Юзеф Лозінський - співзасновник Потужицької бібліотеки у Львові

Обґрунтування взаємозв’язку ґенеза Потужицької бібліотеки із книгозбірнею Єжи Станіслава Дзедушицького. Роль книгозбірні у формуванні фондів даної бібліотеки. Перевезення збірки цінних рукописів та книг у 1857 році. Реорганізація фондів бібліотеки.

Рубрика Культура и искусство
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 11.09.2013
Размер файла 31,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юзеф Лозінський - співзасновник Потужицької бібліотеки у Львові

Рейзес-Дзедушицький Єжи

За часів автономії у Львові функціонували численні бібліотеки, засновані зусиллями багатьох поколінь таких родин, як Оссолінські, Ба- воровські, Дзедушицькі і Павліковські. Книгозбірні часто були пов'язані з існуючими на той час у місті музейними колекціями. З часом, унаслідок інтеграції окремих бібліотек, що було цілком закономірним процесом, адже давалися взнаки економічні, політичні, а також історичні чинники, Потужицька бібліотека Дзедушицьких залишилася єдиною, самостійно існуючою у Львові польською бібліотечною інституцією приватного характеру, яка фінансувалася особисто Володимиром Дзедушицьким і фонди якої були доступні широким колам громадськості. Ця книгозбірня з перервами функціонувала аж до початку Другої світової війни. На жаль, її фондам не було присвячено, крім публікації Des Loges'a та інформації Хвалєвіка, серйозних книгознавчих праць. Тому необхідність у бібліологічному аналізі умов утворення колекції і формування профілю комплектування книжкових зібрань, у розкритті характеру фондів цієї установи, а також кола людей, що її творили, не підлягає сумніву. Сподіваємося, що ця стаття певною мірою поповнить інформацію з історії інституції польської книги за часів національної неволі.

Насамперед нагадаємо, що ґенеза Потужицької бібліотеки тісно пов' язана з книгозбірнею Єжи Станіслава Дзедушицького (1670-1730), сина Францишка і Софії з Яблоновських, сестри гетьмана Станіслава Яблоновського, чоловіка Маріанни Замойської в. коронного конюшого і жидачівського старости, котрий перший у родині отримав графський титул. Є.Ст. Дзедушицький належав до найбільш видатних представників того роду, був людиною високоосвіченою, поліглотом (вільно володів кількома мовами), захоплювався літературою, одночасно підтримував родинну пристрасть до колекціонування. Представники роду зібрали у своїй садибі у Цуцуловцях велику бібліотеку, про яку родинний хронікер Маурици Дзедушицький (1813-1877), історик, публіцист, політик, у 1851-1869 рр. віцекуратор Оссолінеуму, а у 1877 рр. посол галицького Краєвого Сейму писав так: «Ми бачили там збірку книжок (мова йде про перелік рухомого майна, що залишилося після смерті Є.Ст. Дзедушицького), одну з найбільших у тогочасній Польщі. Вона складалася з 3565 видань, серед них 188 польських, 1490 латинських, 1230 французьких, 593 італійських, 27 іспанських, 1 німецьке. Видань з графікою 36. Усі національні і закордонні імена, що становили гордість наукового світу, займали місця в шафах начитаного мужа».

Але варто звернути увагу на наступне твердження історика, що вказує на можливі розміри фондів книгозбірні з Цуцуловиць і її безпосередній зв'язок з Потужицькою бібліотекою: «Багато з тих книг залишається ще в руках Дзедушицьких з написом, що свідчив про їх колишнього власника, а сам я знаю про кілька, що перебувають на даний час у багатій книгозбірні Юзефа Дзедушицького.

Якщо врахувати, що багато з цих видань налічує по десять, двадцять, а то і більше томів, то виявиться, що кількість книжок сягає понад 10 000, і кількість цю може збірка Залуських переважає». Крім того, Єжи Станіслав, як і багато інших сучас-них йому магнатів, був власником галереї 140 полотен італійських художників. У Цуцуловцях, як пише К. Карольчак, він побудував прекрасну резиденцію-палац на зразок Версаля, оточену садами, а також парком з каскадами і фонтанами.

Окрім Є.Ст. Дзедушицького у XVIII ст. колекціонуванням книжок займався і Тадеуш Гервази Дзедушицький (1724-1777), батько засновника Потужицької бібліотеки Юзефа Калясантого, від 1765 р. великого чесника коронного, потім коронного регіментаря, котрий після другого поділу Польщі отримав від Марії Терези посаду таємного радника, а 22 жовтня 1775 р. - графський титул. Та ця книгозбірня не була рівноцінна бібліотеці Єжи Станіслава, адже налічувала тільки 952 назви видань, переважно латинських, перелік яких зберігся в істо- ричниму архіві Львова. Однак є підстави думати, що майбутній засновник Потужицької бібліотеки міг там запозичити зразки бібліофільських правил.

Після смерті власника частину збірок перевезли до маєтку Валеріана Дзедушицького в Поточиськах, а потім до Національного закладу імені Оссолінських, однак колекція рукописів була включена до книгозбірні, що створювалася приблизно 1815 р. в маєтку Потужиці неподалік Сокаля. Вона належала Юзефові Калясантому Дзедушицькому (1776-1847), батькові Володимира, заможному аристократові, бібліофілу і колекціонеру, палкому патріоту, учаснику повстання під проводом Костюшка.

Без сумніву, саме захоплення цієї незвичайної людини, доброго господаря і економіста на галицьких теренах, котра не жаліючи коштів зібрала цінну збірку книжок, стало визначальним чинником створення такої багатої колекції. До кола осіб, що справили вплив на комплектування фондів на початковому етапі існування колекції, а також на характер і вартість книгозбірні, крім самого Ю.К. Дзедушицького і його дружини Пауліни, напевно належали й домашній учитель малого Володимира Францишек Клечковський, визначні вчені і літератори Август Бельовський, Вінцент Поль, а також Францишек Стронський, котрий з 1837 р. керував університетською бібліотекою. Всі вони, під час свого перебування у Львові, опікувалися освітою Володимира. Тому важливим чинником формування збірки було забезпечення освітньої та самоосвітньої функції, адже бібліотека використовувалася подружжям Дзедушицьких насамперед для навчання і розвитку юнацьких зацікавлень їхнього сина.

Важлива роль у формуванні фондів Потужицької бібліотеки як книгозбірні, що згодом стала доступною для широких кіл громадськості, належала близькому родичеві Юзефа Адаму Дзялинському (племінник і швагер одночасно) - засновникові Курніцької бібліотеки, який у 30-х роках XIX ст. переховувався на Галичині від переслідувань урядів Росії і Пруссії за участь у листопадовому повстанні, а також Яну Павліковському - бібліофілу, фундатору бібліотеки Павліковських, причетному до заснування Оссолінеуму. Що характерно, усі перелічені особистості належали до великих шанувальників науки і мистецтва, їх об'єднувала багаторічна дружба, спільне захоплення колекціонуванням, патріотизм і бажання передати для потреб спільноти свої збірки.

Як пише К. Карольчак, Юзеф Дзедушицький створював власну бібліотеку «по-аматорськи», тобто без участі фахівців, не маючи постійного бібліотекаря. Цінна книгозбірня і збірки іконографічні, а також колекція природознавчих експонатів стали відомими завдяки візитам до палацу університетських професорів, художників і літераторів, а тому все це вимагало постійної опіки. Розмір і цінність книгозбірні, яку власник збільшував, обмінюючись з власниками інших колекцій та роблячи постійні книжкові і антикварні закупки (викуповував цілі колекції за посередництвом Амброзія Грабовського, вченого і антиквара з Кракова, а також львівських власників книгарень - Міліковського і Яблонського), змушували взяти на роботу бібліотекаря з відповідною кваліфікацією та необхідним резервом сил для виконання досить важкої праці10. Відомо, що Ю.К. Дзедушицький планував об' єднати всі свої збірки і створити бібліотеку, яка мала розміщуватися в Потужицях. Навіть було замовлено «розкішні шафи» бібліотечні, яким відвели три великі приміщення у палаці. Цієї концепції дотримувалися кілька років, але після смерті власника колекції (10 червня 1847 р.) до маєтку привезли книги, що раніше зберігалися у Львові. Вони не були впорядковані («...без порядку в шафах і стосах поскладувані»). На час смерті власника його особиста книгозбірня, що, в основному, складалася з видань XVI-XVIII ст., налічувала майже 20 тисяч томів і належала до визначних на Галичині польських колекцій.

Син засновника бібліотеки Володимир (1825-1899), пристрасний натураліст, орнітолог і народознавець, у майбутньому фундатор Музею ім. Дзедушицьких у Львові та наукової інституції природознавчого профілю, взяв на посаду бібліотекаря одного із своїх численних стипендіатів і батькового вихованця Юзефа Лозінського, який все своє свідоме життя був пов'язаний з Потужицькою бібліотекою. Факти засвідчують, що він був людиною, яка не менше, ніж сам власник бібліотеки, вболівав за створення книгозбірні, надання їй відповідної форми, спрямування, доклав зусиль до збереження колекції навіть у період, коли Володимир Дзедушицький цілком і повністю присвятив себе ідеї будівництва природознавчого музею. Більше того, цей шанований у польській науці і культурі чоловік згодом став першим бібліотекарем наукової бібліотеки Музею ім. Дзедушицьких.

Ю. Лозінський народився 17 березня 1827 р. у Дрогойчизні на Волині в сім'ї землевласника. Його батько Леон був учасником листопадового повстання, пізніше емігрував до Франції, де й помер у 1840 р. Осиротілу сім'ю взяв під свою опіку Ю.К. Дзедушицький. Перші шкільні роки Ю. Лозінський провів у Сокалі, а потім навчався у так званій зразковій реальній школі у Львові. Слід наголосити на тісних емоційних стосунках, що пов'язували Лозінського з родиною Дзедушицьких, особливо з Володимиром. Обидва хлопці зростали по сусідству, спільно відпочивали на канікулах, мали схожі натуралістичні і мисливські інтереси. Їх дружба, про що свідчать спогади Лозінського, записки В. Дзедушицького, а також листування, тривала понад 50 років 13. У 1843 р. Лозінський вступив на філологічне відділення Львівського університету, на ті часи австрійського вишу, де навчання велося німецькою мовою. Після смерті Ю.К. Дзедушицького, його син Володимир і мати Пауліна, яким небіжчик заповів опіку над Лозінським, вирішили влаштувати юнака до книгарні Стокмана. Але події періоду Весни народів завадили реалізації тих намірів. Лозінський оселяється в маєтку приятеля в Потужицях, щоб упорядкувати бібліотечну збірку. Досить швидко молодий адепт бібліотекарства переконався, що поставлене перед ним завдання вимагає не лише спеціальної фахової підготовки і глибоких знань, щоб опрацювати і упорядкувати спеціалізовану наукову книгозбірню, а й значних фізичних зусиль, адже тут можна було розраховувати тільки на себе.

Ю. Лозінський зробив інвентаризацію книгозбірні, впорядкував книжкові і періодичні видання, а також опрацював картковий каталог. Звичайно, не вдалося уникнути при цьому багатьох помилок, зумовлених браком досвіду, невмінням належним чином організувати роботу. «Робота просувалася повільно, - читаємо в його спогадах, адже вона вимагала певної уваги і обережності, особливо при систематизації. Зміст майже кожної книжки захоплював, зрештою сумніви, питання, що виникали, пошуки шляхів їх вирішення вимагали багато часу. Необхідно було також отримати глибші бібліографічні знання, щоб ближче познайомитися з бібліотекарською професією».

Упорядковуючи бібліотечну збірку в Потужицях, Лозінський дедалі більше переконувався, що без університетської освіти за фахом «бібліографія і бібліотекознавство» він не зможе повністю виконати поставлене перед ним завдання. На початку 1850 р. робота з впорядкування бібліотеки була завершена. «Я відчував, що багато ще бракувало для того, щоб піднести її (бібліотеку) на той рівень, на який її змогло би підняти більш зріле вміння, я відчував у собі брак освіти, згадує Лозінський, - брак глибших знань. Це відчуття стало стимулом, щоб запрагнути розв'язати плин перерваної наукової освіти». Завдяки матеріальній підтримці друга Ю. Лозінський виїхав до Кракова, де продовжив перерване навчання. Він записався на філологічне відділення. Одночасно юнак проходив неоплачувану практику у Ягеллонській бібліотеці під керівництвом Юзефа Мучковського, тодішнього директора книгозбірні і університетського професора. Може здатися, що обраний напрям навчання потужицького бібліотекаря крім власного інтересу значною мірою визначався потребами його приятеля, який фінансував його освіту і з яким студент підтримував енергійне листування.

Під час навчання Юзеф прослухав курс лекцій В. Поля, Ю. Кремера, Ю. Мучковського, А. Малецького, А. Валевського та багатьох інших. Особливо велике враження на Ю. Лозінського справили лекції професора Ю. Кремера з естетики, в яких пропагувалися погляди Гегеля з позицій месіанства. Ще з більшим захопленням він писав про В. Поля, давнього знайомого, друга родини Дзедушицьких, який часто гостював у Потужицях, Заріччі, Львові, пізніше в Пеняках. У спогадах Лозінського Поль постає мудрим викладачем-наставником, чудовим оратором, який зумів згуртувати навколо себе студентів різних факультетів Ягеллонського університету, організовуючи з ними часті наукові і краєзнавчі екскурсії. Молодий бібліотекар вже в зрілому віці щиро шкодував, що, багато спілкуючись з поетом, слухаючи під час прогулянок, візитів до маєтку В. Дзедушицького в Пеняках, не занотував його цікавих думок для нащадків.

З квітня 1850-го до січня 1852 р. Лозінський проходив безоплатну виробничу практику під керівництвом вже згадуваного Ю. Мучковського, визначного бібліотекаря і бібліографа, професора університету і директора Ягеллонської бібліотеки. Практикант, очевидно, добре зарекомендував себе як початкуючий бібліотекар, тому що Мучковський спробував взяти його на постійну посаду помічника у керованій ним інституції. Коли ж міністерство не погодилося на це, написав своєму протеже дуже позитивну характеристику, датовану 14 червня 1853 р.

Під час навчання Ю. Лозінський, крім бібліографічних та бібліотекознавчих студій, особливу увагу приділяв філологічній освіті, яка, без сумніву, могла пригодитися для роботи в Потужицькій бібліотеці. Реалізації наукових планів Лозінського завадило погіршення стану здоров'я. Він захворів на туберкульоз. Наприкінці 1854 р. Ю. Лозінський повертається до Потужиць і розпочинає працю в бібліотеці.

У 1857 р. всі збірки В. Дзедушицького, в тому числі Потужицької бібліотеки, було перевезено до Львова, де вони згодом (у наступному році) стали доступні для громадян міста. Напередодні Дзедушицький викупив палац по вулиці Курковій (тепер Лисенка) № 15-17 і розмістив там свої колекції творів мистецтва та природознавчих експонатів. Рішення В. Дзедушицького було продиктоване бажанням відкрити свої надбання для громадськості Львова.

План перенесення збірок очевидно визрів у нього значно раніше, можливо ще у 1845 р. Про це йдеться у вступі до Путівника музеєм ім. Дзедушицьких у Львові. І тут вагомою причиною такого рішення був брак місця для розміщення фондів В. Дзедушицького в Потужицях. Саме на це власник збірок неодноразово жалівся в листах до Ю. Лозінського в період його навчання в Кракові.

Можна лише гадати про характер тогочасних Потужицьких збірок і про те місце, яке займала серед них бібліотека. Вирішальним може бути факт оголошеного раніше урочистого відкриття В. Дзедушицьким «Вітчизняних зібрань» 1 серпня 1859 р. у Львові, свідченням чого є інаугураційний запис у формі вірша з цієї нагоди, написаний власноручно В. Полем у багато оздобленій Пам'ятній книзі, що пізніше використовувалася як книга реєстрації відвідувачів. На даний час вона зберігається в бібліотеці Оссолінеум (м. Вроцлав).

Можна з певністю сказати, що на той час В. Дзедушицький вже мав чіткий план створення Музею ім. Дзедушицьких, де були б розміщені всі його збірки, а Потужицька бібліотека займала окреме, автономне, місце поруч з природознавчою колекцією, а також галереєю полотен і гравюр. Підтвердженням тогочасного загального як природничого, так і гуманітарного напряму зібрань В. Дзедушицького є, як здається, аналіз твору В. Поля.

Цікавим для дослідників історії Потужицької бібліотеки є факт використання в бібліотеці згаданої вже Пам'ятної книги аж до липня 1902 р. (з перервою у 1869-1900 рр.), хоча існували щонайменше три інші подібного призначення документи за 1871-1943 рр., що використовувалися з тією ж метою в Природознавчому музеї, віднайдені серед збереженої музейної документації.

Між іншим, зазначимо, що згадані документи містять автографи багатьох найвизначніших представників наукового, літературного, культурного і політичного життя з різних територій Польщі, утворених внаслідок поділів, у т. ч. Владислава Міц- кевича, Яна Матейка, Кароля Мярка з Міколова34, Вацлава Шимановського, Станіслава І. Віткевича, Ігнація Домейки, Івана Франка, Михайла Грушевського і багатьох інших. Серед численних записів є і вірш з посвятою Деотима на честь В. Дзедушицького, датований 21 березня 1881 р.

Перевезення великої збірки таким чином, аби не пошкодити цінні рукописи, книги, інші документи, а потім ще й створення нормальних умов для їх розміщення в нових приміщеннях відбулося протягом 1857 р. Це було досить складне завдання, роботи тривали декілька місяців. Ю. Лозінський власноручно виконував усі пакувальні операції і 20 листопада 1857 р. прибув разом зі своєю сім' єю до нового львівського помешкання - так званої Кам'яниці Леваковських, що знаходилася на розі вулиць Фредра і Баторого. У новому будинку для потреб бібліотеки виділили чотири приміщення в партері (на першому поверсі), дві великі кімнати і дві менші, в яких планувалося зберігати фонди, доступ до яких мав бути відкритим для читачів, хоча бібліотека не мала окремого читального залу. Організаційні роботи нарешті було завершено у червні 1858 р. Хоча бібліотекою користувалися широкі кола громадськості, вона й надалі залишалася приватною книгозбірнею з гуманітарним профілем і призначалася в основному для науковців і студентів, про що свідчить один із статутних пунктів про необхідність повернення книжок до закінчення академічного року.

В. Дзедушицький і Ю. Лозінський постійно примножували бібліотечні фонди шляхом численних книжкових і антикварних закупівель, а також отримуючи приватні колекції.

Серед останніх можна назвати цінну колекцію грецьких і латинських класиків Юзефа гр. Борковського, бібліотеку комірника Янушовського (від його спадкоємця Константого Третера). Був також налагоджений книгообмін з іншими науковими бібліотеками, у т. ч. з Бібліотекою князів Чарториських у Сеняві.

У документах Потужицької бібліотеки найчастіше згадується таке джерело поповнення фондів, як книгарні Яблонського та Ігля. Протягом перших двох років своєї діяльності бібліотека закупила тут щонайменше 119 назв видань на суму понад 200 флоренів, при цьому на всіх рахунках стоїть особистий підпис Ю. Лозінського.

Згідно з волею власника, Потужицька бібліотека в основному призначалася для осіб, що навчалися і вели наукові пошуки. Тобто вона була покликана виконувати функції наукової бібліотеки. І на цьому варто наголосити, адже в ті часи львівське наукове середовище мало дуже обмежені можливості користуватися науковими книгозбірнями. У місті тих часів інституціями з такими функціями були лише бібліотека університету (приблизно 35 тис. книг), очолювана Ф. Стронським (вона відроджувалася після пожежі 1848 р., і тільки 1 січня 1853 р. відкрила свої фонди для читачів) та Оссолінеум, який відкрив свій читальний зал для академічної молоді у 1832 р. Про труднощі, з якими стикалася галицька студентська молодь у доступі до публічних наукових бібліотек, йдеться, зокрема, в тогочасній мемуарній літературі, наприклад, у спогадах К. Хлендовського, запис якого містить Книга відвідувачів Музею.

Крім студентської молоді фондами Потужицької бібліотеки користувалися відомі вчені, літератори, що проживали на той час у Львові, а також представники вільних професій, інтелігенція. Серед них були Кароль Шайноха, Юзеф Шуйський, А. Бельовський, історик і бібліотекар Генрик Шмітт, бібліограф і бібліотекар Кароль Естрайхер, колишній викладач Лозінського - А. Малецький, професор університету Юліан Дунаєвський, Корнель Уейський, Вінцент Поль та багато інших.

У статуті бібліотеки, датованому жовтнем 1866 р., докладно виписано, які саме особи могли користуватися книгозбірнею, а також правила доступу до фондів. Зокрема, у документі зазначено, що книги можна позичати лише особам, які проживали у Львові, «знайомим, а також студентам вищих шкіл». При цьому студенти, які приводили до бібліотеки своїх колег, повинні були бути їх поручителями. Читачі ж незнайомі, без поручителів, мали отримати згоду власника бібліотеки. Одночасно на руки можна було взяти лише дві книги терміном на один місяць. Читачі не мали права виносити з бібліотеки енциклопедії, словники, рідкісні видання і рукописи, що не підлягали книжковій торгівлі, а також книги ілюстровані, картини і гравюри. У 14 пункті статуту особливо наголошувалося, що белетристика позичається в крайніх випадках.

Інтерес до бібліотечних фондів був великим. Річна кількість замовлень сягала 7000, загалом - майже 13 000 томів. Ю. Лозінський не міг сам займатися комплектуванням, опрацюванням видань і обслуговуванням читачів. Тому В. Дзедушицький наймав йому помічників, які в основному обслуговували відвідувачів. Слід зазначити, що помічниками бібліотекаря найчастіше були студенти: Юліан Свйонткевич, Люціан Татомир, Станіслав Юстіан, Казимєж Оказ, Станіслав Худзікевич. Був серед них і Олександр Хіршберг - майбутній бібліотекар бібліотеки Оссолінських і титулярний професор університету, досконалий портрет якого належить пензлю Станіслава Лемпіцького.

Потужицька бібліотека перші 16 років безперервно обслуговувала науковців Львова, і то були очевидно її найкращі роки. Вона функціонувала як публічна наукова бібліотека протягом 1858-1874 рр., потім була зачинена для читацького загалу. Для В. Дзедушицького, орнітолога, азартного дослідника природи, бібліотека була тільки науковим джерелом, потрібним для виконання досліджень. Музей ім. Дзедушицьких повинен був стати унікальною, як на європейський рівень, науковою інституцією, яка б всебічно досліджувала природне середовище тодішньої Галичини. Відповідно до цього профілю вона повинна була мати спеціальну бібліотеку з найповнішим набором наукових видань. Резиденцією було обрано кам'яницю, розміщену по вул. Театральній, побудовану в стилі раннього класицизму 30-х років XIX ст. Репрезентативну будівлю того часу було куплено в грудні 1868 р. у Альфреда Хауснера за величезну суму - 52. тис. р. зол.

Придбана нерухомість дала змогу В. Дзедушицькому приступити до реалізації наступного етапу своїх амбітних планів - створення Музею ім. Дзедушицьких, наукової інституції природознавчого профілю, яка остаточно стала доступною для громадськості у 1880 р. Після завершення необхідних ремонтів і пристосування будинку до потреб музейної експозиції Потужицька бібліотека була перенесена до нових приміщень. Спочатку її, очевидно, розмістили у фронтальній частині будинку, а у 1871 р., коли було вирішено припинити доступ читачів, із фондів бібліотеки виокремили спеціальний підручний фонд природознавчого напряму, а також стародруки, які розмістили неподалік апартаментів господаря, решту перенесли на другий поверх флігеля. У такий спосіб розпочався процес формування нової наукової бібліотеки, на цей раз природничого профілю, яка з часом стала важливою науковою інституцією, що й нині продовжує традиції Потужицької бібліотеки. Виокремлення «давніх книг» з книгозбірні, а потім повторне їх влиття до решти зібрання свідчило про те, що Дзедушицький дійсно мав намір ліквідувати Потужицьку бібліотеку, але через деякий час передумав, можливо заради приятеля, якого не хотів позбавляти сенсу життя.

Юзеф Лозінський дуже переживав з приводу реорганізації фондів бібліотеки і закриття її для відвідувачів. Він вважав це особистою невдачею. Пригноблений хворобою, що прогресувала, постійним погіршенням слуху, а також почуттям виниз приводу незреалізованих наукових амбіцій, він в останні роки опікувався підтриманням життєдіяльності Потужицької бібліотеки. Він був переконаний, що тільки заради нього граф Володимир не ліквідував бібліотеку.

Можна припустити, що В. Дзедушицький припинив доступ до фондів Потужицької бібліотеки не тільки через зміну своїх наукових інтересів, адже природою, орнітологією він цікавився з дитинства, в юнацькі роки брав участь у міжнародних орнітологічних конференціях. Тут, ймовірно, не останню роль зіграли фінансові проблеми, що виникли внаслідок значних інвестицій у новий науковий заклад.

Одночасне фінансування двох таких важливих суспільних проектів вимагало значних витрат. Крім усього іншого потрібно було дбати ще й про майбутнє власної сім' ї. бібліотека книгозбірня рукопис

Закриття Потужицької бібліотеки не спричинилося, на щастя, до цілковитої її ліквідації чи руйнації.

І надалі книгозбірня існувала, хоча й у нових умовах. Окремі вчені користувалися нею для вирішення своїх дослідницьких проблем. Бібліотека також займалася міжбібліотечним книгообміном, активно співпрацювала з Курніцькою бібліотекою, з якою відбувався взаємообмін цінними документами. Унікальні фонди Потужицької бібліотеки хоча й не поповнювалися так інтенсивно, як раніше, але продовжували залишатися об'єктом великого інтересу дослідників. Серед них були Віктор Баворовський, Маурици Дзедушицький, Владислав Белза, Титус Ха- лубінський, Кароль Цішевський, д-р Целіховський, священики різних віросповідань: Садок Баронч, Марцин Червінський та ін. Що характерно, бібліотека й надалі продовжувала існувати у громадській свідомості, адже згадувалася у тогочасних львівських путівниках. Цілком ймовірно, що в цей період В. Дзедушицький разом зі своїми працівниками, зокрема Владиславом Зонтаком, бібліотекарем музею, займався комплектуванням спеціальної бібліотеки. Про це свідчать два власноручно складені покажчики, що включали щонайменше 249 описів видань природничих наук. Перший вівся до 1898-го, а другий - до 1899 р., тобто аж до смерті власника. Ю. Лозінський продовжував виконувати функції бібліотекаря, комплектував і опрацьовував фонди, а при потребі надавав бібліотечні і бібліографічні довідки, про що свідчить лист Т. Халубінського від 22.09.1882 р. Якщо виникали сумніви під час конкретних закупівель, Дзедушицький звертався за консультацією до Лозінського. Наприклад, у листі від 18 травня 1885 р., купуючи у антиквара з Бродів книгу під назвою «Badania w przedmiocie rzeczy przyrodniczyc w Galicji, Krуіestwie Poіskim, na Wrnyniu i na Podorn z przydana mapa kartograficzna», видану Каетаном Яблонським 1845 р., він запитував про її наявність у бібліотечних фондах, а також просив встановити автора твору.

У 1893 р., спираючись на постанову «Про організацію родинної Ординації ім. Дзедушицьких», опубліковану у «Dzienniku ustaw paс stwa z r. 1894. Cz. III Ustawa № 4» (Щоденнику державних постанов). В. Дзедушицький вирішує питання про фінансове забезпечення Музею ім. Дзедушицьких, адже майно Ординації становило майже 2,5 млн. фл. і, згідно зі статутом, призначалося для фінансування подальшої діяльності Музею ім. Дзедушицьких. Потужицька бібліотека з часом також була передана до Ординації. Незважаючи на різні катаклізми (Перша світова війна, російська окупація 1915 р., більшовицька революція) обидві інституції продовжували функціонувати і зуміли вистояти до часів відродження польської державності.

Для датування процесу автономізації музейної бібліотеки вирішальними є три події, які знайшли своє відображення в документації музею. Першою була передача у 1888 р. 1715 книг. Вони «надійшли до бібліотеки музею з так званої Потужицької бібліотеки» і були відображені в окремому алфавітному каталозі. Другою є зареєстрований у Звіті за 1899-1900 рр. факт, розпочатої наприкінці вересня 1899 р. і завершеної на початку 1900 р.66 інвентаризації фондів бібліотеки док. Броніславом Радзішевським. Все це відбувалося вже після смерті засновника музею В. Дзедушицького 18 вересня 1899 р. Третя - це запис у Звіті за 1901 р.: «Бібліотеку, що займала другий поверх у південній частині і у задньому флігелі, перенесено до палацу по вул. Курковій». Наведені вище записи, на нашу думку, розвіюють будь-які сумніви стосовно процесу автономізації музейної наукової бібліотеки з книгозбірні Потужицької бібліотеки.

Юзеф Лозінський помер раніше свого приятеля - 31 грудня 1897 р. у віці 70 років. Він залишився у пам'яті нащадків людиною «з майже ідеальним характером», а як багаторічний керівник бібліотеки Дзедушицького він вирізнявся «дуже сердечною поведінкою і надзвичайною привітністю, умів завойовувати симпатії кожного». Переживаючи за долю Потужицької бібліотеки, Лозінський не допустив жодної небезпечної дії стосовно неї. Завдяки своїй багаторічній фаховій праці, яку можна прирівняти до праці мурашки, став співзасновником книгозбірні, творцем її традицій. Більше того, заклав фундамент для створення нової бібліотеки природознавчого профілю - наукової бібліотеки Музею ім. Дзедушицьких, яка у дещо зміненій формі функціонує й нині.

Література

1. Dzieduszycki, M. Historya Dzieduszyckich. - Rps. Ossol. - 9829 / 1. - S. 120 і n.

2. Karolczak, K. Dzieduszyccy. Dzieje rodu. Linia poturzy-ckozarzecka. - Krakyw, 2001. - S. 172.

3. Catalogus librorum post mortem Excellentissimi aet Illus- trissimi Comitis Thadei Dzieduszycki.

4. Август Бельовський (1806-1876), історик, видавець джерел, поет, від 1845 р. в Оссолінеум (з 1869 р. директор, ініціатор і видавець Monumenta Poloniae Historica (T. 1-3, 1864-1876) і новорічника Ziewonia).

5. Вінцент Поль (1807-1872), поет і географ, учасник листопадового повстання в Литві, від 1833 р. мешкає в Галичині, 1847-1848 рр. - редактор «Biblioteki ZaHadu Narodowego im. Ossoli: skich», у 1849 р. став завідувачем першої в Польщі кафедри географії в Краківському університеті (через підозри у нелояльності до влади звільнений у 1852 р.), з 1872 р. член Академії наук.

6. На даний час інвентарі зберігаються у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

7. Tyrowicz, Marian. Wwdzimierz Dzieduszycki // Polski Swwnik Biograficzny. - T. 6. - S. 123-126.

8. Olszewicz, W. Z pamiкtnika starego bibliotekarza (Wspomnienia Jozefa J ozwskiego o Bibliotece Poturzyckiej). (Машинопис Закладу Національного ім. Оссолінських. Відділ рукописів 17178 / II, с. 7.).

9. Підтвердження цього факту знаходимо також у мемуарних джерелах і листуванні, що зберігаються у фондах Закладу Національного ім. Оссолінських у Вроцлаві, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, а також у Центральному державному історичному архіві України у Львові і в науковій бібліотеці Державного природознавчого музею НАН України у Львові (кол. ім. Дзедушицьких), у тому числі у згаданих вже спогадах Ю. Лозінського, а також у листах, написаних до нього читачами у 1851-1895 рр. - T. 1. - Rps. Ossol. 6515 / II), та у щоденниках і листуванні В. Дзедушицького за 18421898 рр. (ЦДІАЛ, ф. № 64, оп. 1, спр. 1).

10. Ю. Лозінський пропрацював у Потужицькій бібліотеці майже 50 років (з перервою на навчання у Краківському університеті) з 1848 до 1897 р. Див.: Панських, І. Наукова бібліотека Державного природознавчого музею НАН України // Наукові записки Державного природознавчого музею НАН України. - 2003. - Т. 18. - С. 30.

11. Посилання на спогади авторів фундаментальних творів з історії польської літератури незаперечно підтверджує науковий характер книгозбірки. Значну її частину становили рукописи і стародруки, що мали незаперечну історичну цінність.

12. Юзеф Мучковський (1795-1858), філолог, бібліограф і бібліотекар, професор Ягеллонського університету, директор Університетської бібліотеки, заслужений бібліотекар, автор численних творів з бібліотекознавства.

13. Korespondencja Jуzefa J ozwskiego, zl. 1851-1895 // Zbiуr autografуw Augusta J ozwskiego. - T. 1. - Rps. Ossol. 6515 / II. - S. 120-123.

14. Юзеф Кремер (1806-1875), філософ месіанства, гегельянець, ректор Ягеллонського університету. Основний його твір: WyHad systematyszny filozofii.

15. Пам'ятна книга відвідувачів вітчизняних збірок п. Володимира Дзедушицького.

16. Згідно з твердженням Ольшевича, згаданий документ зберігався у фондах Закладу Національного ім. Ос- солінських під сигнатурою Ms. 6515, k. 315.

17. Ю. Лозінський пише про цю подію у спогадах: «У тому році (1857) граф Володимир вирішив помістити всі свої збірки у Львові і удоступнити їх для громадського користування. Тому бібліотека мала бути перенесена до Львова. Я власноручно, без сторонньої допомоги, запакував її всю і переслав до Львова, а 20 листопада переїхав з дружиною і дитиною до постійного там же помешкання».

18. Ірина Котлобулатова, автор альбому «Львів у фотографії (1860-2006)» (Львів, 2006) біля світлини будинку подала інформацію про те, що палац Дзедушиць- ких побудовано у другій половині XIX ст. Однак, вона не узгоджується з інформацією, що міститься в документації, яка зберігається в Обласному архіві м. Львова про те, що палац заселили вже у 1849 р., а родина Дзедушицьких заїхала туди у 1856 р. Уже тоді було зроблено першу реконструкцію будинку: добудова веранди, оранжереї, а також флігеля, в якому в майбутньому мала знайти своє місце Потужицька бібліотека. Див.: ЛДОА, ф. 2, оп. 1, спр. 7339, к. 3-4. Інформацію отримано від львівського дослідника пам'ятників архітектури П. Гранкіна.

19. Tyszkowski, K., Gebarowicz, M. Biblioteka Pawlikow- skich // Publiczne biblioteki lwowskie. Zarys dziejуw. - Lwуw, 1926. - S. 25.

20. Dzieduszycki, W. Przewodnik po Muzeum im. Dziedu- szyckich we Lwowie uloyl. - Lwуw, 1895. - S. IX.

21. Korespondencja Jуzefa J ozi:skiego, zl. 1851-1895. Zbiуr autografуw Augusta J ozwskiego. - T. 1. Rps. Ossol. 6515 / II. - S. 120.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Наукова та неофіційна версія створення та розвитку Ватиканської апостольської бібліотеки, яка була створена в 1475 році для зберігання колекції старовинних манускриптів. Цінність рукописної книги як артефакту. Порядок відвідування даної бібліотеки.

    реферат [2,7 M], добавлен 06.12.2015

  • Cтановлення медичних бібліотек України. Рівень підготовки медичних кадрів. Медичні бібліотеки України в дзеркалі статистики за 2009 рік. Обласні наукові медичні бібліотеки України. Бібліотеки вищих навчальних закладів та науково-дослідних інститутів.

    курсовая работа [47,3 K], добавлен 16.02.2011

  • Історичні аспекти заснування бібліотеки. Загальна характеристика Уманської бібліотеки-філії № 4. Роль бібліотеки, яка цілеспрямовано виконує комунікативні, просвітницькі, соціокультурні функції, намагаючись відповідати своїй місії служити суспільству.

    реферат [25,8 K], добавлен 20.01.2011

  • Загальні завдання і функції документного фонду. Соціальне і технологічне призначення бібліотеки, забезпечення зв'язку між документом і користувачем. Формування бібліотечного фонду та довідково-бібліографічного апарату. Організаційна структура бібліотеки.

    реферат [19,6 K], добавлен 22.07.2014

  • Зміст і організація бібліографічної роботи бібліотеки Національного університету водного господарства і природокористування. Аналіз довідково-бібліографічного апарату та видавничо-бібліографічної діяльності бібліотеки. Бібліографічне навчання читачів.

    дипломная работа [59,9 K], добавлен 07.11.2010

  • Еволюція поглядів бібліотекознавців. Сутнісна системна модель бібліотеки, запропонована Ю.Н. Столяровим, виклад теорії. Підсистема "Бібліотечний фонд" та "Контингент користувачів". Взаємодія бібліотеки із зовнішнім середовищем, її двосторонній характер.

    реферат [2,0 M], добавлен 12.06.2011

  • Розвиток музичної науки в Україні та наукові дослідження в галузі архівознавства. Визначення стислого взаємозв’язку утворення нотних музичних колекцій у Львові з загальним історико-культурним процесом Галичини. Бібліотечні музичні колекції у Львові.

    автореферат [34,9 K], добавлен 10.04.2009

  • Бібліотека як дзеркало і пам'ять народу, держави та центр їх духовності. Характеристика Національної парламентської бібліотеки в Україні, що має статус національної, і що є провідною державною культурним, освітнім, науково-інформаційним закладом.

    реферат [50,1 K], добавлен 20.01.2011

  • Місце вузівських бібліотек у бібліотечній мережі. Внесок довідково-бібліографічного відділу в гуманізацію вищої освіти. Основні напрями бібліотечної діяльності. Аналіз функцій та діяльності відділів бібліотеки Ужгородського Національного Університету.

    реферат [42,3 K], добавлен 06.11.2016

  • Бібліотечне та інформаційно-бібліографічне обслуговування читачів шкільної бібліотеки. Організація довідково-пошукового апарату в бібліотеці школи. Досвід роботи бібліотеки спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №6 для слабочуючих дітей м. Києва.

    курсовая работа [45,6 K], добавлен 30.01.2012

  • Історія Тернопільського державного медичного університету ім. Івана Горбачевського і його бібліотеки. Сучасний стан і перспективи розвитку бібліотеки Тернопільського державного медичного університету. Організація бібліографічного обслуговування.

    дипломная работа [70,5 K], добавлен 07.11.2010

  • Бібліотеки як інформаційний ресурс суспільства. Збереження документального фонду в українському та зарубіжному бібліотекознавстві, сучасні проблеми збереження бібліотечних фондів. Архіви в системі документальної пам'яті України: організація та збереження.

    курсовая работа [42,9 K], добавлен 14.05.2011

  • Особливості формування фондів бібліотек вищих навчальних закладів, головні вимоги до даного процесу, нормативне забезпечення. Аналіз та оцінка місця бібліотеки вищих навчальних закладів у системі дистанційної освіти в контексті інформаційного простору.

    курсовая работа [41,6 K], добавлен 19.03.2013

  • Поняття та функціональні особливості бібліотек, історія їх становлення та розповсюдження. Напрямки діяльності та значення в сучасному суспільстві. Перші стародавні бібліотеки, принципи їх роботи та досягнення, головні етапи та джерела наповнення.

    презентация [3,2 M], добавлен 06.04.2018

  • Основні поняття аналітико-синтетичної обробки документів; ведення автоматизаційних процесів в бібліотеках: складання бібліографічних описів, анотування, реферати, каталогізація. Поєднання машинної праці з ручною на прикладі бібліотеки м. Квебек, Канада.

    курсовая работа [47,1 K], добавлен 16.05.2011

  • Організація метабібліографії в Україні. Особливості покажчиків бібліографічних посібників. Типологічна диференціація метабібліографічних посібників. Внесок бібліографів Львівської національної наукової бібліотеки України у становлення метабібліографії.

    дипломная работа [105,3 K], добавлен 26.08.2014

  • Електронна бібліотека (ЕБ) як ефективний засіб оптимального інформаційного забезпечення суспільства в умовах інформатизації. Історія виникнення та розвитку ЕБ. Українські ЕБ: створення, розвиток та використання. Авторське право в середовищі ЕБ України.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 28.03.2011

  • Вторинний документ як результат аналітико-синтетичної переробки первинних документів. Реферування як процес згортання вихідної інформації. Аналіз діяльності Рівненської державної обласної бібліотеки у створенні вторинних інформаційних ресурсів.

    дипломная работа [92,0 K], добавлен 13.02.2011

  • Повне розкриття біографії К.І. Рубинського, його участь в становленні і розвитку Центральної наукової бібліотеки Харківського державного університету та внесок в розробку проблем бібліотечної справи у започаткуванні Харківської бібліотечної школи.

    курсовая работа [80,2 K], добавлен 16.05.2011

  • Розвиток культури Галицько-Волинського князівства як складової частини культури Русі, її вплив на формування української культури. Культурні традиції православної церкви. Бібліотеки при монастирях і князівських палатах. Пам'ятки літератури та літописання.

    презентация [3,5 M], добавлен 25.02.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.