Інонаціональне оточення та свобода реалізації національного призначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інонаціональне оточення та свобода реалізації національного призначення

ШведЗ.В

національний культура вплив оточення

Видається беззаперечним той факт, що у вільних та демократичних суспільствах громадяни користуються максимально широкими можливостями реалізації власних прагнень та устремлінь, які пов'язуються з національним самоусвідомленням. Одним з яскравих прикладів є країни західного світу, в яких національним громадам надається беззастережне право зберігати свою ідентичність та збагачувати національну культуру власної батьківщини. Ці національні громади мають можливість не тільки плекати відчуття власної національної приналежності через культурні заходи, навчальні структури, національні засоби масової інформації, але вони навіть мають можливість впливати на політику своїх держав (других батьківщин). Достатньо згадати впливовість української громади в Канаді, що засвідчується чисельними фактами, як в історичний перспективі так і в сучасності. Дана тема була Грунтовно досліджена в роботі Кривди Н.Ю. «Українська діаспора: досвід культуротворення». У зазначеній роботі цінним, вважаємо, є аналіз, проведений у зв'язку з розглядом проблеми «іншого» в різних аспектах протиставлення «свого» та «чужого», у творчій, історико-культурній, релігійній площинах [3]. На нашу думку, вивчення питання про співвідношення ідеї національного призначення з факторами впливу інонаціонального та інокультурного оточення на формування основних націоконсулідуючих ідеалів в релігієзнавчому аспекті є вкрай актуальним.

Новизна дослідження полягає у тому, що вивчення проблеми становлення ідеалів свободи, як цінності для національної спільноти, в плані її формулювання та випрацювання стратегій реалізації, здійснюється з врахуванням впливів інонаціонального оточення, роль якого визначається і завдяки релігійній складовій, якою, власне, й означується ця інокультурність.

Аналіз останніх досліджень дозволяє стверджувати, що обрана тема, в різних аспектах, розглядалася науковцями в культурологічній, політологічній релігієзнавчій площинах. Основні результати досліджень, викладені у працях відомих українських вчених, зокрема, Л.Губерського, В.Єленського, В. Лубського, М.Поповича, Т.Горбаченко, Л.Конотоп, О.Сагана, JL Филипович, П. Яроцького, засвідчують сталу увагу до означеної проблеми, та той факт, що висновки, зроблені в останні десятиліття відкривають нові горизонти для продовження роботи в цьому напрямку [2]. У цих працях, авторами обгрунтовується кілька висновків, які мають методологічне значення для розробки нашої теми. Це, по-перше, твердження, що процес етнорелігієгенезу має системний характер і є суспільним явищем; по-друге, процес аналізу становлення національної культури має включати більш широкий історичний контекст, в якому враховуватимуться впливи інонаціонального оточення на формування основних ідей, які є фактором консолідації конкретної спільноти; по-третє, впливи «інокультур» на формування певної національної духовності, вирізняє останню як цілісну систему з власного ієрархізованою структурою відповідних цінностей.

Об'єктом дослідження виступає свобода як цінність, в осмисленні національної ідентичності, а предметом особливості інтерпретації ідеї свободи в структурі національних цінностей спільноти.

Мета дослідження полягає у виокремленні основних чинників, які впливають на формування ідеї свободи, а завданням є визначення ролі інонаціонального оточення у процесі осмислення національного призначення та реалізації ідеалу свободи.

Теоретичною основою дослідження є методологічні напрацювання вітчизняної школи релігієзнавства, яка представлена працями згаданих авторів, а їх зміст має сприяти систематизації отриманих результатів, в аспекті визначення основних чинників впливу на перебіг націогенези.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її висновки можуть збагатити зміст етнорелігієзнавчих досліджень, в плані уточнення ролі міжкультурної взаємодії у процесі етнорелігієгенези.

Однією з визначальних обставин існування національної спільноти, яка визначає специфічну форму її буття, є факт наявності множинності культур, в межах яких здійснюється етнорелігієгенез, та завдяки чому формується унікальна, значима система конкретно національних цінностей притаманних тій чи іншій спільноті. Іншими словами, інонаціональне оточення, яке завжди є осередком існування конкретної етнонаціональної спільноти, надає останній можливість визначитися у власному ставленні до національної культури. Як зазначає В. Школьняк [7], осмислення природи цього явища має спиратися на ті висхідні положення конкретної науки в межах якої ведуться дослідження, чи то етнологічні, чи політологічні, чи релігієзнавчі. Зазначимо, що найчастіше, мова йде про такі частини національних спільнот, які через історичні обставини опинилися за межами власних батьківщин, зв'язок з якими підтримується завдяки відтворенню «культурних смислів», притаманних даній спільноті. Винятком з цього правила може вважатися єврейська національна спільнота, для якої поняття батьківщини досить тривалий час було духовною сутністю, й повернення до якої повставало щоденним духовним завданням для кожного члена спільноти, що передбачало, у тому числі, осмислення суті державотворчих ідеалів. Дана теза часто викликає здивування, адже її сприйняття передбачає усвідомлення того факту, що зазначена етнонаціональна спільнота, протягом тисячоліть була позбавлена тих націокосолідуючих чинників, які, зазвичай, вважаються визначальними для процесу ентнорелігієгенезу. Водночас, вже перші дослідження етнонаціональної та етнорелігійної проблематики довели, що абсолютизація будь-якого фактору в якості визначального для розвитку спільнот, призводить до хибних висновків (Г.Морган, Л.Ребет, Е.Сміт).

На нашу думку, одне з провідних місць в осмисленні проблеми впливу оточення на формування культурно своєрідних форм відтворення національних особливостей спільнот має враховувати й індивідуальний чинник, адже особистість, в цьому плані, виступає тим осередком, в якому перетини векторів «свого-чужого» виявляють екзистенційну напругу духовного самота націотворення. «Взаємодія особистості з поліетнічним середовищем, насамперед «чужим», пише В .Школьняк, наштовхується на сукупність взаємопов'язаних різноманітних факторів, серед яких визначальними стають асиміляційно-конвенціональні. І дійсно, конфлікт між етнокультурною асиміляцією (проблема злиття з іншими народами) і транскордонною конвенцією, що забезпечує перенесення в еміграційне поле компонентів національної культури, породжує відчуття роздвоєності, вимушеного або добровільного балансування між «своїм» і «чужим». Причому не лише у світоглядному аспекті, індивідуальному світосприйнятті [...], а майже на всьому культурному просторі діаспори, де кожна (національна. З.Ш.) сутність [...] вступає в контакт з інонародним буттям» [7,с.211].

Твердження, що «належність до нації є символічною», має сенс у тому значенні, тцо національно окреслена ідентичність містить у собі систему визначених символів-ідеалів, дотичність до яких або відкидання яких, і становить сферу, через яку здійснюється національна ідентифікація як інонаціональним оточенням, так і самоідентифікація носіїв конкретної національної ідентичності. Якщо говорити про українську ідентичність, яка виявляє себе у символічних формах належності до культури в інонаціональному оточенні, то найбільш виразно вона виявляє себе в « діаспорних» формах, коли зовнішні та внутрішні (об'єктивні та суб'єктивні) фактори зумовлюють специфіку кожної конкретної громади відмінної від свого «джерела» материнської культури, яка розвивається, перебуваючи на батьківщині [3]. У цьому зв'язку, лишень побіжно, хотілося би зазначити, що вплив інонаціонального оточення, в якому зберігаються особливості національної культури українців в діаспорі, так само можна побачити і в самій Україні, коли потреба збереження власної унікальності постає як актуальне завдання національного буття у своєму національному домі, причиною чого, вочевидь, є історико-культурні обставини [4,с.358].

ГЦе один приклад: ідентичність єврейської спільноти, виявляє свою унікальність як завдяки означеним факторам впливу (тривале перебування більшості громади за межами «національного дому»), так і через зв'язок з релігійним джерелом єдності національно-культурної тотожності, що віднаходить свій вираз у духовній сфері, суттєвим чином зумовленої власне релігійно-національної самоідентифікації, яка розвивалася, наповнювалася смислами не через поняття-концепт « діаспори»«, а через поняття-концепт «розсіяння» (галут). А це означає, що розуміння «національного призначення» трансформувалося з пріоритету збереження національної ідентичності, до пріоритету пристосування та розвитку способів інтерпретації національної ідентичності через трансформації, у тому числі і в релігійній сфері, які були покликані створювати оновлені форми самоідентифікації, відкритої для тих, хто сприймає цінності іудаїзму. І тут особливої ваги набуває ідея усвідомлення національного призначення. Вона не конкретизується виключно в ідеалах державотворення, чи збереження ідентичності в діаспорі. Вона виявляє себе у переосмисленні ідеї «галут-геула», як здійснення національного призначення від «розсіяння до повернення», які осмислюються в «космічних масштабах», стати «світочем для всіх народів» (Вих. 19:5-6). Наголосимо, що релігієзнавчий аналіз, при осмисленні феноменів національного та суспільного характерів, передбачає акцентування уваги саме на релігійних аспектах та факторах, які притаманні процесу етнорелігієзенези й повстанню суспільних інститутів. Таким чином, одним зі завдань релігієзнавства як науки, є необхідність виявити та проаналізувати ті особливості впливу релігійних факторів на процес виокремлення пріоритетних культурно-ціннісних ідеалів, які становлять суть своєрідності конкретних національних спільнот. До таких ідеалів відноситься й ідеал свободи, який в кожний конкретно-історичній період існування спільноти набуває тих характерних прикметностей, які задовольняють духовні потреби спільноти і водночас він є «позачасовим» ідеалом, адже саме завдяки йому ми й можемо говорити про унікальність певних спільнот, які зберігають свою виняткову ідентичність відмінну від інших.

В структурі ціннісних орієнтирів духовності ідея свободи, на наш погляд, посідає одне з провідних місць. Свобода може виступати як умовою реалізації національно визначених ідеалів, які притаманні духовним «намірам» спільнот, але також, вона, тобто свобода, може бути й метою заради якої етнонаціональна одиниця консолідується (згуртовується). Історично значущі приклади такого розуміння свободи у спільнотах доводять, що її динамічний характер у єдності «умова-засіб-мета», викриває такий характер даної цінності, який виявляє себе на індивідуальному та громадському рівнях. Це можна побачити в ранній історії СІЛА, історії України, новітній історії країн пострадянського простору. З іншого боку, ми можемо спостерігати відсутність одноманітності у поглядах на пріоритет цінності свободи для конкретно-історичних релігійних традицій. У процесі осмислення проблем конфесійної філософії найчастіше зустрічаємо запити та роздуми мислителів над проблемою природи людських схильностей, призначення індивідуального існування, тощо. Натомість, питання національного призначення, в аспекті його реалізації в історичному часі, суті свободи, як духовної цінності для цілої спільноти не завжди виступає у ролі пріоритетного. Вважаємо за своєчасне також наголосити, що в системі філософсько-релігієзнавчого аналізу, все ж можна говорити про дану проблему не тільки в онтологічному, але й антропологічному, соціальному аспектах, які знаходять свій вираз в релігійних традиціях.

Більшість відомих проблем конфесійного релігієзнавства, які зосереджують свою увагу на питанні особливостей інтерпретацій проблеми свободи в різноманітних духовних традиціях світу, пов'язані з виокремленням тих загальних закономірностей формулювання положень релігійної філософії, які зумовлені специфікою вчень про людину як таку. Так, наприклад, буддизм лишає поза увагою даний аспект антропологічних уявлень (про свободу людини), адже для цієї світової релігії метою безпосереднього фізичного існування є не реалізація свободи людини та спільноти, в плані задоволення пристрастей або досягнення раціонально сформульованих цілей, а навпаки, метою є відсторонення від світу бажань, що дозволяє повністю подолати детермінованість світу як такого. Таким чином, суть свободи є не утвердження її у світі плинних речей, а звільнення (освобождение рос.) від цієї плинності. Уявлення про природну нерівність у соціальній сфері також призводила до формування уявлень про світ, як сферу природженого страждання, подолати яке неможливо навіть після смерті. Це спонукало буддийских мислителів розвинути думку Гаутами про необхідність здолання прив'язаностей до світу речей, яке можливе завдяки «згасанню» всіх почуттів, які єднають людину зі світом. Тобто, звільнюючись від тенет нав'язливого світу, людина, просвітлюючись, позбувається зв'язків з необхідністю, тобто стає вільною у негативному смислі, адже позитивний бік свободи, як «свободи для», передбачає утвердження особистісного буття, а це протирічило би основній меті релігійної практики буддизму. Як зазначав В.Соловйов, звільнення людини заради нірвани одночасно вивільняє особистість і від необхідності, і від власного «Я», що призводить до втрати будь якого позитивного змісту свободи. Тобто, «в нірвані ми бачимо трагедію свободи, яка немає в собі жодного позитивного змісту» [5,с.91]. У цьому плані взагалі втрачає смисл будь-яка розмова про суть свободи для «національного тіла» (за висл. О.Бочковського). Адже будь яка самоідентифікація особистості, яка є необхідним елементом усвідомлення власної національної приналежності, для буддизму не є темою для осмислення. І причина тут, на нашу думку, не тільки в тому, що цій світовій релігії притаманні характерні властивості всіх інших світових релігій (християнство, іслам): космополітизм, зверненість до всього людства, в незалежності від етнічної, мовної чи інших форм самоідентифікації, тощо [1,с.366-368]. Іншою причиною саме такого розуміння свободи є, по-перше, ставлення до свободи як моральнісної чесноти не самій по собі, а розуміння цієї чесноти, як інструменту досягнення «над-мети» тобто нірвани; по-друге, особливості соціально-історичних обставин формування буддизму, а саме, тривалий час його існування у суспільствах колонізованих держав, що також посприяло тому, що ідея свободи не артикулювалася як суспільна цінність.

У релігійних комплексах, які залучили у свої догматичні положення, ідеї, котрі сформувалися в надрах іудаїзму, ідеал індивідуальної свободи тісно пов'язаний з уявленням про людину як образ і подобу Творця. Зазначимо, гцо висхідним положення цієї традиції є ствердження того, що особистість саме такою і є, бо в ній поєднане тварне і божественне начала, приреченість (детермінованість) і свобода, як фактори, що впливають на індивідуальне становлення. Таким чином, горизонт свободи відкривається, у першу чергу, на особистісному рівні, через який людина і шукає індивідуального спасіння.

Побіжний огляд цих підходів дозволяє нам констатувати, що релігійний чинник як такий, якщо мова йде про світові релігії (буддизм, християнство, іслам), при всій своїй розмаїтості підходів, не ставили ідею свободи як ідеалу, в якості наріжного каменя при формулюванні соціальних доктрин. Але при цьому, саме ця ідея свободи, визначає основні напрямки розвитку національних спільнот, в яких дані релігійні комплекси функціонують. Вважаємо, що прояснити цю ситуацію може допомогти конструктивістська модель [9].

Для цієї моделі висхідним є положення про те, що «світ-система» (І.Валлерстайн) постає єдністю різноманітних культурних та політичних програм. Таким чином, дана теза відразу конституює умову існування світу, заради певної мети, передбаченої кожним окремим культурним патерном. Сучасна цивілізація відрізняється специфічною тенденцією до створення універсальних систем, які мають глобальних характер. Ці системи сприяють створенню специфічних духовних утворень, які, з одного боку, походять з одного кореня, а з іншого, виявляються тими формами, завдяки яким можна спостерігати процес урізноманітнення (диверсифікації) сучасних національних спільнот, які формують власні уявлення про суть та роль свободи в світі що глобалізується. Мультікультурні спільноти, самим фактом свого існування, створюють проблему визначення свободи в процесі самореалізації конкретних національних спільнот, які втілюють власні культурні програми розвитку. Ці програми включають в себе різні оцінки досвіду індивідуального та суспільного існування. Таким чином, дихотомія «свого-чужого» містить у собі елемент ідеологічного протистояння, яке здійснюється на рівні соціальної взаємодії та в процесі реалізації «національного призначення» як ключового, націоконсолідуючого фактору еволюції спільноти. Як стверджував Ч.Тейлор, мораль, яка включає в себе необхідність визначення ставлення до свободи, є «голосом у собі», який звучить в «діалогічному» спілкуванні зі собою, у тому числі, зі собою як одиницею яка є носієм національної ідентичності. Тому особа, так само як і цілий народ, «повинна бути чесною із собою, тобто, зі своєю власного культурою» [6,с.34]. Тобто людина є не тільки унікальною істотою, яка реалізує себе у процесі власного самопізнання. Визначаючи себе, вона також реалізує цінності, котрі було сформовано у конкретному культурному середовищі, і тому особистість виступає одночасно носієм певних культурних цінностей, якими виповнюється зміст унікальних національних та релігійних ідентичностей. Тому будучи вільною у виборі власних уподобань людина не завжди є вільною у своєму ставленні до загальнозначущих пріоритетів, які артикулюються спільнотою до якої належить особа.

Видається логічним, що наслідком такого твердження має буди теза про те, що внутрішньо закріплена ідентичність створює підстави для формування умов для визнання іншими (чужими) права на свободу самовизначення, ширше, реалізацію національної культурної програми. Ч.Тейлор, натомість, приходить до висновку, що рівність не протистоїть урізноманітнюючим тенденціям культур, тобто він не протиставляє рівність і свободу, а це, на нашу думку, може призводити до усереднення культур, національних ідентичностей, особливостей духовних ознак національних спільнот. Ми більше схильні поділити думку C .Ейзенштадта, який стверджував, що розвиток національних культур, навіть за умов, коли вони переформулюють зміст власних уявлень про значимі ідеали культури, передбачає постійне відтворення «символів колективної ідентичності», та її націленості на реалізацію свободи в національному розвитку [8].

Таким чином, аналізуючи проблему інтерпретації ідеї свободи та виокремлюючи в цьому контексті її соціокультурологічний пласт можна констатувати, що свобода, як ідея та ідеал, свідомо вибраного національного буття передбачає, по-перше, врахування того факту тцо вони (ідея та ідеал) формулюються в інонаціональному середовищі, яке не завжди відмежоване фізичними кордонами, та, по-друге, особливості інтерпретацій ідеї свободи впливають на сам процес трансформації культур у сучасній цивілізації.

Перспективи подальших досліджень передбачають розробку проблеми впливу субкультури на формування усталених стереотипів розуміння природи та міри свободи в спільнотах з різними формами устрою суспільств та з відповідними формами відношення суспільства і влади.

Список використаних джерел

1. Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А.Колодного. -K.: Світ Знань, 2000 863 с.

2. Єленський В. Нація і релігія: Україна / В.Єленський // Людина і світ. 2003. №6.; Конотоп Л., Швед 3. Свобода як філософсько-релігієзнавча проблема. Монографія / Л.Конотоп, З.Швед. Херсон: ЧП Кальченко, 2011. 150 с.; Лубський В. Національні релігії / В.Лубський. К: КДУ, 1992. 52 с.; Попович М. Нариси історії культури України / М.Попович. K.: Артек, 1998. 728 с.; Попович М. Витоки мультикультуралізму / М.Попович // Концепція мультикультуралізму. К: Стилос, 2005. С.8-15.; Саган О. Етноконфесійна специфіка релігійності в Україні / О.Саган // Українське релігієзнавств. K., 1999. № 12. С. 94-106.; Филипович Л. Історичні віхи та закономірності е пюрелії іпеїіезу // Релігія і нація в суспільному житті України й світу. За ред. Л.О. Филипович / Л.Филипович. K.: Наукова думка, 2006. С. 57 72. Яроцький П. Церква в умовах секулярного гуманізму і євроінтеграції / П.Яроцький // Науковий щорічник «Релігійна свобода». K., 2004. № 6.

3. Кривда Н.Ю. Українська діаспора: досвід культуротворення: Монографія / Н.Ю.Кривда. К.: ВЦ «Академія», 2008. 272 с.

4. Любивий Я.В. Проблема свободи в сучасних соціально-синергетичних концепціях / Я.В. Любивий // Свобода: сучасні виміри та альтернативи. K.: Український Центр духовного розвитку. 2004. С.357-468.

5. Соловьев Вл.С. Лекции по истории философии / Вл.С. Соловьев // Вопросы философии. 1989.-№6.-С.76-137.

6. Тейлор Ч. «Мультікультуралізм і «політика визання»« / Чарльз Тейлор. К.: Альтерпрес, 2005.-172 с.

7. Школьняк В. Специфіка буття етносу в інонаціональному середовищі / Віктор Школьняк // Життя етносу: соціокультурні нариси. K.: «Либідь», 1997. С. 207-224.

8. Эйзенштадт С.Н. Революция и преобразование обществ. Сравнительное изучение цивилизаций. М.: Аспект Пресс, 1999. 416 с.

9. Eisenstadt S.N. Fundamentalism, Sectarianism, and Revolution: The Jacobin Dimension if Modernity / S.N. Eisenstadt. Cambridge: University press. Cambridge Cultural Social Studies, 1999-280 p.

Размещено на Allbest.ru