Феномен православного храму в соціокультурному просторі

Через выделенные социокультурные уровни храма в зависимости от степени значимости рассматриваются функции храма, которые не ставятся в один ряд ввиду их неоднородности, разноплановости, различной смысловой наполненности.

Доказано, что недостаточно выделить эти функции и перечислить их. Необходима четкая классификация, приведение к единому методу всего многообразия возможных направлений духовной деятельности, реализуемой храмом, построение системы. Иначе функции храма уравниваются, нивелируются, теряется возможность построения полной концепции исследуемого объекта, скоррелированной мировоззренческими позициями людей, на которых воздействует храмовый феномен, так как это воздействие варьируется в зависимости от конфессиональной принадлежности взаимодействующего с храмом индивида, присутствия (отсутствия) и глубины религиозного чувства; уровня подготовленности мышления, опыта общения с храмом, наличия знания по истории культуры и искусства; психологического состояния, душевного комфорта (дискомфорта).

Универсальными, общими для всех уровней являются информационно-коммуникативная, познавательная, катартическая и аксиологическая функции. Особенные функции присущи конкретному социокультурному интервалу. Для сакрально-культового интервала характерны следующие функции: собственно сакрально-культовая, организации сакральных зрелищ, компенсаторная и суггестивная. Через символико-космологический интервал храма реализуются художественно-концептуальная и функция экологии духовности.

Собственно эстетическая и мемориальная функции реализуются через художественно-эстетический интервал феномена. А для политического уровня храма характерна политическая функция, подразделяющаяся на внутри- и внешнеполитическую.

Храм не может быть в стороне от сферы деятельности, связанной с проблемами завоевания, укрепления, совершенствования и использования власти, комментирования или влияния на государство. Он активно участвует в процессе гармонизации общественных отношений, сглаживании противоречий между социальными группами.

Политическая функция проявляется также в обосновываемой мессианской роли народа и его миссии. Определяя осевое направление взаимодействия культурно-исторических типов, их совместной соборной ответственности за мир, храм тем самым принимает участие и в формировании внешнеполитических пристрастий общества и его членов.

В заключение этой классификации уточняются пределы действия выделенных функций, так как у каждой функции они различны в зависимости от веры, инаковерия или атеизма человека. Только в пределах конфессиональных границ воздействуют три функции: сакрально-культовая, компенсаторная, суггестивная. Остальные функции храмового феномена всеобщи, меж- и внеконфессиональны.

Проведенное философское исследование храма как социокультурного феномена позволило не только описать его структуру и составляющие элементы в их взаимодействии, выделить функциональный аспект, показать как традиционные, так и нетрадиционные историко-культурные, религиозно-философские концепции, но и поставить новые задачи перед гуманитарной наукой.

Ключевые слова: культура, духовность, социокультурное пространство, православие, храм.

Protsenko V.V. The phenomenon of orthodoxy temple in sociocultural space. - Manuscript.

Thesis for candidate of science degree of Philosophy by speciality 09.00.04 - philosophical antropology, philosophy of culture.- National Taurida V.Vernadsky University, Simferopol, 2000.

The dissertation is devoted to the analysis of a phenomenon of orthodoxy temple. The specifity of research is that by comparison of sights on a temple of various sciences and world - outlooking schools the phenomenon of orthodoxy temple is considered as whole many-sided sociocultural system. The concept of the orthodoxу temple as multiinterval phenomenon is offered. The hierarchy of significances of a temple and the hypothesis about it cultural categoric status are proposed. The system of the basic intervals and the structure of functions of the orthodoxy temple are investigated. The philosophical research of the temple as a sociocultural phenomenon has allowed not only to describe its structure and making elements in their interaction to allocate functional aspect, to show both traditional and untraditional cultural and philosophical concepts, but also to put new tasks before humanitarian science. The results of research can be used in sphere of philosophy of culture.

Key words: Culture, Spirituality, sociocultural space, Orthodox, Temple.

православний храм культура філософія

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В сучасній культурі відбувається повернення до тих понять і засобів осмислення світу і місця людини в ньому, що містять у собі гуманістичні традиції минулого. Одне з таких понять - духовність. Це широке поняття розкриває людину як істоту, глибоко укорінену в культурі, що має високий ціннісний потенціал.

У сучасній культурно-історичній перспективі філософське осмислення кола питань, пов'язаних із наявністю або відсутністю духовності, - не просто актуальна тема теоретичних вишукувань, але і практична вимога сучасного громадського життя, що характеризується не тільки переплетінням культур, розмиванням традиційних підвалин міжкультурного порозуміння, але і загостренням почуття національного самозбереження і розвитку національних культур.

Духовність - поняття синтетичне, яке орієнтує на розгляд людського життя і процесів, що відбуваються в соціокультурному середовищі, з погляду їхньої цілісності і телеологічної спрямованості. Зміна соціально-політичної ситуації показала, що в процесах відродження духовності заховано опозицію тоталітаризму і політичному прагматизму. Свобода релігійного мислення і поширення релігійних переконань розкрили внутрішню духовну силу християнства, його двохтисячолітній досвід духовного життя.

Філософські концепції значимі й ефективні настільки, наскільки вони спроможні розкрити змістовожиттєві орієнтири в людському існуванні і соціокультурному історичному процесі. А розкриття цих орієнтирів неможливе без звертання до питань духовності. Тому міркування про духовне, його внутрішню самодостатність і самовизначення, про духовність окремої людини або особисті прояви духовності (людська духовність) і долю духу в культурно-історичному процесі (загальнолюдський прояв духовності в культурі, соціумі, історії) є необхідною складовою частиною сучасної філософії культури.

Духовність - характеристика різноякісної свідомості, що відображає пануючий тип цінностей. Практичне відношення до людської духовності і можливості її теоретичної інтерпретації прямо залежать від конкретної культурно-ціннісної орієнтації даної епохи і від топології змістово-символічного простору, засобами якого ця орієнтація здійснюється. Тому будь-які спроби перебудуватися в цьому вже знайденому культурному просторі, повернутися до його духовної цілісності повинні виходити з індивідуально-необхідного зусилля, пошуку і звільнення (у собі й у соціумі) нових значеннєвих орієнтирів, із вирощування нових гуманних форм соціальних зв'язків.

Вищими духовними почуттями людини є естетичні, релігійні і любовні, що зливаються на межі, стають ідентичними. Вихідним, за Платоном, є естетичне почуття, що передається в символах, художніх образах усіх видів мистецтва: живописі, скульптурі, архітектурі, літературі, театрі і т.д. Духовність в архітектурі найчастіше пов'язана з релігійною культурою. Релігійна культура - це сукупність засобів і прийомів здійснення буття людини, що реалізуються в релігійній діяльності і подані в її продуктах, що несуть релігійні значення і змісти. Діяльнісним центром є культ, а найважливішим засобом культу - культовий будинок, тобто храм.

У дисертації розглядається феномен православного храму в соціокультурному просторі. Введення храму в аналітичне поле філософії культури становить труднощі у зв'язку з відсутністю відповідної наукової традиції, лексики, категоріального і понятійного апарату Храм був об'єктом вивчення окремих наук (переважно релігіо- і мистецтвознавства) і звичайно розглядався односторонньо, у якійсь одній іпостасі. Розглядаються його окремі аспекти (мистецтвознавчий, богослужбовий, символічний, рідше - світоглядний), елементи (архітектура, іконопис, фреска, мозаїка), але відсутнє інтегративне узагальнення, комплексний філософський аналіз даного феномена.

Головними для соціума були традиційно культова, обрядова діяльність, естетична досконалість архітектурного образу, мальовничих зображень і музична аура. Радянське релігієзнавство, що мало нещодавно винятково атеїстичну спрямованість, розглядає тільки сакрально-обрядову сторону храму або звужує його смислеобраз до рамок мистецтва. Мистецтвознавство нагромадило великий фактичний матеріал, але відсутність чіткої філософської методології перешкоджає йому узагальнити ці дані. Як правило, матеріал скомпонований за видами: архітектура, іконопис, музика, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра, декоративно-прикладне мистецтво. Головну увагу мистецтвознавці приділяють розгляду стилістичних особливостей, авторської і хронологічної атрибуції, а питання генезису храмології, теорії храмового образу, його місця в духовній культурі, співвідношеня зі світоглядом епохи виносять на другий план. При цьому не прочитується роль храму в організації, структуруванні суспільства, губиться його унікальність у соціокультурному середовищі, знижується роль у процесі відродження духовності.

Сьогодні гостро стоїть питання про необхідність для існування суспільства повноцінного, різноманітного середовища, що є найважливішим чинником духовного становлення й удосконалення особистості, її ідеалів, інтересів, потреб. Православний храм являє собою багатовимірну цілісну систему, що певним чином акумулює загальнолюдські цінності, тому актуальність комплексного філософського аналізу, рефлексії і вивчення філософської храмової концепції очевидна.

Таким чином, актуальність дослідження визначається необхідністю адекватного розуміння й осмислення процесів повернення й актуалізації втрачених, забутих або насильно витиснутих із суспільної свідомості і практики духовних цінностей національної культури, до числа яких входить і храм, а також просвітительськими завданнями сучасної освіти при розробці курсів філософії культури, соціальної філософії, культурології, естетики, етики, релігієзнавства і мистецтвознавства.

Для аналізу феномена храму використані досягнення багатьох галузей гуманітарних знань:

філософсько-релігійні роботи видатних російських мислителів XIX-XX ст. М.О. Бердяєва, С.Н. Булгакова, І.А. Ільїна, В.В. Розанова, Є.Н. Трубецького, М.Ф. Федорова, П.О. Флоренського;

загальнотеоретичні дослідження в сфері філософії культури, естетики й етики С.С. Аверінцева, В.С. Біблера, Ю.Б. Борєва, А.Я. Гуревича, М.С. Кагана, Д.С. Лихачова, О.Ф. Лосєва, Ю.Н. Лотмана;

праці з загальної теорії й історії мистецтва М.І. Брунова, Б.Р. Віппера, А.В. Іконникова, О.І. Комеча, Е.Б. Муріної;

роботи, присвячені проблемам релігійної культури і мистецтва С.С. Аверинцева, О.А. Антонової, В.В. Бичкова, Г.К. Вагнера, І.І. Карпушина, О.В. Меня, Д.М. Угриновича, Є.Г. Яковлева;

дослідження в області психології релігії і мистецтва Л.С. Виготського, Д.Н. Угриновича;

досягнення сучасної теології і близьких до неї праць С.С. Аверинцева, о.Іоанна (І.Н. Економцева), О.В. Меня, О.Г. Мицова.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в контексті концептуальних положень гуманітарної освіти в Україні, а також проводилося в руслі кафедральної теми "Людина в контексті культури (методологічний, епістемологічний і соціальний аспекти)".

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження - визначити храм як багатовимірну соціокультурну цілісну систему й обгрунтувати правомірність і необхідність існування традиційних і нетрадиціних концепцій храму у філософії культури. Для досягнення цієї мети в дисертації розв'язувалися такі завдання:

- виявлення найважливіших методологічних принципів аналізу феномена храму;

- визначення загальних закономірностей зародження і розвитку храму в історії культури;

- аналіз традиційних і нетрадиціних філософських храмових концепцій;

- вивчення структури православного храму;

- виявлення соціально-культурних функцій храму.

Методи дослідження. Дана дисертаційна робота витримана в руслі плюралістичної методології, що обумовлено "суміжністю" теми, необхідністю використання при дослідженні однієї з основних категорій (храму) складної багатокомпонентної системи (культура) матеріалу, а значить методів його наукового аналізу, із різних галузей гуманітарного знання. У процесі дослідження були використані такі методи:

логічний, що дає можливість обгрунтування і побудови концепції;

структурно-семіотичний підхід, за допомогою якого розроблено систему основних аспектів православного храму;

системний підхід, що дозволяє описати таку складну систему, як православний храм, у її цілісності;

інтервальний підхід, що дозволяє охарактеризувати православний храм у рамках конкретного інтервалу як актуалізоване ціле, стосовно якого всі його інші можливі аспекти існують потенційно.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у своєрідності самого підходу, коли духовні явища постають як самостійні процеси і феномени. Проведене дослідження дало можливість обгрунтувати низку положень, що відрізняються науковою новизною:

- запропоновано концепцію православного храму як багатозмістового і багатоінтервального явища: повноцінне, різноманітне середовище є найважливішим чинником духовного становлення й удосконалювання особистості, її ідеалів, інтересів, потреб. У цьому відношенні православний храм являє собою багатовимірну цілісну соціокультурну систему, що акумулює загальнолюдські цінності;

- типологізовано ієрархію значень православного храму і висунуто гіпотезу про його загальнокультурний категоріальний статус: православний храм розглядається як своєрідний текст культури. Аналіз подібних текстів із боку внутрішньої будівлі у відношенні до зовнішньої, позатекстової реальності із погляду прочитання деяких значень і наступного розшифрування може стати одним із шляхів вивчення вітчизняної філософської парадигми в цілому і національній ментальності зокрема;

- доведено, що православний храм є цілісною моделлю життя: православний собор є символом всесвіту, структура якого мислиться в усім подібній космічному порядку;

- у ході дослідження виявлено, що релігійно-філософський ренесанс кінця XIX - XX сторіч поклав у скарбничку культури величезне багатство оригінальних концепцій. Чимале місце в цій спадщині займають питання нетрадиційної філософської храмової концепції, розроблені Є.Н. Трубецьким, М.Ф. Федоровим, П.О. Флоренським. Відзначено, що для М.Ф. Федорова храм - форма, що дає початок патрофікації та форма, у якій людство приймає вид братерства. Храм є основою всіх літургій, тобто містить усі передумови для реалізації "Спільної справи". М.Ф. Федоров вважає, що доти, поки проблема патрофікації не буде вирішена, храм буде осередком людського життя, центром духовного і тілесного тяжіння протягом усього життєвого циклу кожної людини;

- розроблено систему основних інтервалів (аспектів) православного храму, до якої входять культово-сакральний інтервал, символіко-космологічний, у якому моделюється коло універсального, локального й унікального життя; художньо-естетичний, зміст якого складається з досягнень єднань науки, мистецтва, релігії, почуття, думки; політичний;

- запропоновано структуру функцій православного храму, що не ставляться в один ряд через неоднорідність, різноплановість, різноманітну значеннєву наповненість, а розглядаються через призму виділених раніше соціокультурних інтервалів храму.

Практичне значення одержаних результатів.

Особистий внесок здобувача. Всі статті написані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були апробовані на міжнародних конференціях ''Проблеми матеріальної і духовної культури народів Причорномор'я'' 14-15 травня 1997 року, 12-13 листопада 1997 року, 22-23 квітня 1998 року, 21-22 квітня 1999 року, 24-25 листопада 1999 року.

Публікації. Результати дисертації опубліковані в наукових журналах і подані сьома статтями.

Структура дисертації. Мета і завдання дослідження обумовили відповідну структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Дисертаційне дослідження подане на 165 сторінках, список використаної літератури включає 193 найменування.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, поданий аналіз ступеня вивченості теми, обгрунтовані мета і завдання роботи, виділена головна проблема, визначені теоретико-методологічні основи дослідження, сформульовані основні положення, що відбивають наукову новизну роботи, розкрито структуру та практичне значення дисертаційного дослідження, апробація результатів.

У першому розділі "Філософська концепція храму: основні джерела і напрямки" з урахуванням можливості багатозначного тлумачення терміна "храм" розглянуті всі закладені в ньому змісти, простежений генезис храмового феномена в історії культури виходячи із сформованого в сучасній науці історико-культурного ланцюжка ''Давній Схід - Античність - Середньовічний Захід і Візантія - Русь'', а також визначені розходження храмів і храмових концепцій усередині християнської традиції.

Показано, що хрестовокупольна система стала оптимальним вираженням середньовічної свідомості тому, що вона ідеально виражала просторове й об'ємно складну структуру земної і небесної ієрархії. Ритм хрестовокупольного храму створював прямування вгору до купола й одночасно від купола вниз. Це символізувало ідею біблійних сходів, що з'єднують землю і небо. Саме сходи є символічним принципом властивих християнству символічних форм, саме в них виражена з найбільшою повнотою основна ідея ієрархії, що структурує християнську уяву світу.

Проаналізовано трансформацію Храму - Космосу в Храм - ''земне небо'', яка виникла при неухильному проходженні прямокутному плану. Архітектурний тип хрестовокупольного храму, що панував у всій східній християнській церкві до моменту введення християнства на Русі, став результатом розвитку конструктивної основи просторових принципів візантійської центральнокупольної системи на основі вітчизняних художніх традицій. У процесі формування православної культової архітектури відзначено декілька загальних закономірностей.

Зроблено висновок про те, що між національними, конструктивними аспектами в сакральному зодчестві і способом життя людей, їхніми світоглядними установками та ідеологією існує найтісніший зв'язок. Храм - це вираження особливого типу духовності, властивого православній людині. У структурі творення загальнолюдських моделей світобудови храм і його іпостаси є універсальними каналами, через які і за допомогою яких формувалося соціокультурне середовище.

Найважливішою особливістю православного храму є те, що він ніколи не створювався за зовнішніми, єстетичними причинами. Важливе призначення храму, його духовність, виражені в богослужінні, таїнствах, обрядах, у священних предметах, завжди визначало його зовнішній вигляд і зміст. Православний храм, будучи місцем колективного богослужіння і спілкування з Богом, являє собою культурний архетип месіанської людини.

Аналіз традиційної філософської концепції храмового феномена заснований на класифікації релігійної думки, запропонованої М.О. Бердяєвим у роботі "Російська ідея". Дана класифікація виходить за межі локальної сакральної думки, містить у собі основне значення для розуміння культури в цілому. Класифікація взята як вихідна при роботі над храмовими концепціями, що існували в історії філософської думки.

Головним критерієм догматичної традиції є тексти Священого писання, вихід за межі яких практично не допускається. Найкраще принципи традиційної храмової концепції відбив у своїх працях російський релігійний філософ І.А. Ільїн, у центрі концепції якого знаходиться поняття ''релігійна дія''.

Основне положення традиційного, богословського розуміння храмового феномена говорить, що для християнина це місце спілкування з Богом через молитву, місце єднання з Богом через таїнство. І храм, і ікона - це образ божества, небесного світу, ''небо на землі''. Найбільш сформованими з числа нетрадиціних є теорії космологічного характеру, особливо яскраво виражені в роботах російських філософів Є.Н. Трубецького, М.Ф. Федорова, П.О. Флоренського. При всьому багатстві і розмаїтості тем їх досліджень, глибині наукового аналізу в творчості цих мислителів є багато загальних моментів, що дозволяють об'єднати їх в одному напрямку в межах теми дисертаційного дослідження.

Є.Н. Трубецькой розуміє храм як той початок, що повинен панувати у світі, а всесвіт повинен стати храмом. Саме з ідеєю храму, що обіймає весь світ, пов'язані надії на ідеальну перебудову.

П.О. Флоренському належить основна ідея про те, що храм - це синтез мистецтв. Він намагався створити таку філософію культу, щоб вела в остаточному підсумку до обожнювання духовної культури. Флоренському вдалося дати цілісний теоретичний доказ всіх виразних засобів староруського іконописання - перспективних побудов, композиції, символіки світла і кольору як єдиного можливого втілення православної духовності в протиставленні естетичним цінностям епохи Відродження.

Найбільшою оригінальністю, відходом від традиційної, православно-богословської філософії храму відрізняється вчення Миколи Федоровича Федорова, що ввійшло в історію філософської думки завдяки своїй унікальній концепції ''Спільної справи'', побудованої на двох основних ідеях: 1. вимога патрофікації (відродження мертвих предків); 2. вперше в історії християнства Федоровим була висловлена думка про прогностично-попереджальний характер Апокаліпсису.

М.Ф. Федоров пропонує об'єднати в храмі меморіальний (храм-музей), педагогічний (храм-школа) і комунікаційний (храм як собор) аспекти у своїй ''спільній справі'', спрямованій на відродження всіх попередніх поколінь людей, що жили коли-небудь, на Землі, - це і є його оригінальне розв'язання проблеми ''соборністі''. Храм дійсного і храм майбутнього стане ідейним, духовним, культурним, релігійним, трудовим центром нового ладу (''психократії'') і для віруючих, і для невіруючих. Цей аспект його філософії особливо актуальний у сучасну епоху, коли багато традицій зруйновані за роки тоталітарного ладу, а їхнє поновлення носить переважно зовнішній, формальний характер.

В другому розділі "Символіка православної храмової архітектури" дається аналіз різноманітним взаємовідносинам релігії й архітектури, суть яких полягає в тому, що архітектура необхідна релігії насамперед для організації спеціальних просторів, у яких і навколо яких можна було б здійснити церковну обрядність. Культова архітектура в своїх образах повною мірою об'єднує не тільки релігійний і художній, але і загальнолюдський зміст. Саме в композиції і будівлі традиційних православних храмів виражаються загальні риси староруської культури, що відбиті в прагненні до монументальності, до чіткості архітектурних членувань і ясності співвідношення головних частин при одночасній ''неточності'' і розмаїтості деталей, у спробах охопити якнайширше світобудову в цілому, бачити в кожній деталі весь всесвіт (своєрідний універсалізм бачення), у тенденції підпорядкувати цьому єдиному поясненню всі явища, створювати внутрішні символічні зв'язки між усіма формами існування.

Православний храм становить складний, невичерпний символ. Розташування храму, його архітектура, оздоблення, система розпису символічно виражають те, що безпосередньо зобразити неможливо. Храм як цілісний символ - це й уява Всесвіту, й існуючої в його межах церкви.

З погляду церкви, зручність храму припускає насамперед найбільше раціональне планування його внутрішнього простору, необхідного для здійснення священнослужителями релігійно-культових обрядів, а також для розміщення в ньому віруючих. Проте релігійна користь храмової архітектури - явище більш широке і найтісніше пов'язане з релігійними вимогами будівельного канону і церковної символіки.

Логіка храму випливає з внутрішньої логіки віровчення, що символізується ним, в основі якої лежить тринитарний принцип, трьохчастковий розподіл буття. Відповідно до цього віровчення трьохчастковий розподіл пронизує всі структури храму: по вертикалі - це підстава, тіло (корпус) храму і його завершення, а по горизонталі - притвор, середня частина (власне храм) і вівтар (символ області Бога, де можуть знаходитися тільки священнослужителі).

Храм у сприйнятті віруючого неподільний, але з метою вивчення різноманіття храмів допущено такий поділ, і для розуміння будови розглянуті його можливі плани. Храм - це символ і спорудження, тільки сприйняття їх у єдності може прояснити цей феномен. Проаналізовано символіку всіх основних складових православного храму.

Форма плану храму має символічне значення: прямокутний у плані храм символізує корабель порятунку (або хрест, що лежить у його основі); круглий - символ всесвітнього загального і вічного значення православ'я (коло - символ вічності); восьмикутник нагадує сяйво Віфлеємської зірки, яка привела волхвів до яслей немовляти Ісуса. Іноді в плані храму можна побачити хрестоподібну структуру, що лише ''затемнена'' додатковими боковими вівтарями і прибудовами, часто допоміжного значення.

Завершення в типовому храмі - це стріха (дах), барабани, куполи, що символізують вітрила, наповнені вітром.

Барабани і куполи - символ свічок, що полум'яніють любов'ю до бога. Їхня кількість може бути найрізноманітніша, і вона завжди символічна: один купол знаменує Єдиного Бога; два куполи - знак двоїстої божественної і людської природи Ісуса Христа; три куполи - символ Пресвятої Трійці; чотири куполи означають чотирьох Євангелістів.

Куполи храмів обов'язково вінчаються зображенням хреста. Особливу увагу приділено символіці хреста - одного з найбільш стародавніх символів міфологічної уяви світу на стадії його антропоморфізації. Хрест у своїй суті не що інше, як графічний варіант світового дерева. Ідейна насиченість хреста невичерпна й амбівалентна. Хрест - це наочне втілення ідеї центру, універсальний символ єдності життя і смерті, духу і матерії в їхньому взаємозв'язку. Він виражає єдність основних полярних початків існування чоловічого і жіночого, а також ідею родючості, процвітання й удачі.

Виступаючи в якості символу життя, хрест розглядається як універсальний символ безсмертя, як символ животворящого непогасного джерела життя - сонця, як уява божественного вогню. Водночас, у якості символу центру - нерозривної єдності всіх опозицій буття, хрест використовувався і як символ смерті. Основну християнську міфологему, пов'язану з хрестом, у результаті можна висловити так: людина (або бог), що висить на хресті і розкинув руки по сторонам, приймає страждання і вмирає, щоб через муки і смерть возродитися до вічного життя, тобто хрест став символом порятунку через муки і страждання.

Велике значення хреста як символу перехрестя. Хрест як принцип єднання чотирьох протилежних один одному точок має особливий сакральний зміст - втілення ідеї необмежених можливостей. Проте ця ідея носить амбівалентний характер: вони можуть означати прояв як позитивного, так і негативного заряду.

Внутрішній простір храмів не менш різноманітний, ніж їх зовнішній вигляд. Більше того, через різноманіття склепінь, внутрішніх перегородок і прорізів у них одноманітні храми можуть здаватися влаштованими по-різному.

Християнська храмова архітектура у своєму розвитку прийшла до тричастинного планування храму: вівтар, власне храм і притвор. Найбільш важливою частиною храму є вівтар. Вівтарна символіка бере початок з глибокої старожитності. Іконостас знаходиться на східному боці. Відзначено, що сама форма іконостаса, також як і достаток світла, є характерними рисами тільки православного храму.

Якщо східна стіна храму разом із вівтарем є втілення сторони світу, країни живих, місця райського блаженства, то західна сторона, де знаходиться притвор, - це область темряви, область сумного, де заходить сонце. Християнська церква сприйняла і збагатила цю символіку. Притвор - ''церковні сіні'', над якими, як над своїм нижнім ярусом, часто піднімалася дзвіниця. Притвор відповідає подвір'ю скиній. У притворі стояли оголошені і розкаювані, ті, хто готується ввійти в церкву, і ті, кого церква не допускає до причащання Святих Таємниць. Притвор символізує світ неоновлений, що ще лежить у гріху, навіть саме пекло. Тому притвор знаходиться в західній частині храму, протилежній вівтарю - символу раю.

Середня частина храму, ''корабель'', відповідає ''Святилищу'' старозавітної скинії, що було відділено від подвір'я завісою. Ця частина храму вміщає в себе людей, що готуються до сприйняття благодаті, одержуваної в таїнстві Евхаристії. Середня частина храму являє собою весь земний простір, де знаходиться всесвітня Христова Церква, і символізує світ тваринний, але вже обожений, освячений, виправданий. Це і є ''нове небо'' і ''нова земля''.

Доводиться, що, незважаючи на складну структуру, храм є цілком закінченим, урочистим і самодостатнім організмом. Для візантійсько-російської православної храмової традиції був важливий принцип духовності в образному відтворенні божественного. Цьому усередині храму були присвячені і площинна побудова іконописного образу, і мальовнича побудова мозаїки, у якій блиск смальти повинен був символізувати блиск божественної краси і церковне піснеспівання. Православний собор - це символ всесвіту, структура якого в усьому подібна космічному порядку: огляд його внутрішнього плану дає повне уявлення про побудову світу.

У третьому розділі "Православний храм як соціокультурний феномен" доводиться, що філософське осмислення храму, комплексний науковий аналіз неможливі без з'ясування його діяльнісної структури, без рефлексії і дефініціювання реалізованих ним функцій. Запропонована схема аналізу структури храму дозволила виявити такі філософські інтервали храму, як культово-сакральний, символіко-космологічний, художньо-естетичний і політичний.

Перший інтервал визначено як культово-сакральний. Як ''церква земна'' храм уявляється у просторово-архітектурному обсязі, одухотвореному словом звучним, писаним і зображеним у фресці, мозаїці та іконі, в музиці, у віршованій молитві, у драматургії богослужбової дії. Саме цей аспект стає головним об'єктом інтересу для богословської традиції, в якій, насамперед, важливі заповідана Священним писанням символіка, зміст канону і теорія образу, відображені в архітектурі й інтер'єрі церковного будинку.

Другий інтервал - символіко-космологічний. Храм виступає як ''неподібна подібність'' світобудови. У символіці хрестовокупольного храму втілене прагнення вмістити якомога більшу кількість знаків, що мають часом до- і позахристиянський зміст. В результаті традиційний православний храм вмістив у собі множину найдавніших архетипів.

Третій інтервал - художньо-естетичний. Сприйняття естетичної інформації, закладеної в храмі, може відбуватися у двох рівнях: локальному і глобальному. Локальний рівень - уділ спеціаліста (архітектора, мистецтвознавця, богослова). Він має місце в умовах навмисного сприйняття архітектурно-просторового спорудження. На даному рівні сприйняття, поряд із загальною естетичною і сакральною оцінкою, відбувається свого роду уявний аналіз даного культурного організму, наприклад із метою виявлення конструктивної логіки, схованої від непрофесійного погляду. Найчастіше загальний (глобальний) рівень сприйняття храмової семантики має місце в процесі ненавмисного сприйняття храмового простору, з яким людина часто зштовхується в повсякденному житті. Даний рівень припускає загальну семантичну оцінку конкретного просторового середовища у всій складності її впливу на сенсорну систему професійно непідготовленої людини.

Четвертий інтервал - політичний. Храми часто будувалися (або перебудовувалися) відповідно до ідеологічної лінії влади на конкретний момент, при цьому обов'язково відповідаючи потребам держави. У його функції входили і такі завдання, як утвердження нової влади, нового правителя у внутрішньополітичному і міжнародному аспектах.

Через виділені соціокультурні інтервали храму в залежності від ступеня значимості розглядаються функції храму, що не ставляться в один ряд через їхню неоднорідність, різноплановість, різноманітну значеннєву наповненість.

Доведено, що недостатньо виділити ці функції і перерахувати їх. Необхідна чітка класифікація, приведення до єдиного методу всього різноманіття можливих напрямків духовної діяльності, реалізованої храмом, побудова системи. Інакше функції храму вирівнюються, нівелюються, губиться можливість побудови повної концепції досліджуваного об'єкта, скорельованої світоглядними позиціями людей, на яких впливає храмовий феномен, тому що цей вплив варіюється в залежності від таких причин: конфесіональної приналежності взаємодіючого з храмом індивіда, присутності (відсутності) і глибини релігійного почуття; рівня підготовленості мислення, досвіду спілкування з храмом, наявності знань з історії культури і мистецтва; психологічного стану, щиросердечного комфорту (дискомфорту).

Універсальними, загальними для всіх рівнів є інформаційно-комунікативна, пізнавальна, катартична й аксиологічна функції, що розглядаються у всіх аспектах.

Храм - засіб не тільки релігійної освіти, в ньому прилучаються до вічних загальнолюдських цінностей. Він може виступати як специфічний життєвий підручник.

В сприйнятті храму пізнавальна функція має декілька особливістей:

цінносне орієнтоване розуміння навколишньої дійсності, можливість іншого, не повсякденного погляду на світ;

храм соціально орієнтує людину на взаємодію і взаємодопомогу;

храм допомагає людині в самовизначенні, самопізнанні і самооцінці тим, що дає йому еталони особистого і громадського життя;

в комплексі з досягненнями філософії, естетики, мистецтвознавства храм своєю композицією, структурою й оформленням сприяє тому, що індивід входить до процесу художнього пізнання.

Третя універсальна функція - катартична. Храм - місце, де естетичні переживання актуалізуються, де формується атмосфера асоціативно-образного мислення, духовної співтворчості і співчуття. Людина, яка потрапила всередину храму, поза залежністю від своєї релігійності переживає складні суспільні процеси і власні проблеми. Настроювання на цей ''філософський'' лад відбуваються за допомогою можливості людини органічно поєднувати образи, засвоювані різними органами почуттів.

Остання універсальна функція - аксиологічна - містить у собі такі аспекти:

1) естетична оцінка, яка може викликати почуття здивування, радості (або ненависті);

2) оцінка соціальної значимості храму взагалі і конкретного храму для даного індивіда. Ця оцінка включає і значимість історичного минулого цього будинку, духовну роль у сучасному житті суспільства, пам'ять про історичні події і людей, причетних до цієї споруди, власне відношення людини до релігії. Ця оцінка активно бере участь у формуванні загального храмового образу, збагачує його як завдяки активізації процесу етичного і естетичного сприйняття, так і в силу підвищення значимості того, що споглядається. Оцінка соціальної значимості конкретного храму коректує рівень почуттів поваги, самоповаги, безпосередньої причетності до історії, культурі, релігії, які він викликає;

3) усвідомлення свого місця, свого відношення до храму взагалі і до конкретного об'єкта, що складаються зі знання релігійних обрядів, історії храмового мистецтва, спроможності орієнтуватися в храмовому просторі. Це свого роду самооцінка, що може виражатися у відчуттях надійності, спокою, звички, впевненості, стабільності або ж цих почуттів тільки з негативним знаком.

Результатом таких видів оцінки може бути усвідомлення свого перебування в бутті, відношення до храму, ідентифікація своїх почуттів до цього складного соціокультурного феномена.

Особливі функції властиві конкретному соціокультурному інтервалу. Для сакрально-культового інтервалу характерні такі функції: власне сакрально-культова, організації сакральних видовищ, компенсаторна і сугестивна. Через символіко-космологічний інтервал храму реалізуються художньо-концептуальна і екологічно-духовна функція. Через художньо-естетичний інтервал феномена реалізується власне естетична і меморіальна функції.

Для політичного рівня храму характерна власне політична функція, що поділяється на внутрішньо- і зовнішньополітичну. Храм не може бути осторонь від сфери діяльності, пов'язаної з проблемами завоювання, зміцнення, удосконалення і використання влади, коментування або впливу на державу. Він активно бере участь у процесі гармонізації суспільних відносин, згладжуванні протиріч між соціальними групами. Релігійні форми, які моделюються в храмі, співвідношення істини і неправди, цілей і засобів, свободи і необхідності так чи інакше співвідносяться індивідами з соціальними формами. Організуючи місцеве духовне життя, храм бере активну участь у розробці світоглядних, у тому числі і політичних орієнтаціях, потреб, соціальних інтенцій.

Політична функція виявляється також у обгрунтуванні месіанської ролі народу і його місії. Визначаючи осьовий напрямок взаємодії культурно-історичних типів, їх спільної соборної відповідальності за світ, храм тим самим бере участь і у формуванні зовнішньополітичних пристрастей суспільства і його членів.

Закінчується класифікація уточненням межі дії виділених функцій, тому що в кожній функції вони розрізняються в залежності від віри або атеїзму людини. Тільки в конфесіональних межах діють три функції: сакрально-культова, компенсаторна, сугестивна. Інші функції храмового феномена загальні, між- і позаконфесіональні.

У висновку підведені результати роботи. Організоване на сторінках даної дисертації дослідження дозволило по-новому оцінити місце та роль храмового феномена в соціокультурному просторі: православний храм становить багатовимірну цілісну систему, що певним чином акумулює загальнолюдські цінності. Проаналізувавши структуру феномена храму, з'ясувавши, що дане поняття не може мати однозначного тлумачення при вмиканні даного тексту в соціокультурне поле, ми прийшли до таких висновків:

храм - основний архетип православного типу духовності;

храмовий феномен є одним із фундаментальних понять православного гуманізму;

подана класифікація функцій не затушовує пріоритет сакрального призначення храму, а підкреслює його численні зв'язки з соціумом, культурним середовищем, його роль у культуроутворюванні, значимість в онтологічному, гносеологічному та аксиологічному планах для всього людства й окремих індивідів;

проведене філософське дослідження храму як соціокультурного феномена дозволило не тільки описати його структуру і складові елементи в їхній взаємодії, виділити функціональний аспект, показати як традиційні, так і нетрадиційні історико-культурні, релігійно-філософські концепції, але і поставити нові завдання перед гуманітарною наукою.

Дослідження храмових концепцій інших світових і національних релігій.

Продовження вивчення храмових аспектів філософії релігійного ренесансу XIX - XX століть і його духовних спадкоємців.

Розгляд сучасних (модерністських і післямодерністських) новацій.

Пошук нових змістів у храмовому феномені.

Вивчення можливостей використання феномена храму в процесі відродження духовної культури суспільства.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

Проценко В.В. Из истории христианства в Крыму (Балаклавский Георгиевский монастырь)// Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1997. - №1. - С. 129-131.

Проценко В.В. Христианские памятники Крыма (церковь Воскресения в Форосе)// Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1997. - №2. - С. 305-306.

Проценко В.В. Церковь Федора Стратилата в г.Ялта - памятник архитектуры неовизантийского стиля// Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1998. - №3. - С. 380-382.

Проценко В.В. Храм в культурно-историческом учении Н.Ф. Федорова// Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1999. - №6. - С. 199-202.

Проценко В.В. Храм как социокультурный феномен// Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1999. - №6. - С. 423-427.

Проценко В.В. Культурный архетип и православие// Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1999. - №7. - С. 51-53.

Проценко В.В. Храмовая концепция Д.Л. Андреева// Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1999. - №8. - С.33 -35.

Размещено на Allbest.ru