину в якості "раба божого" в сучасних умовах нерідко програє в цьому плані принципу неоорієнталістських культів, де людина розглядається як істота, що може досягнути не лише самореалізації, але й богореалізації. Наприклад, Ошо Радніш пропонував своїм послідовникам курси, які включали засвоєння технік: біоенергетики, володінням тілом, дегіпнотерапії, біоенергетичного балансу, інтуїтивного масажу, неотантричної йоги, ребьофінгу тощо. Тому не дивно, що більшість людей, що поповнюють ряди неосхідних релігій, як на Заході, та і в Україні, мають вищу освіту або є навіть науковцями.

д) Багатьох приваблює в неоорієнталістських культів наявність певної екзотики, що компенсує незадоволеність реальним життям. Дані культи проповідують певну позицію, певну культуру, яка нерідко реалізується через можливість жити общинним життям, відчуваючи постійно підтримку однодумців.

е) Окремо можна виділити економічні причини. Наявність певної, інколи досить потужної матеріальної бази дозволяє неоорієнталістським культам орендувати зали, друкувати релігійну літературу, займатися благодійництвом тощо.

Підводячи певні підсумки можна зазначити, людство вступає в епоху нової Реформації, котрій належить вирішити долі гуманізму, а отже і долю людства. Вироблені цивілізацією гуманістичні норми, виборені цінності не можуть бути зруйнованими, але належить їх нове прочитання, введення в нові соціокультурні і онтологічні контексти.

Можна послатися на думку Мерелін Фергюсон, автора книги "Таємниця Водолія: індивідуальна і соціальна трансформація в 80-ті роки", яка вказувала, що "революція свідомості", котру проголосила контркультура в 60-ті роки, продовжувалася і в наступні десятиліття. Трансформація індивідуальної свідомості, на її думку, відбувається зсередини і невідмінно приведе до змін зовнішніх, тобто соціальним трансформаціям. І ці зміні вже відбуваються, хоча і не досить помітно, але все ж досить швидко. Поступово змінюється стиль життя людини, що потім відобразиться на житті всього соціуму [15,18].

Значну роль в трансформації свідомості відіграють саме неоорієнталістські релігії. Без зайвої ідеалізації їхніх вчень, можна зазначити, що основним позитивним моментом є те, що вони висувають своє бачення проблеми самореалізації особистості, без вирішення котрої не можливий подальшій розвиток людства. Полеміка ж з неоорієнталістськими культами буде стимулювати наукові дослідження в цьому плані, а також впливатиме на еволюції самого християнства, традиційної для Європи релігії. Це в першу чергу стосується України, її православ'я, яке, на думку провідних релігієзнаців, якщо не переживе відповідного орджонаменто, й надалі буде втрачати своїх послідовників.

Література

1. Панарин А.С. Контркультура предтеча духовно-этической революции современности // Контркультура и социальные трансформации. М., 1990.

2. Rossak Th. The Makrng of a counterculture. (ReflecUons on the technology and the youthful opposition). N.-Y.,1968.

3. Public opinion. 1980. Vol.3, № 1.

4. The nation. 1968. Vol. 206, № 13.

5. Devaraja N.K. What is living and what is dead in traditional Indian philosophy // Philosophy East and West. 1976, № 4.

6. Humphreys Ch. Sen Buddhism. London, 1961.

7. Friedman M. Martin Buber and Asia // Philosophy East and West. 1976, № 4.

8. Buber M. Reden und Gleichnisse des Tschnang-Tse. Nachwort. Zurich, 1951.

9. Иваненко С.И. Индуистские религиозные и духовно-просветительские организации в России. Справочник. М.: "Философская книга", 2003.

10. Шилов Юрий. Прародина Ариев История, обряды и мифы (Научное издание). К: Синто, 1995.

11. Шилов Ю.О. Джерела витоків української етнокультури. К.: Аратта, 2002.

12. Кобилюх Василь. Українські назви у санскриті. Львів-Київ-Донецьк: ІПШІ: "Наука і освіта", 2003.

13. Наливайко Степан. Таємниці розкриває санскрит. К.: Просвіта, 2000.

14. Шилов Юрій. Святині. К., 2001.

15. Ferguson M. The Aquarian conspiracy (personal and social transformation in the 1980's) London, 1981.

Размещено на Allbest.ru