Структура гармонійного образу в сучасній бальній хореографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТРУКТУРА ГАРМОНІЙНОГО ОБРАЗУ В СУЧАСНІЙ БАЛЬНІЙ ХОРЕОГРАФІЇ

С.В. Хабарова

бальний танець хореографія

Чарівний світ бальної хореографії має свої закони відображення дійсності, які базуються на метафорічних, художніх та поетичних засобах. На відмінність від інших видів мистецтва танок стоїть осторонь побутової достовірності та натуралістичних подробиць. Сучасна бальна хореографія має в арсеналі образотворчі засоби й методи з інших видів мистецтв: музики, скульптури, архітектури, образотворчого мистецтва. Наявність художнього чи артистичного образу, що виражений засобами хореографії, є загальною рисою усіх танцювальних жанрів, які визначені традиційними рисами та формами танців стандартної та латиноамериканської програми.

Танцювальний образ являє собою багаторівневе явище. До його квазівимірів належать три координати простору (х, у, z), часу, значення чи змісту. Для більш точного розкриття поняття „образ” розглянемо психологічну наукову концепцію гештальт (від нем. Gestalt -- образ, форма). Гештальт це функціональна структура, яка визначеним чином приводить до ладу, узагальнює різноманітність окремих явищ. Поняття гештальт з'явилось при вивченні сенсорних утворень, коли потрібно було виявити кордони відчуттів та їх структуризацію. Наприклад, хоча мелодія при її виконанні в різних тональностях і викликає різні слухові відчуття, вона впізнається як одна і та ж сама. Гештальтпсихологія розкриває наступні закономірності: тяжіння частин до створення симетричного цілого; скупчування цих частин в напрямку максимальної простоти, близькості, рівноваги; прегнантність (тенденція кожного психічного феномена прийняти більш визначену, чітку довершену форму); закономірність „фігура і фон”, формування сприймання образу, в якому фон виконує функцію системи відліку, відносно до якої іде оцінка кольорових, просторових та інших характеристик фігури. Ці положення систематизували механізми формування процесу сприймання. Згідно з положеннями гештальтпсихології, будь-яке явище, яке побудоване згідно з цими закономірностями, сприймається як гармонійне більшістю людей.

Структурні компоненти та їхні характеристики, безумовно, впливають на формування цілісного гармонійного танцювального образу. Тому метою нашої статті є з'ясування для балетмейстерапостановника сутність, структуру та механізми створення образу.

Термін „образ” означає суб'єктивне відображення світу чи його фрагментів, що включає в себе світогляд та психологію самого суб'єкту сприймання, інших людей, просторове оточення та послідовність подій. Для вирішення задачі суддівства, що дозволяють давати оцінку танцювальній парі та виконанню окремих танців виділимо наступні структурні елементи образу в сучасній бальній хореографії:

1) музичний компонент (характер, темп, ритм, жанр, тональність);

2) хореографічна композиція (ритм, симетрія, асиметрія, рівновага, контраст, нюанс, малюнок танцю, чистота ліній);

3) техніка виконання (координація, пластика, виразні рухи): а) якість виконання рухів (інтенсивність, амплітуда, м'якість, легкість, координація, складність); б) ритмічність; в) музикальність (відчуття музикальних акцентів); г) швидкість.

4) артистичність та емоційність: а) психофізіологічний стан виконавця (вегетативні реакції та темперамент); б) суб'єктивний рівень виконавців (відношення до партнера, до танця, емоції, філософський та особистісний зміст); в) зовнішній експресивний рівень виконавців (міміка, жести, пантоміміка, вокалізація, вміння робити акценти, енергетика).

5) суб'єктивне сприймання образа глядачем, суддею, балетмейстером.

Розглянемо основні структурні елементи танцювального образу.

1. Музичний компонент. В створенні танцювального образу музичний компонент є провідним, бо саме він визначає основні характеристики танцю, відповідно й образу. Жанр детермінує стиль танцю, який буде виконано. Від темпу і ритму залежать динамічні характеристики танцю і акценти рухів. Так, наприклад, самба має музичний розмір 2/4 і темп 50 тактів за хвилину. Рахування в самбі різноманітне: повільно (П) і повільно (П і П), повільно і швидко (Ш) швидко (П і Ш Ш), і швидко і швидко (і Ш і Ш), швидко і повільно повільно (Ш і П П), яке і визначає темп і акценти рухів при виконанні цього танцю. Ритмічні відчуття, які пов'язані з чередуванням сильних і слабких долей, є відображенням усіх процесів життя, пов'язаних з чередуванням періодів активності і спокою. Окремо ритм може бути сильним виразним емоційним засобом. „У кожної людської пристрасті, стану і переживання свій темпоритм”, казав К. С. Станіславський.

Мелодія і тональність визначають емоційне забарвлення танцю. Так в танці самба переважають такі емоційні переживання: радість, м'якість, свобода, пристрасть, сексуальність, флірт, святковість, експресія, технічність та впевненість. Сила та глибина цих переживань середня. Тональність і сама мелодія - це фон, який створює настрій і визначає композицію і довершеність образу танцю. Від музичних здібностей виконавця залежить успіх танцювальної діяльності.

2. Хореографічна композиція бере свій початок у художньому образотворчому мистецтві, скульптурі. І якщо картина статична, то танцюрист, немов чарівник, показує рядок малюнків в динаміці. Виділення естетичних якостей, головного і характерного змісту досягається за допомогою таких виразних засобів, як ритм, симетрія, асиметрія, рівновага, контраст та нюанс.

Повтор та чередування фігур називають ритмом. Ритм виражає зв'язок між рухами і відстанню. Цей зв'язок оживає при сприйманні виконаних фігур і породжує асоціативні думки про різні аспекти життя. Ритм виникає в результаті взаємодії ритмічних елементів акцентів і інтервалів. Акцент -- головна фігура (пластична форма). Інтервал -- це просторовий і часовий проміжок, що виділяє ритмічні акценти один від одного. Черга і кількість інтервалів і акцентів створює ритмічний ряд, який може бути асиметричний, симетричний, статичний і динамічний. Асиметрія форми акценту та невеликий інтервал підсилює динаміку, а симетрія акценту і довгий інтервал уповільнює рухи. „Життя в формах самого життя” створюється за допомогою композицій і ритмічного ряду, коли в танці використовується чередування приблизно однакових чи різнорідних фігур.

Симетрія виступає в природі в якості статичного засобу замикання форми в собі, співвідношення всіх її частин. Симетрія обертання та симетрія відображення, які символізують рівновагу і спокій, звичайно, використовуються в оформленні статичного елемента хореографії позах. Симетрія переносу відображена в кроках і шасе рухах пари, групи танцюристів. Асиметрія завжди дає пластичній формі динаміку і потенційну здатність до руху. Тому принципи асиметрії складають базу красивих поз, що виражають різні аспекти людських відносин.

При сприйманні реального об'єкту виникає зорове відчуття його ваги. Легким сприймається невеликий об'єкт світлого кольору з чітко вираженими контурами. Важким здається об'єкт великого розміру темного кольору зі спрощеними контурами. Це стосується костюмів танцюристів. При сильному контрасті в костюмах (наприклад, сполучення фіолетового та отруйно-жовтого кольору) виникає відчуття нестійкості. Нестійку фігуру (чи групу фігур) люди оцінюють як нежиттєздатну, мінливу, невродливу. Симетрія є найпростішим засобом досягнення композиційної рівноваги, від якої залежить життєздатність та краса.

Кожна річ має низку різних якостей та ознак. Їх відмінність чи протилежність називають контрастом. Він виокремлює частини об'єкту, демонструє його структуру. Таким чином, контраст є засобом вираження світу в єдності та гармонії всіх його форм, передачі їх протиріччя. Існує багато видів контрасту: величинний, кольоровий, фактурний, контраст форм, рухів і т. і.н. Відомо, що найгарніші рухи побудовані на контрасті, наприклад, при протихідних рухах в пасодоблі, коли корпус і руки спрямовані в одному напрямі, а ступні та стегна в інший. Але зловживання контрастом відволікає від змісту танцю, ставить на перший план форму.

Для характеристики об'єкту як цілісного та гармонійного організму в його формі повинні бути відмічені погодження та співпадання частин, їхня подібність. В цьому роль та виразна сутність нюансу. Нюанс, як і контраст, може проявляти себе у формі, розмірі, величині, світлині, фактурі. Наприклад, гарно виглядають купонні костюми у партнерок в стандартній та латиноамериканській програмах. Кольоровий нюанс досягається при сполученні близьких по усім параметрам кольорів, наприклад: білого та сріблястого, чорного та фіолетового, білого та рожевого, жовтого та золотисто-померанчевого, зеленого та синього кольорів. Прикладом рухового нюансу може служити гра корпусом в позиції контра чек в стандартній програмі.

Хореографія в перекладі означає малюнок танцю. В бальній хореографії існують вісім основних положень корпусу відносно до лінії танцю. Також існують різноманітні рисунки згідно з геометрії: коло, квадрат, спіраль, дуга, діагональ, ромб, тощо. В хореографічній композиції також необхідно використовувати усе різноманіття рухів: пози, кроки, шасе, пересування, стрибки, скручування, розтягування, обертання і т. ін

Чистота ліній. Цей компонент відноситься як до композиції танцю, так і до виконавської майстерності. Відповідність базових рухів лінії танцю особливо актуальна в стандартній програмі та формейшн. Лініями танцюриста ми називаємо положення корпусу і частин тіла відносно один до одного. Красива осанка, правильні позиції голови, рук, ніг, ступнів, які вимагають певного напруження та контролю і демонструють рівень професіоналізму. Прості рухи, які виконані з чистотою ліній, викликають у глядача резонансне захоплення.

3. Техніка виконання відіграє провідну роль в бальній хореографії, бо це ще і спорт. За останній час базові рухи в бальних танцях стали більш фізіологічними та комфортними під впливом сучасних напрямків хореографії. В той же час техніка виконання стала об'єктивно більш складною: з'явились контрастні та складні рухи, вони стали синкопованими, збільшилась швидкість виконання фігур і елементів. Наприклад, музичний розмір в танці Пасодобль 60 тактів на хвилину при синкопованих рухах танцюрист виконує до 240 рухів на хвилину, тобто в середньому 4 рухи за секунду.

Бальні танці відносять до складнокоординаційних видів спорту. Координація це узгодження рухів частин тіла між собою. В будь-якому танці частини тіла рухаються згідно з різнимими векторами, в різному темпі, що і визначає ранг базових фігур.

Танок це мистецтво пластики, бо її провідна функція створення хореографічного образу. Усі типи пластики мають одне походження жест , який поділяють на декілька типів: м 'язево-моторний, дійовий, статичний. Жест є найвиразнішим пластичним засобом людського тіла. Значення рук, кистей, пальців в танці величезне: вони передають основний зміст розкривають сюжет. Кисті -- найвиразніший інструмент людського тіла, вони дозволяють давати та брати, пестити та штовхати, а також відображають індивідуальні, емоційні, фізичні та духовні особливості. Наприклад, коли долоні спрямовані вниз (як в латиноамериканській програмі), енергія виходить на зовні. Міміка (вираз обличчя) теж має велике значення. Очі називають вікнами душі, це символ зору та сили. Гарно, коли партнери дивляться один одному у вічі, а також кидають погляд на когось з глядачів, якщо це входить до хореографічного образу. Посмішка теж символізує легкість та відображує емоційні стани людини. Міміка, пантоміміка, жести відносяться до виразних рухів, які мають певні якості в рамках техніки бальної хореографії.

Нюанси правильного виконання техніки латиноамериканської та стандартної програми викладені в спеціальних підручниках та правилах. Якість рухів у починаючих та професійних танцюристів дуже відрізняються. Такі параметри як інтенсивність, амплітуда, м'якість, легкість, швидкість, плавність, координованість та складність дають професіоналам апломб підкреслено впевнене виконання танцю.

4. Артистичність та емоційність є одним з критеріїв суддівства, завдяки яким пару помічають судді та глядачі. Артистичність це, перш за все, вміння створити такий танцювальний образ, щоб викликати у глядача реакцію у вигляді сліз, аплодисментів, усмішок тощо. Артистичність пов'язана з психологією емоцій.

Особливість спортивного танцю на паркеті полягає в тому, що він є дуже репрезентативним для дослідження саме емоційних переживань, особливо поведінкового (експресивного) рівня, бо він легко розпізнається безпосередньо через виразні рухи та міміку танцюристів, суб'єктивний рівень через вербальний вираз, а психофізіологічний за допомогою визначення індивідуально-типологічних особливостей та вегетативного балансу. Треба, щоб емоційні переживання проходили усі ці рівні, лише тоді вони будуть повними та довершеними. В спортивному танці на паркеті найбільш наочним є експресивний рівень, який реалізується в мімічній діяльності та виразних рухах.

5. Суб'єктивне сприймання образа глядачем, суддею, балетмейстером. Традиційне визначення сприймання хореографії включає в себе здатність переживати настрій та почуття, які викликає танцювальний дует та отримувати від цього естетичну насолоду. Грамотний глядач повинен розуміти хореографічні особливості та виразні засоби танцювальної мови. Але на практиці глядач відчуває два типи переживань: пов'язані з новизною та досконалістю танцювального номеру та мимовільного ототожнення себе з хореографічним персонажем. При цьому танок сприймається як цілісна „картинка”, глядач не виокремлює мелодію, ритм, тембр, окремі рухи. Оцінка танцю йде на рівні „подобається” чи „не подобається”. Під час виконання дій сценічного персонажу танцюрист теж переживає два типи емоцій: пов'язані з успішністю свого професійного рівня та емоції, які схожі з переживаннями героя, якого він грає. На відміну від пересічного глядача суддя та танцюрист оцінюють танок та хореографічний образ за допомогою логічного аналізу по окремим елементам і часто не бачать образ в цілому. Вони шукають для себе більш виразні засоби чи критикують помилки та костюми виконавців. Тому професіональним танцюристам необхідно навчитися бачити картину в цілому та насолоджуватися танцями, що поставлені та виконані іншими спеціалістами.

Сприймання танцювального образу залежить від очікувань, мотивації, а також минулого соціального досвіду. Танок являє собою своєрідний екран. Те, з якими образами пов'язане у людини певне переживання, може характеризувати його як особистість з певними життєвими цінностями. Ці моменти необхідно враховувати балетмейстерам при створенні гармонійного танцювального образу, використовувати усі структурні елементи та виразні засоби в постановках хореографічних композицій.

Знання особливостей виразних засобів створення танцювального образу допомагає правильно вирішувати композиційну задачу, проникати в сутність і характер танцю. Структурні компоненти створення гармонійного танцювального образу є будівельним матеріалом в складній роботі з постановки нових композицій і побудові нових феєричних латиноамериканських та стандартних програм. Отримані дані допомагають більш глибоко аналізувати танцювальні твори та сприяють успіху як в учбовій так і в творчій роботі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бекина С. И. Музыка и движение / С.И. БекинаМ., 1983. -221 с.

2. Мур Алекс Техника бальных танцев/ Алекс Мур. Лондон, 1999. 298 с.

3. Петрушин В.И. Музыкальная психология/ В.И.Петрушин. М., 1997. 384 с.

4. Стриганова В.М. Современные бальные танцы/ В.М.Стриганова, В.И. Уральская. -М., 1982.-288 с.Танаев В. Психология спортивного танца / В. технологии, перспективы: Тез. докл. Междунар. Танаев // Человек в мире спорта: Новые идеи, Конгр. -М, 1998. -Т.2. -С.383-394.

Размещено на Allbest.ru